www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Акторський тренінг: перетворення обману на гру
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Акторський тренінг: перетворення обману на гру

Барнич М.М.
кандидат мистецтвознавства, доцент
Київського національного університету культури і мистецтв

АКТОРСЬКИЙ ТРЕНІНГ: ПЕРЕТВОРЕННЯ ОБМАНУ НА ГРУ

"Майбутні дослідження,
ймовірно, покажуть, що акт мистецтва є
не містичним та небесним актом нашої душі,
а такий же реальний акт, як і всі
решта рухів нашої істоти,
але тільки він превалює над всіма іншими
своєю складністю.
...Акт мистецтва є творчим актом і
не може бути відтворений шляхом
чисто свідомих операцій.
Але якщо найважливіше в мистецтві зводиться
до підсвідомого та до творчого -
чи означає це, що всі свідомі моменти та сили
зовсім з нього вилучені? " [1].

   Коли викладач із майстерності актора прийшов на одне із перших занять, студенти з поваги, як виховані люди, чемно піднялися для привітання. Викладач привітався і попросив одного із студентів відчинити двері, мовляв, в аудиторії душно. Студент почав виконувати прохання. Раптом викладач здивовано запитав:
   "Що ви робите"?
   Студент: "Те, що ви попросили".
   Викладач: "Сядьте, це була гра, ви ж на майстерності актора".
   Студент, зніяковівши, тим більше в присутності публіки (інших студентів), усівся на місце. Далі викладач почав знайомитися із майбутніми акторами. Коли студенти ледь забули про витівку з грою, він знову цілком серйозно та між іншим попросив подати йому ручку, мовляв - свою забув. Один із студентів кинувся виконувати прохання викладача, та той знову здивовано повторив:
   "Що ви робите"?
   Студент: "Те, що ви попросили".
   Викладач: "Сядьте, це була гра".
   Публіка дивувалася з дивака-викладача. В аудиторії створилася інтригуюча атмосфера. Цим викладачем був я.
   Отже, що відбувалося та для чого мені потрібно було таким чином обманювати студентів, що це означає і які висновки з цього робити?
   Таким чином я хотів продемонструвати їм не тільки те, що актор під час гри настільки правдоподібний та "живий" як у звичайному житті, а ще й те, що життя актора у грі подібне до життя звичайної людини під час обману. Безумовно, скажете ви, що так будь-хто може когось обманути чи пожартувати над кимось, таке можна зустріти і у буденному житті. Більше того, той, хто обманює, часто залишається нерозкритим, домігшись своєї мети, на відміну від актора, про обман якого заздалегідь знають глядачі. Так, однак те, що у буденному житті називається жартом чи обманом, за багатьма ознаками можна кваліфікувати як акторську гру Не вдаючись до детального співставлення цих понять, погодьтеся з цим як з гіпотезою. У достовірності цього твердження ви самі пізніше переконаєтесь. Тож оскільки акторська гра, передусім, передбачає та містить у собі певний та своєрідний обман, давайте проаналізуємо логіку обманщика та його поведінку. Насамперед, найважливіше: неправду той, хто обманює, тримає в великому секреті, принаймні, від того кого він обманює. Далі інформація, яка міститься в обмані, мусить певним чином стосуватися того, кого обманюють. А далі важливо, щоб ніхто не здогадався про неправду із зовнішнього виду обманщика. Тобто він веде себе цілком правдоподібно. Але в чому ця правдоподібність і що не помічає пересічний, вибачте, брехун за лаштунками власної психіки, а акторові слід знати?
   Коли я зайшов до аудиторії, я знав, що студенти піддадуться моєму обману. Адже я все виконував за логікою та поведінкою звичайного обманщика: нікому не розголошував секрету про те, що обманюватиму, пов'язував обман з реальністю, вказуючи на цілком можливі та здійсненні тут і зараз, у цій аудиторії, речі стосовно студентів та мене як викладача. Однак мій вигляд міг мене зрадити, видати - я міг, наприклад, захвилюватися. Та я заздалегідь знав із власного акторського досвіду та наукових досліджень дещо більше про психіку людини та психологію гри. Я знав, що будь-яка людина у будь-якій ситуації може захвилюватися з різних причин, така людська природа, та це не перешкоджає вербалізувати (ввібрати в слова, вимовити) своє бажання. Хай це вийде не так як би хотілось, - пересохне в роті, затремтить голос, пришвидшено заб'ється серце, зіб'ється дихання, але свою мету людина висловить. У словах висловленого мною бажання, незважаючи на його несправжність, містилася правда щодо його здійснення тут і тепер у цій аудиторії. Тож на моє хвилювання, якби воно виникло, напевно б звернули увагу, однак реальність прохання та засекреченість гри переважить сприйняття мого хвилювання і моє прохання буде виконане. Та найбільшим переконливим для мене аргументом того, що моєму обману піддадуться, були знання про чинник самостійної дії слова на того, кому воно адресоване. Це означає, що слово є першочерговим посередником для з'ясування стосунків між людьми. У будь-якій ситуації людських стосунків кожна людина найперше реагує мисленням на слово як на основний комунікативний засіб людських взаємин. Так створені люди