www.VuzLib.com

Головна arrow Краєзнавство, етнографія, етнологія arrow Німці на Волині у світлі аграрної колонізації губернії другої половини XIX - початку XX ст.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Німці на Волині у світлі аграрної колонізації губернії другої половини XIX - початку XX ст.

О.Шмид

НІМЦІ НА ВОЛИНІ У СВІТЛІ АГРАРНОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ ГУБЕРНІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.

   Актуальність. Колонізація Волинської губернії німецькими переселенцями вже не перший рік привертає у вагу багатьохукраїнськихісториків-краєзнавців. Інтерес до неї не послаблюється й сьогодні, після досить широкого висвітлення в науковій літературі. Окрім теоретичної цінності, дослідження німецької колонізації Волині як складової спільної українсько-німецької історії сприяє певною мірою гармонізації міждержавних стосунків між Україною та Німеччиною. Дослідження проблем історичного розвитку національних меншин на українській території в контексті загальноєвропейських історичних процесів демонструє міжнародній спільноті європейсько-інтеграційну орієнтацію сучасних українських науковців.
   Завдання. Оскільки нас насамперед цікавить господарська колонізація волинських земель, в даній статті ставимо перед собою наступні завдання: з'ясувати економічні та політичні причини масового заселення Волині німецькими колоністами; розкрити особливості законодавчого регулювання процесу царським урядом; визначити регіони виходу переселенців та географію розселення на території губернії; відтворити динаміку чисельного зростання німецького населення та розвитку землеволодіння колоністів; розкрити проблему “германізації” та “мирного завоювання” Волині; дослідити наслідки німецької колонізації.
   Історіографія. Друга половина XIX ст. характеризувалась посиленням інтересу до вивчення проблем регіонів у Російській імперії. Не оминула увага дослідників і Волинську губернію. Сюди відряджаються офіцери Генерального штабу армії, чиновники з особливих доручень для збору статистичних даних економічного та військового характеру. Підсумками їх досліджень стали праці А. Вороніна (1871 р.) П. Чубинського (1872 р.) [21], І. Рудченка (1882 р.) [7], А. Забєліна (1887 р.) [6], в яких знаходимо фрагментарні відомості про заселення Волині німецькими колоністами. Посилення уваги властей до волинських німців у 80-90-х pp. XIX ст. зумовило накопичення матеріалів про німців в фондах українських архівів різних рівнів. На початку XX ст. в російській історіографії та суспільстві вцілому посилюються антинімецькі настрої, що покликало до життя вихід праць тенденційно-шовіністичного характеру. А. Ліпранді [9], Р. Дмовський [5] та інші натхненники антинімецької істерії били на сполох, звинувачуючи німців у “мирному завоюванні Росії”.
   Вчені-історики радянських років, дороговказом для досліджень яких слугувала марксистська теорія, проблем вивчення історії національних меншин у регіонах майже не досліджували (за винятком праць С. Макар чу ката В . Наулка). Зі здобуттям українським народом власної незалежної держави ропочалось поступове відродження краєзнавчого руху. Різні наукові товариства та університети систематично організовують регіональні, всеукраїнські та міжнародні наукові конференції, присвячені минулому історичної Волині. В результаті тривалої наукової роботи з'являється ряд дисертаційних досліджень та монографій М. Бармака [1], М. Костюка [8], О. Суліменка [20], Ю. Поліщука [16], що в тій чи іншій мірі дають можливість ознайомитись з німецькою колонізацією Волинської губернії. Наявність ґрунтовної джерельної бази дозволяє проливати світло на все нові й нові сторони економічного, громадського та культурного життя німецької національної меншини на Волині, залишає можливість для подальшої наукової роботи над окресленою проблематикою.
   Заснування німцями перших компактних поселень на території Волині відноситься до кінця XVIII - початку XIX ст. Більшість переселенців були менонітами, котрі емігрували через релігійні переслідування на Батьківщині, а також ремісники, яких запрошували багаті волинські магнати-поляки [20;с.8]. Після польського повстання 1831 р. посилюється переселення німців з привіслянських губерній Царства Польського. Та до середини XIX ст. колонізація не набула значної потужності, носила спорадичний та неорганізований характер.
