www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Порівняльний аналіз становища чеської національної меншини в радянській Україні та Польщі в 20-30-ті pp. XX ст.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Порівняльний аналіз становища чеської національної меншини в радянській Україні та Польщі в 20-30-ті pp. XX ст.

C.A. Шульга

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТАНОВИЩА ЧЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ МЕНШИНИ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ В 20-30-ТІ PP. XX СТ.

   Анотація. Стаття дає порівняльний аналіз національної політики радянських та польських урядів щодо чеської національної меншини в 1920 - 1930 - х pp. Подається характеристика основ законодавства з питань національної політик держав та конкретні її вияви на прикладі чеської меншини Волині та Криму. Ключові слова: національна політика, асиміляція, чеська община, чеські національні райони, утраквізм.
   У XX ст. Україна постала перед вирішення значної кількості питань суспільного життя. Чи не найважливіше з них - національне питання. В територіальних межах радянської України, Криму та Волинського воєводствавирішення національного питання набуло своїх особливих рис. Важливим видається докладне вивчення означених проблеми ще й тому, що наступний в історії нашої країни період Другої світової війни приніс загострення національного питання, навіть національне протистояння. Очевидно, саме засади національної політики, що її проводили польські та радянські уряди в регіонах, створили підґрунтя до такого ускладнення. Конфлікти етнічного характеру на Волині точилися переважно між поляками та українцями. Однак обидві сторони намагалися залучити на свій бік представників інших меншин, зокрема чеську общину, яка завжди була лояльною до влади. Саме на їх допомогу та підтримку сподівалися і поляки, і українці, і німці. Крим, традиційно багатонаціональний, та східна Волинь в роки Другої світової війни також опинилися у вирі загострення національного питання.
   Метою статті є детальний аналіз національної політики радянської держави та Польщі на прикладі чеської общини західної Волині, Криму та східної Волині, виявлення загальних рис та відмінностей у вирішенні національного питання .
   Вивчення згаданих проблем здійснюється доволі вузькою групою дослідників. Серед них-В.Нестеренко, Л.Гурбова, М.Лутай та ін., наукові зацікавлення яких лежать в площині дослідження національних відносин в Україні [19;3;17]. Польські науковці Кенсик Я., Маусберг Я., Хойновські А. розробляють проблеми національної політики Польщі у міжвоєнний період [25;26;27].
   У другій половині XIX ст. склалися умови до еміграції тисяч чехів у різні регіони Європи та Америки. Значна частина чеського населення емігрувала до Росії, зокрема в Крим та Правобережну Україну (Волинську, Подільську, Київську губернії). На початку 60-х років XIX ст. еміграція чеського населення спрямовувалася у Таврію, наприкінці 60 - поч. 70-х pp. - на Волинь. Крим заселявся чехами поступово протягом 1861 - 1865 pp., станом на 1890 р. чехів оселилося 1492 чол., що складало близько 0,2 % населення [4]. На Волинь масова еміграція починається в 1870 -х роках, станом на 1897 р. тут проживало 27670 чол., що становило 55% усіх чехів, які оселилися в Російській імперії (50385 чол., з них в європейській частині -30299 чол.) [20, XI]. Еміграція чеського населення на Волинь була значно чисельнішою, оскільки умови оселення тут були сприятливішими, а пільги ширшими [16;28;2].
   В міжвоєнний період чеське населення проживало в межах Волинського воєводства Польщі (станом на 1921 р. 25405 чол., у 1931 p.- 30977 чол.) [29,tab.XI]. Найбільш чисельними чеськими анклавами Волинського воєводства були Лубенський, Ровенський, Луцький повіти. Чеське населення проживало в 51 колонії, а також у найбільших містах Волині: Луцьку, Дубно, Ровно, Здолбунові, Ковелі. Другий польський перепис 1931 р. зафіксував збільшення кількості чеського населення до 31 тис. чол. [29, tab.XI].
   На території Радянської України за переписом 1926 р. проживало 15905 чехів, що складало 0,1 % населення республіки. За чисельністю чехи займали одинадцяте місце серед усіх етнонаціональних спільнот України [21,80 - 83]. Чеське населення проживало компактними групами на Волині (32 поселення), Одещині (8 поселень), Київщині (5 поселень) [18, 6]. В Криму у 20 - 3 0 -і pp. за різними джерелами проживало від 1400 до 2000 чехів, за офіційним переписом 1926 р. - 1406 чол. Чеське населення Криму концентрувалося переважно в сільській місцевості Симферопольського та Джанкойського районів [3, 83].