як єдині розумні істоти на землі, порозуміння яких відбувається через певні, доступні їм звукові коди - слова. Слова - це відомі символи певного народу і їх значення "зчитується" головним мозком людини миттєво та самостійно, достатньо тільки, щоб "почуло вухо"! Тобто зміст слова самостійно "розкодовується" нашим мозком. Така особливість та феномен утворення мислення, що походить від людської мови: "Думка в мові стає об'єктом для душі і в цьому сенсі діє на неї як дещо стороннє "[2]. Тож той, кого обманюють, також найперше реагує мисленням на слово. Важливо, що я про це заздалегідь твердо, без сумніву знав і через те був упевнений в тому, що зараз найбільшою мірою сприймається слово, на ньому мимовільно відбувається зосередження. Навіть якщо слово не має такої сили, про яку говориться, то таку силу переконання щодо дії слова мав я. Отже, таке моє апелювання словом та таке ставлення до нього були моїм прийомом, який спрацював. Якщо б студент не виконував те, що я прошу (відчинити вікно, вимкнути світло), то я б наполіг ще раз на цьому, або попросив би когось іншого, чи про щось інше. Зауважте, що я не виходив би з гри, організованої мною ж, аж до виконання "ніби" мого прохання.
   Але для чого акторові необхідно ставати на позицію обманщика та переймати принцип дії його слова, коли у актора текст вивчений напам'ять, більше того, йому відомий і текст партнера по сцені?
   Як уже було сказано вище, акторське життя як і почуття в ролі відрізняється від справжнього життя. Вивчена напам'ять роль передбачає створення певного життя персонажа з певним почуттям. Та коли це почуття, його своєрідність "звучання" в організмі ніколи у відповідних обставинах не спостерігалося та не було зафіксовано, то постає питання: Яким чином його створити? Отже, найперше такі почуття потрібно вивчити.
   Під час експериментів, проведених автором, свідомо перебуваючи в особі обманщика як актора (зумисне користуючись принципом обману), зауважено, що принцип виникнення та перебігу почуття в ролі тотожний відповідному принципу під час обману. Більше того, процес виникнення цього почуття під час обману піддається самоспостереженню, а отже - вивченню. Кожен з нас перебував у стані "короткочасного обманщика" - жартівника, подібно до мене із студентами. Обманщик же тим подібний до актора, що на рівні пам'яті, як і актор, пам'ятає про свою фіктивну участь. Водночас його поведінка так влаштовується, що він потрапляє у процес, який можна назвати вірою в те, про що говориться (при тій умові обманювання, коли йому вірять інші). Та під час обману відбувається не віра в обман, а осмислення змісту оманливого слова. Якщо до обману вживати поняття віри, то її слід відносити до процесу мислення, оскільки на рівні пам'яті (знань) обманщик не забуває про свою справжню сутність. Таким чином, обманута вірі піддається тільки мислення як частина свідомості обманщика, але не пам'ять. Стан мислення у ролі, так як і стан почуття, відрізняється від справжнього життєвого та подібний до стану мислення обманщика. Відрізняється тим, що "рольове мислення" є тільки частковим результатом усвідомлення (роботи свідомості) змісту виконуваного, на відміну від життєвого усвідомлення, коли свідомість людини повністю заполонена силою думки. У актора так не може бути, насамперед, з тих причин, що йому все заздалегідь відомо. Тому, перш за все, необхідно спостерегти, пізнати та вивчити стан (процес) утворення вірного мислення у грі.
   Відомий учений у галузі феноменології (вчення про феномени свідомості) Е. Гуссерль пояснює та визначає інтелектуальний процес, тобто мислення, як "акт переживання свідомості": "Переді мною в сутінках лежить ось цей білий лист паперу. Я бачу, я доторкаюся до нього. Таке сприйняття - бачення - ощупування листа паперу, як цілком конкретне переживання листа паперу, який тут лежить, до того ж даного з точно такими-то якостями, в точно такій відносній неясності, в такій неповній визначеності, якось орієнтованим відносно мене, - і є "переживання свідомості" [3]. Як бачимо, за Е. Гуссерлем, до переживання свідомості належить актуальний мисленнєвий момент. Цей учений також зазначає, що потік переживання свідомості не може складатися із суцільних актуальностеи і вводить нове поняття "інтенціональне переживання" ("інтенціональність" - від лат. Intentio - прагнення), що виявляється в смислоформуванні процесу свідомості [4]. Так, перебуваючи в тій же кімнаті, в оточенні решти предметів, наша думка інтенційно не зв'язана з ними і тоді вони всі будуть служити "фоновим ореолом свідомості". Ми можемо зупинити погляд і на іншому предметі, чи задуматися, взагалі не звертаючи уваги на те, що нас оточує (наприклад, прогулюючись, чи просто йдучи вулицею), тоді наше мислення буде на уявленому. Нашу увагу миттєво може щось привернути, тоді наша думка вже там, хоч емоційний стан ще може деякий час залишатися попереднім. Із цього робимо висновок, що акт мислення, а отже, зосередження свідомості може відбуватися тільки в одному пункті. Це феномен нашої свідомості. Окрім Е. Гуссерля, цей факт підтверджували й інші вчені.
