www.VuzLib.com

Головна arrow Історія України arrow Участь українських національних партій у парламентських виборах на Волині у 1928-1930 роках
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Участь українських національних партій у парламентських виборах на Волині у 1928-1930 роках

Я.Цецик

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ПАРТІЙ У ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ НА ВОЛИНІ У 1928-1930 РОКАХ

   У поданій до друку статті проаналізовано участь українських національних партій УНДО та УСРП у парламентських виборах на Волині у 1928-1930 pp., з'ясовано перебіг їх передвиборчих заходів і визначено результати досягнуті обома політичними угрупованнями у даному регіоні.
   Сучасні суспільно-політичні процеси пов'язані із становленням багатопартійності в Україні та участю партій у парламентських виборах актуалізують дослідження аналогічних процесів минулого. Тому актуальністю даного дослідження є неупереджений аналіз участі в парламентських виборах на Волині найвпливовіших українських національних партій Східної Галичини у 1928-1930 pp.
   Проблема участі УНДО та УСРП у парламентських виборах неодноразово піднімалася у новітній українській історіографії, так ці питання присутні у наукових працях О. Зайцева [3], І. Соляра [11] М. Кугутяка [36], М. Швагуляка[41], М. Кучерепи та Р. Давидюк [42], та інших істориків. Окремі питання досліджуваної проблеми досліджували й польські історики Р. Томчик [2], Ч. Бжоза [19], але більшість вчених зосереджували свою увагу на Східній Галичині тоді як перебіг виборчих заходів на Волині у вказаний період і до нині досліджені не в повному обсязі. У зв'язку з малодослідженістю теми основним джерелом дослідження стали документи та матеріали, що зберігаються у фондах державних архівів Волинської та Рівненської областей. Значна частина матеріалів виявлених автором у науковий обіг даною статтею вводиться уперше. Метою дослідження є об'єктивний аналіз участі та результатів досягнутих у парламентських виборах на Волині українських партій УНДО та УСРП у 1928-1930 pp.
   Незважаючи, що Українське національно-демократичне об'єднаня (УНДО) незабаром після свого утворення (1925 р.) стало найвпливовішою легально діючою українською партією Галичини, на Волині націонал-демократи значних впливів не мали, а нечисленні групи прихильників партії діяли лише у декількох повітах регіону. Хоча до керівного органу партії увійшли ряд членів національної групи УПР - О.Карпинський, М.Черкавський, Б.Козубський та С.Хруцький. Однак до 1928 р. УНДО на Волині активної діяльності не проводило. Як впливова політичні сила вона вперше заявила про себе на Волині лише під час парламентських виборів навесні 1928 р. [1, арк.5-6].
   Наприкінці 1927-на початку 1928 pp. спостерігається активізація українських політичних партій на західноукраїнських землях і, зокрема, на Волині, яку зумовили парламентські вибори, призначені на весну 1928 р.
   З осені 1927 р. між впливовими українськими політичними партіями відбуваються переговори та консультації щодо можливої спільної участі у виборах. 12 листопада 1927 р. на засіданні ЦК УНДО було вирішено йти на парламентські вибори в коаліції з іншими політичними партіями. Тоді ж відбулися переговори з УСРП, на яких УНДО представляли Д.Левицький та В.Целевич. Але досягти домовленості про спільну участь у виборах не вдалося. 24 листопада 1927 р. керівництво УСРП надіслало до секретаріату УНДО лист з рядом вимог, які виявилися неприйнятними для партії [2, s.93-94].
   У результаті найвпливовіші українські політичні сили брали участь у виборах в коаліції з іншими партіями та організаціями. В листопаді 1927 р. було утворено новий Блок національних меншин (БНМ), до складу якого увійшли УНДО, білоруські, німецькі та єврейські політичні організації [3, с.75].
   Преса, що стояла на позиціях УНДО, зокрема, газета "Українська громада" щодо участі партії у парламентських виборах у складі БНМ, звертала увагу і на той чинник, що в переддень виборів до парламенту всі польські політичні угруповання порозумілися між собою, тому, враховуючи ситуацію, партія бере участь у виборах у складі вищеназваного блоку. Також наголошувалося на тому, що УНДО зверталося до всіх українських політичних партій, що "стоять на грунті національному й визнають принципи демократії створити спільний український фронт" [4, с.1-2]. З приводу роз'єднання українських політичних сил в одній з передвиборчих відозв, розповсюджуваних на Волині, писалося: "Щоб провести якнайбільше послів українці, беруть у них (виборах - Я.Ц.) участь разом з иншими непольськими народами", однак деякі партії "... поставили свої вузько партійні інтереси вище добра цілого українського народу" [5, арк.383]. Нездатність переступити через свої амбіції помітно послабила позиції українських національних партій, особливо на Волині, де їх впливи і так були незначними. Аналізуючи ситуацію, що склалася в українському політичному таборі в переддень виборів, газета "Українська громада" зазначала, що "Надмірна кількість політичних партій і їх невміння творчо співпрацювати для спільних цілей - є доказом, що нарід стоїть ще на найнижчому ступені своєї громадської свідомости" [6, с 2].
   У січні 1928 р. для активізації виборчої роботи на північно-західних землях було створено Український Центральний Виборчий комітет для Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся, який увійшов, як автономна одиниця до БНМ. Окрім націонал-демократів, до його складу увійшли також і "безпартійні діячі Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся" [7, сі].
