www.VuzLib.com

Головна arrow Образотворче мистецтво arrow Книговидавнича діяльність в галузі образотворчого мистецтва: історіографія питання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Книговидавнича діяльність в галузі образотворчого мистецтва: історіографія питання

М.Шатрова

КНИГОВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ В ГАЛУЗІ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ

   Вивчаючи сьогодні історію бібліографії образотворчого мистецтва України XX століття, неможливо обійти увагою книговидавничу діяльність у цій галузі, що стала об'єктом представленого дослідження.
   У статті розглянуті та проаналізовані найвагоміші студії відомих науковців, дослідників із питань книговидавничої справи та бібліографії образотворчого мистецтва: Наталії Черниш [16, 17], Наталії Белічко [1], Гліба Юхимця [14], Тетяни Галькевич [3], Любові Кужель [9], Марії Гончаренко [4] та ін., що яскраво зарепрезентували книговидавничу діяльність з образотворчого мистецтва і внесли значний доробок у вивчення її розвитку.
   У кінці XIX ст. на терені бібліографії образотворчого мистецтва виділяються постаті редактора журналу „Зоря" В. Лукича та М. В. Шугурова, які займались бібліографуванням образотворчої спадщини сучасних їм художників Галичини та Східної України. Зусиллями В. Лукича 1890- 1894 pp. в „Зорі" був організований розділ „Ілюстрована Україна", де редактор розписував виключно для цього розділу ілюстраційний документнии масив зі сторінок нових українських та російських часописів. „За прикладом „Зорі" „Киевская старина" опублікувала 1895 р. складений М. В. Шугуровим бібліографічний покажчик малюнків з українського побуту в ілюстрованих журналах за 1894 p.", - зазначав 1.1. Корнєйчик [8, с 157].
   Діяльність редакції „Зорі" пов'язують із активною бібліографічною роботою Б. Д. Грінченка, який на сторінках часопису розмістив список малюнків російських книгарів на українські сюжети, що включає три розділи: І. Малюнки на історико-літературні теми; II. Малюнки побутові; III. Малюнки змісту гумористичного [15].
   Великий бібліографічний огляд лубочних книжок, випущених з 1887 р. до початку 90-х років XIX століття, розмістив на сторінках журналу „Зоря" А. Ю. Кримський. 1.1. Корнєйчик писав про цю публікацію: „В його праці ... характеризувалося 34 видання, розраховані на невимогливу читацьку публіку. Огляд А. Ю. Кримського викликав негативну реакцію у І. Я. Франка. Він дорікав автора за витрачені сили на працю, яка не має серйозного громадського значення" [8, с 161].
   На той час важливого значення набували пошуки нових видань з історії літератури, критики та фольклору. З науково-бібліографічною метою продовжував працювати А. Кримський, досліджуючи творчість Т. Шевченка з російської періодики. У листі до В. Левицького „...він робить огляд журналу „Живописное обозрение" за 1889 рік, повідомляючи, що там уміщено портрет Кобзаря з текстівкою і малюнок Наумова „Катерина"" [2, с 304]. Сьогодні, досліджуючи бібліографію образотворчого мистецтва, можна сказати, що зусилля А. Кримського, Б. Грінченка, М. Шугурова, В. Лукича та інших бібліографів заклали фундамент, на якому була побудована бібліографія образотворчого мистецтваХХ століття.
   Початок XX століття- „ ... „срібний вік" української культури: вона багата змістом і високопрофесійна виконанням, досягає багатоманітності форм і стилів, створює розгалужені структури та функціональні інституції" [6, с 100]. Саме на цей період припадає діяльність Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, яке впродовж 1892- 1917 pp. розгорнуло бурхливу діяльність із ведення та докладної подачі поточної бібліографічної інформації на сторінках наукових „Записок". Діячами товариства переважно розписувалась українознавча література, хоча іноді використовувалися видання російської періодики, серед них „Епархиальные ведомости", тадеякі західноєвропейські матеріали.
