www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Особливості формування нової системи української молодіжної преси напередодні розвалу СРСР (1986-1991)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Особливості формування нової системи української молодіжної преси напередодні розвалу СРСР (1986-1991)

Микола Тимошик,
д. філол. н., проф.

Особливості формування нової системи української молодіжної преси напередодні розвалу СРСР (1986-1991)

   У статті йдеться про організаційні аспекти формування нової системи молодіжної преси в один із найдраматичніших періодів існування України в складі СРСР.
   Ключові слова: молодіжна преса, комсомол, ідеологія.

   Система дитячої і молодіжної періодики в Україні була досить продуманою і розгалуженою. Ще тільки підростала дитина, ішла до дитячого садка, а молоді батьки вже передплачували для неї "Малятко" - щомісячний журнал-розмальовку, журнал-саморобку, що понад 70 років, маючи стабільний наклад у межах 1 млн примірників, радував українських малюків. Від першого до п'ятого-шостого класів супроводжували юного школяра в країну знань щотижневі дитячі всеукраїнські газети "Зірка" та "Юный ленинец" і щомісячний журнал "Барвінок". Супутником піонерської пори школярів був журнал "Піонерія". Широкі можливості мали старшокласники. У кожній області - своя газета для молоді (великого або меншого формату, щоденна чи тричі на тиждень), а також дві республіканські - "Молодь України" та "Комсомольское знамя". Популярними були молодіжні журнали "Ранок" і "Знання та праця".
   Вражають сьогодні наклади молодіжних видань. "Зірка" виходила щотижня більш ніж мільйонним накладом, всеукраїнська "Молодь України" мала кілька років підряд понад півмільйона примірників. Неймовірними нині сприймаються наклади обласних молодіжних видань. Скажімо, наклад "Молодого буковинця", що виходив у найменшій за територією в Україні Чернівецькій області, сягав 40 тисяч примірників, а львівської "Ленінської молоді" в окремі роки - до 200 тисяч.
   Цей потужний масив друкованих ЗМІ, постійно реорганізовуючись і вдосконалюючись, розвивався увесь період історії Радянського Союзу і несподівано, майже раптово, зник із розмаїтого пострадянського інформаційного простору невдовзі після припинення існування цієї країни. Найбурхливіший, найдраматичніший і найцікавіший період розвитку в Україні молодіжної преси припадає на останню добу її існування, яку хронологічно пов'язують із початком горбачовської перебудови та розвалом СРСР.
   Хто і як керував молодіжною пресою. Для молодіжних газет свого часу склався і міцно утвердився порядок потрійного підпорядкування: цим типом періодики керували як комсомольські, так і партійні органи, а ще - партійні видавництва, де, як правило, друкували молодіжні видання. У такій тісно переплетеній тріаді найбільша влада належала партійним комітетам. Без їх відома не вирішувалося практично жодне серйозне не тільки творче, а й внутрішньоредакційне питання - чи це підготовка гостро критичного матеріалу, чи призначення завідувача відділу, не кажучи вже про редактора. Щодо останнього, то, як зауважує В. Коротич, "редакторів призначали, виходячи не з того, чи допоможе він народу, а - чи не нашкодить він начальству. Вірність певним ідеологічним догмам, а не принципам, цінувались куди вище професіоналізму" [1].
   Сформовані в умовах існування лише партійних видань, принципи партійного керівництва пресою без найменших коректив протягом тривалого часу поширювалися на всю мережу періодичних видань - галузевих, відомчих, у тому числі й на молодіжну періодику. Методи і форми такого керівництва з боку партійних комітетів копіювалися комсомольськими комітетами, часто без урахування динаміки суспільно-політичних процесів у молодіжному середовищі, країні загалом.
   Цілком природним видається той факт, що в період демократизації громадського життя навколо проблеми партійного керівництва засоби масової інформації розгорнули гострополемічні дискусії [2, 227]. Здебільшого велися вони журналістами-практиками, політичними лідерами і зводилися до думки про необхідність нового осмислення проблеми керівництва та управління пресою, зміщення акцентів у цій справі від принципу партійності до принципу незалежності [3]. Гостро висловився з цього приводу С. Кондратов: "...практика наступних десятиліть, трьох сталінських, одного хрущовського і майже двох брежнєвських, довела, що зведена в абсолют, охоронювана партійним олімпом партійність преси і літератури стала найгіршою формою залежності журналістів і письменників, виправданням будь-якої форми ідейно-виправданої бездарності і брехні... Головним циклопічним пам'ятником принципу партійності стала ота, суцільно вкрита, лаком або білими плямами, викривлена історія нашої країни, яку тільки тепер ми почали представляти в її істинному, менш світосяйному вигляді" [4].Така постановка проблеми в той час видавалася цілком своєчасною, оскільки в умовах конституційного закріплення принципу багатопартійності закономірно виникало запитання: а представники якої партії повинні здійснювати контроль над публікаціями в пресі? Якщо кожна партія, зауважує С. Кондратов, буде сповідувати принцип партійності преси в тому вигляді, як ми його знаємо, консолідації в суспільстві не бувати.
   Гострих запитань щодо практичного здійснення принципів керівництва ЗМІ в умовах перших років реалізації Закону СРСР про пресу та інші засоби масової інформації виникало дуже багато. І поки теоретична думка шукала обґрунтовані відповіді на них, практика журналістики давала все нові й нові свідчення конфронтації редакційних колективів зі своїми видавцями, про що неодноразово повідомляла останнім часом центральна преса.
