www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Використання української народної та художньої вишивки дизайнерами-модельєрами сучасної вітчизняної моди
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Використання української народної та художньої вишивки дизайнерами-модельєрами сучасної вітчизняної моди

Варивончик А.В.
здобувач
Київського національного університету культури і мистецтв

ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТА ХУДОЖНЬОЇ ВИШИВКИ ДИЗАЙНЕРАМИ-МОДЕЛЬЄРАМИ СУЧАСНОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ МОДИ

   Народний костюм як предмет наукового зацікавлення викликає увагу з боку українських вчених. Сучасні автори в дослідженнях традиційного костюма визначили шляхи історичного розвитку селянського та міського населення давньоруської доби, дали всебічну характеристику комплексів народного вбрання та їх компонентів, які склались у наступні епохи, висвітлили їх етнорегіональні відмінності: К. Матейко, К. Стамеров, Г. Стельмащук, Т. Ніколаєва. Значний внесок зроблено українськими вченими у дослідженні локальних особливостей костюма різних етнорегіонів України, його складових та способів декорування: І. Карпинець, М. Костишина, Р. Чугай, Т. Ніколаєва, К. Матейко і О. Полянська, 3. Васіна. Вивченню художньої виразності ансамблів українського народного костюма різних етнорегіонів присвячені праці Г. Стельмащук, ці ж питання порушено співавторам Т. Ніколаєвою, Т. Кара-Васильєвою та Г. Щербієм.Наприкінці XIX - початку XX ст. в роки масштабної індустріалізації суспільства та її комуністичного розвитку, відбувалось послаблення ролі етнічних першоджерел у культурному існуванні української нації, внаслідок цього відбулося значне гальмування народної творчості та знизилась її роль у житті суспільства. З метою вивчення надбань та проблем, що існують, нами проведено мистецтвознавче дослідження творчості найвідоміших сучасних дизайнерів-модельєрів одягу незалежної України. Саме ці дизайнери розпочали побудову розвитку української творчості в сучасному напрямі української моди.
   Сучасний одяг - співзвучний з народним одягом у використанні малюнків (клітини, колони, образні ритми й масштаби), гри фактур матеріалів, загальних колористичних рішень. Хустки, міхові головні убори, черевики, пояса підкреслюють в костюмі сучасні особливості.
   У народному костюмі об'єднано мистецтво обробки шкіри, плетіння, аплікації та вишивки. Історичний розвиток одягу людини нерозривно тримається разом з модою.
   Одяг для людини є тим об'єктом, в якому він набуває можливості виразити своє особисте художнє уявлення про світ, який оточує його, про мандри та нездійснені фантазії тощо. Впродовж століть багато міст та країн намагались бути центрами моди. Сила моди, поширюючись крізь держави по всьому Європейському континенту, представляє собою також відображення політичної могутності.
   Кожна мода є дзеркалом часу, але тільки після того, як вона буде прийнята окремим соціальним колом, народом, вона може стати модою. її крива йде вверх з популярністю, все більш росте кількість тих, хто отримує від неї задоволення. Коли ж мода досягає найвищої точки, коли виникає загроза перетворення модного одягу в одноманітне формене обмундирування, то мода перестає бути модою, тоді цикл різко обривається, або поступово затухає [1].
   У першу чергу вплив моди зачіпає політичні та культурні центри цивілізації, країни, міста тощо. Так, у сільський місцевості помітним є опір моді, викликаний звичками, звичаями та традиціями, які формувались впродовж тривалого часу. Там довго відмовляються від модного одягу, який приходить з великих міст.
   З початком індустріалізації у XIX ст. відбулась переоцінка соціально-культурних цінностей, що відобразилося і на моді. Зміни виражались, перш за все, в тому, що одяг відносили до категорії товарів. На перший план вийшла нова течія промисловості - промисловість пошиття одягу (легка промисловість). Вироби масового виробництва одягу стали доступні кожному. Індивідуальність одягу, яка була підкреслена ручною працею, на замовлення, використання окремого матеріалу та його прикрашення відійшли на другий план чи зовсім зникли. Промислове виробництво одягу дало можливість збагатити різноманітними варіантами дві основні категорії одягу -повсякденний та робочий одяг, і збіднів такий одяг, який потребує індивідуального чи мало об'ємного виготовлення - недільні, вихідні костюми, блузи тощо.