   У міжвоєння змін зазнав не тільки кількісний склад чеської меншини, але і якісний, змінилися також політичні, соціально-економічні умови життя. На українських землях виросло покоління чехів, яке не знало своєї батьківщини, однак усілякими способами намагалося зберегти свою національну окремішність. Чехи утворювали чисельні громадсько-культурні та спортивні товариства (Чеська Бесіда, Сокіл, Чеська Матіца Шкільна, ін.), заснували часописи, в державних та приватних школах продовжували вивчати рідну мову та підтримувати народні традиції. Чеські поселення відзначалися високим рівнем агрокультури, промислового виробництва та торгівлі.
   Національні меншини Другої Речі Посполитої знаходилися під захистом підписаних Польщею міжнародних документів та внутрішнього чинного законодавства: Малий Версальський договір (28 червня 1919 p.), Ризький мирний договір (18 березня 1921 p.), Женевську конвенцію (15 травня 1922 p.). Згадані документи мали неоднозначний характер і містили зобов'язання односторонні або двосторонні. Наприклад, Малий Версальський договір не містив згадки про права національних меншин щодо національної автономії (територіально або культурної). При вирішенні мовного питання документ говорив про „значну частину мешканців мови іншої, ніж польська", не вказуючи точну кількість таких мешканців. Викликала застереження і сама система односторонніх договорів, аж до відмови від контролю Ліги Націй над їх виконанням (як це зробила Польща у 1934 p.).
   Законодавчі акти Польщі мали за основу саме Трактат про захист меншин, підписаний у Версалі. Основні його положення увійшли до конституції Польщі, хоча сам документ не згадувався. Тоді як, наприклад, до конституції Чехословаччини Трактат про захист меншин увійшов повністю. Окрім Трактату конституція II Речі Посполитої містила і параграф 19, який обумовлював автономні права національних меншин в Польщі [15]. Отже, система міжнародних зобов'язань Польщі і конституційні акти гарантували захист прав і свобод національних меншин.
   Польська політична думка на початку 20-х pp. висунула дві концепції вирішення національного питання (державної асиміляції та національної асиміляції). Перша передбачала повне підпорядкування інтересів національних меншин політичній, економічній і культурній домінації польської держави. Друга концепція пропонувала розв'язання національного питання в дусі толерантності і співіснування. Згадані концепції лягли в основу конкретних заходів польських владних структур щодо вирішення національного питання, зокрема чеської меншини.
   Політична нестабільність, економічна слабкість держав, загострення міжнародних відносин в Європі створювали складну ситуацію у вирішенні національних проблем, які стали чи не найголовнішими у внутрішній політиці польських та радянських урядів. Влада головними визначала проблеми української, єврейської та німецької меншин з огляду на їх чисельність, громадсько-політичну активність і господарську роль у суспільстві, проблеми чеської меншини бачилися другорядними. Тому усі конкретні заходи, що стосувалися першої групи національних меншин, розповсюджувалися і на чехів.
   У самоврядуванні чеській общині, так само як і іншим в межах II Речі Посполитої, було відмовлено, на теренах радянської України ситуація складалася інакше.
   В радянській Україні у 20-х pp. національне питання вирішувалося згідно проголошеної ВКП(б) політики „коренізації", яка передбачала створення національних рад в місцях компактного проживання нацменшин. Законодавчою базою проведеного районування стала постанова РНК УСРР „Про виділення національних районів і рад" (серпень 1924 p.). Для практичного втілення цього завдання у квітні 1924 р. при ВУЦВК було створено Центральну Комісію у справах національних меншостей (ЦКНМ), якій надавалося право брати участь у створенні національних адміністративно-територіальних одиниць [24].
