www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Публіцистика Юрія Косача на сторінках Нью-Йоркської газети "Українські вісті"
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Публіцистика Юрія Косача на сторінках Нью-Йоркської газети "Українські вісті"

Світлана Семенко,
к. філол. н., доц. (Полтава)

Публіцистика Юрія Косача на сторінках Нью-Йоркської газети "Українські вісті"

   У статті аналізується публіцистичний доробок Ю. Косача на сторінках газети прорадянського спрямування "Українські вісті" (Нью-Йорк), написаний під впливом відвідин Радянської України. Розглядаються основна тематика його виступів, вплив соцреалізму на творчу манеру Косача-публіциста, синкретизм його ідіостилю. Прос-тежено здобутки і прорахунки в публіцистиці прорадянського спрямування.
   Ключові слова: соцреалістична публіцистика, синкретизм публіцистичного ідіостилю, "совєтофільство".

   "На розпуттях велелюдних" непростої емігрантської долі нащадка роду Драгоманових-Косачів, Юрія Косача, було все: і солодкі муки творчості літературної, наукової та публіцистичної; і запеклі суперечки в МУРІ про шляхи розвою національної культури; і діаметральнопротилежні політичні орієнтири - від європеїзму до совєтофільства; і тяжка фізична праця, і "розхристаність" особистого життя...
   В еміграційній публіцистиці Ю. Косача післявоєнного часу простежуються два періоди: мюнхенський та нью-йоркський. Якщо в перший період його публіцистику можна визначити як національно-європейську (особливо яскраво окреслено це в публікаціях доби МУРу), то в другий період вона набрала виразної прорадянської агітації, її можна сформулювати як "совєтофільську", де кумиром автора, за його образним висловом, виступає "країна розкутого Прометея" - Радянська Україна. Особливо чітко другий напрям увиразнюється в його публіцистичних виступах на сторінках нью-йоркських часописів "Українські вісті", "Громадський голос", "За синім океаном" та в збірці нарисів "Від феодалізму до націоналізму".
   Газета "Українські вісті", яка впродовж кількох післявоєнних десятиліть виходила в Нью-Йорку, мала чітку позицію і спрямування: пропагувати та оспівувати високий рівень життя в Радянській Україні, протиставляючи його недосконалому - американському. Досить часто номери цього видання нагадували числа "Правди України" чи "Сільських вістей", що виходили в той період в Радянській Україні. Винятком були хіба що обов'язкові в кожному номері розлогі статті-пасквілі про життя та громадсько-культурну працю націоналістичного крила української еміграції, які немовби написані під диктовку якогось пересічного радянського ідеолога та ще, мабуть, численні некрологи, що друкувалися чи не на трьох шпальтах.
   На сторінках нью-йоркських "Українських вістей" Ю. Косач опублікував чи не найбільше статей, присвячених своїй геніальній тітці - Лесі Українці. Пов'язано це було насамперед із подорожами публіциста на батьківщину. Так, у статті "Весь український народ взяв участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Лесі Українки" Ю. Косач з пієтетом зазначає: "В ті ювілейні дні вся Україна була повністю під знаком полум'яного Лесиного слова. Не було ні однієї місцевості, яка б не віддала пошани Лесі: від Гадяча над Пслом ...до Колодяжного на Волині, від Ялти, Одеси, Запоріжжя, Донецька до древнього Чернігова, Сум..." [1, 1]. У цій статті майстерно поєднано хронікерську точність і лаконічність викладу з елегійними замальовками тих куточків України і Грузії, які пов'язані з життям великої Українки: "Країна Шота Руставелі віддала шану Лесі, ім'я якої тут, серед стрімчастих гір і перевалів срібного Кавказу, у сонячних горійських долинах, у золотому Сурамі, в древньому, величавому Тбілісі незмінно вимовляється з особливим хвилюванням" [1, 2].
   Розвиває цю тему ґрунтовна стаття "Де полум'я її пісень", написана у формі подорожніх нотаток, яка майже водночас з публікацією в "Українських вістях" була видрукувана на сторінках журналу "Вітчизна". Ю. Косач і в цій статті залишається вірним своєму синкретичному стилю, що поєднує талант публіциста і письменника. Майстерно виписані пейзажі, авторські літературознавчі ремінісценції органічно поєднано з власне актуальною тоді темою: відзначенням ювілею Лесі Українки: "Ось виблисне свічадо закутого кригою Остра, ось промайне старовинний Ніжин, що його минуле губиться в суворій добі Ярославичів... ось гудуть уже вітри Довженкової зачарованої Наддеснянщини і вже за Бобровицею різко міняється краєвид. Видолинки і яри, стрункі, припалі снігом сосни звістують підкиївську околицю. Широким роздоллям заголубіє дужий Дніпро, і ось перед нами, за мостом, на кручах, сповитих легендами, гордочолий город-красень, місто прадавньої слави і вічної юності, місто-воїн і будівничий, місто-герой і поет" [2, 4].
