www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Деконструкція як художній засіб створення фешн-продукції
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Деконструкція як художній засіб створення фешн-продукції

Мельник М.Т.
кандидат мистецтвознавства, доцент
Київського національного університету культури і мистецтв

ДЕКОНСТРУКЦІЯ ЯК ХУДОЖНІЙ ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ФЕШН-ПРОДУКЦІЇ

   У кінці XX - на початку XXI століть ідеї деконструкції, висунуті ще в кінці 1960-х років, не втратили своєї актуальності в багатьох сферах художньої діяльності. В індустрії моди можна виділити окремий напрям - фешн-деконструктивізм, представники якого, руйнуючи традиційні уявлення про функції, форму і способи декорування вбрання, значною мірою впливають на розвиток модних тенденцій.
   Дослідженню деконструкції присвячено ряд наукових праць, зокрема С. Норріса “Деконструкція: теорія і практика”, Дж. Каллера “Деконструкція: теорія і критицизм після структуралізму”, О. Гурко “Деконструкція: тексти та інтерпретації”. Проте питання фешн-деконструкції вивчено недостатньо. У статті І. Лощек “Деконструктивісти”розглядається творчість наивідоміших модельєрів - представників цього напряму, однак автор приділяє недостатньо уваги аналізу вихідних принципів їх творчості, не виявляє деконструктивних прийомів створення фешн-інновацій, залишаючи невирішеними актуальні для теорії та практики дизайну питання.
   Сам термін “деконструкція” - один з основних у філософії постмодернізму. Вперше для позначення нового сприйняття життя, способу мислення нової епохи його використав у 1964 році М. Гайдеггер.
   Слово “деконструкція”утворене від латинського слова struere, що означає “напластовувати”, “впорядковувати”, соп- у ньому підкреслює планованість, діяльність з певним задумом і майстерністю, de - як заперечний префікс, означає не просто руйнувати, знищувати, а впорядковано зносити, “розчищаючи простір” для нового. Отже, деконструкція є розшаруванням, розбиранням на окремі елементи. Це значення близьке до поняття “аналіз” -розкладання цілого на частини для виявлення того, як воно було утворене. Дійсно, деконструкція базується на глибокому аналізі структури, виявленні значення кожного елемента, але цим не обмежується, а йде далі - до подальшої реконструкції чи рекомпозиції і створення оновленої структури, що базується на знанні та умисному порушенні звичного порядку [3; 147].
   Теоретично деконструкцію як метод постструктуралістських досліджень обґрунтував Ж. Дерріда, який виходив з того, що зміст - це не те, що міститься в знаках, а лише те, що хтось укладає в них, а тому “будь-яка сувора і, здавалося б така, що не зводиться один до одного, опозиція термінів (наприклад, первинне і вторинне), є, в той або інший момент, теоретичною фікцією” [1; 147]. Доводячи це, деконструкція розвінчує уявну системність, цілісність, завершеність творів мистецтва, демонструє неможливість їх єдиної вірної інтерпретації.
   Першою масовою та яскравою маніфестацією деконструктивізму в фешн-сфері можна вважати поширення молодіжного контркультурного руху панків (від англ. punk - гниль, нісенітниця), які виступили проти таких традиційних вимог моди, як новизна, престижність, красивість.
   Перші панківські формування з'явилися в Нью-Йорку в кінці 1960 - на початку 1970-х років. Як і хіпі, бунтуючи проти орієнтації на поп-культуру панки сповідували цінності, протилежні цінностям хіпі: замість “любові й миру” прагнули “сексу й насилля”, а природність замінили підкресленою штучністю. Панки не пропонували втечу від реальності, а прийняли та прагнули естетизувати недосконалість навколишнього індустріального світу, перетворити її на мистецтво. Зовнішній вигляд для них був важливим засобом самовираження та демонстрації агресивно-асоціальної та аполітичної життєвої позиції, що засновувалася на анархізмі й бажанні шокувати. Вони виставляли себе соціальними покидьками й радикально відрізнялися від інших, показуючи їм, що відчувають іронію та відразу до суспільства, приналежність до якого не можуть заперечити.
   Оскільки в 1970-х роках фешн-виробники пропонували романтичну стриману елегантність, то панки, щоб показати всій протест, оформлювали свій вигляд за принципом “від протилежного”. Замість одягу, скроєного відповідно до фігури - тісні штани та завеликі футболки, замість охайно пошитих речей - рвані, порізані, з'єднані шпильками чи “шиті білими нитками”, замість макіяжу, що лише підкреслював природну красу - вибілене обличчя з чорними колами навколо очей, а замість гладко зачесаного доглянутого волосся - виголене, начесане та зафіксоване сторчма клоччя яскравого кольору (червоного, зеленого, синього, жовтого).
