www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow "Молода Україна" - "промінь надії" Олени Пчілки
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

"Молода Україна" - "промінь надії" Олени Пчілки

Юлія Краснікова,
асп. (Київ)

"Молода Україна" - "промінь надії" Олени Пчілки

   Досліджується діяльність Олени Пчілки як редакторки та видавця першого в Східній Україні дитячого журналу "Молода Україна"'. Особлива увага звертається на авторський колектив, ситуацію з передплатою цього унікального видання.
   Ключові слова: журнал для дітей, авторський колектив, передплата.

   "Діти - се наш скарб, се наша надія, се - молода Україна" - так сказала колись Олена Пчілка, вважаючи своїм обов'язком не лише виховання власних дітей на засадах свідомої національної ідеї, а й плекання майбутнього України в традиціях національного духу.
   Поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, фольклорист, етнограф, публіцистка, видавець, редакторка, педагог, активна громадська діячка О. Драгоманова-Косач - непересічна постать в українській історії, культурі, літературі, журналістиці.
   Хоча існує низка статей і ширших розвідок про життя і творчість Олени Пчілки (зокрема праці Л. Дрофань, Г. Аврахова, Л. Мірошниченко, В. Іваненка, Л. Новаківської, В. Святовця, Л. Дунаєвської, Т. Скрипки, П. Одарченка, С. Яременко та ін.), видавничо-журналістська діяльність письменниці не аналізувалася комплексно, з акцентуванням уваги на процесах професійної праці. Важливе місце у творчості літераторки належало різножанровим творам, призначеним для дітей. Слід зазначити, що саме поезія й проза, казки й фольклорні записи Олени Пчілки найчастіше видавалися і перевидавалися у XX ст., незалежно від ідеологічних переконань державної влади. Так, видавництво "Веселка" двічі за одне десятиліття звернулося до публікації книг дитячої письменниці: "Годі, діточки, вам спать!" (К., 1991) та "Молода Україна" (К., 1993) - вірші, оповідання, казки, байки, загадки, що свого часу вийшли у світ в однойменному журналі за редакцією Олени Пчілки. Обидві книги дбайливо упорядковані О. Таланчук, яка також написала передмову та підготувала примітки.
   Мета цієї статті - визначити видавничо-редакторські орієнтири Олени Пчілки у реалізації журналу "Молода Україна", показати тематично-змістове та жанрове розмаїття цього єдиного дитячого національного журналу в Східній Україні початку XX ст.
   З погляду нового часу, з відстані цілого століття появу подібного дитячого часопису в Російській імперії можна вважати справжнім видавничим подвигом Олени Пчілки. Новий щомісячний журнал для дітей "старшого й меншого віку" О. Косач розпочала у 1908 р. як додаток до української "тижневої часописі" "Рідний край" у Києві. В оголошенні зазначалося, що "передплата на "Рідний край" без "Молодої України"" не приймається. Тож обидва видання до переїзду редакції у Гадяч містилася за однією адресою (Київ, вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 97; згодом - Маріїнсько-Благовіщенська, 115, кв. 3; потім таж вулиця, № 101), поліграфічне оформлення й тиражування здійснювалось у друкарні 1-ї Київської друкарської спілки (вул. Трьохсвятительська, 5).
   Редакторка розраховувала, що тираж дитячого журналу може досягнути 1000 примірників, але наклад постійно зменшувався - до 450 примірників у 1913 р. Передплатників узагалі було мало: ЗО осіб у 1908 p., 40-у 1910 / 1911 p., як зазначалось у редакційній статті "Рідного краю" (1910. - № 1. - С. 3).
   В автобіографії О. Косач записала: "Передплатників було до трьох десятків, а лише друк і папір на одно число коштував 60 карбованців.
   Я з місяця в місяць докладала своїх грошей і живилась надією, що становище ж таки покращає; мабуть читачі боялися передплачувати журнал, бо були такі, що прохали пересилати їм журнал на чуже ім'я, боячись репресій на службі за передплату українського журналу. Боляче було і матеріально, і морально, але не хватало сили справу кинути й видання припинити. Пробувала я була заінтересувати передплатників низькою передплатною ціною, даремними додатками й т. ін., та це не помагало" [3, 42].
   Але кидати розпочату справу письменниця не збиралася. "Видання української часописі для наших дітей, працю для неї - уважаю своїм патріотичним обов'язком", - засвідчила вона на сторінках "Молодої України" (1910 / 1911. - № 2).
