www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Творчість П.П. Вірського в міжнародному інформаційному просторі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Творчість П.П. Вірського в міжнародному інформаційному просторі

Литвиненко В.А.
доцент
Київського національного університету культури і мистецтв

ТВОРЧІСТЬ П.П. ВІРСЬКОГО В МІЖНАРОДНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

   Розквіт українського народного танцю безпосередньо пов'язаний із багатогранною творчою діяльністю видатного українського балетмейстера, організатора й керівника Державного, заслуженого академічного ансамблю танцю України з 1955 по 1975 pp., народного артиста СРСР, лауреата Державної премії СРСР, лауреата Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка Павла Павловича Вірського.
   Найрізноманітніші концертні програми ансамблю, які створив видатний майстер українського танцю, здобуваючи бурхливе схвалення у глядача багатьох країн світу, демонстрували дивовижну чарівність українського танцю, розкривали його невичерпні скарби.
   Спадщина, яку залишив всесвітньо відомий балетмейстер, нагадує широкому загалу української громадськості про власну національну гідність; пробуджує державницькі прагнення. А свідомість нації формується на основі промовистих фактів вітчизняної історії, у тому числі й хореографічної.
   Впродовж усього творчого життя балетмейстера, а також в подальші роки в періодичній пресі виходили публікації про творчість П. Вірського: газета “Советское исскуство” вітала українських артистів на декаді українського мистецтва в Москві 21 березня 1936 року з успіхом, вони танцювали “гопак” та “козачок” у постановці П. Вірського та М. Болотова. Цей успіх ствердив і розкрив ідейно-художні основи, які стали основою для створення нового хореографічного жанру - ансамблю українського народного танцю [19]. У газеті “Правда” від 23 березня 1936 року Голова Комітету в справах мистецтва при Раднаркомі СРСР П. Керженцев писав: “Українські танці полонили глядачів своєю безпосередністю, реалізмом, близькістю до народного танцю. От де вже не було сусальності, пейзанства, підробки під “народ”. Дехто з наших керівників не бачить, що наші балетні митці, здебільшого, просто не вміють по-справжньому станцювати ні “руські”, ні “гопака”, ні “лезгинки”. Ми не відкидаємо класичного балету, проте ми вимагаємо, щоб наші балетні сили вміли по-справжньому виконувати народні танці, а не підроблятися під них" [12].
   П. Вірський першим розпочав успішно і послідовно розв'язувати проблему відродження справді українського танцю.
   П. Вірський і М. Болотов підкреслювали: “У танці людина присутня емоціональною, а тому в постановці наших танців ми звертаємо особливу увагу на типове в характері українського народу, на першоджерельність стильових особливостей української народної творчості” [10].
   У 1937 році, після першого виступу ансамблю танцю України в газеті “Вісті” рецензент А. Посадов писав: “Ансамбль у цілому справляє враження не лише кваліфікованого, а й культурного мистецького організму. В усьому видно єдину ідейну стилістичну цілеспрямованість, почуття художньої міри, добрий смак, що, звичайно, говорить на користь керівництва ансамблю й самих акторів, які показали себе досвідченими майстрами балету. Ансамблеві вдалося зняти намул вульгаризму з деяких народних танців, прекрасних за своєю природою, але деякою мірою спаплюжених псевдонародними виконаннями різними “липовими” естрадниками” [17].
   Газета “Советская Украина” писала: “Український ансамбль у кращих своїх виставах показав, що він може досягти вищої майстерності - простоти справжнього народного мистецтва” [3].Автор рецензії В. Івінгу газеті “Советское исскуство” підкреслював, що програма ансамблю не є точною копією народних танців, що цей ансамбль не є чисто етнографічним колективом. “У балеті досі ще не розв'язано питання: чи мають право на існування танці, котрі не буквальним відтворенням народних танців, а їхньою обробкою, - писав рецензент. - Якщо митець, зберігаючи національний стиль, лише театралізує окремі танцювальні рухи, подає їх ширше, більш підкреслено, технічно ускладнено, якщо він єднає їх сюжетною канвою, то хіба можна заперечувати такий фольклор?” [11]. Він спостерігав у мистецтві П. Вірського тяжіння до сюжетної композиції, програмних номерів, до хореографічної п'єси.