   Справжньої масовості заселення Волині німецькими переселенцями набуло в другій половині XIX ст. Царський чиновник А.3абєлін подає картину німецької колонізації Волині на 1861 р. У 1861 р. на території Волинської губернії проживало 13 711 чол. німецьких поселенців. Найбільше колоністів оселилось в Житомирському повіті (4 539 чол), далі йшли Луцький (3 731 чол), Рівненський (1 907 чол.), Новоград-Волинський (1 733 чол.). У сусідньому з Луцьким-Ковельському повіті поселилось лише 56 іноземців, в Острозькому- 72 чол., Старокостянтинівському - 93 чол. Серед усіх переселенців 9 313 чол. (68 %) були вихідцями з Царства Польського і мали російське підданство, 4 392 чол. (32 %) - емігрували з Західної Європи [6;с.167].
   Значна кількість колоністів прибувала на Волинь з аграрно перенаселених земель Німеччини (Бадену, Вюртембергу, Ельзасу, Пфальпу, Західної Пруссії, Данцигу та ін.), Австрії, з Царства Польського (Варшавської і Радомської губерній) [16;с.32]. Якщо до 1861 р. переважала еміграція на Волинь німців з розрізнених земель майбутньої Німецької імперії, то в подальші роки основним районом виходу німецьких колоністів стає Привіслянський край Царства Польського. Незначна кількість німецьких переселенців прямували в 2 пол. XIX ст. на територію Волинської губернії з Австрії, Пруссії, Галичини та деяких німецьких колоній Російської імперії [24;арк.37].
   За 1861-1871 pp. на Волині оселилось 5 458 німецьких колоністів - кількість німців на Волині зросла в 2,5 рази [29;с.8]. Забігаючи наперед, відзначимо, що колонізаційний рух в наступні десятиліття набув значно більших масштабів. Що ж послужило причинами такого стрімкого зростання кількості німецького населення на території Волинської губернії?
   Ліквідація кріпосного права позбавила волинських поміщиків безкоштовної робочої сили, вони змушені були негайно шукати заміну колишнім кріпосним селянам. Завдяки родинним та економічним зв'язкам із великими землевласниками Царства Польського вдалося залучити до праці на панських землях німецьких господарів з Привіслянського краю, які славились працьовитістю та прогресивними методами господарювання. Посприяло переселенню німців на Волинь погіршення становища німців у Польщі після повстання 1863 р. (німці не підтримали рух польських патріотів за відновлення незалежної Польщі "до Дніпра"). Наприклад, у 1865 р. група німців-колоністів, що втекли з Царства Польського під час польського повстання, отримала офіційний дозвіл на проживання в колонії Гаймталь (Стара Буда) Житомирського повіту [22;арк. 1 -9]. Зіграла свою роль також відміна в Царстві Польському пільгового режиму для іноземців у 1867 р. [27;арк.41]. Переселенців з Німеччини та Австрії штовхали до еміграції збідніння та обезземелення через політику Габсбургів та швидкий розвиток капіталістичних відносин. Близькість Волині до районів виходу переселенців теж зіграла на користь переселення.
   Німецьких переселенців також приваблювала дешевизна землі на Волині та надання численних пільг царським урядом. Царський указ від 18 грудня 1861 р. звільняв німців від служби у війську. Указами від 5 та 23 березня 1864 р. німці, як і росіяни, звільнялися від податків при купівлі нерухомості в 22 західних губерніях Росії. Банки видавали колоністам на рівних умовах із росіянами пільгові кредити на придбання маєтків [1 ;с.26].
   Німецькі селяни та ремісники прибували в край періодично, кожної весни. А восени і взимку проводились переговори спеціальними агентами між власниками земель і поселенцями [19;с.76]. Спочатку на Волинь переселялися в основному молоді, невеликі сім'ї (до 1830 р. на кожну таку родину припадало 2,9 чол.). Пізніше за ними йшли їхні родичі, багатодітні сім'ї. Як результат, на початку 60-х pp. XIX ст. на кожну волинську родину колоністів уже припадало 6,9 чол. [16;с.35].
