www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Використання методів дослідження в студентських наукових роботах
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Використання методів дослідження в студентських наукових роботах

Володимир Тарасюк,
к. філол. н. (Ужгород)

Використання методів дослідження в студентських наукових роботах

   У статті розглядається ефективність використання методів дослідження в наукових роботах студентів-журналістів. 'Зроблено висновок, що молоді автори здебільшого обирають різні пошукові шляхи. Водночас частину з методів можна використати з більшою віддачею. А допомогти в цьому повинні керівники студентських проектів, тобто викладачі.
   Ключові слова: метод, дослідження, наукова робота, аналіз, студент, викладач.

   У навчальному процесі студентів-журналістів вагоме місце посідають письмові наукові роботи. Вони не тільки сприяють здобуттю нових знань, формують основи самостійної наукової діяльності, а й виступають своєрідним підсумком опанування тієї чи тієї дисципліни або й групи дисциплін, що є необхідною передумовою для здобуття фаху. Оцінюючи такі роботи, викладач фактично має підстави зробити висновок, наскільки зріло студенти орієнтуються в тенденціях розвитку того чи того процесу, явища, події, наскільки вміло засвоюють інформацію і зростають світоглядно.
   Найбільше це стосується курсових, бакалаврських, дипломних і магістерських робіт, які є вінцем відповідно за певний або ж повний період навчання. Згадані роботи допомагають знайти відповідь на запитання: хто з попіуковців-початківців міг би й далі працювати в галузі досліджень на професійному рівні й таким чином поповнити лави науковців. А отже, якщо поглянути глобальніше, бодай частково вирішується кадрова проблема у вишах. Тому викладачі повинні приділяти якнайсерйознішу увагу студентським науковим роботам і надавати необхідну допомогу в процесі їх написання. Тим більше, що молодим авторам доводиться стикатися з численними труднощами, перш ніж дослідна робота набуде рис завершеного наукового твору.
   Як свідчать реалії, одним із засобів підвищення якості письмової наукової роботи є правильний вибір методів дослідження. Ця проблема по-новому актуалізується сьогодні, коли спостерігаються розрив між наукою і практикою, труднощі сприйняття фахової літератури, переглядаються принципи наукової критики тощо. Відповідно початківцям важко відразу зорієнтуватися в усіх тонкощах пошукової діяльності, знайти потрібний напрям досліджень, особливо в умовах Болонського процесу, коли багато часу відводиться самостійній підготовці. Не випадково в окремих вишах України запроваджують одну з обов'язкових вимог до студентських наукових робіт - наявність розділу, пов'язаного з методологією досліджень. Зрештою, цілком закономірно цій проблемі на різних її рівнях приділяють увагу науковці, зокрема Л. Голомб [1], М. Нечиталюк [6], Г. Шумицька, А. Альбрехт, Т. Кіндюх [9] та ін. Утім окреслена тема настільки складна й багатогранна, що зазначених праць недостатньо. Насамперед якщо говорити про вибір методів дослідження студентами-журналістами.
   Актуальність теми зумовлена недостатнім її вивченням і практичними потребами вдосконалювати якість студентських наукових робіт, особливо в контексті зростання вимог до підготовки журналістських кадрів. Метою розвідки є вивчення дослідницьких методів, якими послуговуються студенти-журналісти під час написання різних типів наукових робіт. Виходячи з такої постановки питання, визначено основні завдання: 1) з'ясувати, які методи використовують студенти-журналісти у своїх наукових пошуках; 2) визначити ефективність застосування таких методів; 3) у межах основної теми виробити відповідні рекомендації щодо застосування методів досліджень із метою підвищення якості написання студентських наукових робіт.
   Зважаючи на поставлені завдання та виходячи з потреб дослідження, за об'єкт вивчення взято курсові, бакалаврські й дипломні проекти студентів, які здобувають журналістський фах. Предметом дослідження став аналіз змістового рівня названих вище типів робіт із теорії й практики журналістської творчості та історії української журналістики студентів другого-п'ятого курсів. Такий підхід, на нашу думку, дасть можливість охопити спектр основних видів наукових робіт студентів із двох базових навчальних дисциплін і сприятиме ефективному розгляду відібраного матеріалу.