   У 1924 р. Волинська губернська комісія почала ретельне обстеження населених пунктів, де проживали представники окремих національностей, зокрема чехи. Наприклад, 18 жовтня 1924 р. ця комісія, заслухавши клопотання уповноважених чеських колоній Висока, Чуранди, Горбаші Житомирського округу, які просили організувати Чеську раду у колонії Висока, задовольнила прохання. Тоді ж було створено і Чеську Крошненську раду [19, 58]. До 1 жовтня 1925 р. в УСРР було організовано 13 чеських рад, 11 з них-на Волині: по 4 у Волинському і Коростенському округах, 2-у Шепетівському, 1-у Бердичівському, по 1 у Київському та Вінницькому [1, 92].
   Діловодство та службове листування в чеських радах здійснювалося чеською мовою, однак радянський апарат не був пристосований до цього, тому контроль за діяльністю чеських рад ускладнювався. Слід зауважити, що чехи викликали певне занепокоєння радянської влади: низький відсоток „радянізації", майже повністю відсутній робітничий клас, в колгоспи чехи йшли неохоче, відзначалися майже суцільною писемністю, національною свідомістю та релігійністю.
   З перших днів встановлення радянської влади в Криму для роботи з багаточисельними групами національних меншин були створені секції нацменшин при Кримському обкомі партії, однак через незначну чисельність чеського населення такої секції для чехів створено не було. Лише у 1926 р. була створена єдина національна чеська сільрада- Богемська в Джанкойському районі, членами ради були Я.Бітнер, А.Шихаметов, В.Прохаска, А.Плоц, Б.Муратов, К.Ібрагімов, А.Аміров. Як бачимо, це не тільки чехи, а й татари, німці, ін. Чеська національна рада в Богемці була створена через найбільшу кількість населення даної національності [3, 84 - 85].
   Основна робота серед кримських чехів проводилася через культурно-просвітницьке товариство чехів і секцією Клубу „Нацмены Запада", які створювалися з ініціативи та коштами громад. Товариства та Клуб проводили просвітницьку діяльність, утворювали т.зв. „избы-читальни", „красные уголки", що існували переважно при школах, а їх діяльністю опікувалися вчителі.
   Отже, на терені радянської України та Криму чеська національна меншина в роки „коренізації" мала можливості до самоврядування, вирішення економічних питань на користь громади, хоча національна політика радянської держави в ці роки неоднозначно оцінюється вітчизняною історичною наукою.
   Найбільш яскраво національна політика виявлялася в галузі освіти та шкільництва. В 20-х pp. певні спроби залагодити національні проблеми в Польщі спостерігалися у діяльності кабінету В.Грабського (1923 - 1925 pp.), який зосередився на вирішенні найболючішого питання- освітнього. У 1924 р. був прийнятий новий шкільний закон, який суттєво обмежував права непольського населення на освіту, став прикладом розв'язання національних питань у дусі державної асиміляції та викликав негативну реакцію на східних кресах.
   Закон 1924 р. мав негативні наслідки як для чеського державного шкільництва, так і для громадських шкіл. Польський історик Ян Мауерсберг звертає увагу на параграф 4 закону, який дозволяв відкривати школи у східних воєводствах „лише з руською (русинською), білоруською і литовською мовою навчання або двомовні...", а значить, школи з чеською мовою викладання організовувати заборонялося [27,70]. Як наслідок, в сер. 20-х pp. відмічається помітне скорочення чеських початкових державних шкіл. Якщо станом на 1921 p., наприклад, у Луцькому повіті нараховувалося 17 таких шкіл [5, арк.2 ], то вже у 1926 р. їх кількість скоротилася до 10 [6, арк. 43]. Скорочення кількості чеських початкових державних шкіл тим помітніше, що загальна кількість чеського населення у Луцькому повіті за ці роки зросла: 1921 р. -4843 чол. [7,арк.37], 1926 р. - 5271 чол. [6, арк.43].
   В умовах посилення національного тиску, асиміляційної політики польських урядів щодо національних меншин та запровадження утраквістичної освіти устремління чеської громади зберегти свою культуру та мову виявилося, перш за все, в організації широкої, розгалуженої сітки приватних початкових та середніх шкіл з чеською мовою навчання, що утворювалися чеською громадською організацією Чеська Матіца Шкільна (далі - ЧМШ). ЧМШ була утворена у грудні 1923 р. Установчі збори відбулися в Луцьку, в них взяли участь 192 представника чеських поселень Волині [8,арк. 80]. У статуті, затвердженому і зареєстрованому 4 жовтня 1923 p., зазначалося, що товариство „має на меті підтримку освіти серед чеського населення у Волинському воєводстві. Стоїть поза усякими організаціями. Єдиним його завданням є розвій чеського шкільництва і освіти з виключенням усякої політичної діяльності" [8,арк.81]. Станом на 1929 р. ЧМШ утримувала 11 шкіл, зокрема у Дубинському повіті 4 школи, Ровенському - 2, Луцькому - 3, Здолбунівському - 3 [8,арк.80].
