www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Союз слов’янських громад євангельських християн у Польщі: міжконфесійні відносини і боротьба за сфери впливу
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Союз слов’янських громад євангельських християн у Польщі: міжконфесійні відносини і боротьба за сфери впливу

Л. І. Бородинська

СОЮЗ СЛОВ'ЯНСЬКИХ ГРОМАД ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ ХРИСТИЯН У ПОЛЬЩІ: МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ І БОРОТЬБА ЗА СФЕРИ ВПЛИВУ

   Для євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої характерне інституційне становлення, структуризація, розширення території впливу, правове унормування життєдіяльності, намагання зберегти чистоту віровчення, пошук шляхів співпраці зі спорідненими організаціями Польщі та із-закордону. Точкою перетину інтересів, як і причиною непорозумінь, ггізньопротестантських течій Другої Речі Посполитої були, у першу чергу, місіонерська діяльність та території впливу.
   В умовах Другої Речі Посполитої діяли близькі за віровченням до Союзу слов'янських громад євангельських християн у Польщі протестантські напрями: Союз громад слов'янських баптистів у Польщі, Товариство взаємної допомоги євангельськими християнам (ТВДЄХ), Союз церков Христових, дарбісти або вільні євангельські християни. Значна розбіжність у віровченні євангельських християн була із різноманітними течіями п'ятидесятників.
   Найближчою за віровизнанням і організаційними особливостями течією був баптизм. У міжвоєнний період існувало дві баптистські організації- німецького та слов'янського напряму. Союз слов'янських громад євангельських християн співпрацював, звичайно, із Союзом слов'янських громад баптистів, який діяв від 1921 року. [27, 320].
   7-10 червня 1923 року на спільному з'їзді євангельських християн і баптистів у Бресті відбулося об'єднання цих двох протестантських течій. Слов'янські баптисти були представлені 18 громадами, до складу яких входили 1760 членів. До Союзу євангельських християн входило 22 громади із 1772 членами. [21]. З'їзд ухвалив утворити союз під назвою „Об'єднання євангельських християн і баптистів у Польщі" зі спільним комітетом, статутом, касою, біблійною школою та спільними з'їздами. Комітет був керівним органом у складі 7 осіб: голова- К.Стржелець (баптист), заступники- Л.Шендеровський (євангельський християнин) та Б.Спалек (баптист), секретар- С.Борткевич (баптист), члени- О.Ничипорук, А.Мельник (євангельські християни), П.Слама (баптист). [15, 235].
   Спочатку спільна діяльність євангельських християн і баптистів проходила активно і з порозумінням. Проте, відомо, що у 1924 році на нараді українських баптистів у Галичині пропозиція євангельського християнина Кирила Павлюка про спільну місіонерську діяльність та підтримку ще молодого українського баптистського руху була відхилена [12, 253]. 2-3 березня 1925 року на з'їзді у с Забір'ї утворилося Об'єднання баптистів Галичини на чолі з Іваном Петрашем. Об'єднання уклало статут і надіслало його до Міністерства релігійних визнань та народної освіти з метою унормування статусу баптистського союзу Галичини. [11, 166]. Відомо, що Комітет Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів надіслав два листи Івану Петрашу, для з'ясування мети створення окремої організації. Керівник галицьких баптистів стояв на позиція необхідності самостійної діяльності баптистів у Галичині. [30]. Справжньою причиною відокремлення баптистів, які більшого поширення набули саме в Галичині, були національні питання. Баптистський дослідник і письменник Г.Домашовець згадував, що євангельські християни, а зокрема М.Ничипорук, у місійних подорожах у Галичині проповідував російською мовою і розповсюджував російську літературу. „Проповідник М.Ничипорук був переконання євангельських християн, а не баптистів, а євангельські християни, то чисто російський євангельський рух", - писав Г.Домашовець. [11, 163-164].
