www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Принцип єдності теорії і практики у навчанні фізики: освітні моделі реалізації у радянський період
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Принцип єдності теорії і практики у навчанні фізики: освітні моделі реалізації у радянський період

Л. В. Гуляєва,
кандидат педагогічних наук, доцент, докторант
(Київський національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова)

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ У НАВЧАННІ ФІЗИКИ: ОСВІТНІ МОДЕЛІ РЕАЛІЗАЦІЇ У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

   Постановка проблеми. Аналіз науково-методичної, історичної літератури щодо впровадження принципу єдності теорії та практики в навчанні фізики у школі, розвитку освіти в України дає підстави виокремити певні етапи розвитку шкільної освіти в нашій країні, зокрема: дореволюційний період (до 1917 року); радянський період (1917-1991 роки); період незалежної України (з 1991 року до теперішнього часу). Створення навчально-методичного комплексу з фізики в контексті єдності теоретичного та практичного знання вимагає ґрунтовного аналізу надбань науково-методичних досліджень науковців, практичного досвіту вчителів щодо вирішення цієї проблеми в умовах профілізації середньої освіти.
   Аналіз досліджень і публікацій. Принцип єдності теоретичного та практичного знання у радянський період завжди впроваджувався у практику шкільної фізичної освіти по-різному і в процесуальному, і в теоретичному, і в практичному аспектах, що пов’язано насамперед із тими завданнями, які держава ставила перед шкільною фізичною освітою в різні періоди свого розвитку. Єдність теоретичного та практичного знання реалізовувалася, наприклад, через такі дидактичні принципи, як принцип політехнізму (О. Калашніков), єдність оволодіння системними знаннями, логічна послідовність та застосування цих знань для розв’язання трудових і практичних завдань.(М. Данилов), принцип зв’язку навчання з життям (Ю. Б абанський), зв’язок теорії з практикою (І. Підласий). На жаль, усі ці принципи не вирішували проблеми урахування індивідуальних освітніх потреб кожного учня окремо. У Концепції профільної школи [4] розглядається проблема особистісно орієнтовного навчання школярів у певні періоди розвитку України. Автори [1; 5; 6] аналізують проблему створення національної школи в Україні.
   Метою статті є аналіз науково-методичної літератури, нормативних документів про освіту в Україні щодо створення деяких передумов в радянський період (1917-1958 роки) освітніх фізичних моделей з метою реалізації принципу єдності теорії та практики у навчанні фізики для побудови профільної школи за наступним планом: орієнтовні роки; нормативні документи, які регламентували навчальний процес у школі в певний історичний період; процеси, які відбувалися в системі освіти в період розвитку радянської школи; як вирішувалася проблема запровадження в систему фізичної освіти в радянський період навчання старшокласників в контексті єдності теоретичного та практичного знання.
   Розвиток держав у світі обумовив розвиток освіти в кожній із них, що і стало причиною створення світових освітніх моделей: радянської, європейської (німецької, англійської, французької, фінської), японської, американської. Кожну із зазначених вище освітніх моделей можна схарактеризувати за деякими критеріями, які подано нижче: 1) концепція змісту освіти, яка покладена в основу освітньої моделі (концепція педагогічно адаптованих основ наук, концепція “ЗУН”, концепція розвитку тощо); 2) на яку галузь наук зорієнтована освітня модель ? (на суспільно-гуманітарні науки, природничо-математичні науки, культуру та спорт, технології тощо); 3) підготовка, яку здатна дати освітня модель (теоретичну, практичну, теоретико-практичну, технічну, політехнічну тощо); 4) модель навчання, яка взята за основу в освітній моделі (модель LiberalArts, гумбольдтовська, академічна модель навчання тощо); 5) результат запровадження освітньої моделі у практику навчання учнів.
   Виокремимо в радянській освіті моделі навчання в різних аспектах: моделі навчання в дидактичному аспекті: модель LiberalArts, гумбольдтівська, академічна модель навчання; моделі навчання у процесуальному аспекті: модель початкової школи, модель семирічної школи, модель восьмирічної школи, модель десятирічної школи, модель одинадцятирічної школи.
   Чотири реформи (1931-1935 роки, 1958 рік, 1966 рік, 1984 рік) [1] середньої загальноосвітньої школи радянського періоду створили певні передумови виокремлення деяких освітніх фізичних моделей у період побудови єдиної трудової школи, у період побудови середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням, у період побудови середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи, у період побудови середньої загальноосвітньої школи. Проаналізуємо умови створення моделей фізичн ої освіти у період побудови єдиної трудової школи (1918-1958 роки) щодо реалізації принципу єдності теорії та практики у навчанні фізики.
