www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Ровенський державний вчительський інститут: (1940-41 pp.): історіографічний аспект та передумови діяльності
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Ровенський державний вчительський інститут: (1940-41 pp.): історіографічний аспект та передумови діяльності

О. Прищепа

РОВЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ВЧИТЕЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ: (1940-41 PP.): ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ТА ПЕРЕДУМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ

   За десять років існування Рівненського державного гуманітарного університету (з 1998 р.) як багатопрофільного навчального закладу, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою із гуманітарних, культурно-мистецьких, природничих, економічних та інших напрямків, встигли скластися власні, перевірені часом традиції. Однак сучасні наукові досягнення та успіхи у фаховій підготовці майбутніх спеціалістів одного з провідних вищих навчальних закладів Рівненщини базуються на спадкових традиціях, започаткованих відкритим у 1940 р. Ровенським державним вчительським інститутом (1940-53 pp.) - першим вищим навчальним закладом, створеним на території області. На наш погляд, в подальшому удосконаленні роботи по підготовці насамперед вчительських кадрів, що здійснюється сьогодні у Рівненському державному гуманітарному університеті, вивчення його історії є актуальним.
   В даній статті розглядаються історіографічні аспекти висвітлення перших кроків Ровенського вчительського інституту, зосереджується увага на аналізі загальної картини в освітянській галузі на Рівненщині в 1939-41 pp. та проблемі дефіциту учительських кадрів, що підштовхнуло до реалізації ідеї створення вузу, а також на формуванні його матеріальної бази.
   Аналізуючи уже введені до наукового обігу опубліковані джерела відзначимо їх малочисельність та загалом майже не розроблену історіографію проблеми. Так, окремі документи з історії Ровенського вчительського інституту, датовані 1940-41 pp., опубліковані у збірниках документів "РадянськаРовенщина","Ровно-700","Рівне-720" [24, с 62, 81; 28, с. 85; 25, с. 164)]. Однак їхньої інформативності недостатньо навіть для того, щоб встановити офіційну дату заснування вузу. Як про вже діючий вищий навчальний заклад, в якому навчається 210 чол., йшла мова у звітній доповіді секретаря Ровенського обкому КП(б)У на І обласній партійній конференції 23 квітня 1940 р. [24, с 62]. Із опублікованої звітної інформації Ровенського обласного відділу народної освіти про стан заочної освіти довідуємося про перший набір на заочну форму навчання до вчительського інституту, проведений влітку 1940 р. [24, с 81]. До документальних збірок потрапила лише одна публікація, вміщена в газеті "Червоний прапор" - органі Ровенського обкому, міськкому КП (б)У і облвиконкому від 18 березня 1940 р. про початок з 9 березня занять у Ровенському вчительському інституті [28, с 85)]. Між тим, як вдалося з'ясувати, лише впродовж 1940 р. на сторінках "Червоного прапору" було вміщено до десятка інформативних повідомлень про діяльність вузу, включаючи і оголошення про набір студентів [32- 42].
   Перша і поки що єдина спроба висвітлити історію вузу від часу заснування і до середини 60-х pp. XX ст. була зроблена у збірці статей, опублікованій у 1966 р. львівським видавництвом "Каменяр" авторським колективом - переважно у складі викладачів інституту [27]. Вихід у світ цього видання був приурочений 25-річчю заснування Ровенського державного вчительського інституту (з 1953 р. - Ровенський державний педагогічний інститут). Найбільш змістовною з точки зору узагальнення досвіду діяльності вузу в зазначеній збірці була стаття кандидата історичних наук, доцента, тодішнього ректора РДШ Павла Васильовича Йови[ 17, с 5-19]. На наш погляд, її автор достатньо скрупульозно окреслив першу чверть століття діяльності інституту, використовуючи при цьому як опубліковані архівні документи, так і спогади людей, причетних до заснування і перших років його діяльності. Однак інформація про довоєнну діяльність вузу (1940-41 pp.) дуже лаконічна, як і в опублікованій ним статті в газеті "Червоний прапор" за 27 березня 1965 р. [18].
