www.VuzLib.com

Головна arrow Релігієзнавство, релігія arrow В пошуках істинного православ’я: Микола Ільїн
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

В пошуках істинного православ’я: Микола Ільїн

Л.М.Шугаєва

В ПОШУКАХ ІСТИННОГО ПРАВОСЛАВ'Я: МИКОЛА ІЛЬЇН

   Поштовхом до виникнення релігійних об'єднань православного походження став розкол у Православній Церкві XVII ст. Цю подію можна було б вважати суто внутрішньоцерковною. Але насправді розкол торкнувся тією чи іншою мірою більшості населення Російської імперії. Соціальні й політичні мотиви, економічне невдоволення, недовіра до церковного і державного керівництва, особисті образи відіграли значну роль у зростанні й розвитку старообрядницького розколу. Але очевидним є те, що саме духовні спонукання поставили величезну кількість населення у лави супротивників церковної ієрархії та її нововведень. Значна частина населення, переважно селянство, не визнавала Православну Церкву, але й не прийняла старообрядництво. Обидві церкви сприймалися нею як химера невиправданих надій і очікувань. Пошуки власного ідеалу і власного Бога, близького за духом, призвели до того, що великі групи селян, а згодом і міщан не приєдналися до старообрядництва й не повернулися у лоно Православної Церкви. Це й призвело до подальшої трансформації офіційного православ'я, появи на його основі все нових православного змісту утворень. До таких утворень належать духовно-містичні і раціоналістичні релігійні об'єднання духовного християнства, хіліастично-есхатологічні течії, а також релігійні утворення як форма православного протистояння радянському тоталітаризму.
   Особистість засновника насправді чи не саме головне в релігійному віруванні. За своїм значенням вона стоїть на першому місці, і для духовних послідовників перевищує вплив самого вчення. Життя вождів, пророків і духовних вчителів як реальні зразки для наслідування є більш зрозумілі, ніж любі догми і системи цінностей. Людина, перш за все, знайомиться з учителем, як особистістю, а вже згодом сприймає чи не сприймає його вчення.
   Історія філософської, історичної, соціальної, релігієзнавчої й богословської думки багата біографіями духовних вчителів людства, таких як Будда, Зороастр, Конфуцій, Христос або Мухаммад. Але поряд з ними творили і творять особистості набагато меншого масштабу і впливу, які залишили помітний слід не лише в історії країн світу, але й стали, для деякої частини населення чи не єдиним взірцем для наслідування.
   До таких особистостей, на нашу думку, належить Микола Созонтович Ільїн - засновник хіліастично-есхатологічного релігійного утворення православного походження - єговістів-ільїнців („Десного братства"), яуке з'явилося у 40-х роках XIX ст. на Уралі в Російській імперії.
   Микола Ільїн народився у сім'ї відставного офіцера, хоча він сам себе називав незаконнонародженим сином шведського генерала Падкуля (або Каткуля) і полячки Тенчинської [1]. Батьки охрестили його в православній вірі, але виховання М.Ільїн отримав в єзуїтському колегіумі м. Полоцька. У 1832 р. він поступає на військову службу і дослужився до звання штабс-капітана. Під час проходження служби Ільїн зарекомендував себе як людина обдарована і успішна. Своїми науковими працями, зокрема „Керівництвом з морської артилерії" він звернув на себе увагу начальства, яке пророкувало автору блискучу військову кар'єру. Однак, молодий чоловік, дуже швидко втрачає інтерес до військової справи і захоплюється ідеями німецьких хіалістів-містиків, зокрема книгами Юнга Штиллінга, Еккартегаузена. Слід відмітити, що ідеї хіліазму набули особливого поширення у Російській імперії за часів царювання Олександра І, який сам відверто симпатизував містико-хіліастичним вченням. Хіліазм у державі поширювався двома шляхами. З одного боку, хіліастичні ідеї проникли разом із творами німецьких містиків кінця XVIII - початку XIX ст. З іншого боку, німецькі сектанти-хіліалісти в очікуванні швидкого наближення тисячолітнього царства Христа великими партіями переселялися через південь Росії на Кавказ [2] і цим сприяли поширенню своїх ідей.
