www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Історичні аспекти розвитку націоналістичної ідеї серед української молоді Закарпаття у міжвоєнний період ХХ століття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Історичні аспекти розвитку націоналістичної ідеї серед української молоді Закарпаття у міжвоєнний період ХХ століття

Р. С.Пальчевсъкий

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕЇ СЕРЕД УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАКАРПАТТЯ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД XX СТОЛІТТЯ

   Постановка проблеми. У процесі розбудови незалежної української держави відбувається формування нових соціальних та національних пріоритетів, що ставить перед суспільством завдання у відповідності з вимогами часу скорегувати здійснення молодіжної політики, як одного із визначальних чинників майбутнього України. Реалізація завдань цього напрямку веде до з'ясування сутності становлення та розвитку національних інтересів серед української молоді у різних регіонах нашої держави в минулому, зокрема в період між двома світовими війнами. Досить багатим такий досвід був на територіях, що входили до складу Чехословаччини.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми, засвідчує доволі обмежену їхню кількість. Питання розвитку націоналістичної ідеї серед української молоді Закарпаття висвітлюють у своїх працях Головенько В.А. та Корнієвський О.А. [ 3; 2 ]. Базуючись на результатах аналізу численних архівних документів, мемуарів та періодичних видань у згаданих працях розкрито основні чинники активізації української молоді Закарпаття у досліджуваний нами період.
   Регіональні аспекти взаємозв'язків молодіжних структур українського студентства прослідковуються у працях Дутчак І.Г. та Піддубного І.А. [ 10; 13 ].
   Нашим завданням є комплексний аналіз процесів впливу національної ідеї на молодь Закарпаття у міжвоєнний період та виявлення ролі молодіжних об'єднань краю у розбудові української державності.
   Виклад основного матеріалу дослідження. На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель після завершення Першої світової війни об'єднання Карпатської України з Чехословаччиною було добровільним. Внаслідок підписаної в м. Скрентоні 19 листопада 1918 року угоди з чеськими лідерами емігранти із Закарпаття, очолювані доктором Григорієм Жатковичем, тодішнім головою Народної Ради Американських Русинів, а пізніше першим губернатором Підкарпатської Русі, погодилися на включення своєї батьківщини до складу нової чеської держави за умови надання їй автономії.
   З усіх новостворених держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою. Стосовно своїх національних меншостей вона не проводила такої відкритої політики дискримінації та асиміляції, як Польща та Румунія.
   Згідно свідчень перепису 1930 року виявилося, що на території в 12628 квадратних кілометрів Підкарпатської Русі проживало 725350 душ населення, із загальної кількості якого 447000 ( 62% ) становили українці [ 20, 3 ].
   Намагаючись піднести рівень життя жителів Закарпаття, чехи у 20-х роках поділили великі угорські маєтностіь і майже для 35 тис. селянських господарств виділили додаткові ділянки землі. Незважаючи на це та державні інвестиції в економіку краю, Закарпаття не було врятоване від голодування широких мас населення в часи депресії 30-х років. Відрадним було лише те, що українське культурно-освітнє життя прискорювало свій розвиток. Так, в період між 1914 і 1938 роками кількість початкових шкіл зросла з 525 до 851, а гімназій із 3 до 11 [ 19, 550 ]. Населенню Закарпаття було дозволено користуватись у школах мовою на власний вибір.
   Таким чином, у порівнянні з періодом інтенсивної мадьяризації були створені сприятливі умови для розвитку національної самобутності. Однак в середовищі карпатоукраїнців у цей час були розбіжності. У боротьбі між українськими та русофільськими тенденціями громадського розвитку як у краплі води відбилося твердження Донцова про те, що “... положена між Заходом і Сходом, Україна завше була об'єктом спору між двома культурами: західноєвропейською (спадкоємницею Риму) і московською (спадкоємницею Візантії)” [ 9, 5 ].
   Незважаючи на провінційність положення Закарпаття у слов'янському світі, для нього в певній мірі була характерна підмічена теоретиком українського інтегрального націоналізму “... духовна залежність від поглядів, пануючих поступових російських кругах” [ 22, 4 ].
   Недостача почуття національної свідомості, вважав Донцов Д., “... видає нас на поталу постороннім впливам. Китайський мур від Європи, що тамує розвій самостійної національної культури... ось що несе нам модерне москвофільство... Цілу ж націю ся течія грозить законсервувати на почеснім амплуа нації-гермафродита” [ 9, 29 ].
