www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Газета "Українське слово" (1941): організаційний аспект
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Газета "Українське слово" (1941): організаційний аспект

Раїса Радчик,
к. філол. н.

Газета "Українське слово" (1941): організаційний аспект

   Досліджено основні етапи створення й функціонування під час німецької окупації України однієї з найбільш впливових українських газет "Українське Слово", програмні засади діяльності редакційного колективу, а також його трагічну жертовність в ім'я незалежності України.
   Ключові слова: газета, редакція, журналіст, редактор, державність.

   В історії української журналістики є період, який, на нашу думку, найбільш несприятливий і трагічний для розбудови діяльності й пропаганди ідей незалежності України - це роки німецької окупації. Однак у ті жорстокі дні українські патріоти-журналісти взяли на себе подвижницьку місію і з честю виконали її. Ще донедавна тема української преси, що організовувалася й виходила на українських теренах, але вже поділених німецькими завойовниками, вважалася неперспективною, науковці не з великим завзяттям бралися за дослідження цього масиву періодики, таких цікавих свідчень непростої доби в історії України. І причина цього зрозуміла: безперечно, спрацьовував фактор комуністичної пропаганди в оцінці тематичного змісту цієї періодики, що фальшувалася як провідниця "ідей буржуазного націоналізму" та ще гірше - її журналісти були мічені тавром колабораціоністів.
   Але, попри всі труднощі в розумінні й оцінці цього складного періоду в історії України, з кожним роком українська журналістикознавча й історична науки поповнюються новими цікавими дослідженнями та відкриттями в царині проблем організації, функціонування, висвітлення тематичного діапазону української преси періоду німецької окупації в роки Другої світової війни. Насамперед цьому присвячені праці Н. Антонюк, М. Жулинського, К. Курилишина, О. Луцького, І. Павлюка, Р. Радчик, Д. Титаренка, Б. Чернякова, Ю. Шаповала та ін.
   На нашу думку, ці й інші дослідження беруть початок від праці А. Жуковського та О. Субтельного, які стверджують, що під час німецької окупації в Україні виходило у світ близько 115 часописів [1, 123]. Під словом "часописи" автори мають на увазі газети, журнали, бюлетені. Значно розширюють цю цифру дослідження Б. Чернякова, який уклав списки періодичних видань і систематизував їх по генеральних округах. За даними науковця, в Україні під час німецької окупації виходило у світ майже 500 періодичних видань [2].
   У контексті цих видань, значна роль відводиться газеті "Українське Слово". Спробуємо дослідити етапи організації і становлення цієї газети. Слід зауважити, що "Українське Слово" було створено з ініціативи ОУН Мельника, як і багато інших газет по всій Україні того часу. Напередодні Другої світової війни з політичних розбіжностей відбувся розкол усередині Проводу Українських Націоналістів, який на той час очолював А. Мельник. Таким чином утворилося дві ОУН: ОУН Бандери та ОУН Мельника. Цей розкол ударив по лавах національно-визвольного руху. Саме неузгодженість дій, боротьба за владу всередині націоналістичного руху були часто на користь його противникам.
   До ОУН Мельника входили знакові постаті тієї доби, зокрема О. Ольжич, У. Самчук, О. Сеник-Грибівський, М. Сціборський, О. Теліга, І. Рогач, М. Капустянський, О. Штуль (Жданович) та ін. На початку Другої світової війни в еміграції, зокрема у Празі та Кракові, готувалися похідні групи з передової інтелігенції для проведення в Україні культурницької пропаганди. Одним із важливих пунктів цієї програми було створення українських газет, журналів тощо, які, власне, повинні були видавати українські видавництва. У проекті О. Ольжича "Українське Слово", за твердженням У. Сам-чука, мало таку організаційну концепцію: газета повинна виходити у столиці України - Києві, склад редакції: головний редактор - О. Ольжич, його заступник У. Самчук (передові статті, репортажі), літературний редактор - О. Теліга (рецензії, жіноча тематика), театральний редактор - А. Демо-Довгопільський, редактор мистецтва - М. Михалевич, літературний фейлетон - Которович, спорт, фізичне виховання, молодь - Є. Лазор, редакційний секретар -Сірко, фото, фільм, радіо - О. Коваль, адміністратор - Будзан, головний коректор - Т. Фростель, технічний редактор - Сливка, господар - О. Бойдуник [3, 96-97].
