www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Синтез мистецтв у предметному середовищі стилю модерн: історіографія проблеми
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Синтез мистецтв у предметному середовищі стилю модерн: історіографія проблеми

Оборська С.В.
здобувач
Київського національного університету культури і мистецтв

СИНТЕЗ МИСТЕЦТВ У ПРЕДМЕТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ СТИЛЮ МОДЕРН: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

   Мистецтво як діяльність, властива людині, - це реалізація здатності людської свідомості до синтезу. Суб'єктивно, з точки зору творця, мистецтво завжди синтетичне, на відміну від його об'єктивованих форм, що далеко не завжди утворюють синтетично цілісні явища.
   Необхідною умовою конструювання синтезованих систем є здатність художника моделювати образи історично змінюваного світу. У процесі практично-художнього синтезування формується „підсумковий", спільний для всіх синтетичних мистецтв канон певної соціокультурної епохи.
   Синтез мистецтв набув такого поширення, що заслуговує на відповідну до масштабу цього феномена увагу дослідників. Серед сучасних вітчизняних авторів, які присвятили свої праці історії розвитку й дослідженню проблем стилю модерн і на які спирався автор у даній роботі, треба, в першу чергу, назвати А.А. Федорова-Давидова, Є.І. Кириченко, Г.Ю. Стерніна, М. Нащокіну, Є.А. Борисову, Т.П. Каждан, В.В. Кирилова, А.Л. Луніна, Д.В. Сарабьянова, Н.Ф. Хомутецького. Названі вчені розглядають стиль модерн у новому синтетичному розумінні завдань життєвлаштування людини, коли компоненти, що формують середовище (освітлення, температура, кольори), спрямовані на потреби життєдіяльності людей. Але при всій актуальності даної теми і поваги до попередніх її досліджень слід визнати недостатність розробленості проблеми синтезу мистецтв як іманентної риси модерну предметного середовища, хоча методологічна спрямованість ряду публікацій вітчизняних та зарубіжних філософів стала достатньою джерельною базою для аналізу тієї семантичної системи, якою є синтез мистецтв на прикладі творів українського та європейського модерну.
   У зв'язку з цим була обрана зазначена тема статті. її метою є аналіз літератури з проблеми синтезу мистецтв у предметному середовищі стилю модерн.
   Модерн як художній стиль є предметом наукового дослідження мистецтвознавства й історії архітектури, літературні філософії. Проте, передусім, слід наголосити, що мистецький модерн як стиль художнього світосприйняття на межі ХІХ-ХХ ст означав новий поворот, глибоку зміну світоглядних орієнтирів, і при цьому першу спробу витворити ці орієнтири в межах некласичної парадигми [16]. В основі оригінальної і яскравої естетики модерну лежали ідея синтезу мистецтв і прагнення до створення єдиного стилю в архітектурі, інтер'єрі, дизайні меблів і ювелірних прикрас, у графіку, живописі, кераміку й роботах зі скла. Процес художнього синтезування супроводжується прагненням митця осмислити все суще у межах сучасних йому раціональних та художньо-креативних стереотипів.
   До середини ХІХ ст. відноситься ряд праць (“Мистецтво й революція”, “Мистецтво майбутнього”, 1849 p.; “Художній твір майбутнього”, 1850 p.; “Опера й драма”, 1851 p.; “Про диригування”, 1869 p.; “Моє життя”, 1870 р.) німецького композитора, диригента й музичного письменника В.-Р. Вагнера. Митець вбачав у музичній драмі саме ту форму, в якій можливо було інтегрувати різні види мистецтва й яка могла б стати безпосереднім втіленням ідеї синтезу.
   Ідеї синтезу мистецтв поширював однодумець Р. Вагнера - німецький архітектор і теоретик мистецтва Готфрід Земпер (1803-1879). Митець і вчений вивчав співвідношення стилю з конструкціями і матеріалами, й у розподілові праці вбачав причину занепаду мистецтва. В архітектурних проектах Г. Земпера (Оперний театр і Картинна галерея у м. Дрездені; Бург-театр, Новий Хофбург й Політехнічний інститут у м. Відні) раціональна організація плану та інтер'єру узгоджується з еклектичним характером декоративних мотивів, запозичених з архітектури Відродження та бароко. Мистецькі погляди Г. Земпера вагомо вплинули на ряд концепцій архітектури кінця XIX - початку XX ст й, передусім, на європейську архітектуру модерну. Ідеї мистецького синтезу Р. Вагнера та Г. Земпера набули подальшого розвитку у творчості російських символістів зазначеної вище доби.Теоретичне обгрунтування поняття дизайну предметного середовища в епоху модерну зробило його предметом наукового пошуку. Вже у перших теоретичних розвідках, здійснених Д. Рескінем, Y Моррісом, Г. ЗемперомтаГ. Рідом, підкреслюються багатоаспектність, різнохарактерність та полі функціональність мистецької проблематики дизайну. Подальший розвиток теорії дизайну на Заході позначився розмаїттям методологічних підходів: від зведення його до промислової естетики (Дж. Глоаг, В. Гропіус, Ф.-Ч. Ешфорд) до інтерпретації як універсальної складової людської діяльності (Д. Нельсон, Т. Мальдонадо). Наприкінці XX ст. у вивченні дизайну поширилася засаднича думка, що справді фундаментальне його дослідження з необхідністю передбачає врахування його межового характеру й універсального значення у людському бутті дизайнових формовисловлювань.