   Р. Герасимчук у статті “Ансамбль танцю УРСР” після перегляду програми ансамблю відмітив: “Танці тут чіткі, виразні, у них відсутня гонитва за ефектами... Танцювальна мова багата... Кожний виступ звеселяє глядачів, знайомить їх з національними жартами, побутом, звичаями народу” [8].
   Народний артист УРСР С. Турчак у статті “Велике мистецтво” писав про принципи народності в творчості П. Вірського: “Народність не як сліпе копіювання, повторення фольклору, а як глибоке проникнення в суть української національної хореографії, що лежить в основі усієї роботи колективу...” [23].
   П. Вірський неодноразово стверджував, що без авторської неповторності, без пристрасного вираження немає справжнього впливу мистецтва. Зайвини в деталях відволікають від головного, заважають розкрити своє бачення життя, своє світовідчування. Бездоганний за технікою танець неприйнятий, коли він зведений до акуратного, розміреного змінювання епізодів. Потрібен темперамент, вихор почуттів [7].
   Про народність, обрядовість і синтез народного танцю із класичним танцем, відзначаючи хореографічні достоїнства хореографічної мініатюри “Подоляночка”, преса підкреслювала: “Це справжній шедевр, у якому чудово злилися народний і класичний танець. Це еталон хореографічної побудови, про який мріє ціла армія хореографів” [16].
   Використовуючи багатий досвід балетного театру 30-50-х pp. XX ст., П. Вірський активно розвиває принцип симфонічної пластики, яка особливо була використана в постановці балету “Жовтнева легенда”. Газета “Правда України” писала про значення вистави: “Спектакль “Жовтнева легенда” завдяки винятково талановитій роботі П. Вірського не лише висунув ряд серйозних та принципово важливих проблем у мистецтві створення балетної вистави, а й, що важливіше, - розв'язав їх. Розв'язав масштабно, значущо, поламавши та зруйнувавши колишні уявлення про сучасну, народно-сценічну хореографію, її можливості та межі цього жанру” [17].
   Доктор мистецтвознавства В. Довженко відзначав, що роботу ансамблю “можна по праву поставити поруч із видатними явищами сучасного радянського мистецтва, явищами, по-справжньому творчо-новаторськими своїми ідейно-художніми якостями, народністю та високим рівнем професіональної майстерності... Це художній колектив, що підніс танок до висот глибокого змістовного, великого мистецтва...” [9].
   Балетний критик, професор, кандидат мистецтвознавства М. Ельяш підкреслював, що в роботах ансамблю “найбільше вабить життєвість сюжетів, можливість показати цільність народних характерів. Усі твори ансамблю, починаючи від лірико-епічних, жанрово-комедійних мініатюр і закінчуючи розгорнутими патетичними полотнами, пройнято чарівністю життєвості, тією сценічною правдою, яка хвилює, радує, вчить” [27].
   Глибока обізнаність із життям свого народу, розуміння національного хореографічного та музичного фольклору засвідчують, що український ансамбль - це “справжня енциклопедія народного танцю, енциклопедія найунікальніша, де зібрано й любовно збережено винятково цінні скарби -зразки народної хореографії” [2].
   У статті “Думки і поради” П. Вірський висловлювався: “Не всі колективи зберігають чистоту української хореографії. Ми, звичайно, не хочемо сказати, що композиція й рухи національних танців не повинні розвиватися, вони, як і мистецтво в цілому, постійно перебувають у процесі руху, розвитку, удосконалення... У хороших традиціях українського танцю - такі технічно складні рухи, як “повзунець”, різноманітні присядки, обертання в присядці та в повітрі, стрибки, повороти. Однак користуватися ними слід так, щоб вони були природною кульмінацією танцю, а не “стороннім тілом”, зовсім не пов'язаним із його розвитком і характером” [5].
   Публікуючи відгуки на концерти ансамблю газети різних країн світу одностайно писали про майстерність “трупи П. Вірського”, яка, на їхню думку, “не має собі рівних”, є “вищим ступенем досконалості в мистецтві” [35].
   “П. Вірський є видатним балетмейстером світу, який вміє настільки цікаво театралізувати фольклор, що вливає радість творчості в серця глядачів” [42].
   В'єтнамська газета “Вісті Хайфона” писала: “У всіх номерах програми ми ясно відчуваємо життя народу України. У цих барвистих, простих, ясних хореографічних образах ми побачили глибину душі українського народу, ми не можемо не захоплюватися тим, що до збирання й обробки народних танців митці хореографічного мистецтва України виявляють серйозне й турботливе ставлення, ми відчули, що кожний номер програми - це душа українського народу” [29].
