www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Російський монархізм на Волині в 20-х pp. XX ст.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Російський монархізм на Волині в 20-х pp. XX ст.

О.М. Нагорнюк

РОСІЙСЬКИЙ МОНАРХІЗМ НА ВОЛИНІ В 20-Х PP. XX СТ.

   На початку XX ст. політична карта Європи зазнала кардинальних змін. Після закінчення Першої світової війни останні багатонаціональні імперії та абсолютистські монархії поступилися місцем національним державам та парламентській демократії. На відміну від європейської політичної традиції, в якій монархи є суто символічними фігурами, російські консервативні політичні сили вбачали в монархізмові основу національного розвитку та могутності Російської держави. Відтак реставрувати монархію прагнула значна частина “білої еміграції”, що не змирилася з утвердженням більшовизму в Росії.
   Західна Волинь, в силу свого прикордонного розташування з радянськими республіками, стала форпостом російських монархічних сил в Польщі. Відтак дослідження монархізму, як політичної ідеології та руху, є актуальним і важливим для адекватного і більш глибокого аналізу волинського політикуму в міжвоєнний період. Актуальність теми обумовлюється також і тим, що вона практично є недослідженою ні українськими, ні зарубіжними істориками. Лише в працях М.Гона [4], В.Менджецького [15] розкриваються окремі аспекти даної проблеми. Відтак завданням даної статті є всебічний аналіз російського монархічного руху на Волині, ідейних гасел, політичної програми та практичної діяльності монархістів; їхнього впливу на перебіг суспільно-політичних процесів краю в 1920-х pp.
   Криза самодержавства та розпад Російської імперії, що для одних націй стали падінням "тюрми народів", росіянами Волині сприймалися як загибель власної державності, національна катастрофа [2, 1924. № 10. - С. 52]. Імперській свідомості росіян було завдано нищівного удару, від якого вони так і не змогли оговтатися впродовж всього міжвоєнного періоду. Емоційно-психологічні переживання російської спільноти, пов'язані із адаптацією до статусу національної меншини, поглиблювалися (як реальними, так і надуманими) почуваннями упослідженості, приниження, ущемленості, до яких долучалися гіркота образи та відчай, а почасти гнів та роздратування. Як правило, таке самопочуття часто-густо набувало обрисів цілковитого небажання тверезо і об'єктивно подивитися на речі, а відтак ставало втечею від реальності. Один із сучасників тієї доби, сповнений подібними емоціями, з болем та обуренням писав: "І ми, громадяни великої держави, яка нещодавно впливала на світ, ми, ті що з гордістю вимовляли слово Росія, змушені мовчки терпіти все - і ласку милих родичів, і поблажливе презирство чужих людей, і принизливе знущання торжествуючих месників за минуле" [1, 78]. Вихід із такої "ненормальної" ситуації він вбачав лише один: "відновити могутність своєї батьківщини і тоді достойно відплатити за всі "ласки" та образи" [1, 79, 82].
   Закономірно, що епіцентром політичного життя росіян Волині початку 1920-х pp. стало зосередження сил для боротьби з радянською владою, у якій вони вбачали основного винуватця своїх поневірянь, яка прирекла їх на "гіркий хліб вигнання". Як стверджував С.Войцехівський: "Історія поклала на наше покоління завдання повалення комуністичної влади і відновлення великої, вільної і могутньої Росії" [10, 1927. - 28 мая. - С. 1,5]. Відтак непримиренність до більшовизму та апологія боротьби з ним стала лейтмотивом суспільно-політичних настроїв російської громадськості.
   На Волині, як на прикордонній з радянськими республіками території, мобілізація антибільшовицьких сил була особливо активною з початку 1920-х pp. Одним із координаційних центрів у боротьбі з комунізмом став Російський політичний комітет (відомий ще як "Народний союз захисту батьківщини і вітчизни") на чолі з Б.Савінковим. Утворений у лютому 1920 р. за підтримки польської влади, він задекларував широку платформу співпраці з іншими політичними силами у боротьбі з більшовицьким режимом. Зокрема, взявши на себе функції майбутнього уряду "третьої Росії", визнав за колишніми окраїнами царської імперії (Польщею, Фінляндією, Україною, Литвою і т.д.) право на самовизначення. Проте Б.Савінков не полишав надії, що у майбутньому ці держави все ж утворять союз з Росією "на засадах більшого чи меншого ступеня федералізму" [12, 50]. Проте розгорнути свою діяльність савєнковцям так і не вдалося. У жовтні 1921 р. на вимогу радянського уряду польська влада розпустила РПК (насправді реорганізовано в благодійну установу), а його лідерів виселила з Польщі [12, 50].