   Мистецтвознавець Габріеле Фар-Беккер, фахівець із модерну, своєю книгою “Мистецтво модерну” знайомить читача з різноманітними національними варіантами стилю модерн та США. Дослідник посилається на спогади його засновників Ч.Р Мунка, Р. Макінтоша, Е. Мунка, Й. Хофмана, Аю Гауді-і-Корнета, Р. Лаліка та Л. Комфорт Тіффані [20].
   Радянська історіографія відносить виникнення модерну до реакції на еклектизм і наслідування в архітектурі початку XX століття. Цей стиль затверджував новизну і право на творчу оригінальність. У будинках цього стилю ясно видно наполегливе прагнення утилітарні елементи - сходові клітки, еркери, балкони, лоджії - трактувати художньо, додати їм виразність, декоративні якості.
   Помітним явищем мистецтвознавчої думки 20-х pp. минулого століття стала праця А.А. Федорова-Давидова “Російське мистецтво промислового капіталізму”, в якій уперше здійснена спроба проаналізувати формально-стильові особливості модерну в загальному контексті розвитку мистецтва початку XX століття. Автором наголошується на спільності стилеутворення у різних видах мистецтва, зокрема, у галузі живопису. Автор прийшов до висновку, що специфіка архітектури модерну міститься не в його внутрішній сконструйованості, а в декоративно-образному вимірі зовнішніх просторових цінностей скульптурно-живописного порядку [21]. И донині книга А.А. Федорова-Давидова сприймається як фундаментальне дослідження архітектури модерну, у якому проблема стилю розглядається з формологічних позицій.
   Мистецтвознавчі праці радянського періоду історії протягом тривалого часу були позначені негативним ставленням до модерну як мистецького стилю, особливо стосовно архітектури. Зазначений аспект проблеми стає предметом спеціального дослідження у наукових розвідках О.О. Борисової, В.В. Кирилова, О.І. Кириченко, О.Л. Пуніна, С.О. Хан-Магометова та ін. Причому переважну більшість зазначених джерел присвячено архітектурі російського модерну, фактично ігноруючи зарубіжний досвід у цій мистецькій галузі. У працях С.О. Хан-Магометова окреслено загальносвітові закономірності процесу становлення стилю модерн, але одночасно з характеристикою його регіональних особливостей на матеріалах історичного розвитку архітектурних форм.Дослідниця Є.І. Кириченко аналізує динаміку архітектурного процесу в Росії на межі ХІХ-ХХ ст. крізь призму фундаментальних особливостей стилю модерн. Розвиток тогочасної архітектурної системи характеризується цим мистецтвознавцем у контексті взаємодії змістовної та формальної структур. Значну увагу Є.І. Кириченко приділяє специфіці конструювання інтер'єрів міських помешкань тогочасної дворянської знаті й російської буржуазії [9]. Наукова розвідка В.В. Кирилова “Архітектура російського модерну” висвітлює специфіку цього мистецького явища у контексті його формологічного аналізу. Автор ґрунтовно дослідив історію становлення російського модерну, звернувши увагу не тільки на архітектуру, але й суміжні сфери, зокрема виробництво ужиткових речей. Концептуально осмислюючи російський модерн та його значущість у розвитку архітектури 1920-х років, дослідник характеризує динаміку становлення якісно нової формально-просторової системи. Значну увагу у монографії В.В. Кирилова приділено мистецтвознавчій оцінці інтер'єру і предметному внутрішньому середовищу. Він підкреслює, що витоки модерну значною мірою слід шукати саме у створенні художніх речей, яке потім переросло у синтетичне оформлення середовища [8; 67].