   Основними формами агітаційної передвиборчої роботи були передвиборчі віча, поширення агітаційних листівок та відозв. На вічах виступали члени та прихильники партії, пропагувалася програма партії та розповсюджувалися партійні видання, насамперед газета "Українська громада" [8, арк.4]. Досить часто такі заходи зривались опонентами - представниками інших українських політичних сил, насамперед компартійних. Наприклад, у селі Боремель (Дубнівський повіт) передвиборче віче, організоване В.Проказюком, було зірване прихильниками партії "Сельроб" [9, с.2].
   Активна кампанія супроти націонал-демократів, розгорнута під час виборів до парламенту компартійними політичними силами, переслідувала чітко окреслену і цілком конкретну мету -дискредитувати своїх опонентів в очах українського населення. У "Виборчому пораднику", виданому напередодні виборів "Сельробом", писалося: "Пам'ятаймо, що кожний голос, відданий на бльок меншостей чи на листу УНДО, є добровільне запродання себе свойому та чужому капіталові і фашизмові" [10, с2].
   Позиція українських компартійних сил щодо УНДО пояснюється не лише боротьбою за голоси українського виборця, а, головне, тим чинником, що офіційні органи УСРР і КП(б)У безпосередньо пов'язували свою роботу в Західній Україні лише із зміцненням комуністичних і прорадянських організацій. Тому працівники повноважного представництва СРСР у Варшаві просили затвердити річний бюджет, в якому, між іншим, передбачалося виділити на підтримку Сельробу - 30 тис. американських доларів, а на розклад УНДО - 6 тис. [11, с 17]. Компартійні сили називали УНДО "агентурою польського фашизму", яка намагається спрямувати трудящих у русло угодовства з пілсудчиною [12, с.214]. На Волині ситуація для націонал-демократів ускладнювалася ще й тим, що позиції партії у краї були незначними, а впливи "Сельробу" навпаки, особливо у північних повітах. Не останню роль у цьому відіграв "Сельсоюз", який був утворений на Волині ще в 1924 р. внаслідок об'єднання селянських комітетів, а пізніше став складовою частиною "Сельробу" [13, с.68].
   Як бачимо, на Волині УНДО зустріло протидію не лише з боку урядових структур, а й з боку лівих українських політичних сил, впливи яких тут, на відміну від українських націонал-демократів, були значно сильнішими.
   За таких умов ініціативним групам прибічників партії вдалося створити Повітові виборчі комітети, які займалися передвиборчою агітацією на користь УНДО. 8 січня 1928 р. такий комітет був створений у Дубно, а очолив його війт гміни Дубно Т.Назарук [1, арк. 13]. У Рівненському повіті ініціативну групу очолював О.Карпинський. В рапорті команди державної поліції про виборчу діяльність у Рівненському повіті зазначалося, що найбільш активну участь в виборчій праці на користь партії брали О.Карпинський, І.Облонський, В.Горохович [14, арк.5]. У Луцькому повіті активно працювали члени партії, які були згуртовані навколо часопису "Українська громада". Його видавництво субсидіювалося проводом партії [14, арк.5], що дало змогу збільшити тираж газети у 1928 р. до 4,5 тис. примірників [15, с 124]. Прихильники партії діяли також в інших повітах Волині. У Кременецькому повіті особливою активністю вирізнялися Б.Козубський та С.Рудников, які в 1927 р. організували партійний осередок [1, арк. 17], у Володимирському - до виборчої праці долучився А.Річинський, на той час голова повітової "Просвіти", у Здолбунівському - П.Маркович і Ф.Павлюк, котрі забезпечували проведення передвиборчої агітації в Здолбунові, Мізочі, Дермані, Острозі [1, арк.22-23] та в інших повітах Волині [5, арк.З97]. У ході виборчої кампанії на Волині було поширено ряд відозв та листівок УНВК. Основна увага в них зосереджувалася на тому, що члени цього об'єднання будуть вести боротьбу "За відібрання землі від обшарників і за справедливий її розподіл поміж місцевим трудовим селянством, за рідну школу для українських дітей взагалі боротися за все, що необхідне для соціяльного і національного розвитку мас" [5, арк.385]. В іншій листівці, датованій лютим 1928 p., писалося, що вестиметься боротьба за безоплатну передачу землі селянам, вчинятиметься протидія урядовій політиці осадництва, захищатимуться соціальні інтереси працюючих. Окремо йшлося про релігійне питання, а саме: висувався постулат боротьби "За свободу совісти і церкви" [5, арк.387]. Таку свою позицію у релігійному питанні націонал-демократи обґрунтовували тим, що захищають "... душу українського народу перед національним і моральним каліцтвом" [16, с31]. У відозві, виданій Українським виборчим комітетом у Володимирі під назвою до "До українського населення Володимирщини, Горохівщині, Ковельщини та Любомльщини", наголошувалося, що "Своїм виборцям наше населення дасть короткий наказ: - боротися 1, за амністію для політичних в'язнів; 2, за поліпшення долі українського селянина й робітника та за піднесення економічного добробуту працюючих мас; 3, за рідну школу й рідну церкву; 4, за вільний й всебічний розвиток українського народу" [5, арк.397]. Газета "Українська громада" опублікувала "Відозву" Виборчого Комітету Блоку Національних Меншин, в якій зазначалося, що БНМ у майбутньому сеймі вестиме боротьбу "за рівність усіх громадян". І далі "Майбутній сойм має піддати ревізії конституцію, тому кожна національність мусить післати до сойму й сенату якнайбільше представництво, котре стало б в обороні ідеольогії, а також інтересів кожної народности", - наголошували автори відозви [17, сі].
