www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Тенденції трансформації класичних жанрових моделей (на прикладі "Репортажних текстових форм")
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Тенденції трансформації класичних жанрових моделей (на прикладі "Репортажних текстових форм")

Тетяна Хітрова,
к. філол. н., доц. (Запоріжжя)

Тенденції трансформації класичних жанрових моделей (на прикладі "Репортажних текстових форм")

   Стаття присвячена одній із актуальних і дискусійних проблем сучасного жанротворення журналістських текстів. Процес перегляду жанрових меж спричинив пошук нових моделей журналістських виступів. Розширення жанрового спектра у напрямі "коментуючої" журналістики — одна з прикметних рис сучасних українських ЗМІ. Репортажні тексти у цьому напрямі є максимально репрезентативними.
   Ключові слова: жанр, метод, модель, репортаж, соціальна комунікація, текст.

   Останнє десятиліття як у теорії, так і в практиці журналістики породило чимало дискусій навколо сучасних і майбутніх тенденцій розвитку жанрових варіацій журналістських виступів. Проблема жанрової структури журналістського тексту залишається одним із найбільш популярних напрямів сучасної науково-практичної думки. Дискусійними є питання: що таке жанр? які його функції? наскільки він сталий?
   Ні для кого не секрет, що класична теорія жанрології не встигає за тими процесами видозміни або новотворення, що відбуваються у практичній журналістській діяльності. Більпіість сучасних журналістських матеріалів не відповідають наявним (у теорії) канонам формотворення конкретних жанрів. Але й досі ці явища пояснюються процесами "дифузії", "гібридизації" або "зрощення" з американською чи західноєвропейською журналістикою. Та зазначеними поняттями стає все складніше, а інколи й неможливо, пояснити всі ті явища, що відбуваються з сучасним журналістським текстом. Цей процес можна охарактеризувати запозиченим терміном "селекція", однак, на відміну від генетики, параметри у даному разі задає не науковець, не журналіст, а споживач (аудиторія). Аудиторний попит досить часто змінюється, навіть у межах одного покоління. На нього впливає багато чинників як внутрішніх, так і зовнішніх, зокрема, освітній (інтелектуальний) рівень, суспільна й економічна стабільність (нестабільність), громадсько-політична й культурна активність тощо.
   На думку професора В. Буряка, сучасна українська жанрологія переживає перехідний період, коли нові інформаційно-світоглядні системи ще не створено, а старі перестали задовольняти практичні потреби журналістики. Характеризуючи окреслені процеси, дослідник використовує термін "інформаційний хаос" [1, 15].
   Сучасні загальносвітові тенденції у різних галузях й аспектах людського буття свідчать про перехід на концептуально новий рівень суспільного розвитку. Такі тенденції передусім зумовлені бурхливим технологічним розвитком і поляризацією світової політики у напрямі процесів "інтеграції" й "глобалізації". Досвід показав, що суспільство не було підготовлене до таких процесів як наслідок, глибока криза. Проте, якщо відкинути матеріальний рівень, ці процеси абсолютно динамічно впроваджуються і розвиваються на комунікативному рівні. Досить часте вживання таких термінів, як "глобальна комунікація", "відкрита комунікація" тощо, свідчить про справді новий функціональний рівень масовоко-мунікативного процесу загалом і журналістики зокрема. Всі ці явища, безумовно, не могли не позначитись на формотворних ознаках журналістських виступів (текстів). Тим паче, що сьогодні жанрові очікування аудиторії менш важливі, ніж тематичні.
   Можливо, трохи передчасною і навіть зухвалою буде думка про те, що невдовзі взагалі не йтиметься про жанр як "усталений тип твору", а більше оперуватимемо поняттями "текст", "матеріал", "стаття", "публікація", не вкладаючи в них певне жанрове розуміння.
   Текст є основним продуктом журналістської діяльності. Він друкується в газетах, пишеться до теле- і радіосюжетів. Вправність журналіста у підготовці тексту залежить від двох основних чинників - змісту й форми. Починаючи роботу над текстом, автор уявляє, в якому вигляді він буде реалізований, на яку аудиторію орієнтований, яку роль відіграватиме в подальшому суспільному житті. Журналістський текст має відображати реальне явище, "продовжуватись" у майбутнє, втілюватися в завтрашню реальну дію і тим самим формулювати майбутнє об'єктивне явище.
   Сьогодні нерідко можна почути думку, що для журналіста основне - створити цікавий матеріал, а якого він жанру, не має ніякого значення. Існує й інша думка: розмова про жанри журналістики не заслуговує уваги, оскільки зміст поняття "жанр" безперервно змінюється та ускладнюється, а сама теорія жанру є недостатньо розробленою. Це підтверджується тим, що різні дослідники пропонують свій набір жанрів. Погоджуватися з цими твердженнями чи ні - питання дискусійне, та в будь-якому разі незаперечним є той факт, що всі журналістські матеріали (на основі цілої низки принципових характеристик) представлені інформаційними, аналітичними й художньо-публіцистичними текстами.
   Обґрунтовуючи науково-дослідницьку домінанту окресленої проблеми й теми нашої публікації, зазначимо, що до проблем сучасного жанротворення в останні десятиліття зверталися такі вітчизняні дослідники, як В. Буряк, В. Здоровега, О. Кузнецова, В. Карпенко, О. Нерух, М. Василенко; представники російської школи дослідників - О. Акопов, В. Ворошилов, С. Гуревич, М. Кім, С. Корконосенко, Г. Лазутіна, М. Лукіна, В. Пельт, Є. Прохоров, С. Смирнов, А. Тепляпіина, О. Тертичний, В. Ученова, Л. Шибаева, М. Шостак та ін. Більпіість із перелічених дослідників у своїх наукових і навчально-методичних публікаціях пише про певну модернізацію й динаміку наявної жанрової системи, пропонує власний набір жанрів. Та попри це більшість запропонованих класифікацій - це сучасна інтерпретація старої "радянської" системи жанрології.
   На нашу думку, досить автентичними й актуальними є жанрові класифікації, запропоновані В. Буряком [2] та О. Тертичним [5], вони охоплюють не лише журналістські тексти, а й співвідносні з загальною комунікативістикою. Слід зазначити, що все ж таки основою запропонованих науковцями жанрових систем стала традиційна (теоретично обґрунтована) жанрова парадигма журналістських текстів. Крім того, так званий процес "селекції", про який згадано вище, неможливий без певної похідної основи.
   Процес перегляду жанрових меж призвів до того, що, наприклад, такі жанри, як репортаж, звіт, інтерв'ю, перестали чітко диференціювати як інформаційні або аналітичні. На нашу думку, одним із найдинамічніпіих жанрів журналістики є репортаж, який швидко розвивається і піддається "селективним" процесам, досить легко маневрує відповідно до змін (потреб) аудиторного попиту. До того ж, він абсолютно рівноправно використовується різними видами ЗМІ і здатний приймати інформаційну, аналітичну й публіцистичну форму, не втрачаючи основної характеристики - наочності. "Репортажний метод" сьогодні активно застосовується при підготовці більшості журналістських матеріалів, його використання обумовлює не тільки методи збирання й узагальнення інформації, а й конструкцію самого тексту, структуру авторських висновків.
