www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Роль політичного чинника в релігійних трансформаційних процесах на Волині у 1939-1940 pp.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Роль політичного чинника в релігійних трансформаційних процесах на Волині у 1939-1940 pp.

І.І.Булига

РОЛЬ ПОЛІТИЧНОГО ЧИННИКА В РЕЛІГІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ НА ВОЛИНІ У 1939-1940 PP.

   Постановка проблеми. Сьогодні, коли попередня державна ідеологія зазнала краху, а нові не мають ще певного ступеня довіри, Україну захопила хвиля конфесійної політизації, зневаги до традицій і авторитету, історичних і культурних надбань. Період двох останніх десятиліть позначений зростанням ролі релігії у житті українського суспільства та держави. Церква, як носій та акумулятор релігійних традицій хоча не є політичним інститутом, проте, як свідчать історичний досвід і сучасність, досить відчутно впливає на політичне життя суспільства.
   Метою пропонованої статті є дослідження специфіки впливу політичного чинника на релігійні процеси у добу радикальних суспільно-політичних трансформацій 1939-1941 pp., що розгортаються на території Західної України вцілому та у Волинському регіоні зокрема. Дана стаття має на меті висвітлити аспекти впровадження радянської державної політики: як держава в тій чи іншій ситуації приймає рішення відповідно до основ релігійної моралі та етики, чи враховує думку віруючих людей, чи намагається збудувати внутрішню політику не всупереч їхнім віруванням, чи вона впроваджує у життя кардинально протилежні аспекти державної політики у сфері релігії.
   Історіографія проблеми. Дана парадигма релігієзнавчих досліджень залишається в Україні затребуваною. Серед науковців, котрі досліджують характер, рушії, перебіг впровадження радянських змін у релігійне життя окресленого географічного регіону відзначимо доробки В.Єленського, С.Здіорука, В.Борщевича, Н.Стоколос, І.Власовського, О.Микулича, В.Поспеловського та ін. [7;8;5;16;610;14].
   Зважаючи на те, що природа Церкви різниться від природи держави, для досягнення своїх цілей вони користуються різними засобами. Держава опирається на матеріальну силу, включаючи також і пряме фізичне насилля, а Церква володіє лише релігійно-моральними засобами для духовного керівництва своїми вірними. Тому Церква та держава, маючи свої окремі сфери дії, свої особливі засоби в принципі незалежні один від одного. Проте ця незалежність не носить абсолютного характеру [13, 67]. Особливо дана теза набуває актуальності, констатуючи відносини церкви і тоталітарної держави, яка вже мала досвід тотальної диктатури, при цьому вважаючи Церкву та її прихильників ворогами №1. Якщо проаналізувати характер відносин між державою і релігійними інституціями у 1939-1941рр. на Волині і Західній Україні уцілому, зауважимо, що модель цих взаємин може бути визначена як синтез секуляристського абсолютизму з декларованою політикою жорсткого і антагоністичного відокремлення церкви від держави. Така модель постає як результат більш або менш тривалої модифікації ленінсько-сталінської церковної політики та її адаптації до конкретно-історичних умов волинського регіону. Антирелігійній діяльності уряд СРСР надавав неабиякої ваги. Тому для більш швидкого відокремлення Церкви від держави було розвернуто надзвичайно широку антирелігійну діяльність.
   Загалом дана модель церковно-державних відносин кардинально відрізнялась від католицької чи православної (тобто конфесій, які становили більшість релігійної карти Волинського регіону) соціальної доктрини [9].
   Таким чином, тенденції, які визначали суспільно-релігійний розвиток Західної України, в тому числі і Волині, чий панівний режим вище окресленого нами періоду 1939-1941 pp. включав до своїх ідеологічних формул завдання подолання релігії, характеризувався не католицьким чи православним розумінням формату державно-церковнитх відносин, відповідно до двох домінуючих християнських церков на даній території, а проблемою виживання церкви під тиском тоталітарної держави. Відома формула царизму: „самодержавство, православ'я, народність" - певним чином трансформувалась в радянську тріаду: партія і держава, марксистсько-ленінська ідеологія, трудящі маси, де пріоритет належав партії [9]. Після „золотого вересня" 1939 року для Волині, як і для західноукраїнських земель вцілому, розпочинається процес знищення інституційованої релігійності, знищення насильницькими методами, причому її канони замінювались новими положеннями. Проте, зауважимо, що дані потуги радянської держави не були спрямовані на український грунт, який не мав підстав для цього. Традиційно, досить легко перекладати вину і причину того чи іншого явища на абстрактні „пугала", за висловом М.Кроз'є, у той час, коли причину слід шукати у самих людях, які свідомо чи несвідомо причетні до усіх процесів політичної системи і суспільних відносин. Тобто суспільство „дозволило" знищити традиційну релігійну ідеологію, церкви, попри те, що релігія була єдиною формою духовного життя переважної більшості населення Волині, особливо на селі. Закриття храмів, як і вцілому наступ на релігію і церкву, стали можливими через позицію самого суспільства, яке перетворило свій спротив на глухий поротест і лише частина українського духовенства „як стверджує історія, не звертаючи уваги на жертви і тяжкий стан, завжди очолювало нацонально-українське життя ..., наповнюючи в'язниці охоче віддавало своє життя і енергію за справи національно-релігійні " [2, арк. 16]. Тому закономірно, що для радянського керівництва потрібно було позбутись цього консолідуючого, інтегруючого і самоіндефікуючого чинника.