   Всесоюзне опитування керівників республіканських, крайових і обласних газет показало, що більша частина журналістів стикалася з випадками заборони на публікації з боку партійних комітетів [5, 77]. Що ж стосується молодіжних газет, то до такої кількості "партійних" заборон можна додати ще й численні втручання у творчий процес з боку комсомольських комітетів. А це також неминуче призводило до конфліктів, які, за словами А. Кабанникова, набрали характеру загальнокомсомольських НП [6].
   Подібна ситуація почала складатися і для молодіжної періодики України. Перше серйозне "непорозуміння" між редакцією газети і її видавцем, що набуло широкого розголосу в республіці, трапилося у Чернівцях. Керівництво обкому комсомолу наклало категоричну заборону на публікацію у "Молодому буковинці", в якій ішлося про неправедні дії деяких працівників правоохоронних органів і комсомольських функціонерів обласного масштабу [8].
   Чесно розповівши через республіканську молодіжну газету про стосунки редакційного колективу й обкому комсомолу, що мали тенденцію до загострення, вирішив піти у відставку редактор житомирської "Комсомольської іскри", привернувши до цієї проблеми увагу громадськості [9]. Рядовий донедавна випадок винесення бюро Черкаського обкому комсомолу догани редактору "Молоді Черкащини" за публікацію гострих читацьких листів про доцільність будівництва Чигиринської АЕС [10] переріс незабаром у принципове протистояння цілого журналістського колективу з апаратом обкому комсомолу [11]. Приблизно за таким сценарієм розвивалися події і в Одесі [12]. Справжній "рознос", який мало не дійшов до оргвисновків, вчинили своєму спільному друкованому органу, "Молодій гвардії", Київські обком і міськком комсомолу за публікації про кандидатів у народні депутати, які не представляли на виборах і не пропагували у своїх платформах комсомол [13].
   Тож, час диктував необхідність удосконалення механізму взаємовідносин між друкованим органом і видавцем, відпрацювання такої моделі керівництва, яка б відповідала умовам і рівню демократизації суспільства й забезпечувала конструктивну участь молодіжної преси у захисті інтересів молоді, їх впливу на органи керівництва та управління. Саме в такому ракурсі вперше було поставлено це питання на зустрічі редакторів молодіжних засобів масової інформації в ЦК ЛКСМУ в лютому 1989 р. [14], а згодом і на XXVI з'їзді комсомолу республіки [15].
   У зв'язку з цим принципового переосмислення потребувала ціла низка усталених підходів у питаннях керівництва пресою. Найголовнішими можна виділити такі:
   - рішуча відмова від командно-вольових методів адміністрування і втручання у творчий процес редакційного колективу, відмежування від визначення молодіжної журналістики як "привідного ременя", "підручної партії", налагодження діалогізації відносин між редакцією і видавцем;
   - проблема компетентності керівництва пресою, що передбачає необхідний рівень політичної культури, гуманітарної освіти, високих людських якостей саме тих, кому довірена ця важлива і відповідальна справа;
   - вироблення в інтересах консолідації сил терпимого ставлення до критики, інакодумства як необхідної умови для забезпечення плюралізму думок.
   Пошук нової моделі молодіжної преси. Загострення стосунків у тріаді "редакція - комсомольський (партійний) комітет - видавництво", викликане, з одного боку, прагненням журналістів розірвати жорсткі рамки ідеологічного контролю, звільнитися від надмірної регламентації та опіки, а з другого - намаганням апарату зберегти свій диктат, спонукали в той час настійніше ставити питання про необхідність уточнення усталених оцінок щодо функціональних завдань і цілей журналістики, передусім молодіжної, її особливостей.
   З цього приводу не можна не погодитися з Б. Лозовським, який зазначає, що теза про основну функцію журналістики лише як засобу впливу на читача (аудиторію) нині має бути визнана застарілою; особливо недопустимо говорити лише про впливову роль преси саме на молодіжну аудиторію [16, 70]. Стосовно функціональних особливостей молодіжної преси дослідник вважає однією з альтернативних позицій трактування преси як засобу самовиховання молоді. Від себе додамо, - ще й засобу її самоутвердження. У такому поясненні, на наш погляд, є раціональне зерно, адже декларативно проголошене одне з головних завдань журналістики - бути справжньою народною трибуною, виразником інтересів і сподівань мас залишалося нереалізованим практично донедавна. Ретельно проріджуючи крізь цензурне й апаратне сито будь-яку інформацію, подаючи дозовану правду, молодіжна преса під тиском монопольного видавця довільним порядком брала на себе роль вихователя, вбачаючи у своєму читачеві лише об'єкт впливу.
   Спроба Б. Лозовського по-новому підійти до розгляду функціональних особливостей журналістики з урахуванням змін у політичному устрої нашого суспільства заслуговувала підтримки й подальшого аналізу ще й тому, що деякі дослідники журналістики все ще вважали пресу суб'єктом, а її читача - об'єктом ідеологічного впливу. Це засвідчила Всесоюзна наукова конференція, що проходила на факультеті журналістики Московського університету в лютому 1990 р. [17].
   Поступово змінювався тип журналістики у зв'язку з вимушеною переорієнтацією радянської політичної системи з класових на загальнолюдські цінності, в центрі уваги була людина. Молодий читач із об'єкта впливу ставав "суб'єктом соціального управління" [18], іншими словами, суб'єктом масової інформаційної діяльності. Стає таким у результаті того, що дістав реальні можливості впливати на політику друкованого органу, визначати його провідні тематичні лінії. Суб'єктно-об'єктні відносини, у яких реально працювала журналістика попередніх років, як слушно зауважує М. Шкондін, поступається місцем суб'єктно-суб'єктним відносинам, відносинам співробітництва, взаємодії, координації [19, 3].