   Таким чином, у своїй передвиборчій агітації партія представляючи себе, репрезентантом інтересів українців та обстоюючи концепцію співпраці етнічних меншин у країні, декларувала, що в майбутньому парламенті її представники відстоюватимуть соціальні, економічні та політичні права українського населення в Польщі, протидіятимуть дискримінаційній політиці Варшави на українських землях, боротимуться проти їх колонізації. Окрім цього, партія стояла на позиції безоплатного розподілу земель між українськими селянами - найактуальнішої проблеми тогочасного суспільства.
   Окремим об'єктом передвиборчої агітації було українське жіноцтво. У виданій УНДО напередодні виборів брошурі під назвою "Що треба Українській жінці знати про Вибори?", яку поширювали на Волині, писалося "З нами ідуть разом до виборів Німці, Білорусини, а навіть на Волині ідуть з нами жиди... Стійте на сторожі прав Українського Народа! Стійте на сторожі української жінки і дитини! Віддайте голоси на лісту число 18" [5, арк.381].
   На виборах до сейму, що відбулися 4 березня 1928 р., УНДО отримало у складі БНМ близько 600 тисяч голосів українських виборців [3, с.75-76]. Але основна маса голосів, поданих за партію, припала на три східногалицьких воєводства. На Волині націонал-демократи отримали лише 33290 голосів українських виборців, які розподілилися по повітах таким чином: Дубнівський-8213; Горохівський - 400; Ковельський- 250; Кременецький- 4021; Любомльський - 50; Луцький-10300; Рівненський - 8902; Здолбунівський - 1154 [18, арк.11 зв.].
   За результатами парламентських виборів 1928 р., в цілому на Західній Україні партії вдалося провести до парламенту Польщі 23 послів і 9 сенаторів [3, с.76], з яких лише один представляв Волинь.
   Дещо пізніше в польському сеймі було сформовано український парламентський клуб, до складу якого увійшли 26 послів, з яких 23 - члени УНДО та представники Сельсоюзу і безпартійні. Очолив український парламентський клуб Д. Левицький [19, s. 155].
   У парламенті Дугої Речі Посполитої партія відразу ж заявила про свою опозиційність. ДЛевицький у своєму виступі 29 березня 1928 р. від імені українського клубу наголосив, що "Вступаючи до цих законодатних палат (польського Сейму і Сенату), українці будуть і тут змагатися до здійснення найвищого права української нації" [20, с.31].
   Результати виборів для УНДО на північно-західних землях було названо "повним національним погромом". Преса, що стояла на позиціях націонал-демократів, з цього приводу наголошувала: "Виявилося, що холмсько-волинське громадянство не є ані остільки патріотичне, ані остільки політично зріле, щоби розуміти найпростіші і найосновніші правди національного політичного життя. Внаслідку повний загальнонаціональний погром... бо замість одного спільного українського бльоку ми мали три українські виборчі лісти" [21, с 2].
   Отже, основними причинами поразки націонал-демократів у регіоні було названо як "політичну незрілість" українського населення регіону, так і неспроможність українських політичних партій об'єднатися та знайти порозуміння між собою, в результаті чого замість одного спільного блоку українці "мали три виборчі лісти". Прогнозуючи подальші перспективи партії на північно-західних землях, партійна преса УНДО, зокрема, газета "Українська громада", зазначала: "Очевидно, що такий погром є одночасно страшним ударом для людей, які мають свідомість національного добра і зла, але така невдача є для них одночасно товчком для дальшої роботи на инших основах" [22, с.2].
   Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) була утворена 14 лютого 1926 р. у результаті об'єднання Української радикальної партії, яка діяла у Галичини та волинських соціалістів-революціонерів. У керівному органі партії півтисячну волинську партійну організацію представляли А.Нивинський та С.Жук. Незважаючи, що як й УНДО, УСРП стратегічну мету своєї діяльності вбачала у відродженні української незалежної держави на всіх етнічних землях, а інкорпорація Західної України Польщею трактувалася партією як нелегітимна, між націонал-демократами та соціалістами-радикалами точилося безкомпромісне протистояння, яке було зумовлене їх ідеологічними розбіжностями. У зв'язку з підготовкою до парламентських виборів між керівництвом обох партій відбулися переговори та консультації однак консенсусу так і не було досягнуто. У результаті найвпливовіші українсько партії пішли на вибори в коаліції з іншими політичними об'єднаннями. УСРП, зокрема, боролася за місця в парламенті, об'єднавшись з соціал-демократичною групою "Вперед" [3, с.75].
   У ході виборчої кампанії між обома партіями спостерігалося протистояння, яке не принесло користі ні УНДО, ні УСРП, а лише послаблювало їх позиції. На сторінках своїх партійних пресових органів радикали звинуватили націонал-демократів у тому, що саме з їхньої вини не було утворено спільного українського блоку [23, с.2].
   Одноднівка "Боротьба", видана взимку 1928 р. на Волині, в номері присвяченому участі соціалістів-радикалів у парламентських виборах, характеризуючи ситуацію в українському національно-державницькому політичному таборі, звертала увагу на те, що об'єднання УНДО, УСРП та Селянського Союзу стимулювало би утворення спільного українського блоку, який репрезентував би та захищав інтереси українського населення у майбутньому сеймі. Однак саме УНДО недооцінило можливості утворення такого спільного виборчого блоку, а співпраця націонал-демократів з представниках інших етнічних груп, насамперед євреями, унеможливила об'єднання українських партій в єдиний виборчий блок [24, с 1 -2].