   Збереження індивідуальності модного одягу в умовах масового промислового його виробництва можливе лише завдяки розвитку підприємств із незначними об'ємами виробництва, які, на жаль, є малорентабельними. За часів УРСР такими підприємствами були фабрики Укрхудожпрому, які отримували державні дотації для своєї роботи. Після отримання Україною незалежності в 1992 році відбулись значні економічні зміни, які характеризувались гіперінфляцією, втратою ринків збуту, зниженням споживчої спроможності населення. Тому дуже багато промислових об'єднань, які випускали товари народного спожитку із елементами народної творчості, опинились в скрутному становищі, ледве-ледве працювали, а у 1993-1994 pp. взагалі були ліквідовані. Великі об'єднання мали великий штат робітників, які більше не могли існувати, почались скорочення робітників, дуже цінних професій, які зараз не мають аналогів (наприклад, вишивальниці-ручниці, художники з вшивки), а їх досвід на той час не передавався молодому поколінню, бо був малооплачувальним. На зміну ліквідованих великих промислових об'єднань Укрхудожпрому прийшли маленькі кооперативи, які існували дуже малий час, так як тканини та нитки для вишивки були дуже дорогі, купувати та реалізувати товар було дуже важко. Внаслідок цього була зруйнована промисловість, яка дозволяла зберігати традиції української народної вишивки. Паралельно з цим були ліквідовані і магазини з продажу виробів народного промислу.
   На сьогодні збереглося лише індивідуальне виробництво таких виробів, чисельність яких стала незначною і не забезпечує потрібні обсяги їх виробництва для збереження української народної та художньої вишивки в Україні, що негативно позначається на збереженні етнічної самоідентифікації українського народу в умовах глобалізації культур.
   Молодь, яка виросла в часи СРСР, і яка зараз є основоположником сучасної української моди, намагається поновити втрачені владою за одне десятиріччя надбання української культурної спадщини, відновити її у своїй дизайнерській творчості.
   Кількість сучасних митців - конструкторів, модельєрів, дизайнерів одягу, які використовують у своїй творчості етнічні мотиви національної української спадщини у розробці сучасних колекцій одягу на сьогодні є незначною, але їх творчість потребує вивчення з метою подальшого впровадження у масове виробництво.
   Ліля Пустовіт. Одна з небагатьох дизайнерів в Україні, які здатні жити і творити в контексті сучасної світової культури. Вона однаково легко й природно почувається на вулицях Парижа, Лондона, Рима, Москви, Києва. Вона одна з перших привнесла в нашу моду індійські й взагалі східні мотиви, потім американські. В її творчості було захоплення чорно-білим мінімалізмом і пишною багатоколірністю. Лілія - український етнос. Але якою б різною не поставала у своїй творчості дизайнер, Ви ніколи й ні з ким не сплутаєте стиль від Л. Пустовіт. І він вельми запитаний [2].
   У Лілі багато вдумливих ідей, таких, які розуміють і поділяють в найпрестижніших салонах моди Києва й Москви. Незважаючи на яскраву індивідуальність, вона дуже демократична й позбавлена естетичного снобізму. В журналі "Єва" вона вже декілька років веде рубрику "Тренд", вельми дотепно та доступно водночас розповідаючи в ній про сучасні тенденції моди, допомагаючи небайдужим до себе жінкам розібратися в строкатому світі моди. До того ж Лілія Пустовіт належить до тих людей, про яких заведено казати - "вони зробили себе самі".
   У дитинстві Лілія цікавилася навколишнім світом, її батьки були дуже далекі від творчості. Батько спортсмен, мати викладач. Так склалося, що Ліля займалась абсолютно різними речами: спортом, лінгвістикою, в шостому класі почала вивчати латинь, ходила до музичної школи. Ще з дитинства вона цікавилась українською культурою.
