www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Новації у формі подання матеріалу в передовій статті
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Новації у формі подання матеріалу в передовій статті

Юрій Лук'яненко,
здобувач

Новації у формі подання матеріалу в передовій статті

   Статтю присвячено проблемам розвитку сучасної журналістики — як української, так і світової. Наведено численні приклади з періодичної преси та наукових видань.
   Ключові слова: жанри, журналістика, економіка, мораль, читач, суспільство.
   Актуальність теми зумовлена певним дисонансом між практичними набутками і власне журналістикознавчими дослідженнями в царині групи аналітично-публіцистичних жанрів. На часі вивчення питань трансформації одного з найбільш консервативних жанрів цієї групи - передової статті. Проблема надзвичайно актуальна і багатопланова. Осмислити її з погляду моралі, соціальної психології, соціологічної науки та суто журналістикознавства намагалися такі вчені, як І. Гущина, Г. Жаркой, О. Каменева [1], М. Барманку-лов [2], 3. Вайпіенберг [3], М. Василенко [4] та ін.
   Основним методом дослідження виступає структурно-функціональний аналіз, за допомогою якого вивчалася структура друкованих текстів передових статей, написаних в інформаційних та аналітичних жанрах, даються прогнози щодо їх подальшої перебудови, стилістичного удосконалення, введення в традиційні жанри оригінальних запозичень. Використано також можливості діалектичного методу, за допомогою якого проаналізовано динаміку розвитку жанрових матеріалів аналітичної групи як засобу спілкування, пізнання та оптимізації навколишньої реальності через журналістську творчість.
   Метою статті є висвітлення окремих аспектів розвитку жанру передової статті, значення жанрової дифузії у творенні нових різновидів цього типу газетно-журнальних публікацій. Починаючи з кінця 90-х pp. XX ст., в українській пресі усталюється традиція, що значно посилилась у 2007-2009 pp., - чільне місце на перших шпальтах редактори видань надавали не економічним, соціальним чи побутовим проблемам, а перебігу політичного життя.За наглими спостереженнями, протягом відносно "спокійного" політичного вересня 2008 р. у таких виданнях, як "Газета по-киевски", "Сегодня", "Факты и комментарии", "Робітнича газета", ""Комсомольская правда" в Украине", "Україна молода", на першій та другій шпальтах питанням внутрішнього політичного життя щодня надавалося від 60 до 70 % газетної площі. Дебатувалися питання щодо протистояння між Президентом і Прем'єром, обговорювалося ставлення політичних партій до проблеми інтеграції в Європу і вступу до НАТО, дуже гостро критикувалася (у лівих виданнях) партія "Наша Україна" тощо. Водночас усі соціологічні служби свідчили про втому й розчарування населення від політичних ігор, бажання отримувати більше позитивної інформації, прагнення будь-що знайти світлу перспективу в розвитку держави. Натомість газетні шпальти вперто пропонували читачам політичні проблеми.
   Така постановка питання в принципі не актуальна для західної преси. Американські газети приділяють особливу увагу питанням внутрішньої політики лише тоді, коли трапляється справді щось надзвичайне: вибори нового президента або загальнонаціональні дебати стосовно іракської кампанії.
   У чому полягає своєрідна "закомплексованість" українських журналістів, що викликає непорозуміння між видавцями і читачами? Чому українські друковані видання різних власників, що обстоюють свої думки, пропонують матеріали у вигляді кореспонденцій чи розширених новин, увесь зміст яких зводиться до політичних перипетій у країні? Лише іноді ("Газета по-киевски") на першій шпальті знаходимо гостру критику дій нового мера або щирі співчуття вболівальникам столичної команди, що вкотре програла відповідальний матч.