   З грудня 1921 р. на Волині розпочинається становлення осередків Антибільшовицької ліги (АЛ), центральне управління якої перебувало у Варшаві. Загалом до складу організації приймалися представники всіх національностей, яких єднала "спільна ідея боротьби з більшовизмом, несумісного у своїй суті із засадами християнства", проте у волинських осередках АЛ домінували росіяни. Приміром, рівненське відділення (нараховувало більше 20 членів) було представлене у переважній більшості колишніми російськими офіцерами, до яких належав і його голова Л.Насонов (до речі, колишній член РПК) [6, ф.1, оп. 2, спр.19, арк. З зв, 11; 7 ф. ЗО, оп. 18, спр. 127, арк. 5 зв., 20, 22]. Зокрема, в лютому 1922 р. голова департаменту публічної безпеки С.Урбанович запропонував керівництву Волинського воєводства опиратися у своїй діяльності на осередки цієї організації. Позиція Варшави визначалася, очевидно, тим, що АЛ декларувала повну підтримку польського уряду в боротьбі з комуністичною анархією і могла стати опорою у боротьбі з популяризацією комунізму на Волині [4, 189].
   Підтримуючи антибільшовицькі настрої серед російської громадськості, польська влада рішуче протидіяла її прагненню реставрувати довоєнний лад у Росії. Проте саме структурування монархічних сил на Волині стало прикметною ознакою зростаючої політичної активності росіян. На території Рівненського повіту діяльність монархістів розпочалася в першій половині 1922 p., конспіруючись під прикриттям організації "Російський червоний хрест'(РЧХ). Керівником останнього на "східних кресах" був С.Крейс. Викриття політичної діяльності РЧХ супроводжувалося арештами та виселенням монархістів у центральні райони Польщі. Щоправда, як констатували згодом органи влади, акція була проведена нашвидкуруч і, як наслідок, недосконало. Заарештованими виявилися ті з російських офіцерів, які не брали участі у політичній діяльності. Натомість особистий секретар С.Крейса О.Соколов, що проводив нелегальну реєстрацію до добровольчої армії, Рачинський, який став помітною фігурою серед місцевих монархістів, та інші активісти організації залишилися на волі [4, 189].
   Не приборкавши перші паростки монархічного руху, влада своїми діями лише нагнітала антипольські настрої серед російської громадськості. Показовим прикладом цього можуть слугувати події в Острозі. Тут весною 1922 р. було ліквідовано монархічне угрупування колишніх царських офіцерів, яких разом з родинами переселено на постійне проживання у центральні воєводства. Напевно, ця акція так і не набула б широкого резонансу, якби не той факт, що проведено її у переддень одного з найбільших християнських свят - Паски. Показово, що своє обурення безпрецедентним цинізмом дій влади демонстрували не лише росіяни та українці, а й окремі представники єврейської громадськості. Пізніше органи поліції відзначали, що попри відсутність явної агітації "від місцевого населення на кожному кроці віяло відразою та ненавистю до поляків" [7, ф. 100, оп. 1, спр. 233, арк. 17-18]. Очевидно, ці події мали значний вплив і на політичну позицію росіян під час виборів до законодавчих органів восени 1922 p., оскільки переважна більшість з них підтримали опозиційний владі Блок національних меншин.
   Монархічний рух на Волині рекрутував своїх учасників не лише з середовища колишніх військових та царських чиновників, але й знаходив підтримку серед частини православного кліру, т.зв. русофілів. Священики, як ніхто інші, мали можливість проводити цілеспрямовану агітацію на користь монархії (тим більше, що не все волинське селянство позбулося давнього міфу про "православного мужицького царя" [15, 185]). Відтак на Волині під егідою православного духовенства постав "Союз Михайла Архангела". Він, на відміну від інших антибільшовицьких та монархістських сил, займав ворожу до польської влади позицію (зокрема, закликав бойкотувати державні свята), що остання кваліфікувала як чорносотенство [7, ф. 30, оп. 18, спр. 481, арк. 7].
