www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Проблеми медіаосвіти в Україні в контексті євроінтеграції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблеми медіаосвіти в Україні в контексті євроінтеграції

Надія Іллюк,
доц. (Київ)

Проблеми медіаосвіти в Україні в контексті євроінтеграції

   Стаття присвячена проблемі становлення та розвитку медіаосвіти в Україні як важливого складника розвитку інформаційного суспільства.
   Ключові слова: медіаосвіта, світовий освітній простір, інформаційна революція, медіакомпетентність.

   Актуальність дослідження обумовлена тим, що входження України в європейський і світовий освітній простір детермінує необхідність узгодження напрямів і принципів реформування шкільництва та студентства із загальними тенденціями розвитку освіти в умовах інформаційного суспільства. Всебічне обговорення цієї проблеми в національних ЗМІ безпосередньо впливає на ефективність усього процесу в цілому.
   Інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інформаційного суспільства та його наступної фази - суспільства знань починають кардинально змінювати не лише світову та національні економіки, а й життя людей та спосіб влаштування сучасного світу. Тому ця проблема стала однією з основних для більшості міжнародних організацій, наукових та освітянських спільнот, а отже, і засобів масової інформації в Україні зокрема.
   Проблема медіаосвіти в контексті світового інформаційного простору є комплексною, її прямо чи опосередковано вивчали такі вітчизняні журналістикознавці, як В. Різун, М. Тимопіик, В. Шкляр, І. Слісаренко та ін. Останнім часом проблемою переймаються і представники точних наук, зокрема вчені Л. Шульман і В. Пугач, їхні колеги з НАНУ, які активно пропагують у друкованих та електронних ЗМІ ідею інтеграції української науки в світовий процес.
   Наукова новизна запропонованого дослідження полягає у виокремленні найбільш характерних чинників, що впливають на формування оптимальних норм медіаосвіти в Україні.
   На численних міжнародних конференціях із проблем інформаційного суспільства та суспільства, побудованого на знаннях, що проводилися під егідою ЮНЕСКО (Майнц, Німеччина, 2002; Париж, Франція, 2003; Будапешт, Угорщина, 2004), та світовому саміті з проблем інформаційного суспільства (Туніс, 2005) було зроблено певні важливі теоретичні узагальнення щодо тенденцій розвитку світової медіаосвіти та ролі ЗМК у цьому процесі. Загалом було визначено, що сучасна інформаційна революція стала можливою лише завдяки збігові кількох чинників. Серед головних - поява цифрових засобів обробки інформації, прискорений розвиток електроніки, освоєння людиною космосу і створення супутникових технологій зв'язку, розробка інформаційних мережевих технологій і створення інтернету.
   Так, за даними одного з самітів ЮНІДО з технологічного передбачення, щорічний приріст світового ринку інформаційних технологій протягом останніх десяти років становив у середньому 6-8 %, а в таких країнах світу, як Китай, В'єтнам, Польща, він сягав 25-27 %. Знання перетворилися на один із найважливіших чинників суспільного розвитку.
   Однак країни, що розвиваються, далеко не сповна використовують усі переваги й потенційні вигоди, які надає інформаційне суспільство. Це твердження стосується й нашої держави.
   Для прикладу, генерування й використання знань, інвестиції в науку та освіту для забезпечення сталого розвитку й підвищення рівня життя в різних країнах істотно різняться. За даними Світового банку, 85 % сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни-члени ОЕСР, 11 % - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4 % - решта країн світу, до яких належить і Україна. Тому держави з передовою економікою створили для себе благодатне замкнене коло, коли результати наукових досліджень і якісної підготовки кадрів забезпечують створення нових багатств, які є основою для подальшої підтримки власної науки та освіти.
   У цьому контексті важливо проаналізувати рівень розвитку інформаційного суспільства та ринку телекомунікації в Україні.
   Наша держава з 46-мільйонним населенням має один із найвищих у світі індексів освіченості (9 % письменного населення) і величезний потенціал, але залишається країною з низькотехнологічною промисловістю та недостатньо розвиненою інфраструктурою. Важливим чинником, що може посприяти становленню України як потужної інформаційної держави, є розвиток рівня медіаосвіти.
   За свідченням фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта з'явилася як інструмент захисту від шкідливих ефектів і трендів медіа. Першою країною, яка використала цю парадигму "щеплення", стала Велика Британія в 30-х pp. XX ст. У 60-х pp. переважна більшість західних інтелектуалів із заперечення медіа переключилася на заперечення та критику різних видів медіа й популярної культури. Цей процес прийнято називати "парадигмою популярної культури". Нарешті, наприкінці минулого століття прийшло розуміння, що ідеологічна сила медіа була пов'язана з натуралізацією зображення. На сьогодні у Великій Британії та Австралії медіаграмотність викладається як окремий курс, у плані підготовки фахівців за гуманітарним напрямом.
   Загалом у країнах Західної Європи медіаосвіта приймала різні форми, залежно від специфіки національної свідомості. У Фінляндії вона ввійшла в перелік предметів середньої школи в 1970 р., а у вищі навчальні заклади - в 1977 р. У Швеції медіаосвіта обов'язкова для учнів середніх шкіл (гімназій) із 1980 p., у Данії - з 1979 р. Практично в усіх європейських країнах медіаосвіта поступово відійшла від моралізаторства і прийшла до дослідницьких методик.Отже, починаючи з 60-х pp. XX ст. у багатьох розвинутих країнах Старого Світу, а також у Канаді, США, Австралії сформувався специфічний напрям освітньо-пропагандистської, культурологічної діяльності: медіаосвіта (медіакультура, медіаграмотність), що має на меті допомогти школярам і студентам зорієнтуватися у всеосяжному полікультурному потоці сучасної інформації, сформувати вміння аналізувати і розуміти медіатексти. Відповідаючи на запити суспільної свідомості, політичного істеблішменту, 1989 р. Рада Європи на основі документів ЮНЕСКО схвалила "Резолюцію з медіаосвіти і нових технологій", де визнано вирішальну роль пресового, телевізійного, радіо та кінематографічного культурного досвіду для дітей.
