www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Ідеологічно-кадрова політика на Рівненщині після Другої світової війни
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ідеологічно-кадрова політика на Рівненщині після Другої світової війни

Н.Вертелецька

ІДЕОЛОГІЧНО-КАДРОВА ПОЛІТИКА НА РІВНЕНЩИНІ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

   Постановка проблеми. Після визволення Рівненщини від німецько-фашистської окупації розпочався процес відновлення і зміцнення органів радянської влади. У цей час чи не найважливішу роль відіграє поширення панівної ідеології комуністичної партії. Для цього був задіяний потужний пропагандистський апарат. Нова радянізація вимагала відповідної кадрової та ідеологічної політики, яка виявилася в активізації процесів русифікації в регіоні, поширення ідеології марксизму-ленінізму, недовіри до місцевих кадрів, пропагандистських гасел, мобілізаційних форм роботи.
   Мета і завдання наукової статті полягають у тому, щоб на основі архівних та опублікованих матеріаліа прослідкувати особливості та напрями кадрової та ідеологічної робота партійного апарату.
   Джерельною базою наукової статті стали архівні матеріали, опубліковані документи та спогади очевидців. Як засвідчує історіографічний аналіз поставлена проблема є малодослідженою та вимагає нового осмислення. Для написання наукової статті цікавими були колективні праці „Реабілітовані історією Рівненська область" [7], „Україна: політична історія XX - початок XXI століття" [13]. Окремі аспекти даної теми досліджували І.Білас [1], О.Гарань [2],В.Кучер, Ю.Шаповал [9], Б.Ярош [16].
   Відновлення радянського режиму в західних областях України почалося із звільнення їх від німецької окупації у результаті Рівненсько-Луцької операції військ 1-го Українського фронту. Успішне проведення цієї операції мало велике значення для подальших наступальних дій Червоної армії в західноукраїнському регіоні.
   На визволених від німців територіях розпочалося встановлення радянської влади, було створено оперативні групи обкомів партії, які повинні були перебрати до своїх рук цивільну владу в регіоні. Не стала виключенням і Рівненська область, де з лютого 1944 року розпочинається швидке відновлення партійної організації.
   Організаторська та ідеологічна робота партійних організацій Рівненщини здійснювалася під безпосереднім керівництвом ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У. При їх повсякденному впливі відбувалося відновлення і зміцнення місцевих Рад депутатів трудящих, їх виконавчих і розпорядчих органів. Накази, доповідні записки, витяги з протоколів, плани переконують, як ретельно добирали і виховували кадри радянських працівників. Актив з числа місцевого населення, інтереси якого співпадали з ідеологією компартії, залучався до відбудовчих процесів в області. Партійні кадри визначали основні завдання, які стояли перед державними органами, стежили за дотриманням форм їх функціонування [10,44 ].
   Місцевими органами державного управління в СРСР виступали виконавчі комітети Рад та їх відділи, які здійснювали виконавчу та розпорядчу діяльність. Характерною особливістю системи побудови органів радянського державного управління була наявність відповідних їм партійних структур, що не лише дублювали функції радянських органів, а в багатьох випадках перебирали їх на себе. Існування паралельних вертикалей влади сприяло утвердженню домінуючого впливу партійних структур на місцеві органи влади тауправління.
   У перші повоєнні роки на Рівненщині, як і в інших західних областях України, органи влади не обиралися, а формувалися вищестоящими партійними та радянськими органами. Таку практику визначила прийнята 1 квітня 1944 р. постанова Політбюро ЦК КП(б)У „Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих". Керуючись даною постановою партійні організації західних областей УРСР мали залучити до роботи у виконкомах місцевих Рад та інших державних установах „кращих представників робітничого класу і бідняцько-середняцьких мас селянства, трудової інтелігенції".
   Діючи відповідно до цієї постанови, Президія Верховної Ради УРСР затверджувала виконавчі комітети обласних Рад депутатів трудящих, а вони у свою чергу затверджували виконкоми міських і районних Рад. Темпи формування партійних комітетів були вражаючими. Вже на 1 серпня 1944 р. у звільнених районах Волинської, Дрогобицької, Тернопільської, Львівської, Рівненської, Станіславської та Чернівецької областей із 220 райкомів та 19 міськкомів партії, що діяли до війни відновили свою роботу 180 райкомів і 15 міськкомів [8,13].
