www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Традиції козацької педагогіки як засіб соціально-педагогічного виховання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Традиції козацької педагогіки як засіб соціально-педагогічного виховання

Л.П. Петрук,
Л.В. Терешко

ТРАДИЦІЇ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ

   Педагогічна наука і практика високорозвинених країн світу переконливо доводять, що найраціональнішою школою є власна, національна, побудована на традиціях і звичаях етнопедагогіки, з урахуванням здобутків педагогічної думки в її історичному розвитку. Справжнє виховання є глибоко національним за суттю, змістом, характером та історичним покликанням. Нація - це насамперед система різноманітних природних, психічних, духовних, історично обумовлених ознак характеру, інтелекту, психології певної культурно-історичної спільності людей, яка формується протягом віків, і, які є складовою та невід'ємною частиною її самобутньої матеріальної та духовної культури.
   У складний і суперечливий період сучасного державотворення система освіти України покликана відродити гуманістичні і демократичні традиції українського народу у справі навчання і виховання підростаючого покоління, які складалися упродовж віків.
   Національне виховання передбачає формування громадянина як цілісної повноцінної індивідуальності, який високо цінує свою громадянську, національну та особисту гідність, совість і честь. Виховання-це насамперед засвоєння кожною особистістю культури рідного народу, його національного духу, способу життя та історико-культурної спадщини.
   Ретроспективний аналіз джерел свідчить про певну етапність у дослідженнях козацької педагогіки залежно від соціально-політичних обставин. Перший етап вивчення традицій козацького виховання пов'язується з історичними етнографічними і фольклорними записами XIX-початку XX століття і знайшов своє відображення у працях відомих істориків П.Чубинського, М.Грушевського, Д Яворницького і ін.
   З 1930-1990 років проблеми козацької педагогіки в Україні, за невеликим виключенням, практично не досліджувалися.
   Наступний етап педагогічних досліджень пов'язаний із здобуттям Української суверенності. Дослідженням процесів становлення системи освіти запорізьких козаків та козацької педагогіки в цілому, присвячені наукові праці сучасних вчених, а саме: Б.Ф.Ведмедки, B.C.Задунайського, Є.Н.Приступи, В.Г.Кузя, Ю.Г.Руденка, О.Т.Губко, І.Ф.Федоренко, М.Г.Стельмаховича, Б.М.Ступарика і ін.
   Велінням історії є творче відродження козацько-лицарського загартування підростаючих поколінь. Час відродження національних цінностей вимагає формування позитивних якостей громадянина держави на основі культу козацького лицарства.
   Козацько-лицарські традиції є вищим здобутком українського національного життя, культури, державотворення і духовності. Пів тисячоліття соборність українського козацтва була гарантом єдності етнічних земель, цілісності України, а козацька педагогіка стала вершинним здобутком національної системи освіти і виховання. Творче відродження культурно-освітніх і виховних традицій козацької педагогіки - одна з невід'ємних і найважливіших граней становлення і зміцнення незалежності і державності України.
   Козацька педагогіка - це унікальне явище, частина довершеної народної педагогіки, яка увібрала в себе народну виховну мудрість, ідейно-моральний, емоційно-естетичний та психолого-педагогічний зміст богатирської епохи життя наших пращурів періоду славетної Київської Русі. Головною метою вбачала формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою національною свідомістю і самосвідомістю.
   Основні завдання козацької педагогіки- готувати фізично загартованих громадян, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності: високі лицарські якості, пошану до старших, жінок, прагнення допомагати іншим, милосердя. Вони носили державницький характер - виховувати таких громадян, які б розвивали національну культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу самостійної держави до світового рівня.
   Провідною ідеєю козацтва була свобода і незалежність України, непорушність прав народу, народовладдя та суверенність. Педагогічна мудрість сприяла зміцненню національної системи освіти і виховання, яка у ці часи досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські вищі навчальні заклади (Острозька - 1576; Києво-Могилянська - 1615 академії), що стали не тільки важливими центрами розквіту української освіти, науки і культури, але й усіх східнослов'янських земель. Таким чином, гетьмани, полковники, сотники, кошові отамани мали можливість здобувати вищу освіту, вивчати народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, впроваджувати в життя кращі світові здобутки[9;11].
   У період Козацької доби та під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні були створені і успішно функціонували різні типи навчальних закладів. На території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (гончарства, кобзарства, бортництва т ін.) працювали й козацькі січові школи, у яких основу системи виховання складали козацькі виховні традиції, втілювалися в життя провідні національні ідеї. Ці заклади відрізнялися волелюбним духом козацтва, активним впровадженням в життя народних традицій, звичаїв та обрядів, прагненням формувати духовно-моральні, розумові, естетичні, фізичні якості молоді.
   Фізичному гарту запорожців сприяла верхова їзд, біг, плавання, боротьба, кулачні бої, спортивні ігри та змагання. Військова підготовка козаків передбачала розвиток фізичних якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості, яка забезпечувалася постійним тренуванням у плаванні, веслуванні, фехтуванні, стрільбі та боротьбі, єдиноборстві, доланні дніпровських порогів.
   Основу життя лицарства складала набожність, захист віри предків і православної церкви. Як зазначає Д.Яворницький, двічі на рік у мирний час, козаки вирушали пішки на прощу, ходили вклонятися святим місцям у Самарський, Києво-Печерський, Межигірський, Лебединський, Мошенський монастирі [11].
