www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Сучасний український натюрморт: проблема співвідношення традиції та новаторства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Сучасний український натюрморт: проблема співвідношення традиції та новаторства

Лучук В.В.
аспірант
Волинського національного університету імені Лесі Українки

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАТЮРМОРТ: ПРОБЛЕМА СПІВВІДНОШЕННЯ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВА

   У сучасному світі, де суспільна практика глобалізує інтегральні процеси, де широко розповсюджені інформаційні технології, культура і мистецтво залишаються чи не єдиною сферою, де зберігається національна ідентичність, етнічна самобутність народу. Саме натюрморт постає виразником властивих українцям системних зв'язків з природою, езотеричних знань про свій край через побут людини, магію творення речі та особливого глибинного зв'язку з нею, специфіки інтелектуального буття, де викристалізувався менталітет. Ми "намагаємося знайти наш рідний "-ізм", що так настирно стукає у двері європейської спільноти. Що це: рафінований академізм чи народність?" [2; 28].
   Література про натюрморт доволі різноманітна. Це, переважно, збірки статей, окремі розділи праць з історії мистецтва чи естетики, тобто дослідження натюрморту як частини загальної проблематики. Фундаментальним аналізом розвитку теорії натюрморту в світовій художньому процесі є праця Б. Віппера “Проблема і розвиток натюрморту”, в якому іманентні властивості та соціальні функції жанру розглядаються на широкому матеріалі зразків різних європейських шкіл. Форми взаємодії зображуваного об'єкту і навколишнього простору в натюрморті аналізуються в книзі А. Кантора. В українському мистецтвознавстві спеціальної літератури з даної проблеми мало. Серед вітчизняних дослідників слід відзначити монографію Е. Димшица "Натюрморт в українському живописі XX ст.: проблеми розвитку жанру". Однак сучасний етап розвитку натюрморту висвітлюється, переважно, у періодичних виданнях у контексті загальних досліджень творчості українських художників.
   Метою статті є аналіз проблеми співвідношення традиції та новації у структурі українського натюрморту на сучасному етапі розвитку жанру.
   Сучасний український натюрморт, з одного боку, зберігає самобутність традиції, з іншого - поєднує її з світовими художніми практиками, втілюючи у нових естетичних образах і формах розкутого експерименту. Перевага народності властива полотнам волинської художниці Тетяни Галькун. її натюрморти у символічній формі транслюють м'яку енергію серця української культури, елегійність, камерність, на противагу агресивній енергії відчуженого практицизму. Реалістичні натюрморти мисткині традиційні за обраними сюжетами, вони є втіленням ментальності українського етносу, народні за своєю суттю. Полотна Тетяни Галькун можна впізнати. У них нема етюдно випадкового або ж ескізно недодуманого. Вони, попри деяку камерність, приживаються у будь-якому інтер'єрі, додають йому щось домашнє, ніби наповнюють флюїдами задушевності. З формального боку, в полотнах художниці, незалежно від розміру, завжди присутні й глибина простору, й напоєне пахощами повітря ("Натюрморт з трояндами", 1973, "Червона калина", 2003, "Гриби і виноград", 2003). Речі у її натюрмортах прості і невигадливі, вони оточені теплом та любов'ю. Це плоди Волинського краю, де живе та творить Т. Галькун ("Черешні", 2003, "Сулії", 2001, "Лісові горіхи і верес", 2002), барвисті польові квіти та традиційні українські предмети домашнього вжитку (кошики, глеки, рушники, прикраси), відчуття неповторності яких переповнюють художницю ("Бабусине вікно", 1989, "Бабусині коралі", 1998, "Пасхальний натюрморт", 1999). її картини є по-жіночому чутливими та теплими, що виражається у виборі об'єктів зображення, особливій гармонії композиції, колористичній гамі натюрмортів. Тільки жінка з вишуканим смаком та стереоскопічним оком живописця у змозі точно віднайти тонально виважені акорди наитонших відтінків розмаїтих кольорів та поєднати в довершено цілісну гармонію. "її творчість символізує традиції та ментальність української культури і за своєю суттю є народною" [3; 4].