   Почасти стаття Терентія Федоровича Новака, Героя Радянського Союзу, одного з перших студентів вузу, компенсує цей пробіл [22, с 33-37]. Так, Т. Ф. Новак вказує ім'я першого ректора Рівненського вчительського інституту - Матвія Максимовича Кривенка, деякі прізвища перших студентів. Однак ідеологічне забарвлення спогадів, витриманих в дусі боротьби з так званими "українськими буржуазними націоналістами", позбавляє цю публікацію об'єктивності. Саме тому про деяких своїх однокурсників довоєнної доби він згадує як таких, що "маскували своє націоналістичне нутро" [22, с 36].
   Скупі згадки про заснування та діяльність Ровенського державного вчительського інституту знаходимо в "Історії міст і сіл. Ровенська область" [16, с 88]. Звертався до історії вузу Григорій Іванович Хромов, доцент, перший кандидат філологічних наук вузу, в 60-і роки завідувач кафедри російської і зарубіжної літератури [30]. Щоправда, найбільш цікавими видаються ті фрагменти його публікації, які присвячені першим повоєнним рокам діяльності вчительського інституту у Рівному, оскільки Г. І. Хромов розпочав свою багатолітню викладацьку діяльність у вузі з 1944 р.
   Вкажемо на те, що як і П. В. Иова, Г. І. Хромов стверджував, що виконком Ровенської обласної ради депутатів трудящих, керуючись вказівками партії і уряду і здійснюючи широку програму соціалістичних перетворень в березні 1940 р. прийняв постанову про відкриття у Рівному першого вищого учбового закладу - учительського інституту, а Рада Народних Комісарів УРСР 15 квітня 1940 р. затвердила це рішення [30]. На сьогодні у фондах виконавчого комітету Ровенської обласної ради депутатів трудящих (ф. р-204), а також виконкому Ровенської міської ради депутатів трудящих (ф. р-122) державного архіву Рівненської області не вдалося виявити жодної постанови з січня по квітень 1940 p., якими б місцеві органи влади регламентували діяльність зазначеного вузу. Однак це не дає підстав вважати, що навесні 1940 р. Ровенський вчительський інститут не функціонував. Нижче ми детальніше зупинимося на розгляді цього питання.
   На наш погляд, незначна кількість існуючих на сьогодні як наукових, так і публіцистичних матеріалів про діяльність вузу у 1940-41 pp. пояснюється насамперед слабкою джерельною базою. Так, в масивному корпусі джерел з історії вузу (1944-1974 pp.), який зберігається у державному архіві Рівненської області (ф. р-479), вдалося виявити лише дотичні матеріали до окресленого нами періоду діяльності Ровенського вчительського інституту, оскільки довоєнний період у ньому не представлений.
   Таким чином, підсумовуючи огляд історіографії з даної проблеми, доводиться констатувати, що на сьогодні відсутнє об'єктивне висвітлення довоєнного етапу становлення Ровенського державного вчительського інституту. Дана стаття розглядається як спроба заповнити цей пробіл, насамперед спираючись на документальні матеріали державного архіву Рівненської області, Рівненського обласного краєзнавчого музею та публікації на сторінках газет "Червоний прапор", "Червона зірка" - органу Ровенського повітового комітету КП (б)У і повітового виконавчого комітету за 1940 р.
   Окрім вже зазначених документальних збірок (ф. р-479; ф. р-204; ф. р-122 ), були використані окремі документи наступних фондів державного архіву Рівненської області: ф. 400 -Ровенського обкому Комуністичної партії України; ф. р-106 - тимчасового управління м. Ровно; ф. р-2 - Ровенського обласного відділу народної освіти; ф. р-329 - Ровенського міського відділу народної освіти; ф. р-233 - редакції газети "Червона зірка". Зазначимо, що переважна їх більшість до наукового обігу вводиться уперше.
   Як відомо, після приєднання західноукраїнських земель до СРСР з осені 1939 р. почалася їх активна радянізація, що зводилася до здійснення перетворень, взірцем яких слугували заходи більшовицької влади, впроваджувані в радянській Україні в 20-30-х pp. Деякі з них позитивно сприймалися місцевим населенням, зокрема, українізація народної освіти, ліквідація неписьменності тощо.