   Для більшого контрасту панки любили шокувати комбінаціями несумісних речей на зразок балетних пачок з чоловічими брутальними черевиками. Пірсинг і тату по всьому тілу, прикраси з лез і ланцюгів, шкіряні браслети та нашийники, оздоблені гострими шипами були близькими до естетики фетишизму й садомазохізму але доповнювалися підкреслено брудним, заношеним, рваним, розписаним непристойними словами й малюнками одягом.
   Серед написів найпопулярнішими були провокаційні слова “руйнація” й “анархія”, а серед символів - нацистська свастика. Панки любили прикрашати одяг плямами “крові”, портретами Маркса, Сталіна і Муссоліні — все це було революційним знаряддям, носило політичний підтекст. Панки усвідомлювали, що суспільство пригнічує особистість, піклуючись лише про так званих “нормальних” членів, змушуючи всіх залишатися у визначених межах. Підкреслена агресивність та неприродність була для них не просто засобом виділятися з натовпу, а формою свідомого акцентування власної унікальності.
   Переважна більшість панків виступала проти будь-якої дискримінації під гаслом “Всі ми різні, всі ми рівні!”. Але вони не мали чітких спільних соціальних і політичних програм, а просто бунтували проти всього звичного та замість обґрунтовувати й пояснювати суспільству свою позицію, плювалися і лихословили, шокували оточуючих, провокували їх осуд.
   Метою панків було руйнування всіх меж і ярликів, боротьба з будь-якими проявами влади, сліпа покора якій призводить до масового прийняття згубних, шкідливих для індивіда й суспільства явищ (примус панки вважали головним джерелом зла), незалежність від будь-яких установок згори та від комерційних організацій.
   У контексті цього саме словосполучення “панківська мода” - це оксюморон, нісенітниця, адже весь зовнішній вигляд панків був декларацією філософії антиконсюмеризму заперечення авторитету творців моди. Вони керувалися принципом “зроби сам” (Do It Yourself), виходили з відсутності коштів і використовували лише доступні речі. Вони самі рвали, різали, розмальовували фломастерами та зумисне бруднили свій одяг.
   Проте як не оспівували панки свободу, як не викривали дегумізацію і лицемірство суспільства, комерціалізація, творче виснаження, поглинання силами мейнстріму підірвали цей рух.
   Хоч панки не зациклювалися на власному іміджі, ЗМІ, замовчуючи ідеологію руху, політичні й соціальні погляди його представників, акцентували лише на зовнішніх ознаках, гіпертрофуючи їх і таким чином створили масові стереотипи агресивної асоціальної особи, яку, за потреби збереження суспільного порядку, можна було б нейтралізувати. Панк поступово перетворили на безпечну і зручну для споживання моду, засновану на музичних вподобаннях, стилях одягу, зачісок і макіяжу. Таким чином, все, що популяризується ЗМІ, - це лише імітація, псевдо-панк, який до панк-руху не відноситься, дискредитує його, позбавляє бунтарського змісту.
   Не дивлячись на все це, панківська естетика значно вплинула на подальший розвиток художнього моделювання, а привнесені ними вузькі брюки, шкурянки-косухи та недбалі майки стали складовими молодіжного вуличного стилю, що не виходять з моди.
   Спочатку фешн-журнали також висвітлювали панк лише як тенденцію в контексті вуличної моди, але згодом окремі елементи проникли на подіуми і навіть (у пом'якшеному варіанті) були мейнстрімом: псевдо-панківські образи розробляли дизайнери, пропагували журнали, продавали престижні магазини.
   Винахідлива лондонська модельєр В. Вествуд однією з перших зуміла використати естетику панків з комерційною метою. В 1970 році вона відкрила магазин, в якому продавала епатажні речі для бунтівників, а згодом впровадила панківські знахідки у масове виробництво: розпороті шви, розриви, відірвані деталі, вузли, шпильки, непристойні написи. За свій підкреслено агресивний стиль вона отримала титул “королеви панку”, а після того, як панк вийшов з моди, продовжила деконструктивістські експерименти, одягаючи білизну поверх суконь та оголюючи конструкції турнюрів і кринолінів.Після 1970-х років панківські мотиви з'являлися в творчості багатьох модельєрів, а на початку 1990-х цей стиль став основою для колекцій Haute Couture від Д. Версаче. Дизайнер розшив чорні шкіряні куртки коштовним камінням, оздобив їх золотою фурнітурою й, таким чином, перетворював антимоду на коштовні витвори високої моди та винайшов стиль панк-глем (від англ. glamour - чарівний, ефектний) [4].
