www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Професійне шкільництво Західної Волині (1921-1939)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Професійне шкільництво Західної Волині (1921-1939)

В.Доброчинська

ПРОФЕСІЙНЕ ШКІЛЬНИЦТВО ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ (1921-1939)

   Актуальність та постановка проблеми. З 90-х pp. XX ст. зріс інтерес вітчизняних та зарубіжних науковців до регіональних досліджень, зокрема й до історії Західної Волині міжвоєнного періоду. Проблеми початкового та середнього шкільництва Другої Речі Посполитої стали предметом наукових студій волинських дослідників - Кучерепи М., Давидюк Р., Крамара Ю., Шульги С, Панасюка В. та ін. Разом із тим, поза увагою вчених залишилося професійне шкільництво. Проблема створення українських фахових шкіл Західної України, зокрема Галичини міжвоєнної доби, висвітлена у праці Білавич Г. та Савчука Б. [13]. Мета дослідження - проаналізувати розвиток професійного шкільництва в Західній Волині у міжвоєнний період, його структуру та особливості.
   Відродження Польської держави та розширення її кордонів вимагало розв'язання низки завдань, одним із яких була реорганізація освітньої мережі. У системі навчальних закладів Волинського шкільного округу окрему ланку становили професійні школи.
   Західна Волинь у складі Другої Речі Посполитої була аграрним, економічно відсталим регіоном. До того ж на розвиток господарського та культурного життя краю негативно впливав брак досвідчених і кваліфікованих працівників. На початку 20-х pp. XX ст. головними секторами економіки було сільське та лісове господарство, харчова промисловість, ремесла, виробництво будівельних матеріалів і торгівля. Однак, найважливішою галуззю економіки залишалося сільськогосподарське виробництво. У сільському та лісовому господарстві працювало близько 81 % населення краю, тоді як у промисловості та гірництві - 7,2 %, торгівлі й сфері обслуговування -5,8 %, транспорті - 1,2 %, а решта мешканців була зайнята у невиробничій сфері [31, 9].
   Соціально-економічний розвиток волинського регіону вимагав фахово підготовлених працівників. Протягом міжвоєнного періоду відбувалася модернізація і розбудова споживчого промислу: будівництво млинів, цукрових заводів, м'ясарень, маслобоєнь, олійниць. Лісове господарство сприяло розвитку закладів переробки деревини- тартаків і столярних цехів. У населених пунктах Волинського воєводства розгорнулося будівництво помешкань для населення, будівель державної адміністрації й місцевого самоврядування, освітніх і торговельних закладів, осередків культури і здоров'я, військових гарнізонів та комунікаційної мережі [31, 11]. Значної уваги потребувало місто, адже у жодному з 22 волинських міст не існувало каналізації та належних комунальних служб. А у воєводському центрі - Луцьку - із загальної кількості понад 2 тис. будинків лише 23 % були цегляні [29, 61-62].
   Для забезпечення регіону кваліфікованими кадрами створювалися професійні навчальні заклади. У 1927 р. у Польщі професійну освіту молодь здобувала у 266 фахових школах. На Західній Волині протягом 1928-1929 pp. працювало 27 фахових шкіл, де навчальним процесом було охоплено 1777 учнів [17]. Звісно, для волинського краю ці показники були невисокими з огляду на зростання населення згідно з переписом 1921 р. (1524745 осіб) та кількість учнів початкових шкіл (136194 особи) у 1928-1929 навчальному році [15: 36, 59].
   Професійні школи за формою власності були державними, приватними та органів самоврядування. Створення навчальних осередків у першу чергу вимагало врахування специфіки та потреб волинського регіону, забезпечення його фахівцями різних профілів, і тому школи передбачали певну спеціалізацію: ремісничо-промислові, адміністративно-торговельні, сільськогосподарські, комунікаційні та ведення домашнього господарства. Професійне шкільництво за структурою поділялося на фахові школи нижчого рівня, гімназійного рівня та курси [33, 51].
   Протягом міжвоєнного періоду на Західній Волині професійну підготовку забезпечували державні навчальні заклади: жіноча кравецька гімназія в Луцьку (24 вчителі) [7, арк. 12], будівельно-реміснича школа у Кременці (12 учителів), механічна гімназія (28 учителів)[6, арк. 3] і школа землемірів та дорожних техніків у Ковелі [1, арк. 2] та ін.
