www.VuzLib.com

Головна arrow Культура, мистецтвознавство, етика, естетика arrow Про акторські тренінги: особливості природи сприйняття та реагування
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Про акторські тренінги: особливості природи сприйняття та реагування

Барнич М.М.
кандидат мистецтвознавства, доцент
Київського національного університету культури і мистецтв

ПРО АКТОРСЬКІ ТРЕНІНГИ: ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДИ СПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАГУВАННЯ

   Акторське мистецтво, як ніяке інше, завжди привертало і привертає увагу психологів. Причина такої активної зацікавленості полягає в тому, що актор, на відміну від інших митців, використовує під час гри не тільки власну фізику, а і психіку. Більше того, він під час виконання ролі змінює хід власних психічних процесів у необхідному руслі. Тому недаремно відомий психолог у галузі акторського мистецтва П. Якобсон говорить про те, що "дослідження психології актора - надзвичайно важка галузь для вивчення процесів творчості. Специфічна риса роботи актора, яка вирізняє його від інших видів художньої діяльності, полягає в тому, що актор під час створення образу одночасно є "суб'єктом, предметом та інструментом" творчості" [1; 4-5]. А далі у цього автора читаємо: "Актор створює сценічний образ за допомогою свого тіла та психіки, а цього не робить жоден художник. Питання не в тому, що в творчості актора бере участь все його тіло, а скульптор та художник працюють руками, - не в тому, що граючи на сцені, він віддає роботі всю свою увагу, душевні сили, уяву - це робить кожний працівник мистецтва. Ні, у актора тіло і психіка беруть участь у його роботі особливим чином. Актор перевтілюється в оформлений ним самим матеріал. Перевтілення не є технічним оформленням рухів, як це буває у гімнаста, або технічним оформленням голосу, як це буває у віртуоза-співака. Актор користується для створення відповідного сценічного образу не тілом, не голосом, а самим собою в цілому" [і; і7і].
   Подібно до цього видатного психолога, таке багатозначне місце актора та його функціональні особливості в ролі визначають і інші психологи та мистецтвознавці. Та акторові для того, щоб "у цілому користуватися самим собою", важливо розуміти як це відбувається і які приховані механізми його особи задіяні під час. Бо багато чого під час гри відбувається поза межами свідомості актора (неусвідомлено), наприклад, феномен реагування його власної психіки на нереальні, вигадані обставини ролі.
   Найперше, зазначимо, що актор користується не просто "самим собою" як чимось сталим, а "собою" у житті. Адже ми постійно перебуваємо у вирі думок, почувань, спілкування, дій тощо, і це все загалом називається "життя", яке невпинно триває у нашій особі, хочемо ми цього чи не хочемо. Тож хід цього процесу акторові необхідно змінити, спрямувати в інше русло, або, іншими словами, запустити у цю невпинно-триваючу "життєву систему" інші завдання, проблеми, те, що належить та стосується життя ролі. Для цього актор, у першу чергу, користується спостереженнями за життям звичайної людини. Тобто, із справжнього життя, для створення життя в ролі, актор використовує як "матеріал" сам прототип життя людини у суспільстві. Цей прототип він застосовує як копію (аналог), згідно вивченого із драматургії та уявного життя ролі.
   Основна глиба (арсенал) цих складових (атрибутів) людського життя, у застосуванні до створення акторського життя в ролі, спостережена та зафіксована К.С. Станіславським у його відомих працях. Назвемо лише найважливіші складові, на основі яких, за К. Станіславським, твориться життя в ролі: уява людини, її дія, темпоритм цієї дії, віра та самопочуття правди під час дії, увага, пристосування до іншої людини, спілкування, характер та характерні ознаки тієї чи іншої людини. Використання до процесу творення життя ролі цих та ще багато інших атрибутів (складових) життя людини є необхідністю творчого процесу. Однак спосіб їх застосування не завжди дає очікувані результати. З цих причин ці атрибути, що використовуються як засоби, за "системою" К. Станіславського, що спостерігалися із людського життя та на сьогодні застосовуються вітчизняними акторами на практиці та педагогами з майстерності актора в навчальному процесі, залишаються все ще недосконалими. їх недосконалість К. Станіславський пов'язував з браком наукових досліджень в царині акторського мистецтва: "Нехай люди науки з'ясують нам природу цього невидимого процесу, а я можу говорити лише про те, як я сам відчуваю його в собі і як я користуюсь цими відчуттями для свого мистецтва" [2; 286].
