www.VuzLib.com

Головна arrow Краєзнавство, етнографія, етнологія arrow Склад та структура населення міст південно-східної Волині за інвентарями 1615,1620 pp.
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Склад та структура населення міст південно-східної Волині за інвентарями 1615,1620 pp.

І.Рибачок

СКЛАД ТА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ МІСТ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ВОЛИНІ ЗА ІНВЕНТАРЯМИ 1615,1620 PP.

   Одним з ґрунтовно досліджуваних напрямків в сучасній історичній науці є міська тематика. Поза незначною кількістю робіт присвячених головно загальним тенденціям з історії українського містобудування (А.Заєць, П.Сас, Г.Швидько) фактично є відсутніми комплексні дослідження історії окремих міст і містечок. На сьогодні в історичній літературі немає загальноприйнятої відповіді на питання: яке поселення, за якими ознаками і критеріями слід вважати містом, а яке містечком. Зустрічаємо дуже різноманітну класифікацію міст, так наприклад: найбільші, великі міста (понад 500 будинків), менші міста (понад 300 будинків) та містечка (до 300 будинків), або поселення - до 150 будинків, міста - понад 250, а від 150 до 250 - перехідна форма чи малі міста -до 200 будинків, середні міста - 200-700 будинків, великі - більше 700 будинків, або поселення, які налічували до 500 будинків - містечка, понад 500 - міста [1]1. Бачимо, що в основі всіх цих класифікацій лежить все-таки кількість мешканців міста, тому вивчаючи населення окремих міст, ми поглиблюємо свої уявлення про них.
   Варто зазначити, що обрані географічні межі (міста південно-східної Волині) не даремно, оскільки на даній території міста та їх розвиток мали певну специфіку. По-перше, відставання в урбанізаційному розвитку протягом XVI ст. На відміну від крупних латифундій центральної частини регіону, в яких знаходилося іноді по кілька міських поселень (Кореччина, Острожчина, Клеванщина та ін.), тут локація нових міст припадає на пізніший час, починається з кінця XVI ст. - протягом першої половини XVII ст. (Костянтинів, Остропіль, Базалія і т.д.) [2]2. По-друге, вони мали важливе стратегічне значення, оскільки через них проходив т. зв. Чорний шлях, тому їх власники були зацікавленні в розвитку, будівництву укріплень, збільшенню чисельного складу населення міст, як надійного форпосту захисту від татарів, набіги яких почастішали в другій половині XVI- першій половині XVII ст. Взагалі, місто - певний соціально-економічний феномен, стан якого може свідчити і про стан всього суспільства в цілому. Розглянувши, яким є склад та структура населення міст південно-східної Волині, що обрана нами в якості об'єкту дослідження, дозволить нам з'ясувати, якими були ці міста, і відповідно, що це за суспільство, в якому ці міста існували.
   Головними джерелами для вивченя населення та його структури в містах південно-східної Волині в першій третині XVII ст. - є інвентарні описи 1615 та 1620 pp. Детальний опис міст і сіл, наявних у них ремесел і промислів, ярмарків і торгів, сільськогосподарських знарядь, фільварків та їхньої продукції дозволяє проаналізувати стан і рівень розвитку не лише окремих галузей господарства, а продуктивних сил даної території в цілому. Поіменний перелік мешканців цих поселень, зазначення роду їхніх занять, повинностей відкриває широкі можливості для дослідження проблем історичної демографії. В той же час, як зазначав О. Баранович, існує декілька недоліків характерних для даного виду джерел. Це по-перше охоплення в них незначних територій та можливість робити на їх основі лише вибіркові спостереження. По-друге, це складність в інтерпретації, пов'язана з наявністю самих інвентарів [3].3 Одним з джерел вивчення складу та структури населення міст південно-східної Волині є інвентар 1615 р. (зберігаються в ЛНБ ім. В.Стефаника, ф. Радзимінських, № 91) являє собою послідовні описи 5 замків, переліку сіл та фільварків, що належали до цих замків, а також переліки залежного населення та його повинності. Щодо загальної структури даних джерел, то вона відповідає наступній схемі „вступ -основна частина - заключна частина" [4]4. Основна частина інвентарів містить в собі опис 5 замків: Сульжинецького, Костянтинівського, Красилівського, Базилійського та Степанського. Так, в першу чергу, нас буде цікавити опис міста Костянтинова, Красилова і Базилії. Завданням даної статті є показ інформативних можливостей інвентарів для вивчення проблем історичної демографії південно-східної Волині початку XVII ст.