   Г.Ю. Стернін у мистецтвознавчій праці “Художнє життя Росії на межі ХІХ-ХХ ст.” аналізує синтезованість витворів тогочасної архітектури й образотворчого мистецтва в межах стилю модерн [18]. Дослідник прагне не тільки до характеристики самого стилю як такого, але й розкриває історико-культурну ситуацію, в якій він закономірно виникає і складається в цілісну характеристику епохи й стилю [17].
   Проблематику соціальних та естетичних суперечностей стилю модерн досліджував російський вчений B.C. Турчин, який вважає, що ідея синтезу мистецтв залишалася протягом всього розвитку модерну кардинальною проблемою мистецтва. В ній знаходився засіб для злиття мистецтва з життям [19].
   Сучасні російські архітектурознавці B.C. Горюнова, М.П. Тубля кваліфікують світове зодчество кінця XIX - першої чверті XX століття як логічне продовження та розвиток новаторських мистецьких ідей епохи Відродження [4]. Ця та інші монографії намітили коло творчих проблем архітектури часу еклектики й модерну, запропонували загальні принципи підходу до неї й інтерпретацію узагальнених закономірностей синтетичного розвитку.
   Дуже мало досліджувався стиль модерн у художній промисловості і декоративному мистецтві. Як правило, йому присвячувався лише параграф в „історіях" російського декоративного мистецтва, прикладного мистецтва, художньої культури. Певну увагу модерну в прикладному мистецтві приділили такі автори, як Л. Розенталь, X. Ратцька, Л. Монахова.
   Мистецтво модерну в контексті світової історії архітектури предметно вивчалося зарубіжними вченими А. Уіттіком, Ю. Йодіке, 3. Гідеоном, Е. Голдзамтом.
   Відомим істориком архітектури Зіґфрідом Гідеоном грунтовно проаналізована динаміка становлення формоутворюючих ознак стилю модерн в архітектурі Бельгії, Франції та Австро-Угорщини. Причому зазначений автор досліджує не лише конструктивні засади архітектури модерну, але й інтер'єри будівель, характеризуючи таким чином вже принципи утворення внутрішнього простору, хоча й не аналізує при цьому саме предметне середовище останнього [3].
   Видавалися за радянських часів і оригінальні роботи теоретиків і практиків, засновників і представників модерну У. Морріса, Д. Рескіна.
   Ю.Ю. Савицький характеризує новації одного з засновників модерну англійського архітектора Чарльза Макінтоша і підкреслює, що „міжнародна відомість його пов'язана з проектом інтер'єру кімнат, які привернули увагу широкої публіки на виставці в Мюнхені в 1898 році і на виставці Віденського сецессіону в Дармштадті (1900 p.). Макінтош один з перших застосував метод розчленування внутрішнього простору невисокими, такими що не доходили до стелі переборками, які створювали своєрідний просторовий ефект, пізніше отримав назву „простору, що переливається" [15; 163-164].
   І.А. Бартеньов, Б.Н. Батажкова в роботі “Нариси історії архітектурних стилів” виокремлюють конкретні риси стилістики модерну в аспекті синтезу візуальних мистецтв: “Стіни в приміщеннях фарбувалися в пастельних тонах - бузкові, зеленуваті, перлиново-сірі. З ними тонко поєднувалися меблі нових форм. Використовувалися й інші ніж раніше, породи дерев, зокрема... сірий клен. ...Обивочні тканини випускалися частіше за все бляклих, м'яких тонів з крупними стилізованими квітами - ліліями, маками, камеліями, орхідеями, гіацинтами, стріловидними айсорами, які поєднувалися з розводами, криволінійним малюнком” [1; 206]. Тут автори ведуть мову про пізній - конструктивний модерн, який вони вважають стилем космополітичним [1; 215].
   Сучасні історико-філософські та культурологічні дослідження розкривають широкий спектр світоглядних моделей полі національного буття, відображених у творах літератури та мистецтва. Проте український модерн у науковій літературі репрезентований фрагментарно стосовно окремих видів мистецтва та їх авторів.
   Світоглядна спрямованість сприйняття модерну українською людиною була зумовлена прагненням відновити рівновагу у зруйнованих кризою кінця XIX ст. моделях світосприйняття та світовідношення й потребою розробки концепції національної ідеї в умовах переходу від класичної до некласичної парадигми у філософії та культурі. У дисертаційному дослідженні Д.М. Скринник-Миської “Еволюція світоглядно-філософських засад українського образотворчого мистецтва на рубежі ХГХ-ХХ ст.” міститься авторське розв'язання важливої історико-філософської проблеми - визначення й об'єктивізації національних особливостей духовно-трансформаційних процесів в українському суспільстві наприкінці XIX - на початку XX ст. [16]. Дисертантка окреслила свою фахову нішу механізмами художньої реалізації філософсько-світоглядних ідей в українському образотворчому мистецтві.