   Серед приватних навчальних осередків молодь обирала купецьку гімназію в Дубно [2, арк. 8], ремісничо-промислову школу в Острозі та столярські школи Сарн та Костополя [1, арк. 9], а також кравецьку школу в Сарнах [3, арк.З]. Цікавими є відомості про заробітну плату вчителів останнього навчального закладу. Так, директор школи - К. Сірочинська- за 14 місяців отримала 4704 зл. (336 зл. на місяць). Учителі, які викладали фахові дисципліни, отримували в середньому -210-231 зл., а заробітна платня вчителів загальноосвітніх дисциплін становила: польської мови -502 зл., рахунку - 390 зл., фізики - 52 зл., гігієни - 300 зл., гімнастики - 260 зл., співів - 104 зл., домового господарства - 595 зл. Окремо зазначена й плата вчителів релігії: католицької - 274 зл., юдаїзму - 264 зл. і (найменше) православ'я - 248 зл. [З, арк. 3].
   Особливою популярністю користувалася Костопільська ремісничо-промислова школа, де навчали столярної справи. До школи приймали хлопців на підставі свідоцтва про закінчення 7 класів. Навчання тривало 3 роки [8, арк. 3]. У школі вивчали загальноосвітні та фахові дисципліни. Фізичний та духовний розвиток забезпечували уроки гімнастики, гігієни, релігії та співів [9, арк. 1-2].
   Разом із тим, для отримання професійних знань у волинських містах відкривалися короткотермінові курси, які забезпечували слухачів необхідними теоретичними знаннями з фахової справи. У 20-х pp. такі курси діяли у Луцьку (кравецькі, швацькі, ведення домашнього господарства, мулярські); Володимирі, Острозі, Вишневці (столярські, ковальські); Здолбунові (ковальські, слюсарські). За декілька місяців учні здобували ремісничу спеціальність. З основами банківської справи, діловодства, торгівлі знайомилися у фахових школах найбільших міст -Рівного, Луцька та Ковеля [17].
   Соціально-економічний розвиток краю вимагав підготовлених спеціалістів. У 1926-1930 pp. на Волині було збудовано 130 шкіл, 30 костелів, 14 будинків та 33 споруди загального користування, 5 електростанцій, 150 км доріг і 830 мостів [34, 13]. Забудова міст вимагала освічених фахівців. Із цією метою у Луцьку відкрили курси столярів, електриків, монтерів та будівельників. Програма навчання будівельників узгоджувалася з товариством архітекторів Другої Речі Посполитої, відділ якого знаходився у воєводському центрі. Навчальний курс складався з дев'яти фахових дисциплін. Виховання громадянина Польської держави забезпечував предмет -„Наука про Польщу" . Загалом на вивчення будівельної справи відводилося 134 год. На новостворені курси будівельників записалося 40 осіб. Фахову підготовку забезпечували польські інженери - Т. Садковський, Й. Сіметковський, С Словіковський, С. Карасинський таін. [35].
   З березня 1932 р. у Польщі впроваджувалася реформа середньої освіти, ініційована міністром освіти і віровизнань Янушем Єнджеєвичем. Згідно з новою системою освіти основною загальною школою ставала семирічка. Повну середню освіту учні здобували у чотирирічних гімназіях і дворічних ліцеях. Гімназії поділялися на загальноосвітні та фахові гімназійного рівня. До гімназій учні вступали у віці 13 років, а до ліцеїв - 17 років. Існувало три типи ліцеїв: загальноосвітні, фахові та педагогічні. Згідно з реформою, фаховому шкільництву, яке вже існувало, відводилося належне місце у системі середньої освіти.
   У 1933 р. на Волині діяло 2 державні фахові школи нижчого рівня і 14 приватних шкіл нижчого рівня. Була одна середня фахова державна школа і 5 середніх приватних фахових шкіл. Згідно з польською статистикою на теренах краю працювало 29 професійних шкіл із польською мовою навчання [28,229].
   Важливим питанням шкільництва залишалося створення сільськогосподарських навчальних закладів. У 1931 р. сільське населення в середньому складало 87,9 % мешканців Волинського воєводства, тоді як в окремих повітах кількість сільських жителів була ще вищою, зокрема Любомльському - 95, 2 % та Костопільському - 94 % мешканців. У Дубенському, Кременецькому та Сарненському повітах сільське населення становило 92 % [29, 61]. Більшість населення належала до категорії малоземельних незаможних селян. До того ж на розвиток господарського життя регіону негативно впливав брак кваліфікованих працівників. Низький рівень агрокультури не дозволяв селянам використати багатство родючих українських земель й піднятися на вищий щабель добробуту. На селі домінували застарілі методи обробітку землі. Непривабливе становище у сільському господарстві підсилювалося відсутністю доріг, сільськогосподарської техніки та збуту продукції рослинництва і тваринництва. Разом із тим, серйозною проблемою був освітній рівень сільського мешканця, для якого характерним явищем стали консерватизм і пасивність. Селяни, в переважній більшості, не сприймали потреб сільськогосподарської освіти, й це було перепоною на шляху господарського та культурного розвитку краю.