   Для порівняння зазначимо, що на території УСРР у 1924-1925 pp. функціонувало 10 шкіл з викладанням чеською мовою, які відвідувало 342 учні, а згодом кількість шкіл зросла до 17. Проте чеські школи охоплювали лише 43,8 % чеських дітей, 34,3 % відвідували українські школи, 11,2% - російські, 5,1% -змішані українсько-чеські, 2,4% - польські [21,82]. Усі чеські школи були початковими, семирічок серед них не було. Катастрофічно не вистачало літератури та підручників на чеській мові, вчителів, які б володіли чеською.
   У 1931 р. на засіданні ВУЦВК було підняте питання про становище чеських шкіл. Було відмічено, що місцеві органи не цікавляться станом чеських шкіл, які працюють без будь-якого контролю з боку радянської влади. Далі зазначалося: „Чеські школи із всіх інших національних шкіл нацмен знаходяться у найважчому становищі... Не вистачає чеської літератури, підручників, 18 початкових шкіл були забезпечені вчителями лише на 60%, шість шкільних закладів взагалі були закриті через відсутність вчителів" [22, арк.43]. Вчителі - чехи критикували національну політику держави, мали тісний зв'язок із Чехословаччиною, що не могло подобатися владі. Мешканці кримської колонії Богемка навіть змушені були звертатися до радянських органів з проханням залишати в Богемці єдиного на той час вчителя-чеха Ф.Гуріха, якого виселяли за межі Радянської республіки в Чехословаччину [3, 88].
   В Криму чехи належали до групи нацмен з найвищим рівнем писемності. У звіті про роботу серед меншин Кримського обкому партії за 1925 р. відзначалося, що в Криму „... по грамотности национальные меньшинства разделяются на группы. Процент неграмотных в первой группе (немцы, эстонцы, поляки, чехи) крайне незначителен, а в отношении молодых (до 35 лет) и вовсе ничтожен". В межах територій Криму, де проживало чеське населення, діяло 2 чеські школи І ступені (дев'ятирічки), викладання в яких проводилося чеською мовою з обов'язковим викладанням російської мови починаючи з 2 класу; і також одна школа II ступеня (семирічка). В школах І ступеня навчалося 94 учні, працювало три вчителі. Відсоток охоплення дітей шкільного віку національною школою у чехів був найвищим - більше 80 %, тоді як у німців - близько 80 %, євреїв - 15 %, поляків - 10 %, кримчаків - 50 %, караїмів - 15 % [3, 86 - 88].
   Отже, становище із чеською освітою на теренах Радянської України та в Криму було складним, головне, що турбувало державу, це відсутність контролю. В школах, як свідчать архіви та мемуарні матеріали, не вистачало підручників, літератури, вчительських кадрів. Навіть в умовах українізації не обійшлося без перегинів, в результаті чого закривалися національні школи [23 ,арк.9].
   Початок 30-х pp. відзначився різкою зміною характеру заходів щодо національних меншин як в II Речі Посполитій, так і в СРСР: посилюється тиск на освіту, в чеських національних районах УСРР розпочинається насильницька колективізація (до 1930 р. не було жодного чеського колгоспу), розгортається хвиля репресії та позбавлення виборчих прав; у Волинському воєводстві здійснюється „волинська програма" воєводи Г.Юзевського.
   В жовтні 1926 р. та березні 1927 р. Волинське воєводське управління проводило вивчення становища чехів, особливо виділяючи питання про стосунки чехів з владою, українським і польським населенням, а також із чинниками закордонними [9, арк. 1-50; 8, арк.46, 91-92; 10, арк. 10 а; 11; 12], таким чином намагаючись тримати під контролем меншини воєводства.
