www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow "Європейська журналістика" Юрія Шевельова
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Європейська журналістика" Юрія Шевельова

Наталя Сидоренко,
д. філол. н., проф. (Київ)

"Європейська журналістика" Юрія Шевельова

   У статті розглядається журналістсько-публіцистична діяльність Ю. Шевельова (Шереха) в еміграції, особливо під час перебування в таборах переміщених осіб після Другої світової війни, наголошується на його участі в МУРі та редагуванні його видань, а також журналів "Арка" і "Хоре".
   Ключові слова: публіцистика, переміщені особи, європейські якості.

   Сімнадцятого грудня 2008 р. виповнилося 100 років від дня народження вченого-славіста, літературознавця, мовознавця, журналіста, педагога, культуролога, академіка НАН України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрія Володимировича Шевельова, який до свого ювілею не дожив шести літ. Публікації в українських ЗМІ, на батьківщині й за кордоном, архівні виставки, конференції з цієї нагоди - лише частина "офіційних святкувань" цього "творчого самітника", "великого поцінувача свободи", для якого українськість "найбільше промовляла... через європейськість", а "висвячення" у європейця тривало все життя.
   Постать Ю. Шевельова - досі таємнича (трохи "незручна", надто "відсторонена" від загальних течій і напрямів) не тільки для істориків і теоретиків публіцистики, а й літературознавців. Спробу визначити і проаналізувати головну публіцистичну ідею Ю. Шереха (Шевельова) - "судилося бути Україною" - здійснив харківський науковець І. Михайлин, який виважено вчитався в рядки першої публіцистичної збірки автора "Думки проти течії: Публіцистика" (1948), стверджуючи: "...цей завжди глибокодумний академічний науковець є ще й полум'яним і пристрасним публіцистом" [4, 424].
   Роки воєнного лихоліття та перше п'ятиріччя після капітуляції гітлерівської влади Німеччини називають "ерою переміщених осіб". За деякими даними, загальна кількість переміщених осіб і біженців у Західній Європі становила в 1944 р. понад 10 млн осіб; інші стверджують, що під час Другої світової війни майже 40,5 млн змушені були покинути свої домівки (з них понад 33 млн у межах власних країн, майже 7 млн були вивезені за кордон) [3, 109]. Приблизно 2 мільйони українців опинилися у таборах переміщених осіб після війни на території Німеччини та Австрії. Про так звану "державу бездержавних" Улас Самчук написав у книзі “Планета "Ді-Пі"”, засвідчивши: "Ситуація унікальна... На території Європи Заходу таборує Україна Сходу. Парадокс чи післанництво? Вигнання і кара Божа?.. На світовій сцені триває світова гра з її останнім актом "бути чи не бути"..." [5, 9].
   Свої пояснення щодо вибору долі подав і Ю. Шевельов, вважаючи ці міркування історичним фактом і політичною закономірністю: "Ми не опинилися по той бік - тоді фронту, потім кордону чи кордонів. Ми хотіли й шукали цього, йдучи через труднощі, небезпеки, загрози. Ми діяли свідомо. Ми не знали докладно, що ми знайдемо по той бік, але ми знали, що ми не хотіли жити в тих умовах, в яких ми жили перед тим... Певна річ, ми не шукали ізоляції від народу, від його культури й долі. Ми тільки не могли й не хотіли жити в тій політичній системі, яка була його долею. Але та політична система потурбувалася про те, щоб така ізоляція стала фактом" [7, 23].
   За час із травня 1945 до 1950 p., коли функціонували табори Ді-Ш, у трьох зонах Німеччини та Австрії, а також серед українських військовополонених Італії і Великої Британії, в інших європейських містах, де діяли Українські допомогові комітети, з'явилося понад 500 періодичних видань, позначених іменами У. Самчука, І. Багряного, Ю. Клена, Є. Маланюка, Т. Осьмачки, К. Гриневичевої та інших, серед яких вирізняється своєю потужністю, неординарністю мислення, критичним хистом особистість Ю. Шевельова. Про цей період один із активних творців "нової української літератури" на європейських просторах І. Качуровський написав так: "Літературні вечори та зустрічі були характерною рисою таборового життя. А поява численних газет, журналів, збірників, заснування видавництв - усе ставало імпульсом до творчости" [2, 521].