   Місцева влада розуміла, що „польська культура та освіта є тим чинником, що міцно зв'яже Волинь із Польщею, а тому найважливішим завданням польського громадянства, самоурядів і держави мусить бути справа розбудови волинського шкільництва" [19]. Враховуючи такий стан справ, воєводський уряд, органи місцевого самоврядування та інші організації розпочали акцію піднесення волинського рільництва, яка полягала в поширенні серед селян позашкільної освіти і відкритті сільськогосподарських шкіл. Форми позашкільної освіти залежали від поставлених завдань і умов. Здебільшого це були різноманітні курси, конкурси, де учасники демонстрували теоретичні та практичні знання з ведення сільського господарства.
   Пропагуючи сільськогосподарське шкільництво у жовтні 1924 р. при допомозі волинського воєводи у с. Тростянець Луцького повіту відкрили першу державну рільничу школу [23, 235]. Завдання осередку - навчити молодь господарювати на землі. Проте бажаючих навчатися у школі в перші роки виявилося небагато. Курс навчання спочатку тривав 11 місяців, однак згодом його продовжили до 18 місяців через незадовільну підготовку учнів. До школи приймали молодь у віці 17-24 років. Учні вивчали загальноосвітні предмети: математику, географію, науку про сучасну Польщу, ботаніку, фізику, хімію, польську мову та фахові: рільництво, городництво, бджільництво, організацію господарства й громадської праці на селі [25, 57]. Навчання та проживання були безкоштовними, лише за харчування учні щомісяця сплачували 15-20 злотих і 10 злотих при вступі. Багатою була матеріальна база школи, яка складалася з декількох приміщень, 77 га землі, городу, лісу, де власне молодь й отримувала практичні навички. При школі діяли курси, які скорочували військову службу чоловікам на 3 місяці [23, 237]. Однак, навіть такі привабливі умови не сприяли зростанню інтересу волинян до навчання. Протягом 1924-1927 pp. сільськогосподарську освіту отримали лише 195 учнів, з яких 65 % повернулися до власних господарств, а 33 % працювали помічниками в інших господарствах [23,236-237].
   Допомогу в організації та фінансуванні сільськогосподарських шкіл надавали органи місцевого самоврядування, зокрема сеймики. Однією з таких шкіл була чоловіча рільнича школа у Вишневці, яку 1928 р. відкрив Кременецький сеймик. Навчання тривало 11 місяців. У школі викладали фахові предмети: рільництво, городництво, садівництво, бджільництво, ветеринарію, кооперацію. Крім цих предметів, учні вивчали загальноосвітні дисципліни. Після навчання учні декілька годин працювали на відведених угіддях. За навчання та проживання учні не платили, а за утримання в інтернаті щомісяця сплачували 20 злотих. Учні з Кременецького повіту отримувати із сеймика стипендії. Однак, незважаючи на заклики до навчання у фахових школах, сільська молодь неохоче йшла до освітніх центрів. Протягом 1928-1936 pp. у Вишневці фахову підготовку здобуло 195 учнів [26, 238].
   Державна рільничо-хмелярська школа діяла у Шубкові Рівненського повіту. Навчання тривало 18 місяців. Крім фахових предметів, вивчали релігію, історію та географію Польщі, літературу, польську мову та інші предмети. Навчання усіх предметів проводилося польською мовою [17]. У такий спосіб, через освітню політику, польська влада цілеспрямовано проводила національну асиміляцію українського населення.
   У Доротичах Сарненського повіту відкрили чоловічу державну 11-місячну чоловічу рільничу школу, яка „виховує сільську молодь для самостійних господарств і готує до громадської праці на селі"[ 12, 64]. До школи приймали хлопців з чотирикласною освітою з 17 років. Навчання розпочиналося взимку - 15 січня - й було безкоштовним, однак за проживання та харчування щомісячно сплачували 20 зл. і 10 зл. при вступі.
   На Волині працювала єдина державна середня сільськогосподарська чоловіча школа у с Білокриниця Кременецького повіту. Цей навчальний заклад входив до структури Кременецького ліцею [10, арк. 2]. Крім сільськогосподарської школи, до ліцею входили ремісничо-промислова школа нижчого рівня у Смизі, курси городництва у Лідихові, народні університети у Михайлівці та Ружині. У річному звіті Кременецького ліцею за 1933-1934 pp. наведені відомості про національний склад учнів. Із 166 учнів Білокриницької рільничої школи: 138 осіб - поляки, 16 -українці, 8 - росіяни, 2 - німці, 1 - чех і 1 - білорус. Таким чином, переважна більшість учнів за національністю були поляки [11, арк. 1-2].