   У 1928 р. на Волинь було призначено нового воєводу- Г.Юзевського. У своїй діяльності (т.зв. „Волинська програма") воєвода особливо виділяв національне питання, вважаючи „основною метою державну асиміляцію населення Волині" шляхом направлення політичного руху, вирішення культурних проблем, питань шкільництва в пропольському керунку [25, 118 - 121]. „Волинська програма" передбачала також залучення представників меншин до участі у самоврядуванні, розглядала його розвиток як інструмент спільної діяльності. Певне загострення та поляризація населення воєводства відбулося у 1927 - 1928 pp. у зв'язку із виборами до органів територіального самоврядування та виборами до Сейму. За даними Я.Вацуліка чехи представляли 4 % членів гмінних рад, 2,5 % депутатів Сеймиків [28,64-65]. На виборах до Сейму 1928 р. серед послів був обраний і чех Владімір Медина.
   Активізація політичних об'єднань та партій українців, євреїв, німців на території східних кресів Польщі прискорили процеси національного самоусвідомлення чехів, втягували їх у політичне життя, призвели до виділення із середовища поселенців політично заангажованого прошарку. У 1923 р. волинські чехи утворили Чехословацьке Народне Об'єднання (ЧНО), перше зібрання якого відбулося в одній із найстаріших колонії Квасилів Ровенського повіту. Ініціатором та головою тимчасового комітету Об'єднання став відомий в чеських колоніях Волині вчитель Антон Пєрний. Архівні документи свідчать, що організація ставила перед собою політичні цілі [28, 65-66; 25]. Протягом 1923 - 1935 pp. статут організації не був затверджений польської владою, яка вимагала виключення з нього політичних питань. Такі заходи цілком відповідали намірам польських урядів підтримувати і сприяти діяльності лояльних до уряду угрупувань, які б відокремили Волинь від сепаратистських впливів з-за кордону та Східної Галичини, і перешкоджати діяльності організацій та угрупувань, налаштованих опозиційно. Отже, поява політично активних елементів в середовищі лояльної чеської громади викликало негативне ставлення польських властей.
   Особливого загострення набувають у Волинському воєводстві в 30 - х pp. освітні проблеми. Воєвода Г.Юзевський був прихильником утраквістичної школи із вивченням української мови як предмету, розуміючи, що через вирішення мовної проблеми найшвидше можливо досягнути порозуміння. Поряд з тим, саме освіта, вважав воєвода, є шляхом прилучення української молоді до польської культури, а, отже, шляхом до лояльності. Чеська початкова освіта зазнала певних змін: якщо у 1926/27 н. р. на Волині працювало 26 чеських державних початкових шкіл, то через десять років у 1936/37 н.р. таких шкіл нараховувалося всього 5 [ЗО, 400; 12,38 - 39 ].
   Важливим осередком чеської освіти та культури залишалася Луцька чеська школа, заснована у 1929 р. З 1934 р. Луцька чеська школа давала повну семирічну освіту. В цей час в ній навчалося 132 учні. Цікаво зазначити, що в старших класах ( 5-7) чеської школи навчалося більше учнів, ніж у початкових. Так, у 1934-35 н. р. в 1-3 класах навчалося 44 учні, а у 4-7 класах - 89 учнів, отже удвічі більше. Вірогідно чеські колоністи переводили до цієї школи дітей, які отримали початкову освіту у двомовній державній школі. Така тенденція зберігалася і до останнього навчального року в чеській школі - 1938-39 pp., коли Луцьку чеську школу закінчила найбільша кількість випускників - 134 чол. [14,8]. Тому відчувалася гостра потреба у розширенні приміщення школи. Польська влада не дозволяла відкривати нове приміщення для чеської середньої школи у Луцьку, пояснюючи це непристосованістю приміщення, тоді як деякі польські школи знаходилися у значно гіршому стані [13, арк.2 - 6]. В таких умовах утисків і обмежень єдиним осередком збереження чеської освіти залишалася Чеська Матіца Шкільна, заснована у 1923 р.
   Радянська влада в 30-х роках вдається до репресивної політики щодо національних меншин, представників яких (особливо поляків, німців) звинувачують у проведенні антирадянської агітації, контрабанді, зв'язках із закордоном. Намагання радянських властей в 20-х pp. політикою „коренізащї" привернути на свій бік нацменшини, використати їх з метою закріплення режиму та панування комуністичної ідеології завершилося невдачею, тому від адміністративних заходів влада переходить до репресивних: розкуркулення, позбавлення виборчих прав, ліквідація національних шкіл. Водночас радянська преса продовжувала пропагувати „прогресивну радянську національну політику".