   На подальший розвиток деконструктивізму в моді великий вплив мала творчість японських дизайнерів, що в 1980-х роках у Парижі почали показувати свої колекції, стиль яких критики одразу ж назвали destructuree look.
   Рей Кавакубо, яка заснувала власну компанію 1969 року, привернула загальну увагу нетрадиційним для європейців поглядом на фігуру та одяг. Дизайнер назвала свою фірму Comme des Garsons, що в перекладі з французької означає “як хлопці”, але її стиль мав мало спільного з підлітковим. Першу представлену нею в Парижі колекцію журналісти назвали “Хіросіма-шик” (весна — літо 1982 року), оскільки в ній домінувало “злидарське лахміття” з дірками та порваними краями. В той час це був справжній шок, адже в моді панували барочні настрої: яскраві кольори, блиск, рюші й оборки. Але колекцію позитивно оцінили представники паризького арт-середовища, до якого вже проникли ідеї Ж. Деріди. Так, одяг Comme des Garcons став практично must have митців та арт-критиків, а згодом у моді почалася ера “зумисне недбалого” одягу, і до її лексикону ввійшли поняття boro look, beggar look та ragged look, що в перекладі з англійської означають, відповідно, “неохайний”, “жебрацький”, “обдертий вигляд” [2; 635].
   Кавакубо стала об'єктом загальної уваги і захоплення, популяризуючи підхід до костюма, що кардинально відрізнявся від європейського. Відповідно до японського уявлення про життя як вічно мінливий нескінченний потік, несумісний з чимось остаточно досягнутим, дизайнер першою запропонувала так званий “незавершений образ”: необметані зрізи, незшиті деталі, не випороті зметувальні стібки - все це відігравало в її моделях роль декору. На відміну від мети підкреслити форми жіночої фігури, додати їй привабливості, перетворити на об'єкт бажання, дизайнер відштовхувалася від традиційного для японців розуміння краси як внутрішньої, духовної якості, що характеризується зовнішньою недосконалістю, і створила дисонанс між тілом та одягом. її костюми обгортали людину, вільно спадали чи стирчали, а колекція весни-літа 1997 року шокувала публіку тим, що представлені моделі спотворювали природні контури за допомогою вшитих подушок-горбів. Дизайнер, з одного боку, ніби висловлювала свою незгоду з тим, що традиційна мода робить людину предметом соціальної чи сексуальної маніпуляції, аз іншого - заклала альтернативний напрям розвитку моди на основі розриву з природністю, відмови від ідеї людини як “мірила оцінки всього сущого”.
   Такий нетрадиційний стиль Кавакубо отримав назву “антимоди”, що досить парадоксально, оскільки дизайнер регулярно показує свої колекції на Паризькому тижні прет-а-порте, а обсяги реалізації та прибутки її підприємства зростають. Але якщо під модою розуміти все, що прикрашає людей відповідно до масового смаку, то продукція Comme des Garcons дійсно дуже часто є чимось протилежним та виступає ніби протестом проти масової та високої моди.
   Менш шокуючим є деконструктивізм японця И. Ямамото, якого також називають творцем “антимоди” 1980-х. Дизайнер “оздоблює” класичні силуети своїх костюмів “порушеною симетрією”, поношеністю, подертими краями та ефектами обгорілості і пропонує носити одяг завеликого розміру.
   Завдяки японським дизайнерам в моду проник також інший вид деконструкції -деконструкція самого процесу створення одягу. Якщо традиційно будинок моди продає своїм клієнтам повністю готовий костюм, то японський модельєр І. Міяке 1976 року запропонував A piece of Cloth - шматок тканини простої форми, що може перетворитися на різноманітний одяг, коли його обмотують довкола тіла, роблять прорізи чи пришивають рукави. Такий одяг потребував фантазії власника, який би завершив свій образ самостійно, сам створив бажану гармонію. Це була свіжа ідея аналізу творчого процесу, пропозиція своєрідної співпраці з дизайнером. Відсутність наперед заданої структури костюма розмивала межі між пасивним прийняттям та активною творчістю, тобто знімала традиційну для індустрії моди опозицію “модельєр - споживач”, звільняла людину від диктату моди.