   Німці влаштовували особливі поселення - колонії, відмінні від традиційних українських сіл. Більшість колоній являли собою розкидані на значній відстані один від одного двори, навколо яких розміщувалась вироблена господарями з-під лісу земля. Замість вулиць двори з'єднувались доріжками між окремими садибами [21;с.299]. Оскільки небагато переселенців мали достатні кошти для придбання хорошої землі та заведення господарства, поширеною була купівля чи оренда дешевої землі, зайнятої лісами та чагарниками. Тому багато поселень було засновано в лісовій місцевості, віддалік від українських сіл, що значно утруднювало нагляд за ними з боку місцевих властей. Більшість німецьких колоній були землеробськими, відносно невеликими (всередньому - 500-1000 дес. землі на колонію, 1 дес. = 1,092 га.) [12;с.81]. У 1874 р. німці на Волині проживали у 325 колоніях [6;с. 168], через десять років (в 1884 р.) нараховувалося вже 879 окремих поселень німецьких колоністів [6;с. 172].
   В одному з номерів газети “Московские ведомости” за 1891 p. розміщено матеріали про “німецьке царство” - колонію Кенеберг Дубенського повіту. Колонія належала графу Бергу, який в 1880 р. придбав у князя Любомирського 10 000 дес. лісистої землі за 280 000 руб. і поселив сюди німців. У 1882 р. граф продав колонію німецькій компанії В. Кене і Ко для вирубки лісу. Наступного року в центрі лісового масиву був збудований лісопильний завод, до нього проведено 14 верст залізничного шляху від Радзивилівської гілки для вивезення лісоматеріалів за кордон. У 1886 р. за розпорядженням генерал-губернатора колонія була перейменована на Смигу, в цей час чисельність її жителів досягала4 000 чол. [25;арк.131-133].
   Часто німці обробляли зарослі лісом та чагарниками ділянки землі, збирали з них врожай, а тоді перепродували вже “окультурені” ділянки за вищими цінами. Як доповідав Київському генерал-губернатору чиновник з особливих доручень Шільдер-Шульднер, “Вся система німецької колонізації Волині заснована на тому, щоб обробити неосвоєну ділянку зрубаного лісу, вигідно продати його новому вихідцю, а самому за виручені гроші придбати обширнішу ділянку в іншому місці. Це була свого роду капіталізація праці” [26;арк.21].
   Найбільш прийнятною для німецьких колоністів формою землекористування на Волині була оренда землі, за яку вони сплачували державі та поміщикам (в залежності від належності землі) регулярний грошовий оброк - чинш, розмір якого узгоджувався у контракті. Вартість оренди землі була низькою, особливо цілинних земель, вирубаних лісів, чагарників і заболочених ділянок, для освоєння яких потрібно було докласти багато праці (коливалась від 75 коп. до 2 руб. в рік за десятину землі) [19;с.76-77]. Найменшою була вартість землі у північних поліських районах Волинської губернії, де переважали піщано-глинисті, часто заболочені грунти.
   Виявлені у фондах Державного архіву Рівненської області матеріали про німецькі колонії дають змогу ознайомитись з контрактами на оренду землі, що укладались між переселенцями та місцевими поміщиками. Наприклад, німецькі селяни, вихідці з Калишської губернії Царства Польського, уклали в 1869 р. контракт з поміщиком Антоном Прушинським на орендне утримання землі в колонії Несподзянки Рівненського повіту. Договір дозволяв колоністам користуватись 550 дес. землі, зарослої лісом та чагарниками впродовж 36 років. У перші 3 роки поселенці звільнялись від сплати чиншу, далі платили за оренду землі по 1 руб. за десятину в рік [3;арк.29,97]. Схожими були умови оренди землі в жителів колонії Фірштенс-Тааль (пізніше -“Кустарна”) Острозького повіту [4;арк.85]. В деяких випадках поміщики віддавали у користування землю німцям не за плату, а за добру розчистку ділянок від чагарників та меліорацію [25;арк.251].
