www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Специфіка та методика засвоєння термінів-назв графічних понять
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Специфіка та методика засвоєння термінів-назв графічних понять

О. О. Григор’єва,
кандидат філологічних наук, доцент,

Л. О. Гриценко,
кандидат педагогічних наук, доцент
(Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка)

СПЕЦИФІКА ТА МЕТОДИКА ЗАСВОЄННЯ ТЕРМІНІВ-НАЗВ ГРАФІЧНИХ ПОНЯТЬ

   Постановка проблеми. Одне з головних положень концепції оновлення сучасної школи пов’язане з перебудовою графічної підготовки, оскільки графічні знання й уміння – це один і з факторів, що сприяють загальнокультурному розвитку людини, її готовності до неперервної освіти та професійної діяльності. Тобто, як наголошував Д. Тхоржевський, “поставлено питання про перехід від школи з єдиним до школи з диференційованим змістом навчання [8, с. 48]”. Шкільний предмет “ Креслення ” важко засвоюється учнями , оскільки, на нашу думку, насичений великою кількістю специфічних понять і термінів.
   Аналіз досліджень і публікацій. Питання вдосконалення процесу формування в учнів і студентів понять розглядалися у дослідженнях дидактів (А. Алексюк, А. Зак, І. Лернер, М. Махмутов, В. Онищук, В. Паламарчук, М. Скаткін та інші). У працях А. Усової [9, с. 201] аналізувалися й обґрунтовувалися психолого-дидактичні засади формування наукових понять. Методичні аспекти формування понять на уроках креслення відображено у наукових працях О. Ботвіннікова, Є. Василенко, А. Верхоли, В. Виноградова, Л. Гриценко, Н. Преображенської, В. Сердюка, В. Сидоренка, Д. Тхоржевського, З. Шаповал, Н. Щетини, І. Якиманської та інших.
   Під час дослідження означеної проблеми бралися до уваги праці з таких питань методики: формування й оперування поняттями на матеріалі різних дисциплін (математики – С. Владимирцева, Н. Мацько, Г. Саранцев, І. Тесленко, Т. Титова та інші; інформатики – Т. Орускулов; фізики – Ш. Аблокумов, В. Нескороменко; хімії – С. Суге-Маадир; біології – В. Марков; предметів природничо-географічного циклу – А. Уварова); формування наукових понять на основі міжпредметних зв’язків (Р. Аббасова, Е. Мамбетакунов); психологічні особливості введення школярів в область теоретичних понять (на матеріалі фізики – В. Рубців); шляхи підвищення ефективності застосування технічних засобів навчання у процесі формування понять з курсу фізики (О. Захаров, В. Зотов) тощо.Засвоєння понять є складним і довготривалим процесом. Воно вимагає безпосередньої та опосередкованої словами свідомості , відпрацювання необхідних розумових дій.
   Л. Виготський [1], Г. Костюк [5] та інші відомі психологи у своїх працях зазначають, що формування понять за своєю сутністю здійснюється у процесі спілкування людини з іншими людьми , які вже володіють цими поняттями. Для шкільного навчання характерним є спілкування учнів з учителями, їхня робота з підручниками та іншою довідковою літературою, у результаті чого відбувається складний процес формування в учнів правильного розуміння понять. Термін “формування понять”, який нами використовується, відображає сутність педагогічної роботи, метою якої є розуміння і засвоєння учнями та студентами графічних понять і термінів, вільне оперування ними [3].
   Ідея розробки методики формування графічних понять під час навчання креслення не є новою. Окремі рекомендації можна знайти в навчальних і методичних посібниках, статтях. Деякі прийоми роботи з поняттями використовують автори шкільних підручників. Однак на сьогодні не визначено продуктивну методику формування понять і засвоєння термінів креслення, що стосується специфіки означеної терміносистеми.
   Терміни становлять значну частину лексичного складу як сучасної української мови, так й інших мов світу та є найбільш динамічною частиною лексики. Це не дивно, оскільки бурхливий розвиток різноманітних галузей науки і техніки зумовлює розвиток і збагачення термінологічних систем цих галузей. Об’єктом дослідження ми обрали термінологію шкільного предмета креслення. В означеній терміносистемі відобразилися характерні особливості термінологічної лексики взагалі, й одночасно терміни-назви графічних понять мають свої специфічні риси, зумовлені особливостями формування та функціонування галузевої термінології.
   Мета і завдання статті – виявити системні зв’язки у термінології креслення, дослідити семантику термінів за допомогою методу компетентного аналізу, розробити методику засвоєння термінів – графічних понять з урахуванням їх специфіки.
   У лінгвістиці існує два погляди на термін. Прихильники першого (Г. Винокур, А. Реформатський, В. Гак, Б. Головін та інші) вважають, що функція терміна – це властивість лексичної одиниці; прихильники другого (А. Герд, О. Ахманова та інші) розглядають терміни як особливі слова, протиставлені словам загальнолітературним. Ми поділяємо погляди згаданих вище учених на специфіку терміна, тобто вважаємо, що термін – це не різновид лексичної одиниці, а це одиниця з особливою функцією, що залежить від способу вживання. Одна і та ж одиниця здатна функціонувати як термін і як нетермін, термінологічну функцію може виконувати слово, взяте із загальнолітературної мови.