   Видавничі проблеми спробувала пояснити Олена Пчілка і в листі до харківського вченого й публіциста М. Сумцова, пересилаючи йому "на пробу" кілька чисел "Рідного краю" та "Молодої України". Висловлюючи здивування "крайньою індиферентністю у ставленні до єдиного українського дитячого журналу", редакторка подала свої підрахунки: 30 передплатників на 30 мільйонів "української людности" - надзвичайно мало, 1 передплатник на мільйон!.. Наголошує вона й на інших причинах - боязнь передплачувати українськомовний журнал, щоб "не зіпсувати вимови своїм дітям і науку російської мови" [2, 214], а також відсутність бажання "марно витрачати гроші".
   Розуміючи, що зросійщена школа на українських землях ще не скоро дозволить собі передплачувати такий журнал, як "Молода Україна", Олена Пчілка більше розраховувала на "Товариства грамотності", що існували в багатьох губернських центрах. Вона також сподівалася, що М. Міхновський та М. Сумцов допоможуть їй знайти масового читача у Харкові, аби "врятувати її справу".
   Переживаючи фінансові труднощі, брак передплатників, розуміючи марність сподівань на самоокупність національної преси (маючи на увазі передусім "Рідний край" та "Молоду Україну"), О. Пчілка неодноразово звітувалася перед своїми читачами, пояснюючи їм скрутну видавничу ситуацію. Так, "Рідний край" у листопаді 1910 р. відкривався редакційною статтею, що складалася з двох частин: перша стосувалася тижневика, друга - місячника. Покладаючись на добродійні принципи "доки зможемо, доти будемо видавати", "не будемо давати марних обітниць", "не будемо жалітися на свої лихі обставини", "не будемо просити й помочі", редакторка була налаштована оптимістично: "якось-то буде!".
   Олена Пчілка зазначала прикрий факт української видавничої справи початку XX ст. - надзвичайно обмежене коло читачів, які б цікавилися суто національними часописами, поданими рідною мовою. Корінь цього сумного явища полягав у антиукраїнській політиці імперського уряду, примусовому відлученні народу від материнської мови, національних здобутків тощо. Так склалося, що "панство від українства одійшло", пояснювала редакторка, а "народ до національної свідомости ще не прийшов"; тому тільки невелика група громадянства не боялася передплачувати і шанувати українську періодику. Для дитячого часопису обставини складалися ще гірші - "не всякий має дітей", не кожний уважає потрібним "мати в своїй хаті (або в своїй школі чи в своїй читальні) ще й таку "роскіш", як дитяча українська часопись" (1910. — № 1. — С. 3).
   Факт співробітництва в "Молодій Україні" завжди був умовним: Олена Пчілка наголошувала, що до писання вона нікого "не запрошувала і не запрошує", бо при фінансових дефіцитах не може оплачувати працю авторів "так, як би слід". Тому-то вона й не обіцяла, що запропонує читацькій аудиторії "корифеїв", виходячи з етичної ситуації: гонорари відсутні, бажання опублікувати свій твір - своєрідний "патріотичний обов'язок", до якого нікого не змушують і не закликають, "хто хоче його сповняти, той сповняє і мабуть сповнятиме".
   До участі в журналі зголосилося чимало вже відомих на літературній ниві письменників, серед яких Б. Грінченко, М. Старицький, Л. Старицька-Черняхівська, Грицько Григоренко, С. Черкасенко, Г. ІПерстюк та ін. Тут друкуються твори Т. Шевченка, Л. Глібова, С. Руданського. Долучаються і представники молодшого покоління: X. Алчевська, О. Олесь, А. Кащенко, С. Мартос, М. Ішуніна, О. Романова, В. Тарноградський, М. Рильський.
   Олена Пчілка була вдячна всім, хто допоміг їй у виданні журналу, хто наповнював його літературними творами, перекладами, загадками, розважальним і пізнавальним матеріалом, тобто "пособляв і словом, і ділом". Редакторка завжди могла розраховувати на своїх київських, старших і молодших знайомих, у першу чергу на Марію Ішуніну ("клопоталася долею "Мол. України" найпильніше"), добродія Олександра Бородая та його дружину ("підживляли мою душу добрим співчуттям і ділом", передплативши для журналу англійські дитячі часописи, подаючи переклади і навіть кліше), малюнки постачав художник Опанас Сластьон ("дай Боже йому здоров'ячко!") та початкуючий письменник О. Неприцький-Грановський (ілюстрації були "дуже досподоби"), чудові фотографії надсилав історик Дмитро Яворницький із Катеринослава. Все це вселяло надію на те, що "Молода Україна" житиме, існуватиме, незважаючи на не-періодичність виходу у світ і навіть перерви (журнал не видавався у 1913 p., а потім відновив своє існування у Гадячі).
