www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Формування початкової музичної освіти як чинник музичної культури донецького регіону (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Формування початкової музичної освіти як чинник музичної культури донецького регіону (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Гердова Т.С.
здобувач Інституту мистецтвознавства, фольклористики
та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

ФОРМУВАННЯ ПОЧАТКОВОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИК МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ (КІНЕЦЬ XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

   Актуальність обраної теми визначена місцем і значенням музичної культури і музичної освіти у процесах духовного відродження української нації. Об'єктом дослідження є початкова музична освіта в Донбасі, предметом - діяльність приватних та державних музичних шкіл указаного регіону кінця ХГХ - першої третини XX ст. Метою статті стало висвітлення початкових форм музичної освіти в одному з регіонів України та їх функцій у музичній культурі Донбасу кінця XIX - початку XX ст. Новизна роботи полягає в оприлюдненні нового фактичного матеріалу, в систематизації музично-освітніх форм та у з'ясуванні ролі початкової музичної освіти у культурному просторі Донеччини цього часу.
   Важливою тенденцією розвитку культури Донбасу кінця XIX - початку XX ст. була професіоналізація всіх напрямів мистецького життя. Для однієї з його складових - музичної освіти - цей час став насиченим і багатим на зрушення. У даний історичний період відбувається становлення організованих форм музичної освіти - різноманітних музичних класів, курсів, шкіл та музичного училища (1926 p.). Пройдений великий шлях став можливим завдяки реальним передумовам розвитку спеціальної музичної освіти, що склалися в Донбасі на початок XX ст. Такими були: діяльність аматорських творчих об'єднань, потяг до музичного мистецтва широкого загалу, акумулювання в ньому творчого потенціалу, досить активне концертно-виконавське життя краю, накопичення музично-педагогічного досвіду місцевих викладачів. Важливими чинниками розвитку музичної освіти краю були діяльність Імператорського Російського музичного товариства (ГРМТ) в регіоні та суспільна престижність багатогранного виховання особистості.
   Завдяки зацікавленості широких громадських кіл питання музичної освіти широко висвітлювалися місцевою пресою ще з кінця ХІХ ст. їм відводилося певне місце на сторінках таких періодичних видань як „Донецкая жизнь" (Луганськ); „Екатеринославские губернские ведомости", „Днепровская молва", "Приазовский край", "Южная заря" (Катеринослав); „Бердянское эхо" (Бердянск); „Приазовская речь"; „Степь" (Маріуполь) та ін.
   Важливим етапом розвитку спеціальної музичної освіти Донбасу була приватна музична практика. Більша частина відомостей про діяльність окремих приватних викладачів музики у регіоні стосується вже початку XX ст. Найчисельніші оголошення про навчання грі на фортепіано, але були пропозиції про опанування іншими інструментами: скрипкою, віолончеллю, мандоліною, гармонню, а також вокалом. Автори багатьох оголошень не обмежуються одним видом музичних занять. Деякі музиканти пропонують допомогу в опануванні грою на цілій низці споріднених інструментів [5]. Наведений перелік інструментів, якими пропонувалося оволодіти, та відповідний навчальний репертуар свідчать про європейський напрям розвитку музичної освіти на Донеччині.
   Особливу увагу заслуговують пропозиції занять з таких вузько спеціальних дисциплін як сольфеджіо, теорія музики, гармонія, і, навіть, інструментовка. Тож можна зауважити, що і у приватній музичній практиці з'являються паростки становлення майбутнього науково-теоретичного музикознавства, а практична підготовка учнів отримує певну теоретичну базу. Це ще не свідчить про якісно новий рівень освіти, бо пропозиції музично-теоретичних знань були поодинокими і засвоєння їх не вважалося за обов'язкове. Але в той же час наявність попиту на цей комплекс музичних знань свідчить про зростання серйозного ставлення до мистецьких занять серед бажаючих навчатися музиці.
   Показником потягу до професіонального засвоєння музичних знань видаються пропозиції приватних викладачів щодо підготовки на вищий курс консерваторії. Тож можна вважати, що на кінець XIX ст. у регіоні була вже достатня кількість учнів, здатних претендувати на вищий курс, а також і відповідна кількість вчителів, здатних здійснити це завдання. Згадані педагогічні сили Донбасу, хоча й були розрізнені, але вже складали творчий потенціал систематизованої музичної освіти середньої ланки.