   Тонке відчуття натури, щире замилування нею, прозорість та легкість зображень, безпосередньо живописне виявлення почуттів та вражень від оточуючого середовища -домінуючі риси творчості Миколи Гроха. Його творчість - це напруга, широкий спектр інтересів і відповідність часу. М. Грох працює в техніці акварель, відтак, натюрморти художника - особливий світ кольору та форми ("Ляльки", 1998, "Натюрморт зі скляним посудом", 1999, "Весняний вибух", 2000, "Мушлі", 2000). Тихе життя простих речей у роботах митця глибоко осмислене і вражає мудрістю та органічною, природною гармонією композиції. Його акварелі легко упізнаються за особливою кольоровою гамою, поєднанням світлих бузкових, рожевих, перламутрових, сріблястих кольорів та пастельних золотавих, вохристих, червоних відтінків. Автор демонструє багатогранність оточуючої нас природи, не лише застосовуючи великий спектр складних кольорів, а й завдяки використанню у постановці відображення натури у дзеркалі або склі ("Голубі іриси в металевій вазі", 2003). Властива манері М. Гроха деформація предметної форми розкриває сутність речей, вносить у його натюрморти алгоритм випадковості, а також вказує на важливість гармонійного співіснування тла картини та основних об'єктів, речі та її предметного середовища ("Натюрморт з лимонами", 2000). "Глядач відчуває ставлення художника до тієї чи іншої квітки як до надзвичайно тонкого матеріалу, що несе в собі частку світового розуму і гармонії" ("Бузкові іриси", 2002 "Іриси на склі, іриси з хрестом", 2000, "Блакитні Іриси", 2002, "Червоні гладіолуси", 2003, "Водозбір у циліндричній вазі", 2003) [7; 103].
   Ліричне світосприйняття - одна з ментальних особливостей українців, яка відображена у художній літературі, музиці, живописі і навіть організації побуту. Саме натюрморт постає тією сферою, де відображається тонке відчуття естетичної самоцінності речі, її глибинний емоційний зв'язок із власником та іншими речами у побуті. Наповнені поетичним світовідчуттям картини молодого художника В'ячеслава Перети. Його реалістичні полотна сповнені внутрішнього тепла, гармонії, ностальгійної замріяності. Він розглядає довкілля крізь призму поетичного сприйняття, показуючи глядачеві художній простір романтичного реалізму. І хоч головним напрямом, в якому працює митець, є пейзаж, однак його натюрморти є новим словом у цьому жанрі. Цікаво за компонований бузок, троянди, вази, чайнички, кошики милують око колоритом. Мазок пензля вдало ліпить мерехтливу живу форму речей, передаючи їхню суть та якість. Органічно поєднані теплі та холодні кольори ненав'язливо демонструють глядачу досконалість простих, звичних форм предметного оточення українця ("Вечірні троянди", 2005, "Бузок у кошику", 2007, "Білий бузок", 2007) [4].
   На фоні загального руху мистецтва до світових художніх практик, взаємопроникнення жанрів та прагнення нового, натюрморт зберігає як самодостатні чинники нації, передусім, моральні пріоритети індивіда, побожність, цнотливість, внутрішню заглибленість, свободу і самоствердження, елегійно-мрійливий характер українців, філософію серця. Тому сучасний український натюрморт не аналітичний як холодний академічний живопис, а синтетичний, він має спонтанний, емоційний характер, осягається інтуїтивно, "від схвильованості серця не байдужої людини" [2; 28].