   На сторінках "Молодої України" часто публікації подавалися не під справжніми іменами, а були позначені псевдонімами або криптонімами. Скажімо, сама редакторка свої матеріали підписувала так: О. К., О. П., Бабуся, Бабуся Олена, Б-а, О. Б-а, К-ч, Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська, Олена Суботенкова, Олеся Зірка, Цяцька та ін. Як зафіксовано у словнику псевдонімів О. Дея, підписи "Редакція" (1908-1912) та "Редакція "Молодої України" (1909) теж належать О. Косач [1, 321].
   До псевдонімів вдавалися також інші автори дитячого журналу. Наприклад, Прохір Воронін, який неодноразово пропонував редакції свої оповідання та вірші ("Школярські пісні", "На Новий рік", "Великодня вірша", "Гріх", "Мудрий майстер", "Кур'єр", "Непорозуміння", "Жнива" та ін.) подавав їх із авторським позначенням П. В-ін, Прохо-рець або Хор-Про [1, 451-452]. Марія (Маруся) Ішуніна використовувала псевдоніми Маруся Ініна та Тітка Маруся; Надія Кибальчич (Симонова) підписувала свої твори як Наталка Полтавка. Під "Великим Грицем" вгадується Григорій Коваленко (1914), Грицько Чулай - це Григорій Грушевський [1, 394], П. Гай - Петро Гаєнко [1, 118], X. Майстренко - Федот Шелудько [1, 247] тощо. Багатьох авторів сьогодні складно розпізнати: Дід Хома, Н. С-ко, А. ПІ., Г. С; інші літератори "не засвітилися" яскраво на письменницькій ниві, можливо, їхній талант так і залишився нерозквітлим, "аматорським", "з народу" (О. Тарасенко, Гавриїл Блажієвський, О. Ярошенкова, М. Горюн, 3. Сонцева, Д. Будневич, X. Никопольчук).
   Завдяки вмілому відбору жанрової палітри та авторського колективу (знаних митців, літераторів-початківців та народних талантів) Олена Пчілка зуміла запропонувати українському читачеві цілу низку різноманітних публікацій: казок (народних і літературних, перекладів із світової класики), віршів та оповідань, байок і смішинок, жартів, загадок, дитячих забав, спотиканок, пізнавальних матеріалів про людину і природу (розділ "світознання"), про віру і духовність, історичне минуле України, визначних особистостей (Т. Шевченко, М. Лисенко, Б. Грінченко, Є. Гребінка). З-поміж поетичних творів вирізняються хрестоматійні вірші: "Літо краснее минуле" Лесі Українки, "Весняні квіти" Олени Пчілки, "Коли сонечко пригріє" О. Олеся, "Зимовий танок" М. Рильського. Навіть вибагливий сьогоднішній читач із радістю прочитає такі казки, як "Правда та Неправда" М. Жука, "Казка про Оха-Чародія" Лесі Українки, "Пилип-горобець" М. Фон-Ренделя, "Морська царівна" Р. Зіньківського тощо.
   Олену Пчілку в її творчих справах підтримувала і велика родина Косачів- Драгоманових. Адже на сторінках "Молодої України" зустрічається ціла низка імен, що перебували на одній сімейній орбіті: донька Леся Українка, Г. Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач) - невістка Олени Пчілки, Михайло Кривинюк (публікації про природу та дитячі забави, перекази) - зять Олени Пчілки, чоловік її доньки Ольги; Світозар Драгоманов (перекладач) - племінник, син М. Драгоманова. Постійно стежила за видавничими та редакційними справами матері її відома донька - Леся Українка, яка теж стала авторкою часопису, зокрема презентуючи тут "Казку про Оха-Чародія" (1912. - № 4). їм редакторка завжди була вдячна, не випадково скромно зазначила: "Про своїх рідних співробітників, кажуть, говорити не подоба, то й не буду згадувати їх; вони самі знають, що я і "Молода Україна" їм вдячні" (1910. - № 1. - С. 4).
   Як бачимо, справа видання дитячого журналу - національного за своїм змістом і призначенням була досить складною в культурно-політичному та фінансовому відношенні. Та завдяки діяльності Олени Пчілки і свідомого українського громадянства "Молода Україна" з'явилася у світ як часопис фаховий, творчий, втіливши ідеї.

1. Дей, О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XV-XX ст.) / Дей О. І. - К. : Наукова думка, 1966. - 559 с
2. Лист Олени Пчілки до Миколи Сумцова // Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку XX століття / уклад. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. - К., 2001. - С 214-215.
3. Пчілка, Олена (Косач О.) Оповідання з автобіографією / Олена Пчілка. - X. : Рух, 1930. - 287 с

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com