www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Реалізація професійних етичних принципів у публіцистиці Бориса Олійника
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Реалізація професійних етичних принципів у публіцистиці Бориса Олійника

Марина Свалова,
асп. (Полтава)

Реалізація професійних етичних принципів у публіцистиці Бориса Олійника

   Аналізуються проблеми професійної етики журналістів, розкриваються основні етичні засади публіцистичної творчості. Виокремлено принципи професійної етики журналістів, що порушуються в публіцистиці Б. Олійника. Наголошено на принципах об'єктивності, неупередженості, відповідальності за поширювану інформацію. Публіцистика Б. Олійника розглядається з позицій гуманізму й аналітичного методу роботи журналіста з матеріалом.
   Ключові слова: публіцистика, журналістська етика, об'єктивність, мораль.

   Питання журналістської етики є актуальним для сучасного українського і зарубіжного журналістикознавства. Аналіз поняття журналістської етики та її принципів, а також нормативних документів, що фіксують етичні норми професійної діяльності журналістів, здійснено в роботах Д. Авраамова, Д. Корню, Е. Фіхтеліуса, Г. Лазутіної, О. Кузнецової, В. Іванова та ін. Об'єктом статті є журналістська етика як особистісний аксіологічно-практичний феномен, предметом виступає втілення норм професійної етики в публіцистиці Б. Олійника. Оскільки питання письменницької публіцистики в цілому й публіцистики Б. Олійника зокрема не є ґрунтовно розглянутим у сучасному журналістикознавстві, необхідно звернути увагу на реалізацію норм журналістської етики в публіцистиці митця задля осмислення її як етико-естетичного феномена.
   Публіцистична діяльність, покликана якнайповніше відображати стан розвитку суспільства шляхом порушення й аналізу актуальних соціальних проблем, має своїм підґрунтям особистісний моральний вибір, оскільки вплив засобів масової інформації на людей та реалізація імперативної, навчальної, виховної, розважальної та регулюючої функцій пов'язані з професійною етичною відповідальністю авторів за результати взаємодії журналістського тексту з широкою аудиторією. За твердженням В. Здоровеги, публіцист "подає на суд читача не лише остаточний результат, висновок з своїх міркувань, а й сам процес знаходження істини, з його болючими пошуками, сумнівами, помилками" [2, 96].
   Специфічні умови журналістської етики формувалися поступово, з виникненням і розв'язанням моральних конфліктів і зловживань журналістів свободою слова й свободою преси. Журналістські етичні норми є результатом осмислення професійної моралі й покликані захистити суспільні інтереси від зловживань ЗМІ. На думку Д. Корню, нині кодекси журналістської етики відповідають таким основним критеріям: забезпечення людей точною, достовірною й повною інформацією, на яку вони мають право очікувати; захист зайнятих інформуванням від усіх форм тиску чи примушування, що заважатимуть їм оприлюднювати певну інформацію чи спонукатимуть їх діяти всупереч власній совісті; якнайкраще забезпечення поширення інформації в суспільстві відповідно до основної місії преси в умовах ліберального суспільства [3, 16].
   В українському журналістикознавстві спостерігається розбіжність у потрактуванні журналістської етики як такої та в розумінні відповідної наукової дисципліни. "Професійна журналістська етика, - зазначає О. Кузнецова, - своєрідно використовує, поповнює, а не об'єднує журналістикознавство й загальну етику. Це окрема наукова галузь, що має свій предмет - професійну мораль журналістів. Журналістська професійна мораль виступає як практика втілення етичних норм журналістом під час фахової роботи..." [4, 32]. Отже, спостерігається ототожнення професійної етики з мораллю журналіста (як особистості й фахівця). Західні дослідники вважають журналістську етику явищем суто практичним, що є предметом відповідної навчальної дисципліни. Етика мас-медіа виступає, таким чином, центральною сполучною ланкою між обмежувальною природою інформації, характером професії журналіста, суспільною довірою до ЗМІ та їх відповідальністю перед спільнотою.