   Значну увагу монархісти зосередили на антибільшовицькій агітації та популяризації ідеї Великороси. Беззаперечне лідерство у цій справі належало протоієрею М.Рогальському та колишньому полковнику царської армії І.Чернову. Зусиллями останнього у Рівному з 1921 р. видавався російськомовний часопис "Волыньское слово". Газета, існування якої стало можливим завдяки субсидіям, що надходили з-за кордону, репрезентувала нестримну ворожість до більшовизму, а водночас - лояльність до польської влади. Проте, як стверджували органи поліції, як читаємо у мемуарах, редактор часопису не лише симпатизував Крейсу і монархістам загалом, але й сам вірив у "єдину і неподільну Росію на чолі з конституційним монархом" [4, 190; 14, 71]. Окрім цього, І.Чернов підтримував тісні контакти з авторитетними центрами російської еміграції в Парижі, Берліні, звідки й надходила численна література пропагандистського змісту [7, ф. 86, оп. 4, спр. З, арк. 96].
   Монархізм на Волині розвивався у руслі загальноєвропейського життя російської діаспори. Для російської еміграції міжвоєнний період - час пошуку причин безуспішної спроби політичної модернізації Росії у 1917 p., а відтак і переосмислення власного державотворчого досвіду. Закономірно, що на одвічні питання "що робити?" і "хто винен?" у кожної політичної сили була власна відповідь. За таких обставин чимало прихильників "білої ідеї" звернулися до концепції монархізму як еталону імперської могутності російської держави. Вони, будучи переконаними в тому, що "російський народ переживає кризовий період переоцінки цінностей і пошуку нових", вірили в необхідність "у цій мученицькій ході до кращого майбутнього нації, у цій боротьбі ідей і шуканнях нового, зберегти те найкраще минуле, що нам передавалося з покоління в покоління, нашу самобутність, наше чисте національне обличчя" [7, ф. 33, оп. 2, спр. 2954, арк. 3]. Відтак, як зауважує Т.Гунчак, росіяни у черговий раз "шукали життєдайних витоків минулого в надії виявити та ідентифікувати своє національне обличчя" [5,30].
   Зрештою, людській істоті притаманно у кризові періоди "вбачати порятунок" у минулому, подекуди навіть сакралізуючи його. Показовим прикладом цього може бути "молитва емігранта":
   Боже, Который Российской Державе
   Даль процвести в дивной силе и славе.
   Боже, спасавший Россию от бед,
   Боже, венчавший нас блеском побед,
   Боже, помилуй нас в смутные дни.
   БОЖЕ, ЦАРЯ НАМ ВЕРНИ1 [7, ф. 100, оп. 1, спр. 1176, арк. 41].
   Речники реставрації монархії сприймали жовтневі події в Росії як фатальну помилку історії, трактували революцію як регрес у суспільному розвитку і закликали до повернення на еволюційний, прогресивний шлях розвитку, який, буцімто, могла гарантувати лише монархія. Більше того, для апологетів монархізму, самодержавство - сутність російської державності, що закріпилося і в ментальності народу, і підтверджено тисячолітньою історією. Тобто Росія іншою бути не може. На підставі цього професор Т.Локоть стверджував: "Російський монархічний рух є рухом не лише монархічним, а й рухом глибоко національним, глибоко народним! Російський монархічний рух йде з російським народом за російського царя, і з російським царем - для російського народу!" [8, 1, 4, 10, 24].
   Енергійну діяльність монархісти розгорнули на Волині у першій половині 1925 року. Поштовхом до активізації монархічних сил стала діяльність резидентів генерала Врангеля, які розпочали нову акцію вербування охочих до добровольчої армії. У воєводстві настійно поширювалися чутки про неминучу у близькому майбутньому війну з радянськими республіками, напад на які, нібито, готується Врангелем з трьох напрямків: Одеси, Фінляндії і Польщі [6, ф.1, оп. 2, спр. 1117, арк. 11]. Така перспектива безперечно знайшла відгуку середовищі місцевих монархістів.