   Поряд із чоловічими сільськогосподарськими школами організовували й жіночі освітні заклади. У 1927 р. відкрили першу державну жіночу школу в Гориньгороді (сучасна назва-Гориньград) Рівненського повіту, мета якої „підготовити дівчат для взірцевих господинь і корисних громадянок для нашого волинського суспільства" [16, 230]. До школи приймали дівчат, які закінчили народну школу. Цікаво те, що при вступі до навчального закладу, крім свідоцтва про народження та освіту, обов'язковим документом було „свідоцтво моральності". Як і в інших державних школах, платили лише за харчування 16-18 злотих щомісяця. Протягом 11 місяців учениці вивчали польську мову, історію Польщі, математику, гігієну, кооперацію, рахунки, співи та інші предмети. Крім теоретичних знань, важливе місце відводилося практичним навичкам: городництву, годівлі худоби, шовківництву. Вчили також ткацтва, крою і шиття, в'язання, гаптування, прання і т. д.
   Утримання рільничих шкіл вимагало належного державного фінансування, крім того, високі податки іноді були не під силу цим закладам. Крім сталих шкіл, сільськогосподарську освіту на Волині поширювали мандрівні школи, які на короткотермінових 4-5 місячних курсах викладали фахові дисципліни та пропагували рільниче шкільництво. У міжвоєнне двадцятиліття на Волині працювало шість мандрівних шкіл: три жіночі - у Дубенському, Горохівському, Здолбунівському та три чоловічі - Сарненському, Здолбунівському та Ковельському повітах [20,237].
   Першу мандрівну школу відкрили 1 лютого 1930 р. в Дубенському повіті під назвою „Перша Державна Мандрівна Жіноча Рільнича Школа"(назву збережено відповідно до оригіналу). До листопада 1934 р. інструктори провели освітні курси в 15 населених пунктах, залучивши до навчання понад 300 жінок різних національностей. Цього ж року організували ще одну державну мандрівну школу в с Охлопів Горохівського повіту. Протягом 1930-1936 pp. викладачі провели дев'ять навчальних курсів, які прослухали 150 осіб. Навчання тривало п'ять місяців. Програма складалася із 300 год. теоретичного викладу: етика, домове господарство, городництво, історія, кооперація та ін. На практичних заняттях жінки опановували майстерність крою, в'язання, гаптування, кухарства, прання, прасування. Крім цього, їх навчали переробляти та зберігати овочі. Незважаючи на те, що фінансування було державне, слухачі вносили один злотий щомісяця [20, 237].
   Крім сільськогосподарських шкіл, у регіоні діяли гуртки, які прищеплювали волинянам думку про „необмежені можливості розвитку господарчої співпраці українського і польського суспільства". 1935 р. в краї було 325 рільничих гуртків, а в 1936 р. - 409 таких осередків [14, 38]. До 1937 р. кількість гуртків зросла до 551 (відвідало 15871 особа). Крім рільничих гуртків, працювали 212 гуртків сільських господинь (7097 осіб), 330 гуртків сільської молоді (7691 особа). Збільшення освітніх осередків свідчило про зростання інтересу селян до нових знань і господарського й культурного поступу волинського села. У Костопільському повіті нараховувалося 98 гуртків, із яких - 51 рільничий, 19 - сільських господинь і 28 - сільської молоді [22,42].
   Саме в цих господарсько-освітніх осередках селяни опановували хліборобські знання. Форми освітньої підготовки були найрізноманітніші: конкурси рільничої підготовки, читання книг і газет, ознайомлення з рефератами на сільськогосподарські теми, а також пізнавальні екскурсії („прогулькі") до взірцевих господарств із метою запозичення передового досвіду господарювання [12,68].
   Останній довоєнний уряд Польщі, сформований у жовтні 1935 p., скоротив бюджетні асигнування на освіту та державні установи [18, 482]. Однак, освітня ситуація на селі викликала занепокоєння: „Для піднесення культури ми мусимо бути переконані, що без створення власних кадрів інтелігентної молоді не зможе село досягти вищого рівня культури"[32]. З цією метою представник польського уряду генерал Ф. Славой-Складковський видав циркуляр, за яким кожна сільська ґміна повинна була затвердити стипендії для дітей незаможного селянства з бюджету ґміни у сумі не менше 600 зл. щорічно. Таким чином, фінансування освіти певною мірою покладалося й на місцеву владу [32].
   Розв'язання освітніх питань обговорювалося на з'їзді волинського села, який відбувся 10 жовтня 1937 р. у Луцьку. Організаторами форуму виступили Воєводське товариство організацій і рільничих гуртків, Воєводська організація гуртків сільських господинь і Волинський союз сільської молоді. На з'їзді створили комітет для вирішення організації сільськогосподарського шкільництва у волинських селах.