   На кінець 1944 року у Рівненській, Львівській, Дрогобицькій та Тернопільській областях було відновлено діяльність виконкомів 3378 місцевих Рад. До складу 5136 виконкомів сільських і селищних Рад, за даними на 1 січня 1945 року, входило більше 23 тисяч осіб, з яких 27,3% були депутатами, а решта - активістами, в тому числі 3453 жінки, що становило 20,6% усієї кількості позадепутатського складу виконкомів [10, 45].
   Для швидшого перебрання партійними комітетами реальної влади на місцях прискореними темпами формувалися їх первинні організації у радянських органах, силових структурах. Західні українці не виявляли ентузіазму вступати в партію. У 1944 р. в західних областях УРСР нараховувалося 7 тис. членів і кандидатів у члени партії й серед них лише кілька сотень місцевих мешканців. У 1946 р. ця цифра зросла до 31 тис, а в 1950 р, після інтенсивної кампанії набору до партії - до 88 тис, що, втім, становило незначну частину від всього населення краю [12, 427]. Більшість членів партії були прибульцями зі сходу.
   Важлива роль у проведенні „радянізації" західноукраїнського регіону надавалася комсомольським організаціям. Комсомол вважався резервом і помічником партії у справі залучення до соціалістичного будівництва молоді. З огляду на це, створенню комсомольських організацій надавалася велика увага. У 1944 р. в основному було сформовано організаційну структуру комсомольських організацій, яка складалася із 8 обкомів, 22 міськкомів та 234 райкомів [16, 39]. У роботу відновлених на місцях партійних, комсомольських і радянських органів, активно включалися колишні партизани і підпільники. На початок 1946 р. було створено 6472 первинних організації, які об'єднували майже 68 тис. комсомольців. В усіх 30 районах знову почали працювати райкоми КП(б)У і ВЛКСМУ, райвиконкоми. Було створено 871 сільську Раду [2, 55]. Однак ідеологія та методи роботи комсомолу не сприймалися більшістю місцевої молоді.
   З ініціативи та під контролем партійних органів було відновлено профспілки радянського взірця.
   У загальному комплексі заходів по швидкому відновленню і розгортанню діяльності місцевих рад регіону одним із найважливіших завдань було формування їх виконавчих і розпорядчих органів. За усталеною в СРСР практикою, виконкоми місцевих Рад депутатів трудящих перебрали на себе вирішення фактично всіх питань, що знаходилися у компетенції місцевих органів влади. Місцеві Ради депутатів трудящих здійснювали підготовку і проведення сесій і засідань виконкомів, на яких обговорювалися завдання по відбудові народного господарства, матеріального забезпечення, організації роботи шкіл, бібліотек, клубів, питання ідеологічного спрямування. Вони займалися організацією контролю за виконанням рішень вищестоящих партійних і радянських органів та своїх власних рішень, узагальненням і поширенням передового досвіду роботи, організацією соціалістичного змагання між сільрадами. Результативність роботи виконкомів місцевих Рад оцінювалась насамперед кількістю проведених засідань та розглянутих на них питань. Про ефективність таких форм організації роботи та дієвість прийнятих рішень мова йшла доволі рідко.
   За неповними даними, на 1 січня 1945 р. у Рівненській, Дрогобицькій, Львівській і Тернопільській областях в обласних радах працювало 52 % довоєнного складу депутатів, в міських Радах міст обласного підпорядкування - 30 %, райрадах (сільських) - 27 %, сільрадах -41,5 %, селищних - близько 42% [8, 15].
   З метою зміцнення працівниками сільських, районних і обласних організацій західних областей України та добору партійних, радянських і господарських працівників для західних областей УРСР, ЦК КП(б)У підібрав і надіслав в кінці 1944 р. - на початку 1945 р. в західні області республіки більше 13,5 тисяч працівників, у тому числі 1059- для роботи в місцевих Радах. На Рівненщину їх прибуло 5 тисяч [2, 55].