   Звернення до тихого буття "закинутої вікової України, де все без фальшу, наживо" [5; 77] через її неповторні речі, які бережуть тепло рук, що їх торкалися, - філософія творчості Юрія Камишного. Його картини дуже органічно, ненав'язливо навертають до вічних моральних канонів. Його реалістичні натюрморти - це приховане від метушливих очей та стрімкості існування тихе життя речей, огорнутих своєю внутрішньою загадковістю. Розкидані на дерев'яній лаві гриби, перекинутий кошик, холодна в дубовому листі гладишка і притрушені росою яблука у каструлі - казковий мотив українського лісу у натюрморті "У лісника" (1994). Речі на полотні мають власну історію, кожна з них несе на собі знак довгого життя: кошик позначений дірками, а на каструлі щедрі сліди кіптяви. Філософія картини проста і, водночас, всеохопна, як мудрість лісника, котрий у тиші природи пізнав сенс буття. Натюрморти Ю. Камишного - це втілена в речах Україна, така ж давня, у кіптяві та дірках своєї історії. Вона у вікні ностальгійної хати-мазанки, звідки видно соняхи і віддзеркалення стріхи у шибі ("Коли сонце під крилами", 2004). Традиційні реалістичні полотна художника надзвичайно емоційно насичені, проте далекі від солодкавого кічу. Майстер щирий у своїй народності, у його полотнах пам'ять батьківської хати, історія роду, в якій найважливішим є не загубити коріння.
   Традиційні натюрморти сучасних майстрів - вираження одвічних, незмінних цінностей, які щодня оточують кожного з нас. Прості за змістом полотна жанру М. Деяка зображують повсякденний світ звичних речей - кімнатних квітів, фруктів, посуду. Це не самі по собі речі, а середовище людського буття, вони об'єднані внутрішньою спорідненістю та спільністю одухотвореної природи. Полотно "Кактуси" демонструє сонячне підвіконня, де щільно розставлені квіткові горщики різного розміру з невигадливими кімнатними рослинами. Такі мініваріанти "зимового саду" визирають з вікон багатьох осель. Дбайливо доглянуті рослини - вираження екологічної свідомості українця, його одвічного зв'язку з природою навіть в умовах заасфальтованого міста, бетонних багатоповерхівок-мурашників. Прагнучи живописної цілісності та виразності, художник поетизує щоденну красу реальності, цінність та відданість простої рідної речі ("Інтер'єр зі стільцем", 2006, "Натюрморт з котом", 2006).
   Натюрморт луцького митця М. Кумановського "Наш дзен" (2007) теж зображує звичайне вікно простої оселі, однак картина наділена зовсім іншою палітрою відчуттів та особливою авторською інтерпретацією філософії простих речей як доказ того, що для мистецтва не існує дрібниць ("В одном мгновеньи видеть вечность, огромный мир в зерне песка...". - В. Блейк). На полотні - все те ж підвіконня з фіранкою. Саме такою, яку власноруч мережили наші мами та бабусі, з наївною щирістю прикрашаючи дім. Маленька, проста і лаконічна абстрактна квіточка на занавісці, старанно виконана дбайливими руками, здіймає цілий вир асоціацій - це і образ найріднішої в житті кожного жінки, і вигляд з того вікна, "коли дерева були великими", і протистояння справжності рукотворної речі, творчої праці та машинного стандартизованого виробництва. Картина не перевантажена контрастними фарбами, навпаки, простий, але напрочуд глибокий та проникливий задум майстра виражений у таких же лаконічних формах, колористичному звучанні і навіть деякій площинності зображення, репрезентує найтонші душевні поривання, відчуття великого у простому.