   На батьківщині творчість Ю. Шевельова представлена кількома виданнями: "Поза книжками і з книжок" (К., 1998), тритомником "Пороги і Запоріжжя" (1998), спогадами "Я - мене - мені... (і довкруги)" (Харків, Нью-Йорк, 2001), збірником статей "Третя сторожа" (Балтимор, Торонто, 1991). До 100-річчя від дня народження митця за упорядкуванням І. Дзюби світ побачили "Вибрані праці" (К., 2008) Ю. Шевельова у двох книгах (літературознавство і мовознавство). Здебільшого літературно-критичні статті, рецензії, огляди друкувалися в пресі (зокрема львівському часописі "Наші дні", таборових виданнях у Німеччині - альманасі "МУР", газетах "Час" та "Українські вісті", канадському журналі "Нові дні", мюнхенській "Українській літературній газеті", чи не найбільше - у журналі "Сучасність") та в окремих збірниках, а потім вже увійшли до вищеназваних видань. Проте ще багато залишилось поза книгами (архів Ю. Шевельова передано на зберігання до Японії [1]). Тож і надалі ця особистість для батьківщини лишається "маловідомою", "невідкритою", "непрочитаною".
   Але за особистими зізнаннями Ю. Шевельова, за листуванням і характеристиками його друзів, найбільше - за численними публікаціями у пресі й позначенням імені літератора як досвідченого організатора, активного й сумлінного редактора, безкомпромісного критика й полеміста, невсипущого й "усюди встигаючого" публіциста - стає очевидною "журналістська пристрасть" цього невтомного трудівника на ниві рідного слова. До того ж, варто згадати й оригінальну, непересічну працю "Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): стан і перспективи", де автор розглядає проблеми розвитку національної журналістики, аналізує мову преси.
   Журналістську практику Ю. Шевельов здобув ще під час навчання у Харківському університеті. Перша спроба "вийти в театральну журналістику" відбулася у 1933 p., коли "Літературна газета" вмістила рецензію на одну з вистав театру "Березіль", а харківська газета "Вісти" надрукувала рецензію на вистави Московського театру ім. В. Немировича-Данченка. Про цей етап зафіксовані у статті "З повісти про двох Юрків" такі рядки: "У редакції "Вістей" я потрапив до рук Юрія Лавріненка. Він завідував відділом мистецтва" [8, 436]; удвох вони створили "вибуховий матеріал" про п'єси Куліпіа в театрі Курбаса, та редактор не пустив статтю до друку. Згодом і сам Ю. Шевельов "забув про свої наміри пером служити Мельпомені" [8, 437]. Між іншим, у спогадах з'явиться фраза про воєнний час та місцеву пресу: "У харківській редакції "Українського засіву" я був тільки принагідним захожим гостем-відвідувачем..." [6, 149]. У пізніших спогадах митець зазначав: "Ні в Харкові, ні в Львові я до жадної редакції не належав. Я писав, що хотів, а редакція приймала або відкидала" [6, 23].
   Інакше сталося в німецькій еміграції, зокрема в Пляуені, де Ю. Шевельова запросили до редакції часопису "Дозвілля". Це була не тільки "перша стала журналістична праця", а й місце постійного мешкання ("мати й я подалися до редакції, де відтоді спали на столах"). З-поміж редакційних співробітників (С. Довгаль, І. Майстренко, М. Григоріїв, В. Онуфрієнко, В. Біленко, І. Костецький та ін.) новий працівник вирізнявся нездатністю продукувати матеріали, що були б "сурогатом солодощів", писати жарти, детективи, ідилії, які б відволікали "уяву виснаженого важкою працею робітника від тягарів щодення" [6, 21]. Та це були перші, досить складні професійні уроки на чужині.
   Напевне, найбільшою одержимістю Ю. Шевельова, його "ідеєю фікс", як він сам зазначав, слід вважати творення МУРу - не лише як літературно-мистецького середовища на чужині, унікального письменницького об'єднання, а й як цілісного видавничого осередку двох напрямів: збірників літературно-мистецької проблематики (Мюнхен, Карльсфельд, 1946-1947), трьох збірників у видавництві "Золота брама" за редакцією В. Домонтовича, М. Іванейка, Б. Подоляка, Ю. Шереха, а також однойменного альманаху (література, мистецтво, критика) у Штутгарті (1946, 1 випуск), де редакційну колегію представляли Є. Маланюк, Ю. Шерех, У. Самчук, М. Шлемкевич, М. Орест, В. Домонтович.