   Серед відомих дослідників українського іконопису та образотворчого мистецтва Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка був видатний український мовознавець, мистецтвознавець, бібліолог, засновник та керівник Національного музею у Львові І. Свєнціцький (1876 - 1956). У його фундаментальному дослідженні „Початки книгопечатания на землях Украины" (1924) охоплено витоки та розвиток українського друкарства XVI - XVIII століття, де досліджено діяльність відомих друкарів та видавничих осередків, їх внесок у історію культури та мистецтва нашого народу. У своїй праці автор професійно і грунтовно проаналізував особливості художнього оформлення українських стародруків, найперше, їх ілюстрації, що стали здобутками мистецьких досягнень в основному невідомих художників.
   Ґрунтовним дослідженням діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка є праця Наталії Черниш „Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження української книги (1909 - 1939)", де авторка, крім інших значних постатей НТШ, приділила значну увагу діяльності та творчій спадщині І. Свєнціцького [16, с 108- 128]. Н. Черниш, характеризуючи його бібліографічну діяльність, при описі рукописів зауважує на глибині методичних підходів дослідника. „Описи рукописів І. Свєнціцьким включають, як звичайно, такі відомості: характеристика матеріальної конструкції (форми оправи); індивідуальні особливості письма; визначення основних рис художньо-технічного оформлення; аналіз мовних особливостей та маргінальних записів; чітке усталення періоду (дати) та місця написання; порівняння рукопису з сучасними і попередніми друкованими виданнями" [16, с 112]. Такий підхід свідчить про фахове мистецьке відношення науковця до бібліографування рукописів, що є цінним здобутком бібліографії образотворчого мистецтва.
   Закладення професійного фундаменту, який був започаткований науковцями НТШ, дає змогу теперішньому поколінню докладно вивчати історію держави, її культуру та мистецтво, захоплюватися та дивуватися з національно-культурного рівня нашого народу, наукові видання якого і до сьогодні служать прикладом для наслідування.
   Історія бібліографії образотворчого мистецтва тісно пов'язана з історією культури України досліджуваного періоду. Тому початок розвитку бібліографії образотворчого мистецтва нашої держави можна сміливо поєднувати із виходом альбому „З української старовини" С. Васильківського, М. Самокиша (1900), що на сьогодні є зразком ілюстрованого видання з історії України. У 1991 році альбом був перевиданий видавництвом „Мистецтво" та доповнений додатками, що раніше не оприлюднювались і знаходились у закритих архівних та музейних фондах України. У статті „Раритетні видання з історії України" Н. Ю. Белічко зазначає, „... що майже 90 років, попри всі заборони, саме перше видання „З історії української старовини" прислужилося справі збереження історичних коренів українського народу, його національної своєрідності. І все ж, незважаючи на історичну фундаментальність та художню майстерність виконання самого альбому, сам факт його наявності ... констатується мимохідь, двома-трьома абзацами навіть у ґрунтовних монографіях" [1, с 127]. Автор статті здійснила глибокий історичний аналіз умов і передумов виходу у світ альбому „З української старовини", проаналізувала мистецьке навантаження видання, подала короткі біографічні відомості про авторів альбому, що є цінним при дослідженні та виявленні видань образотворчого характеру.
   С. Васильківський та М. Самокиш продовжували працювали також над виданням літератури з українського народного орнаменту. Але світ побачив альбом, присвячений лише українській народній вишивці „Мотиви українського орнаменту "(1912).