   Таким чином, українська молодіжна преса з мобілізуючого, спрямовуючого, виховного інструменту адміністративно-командної системи прагнула постати перед читачем у зовсім іншій ролі, у досі незнаній іпостасі. Проведений дослідниками аналіз дає змогу простежити, як реалізовувалося це прагнення. Якщо 1988 р. у межах однієї з секцій щорічної конференції "Радянська журналістика у 1987 році" науковці констатували розширення і поглиблення тематичної палітри шляхом відкриття раніше заборонених тем, активнішого функціонування принципу плюралізму думок, наголошувалося на орієнтації в публікаціях на всю молодь [20, 72], то на початку 1990 р. на такій же конференції уже відзначалися відчутніші зміни в цьому напрямі: молодіжні видання нарешті ставали газетами молоді, її трибуною [21, 36].
   Крах монополії комсомолу на пресу для молоді. Наростав активний процес пошуків молодіжною журналістикою шляхів виходу з-під жорстких меж контролю комсомольського і, за традицією, партійного апарату. Іншими словами, гостро поставало питання зміни статусу молодіжних видань, приведення їх структури у відповідність до потреб молодіжного руху, який на тлі помітного спаду авторитету комсомолу і партії все більше набирав багатоголосого й різнопланового характеру.
   У журналістикознавстві ця проблема на той час лише окреслювалася, тоді як серед журналістів-практиків, комсомольських функціонерів розгорілися палкі дискусії. У ході їх визначилися дві найголовніші позиції:
   1) той чи інший молодіжний орган повинен чітко дотримуватися певної політичної орієнтації, виражати позицію тієї чи іншої громадської, політичної організації. Не відкидаючи ідеї становлення друкованих органів інших молодіжних організацій, комсомол будь-що повинен зберегти існуючу структуру своєї преси, оскільки втрата "голосових зв'язок" приховує в собі загрозу існування самої спілки [22];
   2) оскільки молодіжний рух стає справді плюралістичним, то й газети повинні віддзеркалювати його не вузькоспрямовано, а в усьому багатоманітті. Інакше кажучи, бути газетами для всієї молоді, показувати весь спектр політичних, релігійних переконань, окрім, звичайно, пропаганди насилля, фашизму.
   Не бажаючи служити політичним цілям групи осіб, такі органи мають стати самостійним державним підприємством, писати незалежно, виробляти свою молодіжну політику [23].
   Між цими двома, цілком протилежними, позиціями окреслилася ще одна, компромісна, яку відстоював тодішній секретар ЦК ВЛКСМ М. Пальцев. В умовах, коли комітети комсомолу не мають своєї виразної політичної програми і чіткої позиції з питань поточного моменту, "комсомольська газета, залишаючись єдиним молодіжним виданням у своєму регіоні, так чи інакше повинна орієнтуватися на запити читачів, перетворюючись більшою мірою у загальномолодіжне видання, в орган власної редакції" [24]. Ця думка набула згодом офіційного характеру на XXI з'їзді ВЛКСМ: на сторінках комсомольських центральних, республіканських видань має бути місце для відображення поглядів, позицій, платформ груп, об'єднань комсомолу - опонентів [25].
   У якій мірі ці три підходи знаходили своє відображення у подальших діях молодіжних видань щодо демократизації, гласності? Динамізм розвитку оновлювальних процесів у молодіжній пресі, зокрема, у визначенні поточного і перспективного їх статусу, осмислення цих тенденцій дають підстави говорити про кілька етапів такого поступу.
   Перший етап пов'язаний із перетворенням комсомольських видань із органів комітетів в органи відповідних організацій. Така тенденція на XXI з'їзді ВЛКСМ була оцінена як "нормальний процес, який не тільки не підриває основи комсомольської преси, а навпаки, зміцнює зв'язок газет з читачем, комітетів комсомолу з молоддю" [25]. Варто зазначити, що незадовго до цього рішення подібні спроби редакційних колективів в Україні ставали приводом до конфронтацій з комітетами комсомолу. Першою молодіжною газетою, що вийшла з-під опіки апарату й визначилася як орган обласної комсомольської організації, став Івано-франківський "Комсомольський прапор" (з 1 січня 1990 p.). Невдовзі такого ж статусу набула львівська молодіжна газета.
   Наступний етап розпочався з надання деяким виданням якісно нового статусу, що найбільше відповідав поточному моменту, - загальнополітичної молодіжної газети ("Молодь України"), суспільно-політичного тижневика ("Молодь Закарпаття"), громадсько-політичного молодіжного вісника ("Корчагінець", Хмельницький), громадсько-політичного видання ("Молода гвардія", Київ; "Зміна", Рівне), обласної молодіжної газети (Івано-Франківськ). Все ще залишаючись підпорядкованими одному засновнику - комітету комсомолу, одначе, ці редакції дістали більше можливостей у свободі дій, у підтримці та розвитку справжньої демократії.
   Після прийняття III Пленумом ЦК ВЛКСМ резолюції "Про молодіжні засоби масової інформації" [26] став можливим ще один етап, що вніс суттєві зміни в характер взаємовідносин комітетів комсомолу з редакційними колективами. Враховуючи ту обставину, що засоби масової інформації, згідно із Законом СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації", стали самостійними юридичними особами, які діють на основі своїх статутів, трудові колективи газет набули права бути засновниками або співзасновниками видань. Першими скористалися таким правом журналісти "Комсомольской правды", які разом із ЦК ВЛКСМ стали співзасновниками газети. Співзасновниками популярного тижневика "Собеседник" зареєстровано трудові колективі цього видання і "Комсомольской правды".
   Таким шляхом незабаром пішли й деякі українські молодіжні видання. Щоправда, варто наголосити на тому факті, що закономірний процес не скрізь проходив удало. Більше того, спроба деяких редакційних колективів скористатися наданим законом правом юридичної особи стикнулася з шаленим опором апаратних працівників у особі комітетів комсомолу, виконкомів рад.