   Одним із центрів монархізму на Волині в цей час стало містечко Дубно. Тут активну діяльність у формуванні військового контингенту майбутньої "визвольної армії" проявили генерал царської армії Волховський та його ад'ютант Самохватов. Зауважимо, що Волховський належав до "Союзу офіцерів" і був прибічником ідеї відродження царської Росії у кордонах 1914 року [6, ф.1, оп. 2, спр. 1117, арк. 22]. Відтак його діяльність мала й антипольське спрямування.
   Вербування бажаючих проводили і в інших містах і містечках Волині. Зокрема, у Здолбунові цією акцією керували Рачковський та священик Подчатинський, у Луцьку - полковник Ільяшев, у Сарненському повіті - Відаусов [7, ф.30, оп. 17, спр. 8, арк. 219]. У Ковельському повіті активну діяльність розгорнув полковник О.Кручеров, який підтримував постійний зв'язок з генералом Лєбєдєвим у Гданську, звідки і надходили розпорядження від керівництва штабу Врангеля. Так, на весну 1925 року лише в одному Ковельському повіті до реєстру було внесено 150 колишніх офіцерів [6, ф.46, оп. 9а, спр. 66, арк. 103].
   Паралельно з реєстрацією військових активно проводилася пропаганда із закликами до боротьби з комунізмом, розповсюджувалася література антибільшовицького характеру тощо. Загалом пропаганда була спрямована на формування у громадськості думки про швидке повалення комуністичного ладу у якнайближчий час. Приміром, місцева російськомовна преса рясніла заголовками на кшталт "Європа проти Рад", "Англія організує блокаду Радянської Росії" тощо.
   Разом з тим через резидентів Врангеля у воєводстві велася агітація на користь тогочасного провідника поміркованих російських монархістів князя Миколи Миколайовича. У пропагандистських матеріалах, що надходили на Волинь з-за кордону від центральних організацій монархістів, подавався образ оновленої, модернізованої небільшовицької Росії, яка мала постати на руїнах комуністичного ладу. Так, в одній з листівок князя Миколи Миколайовича містилися обіцянки парцеляції великого і державного землеволодіння, захисту людей праці від експлуатації і насилля, рівноправ'я громадян незалежно від соціального статусу, національності, віросповідання, впровадження національної автономії тощо [4, 191]. Натомість, князь Кирило, який у Кобурзі (1922 р.) проголосив себе імператором, спадкоємцем російського престолу зайняв реакційну позицію, погоджуючись лише на проведення поміркованої земельної реформи [7, ф.30, оп. 20, спр. 935, арк. 252; 3, 1925. - № 843. - С 2].
   На Волині активізація монархічного руху у 1925 р. виявила ці ідейні та тактичні суперечності у таборі монархістів. Подекуди протистояння між "миколаєвцями" і "кирилівцями" набувало відверто ворожого характеру. Показовою була ситуація у Російському благодійному товаристві (РБТ) у Рівному: частина його правління ("кирилівці") всілякими способами поборювали діяльність врангелівського уповноваженого Уланова. З іншого боку, Уланов проводив свою агітацію під виглядом кореспондента часопису "Волинское слово", редактором якого був провідник рівненських монархістів І.Чернов [6, ф.1, оп. 2, спр. 1117, арк. З зв., 23, 26].
   Необхідно зазначити, що російські благодійні товариства у житті російської громадськості відігравали значно поважнішу роль, ніж це передбачалося їхніми статутами. З моменту становлення перших осередків (1923 р.) [7, ф.30, оп. 20, спр. 934, арк. 1, 17-17 зв.] і до 1939 р. ці інституції були незмінно активними учасниками громадсько-політичного життя Волині. Факт, що значна і найбільш активна частина членів РБТ були монархістами за переконанням, надавав їхній діяльності політичного звучання. Не дивно, що осередки РБТ стали опорою для резидентів Врангеля. Вони організовували різні вечори, лекції, імпрези, кошти від яких (як це зробило РБТ в Острозі) надсилали у "фонд Миколи Миколайовича" [6, ф.1, оп. 2, спр. 1117, арк. 22].
   Звісно, що акція вербування до армії Врангеля не залишилася поза увагою польської влади. Тим паче, що агітація, яка подекуди носила ворожий для Польщі характер (як-то ідея відновлення російської держави в довоєнних кордонах), підживлювала антипольські настрої серед місцевого населення. Як зазначалося у звітах поліції, у деяких повітах вістка про можливу війну супроводжувалася агітацією проти військових осадників, чутками, що у них буде відібрано землю, що польська влада не втримається на "кресах" і т.п [7, ф.300, оп. 1, спр. 97, арк. 24].
