www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Культурно-освітня діяльність у легіоні УСС (1914-1918 pp.)
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Культурно-освітня діяльність у легіоні УСС (1914-1918 pp.)

Башняк Л.І.
аспірантка
Київського національного університету культури і мистецтв

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ У ЛЕГІОНІ УСС (1914-1918 PP.)

   Феномен українських січових стрільців - це яскрава сторінка соціального руху не лише в контексті національно-визвольних змагань, але й помітне явище в культурному житті України першої чверті XX століття. З політичних мотивів воно було табуйоване до вивчення фактично протягом майже століття. Отже, не випадково зараз з'являється чимало праць, присвячених цій тематиці, тим більше, що діячі національно-визвольного руху “усусів” дали поштовх подальшому розвитку української культури у різних її напрямах: у музиці, літературі, образотворчому мистецтві, розвої театрального мистецтва. Серед студій, що з'явилися останніми роками, слід назвати працю М. Назаровича “Легіон Українських Січових Стрільців: ідея, формування, боротьба”, метою якої було вивчення зародження та формування національно-визвольного руху в історичному аспекті, статті Т. Кузьменка, що торкалися педагогічної та освітньої діяльності Українських січових стрільців на Наддніпрянщині та Волині, розвитку пісенного жанру [1].
   Показово, що діячі української культури, ставлячи перед собою завдання боротьби за незалежність України, ясно усвідомлювали необхідність культурно-просвітницької роботи серед людності, просвітництва задля формування почуття національної ідентичності серед українського населення, що на той час фактично було роздерте між двома великими імперіями - Австро-Угорською та Російською. Згадані публікації були присвячені переважно питанню формування організації. Пропонована стаття висвітлює культурно-освітню подвижницьку (бо поєднувалася з бойовими діями) працю січових стрільців, що була дуже різноплановою, з нашої точки зору, поки що недостатньо розкрита.
   Стрілецька творчість у галузі літератури і мистецтва, що зародилася, ідейно й організаційно оформилася та розгорнула активну плідну діяльність у добу національно-визвольних змагань українського народу 1914-1923 pp., увійшла важливою складовою в історію української культури першої половини XX століття. Творчі здобутки літераторів, художників, композиторів і театральних діячів культурно-мистецьких установ Легіону Українських Січових Стрільців та Галицької армії стали вагомим чинником збереження національної ідентичності народу, піднесення його свідомості, виховання високих морально-бойових якостей борців за незалежну і соборну Україну. Водночас вони наклали відбиток на подальший розвиток національної літератури, образотворчого і музичного мистецтва, а також театру. В умовах бездержавності вони надихали нові покоління творчих сил України на примноження скарбниці української культури.
   Вирішальне значення у цих процесах відіграло зародження, ідеологічне і національне оформлення на західноукраїнських землях січового стрілецтва. На його основі з початком Першої світової війни у серпні 1914 р. утворилася перша з часів Полтави добровольча українська військова формація - Легіон Українських Січових Стрільців під гаслами боротьби за незалежну соборну Україну. Він мав могутній інтелектуальний потенціал. За свідченням команданта Кошу УСС отамана Никифора Гірняка, який зробив потужний внесок у згуртування творчої інтелігенції та організації центру духовного життя Легіону, серед старшин і стрільців було 38 % інтелігенції - недавніх громадсько-політичних діячів, педагогів, письменників, художників, композиторів, акторів львівського українського театру „Руська бесіда", студентів і гімназистів [2].
   Вже на початку 1915 р. утворився центр духовного і культурного життя та горнило стрілецької многогранної творчості в Легіоні УСС - Пресова Кватира. Насамперед, у її складі зосередилася група молодих обдарованих письменників, поетів і публіцистів, творчі здобутки яких стали визначним надбанням української літератури. Найбільш відомими з них були А. Баб'юк (М. Ірчан), В. Бобинський, М. Голубець, Р. Купчинський, В. Кучабський, Л. Лепкий, А. Лотоцький, О. Назарук, М. Угрин-Безгрішний, Ю. Шкрумелякта ін. [3].
   З перших днів фронтового життя і діяльності січового стрілецтва вони намагалися осмислити й висвітлити його високу національно-патріотичну місію. Публікації стрілецьких літераторів були різними за жанрами: документальні нариси, оповідання, спогади, поезії, але тематично і концептуально їх поєднували непохитна віра в осягнення Україною незалежності, щира любов до свого народу і відданість справі боротьбі за його щасливе майбутнє. Саме ці думки і настрої викликала і підносила серед стрілецьких мас їх творчість. Отже, у літературній праці рельєфно проявлялася стрілецька політична визвольна ідеологія, національно-патріотична думка. Творчими зусиллями стрілецьких літераторів січовики знаходили відповідь на пекучі питання свого місця в історії національно-визвольних змагань.