   Польський баптистський дослідник стверджує, що Об'єднання євангельських християн і баптистів проіснувало практично до 1925 року, а формально до 1927. [29, 320]. Непорозуміння призвели до того, що у 1926 році частина баптистських громад вийшла із Союзу. Члени Комітету Союзу слов'янських громад євангельських християн баптистів неодноразово зверталися до баптистів з проханням співпрацювати. Євангельські християни навіть погоджувалися піти на умови баптистських громад, аби ті не відокремлювалися від спільного Союзу. [30]. У налагодженні стосунків євангельських християн і баптистів брали участь директор американського місійного товариства К.В.Стржелець та директор Європейської християнської місії Г.П.Рауд. [29, 320]. Проте баптисти настоювали на тому, що у кожної з конфесій має бути власне керівництво, яке представлятиме релігійне об'єднання. 1926 року вони скликали конференцію у Зелові, де було прийнято рішення про усамостійнення їх діяльності. А у вересні 1927 році на з'їзді у Варшаві був утворений „Союз слов'янських баптистів у Польщі" [1, 28].
   Варто зауважити, що для проведення багатолюдного релігійного зібрання необхідно було отримати згоду від світської влади. Прохання дозволити установчий з'їзд баптистів надіслав до МВРНО Комітет ССГЄХБ від імені баптистських громад. У заяві стверджувалося, що частина союзних громад не брала участі у з'їзді євангельських християн і баптистів, який відбувся 2-5 червня 1927 року у Рівному, а тому хоче провести окремий з'їзд. [22]. Таким чином, бачимо, що євангельські християни виявили демократичність і толерантність стосовно рішення баптистських громад створити окрему релігійну організацію. Баптисти Галичини увійшли до Союзу слов'янських баптистів у Польщі.
   1928 року представники Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі Ф.Венцкевич і О.Ничипорук звітували про свою делегацію на баптистський з'їзд, що відбувся у вересні 1927 року. Не зважаючи на старання представників євангельських християн, зберегти єдність не вдалося і розділення було утверджене офіційно. [9]. Про толерантне ставлення євангельських християн до відокремленої частини баптистських громад свідчить рішення VI з'їзду, яке звучить наступним чином: „На підставі документів, поданих на розгляд конференції, згідно із свідченнями братів із боку від'єднаних баптистів (Підгорецького, Назарука і Олишка), які присутні на конференції, вважати від'єднання баптистів фактом, що відбувся і виявити до цих братів любов. Що стосується громад, які носять назву євангельські християни чи баптисти, то таких на підставі статуту приймати без жодних застережень". [9].
   Базуючись на статистичних даних, зауважимо, що у Союзі відбувалося значне кількісне зростання. Так, у 1923 році у об'єднавчому з'їзді взяли участь представники від 22 громад євангельських християн і 18 громад баптистів [15, 230]. Станом на 1927 рік євангельські християни нараховували 57 громад (6449 чол.), баптисти - 44 (3124 чол.). [8; 1, 28].
   Після відділення баптистів між двома релігійними організаціями загострилися почалися непорозуміння на юридично-правовій підставі визнання течій. Статут Союз слов'янських громад євангельських християн і баптистів у Польщі був визнаний МВРНО 21 лютого 1927 року. Оскільки баптисти виокремилися, дія статуту не розповсюджувалася на нове утворення. Таким чином, Союз слов'янських громад баптистів опинився в умовах неунормованих юридичних підстав для існування. [26]. Бажання баптистів зареєструвати власний статут натикалося на заперечення МВРНО. Адже уже існував статут Союзу, у якому фігурувала назва „баптисти". Щоб не перешкоджати спорідненому віровизнанню у легалізації свого існування Союз слов'янських громад євангельських християн і баптистів 1930 року на з'їзді у Рівному ухвалив рішення викреслити із статуту слова „і баптистів", про що повідомив Міністерство релігійних визнань та народної освіти. Також комітет Союзу слов'янських громад євангельських християн висловив згоду на користування цим же статутом Союзу слов'янських громад баптистів. [23]. Незважаючи на те, що Варшавське і Волинське воєводства дали згоду на реєстрацію статуту баптистів, Міністерство релігійних визнань та народної освіти зволікало із остаточним рішенням. [24].