   Проблеми волинських селян піднімалися на сторінках періодичних видань, таких як „Wolunski Kalendarz Gospodarczy", „Mloda Wies ", „Skiba" та „Рільник". Зі сторінок останнього пропагувалося здобуття фахової освіти у сільськогосподарських школах: „Кожна рільнича школа всебічно підготовляє рільника передусім до фахового й взірцевого провадження власного господарства до керівництва суспільною працею й така людина так потрібна нашому селу" [22, Кременецький ліцей для сільської молоді організував два нетипові навчальні заклади -народні університети у селах Михайлівка (поблизу Дубно) та Ружин (біля Ковеля). У Михайлівці за час існування навчального осередку 1932-1939 pp. навчальним процесом було охоплено 300 учнів, із них 200 українців. Із 1935 р. працював народний університет у Ружині. У стінах закладу навчалися українці, поляки, чехи. Керувала роботою закладу Г. Юршова, призначена на цю посаду куратором Кременецького ліцею Ю. Понятовським. Навчання було безкоштовним, а за проживання платили 40 злотих на місяць [27, 98-100]. Решту коштів за навчання (120 злотих) сплачував Кременецький ліцей і органи самоврядування. До народного університету приймали молодь у віці 18-29 років. Учні вивчали історію Польщі та України, польську й українську мови, географію та інші предмети. Навчальний заклад прищеплював ідею „спільного співжиття" поляків та українців. Університет мав власну бібліотеку, де учні могли переглянути близько 30 часописів. Крім теорії, молодь училася працювати в саду та городі [21, 61]. Це були єдині заклади, де вивчали українську мову та історію України.
   Зміст і характер навчання у професійних школах відповідав програмі національної асиміляції, яку проводив польській уряд із початку 20-х pp. Загальноосвітня школа на Волині ставала „важливим інструментом виховання громадян Польщі" [30, 126]. Навчання в усіх школах велося тільки польською мовою, а серед загальноосвітніх та фахових дисциплін обов'язковими предметами були польська мова та наука про Польщу. Таким чином, навчальний та виховний процес у освітніх закладах був „пройнятий польським патріотизмом і католицькою релігією"[30, 130].
   На території Західної України польський уряд із середини 30-х pp. заборонив відкривати не лише державні, а й приватні фахові школи з українською мовою навчання. У міжвоєнну добу не було відкрито жодної української професійної школи - у такий спосіб обмежено кількість кваліфікованихукраїнськихспеціалістів [13: 130, 139].
   У 1936 р. на Волині працювало 12 рільничих шкіл та 2 народних університети, де сільська молодь могла здобути фахову освіту. Однак, для 500 тис селянських господарств із 2 млн населенням регіону ці показники були мізерними [24, 54]. Згідно з польською статистикою у 1936-1937 навчальному році в краї було 11 сільськогосподарських шкіл, із яких 9 державних (282 учні) і 2 належали органам місцевого самоврядування (70 учнів) [33,51].
   У цьому ж навчальному році на Волині діяло 35 професійних навчальних осередків, з яких -26 шкіл та 9 - курсів. У регіоні було 48 відділів фахових шкіл, де навчальним процесом охоплено 3475 учнів [33, 51].
   Протягом міжвоєнного періоду кількість фахових шкіл зросла. У 1938 р. в Польщі працювало 764 професійно-технічних училища, в яких учні паралельно із загальною отримували і фахову освіту [18,499].
   До кінця 30-х pp. на фінансування освіти з державного бюджету виділялися мізерні кошти, а самостійно вийти із скрутного матеріального становища професійним навчальним закладам було не під силу. 19 серпня 1939 pp. Волинський шкільний округ розробив фінансово-господарські розрахунки на поточний 1939-1940 навчальний рік. Професійно-технічні школи отримували незначні прибутки, які не покривали витрат, зокрема на утримання цих шкіл не вистачало 39638 зл. [5, арк. 103]. Ще скрутнішою виглядала ситуація у рільничих школах [Таблиця 1]. Сільськогосподарські державні школи потребували дотацій із кураторіуму Волинського шкільного округу, адже мізерних прибутків не вистачало на утримання закладу. Значних коштів потребували рільничі школи в Адамівці, Доротичах та Охлопові [Таблиця 2].
   Таким чином, на Західній Волині у міжвоєнний період створювалися професійні школи, які сприяли поширенню фахових знань серед молоді. В краї працювали державні, приватні та органів місцевого самоврядування професійно-технічні та сільськогосподарські школи. Забезпечення регіону фахівцями сприяло соціально-економічному та культурному поступу Волині. Разом із позитивними змінами відчутним було пасивне ставлення молоді до навчання, подекуди й через високу плату. Професійне шкільництво не отримало належної фінансової підтримки на державному рівні. Полонізаційні процеси та цілеспрямована асиміляційна політика не сприяли створенню професійних освітніх закладів національних меншин. У краї не відкрили жодної української фахової школи.