   Тому мета цієї публікації - з'ясувати динаміку розвитку й межі використання "репортажного методу" в сучасних журналістських текстах.
   У контексті окресленої проблеми варто зазначити, що трансформація жанрових систем журналістики відбувається не лише на пострадянському ґрунті, американські дослідники, взагалі, пропонують розглядати сучасні журналістські тексти у розрізі репортажної та аналітичної журналістики [7]. Під впливом США сьогодні в Європі спостерігається тенденція до "публічної" журналістики. Прихильник цього руху Дж. Роузен уважає: "Публічна журналістика є закликом до преси щодо пожвавлення суспільного життя й поширення громадського діалогу. Мас-медіа мають робити більше для того, щоб активізувати свідомість людей як громадян своєї держави, спонукати громадськість до дискусії і допомагати їй у вирішенні своїх проблем" [3].
   Ці вимоги є реакцією на потужну комерціалізацію системи мас-медіа в США, що, на думку Дж. Роузена, загрожує суспільній функції журналістики. А тому засоби масової інформації не повинні цуратися політики й опікуватися вирішенням суспільно значущих проблем. Цей рух викликав у Європі (в Україні зокрема) тенденцію до "інтерпретивної" журналістики (як різновид колумністики), в якій наявні власна думка чи погляди. За традицією журналістика, в якій допускається висловлення власного погляду чи судження як у кількісному плані, так і за своїм соціальним значенням, переважає суто інформативну журналістику. Однак досвід останніх років показав, до чого можуть призвести спроби журналістів відмовитися від професійної лояльності щодо предмета інформування та самостійно здійснювати певну політику.
   З теоретичного погляду, "інтерпретивна" журналістика певною мірою корелює з категорією суб'єктивності, що є протилежною до ключової вимоги - об'єктивного відображення дійсності. Однак урівноважуючись дотриманням точності, достовірності, збалансованості, у підсумку вказує на власне журналістське бачення, яке не викривляє реальності.
   У цьому контексті цілком актуальним є звернення саме до репортажного способу інформування. Використання "репортажного методу" дозволяє поєднувати в тексті інформаційне й аналітичне начало. Ефективність "репортажних" текстів виявляється у можливості логічного компонування інформативності, опису, коментарів і аналітики. Крім того, арсенал "репортажних прийомів" дає змогу створювати додаткову динаміку й умовну візуалізацію та експресію журналістського тексту, що, безумовно, є конче потрібним для друкованих ЗМІ. В епоху "екранної цивілізації" свій "образотворчий ряд" намагаються повсякчас збільшувати й урізноманітнювати всі засоби масової інформації, але найскладніше це зробити у періодиці. Постійна гонитва за яскравою картинкою ("спецефектами") знижує якість змістового наповнення, коментарі й аналітика часто мають поверховий характер (пов'язано це також із браком журналістів-аналітиків). Молоді журналісти прагнуть більше приділяти увагу но-винній журналістиці, уникаючи аналітики. Тому в даній ситуації репортажна форма тексту є компромісною між журналістом, редакцією та читачем: з одного боку, вона оперативна й дає змогу максимально наблизитись до об'єктивності (інформаційно-подієва форма), підмінити аналітику коментуванням (що полегшує завдання журналістові й дозволяє заощаджувати кошти редакції на утримання журналіста-аналітика); з другого - репортажна форма є однією з найбільш прийнятних для сучасного споживача інформації (зокрема, читача). "Ефект присутності" дає можливість респонденту відтворити подію в уяві, а отже, повірити в максимальний документалізм тексту, що є важливою передумовою для встановлення довіри.
   Розширення жанрового спектра "коментуючої" журналістики - одна з прикметних рис сучасних українських засобів масової інформації. Репортажні тексти у цьому напрямі є максимально репрезентативними.
   Використання репортажної форми є найбільш вдалою при підготовці журналістських матеріалів з місць масових заходів, локальних подій, катастроф, "гарячих точок". Причому активна роль самого репортера підсилює рівень емоційності такого матеріалу. Найскладнішою формою репортажного тексту є "журналістське розслідування". Є думка, що самостійного жанру "журналістське розслідування" взагалі немає, - це похідна варіація репортажу, яка оперує набором "репортажних" прийомів і використовує систему загально-наукових методів узагальнень [6]. Основа такого матеріалу - авторські роздуми, висновки, прогнози. Ефект сильних, бентежних вражень досягається шляхом використання продуманої системи методів збирання інформації та роботи над таким текстом, зокрема, включеного спостереження ("методу маски" або "зміни професії") та журналістського експерименту, де журналіст є безпосереднім учасником події.
   Отже, репортажні тексти різняться не лише за формою і тематикою, а й за методами збирання й компонування інформації. Від них багато в чому залежать оперативність, актуальність чи сенсаційність матеріалу, що є основною вимогою сучасної аудиторії. Тенденції до розвитку "інтерпретивного" репортажу зумовлені передусім бажанням захопити увагу читача, якому цікаве розслідування скандалів, кримінальних злочинів, таємниць приватного життя тощо. Прагнення до збільшення тиражів вимагає від журналіста постійного пошуку "смаженого факту", сенсації, в гонитві за якими часто народжується вигадка, яка не має нічого спільного з правдою життя [4, 188]. Непрофесіоналізм журналіста у такому разі здатна завуалювати репортажна форма тексту, що максимально наближає "такі матеріали" до уявної реальності ("репортажний метод" дозволяє включати у текст інтерв'ю (діалог), коментар, цифри, цитати -все те, що привносить частку правдоподібності інформації).
   Наведена модель існування журналістського тексту демонструє той факт, що у наш час засоби масової інформації виступають не тільки ретранслятором й інтерпретатором, а й "конструктором" реальної дійсності через віртуальну.
   Підсумовуючи викладене вище, будемо сподіватися, що розважальні (сенсаційні) акценти сучасної журналістики, які нівелюють соціальну, виховну, просвітницьку та інші функції ЗМІ та підпорядковуються виключно законам ринку, кардинально не позначаться на функціональній складовій журналістського тексту. Що ж стосується теперішнього й майбутнього української жанрології журналістських текстів, зазначимо, процес переходу від класичних жанрових моделей до жанрового мислення активно розвивається і потребує постійного моніторингу й дослідження фахівцями у галузі соціальної комунікації.