   Модель фізичної освіти – стандарт щодо загальної підготовки учнів в умовах вивчення навчального предмету, зокрема фізики, до виконання завдань держави у певний період її розвитку.
   У радянський період, у період побудови єдиної трудової школи (1918-1932 роки), більшовицька влада в Україні в галузі освіти взяла за основу “Положення про єдину трудову школу РРФСР”, яке було затверджено Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом від 30.09.1918 року [1, с. 115], а у травні 1919 року Наркомос України затвердив “Положення про єдину трудову школу УРСР” [5]; “Основні принципи єдиної трудової школи” (16.10.1918 року) [1, с. 137]; декларацію, прийняту Народним Комісаріатом Освіти УРСР про соціальне виховання дітей (01.07.1920 р.) [6, c. 652].
   Цей період – період пошуку створення єдиної трудової школи характеризується наступним: 1) у старшій школі в 1918 році були виділені три напрямки навчання: гуманітарний; природничо-математичний; технічний, які повинні були врахувати особистісні освітні потреби кожного учня та розв’язати питання єдності теорії і практики у навчанні фізики . На жаль , цю програму не було реалізовано [4]; 2) реорганізація початкової, середньої, приватної, державної, громадської шкіл у єдину загальноосвітню трудову семирічну школу двох ступенів навчання: перший концентр (1-4 класи); другий концентр (5-7 класи); 3) курс держави було спрямовано на політехнічну освіту, зміцнення школи з виробництвом. Високого рівня набуває професійна освіта. Один із принципів навчання – трудовий. Після закінчення семирічної трудової школи учні навчалися у професійних школах різних типів ( термін навчання 3-4 рок и): індустріально-технічних, сільськогосподарських, соціально-економічних, медичних, будівельних, мистецьких, ремісничо-промислових [4].
   У методиці викладання фізики на цей час відбувалося наступне:
   1. Змістовна сторона курсу фізики в перші роки радянської влади не відрізнялася від викладання фізики дореволюційного періоду.
   2. Поступово змінювалася методика викладання фізики у школі: перевага надавалася евристичному, практичному методам навчання, міжпредметним зв’язкам. Значна увага приділялася спостереженням, екскурсіям на природу, самостійному виготовленню фізичних приладів з метою розвитку в учнів навичок столярної, слюсарної справи. Викладали вільно: те, що було цікаво учням, не дотримуючись принципу системності. Порядок вивчення програмного матеріалу було пристосовано до кожної школи окремо.
   3. З 1926 року відбулися значні зміни у змістовній і процесуальній сторонах вивчення школярами курсу фізики в Україні. Основні напрямки політики держави знайшли відображення в навчальних планах, комплексних програмах, нових методах (метод проектів і лабораторно-бригадний метод [5]), формах роботи. Було засуджено класно-урочну систему навчання.
   Позитивними сторонами навчання на цей час було: зменшення навчальної завантаженості учнів; змінення організації вивчення фізики (приділялася значна увага збільшенню та виконанню експериментальних робіт, проведенню екскурсій), прослідковувалася конкретність у викладанні.
   Негативними сторонами навчання виявилося наступне: відрив практики від теорії (теоретичні положення з курсу фізики виключалися, а курс фізики передбачалося вивчати у цехах, на ланах, у домашніх умовах, що призводило до значного спрощення знань учнів, практицизму), Навчальна діяльність учнів спрямовувалася на пізнання трудової діяльності в сільському господарстві, промисловості, побуті; не було єдиних програм, а тому і єдиних вимог до кінцевого результату роботи вчителів, учнів (у різних регіонах розроблялися різні програми); розроблені програми носили комплексний характер, які були засуджено на першому з’їзді вчителів у 1924 році. Комплексні програми 1925, 1927, 1929 років не давали системних фізичних знань школярам, програми містили не зв’язані між собою відомості; програми 1929-1930 років – програми “фізика – техніка” принижували значення фізики як навчального предмету; у перших підручниках не простежувалася достатня кількість загальноосвітніх знань, не використовувалися надбання дореволюційних підручників; не реалізовувалися принципи системності фізичних знань школярів, індивідуалізації навчання також і завдяки запровадженню нових методів, форм роботи. За лабораторно-бригадним методом навчання учні класу розбивалися на ланки і протягом місяця виконували комплексне завдання; вчитель не викладав у системі навчальний матеріал, а школярі не виконували в системі домашні завдання, виправдовуючись колективною роботою і тому неможливо було оцінити діяльність кожного члена бригади окремо адекватно; метод проектів передбачав повну самостійність учнів щодо постановки перед собою певних практичних завдань. Під час досягнення освітньої мети школярі повинні були самостійно набувати знання, уміння, навички. Цей метод не забезпечив повноцінної теоретичну та практичну підготовку учнів, перебільшувалось значення самостійної роботи учнів і принижувалася роль вчителя (вчитель був старшим товаришем в артілі школярів).