   Проаналізувавши зміну ціннісно-моральних імперативів в умовах трансформації та склавши характеристику тогочасного суспільства, проблему відносин держави і церкви в системі: „суспільство-держава-церква", можемо стверджувати, що компартійно-радянський лад в країні, фактично переймає рису абсолютизму Російської імперії, де царська влада намагалась втручатись в усі сфери життя суспільства, вона ж легітимізувала станові відмінності; вона ж, спираючись на релігійний світогляд, здебільшого регламентувала все духовне життя країни.
   Вироблення і прийняття концепції державної політики, певної моделі суспільно-релігійних відносин, відбивалось на практичних відносинах між державою та релігійними структурами православних, греко- і римо- католиків, тобто конфесій, які домінували на Волині у 1939-1941 pp. Кожна із вищеназваних конфесій була представлена в тодішньому суспільстві соціально, з усіма властивими їй інститутами, визначеними інтересами та як носій певної культурної традиції.
   Вже грудневі „Директиви про акивізацію оперативної роботи..." говорять про те, що „церковники и сектанты всех течений активизируют свою организационную антисоветскую деятельность, используя религиозные предрассудки верующих" і тому зазначають, що „агентурно-оперативная работа по религиозникам приобретает особое значение и требует умелого и правильного разрешения агентурно-оперативныхвопросов" [11,30]. Даний документ ставить одне із головних завдань перед спецслужбами-організувати широку розтляючу роботу серед церковного активу. Як наслідок, згодом, допомігши підпорядкувати Московській патріархії українські парафії, що знаходились у канонічній єдності з Православною Церквою Польщі, офіційна влада фактично надає можливість для існування церкви, яка мала свій центр у Москві, що давало змогу формувати верхівку з штатних або позаштатних працівників спецслужб та проводити радянську політику в церковному житті. Завдяки цьому влада маніпулювала церковним життям, використовуючи це як один із важелів контролю суспільних рівноваг і дисбалансів.
   Трагічна доля спіткала служителів інших культів, зокрема греко- і римо-католиків. „Необходимо особое внимание уделить разработке и вскрытию контрреволюционной деятельности католического духовенства. Известно, что польские разведывательные органы широко использовали ксендзов и их влияние на верующих в борьбе с революционным движением в Западной Украине. В настоящее время польские ксендзы являются основным каналом установления и поддержания связей по антисоветской деятельности с закордоном... В целях вызова недовольства советской властью, католическое духовенство организовывает распостранение националистических листовок и провокационных слухов с призывом к борьбе за возрождение Полыпи."[11, 32].
   3 приходом радянської влади на територію Волині, відбуваються зміни у становищі релігійних конфесій. Припиняється видавництво релігійної літератури, газет, журналів. Націоналізовано церковні і монастирські землі, а релігійні громади та монастирі обкладено податками. У багатьох місцевостях було конфісковано, головним чином під радянські будівлі храми. Так, в м. Дубно, Рівненської області було закрито 3 синагоги і костел, а їх приміщення використано під господарські будівлі й культурні установи. В м. Володимир-Волинську Волинської області закрито синагогу, а приміщення використано під швацьку майстерню. В м. Ковелі Волинської області за ініціативою бувшого директора міськхарчопромторгу Мятовича, закрито дві синагоги та один костел [12,249-250]. У с. Велике Вербче Степанського району Рівненської області, „Молитвенный Дом принадлежащий религиозному обществу Евангельских христиан построенный ими в 1925 году исключительно на их личные средства где они все время собирались и молились беспрепятственно до 1940 года, в 1940 году собрание евангельских христиан по распоряжению РОНО было удалено, а дом был занят под школу" [1, арк.5]. Схожа доля і чекала на рівненський костел для солдат польської армії, який було вирішено „передати" в постійне користування для частини Червоної Армії ОЛТБ36 [2 , арк 17]. І такі випадки мають не поодинокий, а масовий характер. Якщо проаналізувати достатньо не чисельну наведену вище статистику, констатуємо, що „особливу " увагу офіційна влада надавала діяльності неправославних громад на території краю, тому що в першу чергу закривали саме їх культові споруди.