   У цей краєвид органічно вкраплює публіцист елементи реальної дійсності: розповідь про новобудови України, мистецькі події, пов'язані з ювілейними днями. Доречні тут думки публіциста про розуміння поняття "Батьківщина", про роль кожної людини в долі держави. І різким дисонансом у цій елегійній розповіді є рулади Ю. Косача проти української еміграції: “І мимоволі (хоч цур і пек йому) в цьому світлому рідному вирії, в цьому прекрасному місті, в цій сонячній країні розсміяної дітвори, пречарівної бадьорої юності згадались закапелки холодної чужини, де кімпіиться безсила лють і ненависть нікому непотрібних безбатченків. Згадалось це кублище гадюк - нью-йоркська Друга авеню з людиськами, що метушаться, нишпорять і шамкотять про якесь "визволення", вулички з лиховісними "патріотами за піччю", які сопухом своєї гугнявої злоречивості, своїм волапюком, давно позбавленим прикмет української співучої мови, своїм шаманським патяканням силкуються присвоїти собі якусь "історичну місію"” [3].
   Негативом позначені й рядки статті, де йдеться про ювілейні заходи, що їх влаштовувала українська еміграція на честь Лесі Українки. У цьому увесь Косач-публіцист нью-йоркського періоду: непримиренний, найчастіше несправедливий у грубих аж до брутальності висловах проти свого емігрантського українського оточення, з яким був у затяжному конфлікті, з цілим арсеналом суто соцреалістичних стереотипів.
   І водночас Ю. Косач залишається людиною енциклопедичних знань, європейським інтелектуалом, коли йдеться про оцінку мистецьких і літературних явищ. Так, у канву статті включено ремінісценції з середньовічної української поетики, козацьких літописів, мемуарів видатних українських діячів. Часто апелює публіцист, як до аксіоматичного аргументу, до художньої спадщини українських і світових письменників.
   Найбільш щирий Ю. Косач в оцінці творчості своєї славної родички, що в устах українства стала легендою: "...Легенда Лесі Українки овіяна ліризмом, а через те вона не закута в бронзу, вона жива і житиме вічно. Це не є слава популярного поета сьогодення, поета-ефемериди, це не тільки слава, що завдячується дохідливості й читабельності автора (зважмо-бо, що Леся Українка, зокрема в пізнішому періоді своєї творчості, - це письменниця-мислитель, її розуміння зумовлене великою зосередженістю й інтелектуальним вантажем читача" [4, 5]. Ю. Косач зазначає, що талант Лесі Українки виявився насамперед у написанні складних драм ідей, де кожне речення є філософською сентенцією. Автор публікації справедливо стверджує, що "геніальність її слова, напруженість її поезії, насиченої граничною динамікою ідейної наснаги, поспіль з глибинно-інтимною ліричністю, її життя, гнівне і коротке, що було мов блискавиця на тлі темної ночі, її нічим не скорена воля і прямота, поєднані з невимовною ніжністю" [4, 5], - є тими чинниками, які принесли поетесі народне визнання і любов, що дає право говорити про неї не тільки як про утвердженого класика-корифея, а як про "нашу Лесю". Як бачимо, Ю. Косач намагався своїм публіцистичним словом, хоча й позначеним штрихами "совєтофільства", долучитися до вшанування найгеніальнішої зі славетного роду Драгоманових-Косачів.
   Синтез публіцистики і літературознавства акумульовано й у статті-розвідці Ю. Косача "Співець оновленого Львова". У публікації здійснено ґрунтовний аналіз творчого доробку поета Р. Братуня. Стаття була вміщена поряд із поезією "Ода моєму місту" поета-львів'янина та інформаційною заміткою про приїзд Р. Братуня до США 1971 р. у складі української делегації з нагоди відзначення сторічних ювілеїв Лесі Українки, Василя Стефаника та Леся Мартовича. У статті проглядається справжнє обличчя Косача-аналітика, вдумливого публіциста, талановитого літературного критика. Так, аналізуючи символічність образу Львова в поетичному доробку Р. Братуня, автор розвідки констатує: "Це не тільки символ, не тільки бойове гасло, насичене вагомим змістом, близьким і зрозумілим кожному українському патріотові, а й справжній скам'янілий гейзер поетичних видінь, історичних ремінісценцій, філософських узагальнень. Коли йдеться про Львів, неоромантизм Братуня повністю визволений від звичайних туманностей, алегорій і абстракцій, притаманних для сучасних поетів-урбаністів" [6, 5].