   У натюрморті найповніше простежується зв'язок із народним мистецтвом, де сконцентровано світоглядну цілісність і життєву мудрість історичної пам'яті народу, відчуття декоративності предметного середовища та буття українця у ньому. Символіка та метафоричність української культури відображені в численному творчому доробку волинського митця Олександра Валенти. Український контекст його творчості читається в зображальних мотивах, палітрі, особливому емоційному наповненні картин. На рідкість прості у живописних деталях, вони насичені сконцентрованою духовною наповненістю, відображають радість та поетичність відчуття оточуючого світу. Єдність його картин із народними традиціями проявляється у певній площинності образів, пов'язаних із насиченістю барв. У становленні твору-світогляду О. Валенти реалізується символічна комунікація, взаємопроникнення, гармонійне єднання речей між собою та з великим декоративним цілим, що виражає естетичну самоцінність речі. Натюрморти Валенти дуже камерні за розміром і за вибором натури (соняхи, груші, яблука, риби, гриби). Традиційні мотиви переосмислені у автентичному авторському баченні, особливій живописній манері. Художник компонує поверхню полотна площинно та декоративно. Увесь простір у ньому складається з маленьких частинок (вишневого цвіту, ягід, травинок), кожна з яких випромінює власне звучання форми, що створює ефект мерехтіння, пульсації, руху ("Горобина", 1991, "Соняшники", 1992). Художнє бачення О. Валенти глибоко ліричне. Навіть у найдрібніших проявах повсякденності митець гостро і тонко відчуває глибинну спорідненість із оточуючим світом. Речі у його натюрмортах написані локальним кольором і, наче перераховані, не перекривають одна одну, виражаючи однакову важливість кожного зображеного об'єкта для митця ("Ягоди", 1989, "Натюрморт з грушами", 1985, "Натюрморт із редискою", 1970-ті роки). Генетична спорідненість творчості майстра з українськими народними традиціями втілилася у сучасних формах, які хоч і були створені у 60-90-ті pp. XX ст., однак надзвичайно актуальні. Його полотна є втіленням безперервності традиції, зв'язку поколінь [1].
   Відтак, вплив народної культури на формування українського натюрморту виразно простежується як втілення цілісного осмислення художніх традицій, поєднаних із надбаннями народного мистецтва. З одного боку, з усією очевидністю в сучасному українському натюрморті постає дотримання академічності форми, натури, колориту, з іншого - експресивний, спонтанний, інтуїтивний живопис, що відсилає до народних традицій стилізації. Особливе сприйняття сакралізованої дійсності та міфопоетичне ставлення до повсякденних речей, побуту у поєднанні із фантастичними уявленнями, навіяними фольклорними мотивами та етнографічними артефактами, є наріжними елементами у формуванні національного художнього мислення. При цьому традиційний український натюрморт далекий від етнографізму - це творче переосмислення сутності та характеру народного мистецтва і народного типажу, що знайшло своє продовження в сучасних полотнах жанру.
   Приклади трансформації художнього сприйняття постають у сучасних митців через характерне дистанціювання від предмета сприйняття, холодне колористичне бачення, що пов'язане із давніми народними поетичними мотивами, де самодостатності набувають засоби вираження, зокрема колір, світлотінь, що набувають образного поліфонічного звучання. Майстер натюрморту, онтологічно вкорінений у побут та предметне середовище, поєднаний із ними кармічним зв'язком, функціонує як медіум, транслятор історичної пам'яті у закодованій формі праобразів, що сприймаються на підсвідомому рівні.
   У цьому контексті знаковою є творчість В. Кабаченка. "У його індивідуальному живописному міфі поєднуються особисті переживання з колективною "прапам'яттю", що постає з глибин підсвідомості" [6; 59]. Художник звертається до архетипу хреста, світового яйця, дому, матері. Суто індивідуальна психологія художника виявляється одночасно універсально-загальнолюдською, що породжує символіко-міфологічні конотації.
   Знаковим у доробку майстра стало полотно "Віконце" (2003). На маленькому вікні з прочиненою кватиркою та двома яскраво-червоними плодами на підвіконні яскраво постає у традиційній білій хрестовині символіка хреста. Подібно до вікна будинку, що поєднує простір внутрішнього та зовнішнього світів, хрест є знаком зв'язку, єдності трансцендентного та іманентного виміру, повсякденного та потойбічного. Інтерпретація даного символу грунтується на означенні горизонтальної частини хреста як земного, матеріального світу, та вертикалі - світу духовного. Символ хреста, згідно з християнськими віруваннями, репрезентує єдність світу матерії та духу, долання людської смертності вічністю, незнищенною природою її душі.
