www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Олена Рудловчак - журналістка і дослідниця періодики Закарпаття
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Олена Рудловчак - журналістка і дослідниця періодики Закарпаття

Юрій Бідзіля,
к. філол. н.

Олена Рудловчак - журналістка і дослідниця періодики Закарпаття

   Стаття висвітлює діяльність словацької журналістки і науковця О. Рудловчак у дослідженні преси Закарпаття середини ХІХ-ХХ ст. та її впливу на розвиток національно-культурної свідомості українців; аналізується характер дії російської преси на періодику Закарпаття, висвітлюються причини проросійської орієнтації закарпатської преси.
   Ключові слова: періодика, закарпатська преса, національно-культурна ситуація, русофільство.

   Не так давно (16 листопада 2007 р.) відійшла у вічність відома та авторитетна учений-гуманітарій Словацької Республіки Олена Михайлівна Рудловчак (дівоче прізвище Микита). Дослідниця мала українське походження і до останніх днів свого життя відстежувала та аналізувала літературні, мистецькі та соціально-культурні процеси в Україні й активно пропагувала їх на сторінках видань, на радіо, в наукових працях. Проте рівень зацікавленості України та українського дипломатичного корпусу життям українців поза межами нашої держави настільки низький, що вітчизняні ЗМІ на цю сумну подію майже не зреагували.
   Олена Рудловчак народилася 1 лютого 1919 р. у Мукачеві в учительській родині. Початкову школу та гімназію закінчила в рідному місті. Після завершення навчання в Мукачівській учительській семінарії (1938) працювала вчителькою в закарпатських селах Неліпіні, Чинадієві та Ряпідь-Вільховиці. Ще навчаючись у Мукачівській гімназії, О. Рудловчак брала активну участь у літературному та культурному житті краю, була членом редколегії відомого журналу "Наши стремления".
   Найбільш активна журналістська та наукова діяльність Олени Рудловчак починається після переїзду до Братислави (1940), де вона вступає на філософський факультет Словацького університету й виходить заміж за Андрія Рудловчака, засновника українського радіомовлення в тодішній Чехо-Словаччині. Разом з чоловіком готує радіопрограми, працює позаштатним кореспондентом. Коли в 1948 р. українська редакція Чехо-Словацького радіо перейшла у Пряшів, де А. Рудловчак організував радіостудію, О. Рудловчак переїжджає разом із чоловіком. У Пряшеві вона працює в редакції газети "Пряшевщина", згодом штатним режисером, драматургом і редактором українського радіомовлення (1950-1954). О. Рудловчак активно сприяє заснуванню українськомовного журналу "Дукля" (1953), у редколегії якого працювала до 1968 р. На той час вона вже відома як науковець, згодом професорка кафедри української мови і літератури Пряшівського філософського факультету Кошицького університету ім. П.-И. Шафарика, очолює новостворену наукову установу - Дослідний кабінет україністики (завідувала до 1984 p.). Водночас на сторінках місцевої періодики, зокрема українськомовної, літераторка виступає із власними художніми творами, пише рецензії, критичні статті, бере активну участь у формуванні молодих українськомовних літераторів. Спектр наукових зацікавлень О. Рудловчак надзвичайно широкий: література, історія, фольклор, етнографія, компаративістика, культурно-освітнє життя українців Закарпаття й Пряшівщини, історія театру, розвиток журналістики, чехословацько-українські, російсько-українські, угорсько-українські культурні та літературні контакти тощо.
   Журналістка активно друкується у періодичних виданнях Культурного Союзу українських трудящих Чехо-Словаччини - репертуарних збірниках, журналах "Дукля", "Дружно вперед", газеті "Нове життя" (з нагоди 100-річчя від дня народження Марійки Підгірянки, ювілеїв О. Духновича, О. Павловича, А. Кралицького, Ф. Лазорика та ін.), видає чимало творів закарпатсько-української літератури минулого ("Поети Закарпаття", 1965; "Зелений віночок - червоні квіточки", 1965; "Олександр Духнович: Твори в 4 т.", 1968; "Хрестоматія закарпатської української літератури XIX століття", 1976, 1985; "Біля джерел сучасності", 1981; "Ю. І. Ставровський-Попрадов: Життя, творчість, твори", 1984 тощо).
   Своєю подвижницькою працею О. Рудловчак увійшла в історію української та словацької культури у першу чергу як дослідниця літературних процесів України, Словаччини, частково Росії та Угорщини. Фундаментальні праці вченої дають можливість молодим дослідникам заглибитись в окремі складні проблеми літературного процесу від XIX ст. до сьогодні.