   Погоджуємося з думкою сучасних дослідників, що ситуація в освітній системі західноукраїнських земель перед їхнім приєднанням до УРСР була складною, оскільки польський уряд проводив цілеспрямовану політику полонізації в галузі освіти і багато зробив для знищення українських шкіл [20, с 281)]. За уточненими даними Б. О. Яроша, у 1939 p., до приєднання західноукраїнських земель, українських шкіл тут нараховувалося лише 137, з них 41 була приватною [43, с 138]. Так, на території Волинського воєводства в цей час функціонувало лише З українські приватні гімназії.
   У 1940-41 навчальному році у західних областях УРСР була організована діяльність 5798 українських шкіл [8, арк. 3]. Це підтверджує тезу про те, що на першому етапі радянізації освітньої системи західних областей України проблема українізації освіти була визнана основною.
   У березні 1940 р. було прийнято постанову РНК УРСР, згідно з якою на українських землях, що раніше входили до складу Польщі, створювалися початкові школи: чотирирічні - на базі народних шкіл (повшехних) І ступеня, неповні середні школи-семирічки - на базі народних шкіл II і III ступенів та середні школи-десятирічки - на базі гімназій та ліцеїв. В усіх навчальних закладах запроваджувалося безплатне навчання, скасовувалося викладання релігійних дисциплін, навчання переводилося на рідну мову [21, с 299-230].
   Інформація про успіхи в освітній галузі на західноукраїнських землях, яку пропагували радянські органи влади, звучала досить переконливо. Так, на народну освіту лише в Ровенській області радянський уряд виділив у 1940 р. 70 млн. крб., з них 1,5 млн. крб. - на потреби розвитку одного з 30 районів - Ровенського [31; 6, арк. 3]. У звітній доповіді секретаря Ровенського обкому КП(б)У, виголошеній на І обласній партійній конференції 23 квітня 1940 p., підкреслювалося, що на території Ровенської області за часів Польщі нараховувалося 957 шкіл усіх типів, в яких навчалося 133879 дітей, а на даний час - 1105 шкіл зі 160056 учнями [24, с 62].
   Прискорене зростання кількості навчальних закладів спричинило проблему гострої нестачі вчительських кадрів. Так, на початку нового 1940-41 навчального року у Рівненській області не вистачало 1600 вчителів [24, с 62].
   Потрібно враховувати, що радянська система визначала школу головним знаряддям комуністичного виховання молоді, і педагогічні кадри мали бути цілковито перейняті духом більшовицької партії [29, с 769)]. Ось як обґрунтовував цю тезу на серпневій 1940 р. нараді вчителів Ровенського району завідувач районного відділу освіти: "Оволодіння більшовизмом має для наших вчителів життєве значення. Комуністичний світогляд - це для вчителя основа основ. Не може він виховувати радянських дітей, не володіючи марксизмом-ленінізмом... Хіба може наш учитель, в нашу велику епоху замкнутися в шкаралупу свого предмету, забратись за частокіл своїх формул і правил і звідти незворушно дивитися на світ. Такий учитель може в один із моментів опинитися на голову нижче своїх учнів" [6, арк. 3].
   Партійні і радянські органи влади Рівненщини розраховували на допомогу у вирішенні кадрового питання в освітянській галузі від східних та центральних областей радянської України, звідки за направленням прибували переважно віддані партії вчителі, які виступали пропагандистами радянського способу життя.
   Відомо, що упродовж 20-30-х pp. в радянській Україні склалася розгалужена мережа навчальних закладів різних типів, які готували педагогічні кадри. За приблизними даними упродовж 1939-40 pp. за направленням Народного комісаріату освіти у західних областях вже працювало близько 5 тисяч педагогів з різних регіонів України [19, с 282)]. Однак гостра нестача педагогічних кадрів була характерна на той час загалом УРСР. Так, для організованого початку 1939-40 навчального року школам УРСР (поки що без західних областей) не вистачало 27780 вчителів [29, с 275].
   Згідно з постановою ЦК ВКП (б) від 5 травня 1935 р. "Про підготовку педагогічних кадрів, систему педагогічної освіти та мережу педагогічних установ" в радянській Україні почали діяти два типи вищих навчальних педагогічних закладів: чотирирічні педагогічні інститути - для підготовки вчителів середньої школи та дворічні учительські інститути - для підготовки учителів 5-7 класів неповних середніх шкіл (семирічок) [23, с 358].
