www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Риторична освіта сучасного вчителя
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Риторична освіта сучасного вчителя

Н. Б. Голуб,
доктор педагогічних наук, професор
(Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова)

РИТОРИЧНА ОСВІТА СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

   Постановка проблеми. Риторична освіта – це один із найбільш важливих і перспективних сучасних лінгводидактичних напрямків, мета якого не обмежується формуванням навичок гарного й переконливого мовлення; одне з ключових її завдань – виховання моральних і патріотичних складників характеристики людини, що в сумі зі знаннями мови сформують національномовну особистість, носія елітарного типу культури. Як зазначав Сенека, спочатку вчися гарної моралі, а потім мудрості, яка без гарної моралі засвоюється погано. Необхідність широког о запровадження риторики в систему освіти зумовлена, з одного боку, загрозою тотального безкультур’я і бездуховності в державі, з іншого – освітньо-виховним потенціалом риторики як навчальної дисципліни, її спроможністю реалізовувати провідні принципи сучасної освіти, засобами інтелектуально-естетичного впливу української мови формувати гармонійно розвинену, національно свідому особистість. В Україні традиційно цінувалася мовна майстерність як одна з головних характеристик людини і показник морального клімату суспільства. Свідченням цього є численні прислів’я й приказки.
   Аналіз досліджень і публікацій. У наші дні інтерес до риторики і методик и її навчання значно зріс. Створюю ться авторські програми, видаються підручники, посібники, хрестоматії і словники, упорядковується українська риторична термінологія, розробляються сучасні системи навчання (автори – Л. Мацько, Н. Бабич, Г. Сагач, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Мацько, С. Абрамович, В. Молдован, М. Чикарькова, З. Куньч, Н. Колотілова, А. Первушина, Я. Білоусова, Л. Спанатій, І. Хоменко та інші). Відродження цього інтересу закономірне, оскільки демократичні процеси в суспільстві супроводжуються п осилен ою увагою до прав і свобод лю дини, серед як их свобода слова займає не останнє місце. Знання риторики, сформовані риторичні вміння дають можливість людині відчути себе дієвим учасником професійного і суспільного життя.
   Мета статті – розкрити зміст риторичної освіти майбутніх учителів і обґрунтувати її фахове і суспільне значення.
   Насамперед варто привернути увагу до небажаного переосмислення в суспільному просторі поняття “риторика”. Історія свідчить, що звуження чи викривлення змісту риторики призводило до публічного її звинувачення, висміювання, глуму і зрештою зречення, осудження і витіснення зі сфери освіти й науки. Риторику не можна сприймати вульгарно (як її часто тлумачать представники преси чи політикуму): за своєю суттю вона не є спритним ораторством, мистецтвом словесного маніпулювання з метою переконання аудиторії, прикрашанням істини, багатослів’ям чи словоблудством, хоч як би це намагалися подати політики й журналісти. Критикуючи своїх опонентів, вони взяли за моду називати звичку не виконувати обіцянку “риторикою” (у цьому контексті згідно з їхнім же лексиконом слова “кидок” і “риторика” – синоніми), словоблудство – риторикою (у цьому значенні синонімом риториці є “ марнослів’я”, “ софістика”, “ демагогія” ), політичну неграмотність , некоректність – риторикою (тоді синонімами риториці будуть “невігластво” й “неуцтво”). Завтра у своєму незнанні мови вони звинуватять мову, свої стилістичні хиби спишуть на стилістику. Вульгарно-журналістське і політичне використання слова “риторика” необхідно відокремити від наукової, невикривленої суті риторики, заручившись для пояснення аналізом класичних і новітніх джерел.
