www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Поширення творчості та вшанування пам’яті Тараса Шевченка на Рівненщині у 1920-1930-х pp.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Поширення творчості та вшанування пам’яті Тараса Шевченка на Рівненщині у 1920-1930-х pp.

А.Жив'юк,
Д. Сирота

ПОШИРЕННЯ ТВОРЧОСТІ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА РІВНЕНЩИНІ У 1920-1930-Х PP.

   Українське національно-культурне відродження на Волині у 1920-1930-х pp. мало свої передумови, складові та наслідки. До перших слід віднести події Української революції та визвольних змагань 1917-1921 pp., які пробудили Волинську землю від історичної летаргії XVIII-XIX ст. Поразка українських визвольних змагань тільки розбурхала національні амбіції волинських українців, а численна уенерівська еміграція на їх терени стала потужним підґрунтям “волинського ренесансу”.
   Головними рушіями пожвавлення суспільного, культурного, релігійного життя краю виявились не стільки українські політичні партії, частина з яких (легальні) опинились на угодовських щодо польської влади позиціях, інша частина (нелегальні) були відірвані від ширших мас, скільки національно-культурницькі товариства “Просвіта”, “Рідна хата”, “Просвітянська хата”, “Союз українок” тощо. Серед основних чинників їх впливу на населення краю стало друковане українське слово, українська книга, найперше - творчість великого Кобзаря.
   Формами поширення українського слова були національна преса (газети “Українська громада”, “Дзвін”, “Українська нива”, “Нова доба”, “Український колос”, “Церква і народ”, журнали “Сонечко”, “Приятель родини”, “Рільник” та багато інших) та українська книга, тобто книга в українській мові, українського змісту і спрямування, видана в Україні або українським коштом. Методи поширення українського друкованого слова опирались на діяльність нечисленних книгарень (“Наша культура”, “Центральна книгарня” тощо), мандрівних (чи рухомих) бібліотек, а в першу чергу-хат-читалень з різноманітними аматорськими гуртками при них, мережа яких охопила більшість населених пунктів краю. Фінансове опертя для їх функціонування заклали пожертви українських селян і міщан, отримані під час різноманітних збірок, релігійних свят, проведення концертів-академій та ін.
   Книжковий репертуар просвітянських бібліотек включав, насамперед, твори українських письменників, історичну, суспільно-політичну, релігійну, сільськогосподарську літературу, шкільні посібники, літературу для дітей. Окреме місце у приватних книгозбірнях та книгозбірнях хат-читалень займали твори Тараса Шевченка (“Кобзар” та добірки вибраних поезій), як також окреме місце у національному календарі волиняків посіло відзначення Шевченківських днів.
   Історія вшанувань на Рівненщині у 1920-1930-х pp. Тараса Шевченка цікава не лише сама по собі. Вона невіддільна від історії духовного життя наших попередників, адже Шевченко ніколи не був для них тільки образом пересічного поета, а уособлював у собі силу й енергію нації, її спроможність до боротьби й утвердження серед інших.
   XX століття для України й, зокрема Рівненщини, був періодом репресивних режимів, антиукраїнських за своєю суттю і політикою. Звісна річ, серед номенклатури всього українського, із чим треба було боротися цим режимам, перше місце посідала творча спадщина великого Тараса Шевченка. З Шевченком ці режими боролися рішуче й безкомпромісно. Політична тактика тут виявлялася хіба в тому, що замість тотальних заборон і репресій іноді застосовувалась і лицемірна толеранція, яка, проте, при першому-ліпшому випадкові демаскувалася.
   Протягом кількох поколінь волю українців щодо вшанування пам'яті Тараса Шевченка намагались паралізувати різноманітними заборонами. Таким чином штучно гальмувався розвиток української національної свідомості, заблоковувався доступ до духовних святинь нації. Такі розрахунки, в тому числі у міжвоєнній Польщі, виявилися точними. Хоч ефект заборон і не мав абсолютної дії, одначе вони суттєво сповільнили процес національно-політичного самовизначення українців.