   Історія розвитку бібліографії образотворчого мистецтва тісно пов'язана з діяльністю видавництв „Друкар" (Київ), „Галицька накладня" (Коломия), „Час" (Київ), „Криниця" (Київ), „Русалка" (Львів), друкарні А. І. Гросмана (Київ) та інших. Із вступної статті Гліба Юхимця до бібліографічного покажчика „Аркушеві образотворчі видання у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1904- 1923)" [14] довідуємося, що вищеназвані видавництва активно працювали на початку XX століття. Автор статті простежує історію художніх поштівок та плакатів 1904 - 1923, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (НБУВ), та вперше вводить у науковий обіг раритетні видання зазначених видів образотворчого документа. Серед них серія карток-репродукцій Амвросія Ждахи, надрукованої видавництвом „Час" (1911 - 1912 pp.). Великий інтерес для мистецтвознавців, колекціонерів становлять кольорові картки з репродукціями кращих картин живописця В. К. Розвадовського, що експонувалися на пересувних виставках художника містами і селами України. „Акція В. Розвадовського була благодійною - зароблені кошти від продажу поштівок-репродукцій йшли на організацію виставок" [14, с 15]. Г. Юхимецьу статті подає інформацію про видавничу діяльність закордонних видавництв, таких як Акціонерне товариство Гранберг (Стокгольм) та Видавництво художників О. В. Маковського і О. І. Лажечникова (Петербург), які видавали „поштові картки з репродукціями творів образотворчого мистецтва на українську тематику..." [14, с 15] та в одинарних примірниках зберігаються у фондах НБУВ.
   У статті „Ілюстрована поштівка початку XX століття як документ епохи" [3] Т. Галькевич досліджено та проаналізовано діяльність видавництв та видавців початку XX століття, їхню продукцію. Серед них - видавець Д. Т. Марков (кінець XIX - початок XX століття). Незначна кількість образотворчої продукції не зменшує ролі цього видавця в історії розвитку бібліографії образотворчого мистецтва, про що свідчить видання серії фотолистівок на початку XX століття (1903 p.), присвячених м. Києву, які у 1906- 1910 pp. були перевидані в кольорі. Аналізуючи ілюстровану поштівку початку XX століття, Т. Галькевич звернулася лише до теми зображення Києва на листівках, але і такий тематичний ракурс свідчить про активну роботу в цьому напрямку. Авторка дослідила діяльність видавництв А. Ріхтера, „Хромосвіт", „С.А.Х.", „... листівки випускали й київські видавництва С. В. Кульженка, К. Дитріха, „Рассвет", хромлітографія Києво-Печерської лаври тощо" [3, с 135]. Важливим елементом, заТ. Галькевич, що якісно характеризує цей образотворчий документ початку XX століття, була не лише висока професійна майстерність виконання й оригінальна скомпонованість фотознімків, але й застосування наукової атрибуції в оформленні адресного боку листівок (використання написів та штемпелів видавництв) [3, с 135].
   Цінний історіографічний матеріал про діяльність Київської типо-літографії С В. Кульженка отримуємо з підготовленого А. Рудзицьким бібліографічного покажчика змісту журналів „Журналы „Искусство и печатное дело", „Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать", „Искусство в Южной России" (К., 1991), що видавались з 1909 до 1914 pp. Із вступної статті С. Білоконя до покажчика довідуємось, що видання журналів Київської типолітографії С. В. Кульженка, у зв'язку з існуванням цензури на українські видання та видання про Україну, у різні роки виходили під різними назвами „Искусство и печатное дело" (1909- 1910), „Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать" (1911 - 1912), „Искусство в Южной России" (1913 -1914). „Коло видань, що вийшло з друкарні, напрочуд широке й яскраве. їй замовляли свої кращі альбоми „Старожитності Наддніпрянщини" колекціонери Богдан і Варвара Ханенки. Тут віддруковано ювілейне видання Київської першої гімназії, перший том якого являє собою незамінний посібник - біографічний словник усіх причетних до гімназії осіб" [11, с 4]. Тісний зв'язок з друкарнею підтримувала Олена Пчілка, яка надрукувала у 1876 році свій „Український орнамент" - „первісток українського мистецтвознавства" [11, с 6]. Проаналізувавши видання друкарні Кульженків (Степана і Василя), потрібно зауважити, що вони зробили значний крок вперед у розвитку видавничої справи в галузі образотворчого мистецтва, бо видання з мистецтва зайняли основне місце у роботі друкарні та відрізнялися поліграфічною якістю, використанням фоторепродукцій.