   Найбільший вплив на Ільїна справила праця німецького містика Юнга Штиллінга „Переможна пісня віри християнської". Але не тільки, як нам вдалося з'ясувати, значний вплив на формування світогляду Ільїна мали публікації в журналі „Сіонська звістка" [3].
   У 1840 р. Ільїн одружується з німкенею (на жаль прізвище дружини для нас залишилось невідомим), яка сповідувала лютеранство, що на нашу думку теж позначилось на його світобаченні. Тим паче, що майбутній духовний лідер в одному із листів до свого товариша писав про те, що „... душевно бажає сімейного релігійного єднання" [4]. Що мав на увазі Ільїн? Протягом восьми років подружнього життя він прагнув переконати дружину прийняти православ'я, але всі намагання були марні. І лише важка хвороба заставила переконану лютеранку зректися своїх поглядів - прийняти православ'я в обмін на чудо зцілення [5]. Ми звернули увагу на цей, на наш погляд, важливий факт в біографії Ільїна, щоб зрозуміти всю складність його духовного пошуку, який врешті-решт призвів до створення нової релігійної системи.
   В кінці 30-х на початку 40-х pp. XIX ст. Ільїн виступає з низкою науково-популярних статей у таких відомих часописах, як „Маяк" і „Сіонська звістка". Однією із таких праць, стала стаття „Розумовий погляд на спільну азбуку в природі людини", яка була опублікована у 1842 р. у часописі „Маяк", Ільїн вирішив об'єднати всіх людей однією спільною мовою, загальним алфавітом, але з передмови до статті видно, що метау нього була зовсім іншою. Ідея „азбуки", яка мала об'єднати все людство однією спільною мовою, була застосована до релігійних вірувань, і Ільїн поставив собі завдання об'єднати все людство під гаслами однієї релігії і тим покласти кінець релігійній ворожнечі й фанатизму [6]. Посланцем для такого об'єднання він, звичайно, визнав самого себе. Слід зауважити, що в цю пору Ільїн був ще щирим православним прихожанином.
   У 1843 р. Ільїна переводять на службу до м. Оренбурга, а у 1845 р. до Катеринобурга на військовий Барачинський завод Верхньотурського повіту. Як свідчив священик Максимов, в той час він ще знаходився у мирі з Православною Церквою, був відданим прихожанином і дуже набожною людиною [7].
   Одночасно священик Максимов згадував, що вже в той час помічав у Ільїна особливості: деяке несприйняття ним обрядів Православної Церкви, не належне ставлення до Божих угодників [8].
   Не пориваючи зв'язку з Православною Церквою, М.Ільїн виступив із проповіддю свого вчення, причому звернув її до євреїв: почав вивчати іудаїзм, відвідувати синагоги, вести бесіди з рабинами.
   На формування світогляду М.Ільїна вплинули ідеї західних хіліастів-містиків і особливо творчість Юнга Штиллінга. Німецький вплив був настільки потужним, що навіть позначився на його уявленнях про тисячолітнє царство Ісуса Христа. Майбутній Єрусалим, на думку М.Ільїна, будуть називати одним словом - Гернгут або Герренбург, тому що євреї будуть розмовляти німецькою мовою [9]. Але не слід вважати, на нашу думку, що створене ним учення було абсолютним запозиченням у західних містиків- хіліастів.
   М.Ільїн наприкінці 40-х років XIX ст. відверто пориває з православною вірою, піддає гострій критиці як догматику православ'я, так і його інституції. Під впливом „Переможної пісні" Ю.Штиллінга він заперечив Святий Переказ, таїнства Православної Церкви, обряди, авторитет Вселенських соборів і вчителів церкви. Фундаментом свого вчення М.Ільїн зробив Об'явлення Івана Богослова, яке трактував досить своєрідно і довільно. Згодом навколо нього згуртувалась чимала кількість послідовників, які й утворили громаду „десного праведного братства". У народному середовищі вони були більш відомі під назвою суботників, через святкування ними не недільного, а суботнього дня тижня.