   За часів Польщі Шевченків “Кобзар” став дуже вагомим активізуючим фактором для свідомості українського населення Волині. Польські урядові чинники проводили більш гнучку, замасковану політику в українському питанні. Офіційно були дозволені українські громадські та культурні об'єднання (як от “Просвіта”, “Рідна хата”, “Просвітянська хата”), насправді ж урядовці на місцях під тими чи іншими приводами утискували та забороняли їх діяльність. Утисків зазнала і пропаганда Шевченка. Про це свідчать численні архівні справи, що стосуються діяльності сільських та міських культурних осередків 1920-1930-х р.
   При цьому виховання широких мас на ідеології Т.Шевченка заперечувалось, з подачі урядових чинників, через її нібито руїнницький характер. Український тижневик “Дзвін”, який виходив у Рівному, в матеріалі, приуроченому до 65 роковин з дня смерті Т.Шевченка, зазначав, що “такий погляд, висловлений вже де ким з українців, буде і далі підтримуватися, а то тому, що до цього часу, з причин від нас, українців, незалежних, такий капітальний твір, як “Кобзар”, не є розроблений, належно не простудійований” [1, 1]. Тут же був вміщений один з найгостріших віршів Т.Шевченка “Суботів”.
   Програми Шевченківських вечорів та академій обов'язково подавалися повітовому старості, який мав дозволити акцію. У разі непорозумінь із владою, а такі випадки були досить частими, ініціатори заходу змушені були змінювати програму або й зовсім відмовлятися від проведення урочистостей. Тому-то відзначення Шевченківських днів, яке у цей період стає традицією по селах Волині, водночас наражало на сільських активістів небезпеку політичних переслідувань, арештів, ув'язнень, штрафів і т.п.
   Досвідчені організатори Шевченківських свят на селах укладали їх програми таким чином, щоб оминути Кобзареві твори політичного звучання. Адже включення таких творів означало, по суті, заборону заходу. Тому на вечорах та зібраннях звучали здебільшого твори з фольклорно-етнографічними, побутовими мотивами (“Причинна”, “Тополя”, “Катерина”, “Наймичка” та ін.). Нерідко аматорські театри бралися за постановку п'єси “Назар Стодоля”. Традиційним атрибутом Шевченківських урочистостей було виконання “Заповіту”.
   Але навіть у такому, урізаному вигляді Шевченко хвилював і захоплював волинян, зокрема, молодь, а до цього якраз польські політичні чинники ставилися надто недоброзичливо, вбачаючи тут підривний, антидержавний зміст. Через те урочисті пошанування народного поета заборонялися не тільки “обгрунтовано”, тобто зі вказівкою на якесь (часто несуттєве або надумане) порушення законності. Сваволя властей виявлялася в тому, що вони розганяли березневі поминальні акції безпричинно і грубою силою.
   Приклади подібної сваволі були непоодинокими. Так, газета “Світло” (Львів) 1926 р. повідомляла про грубе, цинічне втручання поліції у випадках відзначень Шевченківського дня в селах Ставрові та Ярославичах Дубенського повіту, коли селяни хотіли читанням поезії та співом пом'янути великого національного поета. “Коли народ, святочно вбраний, - йшлося у повідомленні про події в Ставрові, -зібрався біля місцевої “Просвіти”, нараз появився відділ поліцаїв на чолі з комендантом поліційного постерунку з Торговиці і давай бити селян нагайками і обзивати лайко. “Кто зезволіл? Розейдзвує сє!” Зібрані здивовано стояли німо. Комендант скомандував: “Багнет на бронь!” Хтось із сміливіших обізвався: “Чого розходитися, хіба нам не можна пом'янути пам'ять великого покійника?” Того сміливого поліція збила і заарештувала” [2].