   Природно, що в основі системи професійної етики лежить поняття етичної цінності, що виступає як "позитивна властивість, еталон, що виконує роль повсякденного орієнтиру в оцінці людей, колективів, груп, організацій, фактів, подій, явищ, країн, націй та ін. Журналістські етичні цінності - це ідеальна форма суспільної свідомості журналістів, регулятори їхніх вчинків і поведінки" [4, 42]. Система журналістських етичних цінностей включає загальнолюдський, особистісний і професійний фактори, вона складається з: універсальних цінностей (людина, світ, життя); національних, етнічних цінностей (нація, держава, етнос); професійних журналістських цінностей (свобода слова, порядність, чесність); індивідуальних цінностей (самовдосконалення, самозбереження, любов до ближнього). Реалізація моральних категорій у професійній діяльності є етичним надзавданням журналіста, оскільки його моральна культура є не простою сумою чеснот, а усвідомленою лінією поведінки.
   Мета будь-якого журналістського твору включає або власне державницький фактор (наприклад, служіння Україні як суверенній, незалежній, демократичній, соціальній і правовій державі), або власне соціальний (служіння людині як найбільшій онтологічній цінності), або професійний (забезпечення громадськості правдивою інформацією). Журналістська етика як система професійних цінностей покликана об'єднувати всі зазначені фактори в цілісному творі, формуючи "високу моральну самосвідомість і поведінку журналіста як комплекс освоєних ним професійних етичних цінностей, норм і правил поводження, що він втілює у роботі, самосвідомість як усвідомлення й оцінку людиною своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, морального обличчя й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісну оцінку самого себе і свого місця в житті" [4, 34]. Саме тому ціннісною основою журналістської етики, як і загальної етичної системи, є гуманістична спрямованість та антропоцентризм. Таким чином, журналістська професійна етика як аксіологічно-практична система, за О. Кузнецовою, складається з етичних цінностей; узагальнених етичних норм поведінки, які домінують над службовими обов'язками і правилами; службових етичних заборон; етикетних правил поведінки [4, 21].
   Письменницька публіцистика як креативно-імперативна діяльність є насамперед синтезом принципів об'єктивності та полемічності, модальності в професійній діяльності журналіста. Водночас специфіка роботи публіциста передбачає високу відповідальність перед суспільством за свою діяльність. Тому соціальна відповідальність є провідною етичною цінністю, що має не лише професійний, а й особистісний характер.
   Публіцистика Б. Олійника відрізняється відкритістю письма, аналітично-критичним підходом до історичних суспільних змін, владних структур, лідерства і лідерів, питань державності й економіки, що викликає неоднозначне потрактування й ставлення реципієнтів. Як усяка журналістська діяльність, публіцистика митця має врегульовувати конфлікт між певним типом аудиторії та поширюваною інформацією. Тому дотримання принципів професійної етики відіграє важливу комунікативну роль, оскільки функція професійної моралі полягає, за Д. Авраамовим, у тому, щоб "узгоджувати інтереси читача й видавця, пом'якшувати суперечності між двома видами діяльності, з яких складається журналістика, не допускати конфлікту між потребою аудиторії в правдивій інформації і завданнями впливу на неї..." [1, 33].
   Провідною рисою публіцистики Б. Олійника в контексті професійної етики є насамперед моральна відповідність, тобто дотримання принципу чесності з реципієнтом та самим собою при висвітленні значущих суспільних питань: "Але є принципи. Чисто людські. Закони предків, універсальні життєві правила, яких не можна зраджувати. Головне з нещасть, яке приніс нам Горбачов, у тому, що зміну принципів він довів до рівня побутового й безкарного вчинку. Більш того, безпринципність доведена до рівня доброчинності. Стираються межі між мораллю й аморальністю" [5, 29]. Таке розуміння власного права говорити про моральну деградацію соціуму на основі безпосереднього аналізу діяльності лідера (керівника держави) випливає з усвідомлення Олійником професійної моралі як індивідуальної свідомості, про що яскраво свідчать його публіцистичні тексти. Аналіз Б. Олійником себе як авто-ра-публіциста є імпліцитним, він випливає з самого характеру публіцистичного тексту, його аргументованості й етичної наповненості, актуальності та коректності.