   Ефективною була видавнича діяльність Пресової Кватири. Наявність творчих сил дозволила налагодити в Легіоні УСС власні періодичні видання, яких не мала жодна частина австрійської армії. Від 1915 р. побачили світ і широко розповсюджувалися серед січового стрілецтва часопис „Самохотник" („Доброволець"), поетичний журнал „Новініана", сатиричні журнали „Бомба" і „Самопал". Улітку того року зусиллями М. Угрина-Безгрішного та А.Лотоцького налагоджено випуск регулярного „Вісника Пресової Кватири" і згодом поважні, змістовні журнали-щомісячники „Шляхи" та „Червона Калина", де публікувалися нариси з бойового шляху Легіону, поетичні твори А. Баб'юка (М. Ірчана), О. Назарука, М. Заклинського, Ю. Шкрумеляка, Л.Лепкого та інших. Пізніше В. Бобинський і Л. Гец склали „Стрілецьку антологію", яка містила 36 літературних творів письменництва Легіону [4].
   Слід також відзначити вагомий внесок у стрілецьку літературу письменників-прозаїків і поетів, які хоч і не були в лавах Легіону УСС, але підтримували з ним тісні стосунки і своїми творами брали активну участь у його духовному житті. Це, насамперед, Іван Франко, Богдан Лепкий, Андрій Чайковський, Кирило Трильовський, Степан Чарнецький, Василь Пачовський, Михайло Рудницький та інші. Стрілецька тематика в різних формах була присутня, або домінувала в їхніх творах, як і у багатьох письменників, поетів міжвоєнного часу 1920-1930-х років. Це дозволяє зробити висновок, що стрілецька творчість не обмежується добою Легіону УСС чи Галицької армії, а є довготривалим процесом в українській літературі і мистецтві, який продовжується й сьогодні, про що свідчить, зокрема, твір сучасного львівського письменника, Героя України Романа Іваничука „Бо війна війною". Щоправда, тривалий час ця тематика була під забороною владних структур. Р Іваничук  став одним із перших, хто в середині 1980-х pp. звернувся до неї. Він розповідав, що в романі „ звертається до того матеріалу, до якого з цілком відомих причин не міг звернутися раніше: Перша світова війна, січові стрільці, двадцяті роки на Україні, репресії, соловецькі табори..." [5].У зародженні і розвитку образотворчого мистецтв, у тематичних напрямах і творчій спадщині стрілецьких художників Легіону УСС виразно проявляється роль Пресової Кватири. Саме у її складі заходами командування об'єдналися досвідчені і молоді талановиті митці Осип Курилас, Іван Іванець, Лев Гец, Юліан Буцманюк, Осип Сорохтей, Лев Лепкий та інші. Визнаним вчителем і наставником стрілецьких художників був 44-літній високоосвічений (закінчив Краківську академію мистецтв) і обдарований талантом Осип Курилас. Його роботи: батальні картини з історії бойового шляху Легіону УСС, безцінні для нащадків потрети старшин і стрільців (всього понад 200) та графічні малюнки, зокрема сатиричні, відзначалися високою майстерністю. 26 листопада 1918 р. виставку стрілецьких художників у Львові, серед яких було багато картин О. Куриласа, відвідав митрополит Андрей Шептицький, який високо оцінив творчі здобутки стрілецьких художників [6].
   Мистецькі твори художників Легіону УСС з історичного минулого України, бойового шляху Легіону УСС, а згодом Галицької армії, про героїчні подвиги січового стрілецтва в битвах за українську справу стали не лише безцінним документом епохи національно-визвольних змагань, але й скарбницею українського образотворчого мистецтва.
   Варто відзначити, що творчий діапазон стрілецьких художників доби визвольних змагань був надзвичайно широким - від графіки О. Куриласа, О. Сорохтея, Л. Лепкого, яка була у фронтових умовах найбільш доступною, до портретів і батальних картин О. Куриласа, І. Іванця, Ю. Буцманюка, Ю. Назарака. їхні твори, виконані на високому мистецькому рівні, несли в собі потужний ідейний заряд, яскраві вияви патріотизму. Відтак, вони стали взірцем і надихали нові покоління українських художників на продовження стрілецької національно-патріотичної тематики.
   Серед найбільш відомих митців нової генерації були Е. Козак, П. Ковжун, О. Кульчицька, О. Новаківський, П. Холодний, Г. Смольський та інші. їхні картини були сповнені любов'ю до січового стрілецтва, героїчного чину борців за волю України, постійно прикрашали мистецькі виставки міжвоєнних часів.