   Розглядаючи козацьку педагогіку, необхідно відзначити особливості народної педагогіки українців,у котрій домінувала: шана до жінки-матері, яка підтримувала домашнє вогнище, народжувала дітей, піклувалася про їх виховання; шанобливе ставлення до старших; наслідування батьків у дотриманні здорового способу життя; тісний зв'язок з природою і ін. Важливу роль відігравали вікові традиції відповідальності батьків за долю дітей. Численні етнографічні дослідження свідчать, що піклування про дитину починалося з вибору подружньої пари: існувала заборона на кровний зв'язок між подружжям, вживання спиртних напоїв у перший місяць після одруження і ін. Існували психологічні, морально-етичні, оздоровчо-гігієнічні перестороги, що мали забезпечити здоров'я матері і дитини. У період вагітності жінка повинна оберігатися від негативних емоцій, поліпшено харчуватися, уникати негативних емоцій, фізичних і психічних перевантажень, лихих думок, плекаючи натомість у душі благородні почуття та світлі надії [6;8]. Культ здорового способу життя сприяв народженню та вихованню здорового покоління молоді. Найголовнішу роль у цьому відігравали віковічні традиції відповідальності батьків за виховання дітей. Народ здавна визнає істину, що батьки - головні природні вихователі, а найбільший виховний вплив має спосіб сімейного життя усіх членів родини. Про щастя материнства і батьківства йдеться у багатьох прислів'ях і приказках: "Діти- то Божа роса"; "Малі діти, то ясні зірочки, і світять, і радують в темну ніченьку"; "Діти як рожеві квіти"; "Без дітей тихо, а на старості лихо".
   Козацька педагогіка дає самобутнє трактування статусу і ролі батька - це захисник сім'ї, роду, творець історії, державності. Образ батька - це символ предків, життя і совісті. Такий погляд зафіксований у народній мудрості, історичних фактах, художній літературі. Козацька сім'я відзначалася глибоким демократизмом, духовними традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, батько формував у сина твердість, витривалість, уміння долати життєві труднощі, характер, лицарські якості [1; 3; 8].
   Важливе значення надавалось грі, як засобу сімейно-побутового виховання. Важко переоцінити величезну роль, яку відігравали народні ігри у фізичному і моральному вихованні дітей. Народна мудрість прагне прищепити через гру повагу до праці, звичаїв і традицій народу, привита трудові навички, нетерпимість до байдикування тощо. Розумно організована гра є дієвим методом фізичного, морального, естетичного, духовного і психічного розвитку малюка.
   Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання, як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів - сім'ї, школи, родинного оточення. Освіченості дітей сприяли народні знання з астрономії, медицини, кулінарії, естетики, мистецтва тощо. Різноманітні знання поширювали також мандрівні вчителі-дяки, філософи, артисти, кобзарі, лірники, майстри единоборств. Виховні функції козацької педагогіки реалізовувались в процесі діяльності чисельних козацьких об'єднань - побратимств, братств, товариств, гуртків та інших громад. В цьому зв'язку можна стверджувати, що формування особистості здійснювалось під впливом культурних, социально-економічних, етнографічних, моральних, естетичних факторов.
   Таким чином, козацька педагогіка дбала про всебічний розвиток дітей та молоді, що було надійною основою подальшого козацького гарту. На значній території України існувала густа мережа козацьких шкіл, які носили загальноосвітній характер. Юні козачата оволодівали знаннями про отчий край, героїчну минувшину, події політичного і державного життя України.
   Боплан зазначає: "...усі вони добре розвинені, їхня діяльність головним чином, спрямована на те, що їм корисне і необхідне у повсякденному житті... Вони дотепні й спритні, винахідливі і з широкою душею, не прагнуть великого багатства, а найбільше цінують волю, без якої жити не можуть (2,183).
   Український народ ставився до козаків з великою повагою і любов'ю, які в його очах виростали до символу мужності, честі, людської і національної гідності. Поступово сформувався суспільний тип козака, кращі риси якого лягли в основу найкращих елементів становлення української нації. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою.
   Слава козацтва і запорізького війська була така велика, що багато зарубіжних істориків порівнювали їх з найсильнішими і наймогутнішими народами світу. Так, француз Н. Де Бартеон пише: "Ці люди виросли у труді, як скіфи, загартовані всілякими злигоднями, як гуни, здатні до війни, як готи, засмаглі на сонці, як індійці, ...вони християни за своєю вірою". Західні автори ХУП - ХУШ ст. порівнювали Запорізьку Січ з уславленими містами-державами античності та рицарськими орденами Середньовіччя [1; 7].
   У теперішній час відродження України постає нагальна потреба засвоєння молоддю народних традицій, осмислення їх в контексті національної культури. Лицарська духовність має відображатися, насамперед, у змісті освіти, спрямованої на пізнання козацьких ідей і традицій, цілісної, а не фрагментарної вибраної культурно-історичної, національно-духовної спадщини. Вже у перші роки незалежності України були відроджені організації "Січ" і "Молода Січ". На жаль, в умовах олігархічного режиму ці організації не стали масовими. Лише у 2001 році Президент України підписав Указ "Про національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки". Закономірно, що нині активно відроджуються і діють громадські козацькі організації, які метою своєї діяльності вбачають виховання громадянина, патріота, гуманіста незалежної української держави, вивчення і поширення козацько-лицарського минулого народу, його традицій, звичаїв, культури та господарювання, формування здорової української нації.
   Досліджуючи дану проблему, ми виходили з принципу історизму, який дозволив зробити цивілізований погляд на історію становлення і розвитку козацької педагогіки, як об'єктивний процес та розглядати її з точки зору виникнення, етапності розвитку, визначення місця в системі суспільних відносин та соціально-педагогічних процесів. Це дало змогу визначити світоглядну сутність і характер козацького виховання, роль традицій народної педагогіки у становленні козацької педагогіки.
   Відродження ідейно-морального, соціально-педагогічного, історико-культурного змісту богатирської епохи і виховних традицій славнозвісного козацтва - необхідна умова відродження національної системи освіти та зміцнення незалежності України.