   Належне місце у вивченні феномену дизайну посідають філософсько-культурологічні дослідження проектної культури у контексті соціокультурної природи дизайну О. Генісаретського, АКамінського, Ю. Легенького, В. Лисенкової, Л. Ткаченко та ін.
   Сучасна культурологічно-естетична рефлексія, на їх думку, дозволяє сприймати дизайн як самостійний феномен, онтологічно закорінений у соціокультурному бутті як універсальний механізм відтворення і регулювання людського світовідчуття та світовідношення. Дослідження дизайну в українській культурології початку XXI ст репрезентовано працями Ю. Білодіда [2], В. Даниленка [5], Ю. Легенького [11], О. Хмельовського [23].
   У монографії В. Даниленка "Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури" здійснено спробу дослідження розвитку вітчизняного дизайну протягом XX ст. при синхронному зіставленні його головних компонентів з відповідниками в розвинутих країнах світу [5]. В ній вперше у вітчизняному мистецтвознавстві порушено питання становлення сучасного українського дизайну та його подальших перспектив в умовах національного відродження.Останнім часом активно досліджується дизайн як різновид синтезу мистецтва, науки і техніки в аспекті системної полі функціональності та особливостей сприйняття [10], як специфічна складова проектної культури архітектурного простору [7]; як організатор гармонійного життєвого простору [13] тощо. Щодо останнього напряму, то тут піднімається одна з важливих проблем у мистецтві другої половини XX ст. - проблема стильової єдності навколишнього середовища. Під цією єдністю автор А.С. Півненко розуміє взаємодію архітектури, мистецтва і дизайну, що допомагає організувати гармонійний життєвий простір. Як блискучий приклад вирішення даної проблеми авторка наводить художньо-дизайнерське оформлення архітектурного ансамблю "Старе місто" у Харкові.
   Вітчизняні дослідження модерну в його зв'язку із становленням дизайну представляє А.А. Пригорницька [14]. Прояв модерну в одязі досліджував вітчизняний науковець Ю.Г.Легенький [11]. Він же порушував питання модерну в моді в книзі “Філософія моди ХХст”[12].
   У колективній праці “Засоби монументально-декоративного мистецтва та дизайну в міському середовищі” розглянуто специфіку взаємодії різних видів мистецтва при оздобленні цивільних будівель та споруд з використанням технологій монументально-декоративного мистецтва (фресками, розписом, керамічними панно, вітражами, гобеленами, скульптурою й керамічними виробами) та дизайном (гончарними і ткацькими виробами, меблями, малими архітектурними формами, світильниками й рекламними установками) [6].
   Отже, проблема синтезу мистецтв у предметному середовищі стилю модерн набула досить широкої розробленості у науковій літературі. Західна історіографія позначена розмаїттям підходів до вивчення цієї теми: від редукування до промислової естетики (Дж. Глоаг, В. Гропіус, Ф.-Ч. Ешфорд), до філософського осягнення як універсальної складової людської діяльності (Д. Нельсон, Т. Мальдонадо). Ґрунтовні напрацювання у вивченні проблем становлення дизайну здійснено в радянський період, передусім, стосовно врахування його межового характеру, значення у людському бутті, розгляду проблеми стилю з формологічних позицій та аналізу фундаментальних особливостей стилю модерн (роботи А.А. Федорова-Давидова, Є.І. Кириченко, В.В. Кирилова, Г.Ю. Стерніна). Стан вивчення дизайну в українській науці у різних його аспектах, насамперед, на національному грунті, аналізується у працях Ю. Білодіда, В. Даниленка, Ю. Легенького, О. Хмельовського, А. Пригорницької). Загалом сучасні науковці розглядають стиль модерн, передусім, у синтетичному тлумаченні завдань соці окультур ного життєвлаштування людини, коли численні природні та технічні чинники (характер освітлення, температура, колористика) формують олюднене зовнішнє та внутрішнє середовище. Але при безумовній актуальності даної теми й наявності напрацювань попередніх дослідників продовжує залишатися недостатньо розробленою проблема синтезу мистецтв у предметному середовищі стилю модерн на теренах України і Європи.