   На нашу думку, створення дворічних вчительських інститутів розглядалося як вимушений захід, оскільки потрібно було збільшити обсяги підготовки студентів у педагогічних вищих навчальних закладах. Безумовно, якісно підготувати вчителя за два роки навчання було складно, адже короткі терміни навчання негативно позначалися на стані їхньої підготовки. Так, народний комісар освіти УРСР Ф. А. Редькоу 1939р. писав: "Підготовка вчителів у вчительських інститутах має серйозні недоліки. Випускники вчительських інститутів за два роки навчання, при незадовільній організації навчального процесу і незабезпеченості вчительських інститутів кваліфікованими кадрами, не одержують достатньої підготовки для педагогічної роботи в середніх класах..." [19, с 275].
   Однак прийняття у березні 1939 р. на XVIII з'їзді ВКП (б) рішення про запровадження у третій п'ятирічці загальної середньої освіти вимагало пошуку розв'язання проблеми гострої нестачі педагогічних кадрів. На думку радянського керівництва, вчительські інститути могли хоча б частково її вирішити.
   Приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР ще більш загострило цю проблему. Тут нестачу кваліфікованих педагогічних кадрів відчували не лише середні навчальні заклади, а й школи інших типів, переважно початкові. Знижував якісний рівень кадрового забезпечення закладів освіти й недостатньо високий освітній ценз самих вчителів. Так, за архівними даними, у багатьох школах Ровенської області (включаючи середні та неповні середні) у 1940-41 навчальному році працювали вчителі із незакінченою середньою педагогічною освітою, а загалом серед направлених на роботу вчителів у західні області УРСР у 1940-41 pp. переважав контингент із загальною середньою освітою. Саме із рівнем загальної середньої освіти у січні 1941 р. в школи Рівненської області прибуло 500учителів 1-4 класів [4, арк. 2].
   На відміну від сільських, краще були забезпечені педагогічними кадрами міські школи. Так, у звіті Ровенського міського відділу освіти про навчально-виховну роботу за III чверть 1940-41 навчального року (квітень 1940 р.) йшла мова про те, що всі школи м. Ровно, за винятком двох неповних середніх шкіл, повністю забезпечені кваліфікованими кадрами [2, арк. 2]. На початку нового навчального року у них працювало 303 вчителя [2, арк. 15]. Відомо, що з січня 1940 р. по червень 1941 р. у Рівному функціонувало 17 шкіл, з них 6 - середніх (по одній - з українською, єврейською, польською мовою навчання, 3 - з російською), 10 шкіл-семирічок (майже всі з польською і єврейською мовами навчання), 1 початкова школа з чеською мовою навчання [7, арк. 3] . Однак ще в першій чверті 1940-41 навчального року із 133 вчителів 5-7 класів рівненських шкіл лише 49 осіб мало вищу освіту, що складало 36 %, а незакінчену вищу й середню педагогічну - 73 особи (відповідно 54 %), решта- 11 чол. (до 10 %) були з незакінченою середньою педагогічною та середньою освітою [2, арк. 15].
   Частково вирішити кадрову проблему можна було, спираючись на старі педагогічні кадри. Однак радянська влада не довіряла місцевим вчителям, отож маховик політичних репресій тоталітарної системи, який почав набирати обертів на західноукраїнських землях вже з осені 1939 р., не оминув і працівників освіти. Розраховувати на те, що вчителі, які працювали ще за польських часів, стануть провідниками комуністичної ідеології, як того вимагала від них радянська система, не приходилося. Насамперед це стосувалося вчителів польської національності.
   Ось якого змісту надходили повідомлення від місцевих дописувачів до редакції повітової газети "Червона зірка", починаючи з осені 1939 p.: "Олександрія дня 27. IX. Відбулися в м-ку Олександрії вибори до ... [виконавчого] комітету... Дуже [важлива] резолюція була [прийнята] в справі шкільній. Постановлено всіх учителів польських шовіністів повиселювати з сіл, а на їх місце покликати свою інтелігенцію з відповідною освітою" [1, арк. 15 ]; "с. Заріцьк. Дядьковицька волость. Школа. Був учитель з Познані. Через те, що він, як кат був і його позбулися. Є свій учитель, який раніше не учителював, бо був українець Павлов Степан" [1, арк. 34].