   Окремим і недостатньо відомим науковим зацікавленням О. Рудловчак є преса Закарпаття та вплив періодичних видань на розвиток національно-культурної свідомості закарпатських українців. У цьому напрямі зусилля вченої були спрямовані як на дослідження формування репертуару закарпатської преси середини ХІХ-ХХ ст., так і на вивчення впливу іноземної преси (зокрема російської та угорської) на національно-культурну ситуацію в реґіоні, а також канали, якими зарубіжна преса та література потрапляла на Закарпаття. Глибоким дослідженням сприяє те, що вчена добре володіє українською, угорською, словацькою, чеською та російською мовами. Як правило, О. Рудловчак зверталася у своїх дослідженнях до тих проблем, які не вивчені зовсім, або потребують ґрунтовного перегляду.
   Одним із таких питань є вивчення ролі преси та книгодрукування у процесі формування національно-культурницької ситуації на Закарпатті. З огляду на цю глобальну проблему, можемо виокремити менші, які безпосередньо пов'язані з нею, а саме: 1) які передумови сприяли зародженню преси на Закарпатті; 2) чому русофільські тенденції у розвиткові книгодрукування та преси були домінуючими; 3) причини активного зацікавлення російських учених та політиків розвитком преси та книгодрукування на Закарпатті; 4) чому українська національна ідея досить повільно утверджувалася в нашому реґіоні тощо.
   З огляду на цілу низку цих та інших складних проблем, підхід О. Рудловчак у системному дослідженні преси Закарпаття можна назвати більш аніж сміливим. Вона одна із перших зламала традиційні стереотипи щодо розвитку соціально-культурної ситуації на Закарпатті у XIX ст. Загалом, погляди дослідників щодо впливу російської культури на ситуацію в нашому реґіоні, у тому числі й на розвиток закарпатської преси, далеко не однозначні, а умовно їх можна поділити на два діаметрально протилежні підходи. Частина науковців вважали, що розвиток закарпатської культури, літератури, преси не лише підпадав під вплив російської культури, а й загалом розвиток культурницької думки в нашому реґіоні представляли як частину "русского" культурного процесу. Так, ще Петро Феєрчак у своїй книзі "Очерк литературного движения угорских русских" (1888) особливу увагу звертав на те, що "карпаторуське" письменство будительської генерації орієнтувалося на російську літературну мову. Перебільшували вплив російської культури на розвиток місцевої літератури та преси Ф. Арістов, Є. Недзельський, Є. Сабов, О. Попов та ін. Діаметрально протилежної думки дотримувалися такі дослідники, як В. Бірчак, а згодом І. Вишневський.
   Звертаючись до характеру впливу російської преси на періодику Закарпаття, О. Рудловчак у своїх працях послуговується принципом наукового об'єктивізму. Проаналізувавши величезну кількість наукової літератури, першоджерел, архівних матеріалів, дослідниця приходить до висновку, що російська періодика справляла неабиякий вплив на розвиток преси Закарпаття. У цьому, на думку вченої, ховається кілька причин. У першу чергу, це пов'язано з тим, що Росія чи не єдина країна, яка залишилася вільною слов'янською державою, а через те була оплотом як слов'янства, так і православної віри. Закарпатські українці, які безперервно піддавалися асиміляційним процесам в іншомовному середовищі, надто піднесено сприймали підтримку Росії.
   О. Рудловчак зазначала: "закарпатські українці.., в умовах відірваності від своїх східних братів, в несприятливих умовах гніту намагалися не згубити контактів зі Сходом. Не маючи можливості заснувати друкарню і розгорнути друкування... дома, вони повинні були спиратись переважно на друковане слово, що виходило на території Росії". Другою важливою причиною пожвавлення потоку друкованих матеріалів на Закарпаття із Росії було те, що з другої половини XVIII, а особливо у XIX ст. у закарпатських українців значно посилюється інтерес до світської інформації. Це і є, на думку дослідниці, причиною того, що "заснована А. Бачинським у другій половині XVIII ст. в Ужгороді величезна бібліотека містила переважно видані на території Росії книги", а значна частина інтелігенції Закарпаття могла читати російською мовою. Зі становленням і розвитком процесу культурно-літературного відродження закарпатських українців протягом XIX ст. потреба друкованого рідного слова все більше зростала. О. Рудловчак зауважує, що в цей час "почали видаватися у відносно ширших масштабах ... роботи місцевих авторів, але ті кілька книг, що побачили світ у 50-60-х pp., не могли покрити зростаючих інтересів Закарпаття, хоча воно широко використовувало також книжкову продукцію та періодику Галичини".