   Одним із заходів такої політика стало розкуркулення. Так, в с. Зубівщина Коростенського округу (УСРР) у лютому 1930 р. із колгоспу були виключені чехи В.Навотний, Й.Конічек, К.Гноїлек та ін. Вони були позбавлені і виборчих прав [17,38]. В 1933-1934 pp. відбулися чергові чистки в чеських колгоспах, зокрема в с Головлі Чеські в листопаді 1933 р. Комісія констатувала, що під час організації колгоспу в ньому зовсім не було комуністів, а переважали „чужі елементи", які нібито свідомо підривали його роботу. В результаті керівників колгоспу - чехів було усунуто та вислано до Казахстану [19,61-62].
   Масові репресії 1937-1938 pp. торкнулися і чеського населення радянської України. У 1938 р. були репресовані та засуджені до вищої міри покарання (розстрілу) чехи- мешканці с.Зубівщина: вчитель В.Новак, колгоспники В.Черний, І.Черний, В.Піларж, В Пішл. Усі вона начебто належали до військово-повстанської шпигунської організації „Чеське дружество" і проводили контрреволюційну роботу серед чеського населення, а вчитель В.Новак „проводив" серед учнів школи націонал-шовіністичну роботу, виховував дітей у націоналістичному дусі. Названі чехи були реабілітовані у 1958 р.(посмертно) [17, 39].
   У 1938 р. почалася кампанія щодо закриття національних шкіл в Україні як шкідливих, „вогнищ буржуазно - націоналістичного впливу на дітей." Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 29 червня 1938 р. було проведено реорганізацію 888 особливих початкових національних шкіл в російські та українські, серед них було закрито і 19 чеських шкіл УРСР. У 1939 р. остаточно було ліквідоване національне районування та усі чеські ради реорганізовані у звичайні [19, 62].
   В Криму в 30 - х роках серед чехів, як і серед інших національних меншин півострова, проводилися заходи репресивного характеру, до яких можна віднести позбавлення виборчого права, вислання за межі Криму. Так, постраждала родина першого голови Богемської чеської сільради В.Ф.Волесського. Батько та його син були виключені з колгоспу у 1933р. за невиконання „твердого" завдання, позбавлені виборчих прав, засуджені за статтею 108. Марія Волесська також була виключена з колгоспу, її будинок був переданий МТС, а пізніше в ньому розташували сільраду [3, 89].
   Отже, наприкінці 30 - х років тоталітарний режим в СРСР остаточно переходить від політики „коренізації" до ліквідації національних органів самоуправління та національних закладів освіти. В 20 - х pp. були утворені окремі чеські райони і ради в місцях компактного проживання чехів, організоване навчання рідною мовою. Така політика радянської влади очевидно мала на меті привернути на бік влади представників чисельних національних меншин України. Коли стало зрозуміло, що згадані заходи не дають бажаних результатів, влада змінює свою політику. Новий радянський курс полягав у необхідності створення нової нації - „радянського народу", а таким чином існування окремих національних меншин на теренах держави ставало „недоцільним". В стосунку до представників національних меншин, зокрема чехів, проводилися репресії, виселення за межі краю оселення або в Чехословаччину, ліквідація чеських навчальних закладів, інші обмежувальні заходи.
   Стосунки польської влади та чеської общини визначали такі основні чинники, як порівняно незначна чисельність чеської общини та компактне проживання на Волині, традиційна лояльність чехів, високий рівень національної свідомості, відносна економічна стабільність Виходячи саме з таких факторів Польська держава і встановила відносини із чеською меншиною Волині. Згадані чинники дозволяють стверджувати, що у національній політиці Польської держави чеська меншина відігравала другорядну роль. Конкретних заходів щодо чехів, як, наприклад, українців, німців чи євреїв, уряди Польщі не розробляли, а керувалися загальними положеннями національної політики, а також тими заходами, які розроблялися відносно іншого непольського населення, випрацьовуючи регіональні програми щодо національного питання та виходячи із певної ситуації. Загальна спрямованість національної політики Польщі- асиміляція непольського населення.