   4. Вивчення фізики тривало два роки за такими темами: 6-й клас: вступні відомості, теплові явища, акустика та світло; 7-й клас: магнетизм, електрика, рух, сили, рівновага твердих, газоподібних тіл.
   5. Методисти фізики: Г. Де-Метц (вперше читав курс методики фізики, уклав перший посібник з фізики), І. Косоногов (розробив перший посібник для позакласного читання), І. Точидловський (видав практичні поради щодо виготовлення приладів та показу демонстрацій у школі).
   У радянський період – період побудови єдиної трудової школи (1931-1958 роки) навчально-виховний процес здійснювався згідно з наступними документами: Постанови ЦК ВКП(б) “Про начальну та середню школу” від 25 серпня 1931 року [1, с. 156-161]; Постанови ЦК ВКП(б) “Про навчальні програми та режим в початковій та середній школі” від 25 серпня 1932 року [1, с. 161-164]; Постанови ЦК ВКП(б) “Про підручники для початкової та середньої школи” від 12 лютого 1933 року [1, с. 164-165]. Цей період характеризується наступним. Курс держави спрямовано на політехнізацію навчання. У постанові зазначається, що “…школа значно просунулася вперед шляхом єднання шкільного навчання з виробничою працею та суспільною роботою, завдяки чому закладено основи перебудови школи на базі політехнізму [1, с. 157]”, але школа ще недостатньо дає загальноосвітні знання та готує грамотних людей для навчання в технікумах та у вищій школі. Поєднання навчання з виробничою працею проводилося таким чином, що вся суспільно-корисна праця підпорядковувалася навчальній та виховній меті школи. У цій постанові приділено значну увагу тому, що школа не готує дітей, які б могли поєднувати теорію з практикою та володіти технікою. У зв’язку з цим викладання фізики, математики, хімії підпорядкувати цій меті. Викладали за певним розкладом, розробленими програмами, навчальним планом, вдосконалили програми з фізики, ввели наступні теми: елементи статики, поняття про силу, закони Ньютона. За основу було взято такі дидактичні принципи навчання: єдності теорії та практики, енергетичний, системності, наступності.
   Розглянемо деякі характерні процеси, які відбувалися у процесі вивчення фізики в цей час.
   1. Навчання з фізики здійснювалося за одними програмами, підручниками. У 1932 році прийнято програму з фізики для семирічної школи. На зміну програмі “Фізика - техніка” відновлено програму “Фізика -наука” . Фізика вивчалася в 5-7 класах, навчальний матеріал поступово ускладнювався. Вивчалися різні форми руху матерії з поступовим перетворенням однієї форми руху в іншу. Значна увага приділялася виконанню лабораторних робіт, проведенню екскурсій. Недоліком цієї програми було перевантаження технічним матеріалом. В основу програм, які розроблялися в 30-х роках було покладено: двоступеневе вивчення фізики, яке розроблялося П. Знаменським у 20-х роках (м. Петроград); звільнення від комплексних програм.
   Згідно з постановою ЦК ВКП(б ) від 25.08.1932 року у новій програмі передбачалося вивчення фізики у групах другого концентра (8-10 класи). Програма 1933 року передбачала скорочення технічного матеріалу та приділяла значну увагу вивченню механіки. У 1935 році на підставі аналізу якості знань учнів, досвіду роботи вчителів удосконалено програму з фізики, яка була прийнята в РСФСР та затверджено для використання у школах України. У цій програмі зазначалося, що учні повинні одержати систематичні знання з усіх розділів фізики, які дадуть їм уявлення про фізику.