   Цікаве дослідження проведене І. В. Клименко з видання творів образотворчого мистецтва видавничим товариством „Друкар" (Київ), що „було заснованеу 1916 році в Петрограді, аз 1917 р. - переведене до Києва разом з друкарнею і книгарнею" [7, с 105]. Серед видань, що планувалися до випуску: „Український Календар", „Історія українського мистецтва", „Історія українського портрета", „Українське побутове малярство", „Українська мініатюра", альбом пам'яток українського мистецтва „Живописна Україна" , серія „Міста України", що присвячувалась Києву, Чернігову, Луцьку, Кременцю, Володимир-Волинському та ін. [7, с 108- 109]. До співпраці видавництво залучило мистецтвознавців та художників Г. Нарбута, М. Біляшівського, С. Таранушенка, В. Модзалевського та інших. Тогочасні умови політичної та економічної ситуації в державі дозволили допустити до видання „Історію української архітектури XVII - XVIII віків", ухваленої рішенням спільних зборів Правління та Видавничого відділу Товариства у листопаді 1919 року. У проекті, за дослідженням архівних фондів видавничого товариства „Друкар" та висвітленому в статті І. В. Клименко [7], залишилися видання серій „Українське мистецтво", „Бібліотека „Українське мистецтво", що були недослідженими як бібліографами, так і мистецтвознавцями.
   Розвиток бібліографії образотворчих видань на західноукраїнських землях у 20 - 30-х роках XX століття позначився на діяльності видавництв, які функціонували на той час. Серед низки згаданих організацій, що активно працювали та випускали продукцію образотворчого змісту, Любов Кужель, науковий працівник Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, називає видавництва: „Русалка" (Львів), „Червона Калина" (Львів), „Відродження" (Рогатин), „Рідний колос" (Луцьк), „Товариство союзу українських купців" (Коломия), „Батьківщина" (Львів) та ін. [9]. На основі широкої джерельної бази дослідниця проаналізувала історичні умови існування та виходу в світ одного з видів образотворчих видань, що є малодослідженим у науковій літературі, - календарів Західної України 20 - 3 0 -х років XX століття, докладніше зупинившись на календарях видавництва „Батьківщина" (1933 - 1939). Авторка статті дослідила образотворчу продукцію видавництва, що був друкованим органом Фронту Національної Єдності (ФНЄ), на сторінках якого пропагувалася тема „творчого націоналізму" [9, с 120]. За результатами досліджень Любові Кужель довідуємось, що календарі видавництва „Батьківщина" мали енциклопедичний характер, „матеріал подавався у двоколірному поліграфічному виконанні з ілюстраціями для „оживлення" [9, с 122]. Тематично календарі видавництва „Батьківщина" торкалися історії, філософії, етнографії, історії літератури, права, медицини та ін. і мали науково-популярний характер. Цінним матеріалом, проаналізованим дослідницею, став тематичний огляд статей провідних діячів тієї доби Дмитра Паліїва, Миколи Пасіки, Степана Волинця, які стояли на позиціях націонал-патріотичного відродження нації.
   „Візитною карткою календаря була його обкладинка. Часто вона вражала яскравістю і чіткістю, високою художньою майстерністю. Виконували обкладинки відомі українські митці: Павло Ковжун (календарі „Місіонер", „Просвіта"), Едвард Козак („Золотий колос", „Комар", „Календар для всіх"), Іван Іванець („Сільський господар", „Історичний календар-альманах Червоної Калини"... Ілюстрації до календаря „Батьківщина" виконував відомий український графік, ілюстратор, живописець, учень школи Олекси Новаківського Роман Чорній ... Необхідно зазначити, що для ілюстрування в календарях здебільшого використовувались репродукції картин" [9, с 127- 128].