   Планували "мельниківці" організувати у великих містах України кореспондентські пункти "Українського Слова". Щодо фінансування газети, то партія покладалася лише на власні сили, однак прагматичні німці швидко зорієнтувалися у перевагах і прибутках українського газетного ринку. І вже, починаючи з листопада 1941 р., для управління видавничою діяльністю в райхскомісаріаті "Україна" було розбудовано струнку систему підрозділів, які діяли на комерційних засадах [2].
   Однак проект О. Ольжича щодо створення газети "Українське Слово" зазнав повного реформування. Життя у тривожний нестабільний час війни внесло значні корективи і в плани "мельниківців", зокрема деякі члени похідної групи, які повинні були дістатися Києва і в столиці вести боротьбу за здобуття державності України, волею долі туди не прибули. По дорозі до Києва у Рівному зупинився відомий вже тоді письменник У. Самчук. Він погодився на пропозицію С. Скрипника стати головним редактором газети "Волинь", перше число якої побачило світ 1 вересня 1941 р.
   30 серпня цього ж року в Житомирі по дорозі до Києва були вбиті члени Проводу українських націоналістів полковник М. Сціборський і сотник О. Сеник-Грибівський. М. Жулинський пише з цього приводу так: "Це був страшний удар по сподіваннях керівника Культурної Референтури ОУН О. Ольжича розбудувати внутрішні сили української нації, сконсолідувати її ідеєю національно-визвольної боротьби за незалежність України і розгорнути всенародний процес національної революції. Але він не збирався підживлювати дух руїни та бунту прагненням помсти - тільки спокій, мужня готовність витримати і цей іспит на витривалість української сили, бо можна вбити носіїв ідеї, але саму ідею вбити не судилося нікому. Треба формувати духовну силу української людини, її світовідчуття та світогляд, бо "майбутнє України лежить у відродженні нації і суверенності української духовності"".
   О. Ольжич, згідно зі своїми обов'язками керівника Культурної Референтури ОУН, розробив планову, культурну політику, яку повинні провадити українські націоналісти, базуючись на класичних зразках української літератури і мистецтва та на творах сучасних митців, у яких відбивається "динамізм волевого патосу". На його переконання, націоналістичне мистецтво слід означувати як героїчне: "Духовністю націоналізму є духовність героїчного типу: такою ж є його культура, етика, право, наука, мистецтво" [4, 13].
   Очевидно, О. Ольжич відмовився від посади редактора газети "Українське Слово", адже у цей час він вирішував справи партії на теренах України, оскільки Голова ПУН А. Мельник перебував у Відні. А коли в січні 1944 р. А. Мельник був заарештований німцями і ув'язнений в концтаборі, О. Ольжич заступив його на посту Голови Проводу українських націоналістів, він визначав напрями діяльності ОУН на окупованій території.
   І все ж таки, незважаючи на зайнятість, О. Ольжич брав активну участь у формуванні редакційного колективу "Українського Слова", організації роботи редакції. За його згодою на посаду редактора було призначено Івана Рогача, який народився 1913 р. у м. Великий Березний на Закарпатті. Здобув теологічну освіту, але в житті обрав політичну боротьбу. У 30-х pp. - молодіжний лідер ОУН у Закарпатті. Активно проповідував поборницькі ідеї. За доби Карпатської України 1938-1939 pp. - особистий секретар президента Карпатської України А. Волопіина. Після угорської окупації Карпатської України І. Рогач разом з урядом - в еміграції. Улітку 1941 р. у складі похідної групи виїхав до України [5, 60].
   ОУН Мельника у серпні 1941 р. налагодила видання газети "Українське Слово" у Житомирі. Причина цього очевидна: адже в цей час Київ ще не захопили німці, які лицемірно позиціонували себе як визволителі українського народу від комуністичного режиму. На окупованих німцями українських теренах улітку 1941 р. активно створювалися українські газети, які розповсюджувалися серед населення. Такі газети були створені в Луцьку, Рівному, Житомирі тощо.
   У Житомирі "Українського Слова" побачило світ усього 17 чисел. Газета виходила форматом A3 на чотирьох сторінках. Однак редколегія не вміщувала на жодній шпальті вихідних даних, тому не відомий тираж газети, адреса редакції та друкарні. Також не було надруковано прізвище редактора газети, хоча достеменно відомо, що її редагував І. Рогач. Про це пише у своїх спогадах У. Самчук.
   Тематика матеріалів "Українського Слова" "житомирського" періоду характеризується пошуком власного стилю патріотичного українського видання. Однак простежується брак досвідчених журналістських кадрів, певна боязнь редколегії перед непростим майбутнім (із невідомих причин більшість газетних матеріалів друкувалася без підпису). Цей період газети був наче репетицією перед головним і вирішальним боєм - у Києві.