   Заполітизованість української журналістики - не лише відповідь на вимогу інвесторів, вона пов'язана з внутрішніми стереотипами, штампами у свідомості власне журналістів. Змінюватися ситуація буде найближчим часом, оскільки з вторгненням приватного капіталу у видавничі справи насамперед братиметься до уваги реакція читачів на ті чи ті газетно-журнальні публікації. Читач - потенційний покупець. Не зламавши стереотипи в мисленні певної категорії журналістів, інвестор звільнятиме їх, наймаючи нових і привчаючи їх до думки, що "покупець завжди має рацію". Часи нав'язування певної політичної моделі йдуть у небуття, так само, як накидання політичних поглядів, переконань власниками видань через друковані засоби масової інформації. І здебільшого це трапляється ще й через те, що змінюється саме власник. На зміну переважно політичним діячам, чиї капітали були "нажиті" шляхом розподілу колишньої державної власності, приходять бізнесмени-прагматики, що живуть уже від реальних бізнесових проектів. Колишні партійно-радянські функціонери, яким у спадок дісталися й колишні радянські засоби масової інформації, поступаються новим власникам, агресивним і націленим на збільшення капіталу.
   На думку бізнесменів нової генерації, друковане видання має відповідати кільком вимогам. Серед основних - вміння адекватно реагувати на запити читача (потенційного покупця того виду товару, що його продукують підприємства власника друкованого ЗМІ). Наступна вимога до перекуплених друкованих видань - широке впровадження рекламних текстів, активізація рекламних кампаній, спрямованих знову-таки на реалізацію товарів власника ЗМІ. Вимогою є активна презентація у найбільш оптимальних для цього жанрах серед підприємців чи державних діячів, які сприяють власнику в розвитку його бізнесових структур [5, 187-202].
   Оскільки всі ці завдання мають вирішуватися максимально оптимально і в стислі терміни, керівництво газети чи журналу ставить нові якісні вимоги до рядових журналістів, основними з яких, звичайно, є активізація аналітичних жанрів, оперативне інформування читачів через репортажі, інтерв'ю, цікаві замітки, у тому числі розширені замітки з елементами редакційного коментарю. Тож, одразу виникає потреба не тільки в соціологічному опитуванні та бліц-інтерв'ю, а й у негайному оновленні аналітики шляхом монтажу в статтю і розширену кореспонденцію елементів репортажу, інтерв'ю.
   Виникають також нові вимоги щодо аналітичних жанрів. Сучасному українському читачеві дуже важливо, на відміну від західного чи північноамериканського реципієнта, дізнатися про авторське ставлення до подій, відображених у матеріалі. Так виникає короткий авторський коментар і один із його різновидів - коментар редактора. У сучасних приватних виданнях поширилася практика повної заміни редакційної або передової статті в її старому, традиційному вигляді "передовичок" 60-80-х pp. на колонку редактора або чергового по номеру [6].
   Саме в такій колонці ("Газета по-киевски", журнали "Фокус", "Корреспондент"; практично всі без винятку чоловічі чи жіночі видання - від "Наталі" до "Камуфляжу") у стислій формі висловлюється думка одного з керівників друкованого видання про перебіг тієї чи тієї важливої події в громадсько-політичному житті. Звичайно, під подібною колонкою прізвище працівника редакції наявне лише номінально - фактично озвучується думка інвестора чи власника газети.
   Часом, коли ця думка досить парадоксальна чи ризикована, керівництво газети воліє звернутися до міркувань читачів, "підганяючи" їх під концепцію видання. Таким чином, необхідний ефект досягається зусиллями інших, не штатних, не редакційних працівників: учених, викладачів, працівників державних служб, військових. Уся моральна й юридична відповідальність покладається на авторів цих заміток, що в газеті мають форму інтерв'ю-монологу. Як відомо, під жанром інтерв'ю-монологу мається на увазі пряма мова респондента у відповідь на єдине запитання, вдало сформульоване журналістом. Отже, інтерв'ю-монолог, висловлюючи позицію одного індивіда, дає можливість редакції, крім досягнення локальної мети (навести думку інвестора більш витончено, ніж це робиться у передовій статті), ще й наочно показати роботу й співпрацю з пересічними читачами газети. Більше того, інтерв'ю-монолог, "голос народу", висловлений таким чином, може стати приводом для суто редакційного розслідування будь-якої проблеми, де, як зазначає відомий спеціаліст у жанрі розслідування О. Глушко, "не останню роль відіграє психологічна готовність журналіста до тих перешкод, які можуть виникнути в його роботі" [7, 99].