   Професіоналізації музичного навчання також сприяло розповсюджене у регіоні поєднання педагогічної та концертно-виконавської діяльності місцевими приватними викладачами. Вона представлена різними видами музикування. Це і сольне виконавство, і камерно-ансамблеве, і, навіть, пропозиція виступати як концертмейстера: „Свободный художник А.Д. Ханцин, окончившая Петроградскую консерваторию, дает уроки музыки (рояль), готовит в консерваторию и аккомпанирует" [3].
   Висвітлення музичних подій у пресі, інтенсивне концертне життя, яким опікувалося ІРМТ, приватна педагогічна практика музикантів-фахівців - все це підготувало грунт для цілеспрямованого розвитку музичної освіти у регіоні. Накопичення педагогічного та виконавського потенціалу у приватній музичній практиці було настільки значним, що наприкінці 90-х pp. ХГХ ст з'явились умови для більш організованих форм навчання музиці- приватних музичних шкіл, курсів, класів. Звичайно, більшість подібних починань відзначено у губернському центрі, проте й повітові містечка краю не стояли осторонь. Із найбільших культурних центрів досліджуваного регіону треба відзначити Луганськ та Маріуполь. Найбільш відомим у цих містах були приватні музичні школи І. Зібади у Луганську та Л. Каневського у Маріуполі.
   Луганську музичну школу І. Зібади було засновано у 1904 р. [7; 363-364]. Для місцевої публіки це була подія вельми яскрава. Спочатку музична школа в Луганську була невеликою - в ній працювало всього шість викладачів. Творча діяльність педагогічного колективу мала музично-просвітницьку спрямованість. У численних концертах викладачі разом зі своїми вихованцями знайомили луганських слухачів з кращими зразками світової музичної культури, розвивали їх художній смак. Окрім збірних концертів, відбувались і сольні (наприклад, Д. Левитова). Популярною формою розповсюдження музичних знань (крім безпосередніх занять з учнями та концертів) були лекції, що супроводжувалися також концертними виступами. Часто такі заходи були монотематичними і присвячувалися творчості видатних музикантів.
   Для такого невеликого містечка, яким був Луганськ, музична школа І. Зібади відігравала роль своєрідного осередку культурного життя. Про творчу активність цього навчального закладу свідчить той факт, що концерти, організовані школою, не були поодинокими, а часто переростали в цикли. Так, у сезоні 1904 - 1905 pp. було проведено цикл камерних вечорів [7; 363-364]. За свідченням преси, восьме камерне зібрання цієї школи у 1905 р. було присвячено творчості А. Рубінштейна. У концерті були виконані: Соната ор.18 для віолончелі та фортепіано, твори ор. 44 № 1 для скрипки, Баркарола для віолончелі, тріо ор. 55 № 2. Програми шкільних концертів та виконавських виступів педагогів здебільшого складалися із творів західноєвропейських та російських авторів і відзначалися художнім смаком та вибагливістю. Просвітницька діяльність представників музичної школи І. Зібади (м. Луганськ) мала великий вплив на формування ціннісних критеріїв та художнього кругозору мешканців міста.
   Ще більший громадський резонанс мала діяльність Маріупольської музичної школи Л. Каневського, заснованої у 1909 р. Того ж року почало функціонувати Маріупольське товариство аматорів при цій музичній школі [13]. Школа вела підготовку за програмами консерваторій, і після закінчення навчання випускники отримували свідоцтва. У школі викладалися: рояль, спів, скрипка, теорія музики, сольфеджіо, диктант, гармонія. У викладанні фортепіанної гри та теоретичних дисциплін необхідно відзначити вплив німецької (мюнхенської) та російської (петербурзької) мистецьких шкіл через концертний і навчальний репертуар та творчі контакти місцевих музикантів. Завдяки високому рівню вимог, випускники школи отримували достатньо серйозну підготовку. Про це свідчать факти продовження деякими випускниками школи навчання в консерваторіях або участі в численних концертах поряд зі своїми викладачами. Узагалі, виступи в одному концертному вечорі викладачів разом з учнями були вельми популярними. Окрім прикладу власної участі педагогів у концертному житті, як позитивний факт треба відзначити їх бажання і спроможність віддати особисту майстерність безкорисливій справі музичного мистецтва.