   У Києві газета "Українське Слово" з 18 числа (1941. - 29 верес.) до 65 числа (1941. - 23 листоп.) виходила форматом A3, не змінюючи художнього оформлення назви газети. Однак уперше в ч. 24 унизу четвертої шпальти вміщено стрічкою такі дані: "За редакцію відповідає Іван Рогач. Друкарня, Фундукліївська, № 19" (1941. -7 жовт.). Ця інформація значно розширилася в ч. 37, на четвертій сторінці з'явилася фірма такого змісту: "Редакція залишає за собою право виправляти рукописи. Невикористані рукописи не повертаються. Редактор приймає від 10 до 12 години. За редакцію відповідає Іван Рогач. Друкарня - Бульварно-Кудрявська, 24" (1941. - 22 жовт.).
   Поступове удосконалення "обличчя" газети свідчить про те, що у воєнний непростий час були чималі труднощі з організацією і налагодженням газетного виробництва. У матеріалі "З перших днів "Українського Слова" розповідається про те, що перше київське число газети, складене ручним набором, мало лише 500 примірників тиражу. Але трапилося непоправне - замінована друкарня злетіла у повітря. Довелося знову друкувати кілька наступних чисел газети у Житомирі. Та з допомогою представника німецької військової пропаганди Г. Гекеля протягом кількох днів організовано роботу нової друкарні, що дає змогу щоденно "випускати для нетерпеливих киян 50 тис. примірників "Українського Слова" (1941. - 17 жовт.). З оптимізмом автор пише у цій публікації: "Сьогодні наше "Українське Слово" вже, як то кажуть, біжить. Маємо електрику, стають до ладу все нові машини, приготовляються до руху далі ротаційки. Редакційна колегія так само з кожним днем доповнюється добірними силами. Ми переконані, що спільними силами та працею поставимо для Києва й цілої України справжній столичний, європейського стилю, часопис".
   Число 66 до читача надійшло форматом А2, заголовок "Українське Слово" теж зазнав художніх змін на краще. І ще одна новація: фірму вміщено на площі логотипа, яка теж, у порівнянні з попередніми, наближена до досконалої: "Українське Слово. Видає: Українське видавництво. Головний і відповідальний редактор: Іван Рогач. Редактор приймає від 10-12 год. Редакція залишає за собою право виправляти рукописи. Невикористані рукописи не повертаються. Адреса редакції й видавництва Бульварно-Кудрявська, 24. Телефон Українського видавництва й редакції: 106" (1941. - 25 листоп.).
   Слід зазначити, що в такому форматі газета "Українське Слово" виходила до останнього 81 числа (1941. - 13 груд). Періодичність виходу обумовлено так: газета виходить щодня, крім днів після свят [6]. І її, незважаючи ні на що, було дотримано. Загалом це видання проіснувало приблизно чотири з половиною місяці. Але ці тривожні місяці для українських відважних журналістів були сповнені справжньої боротьби за українську державність в умовах німецької окупації. Тематика публікацій "Українського Слова" була пронизана ідеєю національного відродження. Не інакше, як "національна газета" редколегія іменувала "Українське Слово" [7]. А гасло "В Україні - по-українському!" друкувалося майже в кожному числі газети й мало однозначний підтекст.
   Концептуальні засади діяльності редакційного колективу викладено в деяких публікаціях. В огляді читацької пошти "Українського Слова" під назвою "Щирі думки" (1941. - 12 жовт.) газета чітко задекларувала свою редакційну політику: "Наше спільне завдання - збудити українську свідомість, піднести почуття національної гідності - ті почуття, без яких кожен нарід приречений на твариняче, рабське животіння". Мета цієї боротьби теж оприлюднена у публікації Дм. Яко "Україна і Европа" і звучить так: "Своїми жертвами, своєю героїчною боротьбою Україна здобула собі право мати надію, що ввійде до складу нової Європи як великий і вільний нарід, як майбутня Українська Держава" (1941. - 7 жовт.).
   Безперечно, що господарями в Києві, як і в усій Україні, були гітлерівці, які швидко відчули загрозу національного відродження для їхнього "нового порядку" і почали діяти радикально - насамперед розправлялися зі створеними в столиці українськими інституціями. Ще 5 жовтня 1941 р. з ініціативи О. Ольжича в Києві ОУН створила Українську національну раду, яку очолив професор Микола Величківський. Вона мала конкретне завдання: стати представницьким органом, який перебрав би на себе цивільну владу на всій території України, окупованій німцями, з тим, щоб за допомогою легальних (а за необхідності й нелегальних) заходів згуртувати націю для відбудови зруйнованого господарства, відродження української мови та культури, які винищувалися більшовицькою владою, і в перспективі, скориставшись знесиленням обох тоталітарних режимів (СРСР і Німеччини) у взаємній жорстокій боротьбі, утвердити Українську державу. Вже 27 листопада 1941 р. діяльність Української національної ради німці заборонили. Та вона все-таки не припиняла своєї роботи в умовах підпілля та конспірації.