   Таким чином, створюючи одяг, в якому не було традиційної європейської демонстрації достатку й прогресу, японські дизайнери ніби протестували проти суспільства споживання, ставили під сумнів авторитет пафосних паризьких будинків моди з усією їх історією й традиціями і цим істотно змінили догми моди та уявлення про її суть. Вони також привнесли поняття “альтернативного тіла” і змінили традиційну для європейської свідомості цінність формоутворювального костюма як втілення ідеї естетично досконалої фігури.
   Крім японського, окремим напрямом у фешн-деконструктивізмі можна вважати творчість представників бельгійської школи, серед яких-М. Марджієла, А. Демелемеєстер, Д. Біккембергс, Д. ван Нотен, Д. ван Саєн, В. ван Бейєрдок. Хоч бельгійці й не винайшли спільного стилю, всі вони вільно гралися з класичними конструкціями, використовуючи їх для створення нових “неправильних” форм та декору. їхні моделі, ніби відображаючи невпорядкованість та ірраціональність життя, характеризувалися хаотичністю конструктивних побудов, нагромадженням косих ліній та асиметричних форм.
   Найбільш радикальним з бельгійської шестірки вважають Мартіна Марджієлу який показує свої колекції в Парижі з 1988 року і прославився тим, що переробляв старі речі на “нові” та виготовляв костюми з незвичної сировини: рукавиць, шкарпеток чи ялинкових прикрас. З 2006 року дизайнер почав деконструкцію високої моди і в межах паризького тижня Haute Couture він показує так звані “кустарні” колекції - зроблені з простих матеріалів за спрощеними недосконалими технологіями.
   Анн Демелемеєстер, яка вперше запропонувала свою колекцію жіночого вбрання в Парижі 1991 року, деконструювала класичний чоловічий костюм.Схожим шляхом пішла й французька концептуалістка Ан Валері Хеш, яка, показуючи свої колекції Haute Couture в Парижі, з 2001 року стала відома своїми експериментами з розкриттям протиріч між одягом і модою. її деконструктвізм виступає методом наповнення “звичних ідей новими смислами”. Жіночий одяг вона “збирає” на основі “розібраного” чоловічого і, скуповуючи на розпродажах класичні чоловічі костюми, вносить в їх конструкцію новизну і оригінальність: піджаки з відрізаними рукавами, драпіруються в коктейльні сукні, а брюки, розрізані вздовж штанин, перешиваються на вечірні.
   Не дивлячись на те, що всі наведені вище приклади фешн-деконструктивізму формувалися в різні часи, у них можна виділити спільні риси. Перш за все, представники цього напряму, виходячи з того, що мода - це певна сума різноманітних текстів, які можна критично проаналізувати й переконструювати, щоб знайти нові смислові відтінки, руйнують звичні зв'язки, дестабілізують та змінюють статус традиційних цінностей моди. Дизайнери переміщують окремі елементи, змінюючи їх позицію в межах структури, що призводить до зміни функцій і значення цих складових. Наприклад, якщо в класичному костюмі плечові накладки служать для підтримки форми, то пришиті зверху, вони є накладним декором.
   Деконструкція близька до заснованих на запозиченні елементів з інших структур методів цитування, але на відміну від них, відсилає не до конкретних впізнаваних творів, а до загальних ідей, що домінують у моді. Принциповою новацією деконструктивістів є те, що вони замість одягу, що прикрашає, прагнуть створити такий, який виражає внутрішній світ людини, показує її ставлення до навколишнього світу. За це деконструктивний підхід до моделювання отримав назву “інтелектуального”.
   Для фешн-деконструктивістів форма та матеріал важливіші за колір. їхні творіння відзначаються, здебільшого, ахроматичними та приглушеними відтінками, що підкреслюють, виявляють характер матеріалу та створену на його основі форму. Деконструкція способів передачі характеру матеріалів проявляється у несподіваному погляді на призначення тканин, порушенні правил конфекціювання: ошатні тканини (оксамит, атлас, парча) активно використовуються в повсякденному одязі, а твід, фланель, шкіра, джине і трикотаж (часто рвані, затерті чи вим'яті) - у святковому та вечірньому.
   Деконструктивісти, декларативно руйнуючи ідеологічні засади моди, ніби “рубали сучок, на якому сидять”, але вони прагнули не відміни моди, не хаосу, а появи, на фоні втомленості, вичерпаності традицій, нової фешн-мови, в якій відсутні традиційні опозиції “нове - старе”, “чоловіче - жіноче”, “охайне - недбале”.