   Розповсюдження календарів відбувалось у складних умовах утисків польської влади на території Західної України, тому, за дослідженнями Любові Кужель, „велика заслуга у поширенні календарів серед народу належить українській інтелігенції" [9, с 128]. Образотворчі видання розповсюджувались через книгарні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, „Союзного Базару", „Українського Педагогічного Товариства", у Рівному розповсюдженням календарів займалась Центральна книгарня, у Здолбунові популяризація образотворчої продукції відбувалась через книгарню „Відбудова". Автор статті проаналізувала образотворчу продукцію видавництв Західної України, особливо докладно зупинившись на виданнях „Батьківщини" у 30-х роках XX століття, що характеризується складними політичними і економічними умовами, при цьому виявивши цінний матеріал для дослідження історії розвитку бібліографії образотворчого мистецтва України зазначеного періоду.
   Аналізуючи розвиток бібліографії образотворчого мистецтва 20 - 30-х років XX століття, однієї з „білих плям" у історії українського мистецтва та культури, варто звернутись до публікацій сучасних дослідників мистецтва та культури нашої держави. У статті Марії Гончаренко „Особливості використання української архітектурної преси 1920-1930-х pp. у біографічних дослідженнях" [4] подано стислий аналіз української архітектурної преси зазначеного періоду, що дало можливість досліджувати творчу спадщину професіоналів, які посіли окреме місце в історії культури: П. Альошин, О. Бекетов, С. Гіляров, С. Григор'єв, Г. Заболотний, О. Молокін, О. Повстенко, М. Сімікін, О. Смик, В. Троценко, В. Холостенко та ін. Автором проаналізована окрема група української архітектурної преси - „іконографія" - зображення споруд, малюнки, проекти і т. ін. Дослідження такої групи образотворчих документів, виявленої автором статті, дало змогу почерпнути нові відомості про творчість того чи іншого архітектора, „оскільки архітектурна графіка як елемент професійної культури майже ніколи не ставала об'єктом самодостатнього дослідження. Інформативність іконографічних матеріалів багато в чому залежить від професійної підготовленості дослідника- архітектурний об'єкт тільки йому притаманною мовою може „розповісти" про автора, його художню концепцію, погляди" [4, с 302 - 303].
   У період 1960-х -1990-х років XX століття широкого резонансу набуває діяльність видавництва „Мистецтво", що видала серії образотворчих видань „Пам'ятки естетичної думки", „Нариси з історії українського мистецтва", „Скарби музеїв України", „Майстри світового мистецтва", „Світ очима народних митців" і т. ін. Найбільшої продуктивності видавництво досягло на початку 90-х років XX століття. До активу можна віднести альбоми „Українське малярство XIII - XX ст." (1991), „Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини" (1991), „З української старовини" (1991), що репрезентують твори прикладного мистецтва і досягнення народних майстрів України. Загалом у 90-х роках XX століття видавництво випустило 24 назви альбомів загальним обсягом 4101 стор., що представлені у бібліографічних покажчиках Книжкової палати України „Літописі книг".
   „Упродовж усієї своєї діяльності до кінця 90-х років XX століття, видавництво „Мистецтво" було головним видавцем художніх листівок та фотолистівок, а згодом і комплектів. З метою популяризації української народної спадщини щорічно видавались комплекти листівок з колекцій художніх музеїв, художніх виставок, напрацювань окремих художників, осередків художніх промислів, а також фотолистівки про міста України і туристичні регіони" [13, с 4].
   Дослідивши історіографічний аспект книговидавничої діяльності на терені бібліографії образотворчого мистецтва України XX століття, можемо зробити висновок, що вивчення її генези стосувалося окремо визначених хронологічних відрізків часу та видів образотворчих видань. Тому малодослідженим в історії українського мистецтва, а, відтак, і бібліографії українського образотворчого мистецтва, залишився відтинок часу до 1937 року, періоду виходу центрального друкованого органу Книжкової палати України - центра поточної державної бібліографічної реєстрації образотворчих документів - „Літопису образотворчих видань". Ще менш дослідженою є розробка типологічного аналізу образотворчого документа, який видозмінився у процесі розвитку документознавства, бібліографознавства, мистецтвознавства і потребує подальшого наукового вивчення.