   Найбільшого розмаху німецька колонізація Волині набула в 1870-1880 pp. За даними, зібраними етнографічно-статистичною експедицією під керівництвом П. Чубинського, у 1871 р. кількість німецьких колоністів на території губернії становила 24 704 чол. У цей час у всьому Південно-Західному краї ця цифра дорівнювала 26 986 чол (Київська губернія- 1 333чол.; Подільська губернія - 949 чол.) [21;с.300-308]. Із 221 німецької колонії Південно-Західного краю 193 розкинулись на території Волині [9;с.З]. На 1876 р. на території Волині проживало 42 372 чол. німців (2,01 % всього населення губернії), вони володіли 133 365 дес. землі (приватна власність -48 288 дес, оренда- 85 077 дес.) -2,2 % всіх земель губернії [10;с.48].
   Серед губерній Південно-Західного краю найбільш прийнятною була Волинська, бо тут була невисока щільність населення та значна кількість дешевої вільної землі. Як і у всякому процесі аграрної трудової міграції, найбільшу його частину складало збідніле й безземельне німецьке селянство, частково ремісники та робітники промислових підприємств, що осідали переважно в сільській місцевості [8;с.32]. Переважання серед переселенців землеробського населення зумовило аграрний характер колонізації регіону. На територію Київщини та Поділля потік переселенців був незначний, в цих губерніях осідали переважно ремісники та промислові робітники.
   Здійснені на основі різноманітних джерел підрахунки дають нам змогу графічно зобразити процес зростання кількості німецьких колоністів у Волинській губернії в період, що розглядається [6,10,14,15,21,22].
   В період найінтенсивнішої колонізації (1871-1890 pp.) кількість німців, що проживали у Волинській губернії зросла у 6,3 рази, а за 1861-1914 pp. -більше, ніжу 15 разів.
   Якщо в першій третині XIX ст. німці-колоністи осідали тільки в Луцькому та Володимир-Волинському повітах; то в другій третині переселенців уже приймали 6 повітів губернії. В 60-80 pp. потік німецьких переселенців був спрямований тою, чи іншою мірою у всі повіти (найбільше -в Луцький, Рівненський, Володимир-Волинський, Дубенський, Новоград-Волинський, Житомирський та Овруцький) [16;с.50].
   Крім швидкого зростання кількості німецьких колоністів на території Волинської губернії, розширювалось також землеволодіння німців. Якщо на 1876 р. в руках німців перебувало 133 365 дес. землі (приватна власність - 48 288 дес, оренда - 85 077 дес.), що становило 2,2 % всіх земель губернії [10;с.48], то за кілька років площа земельних володінь німецьких колоністів потроїлась і в 1882 р. становила 399 953 дес. - 6 % земель губернії [25;арк.401-403]. На 1884 р. у володінні німецьких господарів перебувало 442 667 дес. землі (264 476 дес. - приватна власність, 178 191 дес. - оренда) [6;с. 171]. В наступні роки німці продовжували успішно освоювати волинські землі та розширювати свої земельні володіння.
   Входження Німецької імперії до Троїстого союзу в 1882 р. та початок експансивної політики "залізного" Бісмарка різко погіршили російсько-німецькі відносини. Це викликало радикальну зміну поглядів серед представників російського уряду на заселення окраїнних територій Росії німецькими колоністами. З кінця 70-х років царський уряд починає проявляти особливу увагу до переселення німців у Російську імперію. В 1881 р., за розпорядженням генерал-губернатора Південно-Західного краю О. Дрентельна було створено комісію для дослідження іноземної колонізації регіону. Дана комісія здійснила детальний аналіз кількості іноземних колоністів у Київській, Подільській та Волинській губерніях і дійшла висновку про шкідливість цього процесу в економічному та військово-політичному плані [25;арк.89]. Це поклало початок повороту урядової політики від протекції щодо німецьких поселенців до законодавчого обмеження притоку іноземних переселенців. Різко погіршилось ставлення до німецьких поселенців з боку адміністрації краю.
   Царський чиновник І. Рудченко, що займався питаннями іноземних поселенців на Волині за дорученням уряду, в 1882 р. писав: "Не можна не лякатись, що шляхом колонізації нашої західної окраїни Німеччина та Австрія отримають завжди готове вірно служити їм рідне населення. Сама ціль русифікації краю через посилення землевласницького елементу з росіян не тільки віддаляється, але й взагалі втрачається з поля зору: завжди і скрізь вірний землі і своїй національності, німецький фермер крок за кроком, цілком мирним шляхом відвойовує російську землю" [7; 160].