   Керівники і спеціалісти прибували переважно з центральних, східних областей України та Росії. їх прибуття в західні області призводило до витіснення української мови російською з ряду сфер суспільного життя, адже багато з них не володіли або недостатньо володіли українською мовою. Становище ускладнювалося ще й тим, що вони не тільки не знали мови, звичаїв, традицій української більшості населення, ай не намагалися пристосовуватись до місцевих умов, не бажали бодай хоча б поважати місцеве населення, яке тривалий час жило в інших соціально-політичних, культурних і побутових умовах.
   Разом з тим, партійні і радянські працівники намагалися якнайшвидше відбудувати органи державної влади в регіоні, виховати тут радянські кадри з частини місцевого населення. У 1946 р. у Рівненській області місцеві „висуванці" складали 89,5 % працівників радянських органів, з яких основну частину становили 1608 голів та секретарів сільрад, 271 інспекторів та інструкторів райвиконкому. Проте лише одиниці обіймали більш-менш вагомі посади. Зокрема, з поміж 30 голів міськрайвиконкомів було тільки четверо місцевих мешканців, завідувачів відділу охорони здоров'я - троє, торгівлі - троє, державного забезпечення - двоє, уповноважених міністерства заготівель - двоє [3, 33-36].
   Інтенсивне зростання партійних лав відображало помітні зміни етносоціальної структури населення західноукраїнського регіону, коли з числа прибулих, особливо росіян формувалася всевладна партійна номенклатура. У 1949 р. на Рівненщині росіяни складали більше 52 % членів КП(б)У [4, 1]. Практика підозрілого ставлення до національних кадрів охопила не лише партійні, радянські, комсомольські та профспілкові організації, а всю управлінську номенклатуру. Перевага однозначно віддавалася приїзджим, висунення місцевих кадрів на керівні посади всіляко обмежувалася. У повоєнний період почала формуватися нова управлінська еліта у формі радянської номенклатурне 13,870].
   У зв'язку із залученням до роботи в органах радянської влади великої кількості осіб, які не мали досвіду діяльності в галузі державного будівництва, виникла гостра проблема в організації системи підготовки і перепідготовки радянських кадрів, навчання масового активу. Були організовані такі форми навчання як семінари і курси голів, заступників голів та секретарів виконкомів сільських, районних і міських Рад. Ще у грудні 1944 р. відповідно до рішення РНК УРСР у всіх західних областях республіки були відкриті постійно діючі курси по підготовці голів і секретарів сільських Рад, де вивчались питання внутрішньої і зовнішньої політики комуністичної партії.
   Глибоку агітаційну роботу серед населення проводили агітатори, які об'єднувалися в агітколективи. Значна роль у ідеологічній роботі серед населення належала засобам масової інформації. По республіканському радіо читалися лекції, газети „Радянська Україна", „Правда Украины" пропагували досягнення соціалістичного будівництва в СРСР.
   Велику увагу організації агітаційно-масової і пропагандистської роботи серед населення Рівненщини приділяли ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У Вони направляли в область групи лекторів і пропагандистів, відповідальних працівників, які виступали з лекціями і доповідями, інструктували місцевих ідеологічних працівників, проводили організаційні заходи, спрямовані на розгортання політико-виховної роботи серед місцевого населення. В Рівненській області діяла бригада в складі заступника завідуючого відділом пропаганди і агітації ЦК КП(б)У, лекторів, інструкторів по розгортанню політико-виховної роботи серед простого народу.
   Основним в ідеологічній роботі була пропаганда марксизму-ленінізму, розпочалося обов'язкове вивчення історії Комуністичної партії не лише комуністами але й безпартійними, постійним явищем стають ідеологічні чистки. На Рівненщину були направлені досвідчені оперативники УМДБ з метою викриття молодіжних організацій ОУН. Рівненським райвідділом МДБ шляхом застосування цілої низки оперативних заходів заарештовано 6 учасників молодіжної групи ОУН с.Корнин, прокотилася хвиля арештів серед викладачів, учнів, студентів Рівного [7,62-63].
   Радянський режим діяв як пропагандистськими, репресивними, так і організаційними методами. Ще у вересні 1944 роу ЦК ВКП(б) ухвалив постанову „Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР". 22-24 листопада того ж року в Україні відбувся пленум ЦК КП(б)У, який розглянув питання про перебіг виконання даної постанови, наголосивши, що робота по її реалізації розгортається повільно [13, 867].