   Узагалі, концертно-виконавська практика у регіоні, як правило, здійснювалася і організовувалася музичними школами. У певному розумінні школа взяла на себе функції відсутньої у місті концертної організації. Звичайно, повністю забезпечити потребу слухацької аудиторії тільки силами школи видавалося неможливим, адже, в першу чергу, це був навчальний заклад. Тому на запрошення, наприклад, директора школи Л. Каневського (м. Маріуполь) для участі у концертах часто приїжджали катеринославські музиканти і, навіть, видатні артисти зі світовим ім'ям. У більшості це були інструменталісти: скрипалі, віолончелісти, піаністи. Часто для участі у концертах запрошувались також і столичні артисти. Наприклад, у 1913 р. до Маріуполя з концертами приїздив Л. Ауер. Скрипаль виконав твори Ф. Мендельсона, Г. Венявського, Ф. Шопена, В. Моцарта [8; 421]. Іноді місцеві музиканти співпрацювали з видатними гастролерами. Так, директор Маріупольської музичної школи піаніст Л. Каневський виступав з Л. Ауером як концертмейстер. Творча співпраця двох музикантів була досить плідною і тривалою. Відомо, щоу 1915 р. вони організували велике концертне турне по провінційних містах Росії [8; 421].
   Прихильники класичної музики у багатьох містах Донбасу з вдячністю відвідували концерти музичних шкіл. Слухачі та місцеві рецензенти були спроможні оцінити професійну майстерність виконавців: "Талантливое исполнение преподавателей школы г-жи Фишберг и гг. Зибады и Фишберг сопровождалось обычным громадным успехом" [7; 363-364].
   У деяких містах функціонувало декілька приватних шкіл. Так, наприклад, у тому ж Луганську існували школи РІ. Зендер та С.А. Карпачевської; у Маріуполі, окрім школи Л.Р Каневського, існували музичні курси І.І. Макарської [11; 217]. Менше відомостей збереглося про музичні школи Бахмута. Але й у цьому невеликому містечку, окрім згаданої школи, існували музичні курси, засновані А.Д. Мерейнес, вихованкою Віденської консерваторії, і перелік навчальних предметів тут нічим не поступався, наприклад, музичній школі Л.Р. Каневського [2; л. 1-2].
   Деякі музичні школи (зокрема, С.А. Карпачевської) були затверджені Міністерством внутрішніх справ. Подібне затвердження дозволяє припустити, що музичні школи вже могли мати єдину програму навчання. Використання такої основи є свідченням елементів системності в музичній освіті, набуття музично-освітянською справою регіону певного професійного рівня [2; л. 1-2]. Але наскільки ретельно витримувалися міністерські настанови - невідомо.
   Показником професіоналізації музичної освіти можна вважати наявність документального підтвердження фахової освіти. Місцеві мешканці велике значення надавали диплому викладачів, який підтверджував певний рівень педагогічної та виконавської майстерності [6]. Більшість музичних шкіл Донбасу -Р.І. Зендер, І. Зібади, С.А. Карпачевської (Луганськ), Л.Р. Каневського (Маріуполь) та ін. - надавали своїм вихованцям свідоцтва про отриману музичну освіту. З цього можна зробити наступні висновки. По-перше, документ був необхідним для тих, хто планував продовжити навчання в інших професійних закладах. Це є побіжним свідченням рівня вже наданої освіти. По-друге, свідоцтво могло знадобитися тим, хто збирався розпочати власну музично-педагогічну практику, тобто вихованці шкіл потенційно були спроможні здійснювати таку діяльність. По-третє, наданням свідоцтва школа визнавала свою роботу з виховання музичної молоді і готовність нести відповідальність за рівень наданої підготовки.
   Окрім педагогічної та виконавської діяльності, деякі викладачі приватних музичних шкіл пробували свої сили і у композиції. Прикладом цього може слугувати Я. Карпачевський (Луганськ) [4]. Подібні паростки музичної творчості закладали підвалини майбутньої композиторської спільноти регіону.