   Ідеї українського націоналізму знаходили своє місце в так званому народовецькому русі Закарпаття, активізація якого припадає на час заснування ОУН [ 18, 196 ]. На початках основними етапами цього руху стали відкриття Народного Дому “Просвіта” в Ужгороді в 1928 році та перший З'їзд Народовецької Молоді, який відбувся в 1929 році ( 7 липня ) під головуванням студента Карлового університету Івана Копача. На нього з'їхалися тисячі молодих людей з усіх куточків краю. Широко тут були представлені пластові організації. У своїй прокламації з'їзд проголосив, що під Карпатами живе частина великого українського народу, тому справжня назва краю є “Закарпатська Україна”. Цю назву вперше проголошує провідник українського “Пласту” Леонід Бачинський, за що його чеські власті депортували за межі ЧСР [17,40 ]. На з'їзді з патріотичною промовою виступив один із загальновизнаних керівників народницького руху О.Л.Волошин. Він дав оцінку становища, в якому опинилася закарпатська молодь і визначив завдання її на майбутнє [ 15 ].
   Москвофіли, заручившись підтримкою чеського уряду, в противагу українофілам у тому ж році проводять в Ужгороді “День русской культуры”. Під час промови голови товариства ім. Духновича Е. Сабова молодий націоналіст семінарист Федір Тацинець виконує атентат на останнього. Це було зроблено з метою “... заманіфестувати, що українці Закарпаття готові до збройної боротьби за відновлення Суверенної Соборної Української Держави [ 18,196]. Атентат зумовив переслідування українського молодіжного народовецького руху, арешти, судові процеси, конфіскацію українських видань.
   Український народовецький рух починає остаточно оформлятися в 1932 році. Він розвивався двома шляхами: легальним і нелегальним. Перший очолював студент Празького Королівського університету Степан Росоха. Разом із О. Ольжичем-Кандибою та студентом Миколою Лелекачем він видає гокопис закарпатської молоді “Пробоєм”, який стає в авангарді народовецького руху [ 21, 53 ].
   До боротьби з москвофільством підключається ужгородський тижневик “Українське слово”, перший номер якого виходить 15 лютого 1932 року [ 17, 40 ]. Редагують його патріотично налаштовані брати Брайщаки, Михайло та Юрій. У першому номері газети було сказано: “Постала вона під сильним напором молодої свідомої інтелегенції, яка уважає таку газету за конечно потрібну в нашім житті. Пора вже, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб всі пізнали, що ми один український народ” [18, 197 ].
   Про органічне вростання ідеї соборності України в маси української спільноти засвідчили П'ятий конгрес Учительської Громади, що відбувся 27 травня 1934 року та Перший з'їзд жіноцтва Закарпаття, який чергового дня пройшов в Ужгороді. Але завершенням цього процесу у 1934 році став Другий з'їзд народовецької молоді Закарпаття, що відбувся 12 липня у Мукачеві. З'їзд поклав початок переходу від “просвітянщини” до політично-державної боротьби. Голова організаційного комітету Юліан Химинець ще до цього часу створив за дорученням Проводу ОУН крайову екзекутивну ОУН на Закарпатті. До її складу входила в основному середньошкільна молодь та студенти, які навчалися у Празі та Братіславі. З 1932 по 1940 рік він залишався незмінним її провідником. У цьому з'їзді взяли участь 10 000 юнаків і дівчат [ 1, 75 ].
   В ухвалі його було чітко сказано: “З'їзд уважив, що тільки самостійна українська політика, оперта на волі і силі самого українського народу Підкарпаття та узгіднена політичними прямуваннями цілої української нації, поведе його до кращого завтра” [ 14, 101 ].
   На сцену громадського життя Закарпаття виступає покоління націоналістично настроєної молоді: богослов Іван Рогач, члени Союзу Закарптських Студентів у Празі, учасники пластових зборів у Апші та Солочині: Іван Кедюлич, Юрко Шпилька, Єлисавета Кузьма; слухачі Торговельної Академії Андрій Стерчо, Василь Шпонтак, Іван Криса та інші [ 18, 107 ].
   Багатими на події національного життя, в яких взяла участь націоналістично налаштована молодь, виявилися 1935-1937 роки. Повсюдно відбувалися повітові та районі з'їзди “Просвіти”, пластові зустрічі, відкривалися нові “національні доми”. На формування національної свідомості закарпатців впливала мистецька сила українського театру “Нова сцена”, яким керували брати Шерегії. В націоналістичному дусі мобілізував молодь Перший з'їзд Українського студентства, який у 1936 році в Ужгороді провів доктор Степан Росоха. В 1937 році учасники масових св'яткувань 950-ліття Хрещення України отримали медаль Організації Українських Націоналістів з таким написом: “Царице України ! З'єднай і визволи нас !”