   У січні 1945 року політбюро ЦК КП(б)У затвердило проект наказу НКВС УРСР „Про проведення реєстрації населення у західних областях України", а у березні ухвалило рішення „Про проведення обліку робітників і службовців на підприємствах промисловості, транспорту і в радянських установах західних областей УРСР", спрямоване не те, щоб віднаходити „ворожі елементи і закрити їм доступ на підприємства і установи". З 1945 по 1 січня 1946 року було вжито заходів щодо обліку сільських мешканців Західної України віком від 15 років [13, 867].
   Під керівництвом обласної партійної організації проходили суботники, які організовувалися для робітників заводів та фабрик і стали засобом пропагування ідеї радянської моделі держави і всього суспільно-політичного життя. Режимом застосовувалися мобілізаційно-прогагандистські заходи у вигляді „соціалістичного змагання", різного роду рухів „передовиків і новаторів виробництва". Таким чином, повсякденний ентузіазм людей тісно переплітався з притаманною радянській системі демагогією.
   Для поповнення робітничого класу влада здійснювала так звані оргнабори. Впродовж 1944-1950 років центральні державні органи направили в Рівненську область 2311 агрономів, зоотехніків, ветпрацівників та інших спеціалістів як сільського господарства так і промисловості.
   Для пожвавлення колективізації у райони Рівненської області відряджено 3000 представників обласного і районного партійного, радянського, комсомольського активів. Залучено 10385 агітаторів, об'єднаних у 810 агітколективів. Обласна друкарня надрукувала і надіслала в колгоспи 20000 гасел, 10000 макетів стінгазет та інші засоби [7, 57]. Подібний ідеологічний натиск на село, помножений на жорстку боротьбу із загонами УПА, зумовлювали повний контроль держави над сільським господарством.
   Для економічного зміцнення колгоспів Рівненщини, перетворення їх на зразкові господарства за рішенням ЦК ВКП(б) від 13 грудня 1949 року були створені політвідділи МТС, а при обласних управліннях сільського господарства - політичні сектори. Працівники політсектора і політвідділів МТС області регулярно виступали з лекціями і доповідями перед хліборобами, роз'яснювали їм політику комуністичної партії і радянського уряду. При МТС були також створені агітколективи. Вони проводили виховну роботу серед колгоспників, допомагаючи їм „краще розібратися у внутрішній і зовнішній політиці партії". Безпосередньо на полях і фермах виступали культагітбригади. Тільки в 1950 році вони дали 1200 концертів. Особливо активно працювали культагітбригади Острозького, Дубнівського, Олександрійського районів [2,57].
   В селах, колгоспах, МТС і раднаргоспах Рівненської області на кінець 1950 року працювало 1329 комуністів, об'єднаних у 194 первинні партійні організації, 46 кандидатських і партійно-комсомольських груп. В усіх колгоспах були первинні парторганізації, працювали 818 первинних комсомольських організацій. Важлива роль в ідеологічній роботі на Рівненщині належала політорганам частин і з'єднань Червоної Армії, які активно пропагували ідеї керівної партії.
   Значні темпи міграції керівних кадрів в західні області України пояснювалися не тільки потребою режиму в достатній кількості перевірених функціонерів, але також значною їх плинністю. Остання була зумовлена насамперед серйозними недоліками в доборі та розстановці нових кадрів, коли в першу чергу враховувалися їхня партійність, а не освітній рівень, фахова підготовка, особисті якості. Наприклад, впродовж лише лютого-грудня 1944 р. в Олександрійському районі Рівненської області було звільнено три начальники райвідділу НКДБ, начальник райвідділу НКВС, секретар райкому комсомолу, завідувачі відділами фінансів та державного забезпечення [5, 2]. Особливо масштабними були зміни кадрів на найнижчих щаблях влади. Так, впродовж першого півріччя 1947 р. були звільнені із займаних посад 25 % голів сільських рад Рівненської області [14, 59-60].