   Сучасні проблеми і перспективи стилю модерн у предметному середовищі засвідчують потребу у подальших ґрунтовних дослідженнях цього естетичного феномену. Зокрема, тому що художні тенденції кінця XIX - початку XX століття, які характеризувалися розмаїтістю стилістичних течій, суперечливих тенденцій, шукань і експериментів, сприяли виробленню принципово нового усвідомлення категорій простору й часу, змінили уявлення про саму культуру, її виразні засоби, стилі й жанри. Усі ці моменти, вплив яких зберігає свою силу й нині, знайшли відбиття в художньо-проектній практиці модерну.

1. Бартенев И. А. Очерки истории архитектурных стилей / И.А. Бартенев, В. Н. Батажкова. — М.: Изобразительное искусство, 1983. - 262 с;
2. Білодід ЮМ. Основи дизайну: Навч. посіб. /Ю.М. Білодід, О.П. Поліщук. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2004. - 236 с.;
3. Гидеон 3. Пространство, время, архитектура / Сокращ. перевод с нем. М.В. Леоне не, ИЛ. Черни /Гидеон 3. —М.: Стройиздат, 1984. - 455 с;
4. Горюнова B.C., ТубляМ.П. Архитектура эпохи модерна. Концепции. Направления. Мастера /B.C. Горюнова, М.П. Тубля. - СПб: Стройиздат, 1994. - 360 с;
5. Даниленко В.Я. Дизайн України у світовому контексті художньо-проектної культури: Моногр. /Даниленко В.Я. -Х.:ХДАДМ: Колорит, 2005. -243 с;
6. Засоби монументально-декоративного мистецтва та дизайну в міському середовищі /Ред.: В.В. Куцевич. - К: ЗНДІЕП, 2006. - 152 с;
7. Івашко Ю.В. Синтез мистецтв в стилі модерн /Ю.В. Івашко //Містобудування та терит. планує. - 2006. -Bun. 23. - С. 89-96;
8. Кириллов В.В. Архитектура русского модерна: Опыт формологического анализа /Кириллов В.В. -М.: МГУ, 1979. - 214 с;
9. Кириченко Е.И. Федор Шехтелъ /Кириченко Е.И. -М.: Стройиздат, 1973. - 141 с;
10. Кузнецова 1.0. Моделювання візуального сприйняття об'єктів дизайну, декоративно-прикладного і образотворчого мистецтва: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ, д-ратехн. наук (05.01.03) /КНУБА /1.0. Кузнецова. - К, 2006. - 37 с;
11. Легенький Ю.Г. Український модерн / Легенький Ю.Г. - К: НМАУ, 2004. - 304 с;
12. Легенький Ю.Г. Философия моды XX столетия /Легенький Ю.Г. - К: КНУКіМ, 2003. - 300 с;
13. Півненко А.С. Синтез мистецтва і дизайну в історичній спадщині Слобожанщини /А. С Півненко //Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. - 2002. - № 3. - С. 49-53;
14. Пригорницька А.А. Естетосфера сучасного дизайну: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.08 / А.А. Пригорницька; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К, 2005. - 16 с;
15. Савицкий Ю. Архитектура Великобритании /Ю. Савицкий //Всеобщая история архитектуры: в 12 т. - Т. 10. -С. 137-167;
16. Скринник-Мисъка ДМ. Еволюція світоглядно-філософських засад українського образотворчого мистецтва на рубежі ХІХ-ХХ ст. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук: спеціальність 09.00.05 -Історія філософії / Д.М. Скринник-Миська. - Львів, 2009. - 18 с;
17. Стернин Г.Ю. Некоторые проблемы изучения русского модерна / Г.Ю. Стернин // Русская художественная культура второй половины XIX- начала XXвека. - М.: Сов. художник, 1984. - С. 250-254;
18. Стернин Г.Ю. Художественная жизнь России на рубеже XIX - XX веков //Стернин Г.Ю. -М.: Искусство, 1970. - 292 с;
19. Турчин B.C. Социальные и эстетические противоречия стиля модерн / В. С. Турчин // Вестник Московского университета. - Серия VIII История. 1977. —№ 6. - С. 65-81;
20. Фар-Беккер Г. Искусство модерна /Пер. с нем. А. Жукова и др. / Фар-Беккер Г.-М.: ACT, 2004. - 428 с.;
21. Федоров-Давыдов А. А. Русское искусство промышленного капитализма / Федоров-Давыдов А. А. -М.: Г.А.Х.Н. - 247 с;
22. Хан-Магометов С. О. Пионеры советского дизайна /Хан-Магометов СО.-М.: Галарт, 1995. - 423 с.;
23. Хмельовсъкий О. Вступу дизайн. Основи проектування систем життя: Курс лекцій /Хмелъовсъкий О. - Луцьк: ЛДТУ, 2002. - 208 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com