   Таким чином, роз'єднання українського національного політичного табору, висунення взаємних звинувачень один одному в результаті послаблювало політичні впливи обох партій. Особливо негативно міжпартійні розбіжності позначилися на ході виборчої кампанії на Волині, де позиції соціалістів-радикалів, як показали вибори до органів місцевого самоврядування 1927 р., й до того були незначними.
   На перебігу виборчої кампанії помітно позначався й урядовий чинник. Представники опозиційних до влади українських політичних сил, зокрема і УСРП, зазнавали переслідувань з боку поліції. Наприклад, 7 лютого 1928 р. поліція провела обшуки та заарештувала провідних діячів УСРП О.Навроцького, М.Стахіва [25, с 1].
   На Волині ситуація ускладнювалася ще й тим, що виборчі комітети УСРП діяли лише у Кременці (голова С.Жук), Здолбунові (голова А.Нивинський) та Рівному (керівники А.Нивинський та О.Казимирецький) [26, с.4]. Зважаючи на перешкоди з боку влади, організувати належну виборчу роботу було складно. Основною формою виборчої агітації соціалістів-радикалів були народні віча, на яких виступали відомі члени партії, та розповсюджувались агітаційні видання УСРП. Але такі заходи неодноразово зривались як поліцією, так і представниками компартійних сил. Наприклад, 22 січня 1928 р. на вічі у м. Остріг (Здолбунівський повіт), на якому виступали С.Жук та І.Блажкевич зі Львова, поліція неодноразово "перебивала промовця", й у цьому поліції "допомагали й місцеві сельроби". Внаслідок конфлікту, що виник, місцевим комендантом поліції було "закрито віче", а С.Жука заарештовано й доставлено до Острозької в'язниці [27, с.З]. Окрім цього, для протидії українським національним партіям, перешкоджання та зриву їхніх передвиборчих заходів влада використовувала також "осадницький чинник". Наприклад, 8 лютого 1928 р. на зорганізованому А.Нивинським вічі в селі Тайкури (Здолбунівський повіт), доповідь А.Нивинського "постійно перебивали" присутні на ньому "усякі пани осадники". Обурені місцеві прихильники партії "викинули їх з помешкання", в результаті чого поліція "знову розігнала виборців і закрила нараду" [28, сі].
   Проте, незважаючи на тиск, що чинився на активістів партії та її прихильників з боку владних структур, УСРП не відмовилася від даної форми агітаційної роботи. У січні 1928 р. народні віча було проведено, зокрема, у селах Уїздці та Новосілки (Здолбунівського повіту). А на вічі 3 лютого 1928 р. у селі Колодно (Кременецький повіт) було майже 3000 осіб [29, с.5]. На передвиборчих вічах і селянських зборах популяризувалася партійна ідеологія, знайомили присутніх на них громадян з суспільно-політичною ситуацією.
   Дотримуючись своєї тактики виборчої боротьби, радикали виступали як проти УНДО, так і проти лівих компартійних сил, звинувачуючи їх у тому, що вони сподіваються не на власні сили, а на зовнішню допомогу [30, с 2].
   Суттєво впливав на перебіг виборчої кампанії і компартійний чинник. "Сельроб", будучи легальною надбудовою КПЗУ, активізував свою діяльність у краї та протидіяв спробам українських національних партій посилити їх позиції в регіоні. Компартійні сили активно опонували українським національним партіям на виборах згідно з рішенням, прийнятим на нараді КПЗУ 28 січня 1928 р. у Данцігу. В ньому наголошувалося, що у зв'язку з парламентськими виборами останні повинні активізувати свою діяльність на території Східної Галичини та Волині [31, арк.155]. Таким чином, під час проведення виборчих заходів соціалісти-радикали опинялися "між двох вогнів": з одного боку - опоненти, з іншого - влада.
   На виборах до сейму, що відбулися 4 березня 1928 р., УСРП спільно з соціал-демократами отримали 268677 голосів українських виборців [3, с.75-76], з яких на Волинь припало 70140 голосів [32, арк.7]. Голоси, подані за партію на Волині, розподілилися вкрай нерівномірно. Наприклад, у Горохівському, Ковельському, Любомльському та Володимирському повітах виборчі списки соціалістів-радикалів не отримали жодного голосу українських виборців.
   Натомість у Кременецькому та Рівненському повітах партія користувалася значним впливом серед українського населення. Помітну роль у цьому відіграв фактор впливів партії в українських культурно-освітніх організаціях. На Кременеччині до активної виборчої праці на користь партії було залучено просвітянські заклади, багатьма з яких керували члени УСРП. Наприклад, у селі Лозах філію "Просвіти" очолював соціаліст-радикал П.Брага [33, арк.25], у селі Медухові (гміна Почаївська) з 22 жовтня 1927 р. головою місцевої просвітянської читальні була Л.Занозовська, яка одночасно входила до керівництва місцевого осередку УСРП [34, арк.4-5]. Багато керівників інших сільських філій "Просвіти" теж долучалися до активної виборчої праці на користь соціалістів-радикалів, серед них, зокрема, голова просвітянської читальні в селі Гнідава І.Бульчицький. Останній брав участь в організації передвиборчих віч на підтримку УСРП [35, арк.6-7]. Цілком закономірно, що в Кременецькому повіті соціалісти-радикали отримали голосів українських виборців більше, ніж у 9-ти інших повітах Волині разом узятих.
   На парламентських виборах 1928 р. УСРП разом з соціал-демократичною групою "Вперед" посіла друге місце серед українських політичних сил. До парламенту Польщі було обрано 8 членів партії, які утворили в сеймі Клуб Української соціалістично-радикальної репрезентації. Від соціалістів-радикалів Волині послом до сейму став С.Жук, а І.Макух був обраний сенатором польського сенату [15, с 100]. У сенаті 9 членів УНДО, 1 соціаліст-радикал і 2 білоруси сформували спільний клуб [3, с.76], який очолив АТорбачевський.