   У той же час Союз слов'янських громад баптистів заснував Товариство взаємної допомоги баптистів і зареєстрував його статут у Міністерстві внутрішніх справ, аби якимось чином легалізувати свою становище. [29, 322].
   Вагомим агруметном стосунків Союзу слов'янських громад євангельських християн у Польщі була назва громад - „євангельські християни". З тогочасної періодики та архівних документів відомо, що такою назвою користувалася більшість пізньопротестантських течій Другої Речі Посполитої. Л.Шенедеровський зазначає, що „псевдо'ятидесятники, суботники, дарбісти, єпископи з Кобрина називають себе євангельськими християнами" [25].
   На побутовому рівні існувала назва „штундисти", яка зустрічалася і в документах, виданих чиновниками нижчої ланки. її також застосовували до різних пізньопротестантських громад. Наприклад, у Краківському ілюстрованому кур'єрі № 299 від 28 жовтня 1928 року була надрукована інформація про пресвітера штундистів із с Смідин, який застрелив 2-х поліцейських. Очевидно, підозра упала на Союзу слов'янських громад євангельських християн баптистів, яких було найбільше серед „штундистів". Аби відмежувати Союз слов'янських громад євангельських християн баптистів від прикрого випадку його керівник Л.Шенедровський з цього приводу надіслав листа до МВРНО, у якому пояснив, що у с Смідин не існує громади євангельських християн, а діють „псевдо'ятидесятники". Також Л.Шенедеровський звернувся до владних структур з проханням називати громади, які входять до ввіреного йому Союзу назвою, яка зазначена у статуті, а не „сектантами" чи „штундистами" [25].
   Отже, плутанина у назвах громад не дозволяє чітко прослідкувати статистичні дані щодо релігійних організацій та їх чисельності. Виявити належність тієї чи іншої громади до Союзу слов'янських громад євангельських християн у Польщі дозволяють лише документи, які належали Союзу, прізвища духовних керівників, які працювали у Союзі, а іноді статистичні дані деяких воєводських управ, у яких чітко зазначалася належність громади саме до Союзу слов'янських громад євангельських християн, або до „Союзу Шендеровського" (за іменем керівника). У кращому випадку реєструючи або обліковуючи громади, місцева влада зазначала справжню приналежність громади у дужках. Наприклад: „євангельські християни (п'ятидесятники)" [6].
   Припускаємо, що було кілька причин, через які пізньопротестантські течії у Другій Речі Посполитій називали себе євангельськими християнами: 1) значна частина представників цих конфесій вийшла із складу євангельських християн; 2) євангельські християни були відомі місцевим органами влади як толерована конфесія.
   Проблема ідентичності назви „євангельські християни" стала особливо відчутною після того, як Союз слов'янських громад євангельських християн і баптистів зареєстрував у Міністерстві віровизнань релігійних і народної освіти свій статут. Відтоді цей Союз був єдиним релігійним утворенням, яке мало державне визнання такого рівня і носило назву „євангельські християни".
   У 22-му пункті Статуту Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів говорилося, що Союз може бути розпущений рішенням відповідних органів державної влади у випадку, якщо діяльність Союзу буде суперечити статутові, закону, моральному чи громадському порядку. [2]. Щоб зберегти репутацію лояльної до держави організації, члени якої доброчесно виконують громадянські обов'язки, Союз слов'янських громад євангельських християн і баптистів був змушений захищати права на назву „євангельські християни" найперше на державному рівні.