   Відтак контрзаходи воєводського правління, яке в свою чергу отримало відповідне розпорядження з Міністерства внутрішніх справ, були рішучими. За звинуваченням у проведенні вербування населення до армії Врангеля, до відповідальності притягнуто полковника Житкова, Бурмістрова, генерала Волховського. Останній невдовзі самоусунувся від політичної діяльності. Інші ж місцеві прибічники Врангеля зайняли вичікувальну позицію. Через монархічну діяльність з редакції "Всхуд" було звільнено Благодінського.
   Водночас весна 1925 р. віддзеркалила нову тенденцію в суспільно-політичних настроях росіян Волині: чимало з них поставилися до агітації монархістів індиферентно [4, 191]. Поступово російська громадськість Волині розмежувалася на два суспільно-політичні табори. Частина росіян (у переважній більшості польські громадяни) вбачаючи у нелегальній діяльності монархістів дестабілізуючий чинник, воліли спрямувати свої зусилля на вирішення нагальних життєвих проблем. Прихильники цієї тактики підтримали діяльність новоутвореного Російського народного об'єднання. Натомість монархісти (як правило, російські політичні емігранти) зайняли вичікувальну позицію [7, ф.ЗЗ, оп. 4, спр. 21, арк. 26, 90].
   Поляризація у суспільних настроях росіян проявилася й у т.зв. "справі Коверди". 7 червня 1927 р. у Варшаві було вбито уповноваженого дипломатичного представника СРСР у Польщі П.Войкова. Ця подія викликала широкий резонанс у громадськості, у першу чергу російської, оскільки вбивцею був російський емігрант, учень віденської гімназії Коверда [9, 1927. -№129. - СІ]. Реакція російської громадськості на вчинок Коверди була неоднозначною. Поміркована частина поспішила офіційно відмежуватися від вчинку Коверди, подекуди піддаючи сумніву чи був він взагалі російської національності [9, 1927. - №129. - С.4]. Проте частина росіян вбачала у ньому акт геройства, свідчення того, що у боротьбу з радянським режимом вступив новий чинник - молодь [6, ф.46, оп. 9, спр. 627, арк. 5зв]. Приміром, у Вільно Яковлев (редактор часопису "Нова Росія") навіть закликав організувати збір коштів на захист Коверди.
   Конфіскація періодичних видань, обшуки та арешти лідерів організацій російських емігрантів по всій території Польщі, поширення чуток про можливе їх виселення з польської території спонукало й решту росіян зайняти більш виважену, конформістську позицію. У рівненському повіті серед російських емігрантів було проведено 14 обшуків, заарештовано лідерів монархічних сил у краю Чернова, Новицького і Мєдвєцького [6, ф.46, оп. 9, спр. 627, арк. 5 зв.; 7, ф.30, оп. 20, спр. 935, арк. 51, 76].
   Вчинене політичне вбивство одразу ж загострило радянсько-польські відносини (у нотах радянської сторони вся відповідальність покладалася на польській уряд, який, нібито, не нейтралізував контрреволюційної діяльності російської еміграції). А відтак напруженими стали й польсько-російські взаємини в Польщі.
   Позицію польської суспільства загалом і влади зокрема репрезентували польські часописи. Приміром, "Пшеглонд вечоровий" писав: "Росіянам, які проживають у Польщі (чи то громадяни, чи емігранти) слід чітко запам'ятати, що гостинність і свобода, якою вони користуються на польській землі, перебуває під загрозою завдяки безглуздим проступкам, що порушують спокій та міжнародне становище Польщі" [9, 1927. - №129. - С.4]. Загалом, для польської сторони російський монархізм був джерелом постійної напруги у відносинах з СРСР, а відтак і на міжнародній арені.
   В результаті цих складних перипетій суспільно-політичного життя другої половини 1920-х pp. активність монархічних сил поступово згасає. Окрім того, у 1928 pp. в еміграції помирають провідник російських монархістів князь Микола Миколайович та остання російська імператриця Марія Федорівна, які довгий час були живими символами російського монархічного руху [11, 1928. -сентябрь-октябрь. - С. 3; ноябрь-декабрь. - С. 16].