Джерела та література:

1. Белічко Н. Раритетні видання з історії України : (альбом Д. І. Яворницького, С. І. Васильківського, М. Самокиша „З української старовини" та серія листівок А. А. Ждахи за мотивами українських народних пісень) // Рукописна спадщина України і археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. - К., 1994. - Вип. 2. - С 126 - 135.
2. Веркалець М. Вступне слово до ст. А. Кримського „Т. Г. Шевченко : Неопублікована стаття" // Наука і культура. Україна : щорічник / АН УРСР, Т-во „Знання". - К., 1989. - Вип. 23. - С 304 - 305.
3. Галькевич Т. А. Ілюстрована поштівка початку XX ст. як документ епохи (Київ на ілюстрованих поштівках) // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 1998. - Вип. 1. Бібліотека. Наука. Культура. Інформація. - С 294 - 304.
4. Гончаренко М. Особливості використання української архітектурної преси 1920-1930-х pp. у біографічних дослідженнях // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2001. - Вип. 7. - С 294 - 304.
5. Горленко В. Картины, рисунки и офорты Шевченка // Киев, старина. - 1888. - № 6. - С. 80 - 85.
6. Дзюба І. Культурна спадщина і культурне майбуття // Наука і культура. Україна : щорічник / АН УРСР, Т-во „Знання". - К., 1990. - Вип. 24 - С 92 - 106.
7. Клименко І.В. Видавниче товариство „Друкарь" (1916 - 1924) : склад та зміст архівного фонду інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2005. - Вип. 10. - С 105-113.
8. Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період: Нариси. - К. : Ред.-вид. від. Кн. палати УРСР, 1971.-312 с
9. Кужель Л. Календарі видавництва „Батьківщина" в контексті західноукраїнських календарів 30-х років XX ст. : видання та розповсюдження // Записки Львівської наук, б-ки ім. В. Стефаника / НАН України, ЛНБ їм. В. Стефаника. - Л., 2004. - Вип. 12. - С 110 - 132.
10. Лукич В. Володимир Маковський і єго твори // Зоря. - 1896. - № 11. - С 218 - 219.
11. Рудзицкий А. „Журналы „Искусство и печатное дело", „Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать", „Искусство в Южной России" / АН Украины, Ин-т истории Украины, Киев. науч. о-во им. П. Могилы, секция книги и графики Петербург, дома ученых АН СССР. - К., 1991. - 58 с.
12. Свєнціцький I. С. Початки книгопечатания на землях України (в пам'ять 350-ліття першої друкованої книжки на Україні). - Львів ; Жовква, 1924. - 500 с
13. Сердюк В. Пізнання національного і світового мистецтва через „Мистецтво" // Вісн. Кн. палати. - 2002. -№1.-С. 3-4.
14. Фоменко Д. Аркушеві образотворчі видання у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1904 - 1923) : бібліогр. покажч. / Д. Фоменко, І. Цинковська, Г. Юхимець/ Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; авт. вступ, ст. Г. Юхимець. - К. : НБУВ, 2002. - 196 с : іл.
15. Чайченко В. [Грінченко Б. Д.] Малюнки простолюдних московських книгарів на українські сюжети // Зоря.-1891.-№14. - С 276-277 ; № 15. - С. 297-298.
16. Черниш Н. Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження української книги (1909 - 1939) : навч. посіб. - К. : Наша культура і наука, 2006. - 216 с
17. Черниш Н. Книгознавча діяльність І. Свєнціцького // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. - К., 2004. - Вип. 13. - С 150 - 169.
18. Шугуров М. Житє і твори Костя Трутовського // Зоря. - 1894. - № 1. - С 21 - 22 ; № 2. - С. 41 - 42.
19. Шугуров Н. К. А. Трутовский и его картины и рисунки из малорусского быта // Киев, старина. - 1889. - №5/6.-С. 609-618.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com