   Музично-освітня діяльність усіх учасників цього процесу потребувала достатньої кількості фахівців. Поступово музичний простір Донбасу заповнювався прибулими та певною кількістю місцевих фахівців. За даними тогочасних видань, кожне з невеликих містечок Донеччини мало певну кількість музикантів різних фахів. Наприклад, 1914 р. у Маріуполі працювало декілька піаністів та скрипалів, тромбоніст (С. Замуравкін); діяла музична школа, де працювали, окрім інструменталістів, і теоретик, і викладач історії музики. У місті був, навіть, композитор (Е. Добровольський) та улаштовувач концертів [12]. Організаційний бік музичного процессу забезпечувала діяльність чотирьох концертних залів (Т. Уварова, братів Яковенко, Клубу прикажчиків та міського саду), трьох музичних магазинів.У Луганську того ж року працював, навіть, такий рідкісний фахівець як виконавець на корнеті (М. Пергаменщик), аж три композитори (Г. Давидович, Я. Карпачевський, Е. Немковський). Функціонувало чотири музичні школи, пуять концертних залів та три улаштовувачі концертів, десять музичних магазинів (один з них - прямо при Юр'ївському заводі в селищі Олексіївський), чотири міських настроювачі [12].
   У наймолодшому містечку Донецького регіону - Юзівці - музичне життя перебувало майже на рівні Луганську. У місті хоча і не було власних композиторів та „музичних письменників", але працювали виняткові фахівці - флейтист (Г. Гутін) та корнетист (М. Іоельс). Чотири концертних зали чекали на своїх слухачів, для яких влаштовували концерти організатори С. Самойлович та Я. Цехновицер. Налічувалося вісім музичних магазинів, працювало два настроювачі [12].
   Найменше відомостей ми маємо про облаштування музичного життя в Бахмуті. З упевненістю можна сказати, що тут функціонувало два концертних зали (Народного дому та Комерційного клубу) та два музичних магазини („Ехо" та І.P. Гріхілеса). Невідомо, чи були на той час в Бахмуті композитори та організатори концертів.
   Навіть при побіжному погляді на музичне життя міст регіону можна побачити майже повну відсутність музикантів-теоретиків. Іноді у складі викладачів музичних шкіл зустрічаються прізвища викладачів теоретичних дисциплін. Але найчастіше їх функції брав на себе хтось з інструменталістів. Тож у музичній практиці регіону теоретичне музикознання дещо відставало від виконавських спеціальностей. „Музичні письменники" - як називає музичних критиків укладач „Довідника" - теж не згадуються по містах Донецького регіону (для порівняння: в повітовому місті Таврійської губернії - Мелітополі - на той же 1914 р. їх працювало аж чотири: у газетах „Мелитопольский листок", „Новости юга", „Южные ведомости," „Южная речь") [12].
   Проте не треба перебільшувати значення у музично-культурному процесі Донбасу ні приватних викладачів музики, ні приватних навчальних закладів. Останні були невеликими (до 50-ти учнів). Пізніше (20-ті pp. XX ст.) набір поступово зріс. Наприклад, у 1924 р. контингент учнів однієї з луганських шкіл виріс до 183-х осіб [10]. Музичні школи дбайливо зберігали кращі традиції і викладацькі кадри, що ці традиції створювали. Ще і у 70-ті pp. XX ст. в Луганську продовжувала працювати М.О. Гаммерштейн, яка колись отримала трудову книжку за № 1 [10].
   Неможливо точно встановити на сьогодні, як в перші пореволюційні роки процес загальної уніфікації відобразився на стані приватної музичної освіти: чи продовжували функціонувати приватні навчальні заклади у регіоні, чи вони теж були одержавлені. У цілому, в музичних школах як на початку XX ст., так і в післяреволюційний час, здійснювався курс на професійне оволодіння музичним мистецтвом, на виховання майбутнього музиканта-художника.