   Судячи з повідомлень преси, серед учителів колишнього Волинського воєводства Польщі на лютий 1940 р. повністю було ліквідоване безробіття: 1137 вчителів дістали роботу за своєю спеціальністю [31]. Однак їхній практичний досвід роботи в школі був недостатнім.
   Траплялося, що представники старих педагогічних кадрів самі відмовлялися від подальшої роботи в школі, як це зробив вчитель Острозької неповної середньої школи № 5 И. М. Перлюк, направивши 20 серпня 1940 р. до Острозького районного відділу народної освіти заяву такого змісту: "Вчителюю вісім років, один - у радянській школі. В цьому році ознайомився з принципами радянської педагогіки і прийшов до переконання, що я не зможу виховувати дітей на активних комуністів; прошу тоді шкільні влади звільнити мене з виховної праці у школі" [3, арк. 87].
   Та все ж частина місцевих вчителів прагнула працювати в школі, водночас підвищуючи свій професійний рівень. Ось яку характеристику вчителю школи грамоти М. К. Жигадло дав завідувач школи в с Камінка, що поблизу Людвиполя (сучасне смт. Соснове Березнівського району): "До осягнень його безперечно належить підготовка до іспитів групи 3 5 учнів, з котрими працював в умовах тяжких, що одночасно боровся з невідвідуванням, з нерозумінням потреби науки, а також не мав для учнів букварів. З роботи Жигадла можна зробити висновок про його здібність до вчительської роботи. 7. VI. 1940 р." [З, арк. 57].
   Для підготовки вчительських кадрів та підвищення їхнього професійного рівня у Рівненській області в 1940-41 pp. практикувалася діяльність курсів підвищення кваліфікації, було відкрито три педагогічні школи (в Острозі, Дермані і Домбровиці (сучасна Дубровиця) по підготовці вчителів для початкових шкіл, почав функціонувати Ровенський державний вчительський інститут, який мав готувати педагогічні кадри для неповних середніх шкіл.
   Спробуємо з'ясувати проблему започаткування діяльності вчительського інституту. На жаль, архівних даних, які б підтверджували офіційну дату його заснування, поки що виявити не вдалося. За даними І. Л. Лікарчука, увесь архів наркомату освіти УРСР, який на момент початку бойових дій між військами вермахту і Червоної Армії (червень-липень 1941 р.) не встигли передати на зберігання до державних архівних установ, було знищено [19, с 290)]. Можливо, саме тому при заповненні звітної документації в графі "загальні дані про вуз" адміністрація Ровенського вчительського інституту упродовж післявоєнних 40-50-х pp. подавала суперечливі дані про його заснування, а саме: 1939 p., січень-квітень 1940 р. [14, арк. Ізв., Юзв; 9, арк. 7; 13, арк. 8; 12, арк. 1]. А в офіційній відповіді Міністерства освіти УРСР від 20 серпня 1952 р. на запит Ровенського вчительського інституту стосовно підтвердження випуску в інституті влітку 1941 p., вказувалося нате, що інститут організований був взимку 1940 р. [10, арк. 197].
   Найчастіше упродовж 1945-46 pp. у звітності вузу як офіційні дати його заснування подавалися такі: 1939 р. та січень 1940 р. Цілком можливо, що перший післявоєнний директор Ровенського вчительського інституту Олександр Сергійович Шева (1944-45 pp.), який до війни працював викладачем української мови та літератури у цьому навчальному закладі, добре пам'ятав перші кроки його діяльності, однак офіційних даних щодо його заснування не мав у своєму розпорядженні [26].