   Величне враження на патріотично настроєну українську молодь справив Всепросвітянський з'їзд Закарпаття, який відбувся 17 жовтня 1937 року в Ужгороді. 30-тисячний натовп його учасників на площі Коріятовича під керівництвом Івана Рогача дав клятву бути вірними синами українського народу і боротися за повну державну незалежність [ 7, 41 ]. У своїй промові на з'їзді доктор Степан Росоха заявив: “Дотепер ми боролися за автономію Закарпаття, але тепер ми вже не хочемо автономії від чехів, бо ми хочемо боротися за самостійну і соборну Українську Державу, за яку будемо боротися до останньої краплі крові [ 17, 42 ].
   Високо на з'їзді був оцінений виступ А.Волошина, якого невдовзі Іван Рогач в одній із своїх публікацій назвав “будівничим української нації” [ 16 ].
   Націоналістичний рух закарпатської української молоді найтісніше зв'язаний з діяльністю ОУН на Закарпатті в 1938-1939 роках. Упродовж цього періоду ОУН виявилася найбільш організованою і динамічною силою українського політичного життя. її ненавиділи уряди всіх країн, до складу яких входили розчленовані українські землі.
   Активності ОУН на Закарпатті в певній мірі сприяло те, що через територію його проходили лінії зв'язку Проводу до керівників ОУН на тернах, включених до складу Польщі та Румунії. ОУН на Закарпатті залишалась єдиною політичною силою, яка пропагувала ідею самостійності України в Карпатській Україні всупереч політиці чехословацького уряду. З її ініціативи було створено Комітет Оборони Закарпаття у США та Канаді. Поряд з іншими подібними комітетами, створеними у різних країнах, та віденською “Делегацією Карпатської України вони здійснювали тиск на діячів міжнародного життя з метою привернення уваги до проблем краю та надання йому всілякої матеріальної підтримки. В 1938 році з різних країн починають прибувати у Карпатську Україну як члени Проводу, так і рядові оунівці. Серед них Віктор Курманович, Євген Врецьона, Євген Скоцко, Олег Ольжич та інші [ 12, 39 ].
   Між ПУН - ОУН з одного боку і Президентом та Урядом Карпатської України з другого боку встановлюється тісна співпраця. Про це свідчить акт, підписаний 21 липня 1939 року у Венеції, у справі встановлення взаємовідносин і напрямків співпраці між Проводом українських націоналістів і Урядом Карпатської України. В цьому документі, зокрема, було зазначено, що “... влада ( Президент і Уряд ) Карпатської України визнає, з усіма з того випливаючими висновками, Український Націоналістичний Рух як єдиного носія соборницько-визвольної боротьби української нації...” [ 12, 139 ].
   Для виконання поставлених завдань ОУН працює в трьох основних напрямках: 1) співпраця з політичними силами, які згуртувалися навколо таких постатей, як О.А.Волошин, проф. А. Стефан, Ю. Ревай, які представляли в основному християнсько-демократичну і соціал-демократичну партії; 2) співпраця із священниками та вчителями; 3) широке використання пресових органів, зокрема, таких, як : “Поступ”, “Нова свобода”.
   У містах і селах Карпатської України лекторами організованої ОУН “Летючої естради” були проведені збори, концерти, які мали великий вплив на населення краю, особливо, напередодні відзначення 20-річчя Соборності України та в ході підготовки виборів до Сейму Карпатської України в лютому 1939 року.
   Для захисту української держави на Закарпатті ОУН ініціює створення Організації Національної Оборони “Карпатська Січ” [ 5, 19 ]. На її Другий крайовий з'їзд у Хусті 19 лютого 1939 року прибуло 10 000 учасників [6, 141].
   Ця напіввійськова організація об'єднувала гімназистів, семінаристів, селян і робітників. До її генерального штабу ввійшли оунівці Зенон Коссак, Михайло Колодзінський, Роман Шухевич та інші [11, 283].
   Її крайові з'їзди засвідчували широку популярність і д ей націоналізму серед молоді Закарпаття. У зв'язку з цим дещо суперечливо звучить твердження О. Субтельного стосовно того, що “... особливо палкими прихильниками українства стали гімназисти та студенти університетів. Серед українців Закарпаття, які могли відкрито висловлювати свої політичні та національні прагнення, створена на конспіративних засадах ОУН, не мала сильного представництва упродовж майже всіх 30-тих років. Хоча більшість українофілів стали прихильниками інтегрального націоналізму, значна їх частина перейшла на прорадянські позиції [ 19, 552 ].
   “Закарпатська Січ” стала символом боротьби за українську державність не лише для молоді Закарпаття^ й для юнаків та дівчат з Галичини та інших регіонів України. Багато молодих людей переходило польсько-чеський кордон з метою надання посильної допомоги Карпатській Україні.