   Отже, певні спільні риси в політиці як радянської влади, так і польських урядів щодо національних меншин у міжвоєнний період прослідковуються. Заходи влади носили переважно адміністративний, штучний характер, без врахування особливостей життя та менталітету окремих національних груп. Асиміляційна спрямованість урядової політики була характерною рисою міжвоєнної доби на українських землях як в радянській їх частині, так і польській. Влада намагалася використати національні меншини у своїй внутрішній політиці, а також як чинник тиску у зовнішній політиці.

Джерела та література

1. Адміністративно - територіальний поділ УСРР. При 3-ступеневій системі врядування (за даними на 1 жовтня 1925 p.). -Харків, 1925.
2. Бармак М. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796 -1914 pp.). - Тернопіль, 1999. - 208 с
3. Гурбова Л.В. Чехи Крыма в 20 - 30 -є годы XX столетия //Чехи в Крыму. Очерки истории и культуры-Симферополь: Издательство “АнтиквА”, 2005. - с.83 - 91.
4. Ден Н.В. Крым. - М., Л., 1930. - 103 с.
5. Державний архів Волинської області (далі - ДАВО), ф.36 (Луцьке повітове староство), оп. 1,спр.171.
6. Там само, оп.10, спр.З.
7. Там само, ф. 46 (Волинське воєводське управління), оп. 1, спр.426.
8. Державний архів Рівненської області ( далі - Д АРО), ф.30(Ровенське повітове староство),оп.20,спр.930.
9. ДАВО, ф.36, оп.10, спр.З.
10. ДАВО, ф.46,оп. 9 а, спр. 161.
11. ДАРО, ф. 156 (Здолбунівське повітове староство),оп.2, спр.4.
12. ДАВО, ф.46, оп. 9, спр. 253.
13. ДАВО, ф.46,оп.9, спр. 3866.
14. Десять років чеській школі.- Луцьк, 1939.-29 с
15. Документы и материалы по истории советско - польских отношений. Том 3. Апрель 1920 г. - Март 1921 г. - М., 1965.
16. Крижановський Е.М.Чехи на Волыни // Собр.соч.Т.2.-К.,1890.
17. Лутай М.До історії чеської колонії Зубовщина II Чехи на Волині: історія і сучасність. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т.24. - Житомир - Малин: „Волинь", 2001. - с 36 - 40.
18. Мазур В.М.Особливості соціально-економічного та культурно-освітнього розвитку національних меншин в Україні (1920-1929): порівняльний аналіз. - К. - Вінниця, 1999.
19. Нестеренко В. Чехи Радянської Волині у міжвоєнний період (1920 -1930-ті роки)//Чехи на Волині: історія і сучасність. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т.24. - Житомир - Малин: „Волинь", 2001. -с 56-63.
20. Общий свод по Империи результатов разработки данных первой всеобщей переписи населения, произведенной 28 января 1897 года. Под ред. Н.А.Тройницкого. Том П. -СПб., 1905.-417 с.
21. Україна, 1929. Статистичний щорічник. -Харків: ЦСУ УСРРД929.
22. Центральний державний архів громадських організацій України (далі - ЦДАГОУ), ф.п.1, оп.20, спр.4171.
23. Там само, спр.781.
24. Чирко Б.В. Національні меншості на Україні в 20 - 30 -х pp.// УЇЖ- 1990. -№1. -С.52.
25. Kesik J. Zaufany Komendanta. Biografia polituczna Jana Henryka Jozewskiego. 1892 - 1981. -Wroclaw, 1995. - 116 s.
26. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow polskich w latach 1921 - 1939. - Wroclaw, 1979. -262 s.
27. Mauersberg S. Szkolnictwo powszechne dla mniejszosci narodowych w Polsce w latach 1918 - 1939. - Wroclaw, 1968. - 230 s.
28. Jrosiav Vaculik. Dejny Volynskych Cechu. T 2. - Praha, 1997.
29. Pierwszy powszechny spis RP z dnia 30 wrzesnia 1921 r. T 23. Wojewodstvo Wolynskie. Warszawa, 1926. Drugi powszechny spis ludnosci z dnia 9.XII.1931 г., с. d., tab. XI.
30. Rocznik Statystyki Rzeczpospolitej Polskiej.-W., 1928. - 609 s.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com