   Наприкінці 80-х pp. почався новий етап у визначенні правового статусу наявних молодіжних газет: з одного боку, у напрямі завоювання ними повної незалежності від видавця (за аналогом латвійської газети "Советская молодежь", яка першою серед молодіжних газет СРСР вийшла з-під опіки комсомолу і виборола собі статус незалежного видання [28]). З другого - у напрямі розширення кількості співвидавців у особі інших громадсько-політичних молодіжних організацій, різноманітних молодіжних об'єднань, асоціацій, спілок. Першою такою ластівкою мав стати інформаційно-видавничий комплекс, який намагалися створити на базі друкованого органу Одеського обкому комсомолу "Комсомольська іскра", що припинив своє існування 1 січня 1991 р.
   Звільнюючись від апаратного диктату, шаблону, горезвісного "гребінця", яким причісували стільки років усю молодіжну пресу, редакційні колективи постали перед необхідністю по-новому осмислити деякі старі, але зовсім не прості істини.
   Зміна радянських назв як відмова від комуністичної ідеології. Логічним наслідком відмови від догматичного тлумачення завдань комуністичного виховання молоді, переоцінки ролі та місця комсомолу в політичній системі суспільства, виникнення принципово нових явищ у молодіжному середовищі є включення до порядку денного питання про зміну назв друкованих комсомольських видань.
   Справа ця не нова. Історія розвитку молодіжної преси України, як і країни в цілому, показує, що кількаразове перейменування одного друкованого органу завжди мало на собі характерне для того чи другого історичного періоду ідеологічне навантаження та було відображенням класової політичної доктрини адміністративно-командного соціалізму, за якою зберігалося монопольне право однієї партії, а в даному разі однієї молодіжної спілки, виражати інтереси всієї молоді.
   Назви республіканських і обласних молодіжних газет, що склалися з середини 60-х pp. після ліквідації міжобласних редакцій, підпорядкованих безпосередньо ЦК комсомолу республіки, також віддзеркалювали це монопольне право і не могли не сприйматися як політичне кліше. На зміну назвам "Сталінська молодь", "Сталінська зміна" знову прийшли заголовки зі словами "ленінський", "ленінська" - "Ленінська молодь" (Львів), "Ленінська зміна" (Харків), "Молодий ленінець" (Луцьк), "Ленінський прапор" (Херсон), "Ленінське плем'я" (Миколаїв). У назвах 10 з 25 обласних і двох республіканських молодіжних газет України повторювалися слова "комсомолець", "комсомольський" у поєднанні з такими ж заідеологізованими поняттями, як "прапор", "іскра", "зміна", "плем'я", "гарт".
   Наприкінці 1990 р. ідея про перейменування молодіжних газет стала активно обговорюватися на сторінках багатьох видань. Так, устами народного депутата СРСР Ю. Щербака її порушило "Комсомольское знамя" [33], молодого робітника Ю. Силаева - "Крымский комсомолец" [34]. Редакція Хмельницького "Корчагінця" повела на своїх сторінках широке обговорення варіантів нової назви газети: "Новий час", "Молодіжна трибуна", "Інформатор істини", "Ми і час" [35]. Читацькі конференції щодо зміни своїх назв оголосили у вересні-жовтні 1990 р. також вінницьке "Комсомольське плем'я", житомирська "Комсомольська зірка", миколаївське "Ленінське плем'я".
   До цього кілька газет, не дочекавшись закінчення передплатного року, відважилися на такий крок. Прецедент у цьому, як й у випадку зміни гасла, створила львівська газета. Святковий номер "Ленінської молоді" за 1 березня 1990 p., коли їй виповнилося 50 років, відкривався редакційною статтею, де, зокрема, наголошувалось: "Газета відзначає свій піввіковий ювілей у ситуації, коли з'явився шанс нарешті говорити людям правду. Треба відродити довіру до газетного слова. Читачі запитують: чи не час змінити назву газети. Колектив газети вважає - час". А через місяць пленум обкому комсомолу своєю постановою затвердив ідею про зміну "вивіски", яка належала перш за все читачам. Незважаючи на заборону Львівського обкому партії друкувати у партійному видавництві "Вільна Україна" газету з небажаним для апарату заголовком, номер "Молодої Галичини" за 3 квітня із запізненням на один день таки прийшов до читачів [36].
   У липні 1990 р. рішенням бюро ЦК ЛКСМ України (МДС) перейменовано і перепрофільовано окремі журнали для юнацтва. Так, із січня 1991 р. дитячий щомісячний журнал "Піонерія" стає громадсько-політичним та літературно-художнім часописом для юнацтва "Однокласник". Щомісячний науково-популярний журнал "Знання та праця", різкий спад тиражу якого за останні чотири роки наблизив видання до межі самоліквідації, дістав нову назву "Наука - фантастика" і статус науково-популярного та літературно-художнього [38]. Змінилася назва ще одного органу ЦК ЛКСМУ та республіканської ради піонерських організацій - "Юный ленинец", який із 1924 р. став наступником "Юного Спартака", дістав назву "Перемена" [39]. Трохи пізніше ще кілька обласних молодіжних газет прийшли до читача з новими логотипами. Постановою бюро Івано-Франківського обкому комсомолу назву газети "Комсомольський прапор" змінено на "Світ молоді" "як таку, що найбільше відповідає часові, суті газети, побажанням громадськості" [40]. "Комсомолець Запоріжжя", відповідно до заяви Запорізького обкому комсомолу, дістав назву "МИГ: Молодежная информационно-публицистическая газета" [41]. "Молодою Волинню" став колишній луцький "Молодий ленінець" [42].