   В англійській газеті “Манчестер Гардіан” критик відмічав: “Те, що відбувалося вчора в Альберт-холі, можна по-справжньому назвати козачою атакою, якою українські артисти завоювали публіку. Ці молоді радянські артисти по праву зайняли провідне місце серед найкращих танцюристів світу” [37].
   “Таку виставу неможливо рецензувати, за неї можна тільки дякувати - усе плід справжнього артистичного таланту, де немає місця дешевим ефектам”, - писала газета “Дейлі Міррор” [35].
   Критик французької газети “Юманіте” писав: “Зачарована, захоплена, наелектризована публіка влаштувала танцюристам України тріумфальний прийом, який довів її справжнє захоплення ними” [31].
   Перуанська газета “Ультіма ора” дала такий відгук на виступ українських артистів: “Аси танцювального мистецтва - еталон краси й грації... Кращого бути не може” [50].
   “Поєднуючи в собі витонченість і гнучкість, ліризм, силу і ніжність, гумор і хореографічну майстерність, українські танцюристи донесли до глядача основну ідею вистави: показали в окремих номерах різні сторони глибокого національного народного мистецтва, високорозвинених традицій і культури, відроджених так легко, і природно” [48].
   Французька газета “Міді Лібр” наголошувала, що “П. Вірський не замикається в межі фольклору у вузькому розумінні слова. Багаті українські традиції для нього - це тільки основа, від якої починається злет балетмейстерської творчості, який відкриває нам чудесний світ, гармонійний і досі невідомий, - це вищий ступінь досконалості в мистецтві” [43].
   “Парізьєн Лібр” відмічала, що П. Вірський доклав багато зусиль для того, щоб зробити цікавий репертуар ансамблю. Народний танець став у нього тим загальнолюдським словником, яким користується мистецтво, що прагне до найбільш експресивного виразу” [44].
   Французька газета “Монд” писала: “При необхідній театральній стилізації фольклорного танцю Вірський сміливо й широко відчиняє навстіж двері доброму смаку, для розвитку якого так багато зробили свого часу Дягілев, Бакот і Гончарова. Не зраджуючи народних традицій при нестримних веселощах і святковості, які панують на сцені, ансамбль зумів зв'язати складні, віртуозні па з тонким естетичним смаком” [45].
   Виступи ансамблю танцю України спростували сумніви критиків газети “Фігаро” про те, що “народний балет ще здатний привабити публіку, можна було б побоюватися, що цей вид мистецтва вижив себе. Балет українських танцюристів довів протилежне. Хореографу П. Вірському вдалося показати різносторонній, повний гумору яскравий спектакль” [28].
   Англійська газета “Тайме” підкреслювала: “У Радянському Союзі все ще живі традиції народного мистецтва різних національностей, ми ж у Англії забули про наше народне мистецтво... У Радянському Союзі не бояться використовувати народний танець як матеріал для театральної вистави, ми ж обмежуємося любительським виконанням фольклору, наші професіонали бояться, що їх можуть звинуватити у фальсифікації. В українському колективі явно немає такого побоювання” [30].
   У той же час французька газета “Міді Лібр” також писала, що “у Радянському Союзі живуть різноманітні традиції народного мистецтва. Танцюристи наповнюють свої народні танці драматичним змістом, зберігаючи при цьому їхню оригінальність, тоді як ми боїмося показувати своє національне народне мистецтво, щоб нас не звинуватили в захопленні старовиною” [32].
   “Треба було б брати приклад з цього колективу й зробити, нарешті, спробу створити свій балет народного танцю Франції”, - підкреслював паризький театральний критик Гі Діпон [32].
   Відгуки преси свідчили про те, що не тільки віртуозна техніка захоплювала глядачів. “У барвистих картинках українського життя перед нами проходять одна за одною сценки: це вмілі “Рукодільниці”, войовничі “Запорожці”, поетичні дівчата, потішні “Ляльки”. Вистава закінчується надзвичайним “Гопаком”, залучаючи всіх присутніх у радісний вихор веселощів” [46].