   У лютому 1927 р. кураторія волинського шкільного округу дала дозвіл на шевченківський відчит у школах у позаурочний час. У контексті його впровадження скандального розголосу набула “рівненська справа” 1930 р. Зусиллями учителів та учнів української гімназії 11 березня цього року в міському приватному театрі було проведено концерт-академію на честь 69-ї річниці смерті Т.Шевченка. До цього заходу ретельно готувалася українська громадськість. На вечорі прозвучали вірші Тараса Шевченка, виконувалися музичні твори на слова його поезій- “Заповіт”, “Реве та стогне Дніпр широкий” та ін. Концерт мав завершитися виконанням українського національного гімну “Ще не вмерла Україна”, але, за наполяганням властей, було передбачено також виконання польського державного гімну (див. додаток 1).
   Коли хор почав співати польський гімн, то зал, не чекаючи його закінчення, заспівав гімн український. Присутній на концерті староста Рівного наказав замкнути двері і викликав поліцію. В ході інциденту заарештовано 192 особи, серед яких п'ятеро учнів [3, Арк..8-14]. Згодом шістьох чоловік віддано під суд, троє були ув'язнені [4, 60]. Директора гімназії Ф.Пекарського, який був відповідальний за проведення заходу, звільнили із займаної посади [5, 159].
   Після цього вечора Рівненська гімназія втратила право, яке давало змогу її випускникам вступати до вищих навчальних закладів Польщі [6, 92].
   Цей вияв грубої сили здійснений з боку поліції як відповідь на громадську активність рівненських просвітян, які у нелегких умовах заборон вишукували легальні шляхи культурницької праці. Оскарження дій влади у польському сеймі не принесло результатів. Це засвідчило підтримку центральною владою Польщі антиукраїнської політики, яка велася на місцях.
   Окремі дослідники вважають, що у 1930-х pp. ситуація стала ще важчою, наголошуючи на переважно підпільній пропаганді Шевченка, з уникненням великих публічних зібрань. Відзначаються факти, коли навіть за зберігання “Кобзаря” у приватній бібліотеці українців обвинувачували в адміністративних порушеннях [7, 60].
   Зауважимо однак, що культурно-освітня робота, яку вели у 1930-х pp. філії ВУО - “Рідна хата”, “Просвітянська хата” - включала, серед іншого, регулярну організацію урочистостей з нагоди Шевченківських днів. Постійно відбувались “академії” і літературні вечори на честь видатних національних діячів за участю української інтелігенції. Проведення Шевченківських свят стало доброю традицією, яка жила у кожному селі та місті. Станом на 1 грудня 1936 р. “Просвітянські хати” провели “академій”: на честь Т.Шевченка - 27, С.Петлюри - 9, присвячених героям Базару - 4.
   У зв'язку з Шевченківськими урочистостями, у 1935 р. Головна управа ВУО радила всім низовим структурам підписатися на повне зібрання творів Т.Шевченка, котре видавалося Українським науковим інститутом у Варшаві [8, 1].
   Вуовці відмічали на Рівненщині 75-річчя з дня смерті Кобзаря. По церквах відправили панахиди, в усіх осередках партії пройшли пам'ятні академії, зокрема в селах Хотинь Дубенського, Деревляне Рівненського повітів та в інших місцевостях [9, 2].
   Так, 7 квітня 1935 р. зусиллями ВУО в театрі Зафрана в Рівному було проведено урочисту академію, присвячену 74-й річниці смерті Т.Шевченка. Доповідь виголосив високий гість із Кракова-відомий український поет і громадський діяч, професор Краківського університету Богдан Лепкий. У другій частині вечора прозвучали вірші та пісні Т.Шевченка. Присутніх, вразив чудовий спів хору округової управи ВУО під керівництвом професора С.Кальмуцького. Виручені під час академії кошти були призначені “на культурно-освітні цілі” [4, 129].
   Твори Т.Шевченка включались до програм новорічних святкувань, що проводились членами ВУО. Наприклад, під час новорічного ранку для дітей у селі Карпилівці Рівненського повіту 9 січня 1937 р. декламувались вірші Т.Шевченка “Вечір”, “Думи мої”, “Мені тринадцятий минало” [10, Арк.,11].
   1937 р. став переломним щодо повсюдного відзначення Шевченківських днів на Рівненщині. Академії начесть поета відбулись у 7-класній школі (7 березня) [11, Арк..68] та кінотеатрі Зафрана (14 березня) [11, Арк..90] в Рівному, в селах Глинськ Здолбунівського (11 березня) [11, Арк..39], Чудниця (14 березня) [11, Арк..70] і Річиця(21 березня) [11,Арк..80] Рівненського повітів та ін. Програма святкувань включала заслуховування надісланого округовою управою реферату про Т.Шевченка, постановку п'єси “Назар Стодоля”, виконання музичних творів на слова поета, декламацію його віршів (див. додаток 2).