   "Враховуючи реалії сьогоднішнього громадсько-політичного життя країни, перебудовчі процеси у ЛКСМ України (МДС), численні побажання читачів, змінити назву газети "Комсомольське плем'я", - таке рішення прийняв стосовно свого друкованого органу пленум Вінницького обкому комсомолу" [43]. Із 1 січня 1991 р. "Комсомольське плем'я" стало "Панорамою".
   Очевидно, що такий процес не можна однозначно оцінювати як позитивний. Змінюючи лише зовнішній фасад свого друкованого органу й одночасно радикально не вдосконалюючи внутрішню його частину - зміст і проблематику кожного номера, - деякі редакційні колективи не змогли витримати конкуренцію з республіканськими та всесоюзними друкованими органами, а також із десятками нових, що активно стали заявляти про себе.
   Досі йшлося про серйозні зміни управлінського характеру в мережі існуючої молодіжної преси, що репрезентована у вигляді республіканських та обласних видань, підпорядкованих єдиному монопольному видавцеві - комсомолу. Перелічені характерні особливості процесу поновлення їх правового стану засвідчують наявність чітко виявленої головної тенденції - поступове перетворення цих газет із органів власне комітетів комсомолу в органи кількох співвидавців або в незалежні від комсомолу чи інших політичних партій видання.
   Виникнення альтернативної преси для молоді. Паралельно з вищезазначеним закономірним процесом з другої половини 1980-х pp. розвивається ще один, пов'язаний із утворенням так званої альтернативної преси для молоді.
   Цей процес також закономірний і є своєрідною реакцією частини суспільства, значною мірою молоді, на систему заборон і обмежень, яка й у період гласності діє здебільшого безвідмовно і все ще унеможливлює реалізацію величезного запасу нестандартних думок, ідей, пропозицій через офіційні засоби масової інформації. Відродження самодіяльної преси, що відбувалося наприкінці 80-х pp., дуже нагадує ситуацію 20-х, яка, за висловом Ю. Жукова, була "епохою своєрідної повені свободи слова, і самодіяльна преса відігравала особливо важливу роль у житті суспільства" [44].
   У журналістикознавстві зроблено поодинокі спроби дослідити це явище, яке, поряд з поняттям альтернативної, дістає назву вільної, незалежної, новітньої, паралельної, симетричної, "андер-граудної" преси. Було здійснено, зокрема, спроби визначити загальну кількість неформальних видань. Так, за підрахунками К. Єлгешина [45, 75], таких видань у країні 1989 р. було 323. За даними учасників "круглого столу", що проводився Московською вищою партійною школою спеціально з цього питання, із 300 періодичних альтернативних видань 33 належить виключно до молодіжних [46].
   На нашу думку, такі статистичні дані, попри всю ретельність підрахунків, не можуть бути точними, адже самвидав усіх часів - складна і неоднозначна структура, всередині якої мало не щодня відбувалися значні зміни: поряд із виданнями, що міцно утвердилися, щоразу набираючи значних тиражів, трапляється немало й таких, що проіснували в кількості одного-двох чи кількох випусків.
   Незважаючи на неоднозначність оцінок цього нового явища, висновки його дослідників збігаються в основному: існування альтернативної преси, народженої атмосферою гласності, стало за ті роки серйозною політичною реальністю.
   Із прийняттям Закону СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації", а згодом і відповідного Закону Української РСР поступово зникала грань між офіційною та неофіційною пресою, видозмінилося й саме поняття "самвидав", оскільки на законних підставах він ставав доступним найширшому колу читачів, а отже, давав їм можливість додаткового вибору.
   Варто зазначити, що згадані дослідження стосуються альтернативної преси лише союзного рівня, до того ж російськомовної її частини. Поза увагою дослідників залишилися практично всі національні видання такого типу, розраховані на молодь, у тому числі й українськомовні. Тому на основі власних спостережень і аналізу спробуємо згрупувати такі видання. За тематикою і належністю до видавця їх можна розподілити так:
   - власне комсомольський самвидав, характерний для структур цієї організації, що за рангом стоїть нижче обласного рівня, -міськкомів, райкомів комсомолу, великих первинних організацій. Пік виникнення таких видань припадає на 1988-1989 pp., коли напередодні загальної кризи комсомолу кілька його комітетів зробили спроби врятувати молодіжну спілку такими формами і методами роботи, які не мали розуміння й підтримки "центру", а отже, не могли бути предметом обговорення на сторінках обласних, республіканських газет. Публікації таких видань, ґрунтуючись здебільшого на суто місцевій тематиці, присвячувались фактично місцевим подіям, але водночас своєю локальністю виходили на проблеми глобальні. Виникав комсомольський самвидав практично в кожній області. Найпомітнішими і найтривалішими за часом виходу виданнями можна вважати "Информационно-методический листок" Дзержинського райкому комсомолу міста Харкова [48], щомісячник Павлоградського райкому комсомолу Дніпропетровської області "Майдан" [49];- видання нових молодіжних громадсько-політичних організацій і рухів, що на повен голос заявили про себе наприкінці 80-х pp.: Спілки незалежної української молоді, Української студентської спілки, Львівського студентського братства, молодіжної філії Української республіканської партії та ін. До них належать і кілька видань незалежної студентської преси на зразок "Козацького слова" (Київ), "Студентських буднів" (Херсон) тощо;