   Загальна модель суспільних відносин радянської держави не розглядала церкву як повноправного суб'єкта таких відносин. Амплітуда радянської церковної політики коливалась в діапазоні між ідеологічним завданням та прагматичним міркуванням, між спробами тотального знищення інституційованої релігійності і заміщення релігії новою догматикою, есхатологією і культовою практикою до намагань абсорбувати релігійні інституції в структуру масової індокринації та імплементації зовнішньополітичних проектів. “Український формат” такої політики скеровувався на беззастережне розз'єднання релігійних і національних інспірацій, придушення найменшої інституалізації національно-релігійних ідейних рухів та інструментальне використання об'єктивно доцентрових релігійних інституцій для асиміляції в них української складової. Як наслідок такої політики дана доба продовжує процеси, котра поділила в Україні церкви на дві категорії. До першої було віднесено Український екзархат Руської православної церкви (РПЦ), а до другої- заборонені і репресовані церкви, а саме: Українську греко-католицьку церкву, Українську автокефальну православну церкву, римо-католицькі громади, а також цілий ряд забаронених і переслідуваних протестанських конфесій [4, 17]. Імперська теза неіснуючої держави „розділяй і володарюй " знаходить реальне втілення в політиці наступниці. Тут спрацьовує закон спадковості сформульований О.Зінов'євим: „Якщо якесь суспільство руйнується, але при цьому зберігається людський матеріал і основні умови його виживання, то від залишків цього суспільства може виникнути нове, максимально наближене за соціальним типом до зруйнованого" [9].
   Початок епохи комунізму на території Волині у 1939 році зруйнував ті моделі, які сформувались на цій території в попередні історичні періоди. Не вдаючись до детального аналізу системи взаємин між різними релігіями першої радянської окупації Західної України, можемо констатувати, що радянська влада дуже неоднозначно вплинула на міжрелігійні відносини. З одного боку, існування різних церков та відносини між ними були сповнені конкуренцією, ворожнечою та культурною роз'єднаністю, релігійною нетерпимістю. З іншого боку, переслідування церков та її вірних сприяло міжцерковній солідарності та взаємопідтримці [4Д5].
   Слід констатувати і той факт, що і сама Церква і держава фактично постали перед необхідністю обрання орієнтирів та визначення своєї ролі і місця в подальшому існуванні. Фактичний розкол суспільства на захисників релігії і права її сповідування та руйнівників всього того, що пов'язане з церквами, ще рельєфніше піднімають потребу світоглядних орієнтацій. До 1939 р. досить впорядковану картину світу та визначення місця людини у світі вносила у свідомість жителя Волині релігія. З початком руйнівних трансформаційних процесів і втратою єдиних морально-ціннісних орієнтирів абсолютно не випадковим видається сприйняття частиною суспільства нової світоглядної парадигми, запропонованої більшовиками. Людина завжди шукає опори, певної могутньої сили, яка б могла компенсувати її слабкість, особливо коли мова йде про стереотип людини суспільства, що зазнає радикальних змін. Такою силою традиційно виступає Бог, могутня держава чи інша структура, яка певним чином перебирає на себе і функції особистої відповідальності. Сама ж людина немов „позбавляється" цієї форми моральної свідомості і як наслідок виникає комплекс пристосуванства, що в свою чергу породжує інший - „другорядності", та призводить до позицій байдужості мас [9].
   Досліджуваний період трансформаційних процесів релігійної сфери 1939-1941 pp. констатує, що відносно швидка перемога більшовиків та марксистської ідеології визрівала у попередні століття. Зокрема, „Власноручні свідчення колишнього генерального секретаря УНДО В.Целевича про діяльність УГКЦ та інших конфесій у Західній Україні" засвідчують, що вплив православної церкви на українське населення Волині значно меньше, ніж католицької в Галичині. Тому на Волині легше ліквідувати церкву, ніж в Галичині. Цьому сприяють, як відзначає Целевич: „Православный митрополит, православные епископы и большинство православного духовенства являются русскими, которые в свое время и в настоящий момент относятся с презрением к украинскому языку и украинскому населению. Более того, во время царизма на Волыни... большинство духовенства принадлежало к черносотенным организациям, а после свержения царизма духовенство не оставило своих прежних убеждений. Православное духовенство являлось чуждым по национальным и социальным взглядам, поэтому взаимоотношение между духовенством и верующими было если не враждебное, то чуждое" [11,106]. Крім того, вже в другій половині XIX ст. спостерігається розчарування в традиційних церквах, наростання релігійної апатії. Даний фактор пояснює і ріст поширення протестанських конфесій на території Волині у цей період. Хоча, зауважимо, що її ступінь був значно менший і мав досить хиткий грунт на Волині у порівнянні із східними регіонами України. Важливо зауважити, що перехідне суспільство в ситуації радикальної трансформації (такий стан переживала Волинь у 1939-1941 pp.) почувається незахищеним, слабким, нездатним впоратися з аналізом нової інформації. З точки зору втраченої гармонії „старого режиму", а також з позицій впровадження нових норм, перехідне суспільство є хворим [9]. На думку англійського соціолога В.Петті люди, справи котрих занепадають, „не докладають найбільших зусиль для того, щоб протистояти нещастям, що насуваються на них, а навпаки, стають більш млявими і менш енергійними у всіх своїх діях, не переймаючись навіть тим, щоб забезпечити можливі рятівні засоби". Таке суспільство не здатне чинити опір, воно піддається силі влади і тиску [9].