   Таким чином, українські національні партії УНДО та УСРП на парламентських виборах на Волині незважаючи на значну агітаційно-пропагандистську роботу отримали значно менше голосів українських виборців ніж у воєводствах Галичини. Це було зумовлено як відсутністю підтримки ідеології націонал-демократів і соціалістів-радикалів з боку широких верств українського суспільства регіону, так і тією обставиною, що обидві партії після свого утворення не надавали належного значення розбудові своїх волинських партійних організацій. При цьому слід враховувати, що спроби посилити свої впливи вищеназваними партіями наштовхувалися на протидію з боку польського уряду, який відділяючи Волинь від політичних впливів Галичини здійснив комплекс заходів спрямованих напосилення штучного "Сокальського кордону".
   Упродовж другої половини 1928-1929 pp. діяльність українських національних партій на Волині була спрямована на зміцнення своїх позицій у регіоні. Але чинником, що стимулював їх активізацію на Волині навесні-влітку 1930 p., було призначення у травні-липні додаткових виборів до сейму та сенату Польщі. У зв'язку з цим провід УНДО видав спеціальний комунікат, у якому всіх послів та сенаторів, членів партії, було зобов'язано у період з 15 квітня по 25 травня присвятити себе виключно роботі на Волині [36, с.424; 37, арк.6]. За ними було закріплено повіти, де вони мали проводити виборчу роботу. Однак форми передвиборчої агітаційної роботи не відзначалися різноманітністю. Здебільшого це були посольські віча та збори за участю послів та сенаторів. У своїх виступах вони негативно оцінювали внутрішню політику воєводи Г.Юзевського, знайомили присутніх з програмою партії, при цьому підкреслюючи, що УНДО стоїть на платформі відродження української державності, захищає в парламенті Польщі культурно-освітні та економічні права українського населення, протидіє колонізації українських земель польськими осадниками. Саме на цих проблемах акцентував увагу посол О.Вислоцький, виступаючи перед жителями м. Дубно у травні 1930 р. Аналогічного змісту були виступи на вічах та зборах українців, що відбулися за участю послів та сенаторів партії УНДО в інших повітах Волині, а саме: В.Коханом у Володимирському, сенаторкою О.Кисилевською у Кременецькому, С.Бараному Любомльському та іншими членами проводу партії [37, арк. 119-121, арк. 168-169].
   Не залишились осторонь виборчої кампанії і соціалісти-радикали. Як і в УНДО, основною формою проведення їх виборчої агітації були посольські віча, на яких члени УСРП-посли польського сейму, засуджували внутрішню політику Польщі, і особливо реалізацію Г.Юзевським "Волинської програми". Порушувалися й соціально-економічні питання. Зокрема, на передвиборчих посольських вічах у Здолбунівському та Кременецькому повітах посол С.Жук говорив про те, що УСРП веде боротьбу проти колонізації польськими осадниками українських земель, захищає право українців навчатися рідною мовою, бореться за зменшення податків, які влада накладає на українських селян [37, арк. 122-125]. В цілому на Волині УНДО та УСРП упродовж квітня-травня 1930 р. провели 156 посольських віч [37, арк. 130, арк. 173].
   Суттєва відмінність у проведенні партіями виборчої агітації на Волині полягала в тому, що націонал-демократи намагались охопити всі повіти, тоді як соціалісти-радикали проводили свої виборчі акції лише там, де були їх партійні осередки або прихильники. За даними команди державної поліції, кожне посольське віче, організоване УНДО та УСРП, відвідувало в середньому 60-80 осіб, а на деяких було до 300 осіб [37, арк. 169]. Безсумнівно, передвиборча робота сприяла політичній активізації волинян і певною мірою вплинула на посилення позицій українських національних партій на Волині. Результати парламентських довиборів для обох партій були позитивні: УНДО отримало 2 посольські мандати до сейму (послами були обрані Л.Серветникта С.Підгірський) та один до сенату (О.Черняхівський) [36, с.424]. Два соціалісти-радикали стали послами до сейму (І.Власовський і А.Нивинський) [38, сі] і двоє - сенаторами (І.Бондарук та Є.Петриківський [39, с.2].
   Як бачимо, результати довиборів підтвердили тенденції до зміцнення впливів українських національних партій на Волині, за винятком Ковельщини, де домінували компартійні політичні сили, які отримали на довиборах 4 мандати. З іншого боку, при аналізі їх результатів необхідно враховувати, що проурядовий ББСУ не брав у них участі, що великою мірою позначилося на їх результатах.
   Однак новообрані посли та сенатори не встигли навіть прийняти присягу, оскільки 30 серпня 1930 р. Ю.Пілсудський видав розпорядження про розпуск парламенту та призначення нових виборів до сейму 16 листопада, а до сенату 23 листопада 1930 р. [40, s.2].
   Загострення внутрішньополітичної кризи в країні і наступ "санації", що зумовили небувалу напругу в суспільстві, поєднані з проведенням "пацифікації" були розраховані на досягнення конкретних політичних цілей: забезпечення бажаних для влади результатів виборів до сейму та сенату [41, с.24]. Ю.Пілсудському не були потрібні демократичні вибори, а потрібен був парламент, який би виконував його волю [42, с 46].