   Після школи закінчила Київський технологічний інститут легкої промисловості (факультет швейного виробництва), потрапила до Молдови - на швейну фабрику міста Бендери, де незабаром стала головним художником. Під час розвалу Радянського Союзу Ліля повертається до Києва, по суті, в нікуди. Але все склалось дуже вдало, в 1992 році було вирішено перетворити Український інститут легкої промисловості в Центр моди "Екста". У ті перебудовчі часи, коли старі Будинки моди, не переживши змін епох, стали втрачати своє значення, центр "Екста" став єдиним підприємством, що стабільно працював. Куратором центру, за рішенням директора Укрділегпрому Тетяни Піскарьової, призначили відому в світі моди особистість - Тамару Радзіновську. Тамара свого часу була моделлю, потім керувала школою моделей. Дружина директора французького культурного центру, вона мала величезні зв'язки за кордоном, організовувала там покази, взагалі, реалізовувала добре працюючу зв'язку: "підприємства легкої промисловості - будинки моди - моделі -покази" [3].
   У числі п'яти дизайнерів, серед яких були Тетяна Земськова, Олена Ворожбит, Анжела Лисиця, запросили Лілію Пустовіт. Під керівництвом Тамари Радзіновської, творча спілка дизайнерів-модельєрів зробила першу українську колекцію мод, яка стала на той момент справжнім проривом для України, і була представлена у Тулузі, де, крім місцевої преси, вона була добре оцінена на шпальтах відомого у світі журналу "Marie Claire".
   Надалі багато людей пішло з "Екстри", але Ліля Пустовіт залишилася там головним стилістом. Двічі на рік центр готував і всілякі семінари, присвячені моді. З однією з таких колекцій у 1996 році Ліля з'їздила на міжнародний конкурс молодих дизайнерів "Золотий ґудзик" у Вільнюс, де отримала Гран-прі. Найприємнішим моментом для молодих на вільнюському огляді було те, що журі складалося суцільно з представників відомих західних будинків - таких, наприклад, як Жіванши, Олів' є, Лапідус, Пако Рабанн, де Ліліну колекцію помітив Даніель Ештер і запросив її працювати над жіночою серією трикотажу у свій модельний будинок у Францію.
   У 1994 р. перша авторська колекція дизайнера представлена на виставці “Easter Wind”, яка відбулася в м. Тулуза, Франція [4].У Києві на вітчизняному ринку 1995 р. з'являється компанія “Nota Bene” яка рекомендує себе якісним постачальником найкращих тканин та прикладних матеріалів з різних держав світу. У 1996-1997 pp. Лілія Пустовіт працювала над жіночою колекцією прет-а-порте для Daniel Hechter, Париж. У 1996 р. взяла участь у “Salon du pret-a-porter feminine”, Париж. Одночасно отримала Гран-прі міжнародного фестивалю “In Vogue”. У 1998 році Лілію Пустовіт запрошують в компанію як дизайнера. Торгова марка компанії почала носити ім'я “Nota Bene Poustovit”. Концепція роботи фірми полягала в творчому підході до відбору тканин та гарантованій якості виконання продукції. Пріоритетним напрямом у діяльності фірми стала співпраця з найкращими виробниками тканин з Італії, які надали ексклюзивне право “Nota Bene Poustovit” на торгівлю в Україні останніми дизайнерськими розробками з власних колекцій. З 2004 року Ліля стає президентом Синдікату Моди України. Українські та російські ЗМІ називають її “хедлайнером вищої ліги української моди”, “майстром, який якісно змінив уявлення про етніку”, “концептуалістом-космополітом” та “кумиром продвинуто!' моди”. У 2006 році було створено лінію POUSTOVIT WEEKEND. У колекціях Лілії Пустовіт відчувається гордість за все українське. Лілія вміло поєднує західні мотиви і українські традиції. Дизаинерка приділяє велику увагу стилю. За її словами, “стиль - це гармонія між власним “Я” та його зовнішньою демонстрацією” [5].
   Ліля однією з перших привнесла в українську моду індійські та американські мотиви. Одночасно в її колекціях присутні український етнос, який вона пропагує на показах, що проходить як в Україні, так і за її межами.
   Л. Пустовіт зараз розробляє чимало креативних авторських колекцій, які можна було не лише показувати, але й знаходити їх реальне продовження у вигляді готового одягу в крамницях. Проте поки що все це залишається нежиттєвим, бо представляється публіці рафіноване. І тому суспільство продовжує шукати ідеї в західних часописах та фільмах і не звертає уваги на колекції наших стилістів.