   Ще більше окупантам не подобався український дух редакції "Українського Слова", її виразна україністична, вільнолюбива позиція. До редакції німці заслали чимало різних провокаторів. Ту атмосферу відчув і описав у своїх споминах У. Самчук після перших відвідин "Українського Слова" наприкінці жовтня 1941 p.: "І забагато бюрократії. Редакторів, директорів, секретарів, касірів, їх заступників. Титули й підтитули зберігалися скрупульозно, панібратство не толерувалося. Від відвідувачів вимагалося ряд оголошень, починаючи від низу, де при вході чатував окремий дижурний при столику з телефоном і гень аж до секретарки кожного відповідального урядовця.
   Увесь цей порядок від совєтів, бо всі тут працівники, за винятком верхівки, залишилися також від совєтів. Урядовою мовою була українська, але урядова "чернь" все ще говорила "на язикє", а тому в деяких місцях можна було бачити упімнення: "Розмовляти по-українськи". Щось, як за Скрипника, за що той поплатився головою. І що не минуло також Рогача.
   В атмосфері відчувався холодок і отримання. Співробітництво з цими людьми не обіцяло приязні. Ідеальний клімат для інтриг і донощицтва, що для наших простолінійних і щирих ідеалістів із заходу значило смертельну небезпеку. Разюча протилежність до тих умов, які ми мали в Рівному" [8, 37].
   Читаючи ці рядки, мимоволі дивуєшся інтуїції, відчуттю ситуації У. Самчука стосовно діяльності та загалом розвитку газети "Українське Слово", адже ці передбачення письменника, на жаль, здійснилися в реальності.
   Однак щодо умов роботи газети "Волинь" у Рівному, то У. Самчук передчасно думав, що вони кращі, адже через кілька місяців після відвідин "Українського Слова", а точніше, 21 березня 1941 р. його, редактора цієї газети, німці заарештували за вільнодумство і непокірність німецькій окупаційній адміністрації і ув'язнили в рівненській в'язниці, де він перебував місяць у нестерпних умовах, щодня чекаючи розстрілу.
   Ядро редакції газети "Українське Слово" становили члени похідної групи ОУН Мельника: І. Рогач - редактор, О. Орпіан-Чемеринський, П. Олійник, Я. Шумелда, О. Лащенко, І. Ірлявський, М. Антонович, Ф. Гайович, Я. Гайвас, Т. Бак-Бойчук [9, 289]. До активних авторів газети належать О. Штуль (Жданович), О. Теліга, Р. Біда, М. Ситник, У. Самчук, Василь Штуль та ін.
   Редакція, вийшовши на формат А2 та на щоденну періодичність, не стояла на місці. її видавничі плани були далекоглядними. Вже 16 листопада 1941 р. вийшло перше число тижневика літератури і мистецтва "Літаври", який редагувала голова Спілки українських письменників О. Теліга. Загалом уже на грудень 1941 р. видавництво оголосило передплату таких видань: "Українське Слово" - газета виходить щодня, крім днів після свят; "Літаври" - тижневик літератури і мистецтва, виходить по неділях; "Молода Україна" - двотижнева газета для молоді; "Рідний край" - тижнева сільськогосподарська газета для селян; "Останні вісті" - газета виходить по понеділках; "Веселка" - місячний ілюстрований дитячий журнал [10].
   Газета "Українське Слово" і за формою, і за змістом була-таки національною. Окупантів тривожила відверта національно-патріотична позиція редакції. Вони вимагали, щоб зі шпальт газети лунала хвала Гітлеру і новим "господарям" України. Та покори не дочекалися від журналістів. Дещиця тих матеріалів, у яких згадувалася "армія фюрера", були непомітними з масиву публікацій, де виразно, на повний голос звучала тематика боротьби за українську державність, незалежність, самостійність, відродження віковічних українських звичаїв і традицій, виховання нової української нації.Після другої поїздки до Києва з Рівного в середині листопада 1941 р. У. Самчук ситуацію, що склалася довкола газети "Українське Слово", описує так: "...німцям ця редакція аж ніяк не до смаку і вони хотіли б передати її в руки якимсь безличним типам проросійського наставления, з наміром викликати між нами й росіянами антагонізм. За гаслом "діли і пануй" [8, 82].