   Наріжним каменем на шляху до оволодіння уявним життям ролі є проблема одночасного заволікання у гру всіх цих, наведених вище, складових життя людини. І тут треба розуміти, що не всі вони можуть безпосередньо застосовуватися як "матеріал", який можна взяти збоку, додати до ролі і вона "оживе". Йдеться про те, що простого бажання, наприклад, уявляти, бути уважним, діяти та вірити в запропоновані обставини ролі, недостатньо. Очевидно, що ці та інші складові життя людини якось по-іншому заволікаються та функціонують у ролі, в чому ми нижче і будемо переконуватися, беручи на озброєння наукові матеріали та дослідження.
   Основним інструментом, тим, що задає та тримає пульс життя людини, є її організм. Він же і є основним "виробником", "носієм" та "збудником" її психічних станів та почуттів. Він же є і найважливішим інструментом, яким актор користується в ролі. Така важливість і роль для актора власного організму пояснюється тим, що до організму належать п'ять органів чуття, а також дихальна система, які взаємопов'язані та особливим чином беруть участь у психічному житті актора на сцені. Тому для того, щоб підкорити власну психіку в грі та добути необхідні реакції того ж організму, акторові, в першу чергу, треба мати тверді, переконливі та перевірені аргументи щодо влаштування, функціонування та взаємозв'язку цих людських атрибутів-стовпів, на яких тримається життя.
   Усі ми знаємо, відчували по собі, що з хвилюванням, яке несподівано нас охоплює в тій чи іншій ситуації, не так легко упоратися. Те саме стосується й інших емоцій, коли вони заполоняють нашу психіку. По-іншому, з огляду на діяльність організму, емоційні стани можна кваліфікувати як його самостійне реагування.
   В.М. Бехтерев, видатний російський вчений у сфері психорефлексології, досліджуючи походження реакцій, які виникають у людському організмі (реакції, пов'язані з радістю, страхом, розпачем, гнівом), стверджує, що людський організм самостійно сприймає та реагує на ту чи іншу ситуацію. Дослівно у цього вченого читаємо: "Організм завдяки своїй нервово-психічній діяльності є, певним чином, самовизначальною та самодіяльною машиною. ... Його реакції будуть визначатися не зовнішніми особливостями того чи іншого подразнення, а тим співвідношенням, яке встановлюється між самим організмом, і яке складається під впливом вроджених і прижиттєвих умов та даним подразненням" [3; 73]. Тобто, справа не у великій і тому страшній собаці, за В. Бехтєрєвим, - "подразнення", а у встановлених між кимсь та цією собакою стосунках. Для когось іншого вона незнайома, тому він її боїться як потенційно небезпечної великої собаки (реакції страху). Хтось давно знає цю собаку, тому при зустрічі з нею радіє (реакції радості).
   Наш організм, як відомо, "має" очі та вуха (зумисне говоримо не "ми" маємо очі та вуха, а організм), тож коли йдеться про те, що організм самостійно сприймає та реагує, то по-іншому це означає, що ми не встигаємо швидше подумати, ніж "оку побачити", а "вуху почути". Наприклад, раптовий гучний звук миттєво змушує нас здригнутися (відреагувати через вухо наш організм), раптово схоплена оком якась небезпека (різкий спалах) діє так само швидше за думку чи оцінку того, що сталося. Те саме стосується органів дотику (несподівано хтось підійде і стукне нас у плечі). Щодо складніших реакцій, які утворюються в організмі - глибоких, довготривалих, то їх виникнення відбувається та триває за тим самим принципом. Щоб зрозуміти цей принцип, необхідно знати схему функціонування сприйняття та реагування нашого організму. Як відбуваються такі самостійні сприйняття та реагування організму, з наукової точки зору, В. Бехтерев також пояснює. Для того, щоб зрозуміти як відбувається самостійне реагування організму, достатньо поглянути на себе збоку, коли ми з кимсь розмовляємо:
   - слова самостійно народжуються, тобто ваше мовленнєве реагування є спонтанним та таким, що ви не можете піймати себе на думці про те, яке за яким слово говорити, особливо тоді, коли відповідаєте на несподівані запитання;
   - ваші рухи, міміка, пози та переміщення під час розмови теж не обдумуються детально, це відбувається теж механічно та самостійно;
   - у вас самостійно змінюється тон розмови;
   - слухання розмови не зумисний, ви не зосереджуєтеся, вухо самостійно "слухає";
   - інформація самостійно "вбирається" оком та вухом, якогось зумисного, тривалого обмірковування ви не помічаєте;
   - отже, вся ваша поведінка та мовлення є суцільним самостійним, рефлективним зовнішнім руховим реагуванням паралельно із внутрішніми мікроемоційними станами, які самостійно утворюються та переливаються в організмі.