   Лілія одна з перших дизайнерів сучасної української творчості, яка широко використовує вишивки. Натхнення Лілії знаходиться у мандрах. При цьому частіше надихається вона не первинним - місцевою природою, а творчістю народу, її давнім етносом, а саме Карпатським. При цьому її дизайнерський стиль характеризується як відкритий та незалежний від того, як його побачить публіка. В ньому дуже тонко відчувається те, що у дизайнера свій внутрішній світ, своє відношення до життя. У своїй творчості вона дуже добре поєднує кольори, комплектацію спідниць, брюк тощо [6].
   За думкою Лілі Пустовіт, у всьому світі існує багаторівневість моди. Навіть прет-а-порте доступне далеко не кожному дизайнеру. Вона висловлює думку, що українські дизайнери одягу почали більше звертати увагу, впливати на українського споживача, проте цей вплив в найближчі часи не стане масовим. Але він може і повинен стати більш доступним, а станеться це лише тоді, коли засоби масової інформації, які спеціалізуються на моді, будуть ширше висвітлювати роботу вітчизняних дизайнерів, представлятимуть її життєздатною. Вона вважає, що індустрія моди в Україні поступово розвивається, але зараз вона залежить від того, що культура й творчість повинні піднятися, глядачу та покупцю потрібен товар, який буде водночас модним та національним [7].
   У рік 200-ліття Н.В. Гоголя дизайнерка Л. Пустовіт представила показ “Козаки в місті”, присвячений виходу на екрани фільму “Тарас Бульба”.
   Нею було запропоновано костюми, створені для фільму - козацькі шаровари, сорочка, свитки - та можливість переосмислення цього одягу в сучасному напрямі. Лілія одна з перших дизайнерів вивчає традиційний український одяг, дизайнер намагається осучаснити ключові елементи етнічного одягу, затверджуючи, що в національних, етнографічних елементах закладена сила давньої енергетики. А кабацький рух - важлива частина української історії і культурно-енергетичних процесів. Тема козацтва - це тема свободи [8].
   Ольга Громова. Народилася та жила в місті Умань, який має багату історичну спадщину найвідоміших у світі перлин українського парково-архітектурного мистецтва - ландшафтний парк "Софія". У дитинстві займалася музикою та балетом, стала професійною піаністкою. Шлях Ольги Громової у моду розпочався з дитинства, бабуся вчила її шити, що стало її пристрастю. Вже в 7 років міркувала із смуги крою зробити об'ємну річ [9].
   Після диплому музичного училища сказала батькам: "Тепер я доросла і буду займатися чим схочу - модою". На думку Ольги, "мода - це ідея та образність, почуття міри, смаку. Стильні люди добре одягаються".
   З великою повагою Ольга відноситься до української творчості, вишивки. її дуже цікавить кожний стібок, зроблений майстринею руками, згадуючи жінок, які в давнину схилялись над виробом мистецтва. Ольга сумує за втраченими старими технологіями вишивки, дуже хоче, щоб її технологи та конструктори бачили вироби з вишивками та вміли з ними працювати, справа в тому, що коли на виробі є вишивка або аплікація, цей виріб зовсім по-іншому з'єднується та виглядає. Зараз машини та автомати замінили ручну працю і навіть душу людини - майстра. В своїх колекціях Ольга ніколи не забуває про працю руками, цим самим її колекції завжди мають своє обличчя.
   Зараз Ольга Громова мешкає в Москві та працює в Києві. їй випала цікава можливість побачити українську моду з іншої сторони, та вона впевнена, що "українську моду чекає цікаве майбутнє". Але ж вона виросла на Україні та саме тут її коріння, недарма Ольга прагне робити колекції в Києві та їздить з ними в Росію, Прибалтику [9].