   Найбільша активність у виникненні музичних шкіл у регіоні спостерігається впродовж 20-х pp. XX ст. Поряд з відкриттям нових музичних навчальних закладів, планувалося і збільшення кожного з них завдяки збільшенню учнівського контингенту. Наприклад, Президія Луганського обласного партійного бюро поставила перед Луганською музичною школою достатньо високі завдання: „ ... и постановка (обучения.- Т.Г.) должна быть такова, чтобы обучающиеся были вполне подготовлены к продолжению образования в консерватории" [9; 8]
   Новий поштовх до становлення музична освіта Донеччини отримала з відкриттям у 1920 р. в Бахмуті при Відділі народної освіти державної музичної школи (проіснувала до 1922 p.). Організував її з групою викладачів І.С. Ротенберг Фігура І.С. Ротенберга є показовою для подальшого розвитку музичної освіти Донбасу та оформлення її як мистецької регіональної школи. Важливість внеску І.С. Ротенберга, як фахівця, полягала у започаткуванні того напряму діяльності майбутньої мистецької школи регіону, який до цього був відсутній у місцевому музичному середовищі: значною частиною його творчого доробку була наукова робота. Перу І.С. Ротенберга належать не тільки статті про музику, доповіді, але й навчальні підручники (наприклад, з гармонії) та ін. [1; лл. 1-2]. Осмислення музичних та виконавських проблем на теоретичному рівні викладачем рядової музичної школи того часу - нове явище в культурі та музичній освіті краю.
   Загальнодержавний курс на залучення найширших мас до мистецтва, формування культурно-освітніх потреб населення, відкриття нових дитячих музичних шкіл - все це створило нову культурно-освітню ситуацію, в якій чітко сформованою постала потреба змін в організації музичної освіти. Необхідність створення наступної ланки музичної освіти в регіоні визріла. її реалізація була тим більше невідворотною, що спрямованість творчої енергії електорату збігалася з проголошеним державним курсом на оволодіння скарбами світового мистецтва. Дія двох односпрямованих векторів мала результатом створення в середині 20-х pp. XX ст. в Донецькому регіоні музичного училища - середньої ланки музичної освіти. Із започаткуванням такого навчального закладу в музичній культурі краю відбулися якісні зміни - розпочався наступний етап професіоналізації.Таким чином, провідною ланкою у формуванні професійного рівня музичної культури регіону у зазначений період була приватна початкова музична освіта. Зрушення в цій сфері характеризуються переходом від стихійних до організованих форм музичної освіти та зростанням питомої ваги професійних музикантів порівняно з аматорськими силами у культурному просторі Донеччини. З кінця ХГХ - 20-х pp. XX ст. діяльність музичних шкіл визначалася багатофункціональністю: ці навчальні заклади виконували роль не лише освітніх установ, але й своєрідних концертних організацій. Музичні школи стояли біля витоків композиторської творчості та музикознавства як науки в регіоні.
   Таким чином, на той час музичні школи відігравали функцію живильного середовища в розвитку провідних складових музичної культури регіону: освіти, виконавства, творчості, наукової музикознавчої думки. З часу відкриття музичного училища функція музичних шкіл змінилася. Тепер вони перестали бути єдиним музичним центром в населеному пункті та, в основному, обмежилися наданням початкової музичної освіти. Музичні школи посіли своє конкретне місце в системі осередків музичного життя регіону.

1. Артемовский Государственный музей. - 897/ДС 150: Ф. 10, on. 1, д.2, лл. 1-2.
2. Артемовский государственный музей. НВФ. 2048, Ф. 10, on. 8, д. З, лл. 1-2.
3. [Б. a.] // Луганский листок. -Луганск, 1916. -10 июля.
4. [Б. а.] // Луганский листок. -Луганск, 1916. - 3 декабря.
5. [Б. a.] // Мариупольская жизнь. -Мариуполь, 1917. - 31 января.
6. [Б. a.] // Мариупольское слово. -Мариуполь, 1917. 25 октября.
7. [Б. a.] // Русская музыкальная газета. - СПб., 1905. —№ 12.
8. [Б. а.] // Русская музыкальная газета. - СПб., 1913. —№ 15-16.
9. Бюллетень Донецкого губернского отдела ВСГ № бот 15.06.1923 г. -Д., 1923. -12 с.
10. БушенА. Александр Данилович Каменский: Очерк жизни и творчества /А. Бушен. -Л.: „ Сов. композитор ", 1982. -144 с.
11. Журналы очередных и чрезвычайных заседаний Мариупольской городской думы за 1905 г. -Мариуполь: типография Э.И. Гольдрина, 1905. - 532 с.
12. Музыкальный справочник. —М.: изд-во „Бетховенские студии", 1914. - 77с.
13. Центральний Державний Історичний Архів України. - Ф. 313, on. 2, № 2868.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com