   Основне завдання збірників "МУР", як зазначала редакція, "бути органом творчих зусиль, творчих шукань, потрібних творчих дискусій", "збірником свобідних і творчих думок та ідей". Цій ідеї підпорядковувалися засадничі публікації В. Петрова, В. Державіна, І. Багряного, Ю. Косача, У. Самчука, Ю. Шереха, а також низка художніх творів Ю. Клена, Є. Маланюка, О. Лятуринської, В. Барки, Л. Полтави та ін. Натомість в альманасі "МУР" більше наголошувалось на художніх здобутках української літератури (повість "Еней та життя інших" Ю. Косача, оповідання В. Домонтовича, новели І. Костецького, поезії чи уривки з поем Є. Маланюка, Ю. Клена, М. Ореста, В. Барки). У відділі критики подано матеріали У. Самчука, Б. Подоляка, Ю. Шереха ("Колір нестримних палахкотінь").
   Як зазначено у передовій статті "Чого ми хочемо" (альманах "МУР", 1946), провідне завдання мистецького об'єднання - "мистецькими засобами творити синтетичний образ України, її духовності в минулому, тепер і завтра. Митці, що входять до МУРу, свідомі того, що від них вимагатимуть чорної праці щоденщини. Вони готові й на це, але ще більше свідомі свого прямого завдання - бути митцем. Справжнім, всебічним, своєрідним...". Саме програмі МУРу підпорядковувалася і більшість літературно-критичних статей Ю. Шевельова, написаних того часу. На сторінках зі спогадів (водночас - матеріалах до історії української еміграційної літератури) під назвою "МУР і я в МУРІ" автор занотував: "Я вважав за свій обов'язок оглядати все, що тоді виходило... Не зрікаюся я також і статтів - річних оглядів українських літературних творів. Відновив я і практику театральних рецензій, почату 1933 року в Харкові..." [8, 398-399]. Основним завданням був пошук підтвердження прогнозу про майбутній розквіт "національно-органічного стилю" у творчості українських митців на чужині.
   У "суєті суєт" таборового існування повоєнної Німеччини Ю. Шевельову випав успіх серед інтелігентних читачів - його статтями на літературні теми цікавилися, редактори "просили" їх до своїх журналів і газет, не було випадків відмови у публікації, а самі автори "домагалися", аби писав про них Ю. Шерех. На цій хвилі "літературних критеріїв та амбіцій" митець звертався ще до одного псевдоніма - Гр. Шевчук, який "вживав у своїх писаннях другорядної ваги" [6, 94].
   Але, незважаючи на прагнення творити літературну та національну єдність, стосунки на чужині були складними не тільки в політичній площині, а й у творчій. Навіть у "міні-державі", що звалася МУР (Мистецький Український Рух), ніколи не вщухали суперечки, запеклі протистояння, демонстрація протесту, "брак приязні", "вихід" з організації і "повернення" до її лав. У середовищі Є. Маланюка, У. Самчука, Ю. Косача, В. Державина, В. Барки, Ю. Клена, М. Ореста, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмачки, Ю. Шевельова неодноразово літали блискавки й чулися громи непорозумінь і невизнання. Духовні притягання і відштовхування, обожнювання і неприйняття, демагогічність і щирість, природна стихійність почуттів і "літературна гра" були невід'ємні; особисті стосунки з "колегами з літературного цеху" випробовувалися впродовж десятиліть. У своїх спогадах Ю. Шевельов досить дотепно відгукнувся про І. Костецького, наголошуючи на стосунках "своєрідної гармонії й розуміння", хоча навіть у спільних літературно-видавничих справах вони залишалися як леопард (І. Костецький) та осел (Ю. Шевельов). Цей "нерівний шлюб" усе ж тримався на спільній любові до мистецтва й нелюбові до еміграційного міщанства [6, 140].
   Ім'я Юрія Шереха як співредактора (поруч із Юрієм Корибутом (він же Ігор Костецький, тобто Ігор Мерзляков) та Віктором Бером (Віктор Петров (Домонтович) трапляється в часописі красного письменства та мистецтва під назвою "Хоре" (Регенсбург, 1946, ч. 1-2)). Закликаючи до безнастанної праці та енергійних пошуків у творчості, до повсякчасного ритму мистецтва, "плекаючи красу, силу й порозуміння", "співпрацю і змагання все людства через шляхетні національні прояви", редколегія запропонувала у передовій статті "роздмухати українському Аполлонові вогнище у храмині", щоб до нього потяглися "витвори генія вселюдського".