   Насамперед слід зазначити, що в процесі написання наукових робіт студенти стикаються з проблемами наукової визначеності методологічних термінів. Окремі з понять не мають однозначного трактування, а теорія методів як така в журналістиці достатньою мірою ще не розроблена. Не випадково М. Нечиталюк, зупиняючись на комплексному конкретно-науковому методі дослідження історії преси, зазначав: це "питання методології журналістики, яке тільки поставлене, але ще не розроблене теоретично..." [5, 367]. Інший дослідник І. Михайлин теж справедливо наголошує, що "в історії української журналістики методологічна проблематика ще не виділилася у сферу окремого знання..." [З, 156]. Водночас, коли вже говорити про історію преси, той же І. Михайлин твердить, "що сама складність предмета вивчення тягне за собою складність методів його пізнання. Тому не слід боятися того, що різними авторами чи й піколами науковців може бути запропонована полісемантична система методологічних підходів" [4, 22].
   Крім того, у кожній із дисциплін та відповідно до обраної теми взагалі можуть застосовуватися різні методи дослідження. Скажімо, цілком очевидно, що при написанні курсової з теорії і практики журналістської творчості на тему трансформації жанрів використовуватимуться одні шляхи пошуку, а при опрацюванні публіцистичної творчості окремо взятого автора з історії журналістики - інші. Водночас методи є універсальними засобами. Вони однаково успішно застосовуються для досліджень у різних галузях журналістики, на основі чого виникає можливість виокремити певні тенденції, характерні при написанні праць із різних навчальних дисциплін. Про це, зокрема, свідчить і аналіз відібраних наукових робіт студентів.
   На практиці дослідники-початківці цілком слушно послуговуються не одним, а кількома методами. Не завжди останні використовуються достатньо глибоко, але в цілому правильно й ефективно. Це стосується як методів, що застосовуються на емпіричному й теоретичному рівнях дослідження, так і загальнонаукових та спеціальних [9, 21]. Розглянемо найбільш вживані з них.
   Один із найпопулярніпіих методів досліджень серед студентів - бібліографічно-описовий. Він застосовується переважно на початковій стадії роботи й дає можливість зануритися в суть явища, процесу, зрозуміти, наскільки вони є невивченими, актуальними для наукової теорії і практики. Водночас, використовуючи цей метод, важливо уникати поверховості, звертати увагу насамперед на ті праці, які справді дають реальну картину вивченості наукової проблеми, слугують своєрідним орієнтиром у подальших дослідницьких пошуках. Іноді студенти нехтують подібними вимогами, що позначається на якості досліджень. Скажімо, не беруть до уваги важливі праці окремих авторів або ґрунтовні праці конкретно взятого автора. Таким чином, молоді дослідники не спроможні повноцінно дослідити проблему. Подібні помилки трапляються в курсових роботах, що стосуються творчості журналістів минулого, ток-піоу на Українському телебаченні тощо. Тож важливо, аби викладачі (наукові керівники) вчасно звертали увагу на ці хиби й надалі допомагали позбутися їх.
   Інший метод, який часто застосовується в студентських наукових роботах, - проблемно-тематичний. За допомогою його автори здебільшого чітко окреслюють коло питань, які слід розглянути в межах теми, визначають провідну проблему, над якою треба працювати. Насамперед проблемно-тематичний метод ефективно використовується в дослідженні певної теми, яка висвітлюється в засобах масової інформації, або, скажімо, під час дослідження якоїсь проблематики окремо взятого автора. Водночас серед типових помилок, яких припускаються студенти в ході використання цього методу, - надмірне звуження або ж розширення теми, зведення проблеми до однієї теми тощо. Тому під час редагування чорнових варіантів слід звертати на це увагу.