   На нашу думку, ймовірніше всього, це міг бути січень 1940 р. Так, у надрукованих у лютому 1940 р. в газеті "Червоний прапор" перших оголошеннях про набір студентів до Ровенського державного педагогічного інституту, вказувався термін проведення вступних екзаменів з 2 лютого по 1 березня. Щоб організувати вступну кампанію до вузу з лютого, потрібно вже було мати адміністративний апарат, розпочати формування кадрів викладачів (не виключено, що перші вступні іспити у Рівному могли приймати представники професорсько-викладацького складу інших вузів республіки), певну матеріальну базу, а значить, мінімальний термін організації навчального закладу мав становити не менше одного місяця.
   Набір студентів оголошувався натри факультети: фізико-математичний, мовно-літературний (українське відділення), історичний. Заяви про вступ до вузу приймалися виключно від громадян СРСР (віком від 17 до 40 років). Таким чином, ті з місцевих жителів, що не встигли обміняти свої паспорти як колишні польські громадяни на документи радянського зразка, позбавлялися права вступу до вищого навчального закладу.
   Зупинимося детальніше на характеристиці матеріальної бази вузу. У північно-східній частині Рівного (на Грабнику), за адресою вул. Східна, 21, інституту було передано просторе з двома входами цегляне п'ятиповерхове приміщення (перший поверх розміщувався дещо нижче рівня поверхні землі) [15, арк. 10]. Нині тут (за адресою вул. Остафова, 31) розміщується один із корпусів Рівненського державного гуманітарного університету з факультетами української та іноземної філології, фізико-технологічним, педагогічним, математики та інформатики.
   Ця простора будівля була зведена у Рівному ще в 1936 р. для потреб державної гімназії, в якій мали навчатися діти польських осадників. Будинок був підключений до міської водогінної мережі, мав місцеву каналізацію, що на той час у Рівному було рідкістю. Приміщення гімназії мало стати окрасою Грабника, куди, як відомо, магістрат Рівного планував наприкінці 30-х років перенести адміністративні служби міста. Повністю добудувати його не встигли. Так, ще на початку 50-х pp. недобудованим залишалося східне крило, фундамент до якого був закладений на початковому етапі будівельних робіт [11, арк. 193]. Добудовувати його за радянської влади почали з 1939 p., коли там спочатку розмістили польську середню школу № 6, очевидно, вже маючи намір невдовзі передати це приміщення інституту. Так, відповідно з постановою тимчасового управління м. Ровно від 1 грудня 1939 р., у зв'язку з необхідністю прискорити завершення будівництва гімназії (бувшої осадничої), було вирішено асигнувати 54720 крб. Зазначимо, що виділена сума значно перевищувала ту, яку мали використати для ремонтних робіт трьох інших приміщень колишніх рівненських гімназій [5, арк. 14].
   Вигідною з точки зору розміщення інституту саме в цьому будинку була наявність у ньому просторих аудиторій та гуртожитку (розташувався у західному крилі будівлі і мав слугувати для дітей польських осадників, які приїздили на навчання з усієї території Ровенського повіту Волинського воєводства). Відповідно, у ньому могли проживати студенти вчительського інституту. Для порівняння зазначимо, що в цей же час умови для навчання у Луцькому державному вчительському інституті, який був відкритий у сусідній Волинській області, були гіршими: йому виділили на околиці міста приміщення колишнього сирітського будинку, збудованого у 1929 р. [44].
   Як відомо, вже з лютого 1940 р. по вул. Східній, 21, розміщувалася канцелярія інституту, і, ймовірніше всього, саме в цьому будинку з 9 березня 1940 р. розпочалося навчання студентів [33; 28, с 85)]. Упродовж весни-літа 1940 р. його аудиторні та житлові площі доводилося ділити між собою середній школі № 6 та інституту. Так, лише в листопаді 1940 p., звітуючи сь про організаційну та навчально-виховну роботу за першу чверть 1940-41 навчального року, Ровенськии міський відділ народної освіти констатував, "що приміщення школи № 6 відійшло учительському інституту, і гуртожиток... також відійшов інституту" [2, арк. 13].
   Підсумовуючи вище сказане, зазначимо, що за підрахунками В. Майбороди, у 1940-41 навчальному році в Україні діяло 23 учительських інститути, поміж яких окрему нішу у підготовці учительських кадрів переважно з місцевого населення зайняв Ровенськии державний вчительський інститут [21, С. 64)]. Вже в перший рік його існування було докладено чимало зусиль, щоб у недалекому майбутньому отримати висококваліфіковані учительські кадри, чому мала сприяти і його матеріальна база.