   Одним з набільших міст південно-східної Волині за інвентарем 1615 р. був Костянтинів. У 1561 р. князь К. Острозький купив у Василя Лабунського село Колищинці і того ж року отримав від Жигимонта II Августа привілей на осадження тут міста з правом проводити ярмарки і торги. Іншим привілеєм місту було надане магдебурзьке право. Так у інвентарі є свідчення цього - вказано посади міських управлінців (бурмістр, війт, лентвійт) [5]5. Місто Костянтинів було описано в березні 1615 р. [6]6 Опис населення подається по вулицях. Відомо, що в середині другого десятиріччя XVII ст. в Костянтинові було 14 вулиць, найбільшими за кількістю населення були Єврейська, Торчінська, Тіхонська, Львівська, Кам'яніцька, вулиця в ринку [7]7. В місті ведеться опис чоловічого населення по вулицях. Окремо подаються дві категорії - коморники та парканники. В Костянтинові подається 409 чоловіків-міщан до них додаємо кількість парканників 50, підсусідків 79, гайдуків 20 та коморників, що працюють в міському фільварку 85 і отримуємо 638. В 63 випадках фіксується 2 дорослих чоловіки разом (Ясько з Янкєм, Грицько з Уласкєм, Семен з тестем) [8]8, що може бути свідченням співжиття однієї великої родини чи різних сімей в одному будинку. Якщо врахувати це, необхідно до 638 додати 63 і маємо 701. Значиться, що на даний період в місті було 67 пустих будинків, частина яких погоріла і 50 плаців [9]9, це може бути наслідком татарських нападів на місто, що знаходилось на Чорному шляху. Перемноживши 701 на 7 (показник кількості членів родини) отримуємо 4907 чоловік, чисельність міста Костянтинів на середину другого десятиріччя XVII ст.
   Соціальна структура міста була строкатою і складалась з різних суспільних верств - міської верхівки (шляхта, міські управлінці); ремісників і торговців, звичайних міщан, зайнятих в сільському господарстві і міської бідноти. Так, в місті проживало 27 сімей-шляхти (п. Колонський, п. Пжілепський, п. Гурський, і т.д.) [10] 10, це приблизно 3,9% від усіх мешканців. Цікаво, що більшість домів шляхти розміщувалась на вулиці за костелем. Про існування в місті магдебурзького права свідчать вказівки на посади міського управління - бурмистри (Лаврін, Бакіж, Сопка Свєч) [11] 11. Зустрічаємо розмаїття категорій ремісничих професій - пушкарів 2, порохівник 1, ковалів 5, римарів 3, ткачів 3, кузнеців 5, слюсарів 2, різників 2, віннік 1, писар 1, колачників 4, стадників 2, попи 3, побережників 9, кравців 2, аптекар 1, лікар 1, броварів 7 і т.д. [12]. 12 До нижчих верств населення належали слуги, парканники, коморники. Так у ремісників служків було 13 [13] 13, існували слуги у шляхетських родин і при замку. Парканників у місті було 50 [14] 14, вони мешкали при парканах, належали до бідної категорії міщан, які не володіли земельними наділами. Серед них є 4 десятники, можливо залишились традиції десятково-сотенної системи, стаднік, пастух, 3 слуги. Коморники - ті, які не маючи власного житла мешкали у коморах інших господарів. Вони працювали у міському фільварку, їх загальна кількість дорівнювала 85, а 6 із них була вільна від податків [15] 15.