   Рецензент американського журналу “Сатердей Ревю” відзначав високий професіональний рівень ансамблю: “Хореографічна техніка, розроблена на основі народних танців, не має нічого спільного зі звичайним любительством. Це результат серйозної режисерської роботи, глибокої й детальної продуманості” [40].
   Театральний критик “Нью-Йорк тайме” Д. Мартін погоджувався з колегою: “П. Вірськии черпає матеріал винятково з народу і перетворює його на театральне видовище частково засобами професіонального навченого академічного балету, а частково за допомогою свого власного артистичного сприйняття і таланту хореографа” [38].
   Газета “Нью-Йорк Міррор” на той час змушена була визнати, що “перед нами танцював народ, який бачив у мистецтві природне продовження свого життя, сповненого нестриманої радості, боротьби, мрії й праці. Так може танцювати тільки вільний і щасливий народ” [42].
   Відпрацьованість програми, професійна злагодженість і точність виконання вражала глядачів: “Ці паралелі, косі, криві лінії, ці розходження й сходження, ці хороводи, спіралі, вихори виконуються з такою впевненістю, яку дає лише тривала цілеспрямована робота” [53].
   Артисти ансамблю “створюють враження, що за цією легкістю немає важкої праці. Це найкращий у мистецтві результат, до якого може прагнути артист”, - писала канадська газета “Торонто Дейлі Стар” [39].
   “Парі - прес” у Франції констатувала: “Кожна з наших шкіл класичного балету могла б багато чого навчитися у цих молодих народних танцюристів” [47].
   Але були на той час провокації і з боку преси. У 1968 році в газеті “Правда України” вийшла стаття, де наголошувалося, що одна паризька газета перед приїздом українських артистів написала: “Париж готується зустрічати офіційний ансамбль Червоної Армії, перевдягнений в “козаків України”. Це колектив, сформований із солдатів козацького полку”. Автор піддавав сумніву: “Чи підуть французи аплодувати цьому загону Червоної Армії, керованому радянською поліцією?” [18]. Але справжнє мистецтво не має кордонів - французи не звернули уваги на такі заяви.
   У тому ж 1968 році в Іспанії, після тріумфального концерту ансамблю, на сцену за куліси вийшов у захваті від побаченого О. Скорцені й з подякою подав руку П. Вірському П. Вірськии не встиг зрозуміти хто перед ним, і відповів на привітання. Миттєво преса підхопила цю подію та ще й фотографія, на якій радянський керівник вітається з фашистом, з'явилася в газеті. У зв'язку з цим випадком ансамбль чотири роки не виїжджав за кордон.
   Реакційна частина емігрантів на заході час від часу намагалася зривати концерти, мітингувала перед початком.
   Провокації були й іншого характеру, наприклад, у 1974 році ансамбль під керівництвом П. Вірського повинен був виступити з концертами на Кубі, але костюми зумисне відправили в Перу. У цей час у Гавані працював канадський балет із Вінніпегу... Але Державний академічний ансамбль танцю України таки відпрацював концерти пізніше, і з великим успіхом.
   “Ці українські танці мають одну особливість - доходити до серця всіх тих, хто їх дивиться... Україна танцює і ніби несе нам чистоту і радість світла”, - так у захваті писала бельгійська газета “Драпо руж” у 1969 році [54].
   Виступи українських артистів були завжди зразком високого мистецтва. Канадська газета “Едмонтон Джорнел” відмічала: “Порівняно із цими чудовими барвистими українськими народними танцями “твіст” та інші здаються призначеними тільки для інвалідів” [41].
   У статті “Визнання високої майстерності” у 1974 році аргентинська газета “Нуєстра” підкреслювала, що виступ українського ансамблю - “видовище, яке не можна описати, воно приголомшує своєю колоритністю, вражає грацією й пластичністю виконання” [47].