   Головним редактором журналу літератури, мистецтва і критики "Арка" (Мюнхен, 1947-1948) був Юрій Шерех, який дбав про гідне представлення сил МУРу в культурному середовищі Європи, прагнучи віднайти "місце, що нам належало колись, та що нам належати мусить". Власне й сама назва часопису символізувала "вихід у світову культуру". До того ж саме видання мало стати компромісом двох різних ідеологічних сил: "реформованих (демократизованих) націоналістів" і творчої потуги МУРу; у першому номері зазначалося, що "Арка" - це додаток до "Української трибуни". "Нежиттєздатність редакції", як зазначав Ю. Шевельов, була очевидною: Ю. Косач "дістав якусь копійчину за своє ім'я в складі редакції і нічого не робив"; В. Домонтович виголосив радикальну програму, до якої ніхто не прислухався, тому він теж "нічого не робив"; О. Тарнавський засипав своїми матеріалами "не дуже високої якості" й ображався на відмову в публікації; Б. Нижанківський обмежувався уміщенням віршів. Реформування журналу сталося наступного року; майже всі основні обов'язки "впали" на плечі Ю. Шевельова.
   Про цей період сам редактор згадував таким чином: "Особисто мені праця в реформованій "Арці" приносила радість. Зусиль треба було багато, журнал поглинав майже ввесь мій час. А наслідки винагороджували. Ніхто справді, як домовлено, не втручався в те, що я робив, - ні з "Української трибуни", ні з МУРу: я відповідав за все перед своїм сумлінням. Реакція читачів була позитивна, журнал за своїм культурним рівнем випередив усі українські періодичні видання і наближався до кращих німецьких" [6, 203]. Ідеться, зокрема, про 1948 р. - не зовсім вдалий для емігрантів: Німеччина стояла на порозі валютної реформи, табори були на межі закриття, а їх численні поселенці відчайдушно шукали собі застосування, тому дороги багатьох вели за океан. Відчуття редакторської "самостійності і єдиновладності" в керівництві "Аркою" поєднувалися з певною "самотністю" митця, а також розумінням об'єктивної ваги подібного журналу в зазначених умовах - "танець мошки в сонячному промені" [6, 203].
   Особливо критичний і публіцистичний талант Ю. Шевельова розквітнув на сторінках газет, передусім тижневика "Час", дещо менше - "Українських вістей" (огляди досягнень білоруських письменників в еміграції, рецензія на літературний збірник білоруських письменників "Шипшина" тощо). Скажімо, у рецензії "Гариць шипшина" (Українські вісті. - 1946. - 4 жовт.) критик чутливо реагує на творчий голос "синьоокої сестри", звертає увагу на еміграційні журнали "Зьвіняць Званы Святой Сафіі" та "Шыпшына", аналізує літературні традиції білоруської літератури, а наприкінці подає свої побажання редколегії нових видань і творчій молоді: "пишно квітнути і, зберігаючи свій мужній національно-романтичний характер, свою увагу до мистецької форми, шукати все нових і нових рис білоруського обличчя своєї літературної творчости...".На шпальтах тижневика "Час", що виходив у Нюрнбергу, а потім у Фюрті з 1 жовтня 1945 р. до 3 липня 1949 p., було запроваджено сторінки: "Література, наука, мистецтво", "Жіноча сторінка", "Куток молодого читача", "Сторінка студента" та ін. Зрештою, широка програма часопису дала змогу видавати кілька додатків - жіночий журнал "Громадянка", пластовий "На сліді" та релігійний "Христос наша сила". Подаючи різнобічну інформацію про життя українців у світі та можливості поселення "діпістів" у тій чи тій державі, редколегія друкувала статті про завдання й перспективи національної еміграції, розвиваючи концепцію європейського розвою українців на чужині. Ключові назви таких публікацій: "Еміграція в розбудові", "Ідея панєвропи і ми", "Учімося панувати над собою" тощо.
   Щономера цикл матеріалів присвячувався проблемам світового та національного мистецтва. Чимало тут публікацій Ю. Косача, який порушував питання "двох світів", роздумував про "оновлену Кліо", відповідав на питання "Чому з Заходом?", порівнював тогочасний театр Заходу та українські театральні здобутки тощо. На шпальтах газети знайшлося місце для роздумів, нарисів, рецензій, дискусій, розпочатих В. Петровим (Бером, Домонтовичем), 3. Кузелею, А. Янівим, С. Гординським, Р. Завадовичем та ін.