   Отже, підсумовуючи, відзначимо тенденції, які визначали суспільно-релігійний розвиток країни, чий панівний режим включав до своїх ідеологічних формул завдання подолання релігії, що уможливили утвердження більшовицької моделі державно-церковних відносин, можемо визначити наступні:
   1. Сам трансформаційний стан суспільства, що передбачав суспільну кризу, певний пошук виходу.
   2. Амбівалентність свідомості, як своєрідне відображення розщепленого світу особистості.
   3. Характерна для більшості суспільства байдужість.
   4. Втрата абсолюту і наділення цими рисами вищих органів влади.
   5. Міжконфесійні непорозуміння та втягнення до них населення.
   6. Суголосність ідей більшовизму настроям частини суспільства.
   Таким чином, в період 1939-1941 pp., спостерігаємо досить відчутний вплив на релігію політики, як певної ідеологічної системи, яка активно втручається в релігійне життя шляхом впливу і намаганням монополізації політичних поглядів віруючих, заміною констант релігійного абсолюту на ідеологічні мотиви. Це в свою чергу призводить до руйнації ціннісно-мотиваційних суспільних стереотипів, моральної руйнації, деградації та незворотних трансформаційних процесів суспільного розвитку, плоди якого суспільний організм відчуватиме в наступні історичні періоди та сьогодні.

Джерела та література

1. Державний архів рівненської області (далі ДАРО). - Ф.Р - 204. - оп. 12. - спр.4. - 130 арк.
2. ДАРО - Ф.Р - 106. - оп.1. - спр.Ю . - 33 арк.
3. Костопільські вісті - 8 лютого,1942.
4. Бодак В. Культура міжрелігійних відносин в Україні: проблема подолання радянської спадщини // Науковий вісник Чернівецького університету. - Філософія - Вип.291-292. - Чернівці, 2006
5. Борщевич В. Українське церковне відродження на Волині (20-40-ві pp.. XX ст..) : Монографія. - - Луцьк:Ред.-вид. Відділ „Вежа" Волин. Держ. Ун-ту ім.. Лесі Українки,2000.
6. Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви: У 4 т.- К.: Українська Православна Церква Київського Патріархату, 1998. - Т.4. - 4.2. - 436с.
7. Єленський В.Є. Моделі релігійно-суспільного розвитку і державно-церковних відносин у процесі трансформації комуністичних країн // Держава і церква: уроки минулого і проблеми сьогодення. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Ужгород, 2003 - С.23-28
8. Здіорук СІ. Суспільно-релігійні відносини: виклики Україні XXI століття - К.,2005. - 551с.
9. Киридон А. Втілення радянської моделі державно-церковних відносин в Україні // www. history_org_ ua.
10. Микулич О. Римо-католицькі костели м. Борислава та їх парафіяни під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки. // Матеріали наукового семінару молодих вчених „Україна - Польща: уроки Другої світової війни" (27 лютого 2003р.) та IV міжнародної наукової конференції молодих вчених „Україна - Польща: шлях до Європейської співдружності" (15-16 травня 2003р.). - Тернопіль, 2003. - С.98-115.
11. Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 pp.). -К, 2005. - 478 с.
12. Національні відносини в Україні у XX ст.Збірник документів і матеріалів. - К, 1994 - 559 с
13. Лагодич М. Економічна політика радянського уряду як засіб боротьби з православною церквою в СРСР у середині XX ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. - Філософія - Вип.291-292. - Чернівці, 2006
14. Поспеловский В.Д. Русская православная церков в XX веке. М., 1995. - 511с.
15. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939-1955. - К: Українська Видавнича Спілка, 2005. - 840 с
16. Стоколос Н.Г. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (XIX - перша половина XX ст.). - Рівне, 2003. - 480с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com