Таблиця 1. Загальні фінансово-господарські показники Волинського шкільного округу на 1939 - 1940 навчальний рік.*

№ з/п

Відділи

Сума прибутку
(У зл.)

Сума витрат
(У зл.)

Необхідна сума на покриття різниці витрат (у зл.)

1.

Кураторіум шкільного округу

26965

89628

62663

2.

Шкільний інспекторат

6167

107837

101670

3.

Середнє шкільництво

15000

49050

34050

4.

Початкове шкільництво

439885

293688

-

5.

Професійно-технічне шкільництво

38614

78252

39638

6.

Сільськогосподарське (рільниче) шкільництво

1863

147987

146124

7.

Позашкільна освіта

-

15800

15800

Разом

528494

782242

399945

   Складено на основі: ДАВО. - Ф. 454, оп. 2, спр. 710, арк. 103.

Таблиця 2. Державні рільничі школи Волинського воєводства у 1939 p.*

№ з/п

Місцезнаходження школи

Необхідна дотація з кураторіуму шкільного округу (у зл.)

1.

Адамівка (?)

62811

2.

Бельмаж (чол.) (Здолбунівський повіт)**

5912

3.

Бельмаж (жін.) (Здолбунівський повіт)

722

4.

Дубно

1260

5.

Гориньгород (Рівненський повіт)

7188

6.

Сарни-Доротичі (Сарненський повіт)

28571

7.

Шубків (Рівненський повіт)

5564

8.