   У звіті за 1889 р. Волинський губернатор звинувачував німецьких колоністів у тому, що вони “не відчувають ніякої прив'язаності до землі, лише прагнуть якнайшвидше нажитися з неї. Вони також зовсім не передають місцевим селянам своєї передової агрокультури, оскільки ведуть замкнений спосіб життя та не бажають спілкуватися з ними, а нерідко й ворогують. Далі губернатор критикував німців за принесення в Росію штундизму, що вважався "шкідливим у політичному відношенні" [24;арк4-6].
   Слід відзначити, що відношення до німецьких переселенців серед російських урядовців не було одностайним. Чимало діячів з діаметрально протилежних позицій оцінювали німецьку колонізацію краю. Так, у рапорті одного з чиновників від 14 березня 1894 р. справедливо відзначалося: "Зі зрубів, завалених пеньками, з дрібних чагарників...вони робили чудові поля, зводили на ділянках своїх ошатні будівлі і вклали багато праці з наміром надовго оселитися в новій батьківщині... Дійсно, вони не змінювали віри, не полишали мови, навіть більше, залишались в душі істинними німцями, почитуючи Вільгельма і Бісмарка...Та в той час, як чехи займали найкращі землі, німецькі колоністи брали те, що ніхто не хотів брати і нікому не ставали поперек дороги" [26;арк. 12]. Визнавав заслуги німців у господарському освоєнні краю і Волинський губернський предводитель дворянства С. Уваров, що представляв інтереси місцевих поміщиків [25;арк.249-252].
   Поширення у російському політикумі антинімецьких настроїв вилились у прийняття серії законодавчих актів (14 березня 1887 р. [23;арк.6], 15 червня 1888 р. [23;арк.80-85], 14 березня 1892 р. [25;арк.106], 19 березня 1895 р. [Рафальський,с.222-224] та ін.), які істотно обмежили права на проживання та землеволодіння німців у західних губерніях Росії. Спочатку іноземним підданим, а з 1892 р. і німцям, що прийняли російське підданство, було заборонено оселятись на проживання та набувати у власність землі та нерухомість в західній смузі Росії, на колоністів поширювалися всі повинності, що відбували місцеві селяни. Значно посилився поліційний нагляд за німецькими колоністами. Правила 1892 року дозволяли Волинському губернатору висилати в адміністративному порядку до попереднього місця проживання осіб, що поселяться на Волині поза міськими поселеннями всупереч прийнятим заборонам.
   Щоб уникнути виселення, німці почали масово переходити у російське підданство, демонструючи таким чином відданість російській державі. Якщо на 1882 р. 76 % волинських німців були в іноземному підданстві [16;с.41], то на 1903 р. кількість німецьких колоністів, що не прийняли російського громадянства, швидко зменшилась до 4,3 % (6 114 чол.) [27;арк.82]. У 80-90-х pp. XIX ст. частина німців емігрує з Волині до Литви на запрошення курляндської шляхти, почалось їх переселення до Сибіру. На місце емігрантів у Волинську губернію прибувають нові німецькі колоністи з Привіслянського краю [2;с. 186-187].
   У 1890 р. було проведено детальний перепис іноземного населення в губерніях Південно-Західного краю. Будь-яке ухилення колоністів від перепису та незаявлення про перехід на нове місце проживання каралось штрафом до 500 крб. або арештом до трьох місяців. За даними перепису, на Волині поза міськими поселеннями мешкало 155 860 німців (в міських центрах проживало лише близько 1 % всіх німецьких переселенців) [25;арк. 115].
   Перший загальний перепис населення Російської імперії, проведений у 1897 р. Центральним статистичним комітетом, засвідчив, що на кінець XIX ст. у Волинській губернії проживало 171 331 чол. німців [14;c.VIII]. За 1890-1897 pp. німецьке населення зросло лише на 10 %, що свідчило про значне ослаблення переселенської хвилі в результаті погіршення становища німців в кінці XIX - на початку XX ст.