   На різних етапах розвитку риторику характеризували як “знаряддя стилю”, “мистецтво мислити – мистецтво говорити – мистецтво писати”, “мистецтво переконання”, “чесну й велику вільну мудрість”, “княгиню душ”, “царицю мистецтв”, “мистецтво переконання”, “теорію й майстерність ефективного мовлення” тощо. Сучасні дослідники риторику розглядають як “науку лінгвістичну, тобто мовознавчу, більше того – живомовну”, як “науку успіху” (Л. Мацько), “фундаментальну теорію і мистецтво мовлення”, “мистецтво мислити”, “вчення про мовленнєве виховання” (В. Аннушкін), “мистецтво керування суспільними процесами” (Ю. Рождественський) тощо.Риторика як наука відображає інтегративні тенденції сучасного гуманітарного знання і насамперед взаємодію з мовою, стилістикою і культурою мови. Особливе значення для інтеграції цих наук має теорія типів мовленнєвих культур і виокремлення як найбільш досконалого, еталонного типу – культури елітарної, багатофункціональної (О. Сиротиніна, В. Гольдін). Учитель належить до числа публічних носіїв цього типу культури. Отже, є всі підстави у згаданому контексті розглядати риторику як розділ курсу сучасної української літературної мови, що навчає ефективної гармонійної українськомовної комунікації у педагогічній сфері і сприяє успішній організаці ї навчально-виховного процесу . Таким чином , риторик а, що має власний предмет навчання , є продовженням, утвердженням і активним запровадженням у практику знань, набутих із загальних відомостей про мову, які зафіксовано в розділах шкільного мовознавства (орфоепія, орфографія, лексика, морфологія, синтаксис тощо). Відповідно до класичних традицій послідовність мовної освіти була такою: 1) елементарні відомості про мову, формування умінь і навичок читати й писати, 2) засвоєння граматики як загального нормованого уявлення про правильність мови, 3) перехід до риторики, що означало навчання ефективно к ористуватися мовою. Так було до середини ХІХ століття. Одна з ідей теоретикі в риторики середини ХІХ століття полягала в тому, щоб підготувати учнів риторичного класу до оволодіння Словом в усьому багатстві реальних суспільно-мовленнєвих зв’язкі в.
   На користь риторики свідчать і такі її суспільні функції: 1) виховання ритора як гідного громадянина, компетентного у публічному мовленні; 2) визначення норм публічної аргументації, що забезпечують продуктивне обговорення важливих для суспільства проблем; 3) організація базових мовленнєвих суспільних відносин; 4) визначення критеріїв оцінювання публічної діяльності, на основі яких відбирають осіб, здатних обіймати відповідальні посади [1, с. 3]. Таким чином, НАВІЩО вчити риторику – ми з’ясували. Наступний етап – ЧОМУ навчати майбутнього вчителя?
   В ідеалі вивченню фахової риторики має передувати курс загальної риторики, який дає студентові знання про риторику як науку, риторичні закони й канони, роди і види ораторського мистецтва. Це своєрідна таблиця множення, без якої неможливі вищі розділи математики. Наступний етап – загаль нопрофесійний рівень риторики (розгляд тем, спільних для представників різних професій). І завершальний – специфічний, або вузькопрофесійний, що враховує лише особливості фаху вчителя (педагогічний голос, жанри педагогічного спілкування, мовні засоби увиразнення й гармонізації процесу спілкування тощо). З огляду на те, що риторика з великими потугами вводиться нині до навчальних планів, доводиться виокремлювати у складі фахової риторики окремий блок загальної. Таким чином, процес формування професійно орієнтованих риторичних умінь здійснюється на основі загальнориторичних (уміння моделювати аудиторію, визначати тему, добирати й опрацьовувати матеріал, створювати й удосконалювати текст, виголошувати аналізувати й оцінювати; уміння спілкуватися з урахуванням специфіки ситуації спілкування). Відповідно до тих вимог, які ставляться сьогодні перед учителем, зміст дисципліни повинен містити такі блоки: 1) с пецифіка спілкування (суть, функції, форми і засоби); 2) текст як одиниця спілкування, продукт соціаль ної взаємодії; 3) жанри педагогічного спілкування; 4) особливості техніки риторики.