   Разом із проблемно-тематичним широко використовується жанровий (жанрово-видовий) метод дослідження. Загалом знання публіцистичних жанрів має вагоме значення для фахового зростання майбутніх журналістів, тож викладачі завжди пропонують теми, пов'язані з вивченням тих або тих жанрів як сучасної, так і публіцистики минулого. У цілому студенти правильно застосовують цей метод, чітко структуруючи відібраний матеріал за жанровими ознаками. Водночас трапляється, що недостатня теоретична база знань стає на заваді правильній ідентифікації жанрів. Це стосується публікацій як із групи інформаційних та аналітичних, так і художньо-публіцистичних жанрів. Насамперед труднощі з'являються під час дослідження звітів, репортажів, оглядів, нарисів, фейлетонів. Тому дуже важливо, щоб перед дослідженням цих жанрів студенти здобули відповідну попередню підготовку.
   Статистичний метод теж популярний серед молодих журналістів. Насамперед він використовується в ході розгляду кількісних показників того чи того явища, проблеми. Наприклад, в одному з курсових проектів було вдало подано статистичний огляд опублікованих в одній із обласних газет спортивних матеріалів і зроблено правильний висновок про надмірне захоплення спортивних відділів редакцій футболом і передруками. Бакалаврські й дипломні роботи теж дають підстави твердити, що наведені в ході розкриття основної теми з відповідними поясненнями діаграми, графіки наочно ілюструють закономірності й тенденції, які були виявлені студентами в дослідженні.
   Попри це останнім часом помітна тенденція до зловживання статистичним методом, коли робота надмірно деталізується, причому без необхідних у таких випадках висновкових суджень звужується. Скажімо, в курсовому проекті на екологічну тематику зазначалося, що редакція газети опублікувала за рік 24 матеріали про вирубування карпатських лісів. Авторка статистику навела, проте не зазначила, наскільки це доцільно, чи названа тема вписується в загальну екологічно-тематичну палітру видання, публікації є інформаційними чи аналітичними.
   Розглянувши змістову частину студентських наукових робіт, маємо констатувати, що автори активно використовують аналітичний метод дослідження. Він, на наш погляд, тепер набуває особливої ваги, тим паче, що розвиток розважальної функції, довідкових та контактних елементів витісняє аналітичну функцію в пресі [2, 81]. За допомогою цього методу студенти опановують ази аналізу, без яких майбутнім журналістам не збагнути всієї сили публіцистичного виступу. Цілком закономірно, з набуттям досвіду аналіз застосовується ефективніше, тому ним найвправніше користуються старшокурсники. Так, в одній із дипломних робіт предметом дослідження стала патогенність газетного тексту. Розглядаючи питання в цілому, авторка водночас проблему розчленувала на складники й успішно розглянула кожен із них. На прикладі обласного часопису, зокрема, було досліджено явище зломови, його вияви на різних рівнях тощо.
   Поруч із аналітичним методом у студентських наукових роботах використовуються індукція, дедукція, синтез. Перша з них, як відомо, допомагає зробити загальні висновки на підставі вивчення одиничних фактів. Дедуктивний метод навпаки, виходячи із загальних тенденцій, дає змогу зануритись у глибину виокремленого матеріалу. За допомогою синтезу конструюються певні складники в єдине ціле із формулюванням відповідних загальних висновків на підставі початкових тверджень. Скажімо, індукція й дедукція використовувалися під час дослідження студентами змістового рівня районної преси, випусків радіоновин, а синтезовані підходи застосовувалися в процесі вивчення календарної публіцистики 20-30-х pp. XX ст., історії телебачення. Скажімо, досліджуючи окремі часописи, які виходять у Міжгірському, Ірпіавському, Ужгородському, Рахівському, Виноградівському, Великоберезнянському районах, студентка за допомогою індукції "вийшла" на загальні висновки щодо розвитку районної преси в області. Таких прикладів можна навести чимало.
   Аналізуючи різні типи ЗМІ, студенти використовують мовностилістичний метод дослідження. Найчастіше його використовують тоді, коли прагнуть дослідити особливості мови й стилю творів того чи того публіциста, намагаються відтворити мовний портрет видання. Зазвичай, цей метод дає студентам необхідні результати, допомагає збагнути особливості публіцистичного таланту авторів. Воднораз важливо, щоб арсенал мовностилістичних засобів було розглянуто з урахуванням реальних тенденцій розвитку мови, її практичних потреб відповідно до умов функціонування. Повноцінно ж осмислити, "як пише автор", можна лише в контексті історичної доби. І тут на допомогу приходить порівняльно-історичний метод. Його ресурси дають можливість студентам оцінити місце авторської творчості в контексті суспільно-політичних реалій, розвитку публіцистики, системно заглибитися в механізми журналістського мислення, вивчити причини та наслідки існування явищ, зіставити й систематизувати факти з урахуванням культурно-історичних процесів. Тішить, що в переважній більшості випадків цей метод використовується досить активно.