   Обидві політичні партії, будучи опозиційними до влади, опинились у складній ситуації -влада розпочала вдаватися до репресивних заходів. У зв'язку з розпуском парламенту колишні посли та сенатори втратили депутатську недоторканність. Упродовж вересня-жовтня 1930 р. поліція заарештувала ряд провідних політичних діячів-опозиціонерів. Восени 1930 р. було ув'язнено 30 колишніх послів [3, с 77] у тому числі й голову УНДО Д Левицького [43, с.2].
   Українські політичні партії розуміли, що за таких умов необхідно шукати порозуміння, до якого закликало УНДО. Внаслідок переговорів, проведених між УНДО, УСРП та УСДП, було створено спільний виборчий блок [44, с.7], до якого незабаром приєднались і західнобілоруські політичні сили.
   У вересні 1930 р. керівництво УНДО, УСРП та УСДП прийняли спільну заяву, в якій вони від імені українського організованого суспільства та у зв'язку з подіями, що відбувалися на західноукраїнських землях у складі Польщі, засудили діяльність націоналістичного підпілля та відмежувалися від актів саботажу, що їх здійснювало націоналістичне підпілля у відповідь на "пацифікаційні" акції з боку влади. Водночас у документі було вказано на недопустимість перекидання "... збірної відповідальности й відплати за всі тії акти на невинне й безборонне українське населення та проти нагінки польської преси й ріжних польських організацій на все українське населення" [45, с 2].
   Отже, у результаті ускладнення внутрішньої ситуації в державі, зумовленої проведенням "пацифікації", українські національні партії об'єдналися задля спільної участі у парламентських виборах. Це тимчасово призупинило протистояння між націонал-демократами та соціалістами-радикалами.
   З українських політичних партій до об'єднання УНДО, УСРП та УСДП в спільний виборчий блок негативно поставився "Сельроб", який на своїх передвиборчих заходах піддавав його критиці [46, с 155]. Це помітно ускладнило обом політичним угрупованням проведення виборчих заходів на Волині, оскільки позиції та впливи сельробівців, особливо у північних повітах, були значними, що наочно підтвердили результати попередніх виборів.
   Об'єднавши зусилля та виступаючи одним виборчим блоком, УНДО й УСРП проводили спільні наради з приводу формування виборчих списків. У рапорті волинського воєводи про формування спільних виборчих списків УНДО та соціалістів-радикалів у виборчому окрузі № 57 зазначалося, що УНДО й УСРП провели спільне засідання у Луцьку щодо участі у виборах до сейму та сенату, де прийнято рішення про формування спільного виборчого списку, який очолив член ЦК УНДО З.Пеленський [47, арк. 180], у виборчому окрузі № 58 спільний виборчий список обох партій очолив колишній посол до сейму, член Головної Управи УСРП С.Жук [47, арк. 178], а в окрузі № 56 - С.Хруцький, член УНДО [48, s.2].
   Помітну роль у проведенні виборчої кампанії на користь українсько-білоруського блоку відігравав "Союз Українок", який перебував під значним впливом УНДО. В рекомендаціях проводу партії щодо залучення українського жіноцтва до виборчих акцій зверталася увага, що до кожного виборчого комітету необхідно ввести щонайменше 2 жінки, пам'ятаючи при цьому, що жінки становлять 50% виборців [49, арк. 10]. Керуючись вимогами проводу УНДО щодо організації виборчої роботи на місцях, повітові комітети партії повинні були "зорганізувати виборчий апарат в повітовому осередку", а також зорганізувати контроль самого голосування [49, арк. 13]. У свою чергу керівництво УСРП у зверненнях до членів партії зобов'язувало їх організовувати та проводити агітаційні заходи, наголошуючи натому, що члени партії обов'язково мають бути присутні на засіданнях виборчих окружних комісій, щоб захищати інтереси партії [50, арк. 13].
   На Волині восени 1930 р. умови діяльності опозиційних політичних партій мало чим відрізнялися від умов у Галичині. Органи поліції в цей період широко практикували репресії до відомих членів УНДО та УСРП. В ніч з 17 на 18 жовтня 1930 р. було заарештовано Г.Нивинську, члена УСРП, дружину кандидата в посли А.Нивинського [47, арк. 193], 19 жовтня 1930 р. у Рівному така ж доля спіткала С.Жука [47, арк. 190], котрий виконував функції заступника голови УСРП [51, с.424], якого у січні 1931 р. було ув'язнено на 2 роки "за антиурядову діяльність" [52, с.6]. Як зазначає у своїх спогадах І.Макух, "Прокурорськими свідками (При розгляді у суді справи С.Жука - Я. Ц.) було кілька польських колоністів, які з-поза плотів підслухували промову і при тім, як виявилося, навіть не вміли говорити по-українськи. Це був найтяжчий засуд на будь-якого посла в Польщі взагалі. Це була помста за світлу організаційну і національно-освідомну працю посла Семена Жука" [51, с.424]. У Степані (Костопільський повіт) поліція заарештувала та вивезла до Рівного кандидатау посли О.Кудру [53, с.5].
   Таким чином, арешти та переслідування відомих членів партії призвели до того, що в переддень виборів опозиція залишилися без політичного керівництва, що негативно позначилося на проведенні виборчих заходів. До всього проводячи такі заходи, УНДО та УСРП на Волині часто були змушені діяти напівлегально. З цього приводу у ситуаційному звіті волинського воєводи за жовтень 1930 р. зазначалося, що А.Нивинський провів ряд нелегальних зустрічей і нарад у Дубнівському та Здолбунівському повітах, ціллю яких була підготовка до виборів [47, арк.175].