   Вивчення фізики учнями в 6-7 класах (перший концентр) було спрямовано на: засвоєння фізичних знань (знання учнів – їх знаряддя у справі побудови соціалістичного суспільства); оволодіння практичними навичками на основі розуміння зв’язку між фізичними явищами (демонстрації, лабораторні роботи учнів – основний засіб вивчення фізичних законів).
   Вивчення фізики учнями другого концентру (8-10 класи) було спрямовано на: поглиблення та систематизацію знань школярів неповної середньої школи. Вивчення фізичних знань повинно за обсягом і характером суттєво відрізнятися від знань, одержаних школярами в неповній середній школі. Приділення значної уваги доказу, аналізу фізичних законів, використанню знань математики там, де це можливо; подання теоретичних знань про фізичні явища на підставі експерименту; пояснення досягнень з техніки здійснювати згідно фізичних знань.
   2. Значна увага приділялася методичній роботі. Вивчався досвід роботи вчителів. З 1934 року почав видаватися науково-методичний і теоретичний журнал “Фізика у школі” для вчителів та методистів фізики, в якому зосереджувалася їхня увага щодо впровадження припципу політехнізму в практику єдиної трудової школи в теоретичному та практичному аспектах.
   3. Поліпшено матеріально-технічну базу фізичних кабінетів; постановою ЦК ВКП(б)У та радою народних комісарів УРСР від 25.08.1934 року приділено значну увагу до обладнання фізичних кабінетів, виготовленню приладів. На І з’їзді вчителів у 1934 році було продемонстровано понад 600 приладів для школи.
   4. Було видано підручники з фізики в РСФСР та перевидані в Україні.
   5. Методисти фізики: В. Франківський (займався аналітичним і синтетичним методами розв’язування задач); І. Кухтенко (розробив методику демонстраційного експерименту з теми “Електромагнітні коливання та хвилі”); О. Бабенко, М. Розенберг (запропонували методику викладання фізики у старшій школі); К. Єлізаров (надрукував методичний посібник щодо вивчення електродинаміки в середній школі).
   Висновки. Освітніми фізичними моделями цього періоду є: фізика-техніка (до 1932 року); фізика-наука (з 1932-1958 року). Принцип єдності теорії і практики у моделі фізичної освіти цього періоду не реалізований. У період побудови єдиної трудової школи значна увага приділялася або технічній, або науковій стороні викладання шкільної фізики, виходячи із потреб держави. Не відбулося у повній мірі єднання теоретичного та практичного знання шкільного курсу фізики. У період побудови єдиної трудової школи (1918-1958 роки) у процес вивчення шкільної фізики було покладено наступні принципи навчання учнів, зокрема: принцип зв’язку школи з життям, принцип тісного зв’язку із суспільно-виробничею працею. У цей період реалізовувалися в моделі фізичної освіти наступні концепції змісту освіти: концепція педагогічно адаптованих основ наук, елементи концепції “ЗУН”. Модель навчання у фізичній освіті: Модель LiberalArts, гумбольдтовська, академічна модель навчання.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження.
   Подальші дослідження можуть бути пов’язані з обгрунтуванням моделі реалізації теоретико-практичної єдності курсу фізики у період побудови середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням, період побудови середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи, період побудови середньої загальноосвітньої школи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абакумов А. А. Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917-1973 гг. [Текст] / А. А. Абакумов, Н. П. Кузин, Ф. И. Пузырев, Л. Ф. Литвинов. – М. : Педагогика, 1974. – 560 с.
2. Бабенко О. К. Методика викладання коливальних і хвильових явищ у середній школі : посібник для вчителів фізики і студентів педагогічних вузів [Текст] / О. К. Бабенко. – К. : Рад. школа, 1958. – 362 с.
3. Каменецкий С. Е. Теория и методика обучения физике в школе: Общие вопросы : учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений [Текст] / С. Е. Каменецкий, Н. С. Пурышева, Н. Е. Важеевская и др. – М. : Издательский центр “Академія”, 2000. – 368 с.
4. Концепція профільного навчання в старшій школі [Текст] // Завуч : спецвипуск. – К. : Шкільний світ, 2004. – № 16 (202). – С. 3-13.
5. Любар О. О. Історія української школи і педагогіки : навч. посіб. [Текст] / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Т. Г. Федоренко. – К. : Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 450 с.
6. Сірополко С. А. Історія освіти в Україні [Текст] / С. А. Сірополко. – К. : Наукова думка, 2001. – 912 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com