   Віктор Анісімов. Віктор народився в Донецьку, ще з часів Радянського Союзу він дуже полюбляв красиві речі, саме тому він став дизайнером. Анісімов вважає, що усі країни прагнуть, щоб їх мода була особливою, відмінною від інших країн, а в Україні і в радянські часи соромились одягати національні речі. Традиційний одяг - ось що може розвивати дизайнер України, власну моду. У дизайнера Віктора Анісімова власна думка про моду, що відображається у його колекціях одягу - національні традиції у крої та моделюванні одягу, прикрашення їх національною українською вишивкою. Деколи на початку творчості дизайнер здатен вимальовувати такі перли, які вражають усіх. Потім він здобуває досвід, стає майстром, збагачується великим арсеналом професійних секретів. Та збагатившись всіма знаннями, дизайнер намагається втриматись на висоті. Після першої колекції Віктора Анісімова, запропонованої на престижному міжнародному конкурсі дизайнерів, всесвітньо відомий історик моди Олександр Васильєв сказав: "У парня колоссальный потенциал! Бросить все и ехать в Париж - это то, что ему нужно!". Але дизайнер і досі працює в Україні [7].
   Тетяна Земскова, Олена Ворожбит. Відомий дует дизайнерів розпочався на другому курсі Київського інституту легкої промисловості. Перший успіх дизайнерам прийшов у Франції, де вони взяли участь у конкурсі Nina Richi та стали його дипломантами. Потім дизайнери успішно брали участь у багатьох фестивалях і конкурсах - у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, країнах Прибалтики. Колекція модельєрів була представлена в Тулузі (Франція) у межах програми "Культура України". їх роботи були відібрані, та вони до цього часу знаходяться в музеї моди в Тулузі. Двічі дизайнери брали участь у конкурсній програмі “Ассамблея необузданной моды”. Під час акції "Новая волна" демонстрували колекцію в Бонні (Німеччина). З 1997 року Тетяна Земскова та Олена Ворожбит беруть участь в Українському тижні прет-а-порте “Сезоны моды”. Основою творчої концепції дизайнерів є “створення доброго настрою”. Олена та Тетяна експериментують, розглядаючи цілий світ, але їх покази завжди можливо впізнати завдяки чутливості до тканини і бажанню донести красу моди до глядача і клієнта [10].
   Оксана Караванська. Сміливість рішень, чіткість ліній та безкінечне бешкетництво - так можна охарактеризувати стиль одного з найвідоміших українських модельєрів - Оксани Караванської.
   Червоні ріжки до строгого ділового костюму, дефіле на палубі імпровізованої перської шхуни, дощ з пір'їв на публіку - все це ті витівки, які, як правило, супроводжують її покази. Створюється враження, що ніщо і ніколи не зможе зупинити нестриманий політ її фантазій.
   Як дизайнер, вона почала формуватись ще у дитячому садку. У неї добре виходило малювати принцес та одяг для них, потім була художня школа, після якої вона не збиралася стати професійним художником. Батьки не дуже схвалювали творчі пориви Оксани, і коли про рішення доньки поступати в Інститут прикладного мистецтва дізналися батьки, вони не були задоволені таким вибором професії.
   У 1988 році про дизайнера Оксану Караванську вийшла стаття в "Комсомольській правді". У студентські роки Оксана організувала студентський колектив, вони самі шили одяг та їздили з показами по заводам, інститутам. Називався колектив "Клуб культури одягу". Дівчата самі приваблювали швейні училища, не відмовлялись від допомоги дорослих, які допомагали організувати магазин "Молодіжна мода". Вони розробляли моделі, робили лекала, швейники "відшивали", а магазин - реалізовував. Навіть повинні були отримати зарплатню по принципу будівельних загонів - 50 % дівчатам, а останні - в рахунок навчальних закладів.
   "Другий похід за славою" був вже в часи перебудови, свою наступну колекцію Оксана повезла на Всесоюзний конкурс студентських будинків моди в м. Іваново. А коли вона випускалась з Інституту, вирішила зробити такий диплом, про якій мріяла - творчий. Коли викладачі побачили дипломні ескізи, вони були не задоволені нею. Саме цю колекцію Оксана повезла в Москву - це був успіх, після чого зробила нову і була вже на показі в Талліні.
   Дорослі покази вже проходили в Польщі, у Львові, де у Караванської був перший Театр Моди, якій успішно гастролював в Україні та за її межами. Саме в ньому працювали 10 шикарних манекенниць. Оксана зрозуміла, що їй потрібна практика і клієнтами були не тільки манекенниці, а й дуже крупні жінки, яким вона дуже вдячна за те, що вони дали можливість відчути жіночу фігуру. А потім прийшов той період, коли пора було працювати у шоу-бізнесі, і Оксана Караванська зробила перший великий показ у театрі ім. М. Заньковецької у Львові [11].