   "Будь-яку операцію з самоуправління, - зазначає Д. Авраамов, -журналіст здійснює на основі самопізнання і тому одночасно сприймає її як ставлення до самого себе. Моральний сенс самоуправління своєю діяльністю з боку журналіста полягає не лише в тому, що його "фундаментальний інформаційний блок" містить у собі принципи і норми, які виступають у ролі регуляторів його поведінки і є критеріями його оцінок. Цей сенс іще й у тому, що ставлення журналіста до завдань і способів своєї діяльності й до людей, котрі включені в неї, усвідомлюється ним як власне, інтимне, моральне ставлення" [1, 85]. Таким чином, професійні етичні принципи тільки завдяки індивідуальному усвідомленню набувають особистісного характеру, переходять у площину практичної діяльності, формуючи з професійного права говорити правду імператив "я повинен говорити правду".
   Принцип моральної відповідності в публіцистиці Б. Олійника органічно пов'язаний із принципом моральної відповідальності публіциста за поширювану ним інформацію, за наслідки здійснених ним аналітично-критичних операцій, а також за розвиток подій у тому випадку, коли аналізована ним проблема не була б оприлюднена: "Потрапляючи чи то в Карабах, то в Тирасполь, то в Цхинвал, то до Владивостоку, де вже йшла справжня громадянська війна, все частіше ловив себе на думці, що, незважаючи на національний характер та інші самодостатні прикметні ознаки супротивних сторін, це братовбивство ведеться за... одним сценарієм третього. І коли почалася югославська трагедія, вже з перших уривчастих хронік, з перших телекадрів мені неважко було дійти висновку: знову реалізується сценарій той самий. І цього разу настільки близько від кордонів нашої молодої держави, що холод тривоги сталево пройшов під самим серцем" [6, 65].
   Відповідальність публіциста є універсальною професійною етич-ною категорією для Б. Олійника, що реалізується передовсім через принцип коректності при висвітленні неоднозначних актуальних проблем. Публіцистика Б. Олійника, для якої загалом характерна відкритість у називанні імен, дат, подій, висвітленні причин і наслідків соціальних негараздів, демонструє коректний підхід у питаннях, що стосуються особистої честі та гідності, професійних таємниць, репутації колективів, небажаної реклами тощо: "Зовсім не збираюся ідеалізувати ситуацію. Молодій демократії властива небезпечна хвороба зростання... Останнім часом у деяких виданнях почали з'являтися "матеріальчики", що принижують національну гідність. Не буду називати ці "видання", аби не робити їм своєрідної реклами, на яку вони, схоже, й розраховують" [5, 33].
   Основною професійною засадою публіцистики Б. Олійника є об'єктивність, яка дозволяє ширше й масштабніше осмислити предмет і об'єкт аналізу автора, забезпечує ефективну комунікативну взаємодію між публіцистом та аудиторією, розширює коло реципієнтів. Принцип об'єктивності реалізується Олійником на різних рівнях. Насамперед, це з'ясування "передісторії" проблеми, висвітлення причин її виникнення не лише задля глибшого осмислення ситуації, а й для послідовного психологічного введення читачів у суть порушуваного питання: "Масова сатанізація сербів, - аналізує Олійник ситуацію на Балканах 1993 p., - ведеться впродовж століть, оскільки Сербія - аванпост православ'я, що споконвіків стояв на шляху як німецьким замірам на лебенсраум та світове панування, так і на шляху агресивної католизації та османізації Європи. Нині ж вона заважає єдиній на сьогодні наддержаві поставити остаточну крапку в новому світопорядку, де Америка мислить себе необмеженим хазяїном" [6, 66].