   Глибше зануритися в авторську публіцистику допомагає студентам і біографічний метод, який теж досить широко застосовується в наукових проектах, насамперед з історії журналістики. На тлі певних життєвих деталей зримо постають риси творчого портрета публіцистів. До цього методу студенти вдаються в процесі вивчення призабутих, маловідомих діячів. Як зазначає Л. Голомб, "провівши розшуки, зібравши та систематизувавши невідомі матеріали, факти, рукописи творів, намагаючись відтворити при цьому й "біографію душі" письменника, молодий дослідник може підготувати до друку цінну наукову публікацію" [1, 21]. Використання двох згаданих методів добре ілюструють курсові роботи про журналістську діяльність М. Бращайка, А. Волошина, В. Ґренджі-Донського. Ці постаті розкриваються в дусі свого часу, з проекцією на сьогодення та з урахуванням їх громадсько-політичної, видавничої, публіцистичної, редакторсько-організаторської роботи.
   Якість дослідження студенти часто забезпечують і за допомогою системно-хронологічного методу. Вміння правильно розставити всі факти, події, явища в послідовному часовому зв'язку та сформувати їх у єдине ціле додає студентським науковим роботам стрункості й логічної довершеності. І молоді дослідники цим користуються, вивчаючи публіцистику минулого, досліджуючи творчість, життєвий шлях авторів у процесі їх світоглядного зростання, а також тенденції розвитку часописів. Так, в одному з дипломних проектів авторка за допомогою системно-хронологічного методу встановила правильний взаємозв'язок між змінами, які відбувалися в оформленні й змісті газети, з одного боку, та змінами її власників - з другого.
   Отже, слід зазначити, що найчастіше студенти застосовують названі методи. Утім обмежуватися лише цим вибором не слід. Варто використовувати можливості й інших методів - скажімо, структуралізму, який не часто трапляється в журналістських роботах. Цей метод насамперед дає можливість виявити структурні взаємовідносини між частинами цілого. Звичайно, він не є самодостатнім, проте сюжетно-фабульно-композиційні чинники, образність, питання побудови тексту доречно вивчати за допомогою саме цього методу.
   Так само сміливіше студентам слід застосовувати у наукових роботах метод психологічних досліджень. За його допомогою чітко простежуються психологічні засади творення образів, ідей, особливості психіки окремих публіцистів. Глибинні пласти творчості в такому разі зриміше постануть на рівні емоційного й раціонального, наочніше віддзеркалять способи реалізації авторських переживань. Тож аналіз публікацій у деяких випадках постане ґрунтовнішим саме за допомогою психоаналізу.
   Останнім часом студенти використовують монографічне вивчення окремих періодичних видань. Цей метод ще є маловживаним, однак постає доволі перспективним. Насамперед тоді, коли важко доступитися до першоджерел або їх зовсім немає. Монографічне вивчення збагатить молодих дослідників новими знаннями, об'єктивнішим баченням процесів і явищ у журналістиці. Головне, критично осмислювати написане, порівнювати різні погляди, синтезовано підходити до вивчення певної проблеми.
   Доцільно звертати увагу молодих науковців і на естетичний принцип аналізу творів. Він допомагає побачити в публіцистичних працях внутрішню гармонію, власне творче начало. Скажімо, художній феномен публікацій у жанрі нарису чи фейлетона. Таким чином, перед дослідниками постане твір у своїй довершеності, розмаїтості, де дійсність переплітається з домислом і узагальненнями.