   Моральні проблеми, про які говорить фахівець, частково знімаються, оскільки рядовий журналіст, прочитавши колонку, підписану читачем, може бути впевненим: він лише продовжує благородну справу боротьби за справедливість, що її до нього започаткували читачі.
   Редакційна колонка також постійно видозмінюється, насамперед, коли йдеться про стиль індивідуального наведення фактажу. Штатний працівник, готуючи редакційну колонку за своїм підписом і відчуваючи відповідальність за довіру відкривати номер, ретельно розмірковує над кожною фразою, доводячи її до максимальної досконалості. Навпаки, коли йдеться про читацький допис, що став основним матеріалом сторінки, керівництво газети максимально зберігає трохи нервовий, збуджений, іноді агресивний, наступальний стиль читача, обуреного якоюсь несправедливістю. Звичайно, що за такої умови така колонка буде ефективною, вдалою.
   Видозміни редакційної колонки відбуваються і в межах злиття та взаємопереходу різних інформаційних жанрів. Хоча сам матеріал займає в газеті від 1700 до 1900 друкованих знаків, завжди є можливість урізноманітнити і пожвавити його шляхом введення в текст елементів інтерв'ю, доцільним є використання влучного епіграфа, так само логічний вигляд має остання фраза, яка може містити афоризм, навіть анекдот. Такі експерименти, без сумніву, не тільки до вподоби пересічному читачеві, вони відіграють роль своєрідного емоційного камертона, налаштовуючи читача на відповідне сприймання наступних газетних шпальт. Узагалі елементи сатири, іронії, зокрема в редакційних статтях, - давня традиція як світової, так і української преси. Про це переконливо свідчить О. Глушко в згаданій роботі, присвяченій журналістському розслідуванню [7, 129-132]. Тому жанрова варіативність, насамперед у приватних газетах, заснованих після 2000 p., досягла такого рівня розвитку, що ми не можемо погодитися з твердженням російських журналістикознавців, що на пострадянському просторі справжня новітня журналістика ще тільки розвивається [8, 35-42].
   Передова стаття в її традиційному розумінні потроху йде в небуття, поступаючись таким різновидам, як колонка редактора (читача); стисла аналітична кореспонденція, написана на замовлення; лист до редакції, що має всі ознаки художньо-публіцистичної групи жанрів. Такі зміни, жанрові трансформації свідчать про досить гнучку і багатоваріантну систему газетно-журнальних жанрів у цілому, що дозволяє говорити про перспективи розвитку преси взагалі.

1. Аргументация в публицистическом тексте (жанрово-стилистический аспект) : учеб. пособ. / И. В. Гущина, Г. В. Жаркой, О. М. Каменева [и др.]. - Свердловск : Изд-во Уральского ун-та, 1992. - 244 с.
2. Баржанкулов М. К. Журналистика для всех: (общность и специфика жанров печати, телевидения и радиовещания) / М. К. Барманку-лов. - Алма-Ата, 1979. - 318 с. : илл.
3. Вайшенберг 3. Новинна журналістика / Зігфрід Вайшенберг. -К. : Академія української преси ; Центр вільної преси, 2004. - 260 с.
4. Василенко М. К. Аналітична проблемна стаття на сучасному етапі розвитку журналістики / М. К. Василенко // Наукові записки Інституту журналістики. - 2006. - Т. 23. - С 94-99.
5. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі / М. К. Василенко. - К. : Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. - 237 с
6. Газетные жанры / под ред. В. И. Власова [и др.]. - М. : Политиздат, 1971. - 217 с.
7. Глушко О. Журналістське розслідування: історія, теорія, практика / О. Глушко. - К. : Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. - 439 с
8. Основные понятия теории журналистики: новые подходы к проблеме / И. Д. Фомичева [и др.] ; под ред. Я. Н. Засурского. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1993. - 207 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com