   У місті Дубні ініціатори відзначення річниці смерті Т.Шевченка (управа ВУО, Союз українок, українська громадськість) вирішили провести академію в неділю, 14 березня, оскільки вона повинна мати пропагандистський характер (у власній державі “була б національним святом”), а участь людності можлива була лише в неділю. В ході обговорення програми урочистостей з'явилася проблема співу гімну “Ще не вмерла Україна”. За розпорядженням польської адміністрації цей гімн міг виконуватись лише за умови виконання на академії державного гімну Польщі, що українською громадськістю було б “сприйнято негативно і зіпсувало б специфічний настрій академії”. Тому ухвалено розпочати зібрання піснею “Заповіт”, а закінчити піснею “Боже великий” [6, 298-299].
   Мали місце вшанування Т.Шевченка в ході релігійних свят. Зокрема, громадою хутора Бродівського на Йордань виставлені біля храму портрети Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського, з льоду вирізані герб і брама, що виглядало дуже привабливо [12, Арк..37].
   Намагання церковних громад відслужити урочисті панахиди з нагоди роковин смерті Т.Шевченка часто переростали у відкриту конфронтацію з представниками духовної та світської влади. Резонансними в краї стали події навколо пошанування Т.Шевченка в Почаєві, котрий здавна вважався релігійним центром Волині. 19 лютого 1937 р. Духовний собор Почаївської лаври офіційно надіслав повідомлення під числом 216, що, згідно з резолюцією предстоятеля Української автокефальної православної церкви на території Польщі, митрополита Діонісія від 10 лютого 1937 р. за числом 387, “буде відправлено парастас за душу бл[аженної] п[ам'яті] Т.Шевченка українською мовою в парафіяльній церкві м. Почаїв”. Одночасно в Лаврі відбудеться панахида по Т.Шевченкові на слов'янській мові. Тоді парафіяни звернулись до Духовного собору Лаври і рішуче зажадали з цього приводу письмового пояснення. Збентежений архімандрит Лаври Веніамін звернувся за порадою до намісника Діонісія, повідомивши після цього, що сам особисто відправить парастас українською мовою в парафіяльній церкві. Парастас відбувся 15 березня 1937 р. об 11 годині. У відправі взяв участь хор культурно-освітнього товариства під диригуванням С.Жука [13, Арк..70].
   На засіданнях “Просвітянських хат” обговорювали діяльність священиків, які відмовлялися від проведення служб українською мовою. Такі скарги надходили від парафіян сіл Рівненського повіту Кобильні (підписались 83 особи) [14, Арк..1-2] та Дерев'яного (щодо звільнення псаломщика Романа Марчевського, який насміхався зі свідомих українців і зневажив панахиду по Т.Г.Шевченкові) [ 14, Арк.. 8-9].
   У 1938 р. Шевченківські святкування повторились ще з більшим розмахом. Як свідчить звіт Волинського воєводського управління про суспільно-політичний і національний рухи за березень 1938 p., “Просвітянські хати” ВУО організували по 5 академій на честь Т.Шевченка в Дубенському і Здолбунівському повітах. їм передували служби Божі, відправлені у православних храмах українською мовою. Програми академій складалися з рефератів, декламувань, пісень та інсценізацій. Окремі твори були надзвичайно патріотичними і викликали у присутніх великий ентузіазм. Члени “Просвітянської хати” у селі Птича Вербської гміни намагались приховати частину отриманого від продажу квитків прибутку для допомоги українським політичним в'язням, за що притягнуті до кримінальної відповідальності. У Костопільському повіті наймасовіше урочистості відзначили у містечку Степань (500 учасників), а в Сарненському - в селі Немовичі (250 осіб, у тому числі майже вся сільська молодь) [6, 340-342].