Джерела та література

1. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО). - Ф. р-2. - Оп. 1. - Спр. 9.
2. ДАРО. - Ф. р-2. - Оп. 2. - Спр. 42.
3. ДАРО. - Ф. р-2. - Оп. 2. - Спр. 106
4. ДАРО. -Ф. р-2. -оп. 2. -Спр. 115.
5. ДАРО.-Ф. р-ІОб.-Оп. І.-Спр. 1.
6. ДАРО. - Ф. р-329. - Оп. 1. - Спр. 4.
7. ДАРО. - Ф. р-329. - Оп. 3. - Спр. 6.
8. ДАРО. - Ф. 400. - Оп. 3. - Спр. 2.
9. ДАРО. - Ф. р-479. - Оп. 1. - Спр. 6.
10. ДАРО. - Ф. р-479. - Оп. 1. - Спр. 27.
11. ДАРО. - Ф. 479. - Оп. 1. - Спр. 28.
12. ДАРО. - Ф. р-479. - Оп. 1. - Спр. 48.
13. ДАРО. - Ф. р-479. - Оп. 1. - Спр. 62.
14. ДАРО. - Ф. р-479. - Оп. 1. - Спр. 67.
15. ДАРО.-Ф. 479.-Оп. 1.-Спр. 70.
16. Історія міст і сіл УРСР. Ровенська область. - К. : УРЕ, 1973.
17. Иова П. В. Перший в області //Ровенськии державний педагогічний інститут (1940-1965) /Упоряд. П. В. Нова, П. Я. Лещенко. - Л.: Каменяр, 1966. - С 5-19.
18. Иова П. Перший в області //Червоний прапор. - 1940. - 27 березня.
19. Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: У 2-х т. - К., 2002. - Т. 1 (1917-1943). - 328 с
20.Майборода В. К. Особливості розвитку системи вищої педагогічної освіти в УРСР (1917-1941 pp.). - Укр. іст. журн. - 1990. -№ 11. - С 58-64.
21. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. - К.: Вікар. - 335 с
22. Новак Т. Ф. Хай буде мирне небо //Ровенськии державний педагогічний інститут (1940-1965)/Упоряд. П. В. Йова, П. Я. Лещенко. - Л.: Каменяр, 1966. - С 33-37.
23. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР 1917-1941 гг. - М., 1980. - С. 358.
24. Радянська Ровенщина. 1939-1959: Документи й матеріали. - Львів: Книжк.-журн. вид-во, 1962.
25. Рівне-720: від давнини до сучасності. - Рівне: Волинські обереги, 2003. - Кн. 1. - 240 с.
26. Рівненський обласний краєзнавчий музей. - Інв. № 2289/25 доп.
27. Ровенськии державний педагогічний інститут (1940-1965) /Упоряд. П. В. Йова, П. Я. Лещенко.-Л.: Каменяр, 1966. - 171 с
28. Ровно 700 років. 1283-1983: Збірник документів і матеріалів. - К.: Наук, думка, 1983. - 195 с
29. Сірополко С Історія освіти в Україні. - К.: Наук, думка, 2001. - 912 с
30. Хромов Г. Роки зростання //Червоний прапор. - 1979. - 25 квітня.
31. Червона зірка. - 1940. - 2 лютого.
32. Червоний прапор - 1940. -- 8 лютого.
33. Червоний прапор - 1940. -- 16 лютого.
34. Червоний прапор - 1940. -- 18 березня.
35. Червоний прапор - 1940. -- 3 липня.
36. Червоний прапор - 1940. -- 8 вересня.
37. Червоний прапор - 1940. -- 6 листопада.
38. Червоний прапор - 1940. -- 3 грудня.
39. Червоний прапор - 1940. -- 8 грудня.
40. Червоний прапор - 1940. -- 13 грудня.
41. Червоний прапор - 1940. -- 14 грудня.
42. Червоний прапор - 1940. -- 26 грудня.
43. Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях (30-ті Надстир'я, 1995.-С 138.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com