Багатовіковим досвідом підтверджено важливість такого складника, як морально-риторичні ідеї, що передбачає усвідомлення ролі цінностей (як загальнолюдських, національних, суспільних, родинних, групових, так і особистісних), місця і значення етичних і комунікативних норм, комунікативно-морального аспекту мовленнєвої поведінки мовної особистості вчителя. З досліджень відомо про шанування й дотримання багатьма відомими ораторами різних часів громадянського обов’язку, про громадянський пафос суспільно-політичного й академічного красномовства, що формувало у слухачів активну життєву позицію, значний потяг до знань і активного їх застосування у житті суспільства. Саме до цього аспекту риторичної діяльності вчителя хотілося б привернути увагу. Учитель-ритор не повинен задовольнятися епізодичним сплеском інтересу до його дисципліни. Значно важливіше – породжувати, стимулювати потяг до знань й активного їх застосування. Риторика навчає, як цього досягати і має за свої 2,5 тис. років існування яскраві приклади на підтвердження. Одним з актуальних є питання риторичних жанрів педагогічного мовлення, знання специфіки яких дають змогу успішно й більш прогнозовано планувати й організовувати навчально-виховний процес, впевнено почуватися у різних ситуаціях спілкування, гармонізувати процеси мовної взаємодії тощо. Знання структури жанру дасть змогу вчителеві похвалити учня так, щоб він відчув себе особистістю, щоб у нього “виросли крила” і водночас не з’явилося відчуття “зоряності”; засудити вчинок учня так, щоб він відчув і усвідомив свою провину, але не розчарувався, не зневірився, не озлобився, а вияв ив бажання і знайшов сили реабілітуватися.
   Знання виражаль них можливостей мови сприятиме не лише збагаченню , увиразненню мовлення, розвиткові образного мислення, але й розвиткові уяви, формуванню оптимістичних образів і ситуацій, що дуже важливо для учнів у психологічно важких, гнітючих умовах кризового стану в країні. Зверніть увагу, про одне й те ж явище, наприклад, сонячне затемнення можна розповісти по-різному: 1. “Моторошно. А що коли воно (Сонце) назавжди закриється? Все затамувало подих.. Тьма густішала і від цього посилювалося важке, гнітюче враження. Що це? Знак кари Божої?” – так писали газети зі слів очевидців цього явища у 1887 році. 2. Сонячне затемнення – переконливе, вражаюче явище природи – ніч посеред білого дня. Уявімо яскравий, сонячний, безхмарний день . Раптом розливи світла починають тьмяніти, якийсь темний диск повільно закриває більшу частину Сонця. На зміну яскраво му сонячному промінню приходить легк е, з домішками блідого і тьмяного, освітлення. Барви природи никнуть, бліднуть, птахи не співають, а злякано ховаються у верховітті дерев. Стурбовано кричать тварини, закриваються квіти, і ось від яскравого сонячного диска залишилась серпоподібна дуга, що продовжує зменшуватися і згодом зникає зовсім. Настала дивна ніч. Вся природа напружено стихла, насторожилася. На небі з’явилися найяскравіші зірки і водночас прийшло відчуття тривоги й напруги. Але не варто пі ддаватися страху, ви стали свідками унікального видовища, яке підготувала вам природа: чорний диск Сонця оточений прекрасним сяйвом… .
   Поза увагою питань техніки риторики несправедливо залишається поняття “педагогічного голосу”. А це важливий складник процесу спілкування. Бути почутим – для вчителя важливо як у прямому, так і в переносному значенні. Суттєвою перешкодою цьому часто є тихий, сухий, монотонний, позбавлений будь-яких емоцій чи надто емоційний голос. На думку вчених, голос – одна із форм енергії. Енергетика голосу, за спостереженнями спеціалістів, здійснює максимальний вплив на учнів, слугує ключем для налагодження й підтримування контакту, сприяє формуванню довіри до мовця. Голос віддзеркалює внутрішній світ людини, її характер, особливості психіки, почуттєву сферу і наміри. Своїм звучанням він дає нам інформацію про темперамент мовця, його характер, світовідчуття, настрій, щирість і навіть рівень його обізнаності чи ступінь готовності.