1. Буряк В. Д. Інформаційний кайф чи світоглядно-інформаційна катастрофа? (Філософія жанротворення у контексті інформаційного впливу) / В. Д. Буряк // Культура народов Причерноморья : науч. журн. -Сімферополь, 2007. - № 101. - С. 14-17.
2. Буряк В. Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) у контексті інтелектуалізації творчої свідомості : монографія / В. Д. Буряк. - Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2001. - 390 с
3. Лажбет Э. Приверженность журналистскому долгу / Э. Ламбет. — http://www.librery.mgu_ru.
4. Михайлин I. Л. Сенсація в тоталітарній журналістиці / I. Л. Ми-хайлин // Пресознавчі студії: історія, теорія, методологія : зб. пр. каф. укр. преси і Дослідницького центру історії західноукраїнської преси. -Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2007. - Вип. 8. - С 188-190.
5. Тертычный А. А. Трансформация жанровой структуры современной периодической печати / А. А. Тертычный // Вестн. МГУ. Сер.: Журналистика. - 2002. - № 2. - С. 54-63.
6. Еверетт Д. Навчальний посібник репортера / Д. Еверетт. - К., 2002. - 26 с.
7. Stevenson R. Global communication of XXI century / R. Stevenson. - New York, 2004.  - 321 p.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com