   Досліджуючи проблему участі УНДО та УСРП у виборах 1930 р. на Волині, необхідно зазначити, що, окрім них, активними учасниками виборчих перегонів з українського боку були також і представники тих українських політичних сил, котрі стояли на позиціях співпраці з владою. Останні брали участь у виборах у складі проурядового ББСУ, виступаючи у своїх пресових органах проти українсько-білоруського виборчого блоку, зокрема, звинувачували УСРП у тому, що: "... радикали заключили угоду з тими, що ще два роки тому йшли з жидівськими багачами й лихварями" [54, с 2]. Щодо діяльності українських національних партій на Волині, "Українська нива" у своєму виборчому додатку стверджувала, що "Духовна окупація українського селянства на Волині російськими чиновниками за допомогою галицьких партій привела до того, що за останні 10 літ наше селянство виділило незначну свою інтелігенцію" [55, с 1-2].
   Отже, як бачимо, протидія органів польської влади, застосування репресій супроти опонентів, намагання дискредитувати представників українського національного табору з боку українських угодовських структур мала конкретну мету: унеможливити здобуття парламентського представництва українськими національними партіями. У той час керівництво обох партій особливу увагу звернуло на Волинь. Це проявилося, зокрема, у наданні матеріальної підтримки місцевим партійним структурам. Ще у серпні 1930 р. Головна Управа УСРП прийняла рішення виділяти Рівненському і Кременецькому повітовим секретаріатам партії фінансову допомогу в розмірі сто злотих кожному секретаріату щомісячно [50, арк.23].
   У жовтні у пресі було оприлюднено звернення до українського громадянства Західної України, у якому його закликали "піти лавою до виборчої урни й одностайно засвідчити свою організованість, дисциплінованість та громадянську зрілість", що дасть можливість "здобути всі свої справедливі національні і соціяльні права" [56, с.2].
   Силовий тиск на українське суспільство з боку держави плюс "пацифікація" забезпечили потрібні для влади результати виборів. Якщо у Східній Галичині українсько-білоруський виборчий блок набрав 30,8% голосів [3, с 77], то на Волині, за з офіційними результатами виборів, - близько 62 тисяч голосів українських виборців, чи 12,65%. Тоді як за ББСУ було віддано 390 тисяч голосів, або 78,86%. У голосуванні до сейму на Волині брало участь 509 тис. осіб, чи 58,5 % усіх жителів краю, що мали право голосу [57, арк.36]. У підсумку послами до сейму стали 15 членів ББСУ та один представник УНДО, а саме: З.Пеленський від виборчого округу № 57 за загальним списком УНДО послом став С.Хруцький [57, арк.36].
   Таким чином, об'єднання націонал-демократів та соціалістів-радикалів у спільний виборчий блок принесло на Волині дивіденди лише УНДО. Щодо УСДП, то її представники у виборчих списках українсько-білоруського блоку на Волині були відсутніми з тієї причини, що у краї у той час впливи соціал-демократів були відсутніми.
   У листопаді 1930 р. поліцією було заарештовано І.Власовського, І.Бондарчука (УСРП), В.Островського (УНДО) [57, арк.73]. У виборах до сенату 23 листопада взяло участь 321 529 осіб з 561 383, які мали право голосу. Згідно офіційних результатів голосування ББСУ отримав на Волині 280 573 голоси, а українсько-білоруський блок лише 21 533 голоси [58, арк.5]. Тому всі 5, сенаторів, обраних у краї балотувалися за списками ББСУ [57, арк.56].
   В результаті українські національні партії - учасники виборів - отримали не набагато меншу кількість голосів, ніж на виборах 1928 p., проте втрати посольських мандатів були відчутними. УНДО здобуло 17 місць у сеймі, соціалісти-радикали 3, сенаторами стали 3 члени УНДО і 1 -УСРП. Силовий тиск польської держави наукраїнське суспільство приніс свої результати. Правда, режимові не вдалося досягти однієї з головних цілей - цілком позбавити українське населення парламентського представництва [41, с 29].
   Як бачимо, результати осінніх виборів 1930 р. на Волині для УНДО та УСРП виявилися невдалими. Незважаючи на об'єднання в спільний виборчий блок, обидві партії отримали значно менше голосів порівняно з попередніми виборами. Головними чинниками, що вплинули на результат виборів, були репресії з боку влади щодо опозиційних політичних сил, тиск на українське громадянство, "пацифікація" та фальсифікації підсумків голосування. І хоча на Волині пацифікаційні акції з боку влади не набрали таких масштабів, як у східногалицьких воєводствах, але у цьому регіоні поліцейські відділи не лише били людей, а й палили цілі господарства. В окремих випадках поліція заарештовувала молодих українців та по "дорозі їх стріляла, бо вони, мовляв, утікали" [51, с.401]. На Волині "пацифікації" було проведено в Доросинях, Старій Вижві, Торстянці, Поворську та ряді інших сіл регіону [59, с.219]. Каральні акції досягли своєї мети, багато українців Волині не брали участі у голосуванні, що й відобразилося на загальних результатах виборів.

Джерела та література

1. Державний архів Волинської області (далі - ДАВО). - Ф. 46. — Оп. 9а. - Спр. 495.
2. Tomczyk R. Ukramskie Zjednoczenie Narodowo-Demokrayczne (UNDO), a wybory parlaentarne w 1928 roku II Biuletyn Polydniowo-Wschodniego instytutu naukowego w Przemys lu. - № 3. - S. 92-110.
3. Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Зазідної України в парламенті Польщі (1922-1939 pp.)//УІЖ.- 1993.-№1.- С.72-84.
4. На передвиборчім фронті // Українська громада. - 1928. - 1 січня.