   Звичайно, як не можна віддавати перевагу виключно одному методу, так і не варто використовувати всі одразу. Ідеться лише про пріоритетний вибір залежно від теми, проблеми, предмета дослідження, авторських уподобань тощо. Як справедливо твердять фахівці, "вміле поєднання різних способів аналізу періодичних видань чи публіцистичних творів і публікацій інших жанрів приносить дослідникові вагомий позитивний результат для наукових висновків і рекомендацій" [6, 17].
   Варто наголосити: сьогодні наукова робота студента, "безумовно, модернізувалася, що пов'язано найперше з використанням новітніх технологій у процесі наукової праці та в масовій комунікації" [7, 3]. Педагоги й психологи навіть твердять про "революцію в навчанні". Утім остання, як стверджує Н. Сидоренко, повинна передбачати в першу чергу "усвідомлене прагнення вчитися, переконання, що ти вчишся не для заліку чи екзамену, не для викладача, який контролює ці знання, а для свого майбутнього професіонального зростання" [8, 100]. Саме цим повинні керуватися молоді журналісти й у своїй науково-пошуковій роботі, у тому числі вміло обираючи методи дослідження.
   На підставі здійсненого аналізу напрошується висновок, що студенти у своїх письмових наукових роботах активно використовують більше десяти дослідницьких методів. При цьому ефективно послуговуються не одним, а кількома з них. Найчастіше застосовуються бібліографічно-описовий, проблемно-тематичний, жанровий, статистичний, мовностилістичний, а також індукція, дедукція, синтез, аналітичний, біографічний, системно-хронологічний методи. Водночас більше потрібно використовувати й можливості структуралізму, психологічного й естетичного аналізів, монографічного вивчення публіцистичних праць і видань та, зрештою, інших методів. При цьому слід користуватися правилом розумної доцільності, адже вдале поєднання методів дослідження гарантує студентам справжню насолоду від наукових пошуків, сприяє фаховому зростанню. А щоб очікувані результати були справді вагомими, викладачі повинні надавати студентам усебічну допомогу.

1. Голожб Л. Г. Методологія та методика студентських наукових досліджень із українського літературознавства / Лідія Голомб. - Ужгород : Ліра, 2002. - 76 с
2. Гурьева С. А. Методологічні засади типологічного аналізу газетно-журнальної періодики в Україні / С. А. Гурьева // Уч. зап. Тавр. нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: Филология. - 2005. - Т. 18 (57). -№ 3. - С. 78-81.
3. Михайлин I. Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіадослідження І І. Л. Михайлин. - X. : Прапор, 2008. - 512 с.
4. Михайлин І. Л. Історія української журналістики : підручник / І. Л. Михайлин. - X. : ХІФТ, 2000. - Кн. 1. - 279 с
5. Нечиталюк М. Проблеми вивчення історії української журналістики (деякі підсумки на перспективу) / М. Нечиталюк // Вісн. Львів, ун-ту. Сер.: Журналістика. - Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - Вип. 21. - С 363-370.
6. Нечиталюк М. Ф. Методологічні засади історико-журналістської науки / Михайло Нечиталюк // Українська преса : хрестоматія / за ред. М. Ф. Нечиталюка. - Львів, 1999. - Т. 1 : Преса Східної України 60-х років XIX ст. - С 8-17.
7. Основи наукових досліджень : методичні вказівки та матеріали до виконання науково-дослідних робіт із журналістики / укл.: Ю. М. Бідзіля, Г. В. Шаповалова. - Ужгород : Ужгородський університет, 2002. - 60 с
8. Сидоренко Н. Чи можлива революція в навчанні? (Професійні акценти історико-журналістських дисциплін) / Наталя Сидоренко // Методика викладання історико-журналістських дисциплін і професійні потреби : матеріали секційного засідання кафедри історії журналістики Міжнародної наукової конференції "Журналістика-2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти" [Київ, 17-18 квіт. 2008 p.] / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики ; Досліди, центр історії укр. преси ; за ред. Н. М. Сидоренко. - К., 2008. - С 96-100.
9. Шужицька Г. В. Основи наукових досліджень у школі нового типу : навч.-метод, посіб. / авт.: Г. В. Шумицька, А. Ю. Альбрехт, Т. С. Кендюх. - Ужгород : ЗІППО, 2005. - 118 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com