   А. Князьков, комплексно досліджуючи голос, виокремлює такі його параметри: гучність, широта, висота, різноманітність тембрів, милозвучність (чистота і ясність , відсутність хрипів чи інших призвуків); здатність протистояти зовнішнім звуковим перешкодам, сугестивність (здатність впливати на емоції й поведінку слухачів незалежно від змісту сказаного), адаптивність, гнучкість, стійкість і витривалість [2; 3]. Голос для вчителя – що пензель для художника чи різець для скульптора. Незнання його особливостей, невміння чи небажання відточувати й ефективно використовувати голосові можливості часто спричиняють антипедагогічне використання голосу, про яке писав І. Драч:
   Ми ситі знаннями. Друковані дуже.
   Чого ж ти горлаєш, коханий мій друже,
   На це синьооке твоє, синьонебе,
   Що мудрості хоче, не ґвалту від тебе.., яке засуджував В. Коротич:
   Я не люблю, коли кричать,
   Ненавиджу, коли лякають,
   Соромлюся, коли звикають,
   Принижень несучи печать.
   Своєрідним штрихом до портрета оратора є й інші невербальні засоби: рух, міміка, жести, паузи. Учитель повинен знати, що виразні й доречні жести, міміка пожвавлюють промову, а часто повторювані, одноманітні, вжиті не до ладу дратують слухачів. Знання композиції будь -якого виступу і прийомів для кожного структурного елемента допоможуть учителеві (і фізику, й лірику!) легко налагодити контакт з учнівською аудиторією, у якої в міру спадання інтересу держави до високоосвічених її громадян з такими ж темпами зникає інтерес до освіти й науки. Так, у вступній частині пояснення нового матеріалу прийом учителеві може підказати тема уроку. Стереотип, згідно з яким мова – філологу, а фізикові (хімікові та іншим) досить фізики (хімії) зламано давно. Ефективним ч инником збудж ення інтересу може слугувати коротка життєва історія, легенда, влучний афоризм чи цікаві статистичні дані. Це може бути інтрига на початку розповіді, оригінальна характеристика-портрет ученого.
   Дослідники виокремлюють і такий важливий аспект сучасної риторики, як реалізація культурологічної й естетичної функцій мови, звернення до яких потребує глибокої лінгвістичної підготовки, знань важливих світоглядних філософських понять і умінь використовувати прецедентні тексти, зокрема українські паремії як засіб виразності і впливу на мовну свідомість слухачів/читачів. Це і засіб налагодження довірливих стосунків з аудиторією в результаті “співзвучності” думок і почуттів під час сприйняття знайомих і зрозумілих з дитинства народних мудрих думок, що, відкриваючи світ моральних цінностей українського народу, його ментальність, стали крилатими. Наприклад: Терпить Бог лукавих, та не до віку. Засвітить сонце і в наше віконце. Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому. Докоряв ворон галці, що вона чорна.
   Наближення процесу здобування знань до реального спілкування активізує мовленнєво-мисленнєву діяльність студентів, сприяє оволодінню певними прийомами стратегії і тактики мовлення, навчає застосовувати їх для побудови того чи іншого висловлювання в будь-якій конкретній ситуації.
   Загальновідомо, що кожна мовна особистість наділена комунікативними соціальними психологічними ролями, сукупність яких визначає варіанти мовної поведінки, втілені у різноманітних висловлюваннях і дискурсах. Таким чином, високий рівень сформованості мовної особистості вчителя пов'язаний з гнучкістю комунікативної поведінки, тобто вміннями виконувати різні комунікативні ролі, характерн і для цієї професійної діяльності. Прийнято вважати, що поряд з унікальністю й неповторністю, мовлення людини підпорядковане різним законам: граматики, текстотворення, стилістик и, соціально-мовленнєвої поведінки. Отже, система комунікативної підготовки студентів педагогічних навчальних закладів повинна охоплювати, крім відомостей про жанрові різновиди педагогічного мовлення, інформацію про специфіку моделі комунікативної поведінки вчителя в різних навчально-мовленнєвих ситуаціях.