   У 1946 р. в західних областях було організовано вибори до Верховної Ради СРСР, а в 1947 р. - до Верховної Ради УРСР та місцевих Рад депутатів трудящих. Щоб досягнути „потрібного" результату організатори виборів проводили масштабну підготовчу кампанію, яка супроводжувалася численними мітингами, зборами виборців із залученням десятків тисяч агітаторів та пропагандистів, використанням радіо, преси, засобів наочної агітації. 6 лютого 1946 р. було прийнято постанову Політбюро ЦК КП(б)У „Про підвищення пильності і посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях УРСР у зв'язку з виборами до Верховної Ради СРСР", у якій зобов'язано „обкоми, міськкоми і райкоми КП(б)У всебічно посилити агітаційно-масову роботу серед населення західних областей УРСР, звернувши увагу на посилення політичної роботи серед мешканців населених пунктів віддалених від районних центрів" [11,428].
   Вибори депутатів Верховної Ради УРСР 9 лютого 1947 р. пройшли за відпрацьованим сценарієм. Партійні комітети наперед визначили кандидатів у депутати таким чином, щоб серед них були представники всіх соціальних груп, члени ВКП(б), комсомолу, профспілок, безпартійні, люди з різним рівнем освіти, віком, статтю тощо. Виборцям залишалося на масових передвиборчих зборах підтримати цих кандидатів, а згодом шляхом „всенародного голосування за кандидатів блоку комуністів та безпартійних" обрати депутатами. Вибори до місцевих рад відбулися 21 грудня 1947 р.
   Важливим інструментом утвердження тоталітарного режиму в області виступали репресивно-каральні органи. У 1944-1945 pp. в західних областях України налічувалося 22 тис. штатних працівників органів держбезпеки, яким активно допомагали 359 резидентів, 1473 агенти та 13085 інформаторів [1, 28]. Основним їх завданням стала боротьба із українським національно-визвольним рухом та польським збройним підпіллям. Здійснені наприкінці літа 1944 р. арешти керівництва польського підпілля фактично усунули польський чинник від організованого спротиву насадженню радянської політичної системи в регіоні. Подальшу боротьбу проти радянського режиму продовжували збройні формування УПА. Намагаючись не допустити утвердження радянських органів влади та управління боївки УПА тільки в першому півріччі 1945 р. провели 2207 збройних акцій [1,272].
   Партійна організація Рівненщини вжила заходів до масового розповсюдження „Звернення Уряду УРСР до учасників так званих УПА і УНРА", в якому закликалося скласти зброю і розколоти повстанський рух. Водночас були створені з місцевих активістів-комуністів винищувальні загони, які разом з військовими частинами вели боротьбу з повстанськими угрупуваннями. В області діяло 968 груп охорони громадського порядку, що об'єднували 16078 радянських активістів. Влада надзвичайну увагу приділяла пропагандистським акціям, спрямованим на розкол, та знесилення українського повстанського руху. У цей період владні структури поширюють термін „українсько-німецькі націоналісти", намагаючись різними методами дискредитувати УПА.
   Дуже часто жертвами репресивно-каральних акцій радянських силових структур ставали місцеві мешканці. Про події середини жовтня 1944 р. у селі Дермань згадує очевидець однієї з численних спецоперацій радянських органів держбезпеки Василь Кирилюк: „Вночі оточили село, а вранці почали прочісувати. Перевіряли будинки, садиби, видолинки, кущі тощо. Шпичками прощупували кожний квадратний метр землі, шукаючи криївки. Виловлювали всіх чоловіків від 16 до 60 років. На місці робили допити, одних розстрілювали, інших забирали" [6, 73].
   Про свавілля, яке чинили службовці органів МВС, МДБ серед місцевого населення, люди змушені були сигналізувати в партійні органи. У липні 1946 року ЦК КП(б)У навіть прийняв спеціальну постанову „Про недоліки в роботі органів МВС, МДБ, суду і прокуратури по боротьбі з порушниками радянської законності у західних областях УРСР". У цьому документі йшлося про те, що тільки за 5 місяців 1946 року було здійснено 965 порушень соціалістичної законності, а точніше - жахливих злочинів, вчинених органами МВС і МДБ, що вели боротьбу з „бандами ОУН і УПА". Поширеним явищем ставали необгрунтовані арешти громадян, на допитах не велися протоколи, застосовувалися недозволені методи слідства [9,115].