   Великою подією в культурному житті Венесуели став виступ Державного заслуженого академічного ансамблю танцю Української СРСР. Десятки тисяч глядачів захоплено приймали українських танцюристів. У розмові з особистим кореспондентом газети “Известий” Н. Гаврюшенко 11 травня 1974 року художній керівник ансамблю, народний артист СРСР П. Вірський сказав: “Це наш другий приїзд до Венесуели за останні декілька років і, що важливо, інтерес до нашого народного самобутнього мистецтва постійно зростає, воно набирає все більше прихильників, служить зміцненню дружби, а також взаєморозумінню” [59].У травні 1974 р. кореспондент ТАСС В. Ласкарьов передає: “Враження, що ці парубки й дівчата народилися для того, щоб танцювати, і роблять вони це тому, що інакше не можуть, інакше якщо зупиняться, їхнє життя не буде зовсім мати цензу". Мексиканські мистецтвознавці із задоволенням відмічали великий вплив українських танцюристів ансамблю на мистецтво Мексики: “Завдяки їм у нас народився національний фольклорний балет, - дуже цікавий колектив”, - писала газета. У статті “ Virtuosis alegria є cor” підкреслювалася витончена манера артистів ансамблю: “Динамічні, темпові танці з високою технікою й віртуозністю” [56].
   Преса країни неодноразово писала про неперевершене мистецтво видатного українського балетмейстера П.Вірського і його неоціненний внесок у розвиток української народно-сценічної хореографії. В Українській музичній газеті за 1995 рік заслужений журналіст України В. Корнійчук, автор статті “Новатору українського народного танцю” писав про ювілейний концерт на честь 90-річчя з дня народження П. Вірського. У своїй промові перед концертом доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, член Міжнародної Академії Танцю Ю. Станішевський виголосив: “П. Вірський - видатний майстер хореографії, режисер-постановник і новатор українського народного танцю, котрий заснував не лише унікальний танцювальний колектив, а й уславив Україну високим мистецтвом на всіх континентах” [13].
   Багато років Ю. Станішевський спостерігає за творчою роботою ансамблю. Про індивідуальний і глибоко оригінальний, новаторський напрям у сучасній світовій хореографії в одній із глав своєї праці “З народних джерел пише: “Образне танцювальне мистецтво Вірського завжди несподіване і яскраве”. Його статті, пов'язані з життям ансамблю, постійно виходять у різних виданнях: “Розквіт українського балету”, “Український радянський балет”, “Танцювальне мистецтво”. У статті “Геній українського танцю” Ю. Станішевський підкреслює геніальність українського балетмейстера. Велике значення для історії теорії і практики хореографії має книга Ю. Стані шевського “П.П. Вірський” [20] та остання праця “Український балетний театр”.
   Серед ґрунтовних праць слід відзначити книгу Г. Боримської “Самоцвіти українського танцю” [3]. В ній постає особистість П. Вірського, який зробив певний внесок у популяризацію української культури не тільки на Батьківщині, а й далеко за її межами.
   Автор посібника “Гармонія танцю” А. Кривохижа, спираючись на творчість П. Вірського, акцентує увагу на тому, що “П. Вірський удосконалив театральні танці, утверджуючи жанровість та форму української народно-сценічної хореографії” [14; 72].
   У газеті “Культура і життя” вийшла стаття лауреата літературно-мистецької премії ім. Нечуя-Левицького В. Бурбана “Світ у полоні українського танцю”, присвячена 100-річчю з дня народження балетмейстера, де досліджується життя й творчість українського хореографа Павла Вірського, який був професіоналом, відтворив стихію танцю на підмостках сучасної сцени, який стверджував, що “українці народжуються з танцем у крові” [4].
   Спостереження за творчістю П.П. Вірського, подіями у формуванні нового жанру ансамблю танцю, особистістю П. Вірського як балетмейстера, який своєю діяльністю зумовив розвиток народно-сценічної хореографії України - усе це фіксується історичною пам'яттю. У людей ніколи не згасне зацікавленість історією. Зберігаючи зразки хореографії, разом із тим і пам'ять про видатних митців сцени, ми перевіряємо себе на професіональність як артиста, як балетмейстера, перевіряємо самих себе, нехай це трохи патетично, на вартістність звання українця, представника великого народу.