   Після остаточного встановлення радянської влади в західному регіоні, з середини 1940-х років вживалися усі методи з метою викреслити з народної пам'яті національно-визвольні змагання українського народу 1914-1923 pp. Саме тому за радянських часів твори стрілецьких художників були вилучені з експозицій музеїв. 1952 р. вандали XX століття за завданням партійних органів варварськи знищили сотні картин, серед них - 40 творів Осипа Куриласа часів його творчої праці в Легіоні УСС 1915-1918 pp. [7].
   Розглядаючи роль, місце і значення музичної творчості січового стрілецтва, що створила помітний напрям у подальшому розвитку українського музичного мистецтва, головний наголос слід зробити на основному жанрі - стрілецькій пісні, що стала в роки національно-визвольних змагань найвиразнішим духовним і мистецьким проявом патріотизму українського народу. Найбільший внесок у створенні і популяризації стрілецької пісні зробили обдаровані композитори і поети-пісенники М. Гайворонський, Р. Купчинський і Л. Лепкий. їх бойово-патріотичні, ліричні, жалібні, споріднені з народними, пісні зміцнювали бойовий дух стрілецтва в битвах за незалежність і соборність України, були надзвичайно популярними і розповсюдженими не лише серед вояків, але й серед широкого загалу українського суспільства.
   За змістом і призначенням стрілецькі пісні були: бойові-патріотичні з мотивами маршу, жалібні, любовні-ліричні і жартівливі. Багато з них творилися на хвилі національно-визвольної боротьби, під час бойових дій Легіону УСС. Вони будили глибокі почуття любові до Батьківщини й закликали до збройної боротьби за її незалежність та відбивали історичні події. Прикладом може служити пісня М. Гайворонського на слова Р. Купчинського „За рідний край":
   За рідний край, за нарід свій,
   За волю України
   Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій
   Крізь згарища, руїни...
   Найбільше творів цього жанру створив Михайло Гайворонський. Особливо розповсюджена була пісня „Машерують наші добровольці" на мотив „Ой у лузі червона калина". В антологію стрілецької пісні цього жанру увійшли „Не сміє бути в нас страху", „Вдаряй мечем", „Ми йдемо в бій" Р. Купчинського. Зауважимо, що слова з пісні „За Україну" Я. Ярославенка на слова М. Вороного:
   За Україну, за її долю,
   За честь і волю, за народ!
   були запозичені до стрілецької пісні УПА 1940-1950-х років.
   Чимало було пісень, що відбивали трагічні події війни: розлуку з рідними і коханими, глибокий сум за полеглих у боях фронтових побратимів, тугу за окупованою ворогами рідною землею. Найбільш відомими і популярними з них були пісні М. Гайворонського „їхав стрілець на війноньку", „Ой, казала мати", „Ой, впав стрілець", „Питається вітер смерти" та інші.
   Пісні ліричного змісту відбивали щирі почуття молодого стрілецтва. Вони були властиві творчому доробку всіх молодих композиторів, поетів-пісенників, але найбільш Р. Купчинському і Л. Лепкому. Вони були популярними як у війську, так і в галицькому суспільстві, особливо „Зажурились галичанки", „Затвої, дівчино", „Ірчик", „Ой чого жтизажурився" - Р. Купчинського, „Маєва нічка", „Колись, дівчина мила", „Казала дівчина" - Л. Лепкого та інші.
   Постійним супутником стрілецького побуту на фронтах завжди був гумор і сатира. Отже, цілком природною була поява й жартівливих стрілецьких пісень у творчості молодих поетів-пісенників і композиторів. Весело-бравурний „Обозний марш", більше відомий як „Бо війна війною..." Л. Лепкого впродовж десятиліть входить в всі збірники стрілецьких пісень і став класичним прикладом жанру, зображенням у іронічно-сатиричному плані фронтового життя [8].
   Зароджена в середовищі галицького січового вояцтва стрілецька пісня під час бойових дій Легіону УСС і Галицької армії в Наддніпрянщині надзвичайно швидко поширилася й стала популярною серед українців. Вона спричинила встановлення зв'язку між західною і східною гілками українського народу. Стрілецькі пісні високо оцінювали українські композитори Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Лев Ревуцький, які здійснювали їх обробки, зокрема для академічних хорів.
   Відтак, впродовж десятиліть періоду бездержавності України стрілецька пісня залишалася важливим чинником національно-патріотичного виховання, вростала в серця і душі нових поколінь українського народу.