   Незважаючи на певні відмінності у визначеннях терміна, всі дослідники звертають увагу на особливу його функцію – здатність називати наукове поняття – та на особливу сферу функціонування – наукову термінологію. Питання про наукову термінологію, її місце у системі літературної мови вимагає окремого розгляду. Існує традиційна думка, згідно з якою термінології відводять особливе, самостійне місце. Теорія, що веде початок від ідей Празького лінгвістичного гуртка про функціональні мови, трактує мову науки як функціональний різновид сучасних розвинених мов, що використовуються в науці.
   В. Даниленко, поділяючи цю думку, говорить про самостійний функціональний різновид загальнолітературної мови – спеціальну мову, що є природним мовним середовищем для наукової термінології. Саме в цьому середовищі термінологічна лексика застосовується у своєму прямому призначенні – функції найменування спеціального поняття, регламентованого у своїх межах дефініцією [4, с. 64]. Незважаючи на значні відмінності між спеціальною мовою, різновидом якої є мова науки, та мовою повсякденного спілкування, обидві вони є підсистемами однієї й тієї ж національної мови. Ми виходимо з цього положення, розглядаючи термінологію в системі функціональної підсистеми загальнолітературної мови – мови науки.
   Термін як лексична одиниця спеціальної мови – мови науки має характерні ознаки. З огляду семантики терміни позначають спеціальні поняття тієї чи іншої галузі та діяльності. Термін має ознаку змістової системності, тобто за своїм значенням він тісно пов’язаний з усіма іншими елементами терміносистемами. Щодо способу позначення терміни, базуючись на лексичних одиницях, які можуть вважатися немотивованими в загальномовному плані, стають мотивованими в межах терміносистеми. Зважаючи на формальну структуру, терміни, з одного боку, не відрізняються від звичайних слів і словосполучень, з іншого – у спеціальній мові існують специфічні способи створення слів і словосполучень : символи-слова, словоподібні абревіатури тощо. Щодо функціонування терміни виконують, окрім функцій, притаманних будь-якій лексичній одиниці, евристичну функцію, характерну для елементів спеціальної мови [4, с. 96].
   Специфіка семантики терміна полягає, насамперед, у його співвіднесеності зі спеціальним поняттям. Будь-яке поняття займає певне місце у системі понять конкретної галузі, а значить, термін, що називає це поняття, теж має відповідне місце у терміносистемі. Класифікація термінів відображає класифікацію понять, а семантична структура терміна залежить від його місця у терміносистемі. Виходячи з цього, ми розглядаємо семантику терміна як набір сем, які відображають не лише суттєві ознаки поняття, а і його місце у системі понять конкретної галузі. Як відомо, термінологія формувалася в результаті соціальної потреби, для задоволення певних соціальних потреб, що виникли з прагнення точної передачі інформації. Цим зумовлено особливості семантики термінів.
   Терміни – це особливий шар у лексичній системі мови, що характеризується специфікою семантики та структури. Значення термінів більш вузьке, порівняно зі значенням слів загальнолітературної мови. Особливістю семантики терміна є його точна співвіднесеність з поняттям, здатність відображати його сутність. Для терміна є характерною семантична спеціалізованість. Термінологічна лексика має тенденцію до точності й однозначності в межах однієї терміносистеми. Терміни, як правило, вільні від побічних асоціацій, якими супроводжується вживання більшості слів загальнолітературної мови.
   Ми беремо до уваги особливості семантики терміна порівняно із загальновживаним словом, визначені Б. Головіним та Р. Кобріним: 1) значення терміна співвідносить його не з конкретним предметом, властивістю, процесом, а з їх класом, типом; 2) значення терміна співвідносить його зі спеціальним науковим чи технічним поняттям, тоді як значення загальновживаного слова співвідносить його не лише з поняттям, а й з емоцією; 3) для зазначення термінів характерним є високий ступінь абстрагування; 4) значення терміна співвідносить його з потребою демінування, значення загальновживаного слова такого співвідношення не має, хоча демінування й допускає; 5) значення терміна допускає формування індивідуальних, властивих окремим вченим понять. 6) засвоєння наукової термінології потребує спеціального навчання [2, с. 43].
   Точність та ефективність компонентного аналізу значною мірою залежить від розуміння сутності семантичного компонента, принципів виокремлення семантичних компонентів, їх ієрархії. Існують різні визначення семантичного компонента, та в більшості з них як основні ознаки вказуються елементарність (тобто подальша нерозкладність на більш дрібні одиниці), одноплановість (тобто належність лише до плану змісту), універсальність. Як що одноплановість та універсальність сумнівів не викликають, то питання про елементарність залишається спірним. Семантичні компоненти, виокремлені у в процесі компонентного аналізу науково-технічних термінів, часто не можуть вважатися елементарними.
   Для визначення елементів , що складають значення слова, в лінгвістичній літературі використовують різні терміни: сема, семантичний множник, семантичний компонент, елементарний сегмент змісту тощо . Ми надаємо перевагу термі ну “сема” як найбільш зручному і компактному . Терміном “сема” називаємо універсальну складову частину ( компонент) плану змісту . Паралельно з цим терміном використовується термін “ семантичний компонент ”.
   Предметом нашого дослідження є семантика термінів – назв графічних понять . Семантичні компоненти значення термінів виокремлювалися нами на основі ієрархічної класифікації понять за тією чи іншою ознакою . Так, терміни семантичного поля “Пряма у просторі” мають таку системну організацію:

Рис.1

   Класифікаційна ознака на кожному етапі класифікації формує сему в семантичній структурі терміна. Так, на І етапі виокремлюємо сему “пряма”, на другому – “положення прямої у просторі”, на третьому – “специфіка прямої, паралельної одній площині проекції”.
   Аналіз дефініцій термінів підтвердив, що кожна з виявлених сем входить до їх складу: пряма довільного положення – це пряма, не паралельна і не перпендикулярна до жодної з площин проекцій; горизонтальна – пряма, фронтальна проекція якої паралельна осі проекцій, а горизонтальна утворює з віссю проекцій довільний кут; фронтальна – пряма, горизонтальна проекція якої паралельна осі проекцій, а фронтальна утворює з віссю проекцій довільний кут; профіль на – пряма, горизонталь на і фронтальна проекції якої розташовані на одному перпендикулярі до осі проекцій. Розглянемо семантичне поле “Сліди прямої”. Ієрархічну класифікацію цієї групи термінів можна представити так:

Рис. 2

   На першому етапі класифікації виокремлюємо сему “точка перетину прямої з площиною проекції”; на другому – “характер площини, з якою перетинається точка”. Термін “сліди прямої” має дефініцію “точки перетину прямої з площинами проекцій”. До складу семантичної структури термінів наступного етапу класифікації, крім названої, додається ще одна сема. Дефініції термінів такі: горизонтальний слід – точка перетину прямої з горизонтальною площиною проекцій; фронтальний слід – точка перетину прямої з фронтальною площиною проекцій; профільний слід – точка перетину прямої з профільною площиною проекції.Висновки. Таким чином, семантична структура терміна складається з сем, виокремлених на кожному етапі класифікації, а отже, відображає не лише суттєві, а й класифікаційні ознаки терміна. Компонентний аналіз семантичної структури термінів дає змогу уточнити й уніфікувати їх визначення, відобразити у дефініціях як суттєві ознаки наукового поняття, так і його місце у класифікації понять галузі. Укладені з допомогою компонентного аналізу дефініції термінів-назв графічних понять відрізняються точністю, послідовністю, єдністю форми. Використання таких дефініцій у навчальному процесі дає змогу краще засвоїти графічні поняття у їхньому ієрархічному співвідношенні та терміни, що їх називають.
   Перспективою подальших пошуків у напрямку дослідження є укладання термінологічного словника.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выготский Л. С. Педагогическая психология / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1996. – 536 с.
2. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах : учебное пособие для филологических специальностей вузов / Б. Н. Головин, Р. С. Кобрин. – М., 1987. – 104 с.
3. Гриценко Л. О. Методика формування понять шкільного предмета “Креслення” в умовах розвивального навчання / Л. О. Гриценко // Молодь і ринок. – 2004. – № 2 (8). – С. 23–31.
4. Даниленко В. П. О месте научной терминологии в лексической системе языка / В. П. Даниленко // Вопросы языковедения. – 1976. – № 4. – С. 64–72.
5. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г. С. Костюк ; [за ред. Л. М. Проколієнко]. – К. : Рад. шк., 1989. – 609 с.
6. Лейчик В. М. О языковом субстрате термина / В. М. Лейчик // Вопросы языкознания. – 1986. – № 5. – С. 87–97.
7. Реформатский А. А. Мысли о терминологии / А. А. Реформатский // Современные проблемы русской терминологии. – М., 1986. – С. 163–197.
8. Тхоржевський Д. О. Державний стандарт загальної середньої освіти і диференціація змісту навчання / Д. О . Т хоржевський // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 4 (25). – С. 47–51.
9. Усова А. В. Формирование у школьников научных понятий в процессе обучения / А. В. Усова. – М. : Педагогика, 1986. – 175 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com