   Поряд з українцями в Костянтинові проживали і інші етнічні групи - євреї, поляки, литовці і т.п. Якщо поляків, литовців, білорусів встановити за документами досить важко, бо немає вказівки на національну приналежність, а імена і прізвища схожі на українські, то з євреями справа дещо легша. Так, на середину другого десятиріччя XVII ст. в Костянтинові існувала окрема єврейська вулиця (Ulicza Zydowska), на якій було 48 будинків [16] 16, проте євреї проживали і на інших вулицях це ще 29 родин. Таким чином, загальний відсотковий склад євреїв в питомній вазі населення міста дорівнював близько 11%. Існувала єврейська школа, за своїм соціальним складом вони теж були різні. Цікаво, що єдиний лікар, який згадується в документі був євреєм, частина з них були арендарями, ремісниками. Варто зазначити, що Костянтинів часто страждав від нападів татар, що значно впливало на демографію міста, хоча в першій половині XVII ст. місто стрімко розвивалось.
   Одним з приватновласницьких міст південно-східної Волині, яке належало К. Острозькому була Базалія, яка дістала міський статус в другій половині XVI ст. У поборовому реєстрі 1576 р. зазначено, що „новоосаджена" Базалія була спалена татарами [17]17. Щоб розглянути демографічну ситуацію міста в першій третині XVII ст. необхідно використати опис Базалії, який був здійснений 26 березня 1615 р. [18] 18 В місті існувало одинадцять вулиць, найбільшими серед них були - Спаська, Війтівська, Козлова, Чаполовська [19] 19. В місті нараховувалось близько 475 димів, перемноживши даний показник на середній коефіцієнт залюднення диму, отримуємо 3325 осіб - населення Базалії. Відомо, що в місті проживало 13 шляхетських родин [20] 20, тобто число шляхти від загальної кількості населення тут буде становити близько 2,7 %. Міщан можна поділити на декілька категорій залежно від земельного наділу: 1) ті, хто володіють півланом - 155 чоловік; 2) ті, хто володіють ланом - 78 чоловік; 3) ті, хто мають до півтора лани землі - 7 чоловік; 4) ті, хто володіють 2 ланами - 5 чоловік; 5) ті, хто володіють до 3 ланів - 3 чоловіки; ті, хто володіє 4 ланами - 1 особа [21]21. В місті представлена міська верхівка- 2 бурмистри, староста, підстароста, лентвойт. В Базалії зустрічаємо ремісників різних категорій - ткачів 4, пекарів 4, різників 2, ковалів 7, крамарів 2, стадників 1, боднарів 1, солодовників 1, пивовар 1, ключників - 2, колісників 1, риболовів 2, теслів 2, гайдуків 15 та інших. Коморників нараховувалось в місті 148 чоловік [22]22. До нижчих верств населення міста відносились слуги - 10 чоловік та парканники -49 [23]23. Відомо, що в міському фільварку було задіяно 29 базилійських міщан. Етнічний склад міста теж був різним, найчисельнішими тут були українці, менша кількість поляків, є вказівка, що тут проживало 13 єврейських родин [24]24.
   Ще одне невелике містечко, яке описане в інвентарі 1615 р. - Красилів, яке було описане 21 березня 1615 року [25] 25. На відміну від інших міст, що описані в інвентарі 1615 року, населення міста подається не по вулицях, а по категоріях. В Красилові було 282 димів, серед них 3 пустих будівлі [26]26. Віднявши їх, отриманий результат множимо на 7 і маємо 1953 мешканців міста в середині другого десятиріччя XVII ст. Окремими колонками подаються підсусідки, яких в місті було 31, „каліків" 9, новоприбулих 8, чемерисів 12, гайдуків - 20, служків ремісників 24 [27]27. В місті проживало 10 шляхетських родин [28]28, це майже 3,6 % від загальної кількості населення. В місті існувало три церкви і відповідно було три священники. Очевидно, що в місті існувала десятково-сотенна система, оскільки згадується 13 десятників. Як і інших міста представлені наступні категорії ремісників - колачники, кравці, ковалі, боднарі, римарі, крамарі. Цікавим є те, що серед переліку населення одного мешканця вказують як козак, наскільки достовірним є те, що він відноситься до такої версти як козацтво, сказати важко. Проаналізувавши прізвища, що подаються в інвентарі, бачимо, що більшість населення складали українці, меншими етнічними групами були литовці, поляки та євреї. Останніх були небагато, вони в основному були арендарями.