   Саме риторика традиційно ставить проблему образу оратора як доречного й доцільного представлення себе в мовленні. Для усного мовлення – це проблеми образу оратора (мовця), для писемного мовлення – проблема образу автора (того, хто пише). Сукупно образ ритора пов’язано з вихованням і виявом особистості мовця в думці і слові, тому базується на понятті ораторської моралі – вимог до особистості оратора. Ці вимоги починаються із етичних якостей (чесність, мудрість чи знання, справедливість, доброта, скромність – різні епохи й етико-філософські системи висувають різні вимоги до образу особистості, що формується), а закінчуються зовнішністю оратора.
   Показником сформованості професійно важливих риторичних умінь вваж аємо: ак тивне вик ористання у мовленні рі зномані тн их мовно-вираж альних засобів; вдалий вибір стратегій і тактик залежно від ситуації спілкування; продукування оригінальних текстів; уміле використання жанрового багатства мови; самовладання перед аудиторією; ефективна організація українськомовного спілкування у різних ситуаціях навчально-виховного процесу; аналі з власних і чужих виступів; долання бар’єрів у спілкуванні; майстерне виголошення промови будь-якого виду; варію вання ж естів і міміки; формування власного імідж у тощо. Великого значення в сучасній освіті набуває риторизація навчального процесу, яку розуміємо як активізацію пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу. Деякі вчені називають риторизацію викладання всіх навчальних дисциплін новою технологією. Одним із ефективних шляхів риторизації навчального процесу варто назвати дискусію як форму навчальних занять, що дає змогу розвивати навички непідготовленого виступу і мовленнєво-мисленнєвої діяльності студентів. Тому в навчання риторики мають бути введені побутове і ділове мовлення в усній і писемній формах, основні види діалогів, коректні прийоми ведення суперечок і дискусій. Сутністю , ядром риторизації освітнього процесу у ВНЗ є діалоговий підхід, стратегі я співробі тництва. Учасники освітнього процесу-діалогу, викладач і студенти, мають у ході обміну репліками сильний активі зувальний вплив один на одного.
   Діалог повинен розглядатися як в аспекті загальної риторики, так і з позиції розгляду різних видів діалогу, які можуть включатися у шкільні заняття на різних етапах навчання. До цих видів варто віднести а) розмовно-побутовий діалог у різних ситуаціях (сімейно-побутовий, що передбачає навчання на літературних прикладах і коректного співвіднесення з практикою; медичний, магазинний, дружній і подібне), б) основи ділового діалогу, що передбачає розроблення шкільних ділових ігор. Отже, ми з’ясували також, ЧОМУ потрібно навчати студентів у межах курсу “Риторика”. Не менш важливе питання і ЯК навчати, проте це тема для окремої розмови.
   Висновки. Узагальнюючи зазначене, зробимо висновки, що підготовка сучасного вчителя до професійного спілкування з учнями, їхніми батьками, з колегами, представниками громадськості у різних ситуаціях навчання й у позаурочний час, коли порушено екологічний баланс української мови, коли жаргонізуються усі сфери суспільного життя, набуває серйозного соціального значення. Введення професійно орієнтованої риторики у практику підготовки вчителя відповідає загальносвітовим тенденціям і вимогам, що ставить наше суспільство перед сучасною вищою школою. Досягнення ж поставленої мети риторичної освіти створює міцну базу для реалізації пріоритетних національних проектів. Перспективу подальших пошуків у напрямку дослідження вбачаємо в розробці методики професійно орієнтованої риторики у практиці підготовки вчителів як філологічного, так і нефілологічного профілів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волков А. А. Основы риторики : [учеб. пос. для вузов] / А. А. Волков. – Академический Проект, 2003. – 304 с.
2. Князьков А. А. Голос, Акустика голоса, Интонация, Артикуляция, к оммуника тивн ые качества голоса, Постановк а г олоса , Слух / А. А. Кня зько в // Эффек тивная ко ммуникация: история , теория , п рак тик а : Словарь -с пр авоч ник / Отв. ред. М. И. Панов; сост. М. И. Панов, Л. Е. Тумина. – М. : ООО “Агентство ““КРПА Олимп”, 2005.
3. Князьков А. А. О сугестивности педагогического голоса / А. А. Князьков // Педаг ог ич еское образование. – Прометей, 1990. – Вып . 2 – С.  68 -71.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com