   По-друге, принцип об'єктивності реалізується через порушення проблем доступу громадськості до правдивої інформації, неупередженості ЗМІ як, зокрема, в контексті міжнаціональних конфліктів, ідеологічних протистоянь, воєнної агресії, екологічних катастроф тощо. Наприклад, об'єктивно висвітлює Б. Олійник роботу сесії ПА Ради Європи у квітні 2001 р., в якій брала участь Постійна делегація України, зокрема, вирішення косовської проблеми: "Черга дня, як завжди, була перевантажена проблемами європейського і світового масштабу... Однак, за категоричною вимогою об'єднаних лівих Європи, дискусію було продовжено майже на повний сесійний день. Попри всю жорсткість цензури, коли підзвітні Альянсові мас-медіа подавали в основному тільки інформацію про біженців з Косово-Метохії, фрагменти правди про варварські бомбардування мирних об'єктів і цивільного населення все ж пробивалися навіть до сесійної зали. До того ж, об'єднані ліві запросили до Страсбурга представників Югославії. І хоч керівництво ПАРЄ не дозволило їм офіційно виступити ні в комітетах, ні на сесії, представники лівих допомогли югославам зустрітися з делегаціями, зокрема, й українською, організували прес-конференцію, де вони самі і розповіли, і потвердили документами правду про тактику випаленої землі у виконанні Альянсу" [10, 158].
   Соціальна дійсність підлягає всебічному оцінюванню публіцистами, але завжди оцінки порушуваних проблем, аналіз подій, явищ, фактів, осмислення ролі особистості в історії ґрунтуються на масштабності й неупередженості, вмінні автора якнайповніше розкрити суть аналізованого ним питання. Саме тому одним із засобів об'єктивного викладу інформації в публіцистиці Б. Олійника є аргументація конкретними фактами, цифрами, показниками, зафіксованими чи то самим автором, чи за допомогою фахівців. "Краще сказати правду. А правда така, -констатує 1996 р. Б. Олійник, голова Комісії Верховної Ради України з питань зовнішньої політики і зв'язків з СНД, - частина тіньової економіки в Україні зросла з 40 відсотків валового прибутку в 1994 до 60 відсотків у минулому високосному. Себто, ми вже не держава, а фантом, тінь, фата моргана, марево, міраж, майя. Кількість лише зареєстрованих злочинів за роки лібералізації перевищила 2,5 мільйона, а вбивств і замахів на життя сягає 20 тисяч. Наркоманія, соціальні захворювання, сифіліс, туберкульоз, а тепер ще і СНІД сягнули такого рівня, що вже йдеться про невідтворення робочої сили, про катастрофічне зниження інтелектуального потенціалу нації, а отже, падіння обороноздатності держави. Себто, йдеться до соціальної деградації, до геноциду" [9, 20].
   Публіцистичний доробок Б. Олійника є яскравим прикладом втілення ще одного професійного етичного принципу - боротьба з війнами та іншим злом, що протистоїть людству. Антивоєнне спрямування властиве при висвітленні етнічних конфліктів, воєнних дій у різних країнах, загалом при осмисленні війни під історіософським кутом зору. Висвітлення етнічних конфліктів також ґрунтується на аналізі морального стану суспільства, спостереженнях внаслідок перебування на місці подій, залученні свідчень очевидців тощо. Уникає Б. Олійник використання фактів, образливих для представників певних національностей, виважено подає історичні описи, аналізує й прогнозує наслідки, особливу увагу приділяючи ролі ЗМІ у правдивому відображенні міжетнічних суперечностей: "Погляньмо, як висвітлюють нині наші мас-медіа події зарубіжжя, особливо кризові в Боснії та Герцеговині, в Сербії, Косові, в Афганістані і, нарешті, в Іраці. Лише окремі видання осмілюються виступити проти слов'янофоби і сатанізації сербів, а нині - проти демонізації мусульман, розв'язаної найнятими кілерами пера. Переважна ж більшість резонує з голосу хазяїв нового світопорядку, оце вам і свобода слова вкупі із цензурою" [8, 12].