   Унікальним джерелом для вивчення історичної демографії міст Волині є інвентар 1620 p., який містить в собі цінні відомості для вивчення народонаселення першої половини XVII ст. У 2001 р. вийшла публікація даного джерела, яка містить в собі переклад частини інвентаря маєтків князів Острозьких 1620 p., що стосується південно-східної Волині. В опублікованому джерелі можна знайти багатий і різноманітний матеріал стосовно 127 поселень [29]29. Нас, перш за все, цікавлять такі міста як Остропіль, Полонне, Берездів, Хлапотин, Лабунь.
   В 1576 р. було осаджено ще одне місто південно-східної Волині - Остропіль. Уже в 1579 р. місто згадується в поборовому реєстрі, як значний осередок в якому було 309 будинків. А 12 лютого 1580 р. Остропіль отримав магдебурзьке право [30]30. Проаналізувавши відомості інвентаря 1620 p., зрозуміло, що найбільшим міст південно-східної Волині цього періоду, який представлений в документі, був Остропіль. В інвентарі вказується, що містечко складалося із Старого і Нового міста. Принцип заселення міста був представлений сотенно-десятковою системою. Старе місто складалось із шести сотень, де сотниками були Харко Соколик, Ярмол, Петро, Кость, Кривошия та була сотня Копцьова [31]31. Місто було представлене сотенно-десятковою системою, де кожна сотня включала декілька десятків: перша - 4 (десятники - Яцик, Сечкареня, Олифір, Грицько), друга - 6 (десятники - Малий, Гаврило, Ясько, Босий Іван, Петро, Иовець), третя - 5 (десятники - Данило Малий, Хома, Гарасим, Ільчин, Степан), четверта - 5 (Следзь (Sledz), Максим, Сенько, Ласько, Ігнат,), п'ята - 5 (десятники - Олексій, Левко, Яцик, Василь, Трохим), шоста - 5 (десятники - Антон, Михайло, Клещик, Федько, Ясько). В Старому Острополі за інвентарем 1620 р. було 33 ринкових домів, 484 будинки вуличні та передмістя, 93 нижчих халупи. В цілому загальна кількість будівель в Старому місті дорівнювала 986 [32]32. Нове місто складалось із однієї сотні, де сотником був Кулий та шести десятків, відповідно десятники - Савка, Грицько, Семен Трех (Trzech), Бартош, Петро Кудра, Петро Худий [33]33. В Новому місті знаходилося 264 садиби. Багато будівель є незаселеними, так в Старому місті порожніх садиб було 183, а у Новому - 74 [34]34. Разом це 257 димів. Якщо порівняти це число із загальною кількістю димів, отримуємо результат у майже 20%, що є свідченням переміщення населення, оскільки в документах зустрічається запис "новоприбулий". Причиною мобільності населення могли бути татарські напади, які відбулись незадовго - 1616, 1617, 1618 pp. [35]35. В інвентарі 1620 р. містяться короткі відомості про статеву структуру населення міста. Так, окрім чоловіків, які здебільшого фігурують в такого роду документації як платники податків чи господарі будинку, згадуються і вдови. Інвентар фіксує в Старому місті 44, а в Новому місті 18 вдів [36]36. Досить часто в одному будинку проживали не лише члени сім'ї, а інші люди - сусіди, родичі, підсусідки. До цієї категорії відносимо 24 родини. В місті проживали люди, які не мали свого житла- коморники, їх в інвентарі значиться 82 особи [37]37. Тобто від загальної кількості будинків 1250 (986+264 - будинки Старого і Нового міста) віднімаємо 257 (кількість порожніх будинків), до отриманого результату додаємо 106 (кількість додаткових родин) і отримуємо загальну кількість родин. Для того, щоб визначити чисельність населення Острополя необхідно отриману суму помножити на середній коефіцієнт заполнения диму, тобто 1099 множимо на 7 і отримуємо 7693 особи - чисельність населення міста на 1620 р. Для порівняння за подимним реєстром 1629 р. загальна кількість димів у місті Острополі становила 1002 [38]38. Щоб визначити чисельність населення в місті на 1629 p., множимо загальну кількість димів 1002 на коефіцієнт залюднення диму, таким чином, одержуємо близько 7014 чоловік - населення Острополя на 1629 р. В інвентарі представлена соціальна структура міста, бачимо, що в Острополі були такі категорії ремісничих професій як - ковалі, кушнірі, шевці, ткачі, грабарі, пушкарі, скрипалі, дударі, шаповали, римарі, різники, валяники, крамарі, солодовники, колічники, колесники, крамарі, броварі, слюсарі, бортники, каламарі, цирульники [39]39. В цілому була 81 реміснича родина, в відсотковому відношенні це близько 7,4 % від загальної кількості населення, хоча досить сумнівно, оскільки це незначна частина. Для порівняння в 1635 р. в Острополі кравців з кушнарями 21, шевців 18, пекарів і колачників 11, ткачів 6. Згадується така категорія як коморники [40]40. З переліку прізвищ, що подаються в інвентарі можна судити про етнічний склад. Таким чином, провідну частку займали українці - їх була абсолютна більшість. Разом з ними в місті жили євреї, поляки, литовці, татари, цигани.