   Періодична преса на Закарпатті пройшла дуже складний шлях розвитку. Проросійська орієнтація закарпатської преси має кілька причин. І це досить чітко простежено у працях О. Рудловчак. Значний вплив на формування русофільства у пресі та через пресу на населення Закарпаття мало те, що російські дипломатичні представництва у Відні та Будині провадили титанічну працю з пропаганди російського друкованого слова, перепровадженню через кордон та розповсюдженню на території Закарпаття російських книг та періодичних видань. Ще у XVIII ст. до Ужгородської єпископської бібліотеки потрапили найрізноманітніші періодичні видання: "Санкт-Петербургские ученые ведомости на 1764-1765 год", "Труды Вольного экономического общества" за 1772 р., "Городская и деревенская библиотека", "Московские ежемесячные издания" (1781), "Зеркало света" (1787), "Экономический магазин" (1780-1782), "Санкт-Петербургский Меркурий" (1793), "Санкт-Петербургский вестник" (1778).
   Незважаючи на те, що значна частина цієї періодики була знищена після встановлення на Закарпатті радянської влади, у фондах наукової бібліотеки УжНУ, яка успадкувала книги єпископської бібліотеки, було зареєстровано дослідником В. Микитасем 45 назв світських видань XVIII ст. [8, 8]. Більшість російських видань, як зазначала О. Рудловчак, потрапляла на територію Закарпаття через російського дипломата М. Раєвського (1811-1884). Згодом значну роль у розповсюдженні російської преси відіграли В. Войтковський, Я. Головацький, К. Кус-тодієв та ін. Зазначаючи позитивну роль впливу російської преси на розвиток національно-культурної ситуації на Закарпатті, О. Рудловчак одночасно вважала, що такий панславіст, як Раєвський "в історію закарпатських українців вніс суперечливі вартості, з одного боку, сприяв їх культурному розвиткові, зміцнив їх зв'язки з Росією, з боку другого, своєю панславістською пропагандою звів їх на манівці щодо культурно-національної орієнтації і спрямування їх визвольних настанов та шляхів" [12, 12].
   Відстежуючи формування літературного процесу на Закарпатті, О. Рудловчак звернула пильну увагу на "Церковну газету", фактично перше періодичне видання в Австро-Угорщині, яке було розраховано на закарпатських українців. Проте газета знову-таки стояла на русофільських та панславістських позиціях. Причина цього, на думку О. Рудловчак, полягає у тому, що І. Раковський, який, перебуваючи в 50-х pp. XIX ст. у Будині, не просто редагував це видання, а й був "одним з найбільш запалених і серйозних адресатів.., до нього пливли ручаї російського друкованого слова..." [12, 14]. Згодом І. Раковський часто гостював у М. Раєвського, користувався його послугами. Раков-ському як редактору "Церковної газети" потрібна була російська граматика, яку він "якимось шляхом замовляв... прямо в Санкт-Петербурзі". В. Войтковський, російський священик, який перебував у середині XIX ст. у Будині або Юремі, у листі до М. Раєвського зазначав, що закарпатський редактор І. Раковський готовий заплатити за цю книгу будь-яку суму.
   Ще одна цікава інформація, яку віднайшла О. Рудловчак, - це те, що І. Раковський систематично читав "Северную пчелу". Як засвідчує лист В. Войтковського до М. Раєвського від 21 грудня 1850 p., збережений у Відділі писемних джерел Державного історичного музею колишнього СРСР (ф. 347), у Будин дійшов комплект "Северной пчелы", але книги так і не отримано. Отож, за твердженням О. Рудловчак, це видання стало одним із перших російських часописів, "який став систематично доступним... закарпатоукраїнським діячам" [12, 15].
   Простежуючи обмін періодикою, дослідниця зауважує, що В. Войтковський виконав кілька замовлень М. Раєвського на місцеві українські видання. Так, через посередництво І. Раковського він дістав шематизми, що вийшли на Закарпатті. Згодом В. Войтковський порушив клопотання про те, щоб "Церковна газета", яку видавав І. Раковський, систематично надходила завдяки йому в Росію. Через різні соціально-політичні чи навіть побутові умови це не завжди вдавалося, тому наприкінці 1857 р. у цій справі В. Войтковський писав до М. Раєвського: "Хотел было теперь послать газеты, но Раковський не прислал еще". Згодом це прохання було виконано й І. Раковський систематично надсилав 15 примірників "Церковної газети" М. Раєвському. Проте над самим виданням та його редактором збиралися хмари, і Войтковський визнавав, що через такі умови виданню залишилося жити недовго, а редактору доведеться повернутися на Закарпаття. А згодом той же В. Войтковський сповістив, що ""Церковна газета" остаточно і зовсім заборонена".