   Інші композиції Кабаченка містять зображення черепа або непрямі асоціативні натяки на цей образ. Як символ смерті, його зображували також на картинах про життя святих (наприклад, Караваджо "Святий Ієронім", 1605-1606), у натюрмортах як свідчення тлінності, конечності буття ("memento mori"). У картині "Білий хрест" зображеному черепу протиставлена розміщена у верхній частині полотна писанка з язичницьким солярним знаком як символ зародження життя та його вічного оновлення. У лівій верхній частині полотна бачимо сорок. У цих птахах автор вбачає символ новин. Художник використовує специфічне дзеркальне зображення сорок на зразок мотиву "сороки" ("ворони") полтавської традиції писанкового розпису. Крім того, саме кольорове вирішення картини, лаконічне поєднання білої лінії з червоним та чорним тлом також властиве українській писанці. Цей мотив особливий для Кабаченка, оскільки містить глибинний онтологічний смисл. "У писанці головне - інформація, яка передається, а не декоративність. Я використовував прості зразки із ясною структурою - тією, що відпрацьовувалася століттями", - стверджує художник [6; 61].
   Риси неопримітивізму, характерні творчості Кабаченка, мають також практичну мотивацію. Так, сферичний простір писанки допоміг митцеві подолати характерну для академічної системи прив'язаність до лінії горизонту. Він використовує певну умовну межу, що визначає той чи інший об'єкт у просторі землі чи неба. У міфотворчості Кабаченка переплелися основи поганського та християнського світосприйняття. У своїх творах митець сходить від чуттєво конкретної реальності до першообразу Його твори захоплюють реципієнта містичною причетністю до таємниці буття.
   Відтак, сучасні майстри жанру власною творчістю доводять, що національне не обмежується лише зображенням речей-символів України (вишивкою, калиною та квітковими композиціями). Етнічна самобутність об'єктивно присутня і за відсутності традиційної атрибутики в українському культурному просторі. Національні стилістичні особливості постають на основі переосмислення означених об'єктивних та суб'єктивних чинників, поєднаних зі спонтанними праісторичними виявами. Збереження національної ідентичності має загальнокультурний статус як забезпечення зв'язку поколінь, а отже, здатності протистояти тотальному споживацтву і зімлінню міжособистісних стосунків.
   Міжкультурне, міжетнічне єднання відбувається через універсальну мову мистецтва, зокрема завдяки зверненню до архетипів, загальних образів, наявних у колективній несвідомій пам'яті людства. Серед сучасних українських митців загальнокультурний статус робіт має творчий доробок одесита Сергія Беліка. Його натюрмортам властиве філософське осмислення світу через загальнолюдські категорії, універсальну мову праобразів. Його мета - передати втілення духу в матерії, показати її в новому ракурсі. "Тихе життя" предметів дає змогу митцеві бути режисером полотна, тоді як сюжетна картина сама нав'язує характер дії, настрій, тоді як предметне середовище дає змогу повністю виразити душевний стан художника, "надати переконливості його абстрагуванню" [6; 43]. Ключовим для творчості митця є образ сфери як потенції усього, можливості будь-якого буття. Сфера включає безліч асоціацій, втілених в образі мандали, космічного яйця, душі, Великого Кола, космічного часу та простору. Це і солярний знак, і символ жіночого начала, душі, прихованого джерела таємниці буття тощо. У картинах Беліка сфера постає не тільки як абстрактна геометрична фігура ("Сфера", 2000), а й набуває художнього, філософського, естетичного осмислення в образах плодів, глеків, чаш, хмар, крон дерев.