   В інвентарі 1620 року міститься опис міста Полонного. Місто в першій третині XVII ст. також складалось із Старої і Нової частини та передмістя. Осілість міщан була представлена сотенно-десятковою системою. Старе місто складалось із 4 сотень, де відповідно сотниками були Грицько, Павло, Тиміш, Левко [41 ]41. Відповідно десятниками в 1-й сотні - Мартин Йовлашення, Орхім; в 2-й - Каленик, Матвій; в 3-й - Васько і Нестор; в 4-й - Мисько з Федором, Михно Наливайко. У Новому місті сотників було 3 - Ігнат Сковротка, Трохим, Веремій і відповідно десятники 1-ї сотні - Сенько, Ясько, Васько, Дмитро, Лаврин; 2-ї сотні - Сенько, Микита, Фейтко, Мисько, Фесько Коростон; 3-ї сотні - Семен, Остап, Ілько [42]42. За інвентарем 1620 р. загальна кількість житлових будинків становила 902. На Старе місто припадало 464 будинки, а на Нове -438. З них 7 було порожніми. Але крім господарів у будинку могли жити і інші сім'ї. На Старе місто припадало 59 таких родин, а на Нове - 22, що - разом становить 81. В інвентарі подаються 240 парканників, також представлена така категорія як коморники, всього було 218 [43]43. Додаємо їх до загальної кількості (976+218) і отримуємо 1194 родини. Таким чином, перемноживши це число на середній коефіцієнт, визначаємо, що чисельність населення Полонного на 1620 р. дорівнювала 8358 осіб. У подимному реєстрі 1629 р. фіксується 970 димів в Полонному, це приблизно третя частина димів всієї волості, яких було 2712 [44]44. Отже, вираховуємо загальну кількість мешканців Полонного в 1629 р. - перемноживши кількість димів на зазначений вище коефіцієнт, дістанемо 6790 осіб. Порівнявши дані за 1620 і 1629 pp. бачимо, що населення міста зменшилось більш як на тисячу осіб.
   В 1620 р. в місті налічується 79 осіб, які були зайняті в ремеслі та промислах. А саме 10 кушнірів, 11 гончарів, 10 кравців, 13 шевців, 7 ковалів, 4 різники, 3 теслі, 3 пивовари, 2 коновали, З бондарі, 1 столяр, 2 стельмахи, 1 вівчар, 1 гребінник, 1 римар, 1 ткач, 1 пекар, 2 лікарі [45]45. Про ремісників та їх категорії, про сплату податків та їх розмір у південно-східній Волині в першій половині XVII ст. можемо дізнатись із "Заявления сделанного под присягой, Острополя, Любартова, Лабуни, Судилкова и Барановец, сообщенный под присягой полномочными представителями из этих городов и местечек в Луцком гродском суде" 20 вересня 1635 р. [46]46. 3 цього документу дізнаємося, що в Полонному на 1635 р. було "пекарев и тых что се перепечаством бавят в личбе 12, колодеюв 11, ткачов 11, гончаров 18, кравцов с кушнерами 12, резников 14, бондаров 15, шевцов 42, ковальов 3, римарами, лучниками, седлярами 28, пивоваров 4, солодовников 3, тесел 2". В Полонному значиться 14 шляхетських дворів, з їх прізвищ робимо висновок, що більшість з них були поляками (п. Гозджиковський, п. Янковський, п. Свошовський, п. Сарницький, Бобовський, п. Шиського, п. Шобанського і т.д.) [47]47. В місті зафіксовано 21 вдову, які ведуть власне господарство [48]48. Більшість населення було українцями, значну частку займали євреї, які в інвентарі записані окремою колонкою "жиди" та поляки.