1. Балет: Энциклопедия /Гл. ред. Ю.Н. Григорович. —М.: Советская энциклопедия. -М., 1981. - 465 с;
2. БибикВ. Обаяние подлинного искусства//Красное знамя. -1968. 10 апр.;
3. Боримська Г. Самоцвіти українського танцю. - К.: Мистецтво, 1971;
4. БурбанВ. Світ у полоні українського танцю: 25 лютого 2005 року виповнилося 100 років з Дня народження П. Вірського - геніального українського хореографа //Культура і життя. -2005. - № 6-8;
5. Вірський П. Думки і поради. - К: Мистецтво, 1960. - № 3. —С. 15;
6. Вірський П. У вихорі танцю. - К: Мистецтво, 1978-1982. Bun. 1;
7. Вірський П. Секреты творчества // Советская культура. - 1969. - 24 мая;
8. Герасимчук Р. Ансамбль танцю УРСР. - К.: Мистецтво, 1958. -19 с.-М 6;
9. Довженко В. Велике мистецтво //Радянська Україна, 18 жовтня, 1960;
10. “Запорожець за Дунаєм”. - С 41-42;
11. Ивинг В. Государственный ансамбль народного танца УССР // Советское искусство. - 1938. - 14 янв.;
12. Керженцев П. Итоги украинской декады //Правда. - 22 марта. - 1936;
13. Корнійчук В. Новатору українського народного танцю - 90// Укр. муз. газета. -1995. —№ 1;
14. Кривохижа А. Гармонія танцю. Методичний посібник із викладання курсу “Мистецтво балетмейстера”. -Кіровоград, 2003. - 11 с;
15. Литвиненко В. Зразки народної хореографії. -К, 2007;
16. Николаев П. Многоцветный венок //Кузнецкий рабочий. -1970. - 2 июня;
17. Посадов А. Державний ансамбль народного танцю //Вісті. -1937. -2 грудня;
18. Правда України. - 1967. - 12 березня;
19. Семенов К. Вечер украинского искусства // Советское искусство. -1936. -23 марта;
20. Станішевський Ю. П. Вірський. -К, 1962.-С. 10-11, 14, 28-164;
21. Станішевський Ю. Окриленні генієм Павла Вірського //Музика. -1997. —№ 10/11. - С. 26-28;
22. Станішевський Ю. Геній українського танцю: (П. Вірський) // Урядовий кур 'єр. - 2005. -№ 37.-С 8-9;
23. Турчак С Велике мистецтво //Радянська Україна. -1970. -12 листопада;
24. Туркевич В. Хореографічне мистецтво у персоналіях. -К, 1999;
25. ХубовГ Український ансамбль танцю //Радянська Україна. -1938. - 11 квітня;
26. Шереметьевская Н. Танец на эстраде. -М.: Искусство, 1985;
27. ЭлъяшН. Талантливый коллектив// Труд. 1961. - 7апреля;
28. “Фігаро” (Франція), 21.02 1952;
29. “Вісті з Хайфона” (В'єтнам), 19.09. 1956;
30. “Тайме” (Англія), 16.03.1958;
31. “Юманіте” (Франція), 01.04. 1959;
32. “Міді Лібр” (Франція), 01.03. 1959;
33. “Нувель літер ер” (Франція), 05.03.1959;
34. “Дейлі експрес” (Англія), 20.09.1961;
35. “Дейлі міррор” (Англія), 10.101961;36. “Дзенник Лодзи” (Польща), 1961;
37. “Манчестергардіан” (Англія), 17.021961;
38. “Нью-Йорк тайме” (США), 15.02.1962;
39. “ТоронтоДейлі Стар” (Канада), 26.05 1962;
40. “Сатердей Ревю” (США), 05. 1962;
41. “Едмонтон Джорнел” (Канада), 13.12.1962;
42. “ Фігаро літерер” (Франція), 07. 03. 1964;
43. “МідіЛібр” (Франція), 27.02 1964;
44. “Парізьєн Лібр” (Франція), 08 04. 1964;
45. “Монд” (Франція), 17.04. 1964;
46. “Франц суєр” (Франція), 14.04. 1964;
47. “Парі прес” (Франція), 18-19. 10. 1964;
48. “Юманіте” (Франція), 01.14.1964;
49. “Ла вос” (Аргентіна), 1965;
50. “Ультима ора” (Перу), 20. 09.1965;
51. “Вашінгтон пост” (США), 21.11. 1966;
52. “Нью-Йорк Міррор” (США), 12.02 1966;
53. “Нувель літерер” (Франція), 24.10.1968;
54. “Драпоруж” (Бельгія), 10.11. 1969;
55. “Ель Алькасар” (Іспанія), 1969;
56. “Лє Монде”, 17-20.05. 1974;
57. “Нуєстра” (Аргентина), 25.07.1974;
58. ТАСС (Мехіко), 16.03. 1974;
59. ТАСС (Венесуела), 11.05. 1974;
60. “Джорнале” (Італія), 1975.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com