   Та все ж, колонізація тривала, на Волинь прибували все нові й нові переселенці, які осідали тут всупереч прийнятому обмежувальному законодавству. Німцям і надалі вдавалось оселятись на території краю та брати в оренду землю по двох причинах: по-перше, недостатня чисельність адміністративного апарату та поліції на місцях унеможливлювали ефективний контроль за рухом іммігрантів; по-друге, волинські поміщики не були зацікавлені у виселенні німецьких колоністів, які орендували більшість їх маєтків, оскільки нереально було швидко замінити їх іншими господарями російського чи українського походження. Зменшення німецького населення та землеволодіння неминуче викликало б кризові явища в економічному житті губернії, перебої у сплаті податків до державної казни.
   На початку XX ст. великої популярності набули твори А. Ліпранді, Р. Дмовського та інших авторів, що трактували німецьку імміграцію на територію Росії як цілеспрямовану експансію германізму. За словами В. Чеботарьової, “Напередодні Першої світової війни європейські держави - Англію, Францію, Австрію, Німеччину і Росію - охоплює хвиля великодержавного шовінізму. Німецька і російська преса змагаються в нагнітанні войовничого націоналізму;...російські ідеологи, намагаючись прикрити деградацію царської монархії, її провали у внутрішній політиці, ведуть пошук “внутрішнього ворога” і знаходять його в німецьких “колоністах” - громадянах Росії, що живуть уже в 3-4-му поколінні в імперії, в колоністах, котрі традиційно політикою не займались і в державні справи не втручались [28;с. 140].
   На німецьких поселенців посипався град звинувачень в “мирному завоюванні” Росії; у ворожості до властей та місцевих селян; в поширенні руйнівної культури землеробства, яка виснажує земельні ресурси; у популяризації серед місцевого населення штундизму, який підривав основи самодержавного устрою імперії. Скупивши багато земель, німці об'єктивно утруднили селянам доступ до своїх ділянок та частково позбавили їх пасовищ і лісів. Інкримінуючи німцям те, що їхнє господарювання на освоєних землях Волині обмежує можливості для землеволодіння українського селянина, чиновники таким чином виправдовували консервативну економічну політику царського уряду та грабіжницьку реформу 1861 p., котра зберегла систему поміщицького землеволодіння в державі - основну причину малоземелля селянства.
   У цей же час рейхсканцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк висловлювався про німців, що переселились до Росії наступним чином: “Невдовзі вони стануть російськими підданими і своєю старанністю і благоустроєм будуть примножувати без сумніву економічну могутність Росії. Для Німеччини вони як повноправні громадяни і платники податків назавжди втрачені” [17;с. 105].
   На 1910 р. німецьке населення Волинської губернії досягнуло 200 913 чол., в містах мешкало лише 3 127 чол., що становило 1,5 % всіх німців. Розподіл німців по повітах губернії виглядав наступним чином:
   Житомирський 43 022
   Володимир-Волинський 25 431
   Дубенський 7913
   Заславський 2703
   Ковельський 2530
   Кременецький 375
   Луцький 31569
   Новоград-Волинський 46033
   Овруцький 2 842
   Острозький 5457
   Рівненський 33 017
   Старокостянтинівський 22
   Як видно із наведених даних, пальму першості за кількістю німецького населення тримав Новоград-Волинський повіт, значна кількість колоністів зосереджувались в Житомирському, Рівненському, Луцькому та Володимир-Волинському повітах. На 1914 р. німецьке населення губернії зросло до 209 700 чол., що складало 5 % всіх жителів краю [15;с.9-10].
   З початком Першої світової війни всі надії волинських німців на мирне господарювання у прикордонній Волинській губернії були перекреслені. Німецькі колоністи, що стали заручниками російсько-німецького протистояння, примусово виселялись вглиб Російської імперії, переважно до Сибіру. У 1915 р. німці були виселені зі 150 колоній Волинської губернії: з 83 колоній Житомирського повіту, 34 колоній Новоград-Волинського повіту, 23 колоній Луцького повіту [11;с.178].