   ОУН, взявши безпосередню участь у створенні “Карпатської Січі” вирішувала питання добування зброї, посилки на Закарпаття спеціалістів [6, 16].
   Оголошено 14 березня 1939 року самостійна Карпатсько-Українська держава проіснувала кілька годин. На її захист окрім молодих закарпатців стали юнаки з Галичини, Буковини, східні українці. Про їх героїзм свідчить те, що навіть 10 березня, коли ворог окупував майже всю територію Закарпаття, продовжували діяти партизанські загони [ 2, 26 ].
   Загинули в ході оборони боїв або були замучені у в'язницях молоді січовики: Бойчук Василь, Коссак Зенон, Проць Тимко, Шаблюк Василь та інші.
   Бойова участь у захисті Карпатської України стала закономірним фіналом впровадження націоналістичної ідеї у молодіжне середовище Закарпаття. Це дало право голові ПУН-у полковнику Андрію Мельнику у своєму зверненні до українського народу сказати: “Мимо хвилевої ворожої перемоги, жертвенна боротьба націоналістів Карпатської Січі створила незмірну пошану серед народів усього світу до боротьби української нації за її ідеал незалежності і соборності” [ 12, 142 ].

Список використаних джерел та література

1. Божук Ганна. Газети “Свобода” і “Нова свобода” про Августина Волошина // Матеріали міжнародної наукової конференції “Карпатська Україна - пролог відродження української держави”. - Ужгород, 1994. - С 70-87.
2. Вергеш М. Наш край завжди залишиться українським ! //Наука і суспільство. - 1992. -№12. - С 26-29.
3. Головенько В.А.Дорнієвський О.А. Український молодіжний рух: історія та сьогодення. -К.: Наукова думка, 1994. - 111 с
4. Головенько ВА. Український молодіжний рух у XX столітті: Історико-політичний аналіз основних періодів. - К.: А. Л. Д., 1997.-158 с.
5. ДАЗО, ф. З (Президія уряду Карпатської України у Хусті. 1938 p. ), оп. 1, спр. 13 ( Меморандум Української Народної ради в Нижньому Бистрому. 30. 12. 1938 р. ).
6. ДАЗО, ф. 2 ( Президія земського уряду Підкарпатської Русі в Ужгороді. 1924-1938 pp. ), on. 1, спр. 177 ( Переписка з Міністерством Внутрішніх справ, поліційними і окружними урядами про діяльність підозрілих осіб. 29. 11. 1937 р. - 30. 12. 1937 р. ).
7. ДАЗО ф. З ( Президія уряду Карпатської України у Хусті. 1938 р. ), оп. 3., спр. 173 ( Прохання громадян про прийняття їх на державну роботу і переписка з цього приводу. 3. 01. 1939 р. - 15. 03. 1939 р. ).
8. Донцов Д. Націоналізм. - Лондон: Українська видавнича спілка, - 1966. - 363 с
9. Донцов Д. Модерне москвофільство. - Київ, 1913. - 30 с
10. Дутчак І. Участь українського студентства Буковини в загальноукраїнському студентському русі в другій половині XIX - на початку XX ст. ( До 125-річчя заснування Чернівецького університету ) II Питання історії України: Збірник наукових статтей. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - Т. 4. - С. 273-278.
11. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. - Львів: Світ, 1996. - 488 с.
12. Пав'юк Микола. Внесок Організації Українських націоналістів у будівництво Карпатської України // Матеріали міжнародної наукової конференції “Карпатська Україна - пролог відродження української держави”. - Ужгород, 1994. -С 136-145.
13. Піддубний І.А. Українські студентські товариства Буковини міжвоєнного періоду // Буковина - мій рідний край. Історико-краєзнавча конференція молодих дослідників, студентів та науковців. Матеріали. - Чернівці: Прут, 1996. - С. 28-29.
14. Пробоєм. - Прага. - 1934. - Ч. 7.
15. Свобода. - Ужгород, 1929 - 19 квітня.
16. Свобода. - Ужгород, 1938. - 19 квітня.
17. Стерчо П. Карпатсько-Українська держава ( до історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 pp. / -Торонто: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1965. - 228 с
18. Стерчо П. Національне відродження Карпатської України // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 187-213.
19. Субтельний О. Україна: історія. - К. : Либідь, 1993. - 718 с
20. Таньчак К. Між Мадьярщиною, Польщею і Чехословаччиною. - Ужгород, 1936. - 58 с
21. Химинець Юліан. Закарпаття - земля української держави: Нотатки з історії Закарпаття. - Ужгород: Карпати, 1991. - 144 с
22. Шумейко І.М. Комуністична Спілка Молоді Західної України в боротьбі за возз'єднання // Український історичний журнал. -1969. -№11.- С 33-36.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com