   Розглядаючи зародження і творчий шлях стрілецького театру як важливого осередку культури в українських військових формуваннях доби Української революції, слід відзначити, що на його становлення і творчу діяльність визначальну роль мали тісне і плідне співробітництво командування Легіону УСС, його Пресової Кватири з професійним львівським театром „Руська бесіда" Катерини Рубчакової, яке тривало в період Першої світової війни. Саме колишні актори театру О. Гірняк, Л. Лісевич, Є. Банах, Л. Новіна-Розуцький, М. Бенцаль після призову до австрійської армії були зараховані на службу в Легіон УСС. Вони стали засновниками аматорського стрілецького театру при Коші УСС і водночас, з дозволу командування, залучалися до праці в трупі львівського театру [9].Згодом видатні театральні діячі „Руської бесіди" Л. Курбас, А. Бучма, М. Крушельницький, Г. Юра, І. Рубчак, Г. Юрчакова, С. Федорцева увійшли й суттєво посилили в мистецькому плані склад утвореного у вересне 1919 р. фронтового театру Начальної Команди Галицької армії. У листопаді 1919р. наказом командувача армії генерала О. Микитки весь його персонал було переведено на військовий стан. Його керівництво склали видатні українські театральні діячі Амвросій Бучма, ІванРубчак, ЛесьКурбас, імена яких навічно увійшли в історію мистецтва України. Наказом було також визначено склад трупи, репертуар, в якому переважали історичні п'єси національно-патріотичного змісту українських драматургів-класиків, зокрема „Маруся Богуславка", „Назар Стодоля", „Мартин Боруля", опери „Запорожець за Дунаєм", „Наталка-Полтавка" та ін. [10].
   Широкий тематичний діапазон та виконавська майстерність талановитих акторів, імена яких увійшли в історію українського театру, зробили Стрілецький театр надзвичайно популярним як серед вояків українських військових формацій, так і серед українського населення по обох берегах Збруча.
   Відтак, стрілецька творчість українських формацій, що зародилася і пройшла етап становлення в добу національно-визвольних змагань, була закономірним результатом піднесення і розвитку національного руху на західноукраїнських землях, активної діяльності національних культурно-просвітніх і парамілітарних молодіжних товариств напередодні Першої світової війни та створення унікального українського формування - Легіону УСС з величезним інтелектуальним потенціалом. „Українське Січове Стрілецтво, - наголошував визначний український військовий історик Степан Ріпецький, - вже від свойого народження, як революційна, політично-військова формація та ідейно-культурна спільнота, було творцем та носієм новаторських ідей та нових духовних цінностей, які воно впродовж усього свойого існування всебічно розвивало" [11].
   Організація потужних творчих сил сприяла широкомасштабному розвитку стрілецької літератури, образотворчого і музичного мистецтва, театру, які залишили велику спадщину й зробили вагомий внесок в українську культуру і мистецтво. Отже, на наш погляд, культурно-освітня діяльність у Легіоні Українських Січових Стрільців в добу національно-визвольних змагань 1914-1918 pp., творча спадщина стрілецьких літераторів, композиторів, художників і діячів театру та їх внесок в українську культуру і мистецтво заслуговує на подальші дослідження і висвітлення культурної скарбниці України.

1. Лазаревич М. Легіон Українських Січових Стрільців. - Тернопіль, 2003; Кузьменко Т. Г. Історичний розвиток стрілецької пісні // Рідна школа. —№ 5. -К., 2003. - С 74-76; його ж: Культурно-освітня діяльність Українських Січових Стрільців в Наддніпрянській У країні//Проблеми історії У країни XIX-початку XX століть. Bun. УП. -К, 2004. -С 21-24; його ж: Педагогічна та освітня діяльність Українських Січових Стрільців на Волині // Вісник КНУКіМ. Bип. 3. -К, 2005. - С. 11-14;
2. Гірняк Н. Організація і духовий ріст Українських Січових Стрільців. - Філадельфія, 1955. - С 24-25
3. Литвин М., Науменко К Історія галицького стрілецтва. - Львів, 1990. - С 33-34;
4. Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців. - Тернопіль, 2005. -С 266-270;
5. Слабошпицький М. Роман Іваничук. -К, 1989. - С 199;
6. Крижанівський А. Осип Курилас. -Львів,2008. - С 41;
7. Вандали в музеї//Жовтень (Львів). - 1989. —№ 4. —С. 83-85;
8. Витвщький В. Михайло Гайворонський. Життя і творчість. -Нью-Йорк, 1954. - С 86-101;
9. Кіш Легіону УСС у Пісочній. - ЦДІАУ у Львові. Ф. 353, on. 1, спр. 7, арк. 54, 84;
10. Демчук Т. Військові театри при Галицькій армії // Календар-альманах Червоної Калини нарік 1924. -Львів, 1923. - С 153-155;
11. Ріпецький С Українське Січове Стрілецтво. - Львів, 1995. - С 135.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com