   Ільїн назвав своїх послідовників „десними" або „єговістами" тому, що за його уявленнями, усі люди поділяються на два розряди: на „єговістів і сатаністів" або на „десних і ошуйних". Богослов В.Терлецький, сучасник нового віровчителя, пояснював, що „десні" - це всі ті, хто сповідує віровчення Ільїна, а „ошуйними" називаються ті, хто належить до інших вір [10].
   Відданими учнями Ільїна стають особи, які за його словами, були наділені особливими властивостями, а деякі навіть даром пророцтва [11]. Отже, містицизм був властивим не лише його вченню, але й послідовників Ільїн наділив містичними рисами.
   Своє вчення Ільїн обгрунтував у творах, які написані частково прозою, частково віршами. Головний твір - „Сіонська звістка", який засновник нового вчення називав „євангелієм" або „благою звісткою про царство Боже". Основні положення вчення Ільїн розвивав і популяризував через велику кількість гектографованих брошур і листків з метою пропаганди. До речі, саме таким шляхом учення єговістів-ільїнців було занесене на терени України, де знайшло чималу кількість послідовників у Харківській, Катеринославській, Херсонській губерніях і на Поділлі. Назви основних праць М.Ільїна такі: „Промінь світла для світанку", „Семитисячолітня битва Христа з Веліаром, тобто Бога єврейського з Богом язичницьким", „Світ народам і настанови іудеям", „Заклик всіх смертних людей до безсмертя". Ми перерахували лише основні праці. Узагалі ж праць було значно більше, не враховуючи пропагандистських листків. Усі праці написані переважно у формі діалогу.
   Очевидно, що діяльність громади та її засновника не могла залишитись поза увагою влади і Православної Церкви. У 1859 р. на Урал із Петербурга прибула спеціальна комісія для розслідування діяльності „десних". У результаті слідства М.Ільїн був ув'язнений у Соловецькому монастирі де провів 14 років, як душевно-хвора людина. Із Соловецького монастиря його перевезли у Спасо-Єфимієвський монастир м. Суздаля, де він перебував 6 років. Всі роки ув'язнення (близько 20 років) Ільїн продовжував поширювати своє віровчення і далі розвивати його, знаходячи способи таємно переправляти твори до своїх послідовників. Після ув'язнення йому дозволили проживати у м. Мітава, де і помер у 1890 р.
   Однією з підвалин свого вчення М.Ільїн оголосив любов як принцип життя і діяльності своїх послідовників. Він виводив із учення про любов положення, що між „десними" християнами повинно існувати найтісніше братське єднання, яке мало виявлятися у виконанні визначених заповідей: кожний, хто приєднався до християнського „десного" братства, повинен присягнути Господу в тому, що він ніколи і ні в якому випадку не зрадить і не перейде до „ошуйних", а буде вірним і в нелицемірній любові і в слові до кінця лише з християнами, які є „десними" Господа [12].
   Варто зазначити, що М.Ільїн до хіліастичних очікувань додав і соціально-політичні ідеї. У його творах неодноразово підкреслювалася необхідність боротьби із „сатанинським світом" -владою [13].
   Ми вже згадували, що в основі віровчення єговістів-ільїнців лежить новозаповітна книга Апокаліпсису. М.Ільїн називав її „Книгою з неба" і визнавав лише свої тлумачення. У невиконанні наказів Єгови, які є в „Книзі з неба", він убачав найтяжчий гріх іудеїв і християн, адже вона (книга) була послана на землю, щоб показати вірним, що має відбутись у недалекому майбутньому. В Апокаліпсисі проповідник нової віри бачив не лише пророкування останніх днів світу і Церкви, але й, головним чином, об'явлення справжнього стану світу і церкви і тлумачив їх відповідно до своїх поглядів. При цьому трактував себе як таємничого глядача, якого було удостоєно прийняти апокаліптичні таємниці з десниці Бога-Отця. Ільїн називав себе „всесвітнім посланцем" і погрожував „вогняним провалом" усім тим, хто не прийме животворної благої звістки і скаже, що ця звістка не від Єгови, а маячня якогось полковника [14].