   Прояви монархічної діяльності у 1930-х pp. мали переважно спорадичний характер і дієвого відгуку в суспільстві не знайшли. Винятком може бути хіба що акція 1932 р. - вербування бажаючих до "білої армії" Сємьонова, що, буцімто, формувалася під японським керівництвом на Далекому Сході. За інформацією поліції, реєстрація проводилася конспіративно і виключно серед монархістів. У Рівному її здійснював офіцер царської армії О.Вітте, у Здолбунові - член РБТ С.Андрєєв. Як і у випадку вербування до армії Врангеля 1925 p., подекуди доходило до курйозів: у комісаріати поліції місцеве населення зверталося з проханням надати адресу рівненського бюро, яке, нібито, веде запис усіх бажаючих вступити до японської армії [6, ф.86, оп. 2, спр. 533, арк. 1, 26, 32-33].
   У воєводство й надалі надходила численна література пропагандистського характеру. Зокрема, активізувала свою діяльність закордонна організація - "Братство русской правди" (БРП). Це була таємна антикомуністична бойова організація, яка у боротьбі з радянською владою вдавалася до терористичних методів [7, ф.ЗО, оп. 20, спр. 935, арк. 190, 263]. В Острозі у 1931- 1932 pp. існував її осередок-Національний комітет імені Врангеля. Виїзд її лідера Лобановського на навчання до Варшави спричинив занепад цієї малочисельної організації, що складалася з 8 чоловік [7, ф.ЗЗ, оп. 2, спр. 2959, арк. 8]. На близьких до БРП ідейних позиціях стояв Національний союз молодого покоління, який мав чимало прихильників у здолбунівському РБТ [6, ф.1, оп. 2, спр. 7131, арк. 1].
   Незважаючи на згасання монархічної діяльності росіян, ностальгія за минулим, ревізіоністські настрої продовжували жити у їхній свідомості. Символічними видаються щорічні панахиди по царській сім'ї, "Дні непримиренності", які проводилися ще в середині 1930-х pp., коли, здавалося б, біль від душевних ран мав би вже втамуватися. Зокрема, "Дні..." проходили напередодні чергової річниці жовтневих подій 1917 року з метою засвідчити "свою непримиренність стосовно тієї влади, яка прирекла російський народ на нестерпні страждання і знищила саме ім'я Росії як держави". Звертаючись до російської громадськості, у 1933 р. голова Російського громадського комітету у Польщі Симанський закликав: "Нехай цей день буде днем російського об'єднання, днем звернення наших помислів до справи боротьби за звільнення Батьківщини!" [13, 1933.-№86. - С 4].
   Таким чином, монархічна ідея на Волині акумулювала в собі антибільшовицькі настрої росіян, їхнє нездоланне прагнення відродити імперську російську державність. Але впродовж 1920-х-1930-хpp. монархічний фактор остаточно втрачає вплив на суспільно-політичного життя Західної Волині. Невдалі спроби російських політиків розгорнути та активізувати монархічний рух ще раз засвідчили: доба монархій вичерпала відведений їй історією час.

Джерела та література

1. Арцыбашев М. Записки писателя. - Варшава, 1925.
2. Вестник Русского Национального Комитета. - 1924.
3. Волынское слово. - 1925.
4. Гон М. Російський сегмент західноукраїнського політикуму (1921- 1928 pp.) II Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. -2004. - №10. -С. 188-194.
5. Гунчак Т. Панславізм чи панрусизм // Віче. - 1992. - № 4. - С. 29-34.
6. Державний архів Волинської області.
7. Державний архів Рівненської області. “Завоевание революции” и идеология русского монархизма. Доклад проф. Т.Локотя. -Берлин, б.г. За свободу. - 1927.
10. Пять лет: журнал однодневный, посвященный пятилетию со дня основания Союза русских студентов-эмигрантов в Польше. - 1927. - 28 мая.
11. Русская правда. - 1928.
12. Симонова Т. Прометеизм во внешней политике Польши 1919 - 1924 гг. // Новая и новейшая история. - 2002. - №4. - С. 47 -56.
13. Слово.-1933.
14. Тютюнник Ю. 3 поляками проти Вкраїни. - Б. м, б.р.
15. Mendzecki W. Woewodstwo Wolynskie. 1921 - 1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych і politicznych. - Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk - Podz: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1988.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com