   Також спостережено, що це мислення - згідно змісту оманливого слова, як інтелектуальний (неемоційний) процес відбувається невідчутно для нас. Тобто мислення під час спілкування є актом, на якому неможливо зосередитись. Це процес, який самостійно відбувається у свідомості, охоплює та заполоняє її у момент сприйняття слова, і як результат - відображається на відповіді. Хоч даний процес не піддається відчуттю, та про чинник самостійного утворення мислення свідчить точне мовленнєве чи дієве реагування -відповідь на зустрічне, непередбачуване слово. (У кожному разі той чи інший студент виконував те, що його попросили. Навіть у тому разі, коли б у проханні відмовили - це теж реагування). Утім, коли не виходити з обману, а продовжити домагатися його здійснення, на кшталт здійснення певного прохання як у наведеному вище випадку, то відбувається поглиблення мислення в емоційне збудження, яке піддається самовідчуттю. Так, у наведеній вище ситуації, мій стан змінювався б стосовно того, як би поверталися обставини із виконанням мого "ніби" справжнього бажання. Однак і я б сприяв цьому таким чином:
   - я б не звертав уваги на ті відчуття, які могли б відбуватися в моїй особі, пов'язані з невпевненістю, сором'язливістю, страхом тощо. Нікому невідомо чому вони такі, а не інші, та й хто може про це знати, крім мене;
   - я б дозволив собі навіть підняти голос, прикрикнути на студентів, все ж домагаючись виконання того, про що йдеться у проханні. Вони б мимовільно приєднували цю поведінку до змісту "ніби" мого бажання;
   - більше того, я б помітив за собою, спостеріг, що моя психіка підпорядковується змісту того, про що йдеться. Це, власне, явище нашої людської природи піддаватися самообману. Останнє найбільшим чином відбуватиметься завдяки тому, що ви не знаєте моєї прихованої правди. Тому ця правда відступає на глибший рівень пам'яті, вивільняючи місце для осмислення змісту того, про що йдеться. Це перевірено. Я ж не попереджував нікого, що гратиму, тому ніхто не знав, чи правдиве моє бажання. Я все приховав.
   Таким чином, перед аудиторією постала така то людина, такий то викладач, з таким то характером. Йому вірять. Один тільки я знаю, що це гра, що так зчитується створюваний мною образ, хай імпровізований (створений “на ходу”), але це не я, це образ, аж поки я не вийду з гри і не назву речі своїми іменами. Отже, перетворивши обман на гру, я зіграв маленьку роль. Важливо розуміти, що ця гра - герметична, одностороння і служить для пізнання самого себе. Я підпорядкував власну психіку та організм тому змісту, який видумував “на ходу”. Силою волі, серйозним, професіональним ставленням до гри, через непідкупність правдивості того, про що йдеться у видуманому бажанні, я зумів розмежувати у власній особі два єства: власні психічні процеси та прихованого від цих процесів того "себе", який, користуючись обманом, творить та грає. Та найбільшим висновком подібної вправи є те, що мислення згідно оманливого слова, або вірніше - акторський самообман відбувається тільки через реальний, справжній обман когось. Пояснюється це тим, що актор маніпулює власною свідомістю набутими знаннями про вище згадувані її особливості та властивості. Таке ж маніпулювання може відбуватися тільки у присутності когось іншого та перед кимось іншим (сам-на-сам власну свідомість не обманеш). Обман полягає в тому, що від того, з ким ведеться гра акт маніпулювання приховується на рівні пам'яті природною поведінкою та інтонацією і нічим не проявляється під час гри. Таким чином, завдяки обману відбувається і самообман. Як показує досвід, свідомість переживає не акт обману, а зміст поведінки та мовлення.
   Самоспостереження та самопізнання природного стану під час проведення такої гри-обману є вкрай важливим для вивчення перебігу цього процесу у особі актора. Подібні самоспостереження щодо драматичного, рольового тексту одразу провести неможливо, оскільки цей текст вивчений напам'ять, що перешкоджає пізнанню та розумінню того, як повинен тривати акт осмислення. А цей акт має проходити так, як під час обману. Ситуація з обманом тим сприятлива для самоспостережень, що в прихованій ролі обманщика актор не знає, як зреагує той, кого обманюють, і тому текст непередбачуваний та не заготовлений. Навіть якщо ситуація заздалегідь продумана, то обман, за вищенаведеним прикладом, мусить стосуватися конкретних обставин та конкретної особи, що спонукає до правильного процесу збудження мислення. Вивчаючи таким чином "себе" під час обману, можна потім перенести результати таких самоспостережень на рольовий текст.

1. Выготский Л. С. Психология искусства. - Р.-на-Дону : Феникс, 1998. - 333 с;
2. Потебня А. А. Мысль и язык. - М. : Лабиринт, 1999. - С. 33;
3. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии /Пер. с нем. А. В. Михайлова. -М. : Дом интеллектуальной книги, 1999. - Т. 1. - С. 77-78;
4. Там само, с. 237.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com