   Виходячи з основної ідеї цього документа, медіаосвіта має розпочинатися якомога раніше й тривати весь період навчання в школі, позашкільному закладі та в університеті. Важливо наголосити, що медіаосвіта в країнах західної демократії відповідає такому заклику: "Освіта впродовж життя!" Приміром, французький дослідник Жан Гоне медіаосвітню практику в своїй країні представляє в такій послідовності: "ЗМІ в початковій школі", "Мас-медіа в колежі", "ЗМІ в ліцеї", "ЗМІ в професійному ліцеї", "ЗМІ в університеті" [1, 46-58].
   За умови, коли кожен користувач може за допомогою власного комп'ютера ввійти до всесвітньої мережі й отримати інформацію, що зберігається там у якомусь іншому комп'ютері, відбувається, на думку західних фахівців, процес розмивання кордонів і дифузії між різними засобами масової інформації, що впливає і на процеси медіаосвіти. Ми стаємо, таким чином, свідками вже глобального процесу з медіаконвергенції [2, 28-29].
   Дослідники-журналістикознавці нині розрізняють власне журналістську освіту і медіаосвіту (Media Education), або медійну освіту. Науковці в Північній Америці й Західній Європі запропонували чимало визначень цього поняття, вони розробляють теорії, вказують напрями медіаосвіти, обґрунтовують її моделі. Безперечно, до медіаосвіти належать аудіовізуальна освіта, кіноосвіта, а також, за аналогією, телеосвіта, радіоосвіта, мультимедіаосвіта, інтернет-освіта тощо.
   Зарубіжний досвід у цій галузі успішно запозичила Росія, де вже захищено дисертаційні дослідження з медіаосвіти, зареєстровано спеціалізацію "Медіаосвіта" в рамках спеціальності "соціальна педагогіка", готують медіапедагогів для середньої школи, видають навчальні посібники, роблять спроби ввести медіаосвіту в навчальні програми [3].
   Один із російських дослідників медіаосвіти професор О. Федоров розуміє її як процес розвитку особистості за допомогою і на матеріалі засобів масової інформації з метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, умінь повноцінного сприймання, інтерпретації, аналізу й оцінки медіатекстів, навчання різних форм самовираження за допомогою медіатехніки [3]. Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Б. Потятиник пропонує своє визначення: "Медійна освіта - це науково-освітня сфера діяльності, яка ставить за мету допомогти індивідові сформувати психологічний захист від маніпуляції чи експлуатації з боку мас-медіа і розвинути/прищепити інформаційну культуру... Медійна освіта спрямована і на масове оволодіння елементарними журналістськими навичками та новітніми технологіями, і на захист індивідів від надміру агресивного інформаційного довкілля (скажімо, впливу екранного насильства, пропаганди, порнографії, реклами)" [4, 8].
   На думку автора статті, медіаосвіта - це комплекс спеціальних знань і методів підготовки до сприйняття інформації, що виробляється як регіональними, так і міждержавними ЗМК. Останнім часом у поняття медіаосвіти включено етичні категорії толерантності, віротерпимості. Проте основним питанням медіаосвіти залишається адекватність інтерпретації інформації.
   Наостанок зауважимо, що в Україні медіаосвіта тільки розпочинає свою історію. У 2003 р. було започатковано випуск електронного журналу "МедіаКритика" [http:www.mediakrytyka_franko.lviv_ua], організовано круглий стіл "Сучасна преса: інструмент конфліктності чи толерантності", влаштовано першу інтернет-конференцію "Медіаосвіта в Україні: стан і перспективи", в якій взяли участь журналісти й педагоги з різних міст України та Польщі.
   За останні роки члени редколегії "МедіаКритики" провели кілька прес-конференцій на факультетах журналістки і в інтернет-центрах ІТАР в Україні. На них Міністерству освіти і науки України було запропоновано створити мережу медіаосвіти, зокрема ввести до програм підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів курс з медіаосвіти, розглянути доцільність уведення спеціальності "медіапедагог".
   Якщо не вдається переробити пресу, то треба змінити її аудиторію. Саме такий підхід і застосовує медіаосвіта з намаганням прищепити "психологічний імунітет" до патогенного впливу медіа, який пов'язують із надміром реклами, пропагандою і фальсифікацією, екранним насильством і порнографією. Отже, медіаосвіта -це, з одного боку, оволодіння сучасними комунікативними технологіями, а з другого - формування більш відповідального ставлення до використання цих технологій.
   У світі останнім часом утверджується досить широке розуміння медіаосвіти не тільки як певного компонента шкільного чи вишівського навчання, а й як довгострокової суспільно-просвітительської діяльності, що охоплює дітей і дорослих, медіаосвіта розглядається як постійний розвиток і самовдосконалення особистості в суспільстві.

1. Гоне Ж. Освіта і засоби масової інформації / Ж. Гоне ; пер. з фр. -К., 2002. - 207 с
2. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики : навч. посіб. / Вальтер фон Ла Рош ; пер. з фр.: В. Климченко, А. Баканов. -К. : Академія Української Преси, 2005. - 229 с
3. Онкович Г. В. Засоби масової комунікації у термінологічному просторі медіа-освіти / Г. В. Онкович // Дивослово. - 2007. — № 5. — С 29-31.
4. Потятиник В. Масова журналістська освіта - а чому б ні? / Б. Потятиник // Медіа Критика. - 2005. - Ч.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com