   О. Рудловчак приділяла значну увагу й виданню, яке змінило "Церковну газету", "Церковному віснику", що друкувався розмовною мовою. Але і це видання не влаштовувало владу, тож 1858 р. припинило своє існування. Відстежуючи долю редактора цих видань І. Раковського, О. Рудловчак спирається на величезний пласт архівних матеріалів та долучає листування російських культурно-громадських діячів, котрі вболівали за майбутнє талановитого закарпатоукраїнця. Заодно О. Рудловчак досить ґрунтовно аналізує тогочасну російську пресу, яка потрапляла на Закарпаття та активно впливала на слов'янофільський та русофільський рухи не лише у нашому реґіоні, а й у Європі в цілому ("Парус", "Санкт-Петербургские ведомости" тощо). Щоправда, дослідниця слушно зауважує, що "... маючи тільки обмежену кількість архівних матеріалів... важко встановити діапазон назв російської преси, що через Пешт потрапляла до закарпатських українців" [12, 25].
   Окремі розвідки О. Рудловчак присвячені українським радіослухачам у Чехо-Словаччині, структурі української преси, питанням журналістики українців Східної Словаччини: "Починаємо передачу для українських слухачів Чехословаччини" (Дружно вперед. - 1951. -№ 2), "Говорить українське радіомовлення" (Дружно вперед. - 1954. -№ 4), "Розгортається культурна діяльність" (Нове життя. - 1952. -10 трав.), "До питань журналістики..." (Дукля. - 1962. - № 3) та ін. Чимало також публікацій про типологію преси Закарпаття ХІХ-ХХ ст.: "Сторінки нашого минулого: шляхами журналістики XIX століття" (Дружно вперед. - 1966. - № 7), "Перший педагогічний часопис" (Дружно вперед. - 1967. - № 6), "До історії газети "Сова" (Дукля. - 1970. - № 1) тощо.
   Детального, але окремого дослідження потребують сторінки життя Олени Рудловчак як журналіста-практика та її тісної співпраці зі Словацьким радіо (із 1936 p.), бо це тривало понад сорок років.

1. Бірчак, В. Літературні стремління Підкарпатської Руси / Бірчак В. -Ужгород, 1937. - 190 с
2. Гнатюк, В. Причинок до історії зносин галицьких і угорських русинів / Гнатюк В. // Літературно-науковий вісник. - 1899. - Т. 7. - Кн. 10. -С 169-174.
3. Гнатюк, В. Національне відроджене австро-угорських українців (1772-1880) / Гнатюк В. - Відень, 1916. - 66 с
4. Вишневський, І. П. Традиції та сучасність / Вишневський І. П. -Львів : Кн.-журн. вид-во, 1963. - 240 с
5. Воскресенский, Н. С. Художественная литература на страницах закарпатской газеты "Свет" (1867-1871) / Воскресенский Н. С. // Наук, запис. Українська і російська література. - Ужгород, 1958. - Т. 33. -С 125-148.
6. Закривидорога, О. Олена Рудловчак : бібліогр. пр. та літопис життя / Закривидорога О., Ільченко Л., Падяк В. - Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2001. - 160 с
7. Лісовий, П. М. Журналістика Закарпаття 50-70 років XIX ст. і її зв'язки з іншими українськими землями та Росією : конспект лекцій / Лісовий П. М. - Ужгород, 1969. - 54 с
8. Микитась, В. Л. Давні рукописи і стародруки : опис і каталог / Микитась В. Л. - Ужгород, 1961. - 96 с
9. Микитась, В. Л. Давні рукописи і стародруки : опис і каталог / Микитась В. Л. - Львів, 1964. - Ч. 2. - 84 с
10. Мишанич, О. В. Карпати нас не розлучать : літ.-крит. статті і дослідж. / Мишанич О. В. - Ужгород : Срібна земля, 1993. - 282 с
11. Рудловчак, О. Біля джерел сучасності : розвідки, статті, нариси / Рудловчак О. - Пряшів : Словацьке вид-во худож. літ-ри, 1981. - 420 с
12. Рудловчак, О. Історія культури / О. Рудловчак // Наук. зб. музею укр. культури у Свиднику. - Пряшів, 1988. - № 13. - 94 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com