   - видання молодіжних госпрозрахункових організацій - обласних центрів науково-технічної творчості молоді (НТТМ), молодіжних об'єднань і кооперативів, творчих асоціацій і груп. Бурхлива поява їх 1988 р. стала можливою завдяки Постанові Ради Міністрів СРСР від 4 серпня 1988 р. "Про сприяння в господарській діяльності ВЛКСМ" [50]. Переважно це інформаційно-рекламні проспекти, що розповідають про діяльність молодіжних кооперативів, підприємств. Певне місце у них відводиться невеликим за обсягом публікаціям щодо розв'язання соціально-економічних проблем того чи того регіону. Такі видання розраховані передусім на молодь, яка прагне знайти застосування своїм здібностям. Це - "Меркурій" Львівського молодіжного госпрозрахункового об'єднання, "Інформ" Чернівецького молодіжного об'єднання "Проліфах", "Панорама" Луганського молодіжного творчого об'єднання "Синтез", "Знай наглих" Київської асоціації молодіжних підприємств, студентських об'єднань і кооперативів, "Рекламний вісник" Кіровоградського центру НТТМ, "Енергія" Львівського міського центру НТТМ та ін.;
   - незалежні видання музично-розважального характеру, у публікаціях яких із позицій так званої "рок-тусовки" аналізуються процеси, що відбуваються у сфері молодіжної культури, зокрема в її авангардному крилі. На противагу столичним виданням периферійні, у тому числі українські, надають перевагу місцевій інформації. Найбільш знаний з цього блоку київський незалежний рок-журнал "Гучномовець" [51];
   - приватні видання, розраховані передусім на молодіжну аудиторію. Першим друкованим органом такого типу стала незалежна молодіжна газета "Сокіл", засновником якої виступив журналіст із міста Підгайці Тернопільської області Ярослав Бурсук;
   - додатки і спецвипуски, що готуються до друку в традиційних структурах молодіжної періодики. Йдеться, зокрема, про випуски низкою обласних молодіжних газет додатків, які формуються на кооперативних засадах з іншими - як державними, так і громадськими - організаціями. Такими, скажімо, є спільне рекламно-пропагандистське видання "Комсомольця Запоріжжя" та обласного центру НТТМ "Веда", випуски тижневика "Молодь Черкащини" і обласного відділення Радянського дитячого фонду "Сім'я і діти". Редакція "Комсомольского знамени" разом з асоціацією журналістів "Вірність" розпочала видавати додаток "Жди меня", розрахований на тих, хто сподівається влаштувати своє особисте життя з допомогою газети. Серйозну заявку на самостійну футбольну газету зробив колектив "Молоді України", який спільно з Українською незалежною асоціацією футбольних репортерів розпочав випускати додаток "Український футбол". Чернігівський "Комсомольський гарт" оголосив окрему передплату двох своїх тематичних додатків "Я + Ти" і "Стадіон". Судячи з попередніх результатів передплати, поданих редакцією в розрізі кожного району, такі додатки збирали значну кількість своїх прихильників [52]. Принципова відмінність таких додатків полягає в тому, що друкуються вони, як правило, на папері спонсора, а отже, мають свій тираж і ціну, вищу за звичайний газетний номер.
   У період наростання кризи марксистсько-ленінської ідеології та посилення незворотних процесів розкладання всередині КПРС та її республіканських і обласних загонів робилися спроби на республіканському, а надто на обласному, рівні створити молодіжні видання компартії України. Це засвідчує офіційне повідомлення про засідання Політбюро ЦК Компартії України, де розглядалося питання про зміни в системі засобів масової інформації і розвиток видавничої діяльності Компартії України. Політбюро ЦК КПУ рекомендувало обкомам Компартії України сприяти випуску при редакціях партійних газет молодіжних щотижневих додатків, спеціальних газет-вкладок, при потребі налагоджувати випуск газет обкомів партії для молоді [53].
   Таким чином, найважливішими результатами структурних змін у молодіжній періодиці зазначеного періоду були початок краху монопольного володіння ВЛКСМ та її організаціями на місцях молодіжною періодикою в країні та зародження такої системи молодіжних ЗМІ, яка б реально, а не декларативно виражала не тільки соціальні, вікові, професійні, а й політичні інтереси різноманітних рухів, об'єднань, організацій.
   Набуття ідеологічної та фінансової незалежності. Важливо зазначити, що послідовний, "мирний" процес реорганізації, докорінного оновлення наявної системи молодіжної преси в Україні, який практично розпочався 1989 p., значно ускладнився з середини 1990 р. Цьому послужили дві важливі обставини: виведення молодіжної і дитячої преси зі складу видавництв, що належать КПРС, та передача їх на баланс ВЛКСМ і різка зміна видавничої політики в країні, викликана підготовкою поліграфічних, паперообробних підприємств та організацій зв'язку до переходу на ринкові умови розвитку.
   Таке рішення можна було б вважати великою перемогою журналістів, якби не одна суттєва обставина: прийняте воно напередодні різкого підвищення цін на все, що зв'язане з виробництвом і доставкою газет; на поліграфічні послуги (більше, ніж удвічі), на папір (втричі), на послуги зв'язку (вдвічі).
   Республіканські й обласні газети 3 серпня 1990 р. опублікували текст звернення журналістів молодіжних і дитячих видань до Верховної Ради Української РСР, у якому звучала глибока стурбованість можливою втратою значної частини періодики, розрахованої на дітей і молодь, і висловлено сподівання, що Верховна Рада республіки вживе дійових заходів щодо вирішення проблеми [54]. Кілька молодіжних газет України у різних формах підтримали акцію солідарності, оголошену групою редакторів молодіжних газет країни і проведену 8 вересня 1990 р. Питання про ситуацію у зв'язку з переведенням молодіжної і дитячої преси республіки на баланс комсомольських органів було одним із центральних у порядку денному бюро ЦК ЛКСМУ [55].