   Німецька аграрна колонізація Волині другої половини XIX - початку XX ст. справила вагомий позитивний вплив на розвиток аграрного сектору губернії. Колоністи вкладали значні капітали в сільське господарство регіону купуючи землю та заводячи господарства, їхніми зусиллями було освоєно понад 500 000 дес. земельних площ. Поширюючи прогресивну колоністсько-хутірську систему господарювання, вони сприяли передачі позитивного господарського досвіду та передової агрокультури місцевим українським селянам. Колонізацію, яка з самого початку була детермінована переважно економічними причинами, не змогли зупинити законодавчі обмеження та політичні віяння часу. Потік німецьких переселенців припинило тільки розгортання Першої світової війни, в результаті примусового виселення колоністів у внутрішні “великоросійські” губернії сотні тисяч десятин землі, що були переведені працелюбними колоністами із занедбаних в розряд високоефективних, залишились без належного обробітку, значні успіхи тривалої колонізації були значною мірою знівельовані.

Джерела та література

1. Бармак М.В. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796- 1914 pp.). -Тернопіль, 1999.
2. Васильчук В.М. Переселенська політика Російської імперії відносно німецьких колоністів в Україні в другій половині XVIII- на початку XX ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - 2001. - Т. 5. - С179-189.
3. Державний архів Рівненської області, (далі - ДАРО) - Ф.15, оп.1, спр.16.
4. ДАРО.-Ф.377, оп.1, спр.1.
5. Дмовский Р. Германия, Россия и польский вопрос. - СПб., 1909. - 292 с.
6. Забелин А. Военно-статистическое обозрение Волынской губернии. - К., 1887.- 4.1.
7. Записка о землевладении в Юго-Западном крае / Сост. И. Рудченко. - К., 1882. - 180 с.
8. Костюк М.П. Німецькі колони на Волині (XIX - поч. XX ст.). Тернопіль, 2003, 381 с.
9. Липранди А.П. Германия в России. - Харьков, 1911. - 148 с.
10. Липранди А.П. Как остановить мирное завоевание наших окраин (немецкий вопрос, сущность и значение его в Юго-Западной России). - К., 1890. - 79 с.
11. Лутай М.Є. До історії німецьких поселень в Україні і на Волині //Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - Новоград-Волинський, 1995. -С 177-179.
12. Олешко П.С. Еволюція землеволодіння на Волині- друга половина XIX- початок XX ст. / Дис. канд..іст.наук, - Луцьк, 2001. - 172 с
13. Памятная книжка Волынской губернии на 1912 год. - Житомир, 1912.
14. Первая всеобщая перепись населения Российской империи. - Т. VIII. Волынская губерния. Спб., 1904. -281 с.
15. Поліщук Ю. Етнічний склад населення Волині у другій половині XIX- на початку XX ст. // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 14. - С 80-90.
16. Поліщук Ю.М., Суліменко О.Г. Німці Волині в кінці XVIII - на початку XX століття: політико-правовий аспект. - Житомир, 2004. - 163 с.
17. Праксенталер В. Немцы на Волыни // Житомир в історії Волині і України. Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції. - Житомир, 1994. -С.104-105.
18. Рафальский Т. Сборник узаконений и распоряжений по землевладению в Западных губерниях,-К., 1895.—250 с.
19. Субботин А.П. В черте еврейской оседлости. Отрывки из экономических исследований в Западной и Юго-Западной России за лето 1887 года. - Вып. П. - СПб.: Изд-е редакции „Экономического журнала", 1890.-240с.
20. Суліменко О.Г. Німці Волині (кінець XVIII - початок XX ст.) / Автореферат Дис. канд..іст.наук, - Київ. -2002, 16 с.
21. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-Русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел: Материалы и исслед., собр. П. П. Чубинским.-Т.7.-СП6., 1872,-606 с.
22. Центральний державний історичний архів України в м. Києві, (далі - ЦДІАК) - Ф.442, оп.44, спр.430.
23. ЦДІАК. - Ф.442, оп.617, спр.114.
24. ЦДІАК. - Ф.442, оп.618, спр.58.
25. ЦДІАК. - Ф.442, оп.618, спр.261.
26. ЦДІАК. - Ф.442, оп.693, спр.349.
27. ЦДІАК. - Ф.442, оп.702, спр.98.
28. Чеботарева В.Г. Немецкие колонии Российской империи- “государства в государстве” // Этнографическое обозрение. -1997. -№1., С. 129-144.
29. Щербак Н.О. Німецькі й чеські поселенці у Правобережній Україні в XIX- на початку XX століття // Проблеми міграції. - 1997. - №2. - С.8-11.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com