   Але справжньою окрасою газети "Час" можна вважати численні статті Гр. Шевчука (Шереха). Його перу належать такі глибокі, вдумливі й непересічні публікації, як "Поезія повернення романтики", "Два поети", "Шабля і думка", "Рік однієї дискусії", "Коли музика стає політикою", "Париж чи Рим", "Молодість, що вміє, старість, що може". В окремих матеріалах, як-от: "При початку стоїть людина", "Запізнені думки", "Чи криза людини визвольного руху?", "Хутір, революція, імперія, людина" автор порушував гострі питання сенсу людського існування, особливо ж призначення українців на чужині. Цикл публікацій стосувався постаті Т. Шевченка (зокрема "Чужинцям про Шевченка", "А все-таки Шевченко був Шевченко!").
   В українській пресі на теренах Німеччини Ю. Шевельов друкувався і в 50-х pp. XX ст. Так, в "Українській літературній газеті" -місячнику літератури, мистецтва, критики, наукового і громадського життя - з'являються розлогі, завжди виважені, ґрунтовні й справедливі огляди та рецензії Ю. Шереха. Серед них - "Про незмінне й дочасне, своє й чуже і проповіді в храмах, де розпанопіилися крамарі" (1955. - Ч. 4), "Диптих про книжки з подвійним дном" (1956. - Ч. 1 (7)), "Поети виходять сушитись на сонечку" (1956. -Ч. 3(9)), "На риштованнях історії літератури" (1956. - Ч. 6 (12)-7(13)) та ін.
   Автор критикує "опортуністичну", хоч і сміливу, ідею Миколи Шлемкевича про "загублену українську людину", знаходить сковородівську філософію у книгах Е. Андієвської, дає слушні поради поетові Б. Нижанківському, радіє появі нової книги Д. Чижевського. Щодо останнього твору, то критик висловлює своє принципове бачення досліджень історії української літератури від початків до доби реалізму. Рецензію Ю. Шевельов завершує таким висновком: "У книжці Чижевського нарешті є українська література, а не ходіння навколо неї. Але в книзі ще нема історії літератури. Вона статична. Це ще не фільм, а виставка вирізаних кадрів з кінострічки. До книжки Чижевського взагалі не можна було думати про історію української літератури. Тепер створити її стає можливим завданням. Ми вже на риштованнях історії української літератури".
   Тож, пристосовуючи ці слова до інтелектуальної діяльності Ю. Шевельова, особливо до того періоду його життя, який він називав "європейським", варто наголосити: митець наполегливо торував свій шлях у науку й літературну критику, зводячи риштування національної журналістики в еміграції, поєднуючи національні та західні традиції. Прислухаймося до думки І. Дзюби: "Він поглибив для нас панораму української літератури і культури, вніс у неї нові багатозначні виміри. Його вимогливий смак і суворий критицизм вносили необхідну ієрархію в канони нашого письменства й були суголосні його найвищим злетам" [9, 32].

1. Бондар-Терещенко І. Розбиті окуляри / Ігор Бондар-Терещенко // Літературна Україна. - 2008. - 25 груд.
2. Качуровський І. Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки / Ігор Качуровський. - К. : ВД "Києво-Могилянська академія", 2008. - 766 с
3. Кейданський К. Табори переміщених осіб у Німеччині та Австрії: погляд на структуру й діяльність / К. Кейданський // Українська діаспора. - 1994. - Ч. 6. - С 105-112.
4. Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт: вибрані медіадослідження / І. Л. Михайлин. - X. : Прапор, 2008. - 512 с
5. Сажчук У. Планета Ді-Пі: нотатки й листи / Улас Самчук. -Вінніпег, 1979. - 355 с
6. Шевельов Ю. (Шерех Юрій). Я - Мене - Мені... (і довкруги): спогади : у 2 кн. / Ю. Шевельов (Юрій Шерех). - Харків ; Нью-Йорк : Видання часопису "Березіль" ; Вид-во М. П. Коць, 2001. - Кн. 2 : В Європі. - 304 с
7. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок / упоряд. Р. Корогодський / Юрій Шерех. - К. : Час, 1998. - 456 с ("Українська модерна література").
8. Шерех Ю. Третя сторожа: Література. Мистецтво. Ідеології / Юрій Шерех. - Балтимор ; Торонто : Смолоскип, 1991. - 455 с
9. Шевельов Ю. Вибрані праці : в 2 кн. / Юрій Шевельов ; упоряд. І. Дзюба. - К. : ВД "Києво-Могилянська академія", 2008. - Кн. 2 : Літературознавство. - 1151 с

 
Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com