   Християнське вчення про Бога як про Духа засновник секти заперечив і проголосив, що Бог також є людиною. На запитання: хто ж такі боги? - він відповів: „... люди, тільки безсмертні, освічені мудреці і маги" [15]. „Вашого Бога-Духа, - говорив Ільїн, - якщо за тисячним сонцем ще квадраліон верств пройдеш, то і там вашого Бога не знайдеш. А наш Бог ходить по землі, заходить до друзів своїх і вечеряє разом з ними, так само, як він заходив до Авраама і обідав у нього під дубом" [16].
   В об'явленні Івана Богослова Ільїн знайшов абсолютно всі підстави для формування антитринітарної доктрини і заперечення божественного походження Ісуса Христа, якого називав „розіп'ятим Єговою". Ільїн вважав, що під іменем Христа був розіп'ятий той же Бог-єврей, який стояв з Авраамом біля Содому. На запитання: чи може бути два богоєвреї у Всесвіті, Ільїн відповів так: „... богоєврей, або Єгова від безкінченої вічності є все один і той самий, тільки він приймає на себе різні нові імена, відповідно до нових подій у всесвіті" [17]. Оголошення бога Єгови Христом (ім'я Ягве Ільїн просто не сприймає), а Ісуса Христа Єговою переслідувало конкретну мету: примирити християнство й іудаїзм. У своїй релігійній творчості Ільїн об'єднав усі ознаки іудейського і християнського богів у єдиному - Єгові. Ось як Ільїн характеризував своє божество (мається на увазі Єгова): „Вірю його словам, що з часу його появи звичайною людиною або смертним євреєм в Іудеї, він назвався звичайним людським ім'ям, а саме „Єшуа" (Ісус, а грецькою: Христос). На Армагеддонську ж битву із сатанинськими християнами він прийде під невідомим ім'ям, а в Єрусалимі, на оновленій землі, ім'я його буде теж нове" [18].
   Християнське вчення про Бога як про Духа Ільїн заперечив і проголосив, що Бог також є людиною. Дух Святий, за його словами, „... божественний ефір, або точніше сказати електричне світло з тієї природи, де живе Отець світів", а зішестя Святого Духа він називав „електрикою від небесного престолу Божого". Як видно, учення Ільїна про Духа Святого має деякі ознаки матеріалізму. Матеріалістичні погляди були висловлені ним і на природу людини. „Насправді кожен бачить, що всяка людина має таке призначення у природі, яке властиве і мавпам, й іншим тваринам і рослинам, тобто зароджуватись, виростати до визначеної величини і знову зникати або розкладатися на складові початкові елементи; ось чому, по закінченні багатьох тисяч років ніхто ніколи не бачив безсмертної людини" [19].
   Отже, характерною рисою віросповідних засад вчення Ільїна є послідовний антитринітаризм. Але й антитринітаризм має свої особливості: поєднання рис іудейського і християнського богів в Єгові, якого Ільїн назвав „головою всього сонму богів", і тим самим поєднання віровчення з язичництвом. Зрештою, Ільїн для таких тверджень використовував біблійні тексти: „... бо великий Господь (Єгова) і прославлений вельми, він грізний понад усіх богів" (Псалм. 96; 4-5).
   Учення про безсмертя душі М.Ільїн заперечував і говорив: „Душевне безсмертя - химерний рай Сатани, який перебуває за всіма зірками і кометами" [20]. Під безсмертям М.Ільїн розумів не християнське вчення про особисте безсмертя душі, а вкладав у нього зовсім інше значення. Очевидно, що під безсмертям він розумів пізнання і прийняття нового вчення, „воскресіння" або „просвітлення" його благою звісткою. У цьому розумінні „безсмертних людей, або друзів Божих" єговісти нараховували дуже багато.