   До цього ще у 1995 році вона встигла з'їздити на Київський фестиваль, де отримала диплом від П'єра Кардена. Тоді зробила велику колекцію на 130 одиниць - "Тіні забутих предків" з авангардно-гуцульськими мотивами. Це одна з найулюбленіших колекцій дизайнера.
   Потім в Оперному театрі Оксана показала колекцію етнічних лемків. Була також і тема "Українських русалок " - моделі білого кольору з шикарними декораціями. Ще була тема "Наречена" - вона спускалась на гойдалках з висоти 8 метрів. А ще було "П'ять стихій" - чотири класичні (земля, вода, вогонь, повітря), а п'ята - жінка.
   У першій стихії дівчат підіймали на лебідках ніби з-під землі. В другій - на публіку пішов легкий дощ. У третій - на сцені дуже красиво пересувалися вогняні дівчата. В четвертій стихії всі дівчата виходили та з долонь розвивали по залу пір'я. А тепер кожні півроку нова колекція. Нарешті і Львів визнав дизайнера Караванську Оксану.
   1996 р. - фіналіст конкурсу Alta-Moda, де головою журі бів П'єр Карден. Реєструє власну торговельну марку “Оксана Караванська”. Відкрито авторське ательє.
   1997 р. відкрито перший в Україні авторський бутік.
   1998 р. була зареєстрована ТМ “Оксана Караванська”, одночасно почало працювати однойменне ательє та магазин у Львові.
   1999 р. Оксана дебютує в українському тижні прет-а-порте “Сезони моди” з колекцією “Vade mekum”, яка була відзначена титулом “Відкриття Сезону”.
   2001 р. - нагорода “Кращий стиліст року” у сфері кліпмейкерства.
   2002 р. - перемога на конкурсі "Кришталевий силует ".
   2003 р. її запросили на акцію "Галицький лицар", де вона стала переможницею в номінації "Митець року " як кращий креатур року. Дебютувала в “Russian Fashion Week” (Москва). Розпочалася співпраця з американськими байєрами.
   2004 р. отримала титул “Маестро елегантність” за найкращу роботу.
   2006 р. створює перші в Україні авторські парфуми. Розпочала цикл робот міжнародних благодійних акцій у підтримку неповнолітніх дітей України.
   2007 р. відкрито дитячий бутік, реєстрація другої лінії OK'by Oksana Karavanska. Є членом Синдікату Моди України та створює від 8 до 14 колекцій на рік [12].
   Оксана Караванська - один з найкреативніших дизайнерів України. її шоу завжди яскраві та феєричні, колекції гостро модні, обов'язково українські, жіночі та абсолютно непередбачувані. Вона щиро використовує український стиль та народну вишивку, що робить її сучасний одяг оригінальним та етнічним.
   Олексій Залевський. Народився в 1974 році в місті Києві. У 1993 р. закінчив Одеське театрально-художнє технічне училище; за фахом художник-гример і художник-лялькар. В цьому ж році дебютував як дизайнер одягу. Брав участь у міжнародному конкурсі "Арт-мода".
   1995 р. отримав першу премію на фестивалі "Адмиралтейская игла" (Санкт-Петербург, Російська Федерація).
   1995-1998 pp. - креативний директор "Шварцкопф-Україна".
   1997 р. - постійний учасник Ukrainain Fashion Week.
   1999 p. отримав Національну премію "Київська пектораль " як художник-постановник і художник по костюмам за спектакль "Місто Майстрів (Київський театр драми і Комедії на Лівому березі).
   2000 р. - режисер-постановник таких шоу як "Чорна перлина ", "Перлина сезону ", "Holiday fashion week", "Київський подіум".
   2006 p. запустив у виробництво другу лінію "Z". Автор і куратор благодійного проекту "Fashion Aid", який спрямований на підтримку ВІЛ-інфікованих дітей [13].