   Такі південно-східні волинські поселення як Берездів та Хлапотин класифікують як містечка. Так, 6 липня 1596 р. київський воєвода В-К. Острозький видав лист на вільну осаду міста Берездова. А вже 22 травня 1603 р. був даний лист на ярмарки і торги у недільний день [49]49. Третій лист даний Янушем Острозьким на поселення новоприбулим людям з дозволом їм волі на 20 років. У містечку Берездів в 1620 р. було 333 міщанські родини [50]50. Розміщення будинків інвентар фіксує не по сотням і десяткам, а по вулицях, яких нараховувалось 17, окремо записана шляхта, старики Старого і Нового міста [51].51 Головною частиною міста був ринок, на якому розміщувалось 29 осель. На цій вулиці проживав міський патриціат, який здійснював управління містом. На ринку мешкало 3 бурмістри - Михайло, Кайстон, Грицько, тут розташовувався дім війта Лисого, а також дім пана Гарлинського та десятника Івана [52]52. Останній може вказувати на те, що в місті все-таки могла існувати сотенно-десяткова система. В Берездові мешкали родини, які не мали власних осель. До такої категорії належало близько 80 сімей [53]53. Враховуючи дану категорію, показник збільшується до 413 міських родини, слід врахувати і вдів, яких було 15. Таким чином, помноживши кількість міських родин на середній коефіцієнт людності, отримуємо 2906 осіб. Цікавим є той факт, що інвентар 1620 р. не фіксує в місті ні однієї пустої, незаселеної будівлі. Наскільки це можливо, сказати важко, проте на відміну від Острополя, місто не знаходилось на Чорному шляху, тому можливо менше страждало від нападів татар. Подимний реєстр 1629 р. фіксує в Берездові 289 димів [54]54, перемноживши цей показник на середній коефіцієнт залюднення диму, отримуємо 2023 особи. З отриманих результатів видно, що населення містечка зменшилось майже на тисячу осіб.
   Місто було представлене 41-м ремісником. В Берездові було 7 шевців, 4 бондаря, З пивовари, 2 гончарі, 1 тесля, 1 мисливець, 1 ґонтар, 1 лісничий, 1 кушнір, 1 різник, 1 мельник, 1 кухар, 1 колесник, 1 слюсар, 1 ткач, 1 дягтер, 1 риболов, 1 мірошник, 1 кравець [55]55. Більшість міщан були зайняті в аграрному секторі, то доцільно було б їх дрібніше диференціювати за кількістю землі, якою вони володіють. В другій половині XVI - першій половині XVII ст. існувала система волочного землеволодіння. Волока- міра земельної площі, що дорівнювала на українських землях - 23,89 га. Міщан Берездова можна поділити на шість категорій залежно від кількості землі: 1 волока - 32 чол.; 1,5 волоки - 1 чол.; 0,5 волоки - 84 чол.; третя частина волоки -25 чол.; дві третини волоки - 1 чол.; чверть волоки - 1 чол. [56].56 Для порівняння в Хлопотині на чотири категорії: волока - 24 чол.; півволоки - 31 особа; чверть волоки - 3 особи; третина - 4 чол. [57]57, в Полонному на дві категорії - волока - 60 чол.; півволоки - 108 осіб і т. д.