   Серед інших заходів, які оперативно вжили редакції газет у переломний момент свого існування, можна назвати такі:
   - пошук можливих спонсорів з числа великих промислових підприємств, госпрозрахункових, комерційних банків, які могли б грошовими внесками підтримати газету в обмін на забезпечення спонсора рекламою на газетних сторінках протягом року. Таким шляхом пішло, наприклад, "Комсомольское знамя";
   - збирання добровільних пожертв від громадян на спеціальний рахунок газети. Цю давню традицію українських прогресивних газет відродили сьогодні львівська, ровенська, чернівецька редакції;
   - видання на заощадженому папері комерційних випусків, ціна яких півтора-два карбованці ("Прапор юності");
   - випуск додатків до газет у вигляді збірників, брошур, книг (на зразок бібліотечки "Комсомольской правды"). Першопрохідником у цій прибутковій справі стала запорізька газета "МИГ". У листопаді 1990 р. із урахуванням побажань читачів постійної рубрики "Клуб молодої сім'ї" журналісти здійснили перший випуск серії брошур "Що їли і пили козаки" тиражем 30 тис. примірників;- створення під егідою ЦК ЛКСМУ (МДС) спеціального фінансового фонду розвитку молодіжної преси, за рахунок якого можна було б у певних випадках надавати матеріальну допомогу окремим виданням, що опинилися у скрутному матеріальному становищі, їх співробітникам і авторам.
   Отже, можна зробити такі висновки:
   1. Українська молодіжна преса на рубежі 80-90-х pp. XX ст. у результаті розвитку загальнодемократичних процесів у суспільстві опинилася перед необхідністю передусім організаційно-структурних змін. Неспроможність подальшого монопольного володіння однією молодіжною організацією такою великою кількістю видань, що було можливим лише в умовах тоталітарної держави з уніфікованою для всіх однопартійною ідеологією, спонукала до серйозних змін в усій системі молодіжних засобів масової інформації.
   2. Формування нової системи української молодіжної преси проходило, з одного боку, у непростих умовах реорганізації молодіжного руху в Україні, активного пошуку ним нових політичних орієнтирів, а з другого - на тлі різкого погіршення економічної ситуації в республіці, що поставило під питання подальше існування такої преси.
   3. Молодіжна преса, яка разом з десятками інших "лівих" видань не переставала ратувати напередодні розвалу СРСР за розвиток ринку як вищої і найдосконалішої форми економічної демократії першою відчула на собі удари ринкової стихії. Процес реорганізації системи молодіжної преси, що бурхливо розвивався на зламі двох останніх десятиріч XX ст., конкуренція між традиційними і новими виданнями змусили журналістів активніше й цілеспрямованіше працювати над оновленням концепції своїх друкованих органів, виробленням нових підходів у пошуках свого читача, завоюванні його довіри й прихильності.
   4. Перед журналістикознавчою наукою гостро поставало в той час питання про уточнення теоретичних положень і висновків щодо цілей, завдань, функціональних особливостей молодіжної журналістики в докорінно іншій суспільно-політичній ситуації. З цього приводу на зміну поняттям "формування", "вплив", "пропаганда", "виховання", "привідний пас", "сполучна ланка між партією і широкими масами молоді", що за інерцією домінували все ще певний час у теоретичній думці стосовно завдань молодіжних ЗМІ, мали постати поняття "співробітництво", "залучення", "промоція", "зацікавлення". Щодо функціональних особливостей молодіжної преси на тому етапі розвитку варто прийняти одне з альтернативних її трактувань, як засобу самовиховання, самоутвердження молоді.

1. Коротич В. Что делать с редиской / В. Коротич // Советская культура. - 1989. - 16 сент.
2. Стиль идеологической работы. - К., 1989.
3. Виступ В. Афанасьева на XIX всесоюзній партконференці; статті A. Попова в "Сов. культуре" (1988. - 12 листоп.) та В. Євсєєва в "Полит, образовании" (1988. - № 9).
4. Кондратов С. Партийность или независимость / С. Кондратов // Известия. - 1990. - 31 июня.
5. Советская журналистика на путях перестройки // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1989. - № 5. - С. 75-78.
6. Каданников А. Что делать с печатью / А. Кабанников // Собеседник. - 1990. - № 2.
7. Сапронов Г. Одернули молодежную газету / Г. Сапронов // Комсомольская правда. - 1986. - 26 сент.; Санатин В. Перья летят / B. Санатин // Там же. - 13 дек.; Как вы посмели // Там же. -  1987. - 16 июля, 10 окт.; В бюро ЦК ВЛКСМ // Там же. - 14 нояб.; Сорокин Ю. Смелость не отменяется / Ю. Сорокин // Там же. - 1988. - 22 февр.; Чему научило дело Курочкина // Известия. -1990. - 2 февр.; Вирабов И. Газету - закрыть / И. Вирабов // Комсомольская правда. - 1990. - 11 мая; "Комсомолец" без комсомольцев // Там же. - 28 июля.
8. Загрузла правда в кабінетах // Молодь України. - 1987. -19 берез.
9. Задорога А Чому подаю у відставку / А. Задорога // Там само. - 1989. - 18 квіт.
10. Как Галю наказали // Комсомольское знамя. - 1989. - 21 янв.
11. Иваницкий А. Что случилось в Черкассах? / А. Иваницкий // Там же. - 17, 19, 24 янв.
12. Войтенко А. Конец одной Одиссеи / А. Войтенко // Комсомольская правда. - 1990. - 27 марта.
13. Кому ми довіряємо // Молода гвардія. - 1990. - 3 берез.
14. Планірка комсомольської преси // Молодь України. - 1989. -9 лют.
15. Информационный доклад ЦК ЛКСМУ XXVI съезду ЛКСМ Украины І/ Комсомольское знамя. - 1990. - 1 июня.
16. Лозовский Б. Молодежная газета или газета для молодежи / Б. Лозовский // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1989. -№ 2. - С. 70.