   Злочини, здійснені спецбоївками МДБ, приписувалися загонам УПА з метою їх компроментації. Провокатори спеціально намагалися виставляти УПА в непривабливому світлі, підбурювати проти неї населення [9, 116]. Про це свідчить чимало фактів, зокрема: „7.ХІІ.1944 р. при проведенні операції по ліквідації бандитських груп у с.Борбине Острожецького району була затримана громадянка Усимчук Мокрина Йосипівна. Як з'ясувалося пізніше, мати 11 дітей, причому 3 сини перебувають у лавах Червоної Армії, чоловік працює в оборонній промисловості. Затримана була доставлена в райвідділ НКВС. Начальник райвідділу НКВС, старший лейтенант міліції Кіканов, перебуваючи у нетверезому стані, ввечері, не розібравшись до ладу, наказав бійцю військ НКВС Логвіненку вивести її у ліщину поблизу пошти в центрі містечка Острожець і розстріляти. Логвиненко виконав наказ. При розслідуванні було встановлено, що Усимчук ніякого відношення до ОУН і УПА не мала. Кіканов віддається під суд військового трибуналу" [15,1].
   Таким чином, у повоєнний період на Рівненщині розпочинається відновлення радянської влади, відтворюються старі і створюються нові структури. Можна говорити про окремі позитивні перетворення, здійснені у соціально-економічних галузях. Однак при цьому масово порушувалися елементарні права людини, беззаконня набувало масового характеру.
   Партійні організації беруть на себе виконання не лише партійних, але й державних функції. Партійній владі підпорядковуються комсомольські, профспілкові організації. Одночасно всю управлінську структуру охопила практика підозрілого відношення до національних, місцевих кадрів, перевага віддавалася приїзджим. Як результат загального поширення набуває русифікація. Головне завдання радянської влади полягало у забезпеченні форсованого соціалістичного будівництва і цьому завданню була підпорядкована кадрова, агітаційно-пропагандистська, ідеологічна робота.

Джерела та література

1. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У двох книгах. Книга 1. - К.: Либідь-Військо України, 1994 - 432 с
2. Гарань О. В. Проблеми формування національних кадрів у західних областях УРСР у другій половині 40-х-50-хроках//Український історичний журнал.- 1989.-№10.- С.55-66
3. Державний архів Рівненської області (ДАРО), ф. П-400, Ровенський обласний комітет Комуністичної партії України, оп.З, спр.121, арк.33-36.
4. ДАРО, ф. П-400, оп.З, спр.294, арк.1
5. ДАРО, ф. П-400. оп.З, спр.25, арк.2
6. Дерманські дзвони. Збірник спогадів та документів / Ред.-вид. група: П.Веселик та ін.- Рівне, 1998.- 112 с.
7. Жив'юк А.., Марчук І. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині від „червоного терору" до боротьби з інакодумцями / Реабілітовані історією Рівненська область. Книга перша. - Рівне, 2006.
8. Кірсанова О. Я. Розвиток суспільно-політичної активності трудящих західних областей УРСР у процесі будівництва основ соціалізму. - К.: Наукова думка, 1981. - 224 с
9. Кучер В., Шаповал Ю. Такий знайомий почерк „радянізації" // Віче. -1993. - №6. - С. 115-127.
10. Ліщенко М. О., Балух В. О. З історії радянського будівництва в західних областях Української РСР у 1944-1945 pp. //Архіви України. - 1983. -№ 2.- С.44-48.
11. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944-1953 pp. Нові документи і матеріали. -К: Дніпро, 1998. - 944 с
12. Субтельний О. Україна: Історія / Пер. з анг. Ю. Шевчука; вступ, ст. С Кульчицького. - К: Либідь, 1991. -512 с.
13. Україна: політична історія XX - початок XXI століття. / Редакційна колегія В.А. Смолій, Ю.А. Левенець та інші. -К., 2007.
14. Центральний державний архів громадських об'єднань України. (ЦДАГО ЦДАГО України, ф.1 Центральний Комітет Комуністичної партії України, оп.75, спр.65, арк.8-60.
15. ЦДАГО, ф. 1. оп.23,спр.1361,арк.11-12.
16. Ярош Б. О. Сторінки політичної історії західноукраїнських земель (30 - 50-ті pp. XX ст.): Монографія. -Луцьк, 1999.- 184 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com