   Тож дещо про ту частину "себе", а точніше власний організм як "самодіяльну та самовизначальну машину" ви вже знаєте. На основі вищесказаного для самоперевірки та самоспостережень можна провести вправу, яка називається "Хамелеон". Спробуйте зумисне та обов'язково таємно, не оголошуючи своїх намірів, прискіпатися до свого товариша щодо якоїсь речі чи ситуації, правдивої чи видуманої, але тієї, яка може стосуватися когось із вас чи вас обох. Проведіть із ним чималий діалог, навіть такий, який містить образи чи звинувачення. Безумовно, що із завершенням гри ви зізнаєтесь товаришу про все. Зважте на те, що, продумуючи заздалегідь теми, через які ви будете провокувати товариша, ні в якому разі не складайте точного тексту розмови та не продумуйте ні тонального малюнку розмови, ні поз, ні мін на обличчі, ні нічого такого, що могло б видати вас у грі. Все повинно відбуватися спонтанно, ненав'язливо та природно. Це вкрай важливо.
   Із завершенням вправи зауважте, що за цими всіма самоспостереженнями ви були щирі для того, з ким грали у цю герметичну, односторонню, приховану "гру-обман". Ця щирість та правдивість влаштовувалася у психологічному стані вашого роздвоєння: з одного боку, силою волі ви мусіли проводити гру, не припиняти її, тобто там було ваше справжнє "я", а з другого боку - ваша психіка живо реагувала у створеній ситуації, більше того, ви відчували, що реакції організму походять від змісту розмови. А, отже, ваша природа, організм, не відаючи про ваші наміри, певним чином підкорялися вам. Власне, в цих моментах - співдіяльності психіки та мікрореагування організму (мікро- тому, що глибоких емоційних реакцій за допомогою цієї вправи добути неможливо) у гармонії із змістом розмови можна дещо зрозуміти про самопочуття "життя в ролі".
   Отже, яким чином та за якою схемою відбувається та триває самостійне та самодіяльне життя організму людини?
   За В. Бехтєрєвим, таке життя є результатом нервово-психічного процесу людини. "Нервово-психічні процеси передбачають дію подразника на сприйняттєву поверхню організму та збудження цим шляхом діяльності центрів, збереження слідів цього збудження та узгодження цих слідів із слідами минулих збуджень того чи іншого центру і, як результат цього узгодження, - відповідну реакцію у вигляді руху чи іншої форми виявлення діяльності організму. Перша частина цього процесу у В. Бехтерева називається процесом ураження, друга частина - процесом утворення та узгодження слідів, третя ж частина - процесом зовнішнього відображення та розвитку зовнішньої реакції [3; 24]. Ці реакції є "результатом перетворення у сприйняттєвих органах, на які діє зовнішня енергія в нервово-психічну, що, розповсюджуючись до відповідних центрів та передаючись на інші центри, збуджує до діяльності органи руху або збуджує секреторну діяльність залоз" [3; 26]. В. Бехтерев вказує на те, що "сфера нервово-психічного процесу відмежовується від простого рефлексу, який, хоч і також заснований на минулому досвіді, але на досвіді вродженому, а не на індивідуальному" [3; 16].