Література

1. Болтарович З. Традиції сімейного виховання //Народна творчість та етнографія. -К., 1993.-№2.- С.16-24.
2. Боплан Г. Опис україни. Меріме П. Українські козаки та їх останні гетьмани:Богдан Хмельницький.-Львів: Каменяр, 1990.-301с.
3. Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу //Матеріали для українсько-руської етнології.Т.9.-Львів, 1907.
4. Гуслистий К., Апанович О. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу.-К.Д954.-88 с
5. Гутник І. Козацька педагогіка як складова система національного виховання молоді //Поч. школа.-№ Ю.-К.,2003.-С.47-49.
6. Ковальчук О.В. Українське народознавство.-К.: Освіта, 1992.
7. Січинський В. Чужинці про Україну.-К.,1992.-256 с
8. Стельмахович М.Г. Народнапедагогіка.-К., 1995.
9. Федоренко Д. Мудрість козацької педагогіки: Учителеві сучасної школи про козацьку педагогіку /Юсвіта.-1999.-10-17 лист.
10. Шкіль М. Зразок українського лицаря: [Про козацьку педагогіку] /Юсвіта.-1995.-15 лют.
11. Яворницький Д.І.Історія запорозьких козаків: В 3 т. - Київ: Наукова думка, 1990.-580 с 

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com