   Етичний принцип гуманізму й боротьби із загальнолюдським злом набуває в публіцистиці Б. Олійника конкретного втілення в категорії турботи про державність, незалежність і безпеку України, реалізуючись через осмислення морально-етичних, етнічних, політичних, економічних проблем слов'янського світу взагалі: "Схоже, що світове співтовариство вельми толерантно, як до само собою зрозумілого, ставиться до солідарності та взаємопідтримки, скажімо, мусульман, католиків чи євреїв. Але тільки-но заходить мова про таку ж природну необхідність солідарності і взаємопідтримки між слов'янами, навіть у боротьбі з тероризмом, як одразу ж інтонація круто міняється на зловорожу. Тут тобі і панславізм, що чомусь загрожує розколом світу, і "рука Москви", і - що б ви подумали?! -"більшовизм" разом із "тоталітаризмом". При цьому в голосі звинувателів чується не лише лють, а й холодок страху. Ця атака на ідею слов'янської взаємопідтримки, найперше ж - супроти православ'я - ведеться вже не одне століття, особливо посилившись з початком XX віку" [7, 10].
   Загалом, публіцистика Б. Олійника демонструє втілення принципів журналістської етики насамперед через категорію особистісних етичних цінностей, що, набуваючи значення мотивації професійної діяльності, втілюються в публіцистичному тексті як його змістова складова. Гуманістичне підґрунтя професійної етики журналіста, відповідальність, об'єктивність, коректність і неупередженість є водночас частиною авторської інтенції при висвітленні проблем і явищ різного характеру, виразником авторського світомислення, а також комунікативною площиною, оскільки вплив публіциста на громадську свідомість здійснюється й на основі дотримання ним норм журналістської етики як особистісно-професійної системи цінностей.

1. Авраамов, Д. С. Профессиональная этика журналиста : учеб. пособ. для студ. вузов, обуч. по направл. и спец. "Журналистика" / Авраамов Д. С. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1999.
2. Здоровега, В. И. У майстерні публіциста: проблеми теорії, психології публіцистичної майстерності / Здоровега В. Й. - Львів : Вид-во Львів, унту, 1969.
3. Корню, Д. Етика засобів масової інформації / С. Гринцевич ; пер. з фр. - К. : К. І. С, 2004.
4. Кузнецова, О. Журналістська етика й етикет / Кузнецова О. - Львів, 1998.
5. Олейник Борис - о Михаиле Горбачеве, жизни и политике : [беседа] / вел Ю. Константинов // Радуга. - 1993. - № 1. - С. 26-40.
6. Олійник, Б. Будьмо пильні, слов'яни! Час подвійних стандартів, або Хто і з якою метою сатанізує сербів / В. Олійник // Криниця. - 1993. -№ 10/12. - С 64-76.
7. Олійник, Б. Діалог цивілізацій і проблеми єдності слов'янських народів : виступ на Міжнар. конф. "Діалог цивілізацій" [24 травня 2002 p.] / Б. Олійник // Персонал. - 2002. - № 6. - С 9.
8. Олійник, Б. Доки не буде своїх національних ЗМІ, доти самі себе заборонятимемо / Б. Олійник // Віче. - № 12. - С. 11-12.
9. Олійник, Б. Ми - п'яте колесо до воза "сімки" / Б. Олійник // Віче. -1997. - № 3. - С 20-21.
10. Олійник, Б. Хто наступний? / Б. Олійник // Слов'янське віче. -2000. - № 1. - С 158-166.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com