5. ДАВО. - Ф. 46. - - Оп. 9. - Спр. 237.
6. Нарід і партії // Українська громада. - 1928. - 19 січня.
7. Українська громада. - 1928. - 26 січня. ДАВО. - Ф. 46. - Оп. 9. - Спр. 1021. З виборчої праці // Українська громада. - 1928. - 19 січня.
10. Маківка С Виборчий порадник.-Львів -Луцьк -Холм - Бересть: Накладом автора (Видання Українського Селянсько-Робітничого Соціялістичного Об'єднання (Сель-Роб), 1928. - 16 с
11. Соляр І.Я. Проблема консолідації національно-державницьких сил Західної України (1923- 1928рр.): Автореф. дис. канд. істор. наук 07.00.01 /Львів: НАН України: Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича, 1995.-20 с
12. Галушко Є. Нариси історії ідеологічної та організаційної діяльності КПЗУ в 1919-1928рр. - Львів, 1967.- 262 с
13. Васюта І.К. Селянський рух на Західній Україні в 1919-1939 pp. - Львів, 1971. - 221 с
14. Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО). - Ф. 30.- Оп. 18. - Спр. 1274.
15. Власюк О.В., Сидорук В.Й., Цятко В.М. "Східні креси" - під знаком польського орла. - Рівне: Волинські обереги, 2004. - 136 с
16. Д-р Загайкевич В. Одною лавою, спільним фронтом. - Львів-Перемишль, 1928. - 32 с
17. Відозва // Українська громада. - 1928. - 5 лютого.
18. ДАВО. - Ф. 46.- Оп. 9. - Спр.233.
19. Brzoza С. Ukrainska reprezentacjia parlamentarna w II Rzeczypospolitej II Krakowskie Zesyty Ukrainoznawcze.- T.I-II. - Krakow, 1992-1993. - S. 153-165.
20. Семенюк А. На тему українсько-польських відносин. Критичні зауваження. - Міннеаполіс, Міннесота, США, 1996. - 167 с
21. Кедрин І. Як ми йдемо до об'єднання // Українська громада. - 1928. - 29 липня.
22. Кедрин І. Чи вигідно бути безпартійним? Із дивоглядів політичного життя на Волині? // Українська громада. - 1928. - 1 липня.
23. УНДО Волить і на Волині чужу буржуазію // Громадський голос. - 1928. - 20 січня.
24. З'ясування позицій // Боротьба [одноднівка]. - 1928.
25. Арешт членів Секретаріяту Укаїнської Соціялістично-Радикальної Партії // Громадський голос. - 1928. -11 лютого.
26. Боротьба. - 1928.
27. Віче в Острозі // Боротьба. - 1928.
28. Як на Волині роблять вибори // Громадський голос. - 1928. - 16 лютого.
29. З виборчого руху УСРП // Громадський голос. - 1928. - 17 лютого.
30. Деморалізатори //Громадський голос. - 1928. - 3 березня.
31. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). - Ф. 121. - Оп. 3. - Спр. 135.
32. ДАВО. - Ф. 46. - Оп. 9а. - Спр. 351.
33. Державний архів Тернопільської області (далі - ДАТО). - Ф. 2. - Спр. 484. - Оп. 2.
34. ДАТО. - Ф. 2. - Оп. 2. - Спр.483.
35. ДАТО.-Ф. 2. - Оп.2. - Спр. 471.
36. Кугутяк М. Історія української націонал-демократи(1918-1929). -Т.1. -К. -Івано-Франківськ:Плай, 2002. - 536 с
37. ДАРО. - Ф. 33. - Oп. 4. - Спр.46.
38. Вислід соймових виборів у Луцькій окрузі II Сила. - 1930. - 22 травня.
39. Вислід сенатських виборів на Волині // Поступ. - 1930. - 1 червня.
40. Rozwiazanie parlamenty II Zemia Wolynska. - 1930. - 7 wresnia.
41. Швагуляк M.M. "Пацифікація": Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. -Львів, 1993.-52 с
42. Кучерепа М.М., Давидюк Р.П. Волинське українське об'єднання (1931-1939). - Луцьк, 2001. - 420 с
43. Д-р Дмитро Левицький голова УНДО -ння- на волі // Новий час. -1931.-20 липня.
44. український виборчий бльок заключений // Громадський голос. - 1930. - 27 вересня.
45. Комунікат // Громадський голос. - 1930. - 4 жовтня.
46. Сизоненко Г.С. "Сель-роб" у боротьбі за возз'єднання. - Львів: Каменяр, 1971. - 176 с
47. ДАРО. - Ф. 33.- Оп. 4. - Спр. 47.
48. Eho Rowienskie. - 1930. - 26 pazdziernika.
49. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові). - Ф. 344. -Оп. 1.-Спр.46.
50. ДАВО. - Ф. 1. - Оп. 2. - Спр. 2241.
51. Макух І. На службі народній: Спогади. - К., 2001. - 572 с
52. Сурма. - 1931. - Березень.
53. Діло. - 1930. - 6 листопада.
54. Певний П. Сейм, сенат і Волинь // Українська нива. - 1930. - 30 вересня.
55. Волиняк П. Духовна окупація українського селянства // Українська нива / Виборчий додаток.
56. Український народе // Громадський голос. - 1930. - 11 жовтня.
57. ДАРО. - Ф. 33. - Оп. 4. - Спр. 49.
58. ДАВО. - Ф. 46. - Спр. - Оп 9. - Спр. 1599.
59. Оксенюк Р. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та національно-визвольний рух трудящих (1861-1939). - Львів, 1970. - 274 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com