   Хлапотин або Красностав - наступне містечко південно-східної Волині, яке описане в інвентарі 1620 р. Особливістю є те, що фіксація населення велась методом вписування імен дорослого чоловічого населення, тому за кількістю чоловіків можна визначити кількість будинків, в яких проживали сім'ї. На 1620 р. в містечку нараховувалось 399 житлових будівель [58]58. Проте, це число могло бути більшим, адже в одному будинку інколи жили декілька сімей і здебільшого в інвентарі вказувались імена міщан, які мали земельний наділ. Осілість міщан в інвентарі подається по десяткам. В містечку було 15 десятків, де відповідно десятниками були -Павло, Семен, Сахно, Данило, Мисько, Іван, Васько, Тарас, Гриць, Іван, Микита, Фесько, Олексій, Грицько, Кирило [59]59. Крім чоловічого населення в інвентарі подаються і вдови, яких вказано 6. Як і у випадку з Берездовом немає згадки про пусті будинки, що є малоймовірним. Отже, взявши за основу мінімальний показник 399 родин, визначаємо загальну кількість населення, що дорівнювала 2793 особам. В подимному реєстрі 1629 р. вказано, що в містечку Красностав було 383 дими [60]60. Кількість димів множимо на середній коефіцієнт і отримуємо чисельність населення, що дорівнює 2681 особі. В містечку було три шляхетські будинки, ймовірно, вони не платили податків, бо в документі значиться: "Оскільки ці три шляхтичі, мешкаючи в цьому містечку, всілякого порядку доглядають і осаду міщан зберігаються, і вся влада їм належить, по справедливості мають бути вільними від усіляких податків, допоки аж їх мл. самі то своїми листами їм затвердять, бо гідні й більшої ласки їх мл. " [61]61. Інвентар вказує всього 1-го різника, 1-го римаря, 1-го шевця і 1-го Гончара [62]62. Така невелика частина ремісників є теж малоймовірною.
   Невеличким містечком за кількістю мешканців в XVII ст. був Лабунь, в ньому було 152 будинки, серед них пустих осель нараховувалось 25 [63]63. Таким чином, нам потрібно відняти це число від загальної кількості будинків і отримуємо 127 осель. Помноживши цю кількість на середній коефіцієнт, одержимо 889 особи - чисельний склад населення містечка. Для порівняння в 1629 р. у Лабуні було 303 дими [64]64, таким чином, чисельність населення в Лабуні становила вже близько 2121 особи. Отже, ми бачимо, що динаміка зростання населення серед міст південно-східної Волині тут була однією з найбільших, кількість населення за 9 років збільшилась майже в 2,5 рази, це може бути свідченням більш стабільної суспільної ситуації, зменшення набігів татар чи міграційних процесів.
   Таким чином, розглянувши чисельність і соціальний склад населення міст південно-східної Волині можна зробити наступні висновки. За чисельним складом населення до більших міст південно-східної Волині можемо віднести Костянтинів, Остропіль, Полонне, до малих міст і містечок - Базалію, Красилів, Берездів, Хлапотин, Лабунь. Бачимо, що в кожному місті проживали привілейовані верстви населення - шляхта, це здебільшого дрібна шляхта, яка тимчасово володіла землею, загальний відсоток якої складає приблизно від 2 до 5 % від загальної кількості населення. До шляхти-дідичів на Волині належали - Острозькі, Заславські, Любомирські та Збаразькі, які володіли містами південно-східної Волині. До міської верхівки належали особи, які управляли містом, здебільшого посади, які пов'язані з наданнями магдебурзького права- бурмистри, війти, лентвійти, радці, сотники, десятники та ін. Центральним у системі міського управління був інститут війтівства, бо в значній мірі саме війт був ключовою фігурою у місті. У 69 міст Волині є прямі свідчення існування магдебурзького права, в тому числі містах південно-східної Волині - в Острополі, Полонному, Красилові, Кузьмині, Костянтинові. Як правило, в містах було 2-3 священники. Середній прошарок міщан складали торговці та ремісники, різні категорії яких були представлені в містах. Кількість даної категорії міщан постійно збільшувалась, можемо прослідкувати це на прикладі міста Полонного тут в 1577 р. - 15 ремісничих родин, в 1583 р. - 7, а в 1629 р. - 194 ремісники. До нижніх прошарків населення міст відносимо слуг, парканників, бачимо, що вони представлені в кожному місті і їх відсоткова частина досить значна. В містах південно-східної Волині значною етнічною групою, окрім українців, були євреї, які утворювали в місті свої осередки і жили на окремих вулицях. Так, наприклад, в першій половині XVII ст. єврейська община в Полонному становила 22 % всього населення і жила на окремій вулиці, 11 % єврейство становило в Костянтинові, значна їх частка була і в інших містах. Як засвідчують інвентарні описи 1615, 1620 pp. населення міст південно-східної Волині було строкатим як за своїм чисельним, соціальним та етнічним складом.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com