   Андре Тан. Андре тільки 24 роки, а він уже розробив новий напрям у моді - Smart Couture. Його ім'я стало брендом ANDRE TAN, яке представлено не тількі в Україні, а й за її межами. Кожний етап в його житті пов'язаний з улюбленою справою. “Я завжди знав, що буду займатися модою”. У родині в Андрія ніхто не шив, тільки мама любила модні журнали. В одинадцять років Андре пішов на курси крою та шиття. Там навчився втілювати у реальність образи, які приходили до нього. Малював ескізи на різні сезони. Після закінчення курсів Андре Тан вступив до Харківського текстильного технікуму, вчився наполегливо і цим відрізнявся від інших студентів. Дизайнер брав участь у конкурсах та отримав багато Гран-прі. Перша колекція Андре Тана отримала Гран-прі на фестивалі “Київський подіум” від самого Расо Rabanne. Крім того, Андре занесли в книгу рекордів Гінесса України як наймолодшого і перспективного дизайнера країни. Після закінчення технікуму Андре вступив до Київського університету технологій і дизайну. Під час навчання він встиг попрацювати стилістом Нового каналу, відкрити власну дизайн-студію в Києві і створити колекцію одягу для співачки Руслани на конкурс Євробачення-2005. Широкі маси дізнались про Андре завдяки проекту “Жертва моди” на Новому каналі. А потім запропонували працювати стилістом популярного телевізійного шоу “Шанс” на телеканалі Інтер. Андре навчався на фабриці “Hugo Boss” у Німеччині та в St.Martins college of Art - у Лондоні. Саме тому летючі, божественні образи Андре Тана поєднують в собі комфорт і практичність. На показі "Fall-Winter 2006-2007” A. TAN пропонує новий напрям у моді -Smart Couture. Це інтеллектуальная мода, орієнтована на мешканців сучасного міста.
   Моделювання одягу слід розглядати як галузь прикладного мистецтва та художньої творчості. Створення нових зразків костюма - це суть діяльності художника-модельєра, який створює художній одяг [14].
   У 1999 році, в скрутні часи для творчості, молоді дизайнери Оксана Караванська, Ольга Громова, Лілія Пустовіт, Віктор Анісімов, Олександр Гапчук, Ганна Бабенко та ін., які вперше взяли участь у "Сезонах моди", організованих редактором журналу "Єва" Іриною Данилевською та Володимиром Нечипоруком. Перші "Сезони мод" провели в Київському будинку актора.
   Використання в дизайні сучасного одягу української національної та художньої вишивок, разом з іншими напрямами відновлення культури і мистецтв України, є гарантом збереження етнічної ідентифікації української нації в умовах глобалізації культур та економіки на планеті.

1. Козлова Т. В. Художественное проектирование костюма // Легкая и пищевая промышленность. —М., 1982. - 76 с;
2. Денисова А. На Сезонах моды футболист Александр Шовковский и ди-джей Сашко Положинский демонстрировали коллекцию Лилии Пустовит вслепую, с завязанными глазами // Факты. - 2002. - 12 октября. - С. 8;
3. Пустовіт Л. Вже стерлись відмінності між; нами и ними. Але відчути себе українкою самобутньому дизайнеру допомогли покази її колекцій у... Росії// День. - 2002. - 7 березня. - С 20;
4. Пустовит. Л. Образы из коллекции // Зеркало моды. - 2003. - М 2. - С. 164-167;
5. Пустовит Л. Уже стерлись различия между нами и ними //День. - 2002. - С. 36;
6. http:/ /izum_ua/articles/designers/207 494:
7. Валуева А. Весна в моде : Лилия Пустовит, Виктор Анисимов//Зеркало моды. - 2003. -ML- 205 с. - С. 137-139;
8. http://www.poustovit_uа/ pri coll.php ?htm idc =pri2:
9. Громова О. Все движет любовь : Украинский дизайнер О. Громова //Зеркало моды. - 2003. - М 2. - 159 с. - С. 14-17;
10. Андреева Ю. Татьяна Земскова и Алена Ворожбит : Правила диктуем мы //Зеркало моды. - 2004. -Мб.- 159 с. - С. 88-89;
11. Космолинская Н. Оксана Караванская //Орхідея. - 2004. -М 1/2. - С. 48;

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com