   Головне положення всієї релігійної системи М.Ільїна- учення про земне тисячолітнє царство Христове. Єговісти-ільїнці передбачали близьку вирішальну битву Єгови проти сил Сатани - Армагеддон, у результаті якої життя у новому світі - в єдиній теократичній державі на чолі з Єговою. Очевидно, що саме вчення про тисячолітнє царство на землі і вчення про Армагеддон привели відомого радянського філософа О.Москаленка до думки про запозичення Ч.Расселом головних положень догматики у МІльїна [21]. Але річ у тім, що для всіх течій хіалістичного спрямування характерна пропаганда ідеї близького пришестя Христа на землю для вершения Страшного суду і встановлення тисячолітнього царства для вірних. І тільки для єговістів-ільїнців і для Свідків Єгови шлях до тисячолітнього царства лежить через Аргамеддон. Як і Свідки Єгови, Ільїн дає картину майбутнього теократичного царства на землі, описує його так: „Усюди діброви, зелень і сади, фрукти, сік-мед і плоди, гори злата, бронзи, срібла, дорогоцінностей...". „Стали вовки, тигри, леви, як вівці смирні". „Врожайні роки стали знову і назавжди...". „Немає злодіїв, пройдисвітів, шахраїв, богослів'я від попів...". „Немає ні охоронців, ні солдатів, сам Господь Бог охороняє наше місто" [22]. Есхатологічні очікування вчення Ільїна переповнене цілком земними і плотськими задоволеннями. Як доказ свого вчення про настання тисячолітнього царства Христа засновник секти посилався на XX розділ Апокаліпсис, на видіння Івана Богослова - коли ангел, який мав ключі від пекла, зійшов з неба, зв'язав і ув'язнив диявола у безодні на тисячу років (Апокал.20,4). Коли всі „десні" християни будуть зібрані на горі Сіон, для них настане царство розкоші, миру і слави.
   Ми хочемо звернути увагу на те, що апокаліптичні очікування вчення Ільїна і Свідків Єгови мають принципову різницю. Як аргумент ми наведемо авторитетну думку українського вченого П.Яроцького, який говорить: „Саме сюжети про переслідування („атака Гога із землі Магога на вірних" інші апокаліптичні пророцтва домінували в релігійній літературі й проповідях Свідків Єгови. Біблійна хронологія, дослідження „знаків часу" - стрижень віровчення організації, згідно з якою 1914 р. є „початком часу кінця" й другого приходу Христа, а в 1975 р. - „закінченням" 6 тисяч років людської історії й приготуванням до Нового Божого світу і теократичного правління на землі Христа. Отже, віровчення Свідків Єгови має апокаліптичну й міленаристську спрямованість. Всесвітня історія зображується як боротьба Бога Єгови і Сатани за панування над Всесвітом. Вирішення спірної проблеми „всесвітнього суверенітету", знищення „існуючої злої системи речей", виправдання імені Єгови, зневаженого Сатаною, має відбутися в Армагеддоні - у всесвітній божественній війні ще за життя „нинішнього покоління" [23]. І далі П.Яроцький звертає увагу нате, що: „...у проповідницькій діяльності Свідків Єгови увага акцентується на глобальних проблемах сучасності, гострота яких асоціюється з наближенням людства до Армагеддону, а можливість вирішення їх - лише із встановленням Царства Божого на землі" [24]. Учення Ільїна концентрується навколо віри в єдиного Бога Єгову, а їхньою місією є підготовка для тисячолітнього царства Христа на землі.
   Однією з особливостей символу віри єговістів-ільїнців був послідовний антитринітаризм. Ось чому вони заперечили обряди і таїнства Православної Церкви.
   Але оскільки жодна релігія не може обійтися без культового обрамлення, то і для своєї „загальнолюдської" релігії М.Ільїн розробив особливий зовнішній культ. При цьому в укладачеві культу проявився саме чоловік військовий, з військовою дисципліною, який давав настанови своїм послідовникам: „Хороводи або паради, різна похвальба становлять сутність обрядів начесть Бога" [25].
   Іконоборські прагнення М.Ільїна не стали на заваді для того, щоб для себе і своїх послідовників створити ікону у вигляді зірки з написом у середині імені Єгови івритом.
   Мало того, ще за життя Ільїна його особі надавались по-справжньому божествені почесті. Дуже часто його називали „пророком Ілією". І ми вважаємо, що цьому сприяв сам засновник релігії, який говорив про себе так: „Брат святим пророкам і клеврет ангелам, цар царів-генералісимус і цароієрей його" [26].