   Побоюючись, що „антидержавна та антигромадська діяльність течій, що підписуються євангельськими християнами" загрожуватиме цілісності Союзу, оскільки його діяльність може припинити державна влада за порушення пунктів статуту Комітет Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів неодноразово звертався до воєводських управ, Міністерства віровизнань релігійних та народної освіти, Міністерства внутрішніх справ з проханням не реєструвати громади під назвою „євангельські християни", якщо вони не нададуть посвідчення від ССГЄХ про їх подальший вступ до цієї релігійної організації. [25; 27; 28]. Зокрема, Комітет Союзу слов'янських громад євангельських християн мав претензії до Товариства взаємної допомоги євангельських християн, громади якого носили таку ж назву як і громади Союзу. Товариство на чолі з іноземцем В.Фетлером і українцем В.Гусаруком влаштовувало масові зібрання і походи, що на думку Л.Шенедеровського могло порушувати громадський спокій. Тому керівництво ССГЄХ звернулося до Міністерства внутрішніх справ, де був зареєстрований статут ТВДЄХ з проханням викреслити слова „євангельських християн" із назви Товариства. [27].
   Оскільки представники пізньопротетстантських конфесій часто відмовлялися виконувати громадянський обов'язок служби в армії, то Л.Шендеровський, на якого була покладені також обов'язки військового пресвітера євангельських християн наголошував на тому, що члени ССГЄХ не належать до порушників закону. Йому доводилося у рапортах Міністерству військових справ роз'яснювати різницю між євангельськими християнами, які входять до очолюваного ним Союзу і тими, що належать до інших течій, яких на території краю діє близько 20. [28].
   20 серпня 1927 року голова ССГЄХ у рапорті до Міністерства військових справ висловив пропозиції, які мали б убезпечити євангельських християн від негативної репутації, а суспільство від поширення нелояльних до держави течій. У документі було висловлено такі позиції: 1. Державним органам влади, і зокрема військовими, визнавати лише ті громади євангельських християн, які зареєстровані і мають посвідчення з печаткою про членство у ССГЄХ від Комітету; 2. Скасувати реєстрацію громад здійснену воєводствами і реєструвати заново лише ті громади, які надають посвідчення від ССГЄХ; 3. Не реєструвати громади і союзи, ретельно не вивчивши їх ставлення до держави і військової служби; 4. Не дозволяти іноземцям, які проживають у Польщі керувати громадами чи організаціями, а за місіонерами, які приїздять до Польщі здійснювати суворий контроль; 5. Місцевій владі не дозволяти місіонерських подорожей без відповідних посвідчень ССГЄХ; 6. Призиваючи на військову службу, відокремлювати тих, хто має посвідчення від ССГЄХ від всіх інших протестантів, щоб уникнути антидержавної пропаганди; 7. Відповідальність за громади ССГЄХ покласти на Комітет Союзу. [17]. Вищезгадані позиції голови Союзу були підтримані делегатами VIII-го з'їзду ССГЄХ, який відбувся у Рівному 29-31 травня 1931 року. [27].
   Очевидно, пропозиції Л.Шендеровського були передані Міністерством військових справ до Міністерства віровизнань релігійних та народної освіти, яке з'ясовувало погляди місцевої влади стосовно доцільності таких нововведень. Білостоцький і Новогрудський воєводи пропозиції Л.Шендеровського вважали актуальними, хоча й висловили сумніви стосовно практичного їх втілення. [18; 19]. Далекоглядність і об'єктивність в оцінці ситуації проявив волинський воєвода Г.Юзевський. Він вважав, що висновки Шендеровського мають рацію, проте надання переваги одній із протестантських конфесій, а в цьому випадку євангельськими християнам, було б принципово неправильним, оскільки спричинило б її зростання за рахунок інших течій. Волинський воєвода побоювався, що євангельські християни за таких обставин невдовзі могли б створити потужну релігійну організацію, з якою довелося б рахуватися місцевій владі і навіть уряду, тому пропонував питання підняті Л.Шендеровським не афішувати. [20].
   Оскільки євангельські християни розвивалися в умовах діяльності інших пізньопротестантських течій, то одним із першочергових завдань Союзу слов'янських громад євангельських християн було збереження існуючих громад у чистоті віровизнання, а також розширення територій його впливу.