   Метою будь-якої творчості є новий образ, нова ідея, нова гармонія. Новизна ж деконструктивних винаходів, хоч і непередбачувана, проте цілком очікувана, адже вона “вибудовується” з того, що вже міститься в традиційних речах. Щоразу піддаючи сумнівам сенс традиції, деконструкція актуалізує її, породжує лише нові інтерпретації звичного. Це ніби сентиментальність, ностальгія за втраченою традицією.
   Захоплені довільністю переконструювань та необмеженою свободою інтерпретації цінностей моди, деконструктивісти, здебільшого, нехтували художністю та утилітарністю, тому їхні творіння, викликаючи значне зацікавлення, не поширювалися в маси, а ставали нішевою богемною модою.
   Окремим проявом нішевого фешн-деконструктивізму можна вважати парфумерні знахідки багатьох всесвітньовідомих виробників цієї продукції. Як і в дизайні костюму, одним з піонерів у переосмисленні самого поняття запаху парфуму була марка Comme des Garson. Вона запропонувала своїм прихильникам аромати, створені за принципами анти-парфумерії: замість класичних квіткових, фруктових чи шипрових - запахи паленої гуми, асфальту, клею, піску, друкарського чорнила, смогу, машинного масла, побутових приладів та інших об'єктів мегаполісу Першим анти-парфумом Comme des Gar sons став Odeur 53, випущений 1998 року - індустріальний запах, що замість традиційної структури з верхніх, серцевинних та нижніх нот, містить 53 органічних рівноправних інгредієнти. Прихильники цього запаху вважають себе представниками концептуальної інтелектуальної моди, виділяються серед загалу, епатують, виражають свою неповторну індивідуальність.
   Простішим шляхом пішла фірмаEscentricMolecule. В той час, як інші знаходили цікаві композиції з незвичних запахів, вона випустила “парфум” з одним інгредієнтом - хімікатом з ефектом феромону Iso Е Super, позиціонувавши його, як “аромат для людей, яким важливіше відчуття ніж запах”. Проте оновлена версія, що з'явилася на ринку під назвою Esctentric 01, вже, крім 65% Iso Е Super, містила ще “букет”, до складу якого ввійшли рожевий перець, мускус і лайм. Проте й тут виробники акцентували оригінальність - відсутність традиційних верхніх нот, нот серця й основи, а натомість - наявність “величезної душі, яка надає споживачу приваблююче сяйво, велич та випромінювання, що їх не можна описати”.Американський парфумер Christofer Brosius випускає колекцію витворів свого мистецтва під назвою “Я ненавиджу парфуми” і, розливаючи їх у аптечні пляшечки, вважає, що їх можна полюбити лише за назву. Проте концепцію анти-парфуму довели до логічного кінця парфумери марки Victor & Rolf, які запропонували ідеальний продукт - парфум без запаху з красномовною назвою “Парфум”, що нікому не набридає, й нікого не розчаровує.
   Таким чином, фешн-деконструкція покликана не зруйнувати систему моди, а, перш за все, виявити внутрішню суперечність будь-яких приписів, указуючи на слабкі місця традиції. Ранньою маніфестацією деконструктивізму можна вважати зовнішній вигляд панків, який створювався на основі демонстративного нищення, осквернення образу “людини маси”. Більш інтелектуальним був деконструктивізм японських дизайнерів, що зуміли привнести в моду новий тип креативності. Це був декларативний вихід за межі класичної моди, початок “нової ери” в ситуації втрати ясності та смислу традиційного розуміння моди. їх деконструктивізм піддав сумнівам естетичні норми щодо пропорцій тіла та критеріїв краси, робив наголос на ірраціональних моментах узвичаєної техніки крою й шиття, прагнув викривити її шляхом відкидання, додавання чи зміни послідовності етапів створення костюма. Відповідно до цього знахідки, які порушують прийняті в моделюванні правила й вважаються ознакою неякісного шиття, є прикладами не так нового, як анти-традиційного, в якому філософська і дизайнерська мова взаємопроникають та підводять до висновку, що мода - це лише певна сукупність недосконалих речей для недосконалих людей.

1. Деррида Ж. Differance //Гурко Е. Тексты деконструкции. - Томск : Издательство "Водолей", 1999. - С. 124-159;
2. История моды с XVIII по XX столетие. Коллекция Института костюма Киото. -М. : Арт-родник, 2003. - 736 с;
3. Лексикон нонкласики. Художественно-эстетическая культура XX века / Под ред. В. В. Бычкова. - М. : “Российская политическая энциклопедия” (Росспэн), 2003. -607 с;
4. Loschek I. The deconstructionists // Icons of Fashion. The 20th century / Edited by G. Buxhaum. - Munich -Berlin - London - New York: Prestel, 2005. - P. 146.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com