   Крім того, Ільїн створив особливу церемонію вранішньї, обідньої і вечірньої молитв. Під час молитв виконувалися віршовані гімни, покладені на мелодії військових маршів, як російських, так і німецьких і польських. Істотну частину зовнішнього культу релігійної практики М.Ільїна становлять співи гімнів, музика, колінопреклоніння і земні поклони, молитовні звернення до Бога, взаємні побажання і благоеловіння.
   Як „новозаповітний іудей", Ільїн заповідує замість неділі святкувати суботу, „тому що день сьомий суботу сам Господь нам освятив... і видав такий наказ: „Святкуйте день суботу незмінно вовіки віків, залишаючи всю роботу у людей і в худоби ... видовищ, ігор, забав не водіть, подорожей не творіть, печей не топіть, і не смажте, не варіть, їжу у п'ятницю приготуйте" [27].
   Звичайно, що за свої переконання і релігійну практику владою і Православною Церквою переслідувався не лише засновник „Десного братства", а усі його послідовники. Професор Казанської духовної академії МІвановський писав: „ ... секта, відома під назвою „Десного братства" - дуже шкідлива і в церковному, і в суспільному відношенні. Вона шкідливіша від секти духоборців і „пожидовлених";... секта антисуспільна й антидержавна" [28].
   Із встановленням радянської влади віросповідні засади вчення М.Ільїна зазнали певної трансформації, а саме, вони набули повністю антирадянського спрямування. Громади „Десного братства" змушені були діяти в умовах, так званого, „сектантського підпілля", чому сприяв внутрішній устрій, побудований на конспіративному принципі. У 40-х - на початку 50-х pp. XX ст. пройшли арешти керівників громад та їхніх членів. На допитах єговісти-ільїнці владу визнавали безбожною, а лояльність стосовно радянської влади послідовники М.Ільїна визнавали неможливою [29]. Але незважаючи на арешти керівників єговістів-ільїнців, які відбулися 1949 р. і у 1952 р. не лише на Україні, але й на Уралі, Північному Кавказі й на Кубані, їхня діяльність помітно активізувалась у середині 50-х років XX ст. Масового поширення набули брошури „Два шляхи в небо", „Благозвістка (страшна і відрадна) всім народам і племенам", „Останній глас Єгови", „Святий закон" й інші. У рукописних списках поширювались твори Ільїна, такі як: „Сіонська звістка", „Чудо-книжка", „Символ віри", „Глас на всі чотири сторони світу", „Свідчення Бога пророків святих або животворне світло його всім народам і племенам" та багато інших.
   Архівні джерела свідчать про те, що у 70-ті роки на території Вінницької області, зокрема у Бершадському, Гайсинському, Тепликовському, Ямпільському районах проживали досить великі групи єговістів-ільїнців, які діяли підпільно [30].
   У сучасній Україні офіційно зареєстрованих громад єговістів-ільїнців нами не виявлено, але на підставі наших досліджень ми можемо говорити, що принаймі одна громада є нині діючою у Дніпропетровській області. Свою думку ми аргументуємо тим, що в Інтернеті діє сайт „Світоч", інша його назва - „Загальнолюдська істина" На сайті розміщені всі відомі богословські праці М.Ільїна [31]. Відтак залишок єговістів-ільїнців діє і робляться спроби відновити організаційну структуру секти. Якщо взяти за основу відгуки про сайт, які розташовані у книзі гостей, то можна зробити висновок, що послідовники М.Ільїна значно трансформували свою ідеологію,акцентуючи свою увагу на пропаганді здорового способу життя, розвитку і пропаганді наукових і культурних ідей. Достовірно відомо, що в Російській Федерації, зокрема у м. Новомосковську Тульської області, діє релігійна організація такого ж типу під назвою „Російський храм ізраїльської науки", керівник якої І. Сорсов вважає себе послідовником М.Ільїна [32].