   У селі Білашів Здолбунівського повіту 10 березня 1938 р. з ініціативи членів “Просвітянської хати” відбулася служба Божа в церкві, яка тривала з 11.30 до 12 години. Перед службою священик Цибульський Микола в декількох словах розповів про Т.Шевченка. Потім відправив панахиду за душу померлого. Людей на службу зійшлося 150-200 чоловік, переважно члени і симпатики “Просвітянської хати”. Потім всі пішли до “Просвітянської хати”, де скарбник Роман Дорош прочитав реферат на тему “Т.Г.Шевченко”. Біля “Просвітянської хати” було вивішено два прапори- польський і український, їх зняли зразу після святкування [12, Арк..41].
   Найвищої точки розвитку і зовсім нової якості Шевченківські святкування досягли у 1939 р. Яскравим прикладом цього може служити академія в честь 125-ї річниці з дня народження Т.Шевченка, організована 29 травня 1939 р. у місті Дубно, в залі ратуші повітовою управою ВУО. У залі присутніх було близько 350-400 осіб з Дубна і найближчих околиць. На академії виконано низку декламацій і співів, переважно віршів Т.Шевченка (співав хор “Просвітянської хати” з села Турковичі, декілька пісень під акомпанемент бандури виконала відома артистка Білогуб). Урочистості розпочалися співом першого куплету “Заповіту”, а закінчилися інсценізацією “Утопленої”. Вся програма виконана на доброму естетичному рівні.
   Реферат про Т.Шевченка виголосив емігрант Віталій Юрченко (справжнє ім'я - Юрій Галинський). У його виступі, як і в деяких фрагментах програми, мали місце досить сильні антимосковські акценти. В.Юрченко висловив надію, що “незабаром розірвуться криваві московські кайдани, і над Дніпром, над могилою Тараса Шевченка засяє сонце свободи для українського народу”.
   Особливої уваги, на думку аналітиків Волинського воєводського управління, заслуговувала поведінка аудиторії, спричинена зростанням політичного виховання слухачів. На відміну від попередніх років, з першими словами “Заповіту” всі присутні в залі встали, а після закінчення пісні не було жодних аплодисментів (у польському документі зазначається, що “раніше багато менш свідомих осіб вважали цю пісню честю хору, а не як жалібним гімном”). Реакція аудиторії на виконання інших пунктів програми також була стихійною.
   Однак головне, що завважили польські урядовці, підсумовуючи цілісність вражень, які викликала академія у слухачів, було те, “що, не виставляючи напоказ антидержавних чи антипольських настроїв, подібні імпрези сприяють зростанню почуття національної окремішності, туги за власною державою, що в кінцевому рахунку викликає антипатію до нинішніх реальних умов життя” [50, 183-185].
   Показовим у цьому контексті видається випадок, що стався 8 березня 1939 р. у с. Дермань Здолбунівського повіту. Уже після встановлення на Рівненщині радянської влади, 21 жовтня 1939 p., заступник начальника Здолбунівської повітової міліції Н.Новіков запротоколював заяву жителя с Дермань Другий Мацюка Нестора такого змісту: “Числа 8.03.39 р. правилась панахида по Тарасові Шевченкові. Нас, декілька чоловік молоді, стояло біля церкви, і між нами був Андрій Ф. Він почав нас питати, що сьогодні за свято, тому що у нього в календарі сьогодні ніякого свята немає. Тоді Володимир Довбенко попросив у нього календар і кинув його в грязь” [16, арк..30]. Закономірно, що опісля учасники святкування мали проблеми з польською поліцією.
   Таким чином, на прикладі вшанування у 1920-1930-х pp. на Рівненщині пам'яті Тараса Шевченка можна прослідкувати процес зростання національної самосвідомості українського населення краю-від етнографічних та культурницьких рефлексій до усвідомлення національної окремішності та прагнення мати власну державу. Дехто з дослідників назвав це явище “заггізнілим українським ренесансом на Волині” [4, 118].
   Очевидно, що своєрідним його каталізатором і проявником стала знакова постать Тараса Шевченка. Саме під час вшанувань Т.Шевченка мали місце найяскравіші виплески національного духу жителів Рівненщини, які, зрештою, дали у висліді той “волинський здвиг” періоду Другої світової війни, який породив Українську повстанську армію та масову жертовність краян заради майбутньої української держави.