   Досить частим був перехід громад євангельських християн у п'ятидесятництво. У багатьох випадках представники п'ятидесятницьких течій ставали членами громад євангельських християн, набували авторитету серед віруючих і, поступово поширюючи своє вчення, набували послідовників. Показовим є приклад громади євангельських християн із с Стара Човниця. Архівні документи дали можливість виявити фактаж та прослідкувати наступну хронологію: у протоколі від 14 вересня 1927 року міститься інформація про склад церковної ради, на чолі якої стоїть пресвітер Федір Каплун, а секретарем ради є Іван Зуб-Золотарьов [4]; 16 грудня 1928 року Іван Зуб-Золотарьов залишив посаду секретаря [5]; 22 березня 1929 року у с Стара Човниця відбулося зібрання „євангельських християн так званих п'ятидесятників" у кількості 65 чоловік, яке одноголосно обрало Івана Зуб-Золотарьова духовним керівником громади. [3].
   Були випадки, коли до іншого віросповідання переходила не частина членів церкви, а вся громада. Наприклад громади п'ятидесятників у Хотині, Митниці і Борятині Дубенського повіту Волинського воєводства у 1927-1928 роках змінили віросповідання християн віри євангельської на євангельських християн, приєднавшись до ССГЄХ. [16]. Проте відомо, що 1931 році пресвітер євангельських християн у Борятині Максим Давидюк повідомив Волинське воєводство, що вся громада перейшла у п'ятидесятництво. Вірним попередньому союзу залишився тільки він і його родина. [7]
   Припускаємо, що саме такі прикрі обставини у діяльності ССГЄХ, пов'язані із переходом громад до інших конфесій та непорозумінням у міжконфесійних стосунках, спричинили обговорення проблеми на VIII з'їзді, який відбувся у Рівному у травні 1931 року. Делегатами була прийнята резолюція про те, що пресвітери, диякони і місіонери, які отримують підтримку від різних місій і організацій з-за кордону повинні повідомляти про це керівництво Союзу. Усі духовні працівники ССГЄХ зобов'язані мати контакт із правління Союзу. У випадку відмови від такої співпраці місіонерам загрожувало вилучення з громад. [10]. До таких застережень духовні керівники євангельських християн вдалися, щоб запобігти впливам інших віровчень чи політичних рухів на громади, що входили до Союзу, мати можливість контролювати зовнішні взаємозв'язки своїх підлеглих.
   Незважаючи на непорозуміння з баптистами, вільними євангельськими християнами, християнами віри євангельської чи представниками ТВДЄХ на офіційному рівні, знаходимо низку прикладів дружного співіснування на місцевому рівні представників різних пізньопротестантських конфесій. [13, 198]. Відомий діяч протестантизму на Волині і Галичині Іван Семенина згадує про одну із ділянок своєї місіонерської роботи: „Найбільш відрадне було те, що на Крем'янеччині існували громади євангельських християн, баптистів, євангельських християн вільних, але між ними панувала згода. Наприклад, коли у баптистській громаді відбувалося хрещення, то сусідня громада євангельських християн присилала сюди своїх кандидатів до хрещення або баптисти посилали своїх до євангельських християн чи до вільних. Хрещення, свята жнив чи якісь інші врочистості відбувалися спільно". [14, 25].
   Таким чином взаємостосунки євангельських християн із протестантськими течіями Другої Речі Посполитої були складні і неоднозначні. Найбільш толерантне ставлення Союз слов'янських громад євангельських християн виявляв до близьких за віровченням баптистів. З такими протестантськими течіями як вільні євангельські християни, ТВДЄХ, Союз церков Христових взаємостосунки були напружені, причиною цього, у першу чергу, була конкуренція та боротьба за території впливу. Причинами непорозумінь і розриву відносин євангельських християн і п'ятидесятників стала конкуренція у місійній діяльності та емоційний характер віровчення п'ятидесятників, який почасти компрометував євангельських християн.
   Найбільш нейтрально євангельські християни ставилися до ранньопротестантських церков, оскільки місійна діяльність останніх була слабшою, а територіальне означення їх громад майже не збігалося із територією впливу євангельських християн.
   Отже, поширюючи свою діяльність на території Другої Речі Посполитої, а особливо на Волині і Поліссі, Союз слов'янських громад євангельських християн прагнув зайняти чільне становище у суспільстві.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com