   Отже, М.Ільїн створив віровчення, яке за своїм змістом є синкретичним поєднанням християнства, іудаїзму та язичництва, яке сформував на православному грунті. Релігійний світогляд М.Ільїна складний і суперечливий не лише тому, що під впливом причин і умов як об'єктивного так і суб'єктивного характеру він видозмінювався. Але на відміну від багатьох релігійних утворень православного кореня (наприклад, христовірів, скопців, молокан) створене ним релігійне об'єднання зберегло цілісність, не розпалося на течії і толки. В ідеології, яка створена М.Ільїним, в духовних пошуках його послідовників відобразився своєрідний протест частини населення України як проти Православної Церкви, так і проти влади, як за часів царату, так і за часів радянської влади. Це спроба людського духу скинути тягар обману і придушення, вирватися за межі загальноприйнятих, але лицемірних і несправедливих норм, котрі принижують і пригнічують людину. Це заперечення будь-якої несправедливості, насильства, будь-яких посередників між людиною та її ідеалами - нехай вони і висловлені М.Ільїним через ідею Армагеддону, через ідею тисячолітнього царства на землі.

Джерела та література

1. Буткевич Т.И. Обзор русских сект и их толков. - Харьков: Типография Губернского правления, 1910.-525 с.
2. Молоствова Е.В. Иеговисты: Жизнь и сочинения капитана Н.С. Ильина. Возникновение секты и ее развитие. - СПб.: Б/в, 1914. - С. 10.
3. Там само.
4. Вишняков А. Сионская весть//Православное обозрение. - 1863. - Т. 3. - С. 173.
5. Там само.-С. 174.
6. Сушков М.С. Секты иеговистов или идействующих субботников // Миссионерское обозрение. -1900. - С. 692.
7. Буткевич Т.И. Названа праця. - С. 526.
8. Там само.-С. 527.
9. Терлецкий В.Н. Хилиастические учения в сектантстве. - Полтава: Б/в, 1912. - С. 225.
10. Там само.
11. Буткевич Т.И. Названа праця. - С. 526.
12. Добротин Г. „Сионская Весть" и секты иеговистов // Миссионерское обозрение . - 1905. - № 12.-С. 651-652.
13. Див.: МолоствоваЕ. Названа праця. - С. 118.
14. Там само.-С. 118.
15. Буткевич Т.И. Названа праця. - С. 527.
16. Добротин Г. Названа праця. - С. 377.
17. Ильин Н.С. Луч света для рассвета. Цит. за: МолоствоваЕ. Названа праця. - С. 108.
18. Вишняков А. Названа праця. - С. 181.
19. Ильин Н.С. Сионская весть. -Ч. 2. Цит. за: МолоствоваЕ. Названа праця. - С. 52.
20. Ильин Н.С. Там само.
21. Москаленко А.Т. Идеология и деятельность христианских сект. - Новосибирск: Наука, 1978. - С. 156-168.
22. Див.: Ильин Н.С. Луч света для рассвета. Цит. за: МолоствоваЕ. Названа праця. - С. 115.
23. Цит. за: Історія релігій в Україні: Навчальний посібник І А.Колодний, П.Яроцький та інші. За ред. А.Колодного,П.Яроцького. - К.: Т-во „Знання", 1999. - С.414.
24. Там само.
25. Ильин Н.С. Луч света для рассвета. Цит. за: Молоствова Е. Названа праця. - С 114.
26. Шамаро А. „Общечеловеческая религия" штабс-капитана Ильина II Наука и религия. - 1960. - № 11.-С. 29.
27. Див.: МолоствоваЕ. Названа праця. - С. 253.
28. Цит. за: Ивановский Н. О секте „Общества десных" или „Сионской вести" // Миссионерское обозрение. - 1898. -№ 1. - С. 28.
29. Галузевий державний архів СБ України. - Ф. 13.- Спр. 328. - Арк. 37-49; Ф. 13. - Спр. 385. - Арк. 12-68.
30. Центральний державний архів вищих органів влади України. - Ф.46-48. -Оп. 3. - Спр. 355. - Арк. 14-15.
31. Общечеловеческая истина, www. Svetoch_net.
32. Новые религиозные культы, движения и организации в России: Словарь-справочник. - М., 1997. - С. 4.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com