   Метафізика полотен митця відрізняється від традиційного натюрморту. Художника не цікавлять речі тут-і-тепер. Архетипічна форма сфери, що його приваблює, має позачасовий незмінний характер і позбавлена етнокультурних особливостей. Його речі відсторонені, а композиції наділені величезним полем для інтерпретацій. В "Аретипічному натюрморті"(2006) симетрична композиція блакитного полірованого столу та ряду білих яєць на ньому асоціюється з водною поверхнею, де віддзеркалюється небо. Крім того, червоне драпірування, що перетинає овал по вертикалі, з горизонтальними об'єктами утворює ще один архетипічний символ - хрест. На полотні немає випадкових деталей. Лаконічний натюрморт насичений глибинною образно-кольоровою символікою. "Через геометризацію композиції та універсальну форму обраних предметів художник переходить до нової якості натюрморту - знакової ємкості, від чуттєво-конкретного враження до створення універсальних формул світобудови" [6; 43].
   Глибинне смислове наповнення простих речей досягається художником завдяки мінімалізму в живописі ("Зелене яблуко на чорному столі", 2006, "Асоціації", 2006). Лаконічність форм предметів, обраних митцем, виражає єдність трансцендентного та іманентного, духовного та матеріального. Полотно "В гостях у моря" (2006) демонструє гармонійну єдність натюрморту та широкого простору морського пейзажу, що наштовхує на асоціативну свободу, вільне мислення та творчість. Крім того, єдність композиції досягається подібністю форм тарілки, столу, моря як прагнення єднання з первісним універсальним синкретизмом. Відчуття "ностальгії за абсолютним" гостро постає у натюрморті "Сфера на пленері" (2005). Геометричне тіло розміщене на фоні морського пейзажу. Картина побудована, з одного боку, на контрасті монументальної статичності сфери і плинності природи, динаміки життя. З іншого, світова гармонія виражається у взаємовідповідності трирівневої структури пейзажу (земля, вода, небо) та досконалості сфери. Автор полотна створює ілюзію живої кулі, що дихає.
   Художньо осмислене тихе життя простих речей відкриває цілу метафізику натюрморту у творчості Сергія Бєліка. Предмети на його полотні - це вираження одвічних пошуків сенсу буття, пізнання таємниці сущого, позамежевого. "Через видиме здійснюється сходження до невидимого світу. Твори Сергія Бєліка є своєрідними мостами в духовну реальність" [6; 44].
   Отже, український натюрморт - це динамічна структура, що включає в себе глибинні пласти праісторичної пам'яті, символічно розкритої у різних формах та образах, що несуть у собі інформацію від початку історії людства, етнічного та національного самоусвідомлення, закарбованого у специфічній знаковій формі. Сучасний український натюрморт постає символічною репрезентацією історії українства, об'єктивованої у звичаях, традиціях та певних типах поведінки, спілкування тощо, зокрема у національних особливостях культурної системи "людина - річ" як сфери вираження ментальної специфіки культуротворення. Сьогодні традиції продовжують живити розвиток жанру, але у багатьох сучасних митців опора на традицію поєднується із новітньою художньою стилістикою та виражальною мовою, яка поступово виходить на домінуючі позиції у розвитку жанру.

1. Валента О. Спогади, відгуки у пресі, роздуми. -Луцьк, 2006. - 76 с;
2. Дьомін М. Стильові ознаки національного мистецтва // Образотворче мистецтво. - 2007. - № З (63). - С 28-29;
3. На рідній землі. Альбом-каталог творів живопису народного художника України, професора Тетяни Галькунукраїнською, польською та англійською мовами. 46 с;
4. Павельчук І. Дистанція відведеного часу // Образотворче мистецтво. - 2007. - № 4 (64). - С 24-29;
5. Сопронюк О. Неперебутня сутність: "Може, мати вийдуть... " // Артанія. - 2008. - № 3. - С 77-78;
6. Тарасенко О. Співзвуччя сфер у живописі Сергія Бєліка //Образотворче мистецтво. -2007. —№ З.—С. 43-44;
7. Чегусова 3. Стенограма дуті Миколи Гроха // Образотворче мистецтво. - 2007. - МІ. - С 102 -103.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com