   Що стосується вроджених рефлексів, то вони передаються людині спадково у вигляді інстинктів, що спричиняються внутрішніми соматичними подразненнями і проявляються з самого народження. У В. Бехтерева наводиться з цього приводу приклад з дитиною, яка при відчутті голоду проявляє певні реакції, які свідчать про те, що вона голодна. Набуті рефлекси формуються в сфері середовища, в якому проживає людина. Факт накопичення узгоджених рефлексів В. Бехтерев описує на багатьох прикладах з його дослідів. Наводимо один з них: "Візьмемо дитину, яка, побачивши другий раз свого лікаря, починає плакати, бо цей лікар спричинив несподіване подразнення шкіри під час щеплення віспи. Тут реакція не зумовлена самим виглядом лікаря, а узгодженням його візуального відбитку із слідом колишнього подразнення та репродукцією останнього" [3; 24]. Сліди від колишніх подразнень цей вчений називає психорефл є ксами.Таким чином, із вищепроцитованого слід розуміти, що такі поняття як "думка", "мислення", "почуття", якими ми, зазвичай, апелюємо, коли характеризуємо наш психологічний стан, з наукової точки зору, належать до самостійного психорефлективного процесу діяльності мозку та організму. Якщо можна допустити, що організм, сучасною мовою, є комп'ютером, то всі процеси, які ми називаємо мисленням та почуттями, у ньому відбуваються як певні самостійні операції. Те, що В. Бехтерев називає набутими рефлексами, є своєрідним блоком пам'яті цього комп'ютера, а по-іншому, звичайному, емоційною пам'яттю. Однак це не означає, що нас зовсім немає, а все відбувається самостійно. Щоб не вдаватися до полеміки, бо на тему, хто нами керує і хто ми є, можна багато і довго говорити, скажемо так: "ми" удосконалюємо цей власний "комп'ютер" шляхом поміщення (переміщення) його у необхідні нам обставини життя.
   Психіка та організм, як ми вже переконалися, реагують за своєю схемою. Так, ті ж таки реакції хвилювання під час гри виникають, наприклад, від того, що ми не впевнені чи вийде у нас гра. З точки зору виникнення психорефлексів, це означає, що сигнал про небезпеку самостійно поступає з мозку, завдяки знанням та очам, через які миттєво передається інформація про наші обставини та оточення. Реакція в організмі, тобто яка завелика виникне емоція хвилювання, залежатиме від значення для нас ситуації та оточення. Так, від інформації через органи сприйняття в мозку оживають та збуджуються сліди колишніх психорефлексів, пов'язаних з тим, що важать ці люди для вас у цій вашій діяльності, тобто, важливість їхньої оцінки вашого, наприклад, провалу чи успіху. Бо ж інша справа, коли ви граєте сам-на-сам з товаришем, а інша справа, коли гратимете у присутності глядачів. Те саме стосується інших реакцій. Наприклад, кожне сказане вам речення збуджує уже через вухо відповідну інформацію в мозку про значення слів, тон сказаного, у той час оком зчитується вид опонента, що збуджує сигнал ставлення в даний момент до вас тощо. Відповідно, у вас миттєво виникає зворотне словесне, мімічне, жестикуляційне чи інше зовнішнє рухове реагування. У організмі ж утворюється, триває та змінюється певна внутрішня гама реакцій. Варто зауважити, що завдяки кожному вашому практичному кроку, спрямованому на вивчення та самоспостереження за власною психікою та організмом, у грі теж формується та накопичується певна база психорефлексів, що, безумовно, сприятиме все більшому вашому вдосконаленню. Особливу увагу слід звернути нате, що психорефлекси не тільки стосуються самостійного внутрішнього реагування організму, а і зовнішнього. Тобто, у тому випадку, коли ми у вправі миттєво відповідаємо на непередбачену поведінку товариша, ми не обдумуємо, не зауважуємо та не акцентуємо наші рухи, жести та мовленнєвий процес складання речень. Це відбувається рефлективно!
   Ще раз нагадаємо, що мета вправ, що спрямовані на самоспостереження та вивчення самостійної діяльності психоорганічної системи в грі, полягає в тому, щоб набути самопочуття правдивого, органічного життя в ролі та вміти керувати власними емоційними станами. Адже в майбутньому вам, як акторові, необхідно буде точно, в зазначеному місці викликати певний психоемоційний стан згідно умов ролі.

1. Якобсон П.М. Психология сценических чувств актера / Якобсон П.М. - М. : Художественная литература, 1936. - 214 с. - (Этюд по психологии творчества);
2. Станіславський КС Робота актора над собою / Станіславський КС; Пер. з рос. Т. Ольховського. - К: Мистецтво, 1953. - 670 с. - (Частина I та II, Щоденник учня);
3. Бехтерев В.М. Объективная психология /Бехтерев В.М. —М.: Наука, 1991. - 480 с. - (Из серии памятники психологической мысли).

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com