   Львів у житті самого публіциста - знакове місто: тут бере початок джерело його творчості, тому з такою пишністю вислову звучать топоніми стародавнього міста. Так, зосереджуючи увагу на поемі "Зачарований трамвай", він наголошує на майстерності Р. Братуня у зображенні історичної долі міста Лева. Ю. Косач зазначає, що Львів у поемі - "це місто, в якому франківський прометеїзм долав затхлість загумінка анахронічної імперії і шляхетчини, де, незважаючи на все супротивне, палахкотіла кузня піонерів української культури, де прокладали шлях до свого майбуття каменярі, де проти Чорної Кам'яниці на бруку Ринку колись чорніла кров страченого Івана Підкови, а потім гайдамаків і опришків, де досі фрагмент Низького Замку говорить про снагу борців під прапорами визвольної війни 1848 року..." [6, 5].
   У річищі соцреалізму аналізує Ю. Косач сучасні мотиви в поезії Р. Братуня, та й місце поета в пантеоні українських митців сформульовано в цьому ж напрямі: "Окриленим співцем цього дня, що гратиме "зеленим хоралом", що перетворить звихрену земну кулю в "рожеву планету" братерства і любові є видатний український поет Р. Братунь. І в тому вагомість його словотворчості, що надала йому місце в перших лавах сучасної літератури Радянської України" [6, 5]. Як бачимо, в публіцистично-літературознавчій розвідці проступають, ніби дві іпостасі Ю. Косача - вдумливого критика-патріота і відданого радянофіла.
   Свої прорадянські орієнтири чітко окреслив Ю. Косач в інтерв'ю кореспондентові "Українських вістей" 1964 р. після своєї першої поїздки до Радянської України: "Подорож на Україну - це найбільша подія мого життя. Я зазнав там такої дружності, такого чудесного приязного відношення, що мені іноді здавалося цілком буквально, що я омився в криштально чистому цілющому джерелі" [5, 2]. Аналізоване інтерв'ю має характерну для Косачевої публіцистики назву - "Країна розкутого Прометея". Літератор досить патетично розповідає про свої відвідини рідної землі після двох десятиліть розлуки: перелічує усі шевченківські місця, які він відвідав; із ностальгією оповідає про відвідини міст, пов'язаних із його життям та життям його славного роду: Київ, Гадяч, Львів, Ковель. Публіцист наголошує, що в Україні він мав зустрічі "з представниками найрізноманітніших професій, покликань і занять".
   Особливо дорогі йому були зустрічі з письменницькою та журналістською елітою. Ю. Косач стверджує, що в Радянській Україні літературне життя "кипить і шумує, мов іскристе золоте вино", він досить оптимістично, не вникаючи в істинний стан існування української мови в Радянському Союзі, констатує, що "скрізь відчувається любов до рідного слова і глибинне піклування його дальшим розвитком" [5, 2]. Чимало рядків нагадують радянські передові статті про трудові звершення, з переліченням усіх досягнень "щасливих радянських українців". Найбільш відвертим є Косач, коли говорить про відвідання історичних місць та пам'яток старовини, що цікавили його як історичного белетриста. У цілому ж інтерв'ю відбиває погляди Косача-совєтофіла того періоду, помножені на ностальгію за Україною.
   Крім публіцистики, на сторінках газети були надруковані поезії Ю. Косача, позитивні рецензії на його збірку "Золоті ворота".
   Таким чином, публіцистичні виступи та інтерв'ю на сторінках "Українських вістей", як і на сторінках "Громадського голосу" та редагованого ним журналу "За синім океаном", відбивають політичні симпатії Ю. Косача до Радянської України та непримиренність у поглядах до діяльності української еміграції, поважне ставлення до спадщини Лесі Українки та до творчості сучасних йому українських радянських митців. Ідіостиль Ю. Косача, як і в попередній період, становить органічний синтез художньої літератури і публіцистики, помножені на аналітичність та високу культурну ерудицію, в який дисонансом вриваються соцреалістичні пасажі.

1. Косач Ю. Весь український народ взяв участь у відзначенні 100-річчя з дня народження Лесі Українки / Ю. Косач // Українські вісті. -1971. - 1 квіт.
2. Косач Ю. Де полум'я її пісень / Ю. Косач // Там само.
3. Косач Ю. Де полум'я її пісень // Там само. - 8 квіт.
4. Косач Ю. Де полум'я її пісень // Там само. - 15 квіт.
5. Косач Ю. Країна розкутого Прометея / Ю. Косач // Там само. -1964. - 16 лип.
6. Косач Ю. Співець оновленого Львова / Ю. Косач // Там само. -1971. - 28 жовт.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com