Джерела та література

1. Чуб Володимир. Над могилою Кобзаря в 65 роковини // Дзвін. - 1926. - Ч. 182. - 14 березня.
2. Світло.-1926.-Ч. 14.-4 квітня.
3. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО), ф.30, оп.18, спр.1755.
4. Поліщук Я. Рівне: мандрівка крізь віки. - Рівне, 1998.
5. Прищепа О. Вулицями Рівного: погляд у минуле. - Рівне, 2006. - 224 с
6. Кучерепа М., Давидюк Р. Волинське українське об'єднання (1931-1939 pp.): Монографія- Луцьк: Монографія, 2001. - 420 с.
7. Поліщук Я. Крізь цикуту заборон: з історії вшанування пам'яті Тараса Шевченка нашими краянами у двадцятому столітті // Шевченкові верстви: Твори літераторів, краєзнавців та митців Рівненщини, присвячені Великому Кобзареві. - Рівне: Азалія, 1996. - С57-62.
8. Українська нива. - 1935. - 4.10. - 10 березня.
9. Українська нива. - 1936. - 4.12. - 29 березня.
10. ДАРО, ф.30, оп.18, спр.2771.
11. ДАРО, ф.30, оп.18, спр.2775.
12. ДАРО, ф.156, оп.2, спр.371.
13. ДАРО, ф. 479, оп.1, спр.2.
14. ДАРО, ф.479, оп.2, спр.1.
15. “Роде наш красний” . Волинь у долях краян і людських документах. - Т.2. - Луцьк : Вежа, 1996.
16. ДАРО, ф.Р-2771, оп.2, спр.4182.

Додаток 1
Програма концерту-академії, присвяченої пам'яті Т.Г.Шевченка 11 березня 1930 р.

   І частина Заповіт, муз. Стеценка - виконає гімназійний хор. Реферат "Ідеї Шевченкової творчості" - виголосить учень.
   ІІ частина Жалібний марш, муз. Лисенка - виконає оркестр гімназії. Реве та стогне, муз. Лисенка - виконує дует учениць. Коли розлучаються двоє, муз Лисенка - виконує дует учениць.
   Ангел ночі з опери "Запорожець за Дунаєм", муз. Гулака-Артемівського - виконує дует учениць. Дума на смерть Т.Шевченка - виконує на бандурі п. Мисевич. Бють пороги Передмову про кобзарів та думи матиме професор Варисєвич.
   ІІІ частина На роковинах Т.Шевченка - Самійленка. Декламує учень. До брата Т.Г.Шевченка - А.Сови. Декламує учень. І досі сниться - Т. Шевченка. Декламує учень. По вулиці вітер віє, муз. Ярославенка. Виконає хор. Мати старчиха - колискова пісня, муз. Січинського. Виконає хор.
   Пісня моя- сл. І.Франка, муз. Січинського. Соло в супроводі хору, фортепіано - п. Парчевська, скрипка-п.Денисюк.
   Польський народний гімн - виконує хор. Ще не вмерла Україна - виконує хор.
   Початок о 9 год. вечора. Чистий дохід на будову гімназії.
   ДАРО, ф.30, on. 18, спр.1755, Арк..9.

Додаток 2
Програма академії на честь Т.Г.Шевченка в с Річиця Тучинської гміни в помешканні школи (21 березня 1937 р.)

   Реферат про Т.Шевченка

   Концертовий відділ:
   Заповіт
   Думи мої
   Зоре моя вечірняя
   Садок вишневий
   Вітер в гаю нагинає

   Декламація:
   Мені однаково
   Думка
   Катерина
   До Основ'яненка
   Розрита могила
   Перебендя
   До живих і ненароджених

   Відповідальний Т.Шукалюк - замісник голови “Просвітянської хати”
   ДАРО. - Ф.30, on. 18, спр.2775, Арк..80.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com