Тростянець (Луцький повіт)

5672

9.

Володимир

1200

10.

Охлопів (Горохівський повіт)

15190

11.

Копитів (Рівненський повіт)

10200

   * Складено на основі: ДАВО. - Ф. 454, оп. 2, спр. 708, арк. 3.

Джерела та література

1. Державний архів Волинської області (далі: ДАВО). - Ф. 454, оп. 2, спр. 634.
2. ДАВО. - Ф. 454, оп. 2, спр. 692.
3. ДАВО. - Ф. 454, оп. 2, спр. 706.
4. ДАВО. - Ф. 454, оп. 2, спр. 708.
5. ДАВО.-Ф. 454, оп. 2, спр. 710.
6. ДАВО.-Ф. 454, оп. 2, спр. 733.
7. ДАВО - Ф. 454, оп. 2, спр. 747.
8. Державний архів Рівненської області (далі: ДАРО). - Ф. 536, оп. 1, спр. 1.
9. ДАРО. - Ф. 536, оп. 1, спр. 5.
10. Державний архів Тернопільської області (далі: ДАТО). - Ф. Ф. 131, оп. 1, спр. 2.
11. ДАТО. -Ф. 131, оп. 1,спр. 10.
12. Банах К. Освітні праці Волинського Союзу Сільської Молоді // Рільник (Луцьк). - 1936. - С 68.
13. Білавич Г., Савчук Б. Товариство „Рідна школа". - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999. - 208 с
14. Вонхала В. Міцна власна організація - будує майбутнє рільництва // Рільник (Луцьк). - 1936- С 38- 40.
15. Доброчинська В. А. Інтелігенція в культурному житті Західної Волині (1921-1939). Дис. ... канд.. іст. наук: 07.00.01.- Луцьк, 2006. - 224 с
16. Державна Рільнича Школа в Гориньгороді // Рільник (Луцьк). - 1936. - С 230.
17. Діти до фахових шкіл ! // Народний вісник (Луцьк). - 1927. - 28 липня.
18. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів,- Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002. - 752 с
19. З Волинського життя // Українська нива (Луцьк). - 1936. - 8 листоп.
20. Мандрівні школи // Рільник (Луцьк). - 1939. - С 237.
21. Народний університет у Ружині//Рільник (Луцьк). - 1936- С 61.
22. На шляху поступу волинського села // Рільник (Луцьк). - 1939. - С 42.
23. Потреби рільничої освіти на Волині // Рільник (Луцьк).- 1936.- С 234 - 237.
24. Поширюймо освіту рільничу // Рільник (Луцьк). - 1936. - С 53 - 54.
25. Рільнича Школа виховує доброго рільника й доброго громадянина держави // Рільник (Луцьк). - 1936. -С 56-57.
26. Рільнича школа у Вишневці // Рільник (Луцьк). - 1936. - С 238 - 239.
27. Сивіцький М. Записки сірого волиняка. - Л., 1996- 375 с
28. Iwanicki М. Os wiata і szkolnictwo ykrainskie w Polsce w latach 1918-1939. -Siedlce, 1975. - 272 s.
29. K^sik J. Stryktyra narodowos ciowa wojewodztwa Worynskiego w latach 1931-1939 II Premiany narodowos ciowa na kresach wschodnich II Rzeczpospolitej 1931-1939. - Toryii, 2004. - S. 53 - 92.
30. Podhorski B. Zagadnienia spoleczenstwa і panstwa polskiego na Wolyniu. - Poznan, 1938. - 160 s
31. Popek L. Wolyn ocalic od zapomnienia. - Lublin, 1997. - 248 s.
32. Stypendja dla dzieci rolnikow II Skiba (Luck). - 1936. - 1 wrzesnia.
33. Wohm w liczbach. Zbior tablic statystycznych, dotycza^ cych wojewodztwa Wolynskiego I Pod redak. S. Witkowskiego і S. Landy. - Luck, 1939. - 65 s.
34. Wolyn w latach 1926-1930. Wydawnictwo Bezpartyjnego Bloku Wspolpracy z Rza^ dem. -15 s.
35. Os wiata rzemies lnicza II Wohynskie wiadomos ci rzemies lnicze (Luck). - 1938. - № 12. - Grydzieh

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com