17. Журналистика и новое мышление. Проблемы эффективности средств массовой информации в условиях перестройки : тез. конф. -М., 1990.
18. Шайхитдинова С. Тенденции развития молодежных газет / С. Шайхитдинова // Журналистика и перестройка. - М., 1989. -С. 107.
19. Шкодин М. В. Пресса нового типа: Некоторые проблемы становления / М. В. Шкондин // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. -1990. - № 4. - С. 3.
20. Журналистика и перестройка // Вестн. Моск. ун-та. Сер.: Журналистика. - 1989. - № 2. - С. 72.
21. Лукина М. Не надо нас воспитывать / М. Лукина // Журналист. - 1990. - № 7. - С. 36.
22. Вутко В. Не тоне той, хто не панікує / В. Бутко // Молодь України. - 1990. - 11 верес; Старожицкая М. Лидер новый. А курс? / М. Старожицкая // Комсомольское знамя. - 1990. - 16 сент.; Каданников А. Что делать с печатью / А. Кабанников // Собеседник. - 1990. -№ 1.
23. Черных В. Газета, которая выходит сама по себе / В. Черных // Комсомольская правда. - 1990. - 16 янв.; Шевчик Л. Газета и плюрализм / Л. Шевчик // Собеседник. - 1990. - № 6.
24. Пальцев М. Правда не может быть служанкою / М. Пальцев // Комсомольская правда. - 1990. - 16 февр.
25. Доклад первого секретаря ЦК ВЛКСМ на XXI съезде ВЛКСМ // Комсомольская правда. - 1990. - 13 апр.
26. О молодежных средствах массовой информации: Резолюция III Пленума ЦК ВЛКСМ // Комсомольская правда. - 1990. - 17 окт.
27. Сай-Бондар С. Прощай, "Червоний промінь" / С. Сай-Бондар // Комсомольское знамя. - 1990. - 27 нояб.
28. Свобода приходит нагая // Комсомольская правда. - 1990. - 3 авг.
29. Сай-Бондар С. За одного битого - одного небитого / С. Сай-Бондар // Комсомольское знамя. - 1990. - 27 нояб.
30. Боровков Р. Пострадали ... за Советскую власть / Р. Боровков // Комсомольская правда. - 1990. - 19 янв.
31. До ЦК ЛКСМ України (МДС) // Молодь України. - 1990. -30 серп.
32. О средствах массовой информации в республиканской комсомольской организации: Резолюция Пленума ЦК ЛКСМУ // Текущий архив отдела идеологической работы ЦК ЛКСМУ. - П. 3-4. - Оп. 5.
33. Щербак Ю. Пора сменить название / Ю. Щербак // Комсомольское знамя. - 1990. - 30 сент.
34. Читательская летучка // Крымский комсомолец. - 1990. -15 сент.
35. Твое слово, читачу // Корчагінець. - 1990. - 9 верес.
36. Криль Ю. Молодёжка в свет не вышла / Ю. Криль // Комсомольское знамя. - 1990. - 4 апр.
37. Про назву газети обласної комсомольської організації: Постанова Пленуму Львівського обкому ЛКСМУ // Молода Галичина. - 1990. -З квіт.
38. Журнали для юнацтва та молоді // Друг читача. - 1990. -12 лип.
39. У бюро ЦК ЛКСМУ (МДС) // Молодь України. - 1990. - 27 жовт.
40. Прощай, "Комсомольський прапор". Живи, "Світ молоді" // Світ молоді. - 1990. - 4 верес.
41. Заявление о регистрации газеты "МИГ" // Комсомолець Запоріжжя. - 1990. - 4 верес.
42. Сай-Бондар С. Как дела, коллеги / С. Сай-Бондар // Комсомольское знамя. - 1990. - 27 нояб.
43. Про реорганізацію друкованого органу обкому ЛКСМ України (МДС) "Комсомольське плем'я": Постанова Пленуму обкому ЛКСМ України (МДС) // Комсомольське плем'я. - 1990. - 11 груд.
44. Жуков Ю. Свобода слова или вседозволенность / Ю. Жуков // Правда. - 1989. - 28 авг.
45. Елгешин К. Что вы знаете о самиздате / К. Елгешин // Юность. - 1989. - № 11. - С. 75.
46. Неформальная пресса: конструктивный вклад в перестройку : материалы встречи за "круглым столом" в Московской Высшей партийной школе. - М., 1990. - С. 7-8.
47. Петрусь Ю. Самодіяльні рухи та об'єднання / Ю. Петрусь // Молодёжная печать: история, современность, взгляд в будущее : тез. науч.-практ. конф. [19-21 дек. 1989 г.]. - К., 1989. - С. 68-69.
48. Калинин А. В райком за листовками / А. Калинин // Комсомольская правда. - 1988. - 4 окт.
49. Гармаш Н. "Призыв" без райкома / Н. Гармаш// Комсомольское знамя. - 1990. - 7 окт.
50. О содействии в хозяственной деятельности ВЛКСМ : Постановление Совета Министров СССР от 4 августа 1988 г. // Комсомольская правда. - 1988. - 17 авг.
51. Тур Е. Знайомтесь ... самвидав / Е. Тур // Молодь України. -1990. - 16 верес.
52. Слово до читача // Комсомольський гарт. - 1990. - 10 листоп.
53. У Політбюро ЦК Компартії України // Радянська Україна. -1990. - 24 серп.
54. Черных В. Газета, которая выходит сама по себе / В. Черных // Комсомольская правда. - 1990. - 16 янв.; Мажедов О. Кораблик из газеты І О. Мамедов // Там же. - 1990. - 7 апр.
55. Старожицкая М. Без митингов у входа / М. Старожицкая // Комсомольское знамя. - 1990. - 7 сент.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com