   Німці швидко знайшли заміну І. Рогачу. Це професор історії К. Штепа. Є свідчення, зафіксовані учасниками тих подій, що К. Штепа доносив гестапо про ворожу німцям роботу українських патріотів у Києві. Чого варті лише ці слова: "Замість виховувати людство у дусі незаперечної довіри до німця, політмахери типу Сінклера, Рогача, Оглобліна, Ольжича, Шумелди намагаються сіяти злочинні настрої сумнівів і недовір'я" [11].
   Німці вперше арештували редактора І. Рогача 9 грудня 1941 p., але через кілька днів його випустили на волю з тюрми. Гестапо 12 грудня того ж року заарештувало багатьох журналістів редакції і самого редактора. Останнє число патріотичної газети, редагованої І. Рогачем, вийшло у світ 13 грудня 1941 р.
   Наступне число газети вийшло під назвою "Нове українське слово" з новим редактором К. Штепою, новим редакційним колективом і, на жаль, новою тематикою публікацій, яка відповідала заяві нового редактора: "Я не зроблю нічого, що могло б засмутити визволителів" [9, 291]. Невдовзі К. Штепа запропонував змінити тематику "Літаврів", однак О. Теліга відмовилася. Видання було негайно ліквідовано, а його редакторку арештовано 9 лютого 1941 р.
   Багато української інтелігенції, що прийшла зі Заходу в складі похідних груп з метою налагодження у Києві українських державних і культурних інституцій, німці розстріляли у Бабиному Яру в лютому 1942 р. Не обминула гірка доля й О. Ольжича. Гестапо 25 травня 1944 р. арештувало його у Львові, звідки доправило до німецького табору смерті Заксенхаузен. Після жорстоких допитів і катувань організатор газети "Українське Слово" О. Ольжич помер 10 червня 1944 р.
   На вівтар боротьби за українську державність віддали свої молоді життя справжні революціонери українського опору: "В роках 1941-1944 Організація Українських Націоналістів втратила (в Україні) 4756 членів, у тому числі 197 членів вищого керівного складу, 5 членів Проводу Українських Націоналістів та 6 крайових провідників поодиноких земель. З усіх міст України найбільше членів зложили своє життя в Золотоверхому Києві - 621 член ОУН" [12, 30].
   Дослідивши організаційний аспект газети "Українське Слово", можна зробити такі висновки: 1) суспільно-політичні передумови заснування газети "Українське Слово" ОУН Мельника спочатку в Житомирі, а згодом у Києві варто констатувати як об'єктивну реальність потреби друкованого українського слова в складних умовах воєнного часу; 2) газета, яку незмінно редагував Іван Рогач, проіснувала від серпня до середини грудня 1941 р. (81 число), задекларувавши програмні цілі - ствердження ідеї національного та державного відродження України; 3) патріоти-журналісти не скорилися німецьким окупантам, майже всі вони були розстріляні у Бабиному Яру в Києві.

1. Жуковський А. Нарис історії України / А. Жуковський, О. Субтельний. - Львів : НТІП, 1992. - 232 с
2. Черняков Б. І. Періодична преса на окупованій території України / Б. І. Черняков // Наукові записки Інституту журналістики. - 2005. - Т. 18. - С. 131-158.
3. Сажчук У. На білому коні: спомини і враження / Улас Самчук. -3-є вид. - Вінніпег : Вид. тов-ва "Волинь", 1980. - 252 с
4. Жулинський М. Покликаний Україною / Микола Жулинський // О. Ольжич. Поезія, проза. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2007. - 544 с
5. Мукожела О. Розстріляне слово : матеріали до енцикл. словника "Українська журналістика в іменах" / О. Мукомела, М. Романюк. -Львів, 1995. - 80 с
6. Українське Слово. - 1941. - 28 листоп.
7. Українське Слово. - 1941. - 9 жовт.
8. Сажчук У. На коні вороному: спомини і враження / Улас Самчук. - 2-ге вид. - Вінніпег : Вид. тов-ва "Волинь", 1990. - 360 с
9. Трагічні дні в Києві // Париж Олегові ПІтулеві : зб. на пошану Олега ПІтуля-Ждановича. - Париж, 1986. - 360 с
10. Українське Слово. - 1941. - 28 листоп.
11. Біженко В. Олег Ольжич / В. Віденко // Сільські вісті. - 2007. -13 лип.
12. Жулинський М. Г. Олег Ольжич і Олена Теліга: нариси про життя і творчість / М. Г. Жулинський // Вибрані твори. - К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. - 144 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com