www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту

Тетяна Кузнецова,
к. філол. н. (Суми)

Оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту

   Розглянуто оцінність у світлі соціокультурних досліджень журналістських текстів. Зокрема визначено основні чинники, які зумовлюють оцінний знак матеріалів друкованих ЗМІ: специфіка соціокультурного простору, тип видання, жанрові особливості тексту, індивідуальні особливості світосприйняття комунікантів.
   Ключові слова: оцінність, журналістський текст, соціокультурні чинники.

   Оцінка як мовна категорія привертає увагу багатьох науковців. Проте її неможливо вивчити досконало, обмежившись лише вузьколінгвістичними дослідженнями. Потребують розгляду інші, насамперед соціокультурні факти, на що неодноразово звертали увагу вчені. Зокрема, Sally McConnell-Ginet у своїх міркуваннях про слово "good" наголошує, що занадто широке значення прикметника "good" дозволяє використовувати його в різних контекстах, і для його правильного розуміння слід залучати екстралінгвістичні знання [26, 142].
   Особливу увагу оцінка привертає у світлі соціокультурних досліджень журналістських текстів, які, до речі, за слушним зауваженням М. Макарова, у наш час становлять значний інтерес для дослідників мови [15, 101]. Саме тексти ЗМІ сьогодні є джерелом соціокультурної інформації і являють собою, на думку багатьох дослідників, модель національно-культурної специфіки мовленнєвого спілкування, "портрет мовленнєвої епохи", фрагмент національної культури, який дає достатньо повне уявлення про політичні, економічні та соціокультурні процеси [7, 34; 4]. Крім того, журналістику цікавить насамперед те, що є найбільш актуальним сьогодні, найбільш важливим у даний момент. Сутністю її діяльності є оцінка актуального і впровадження цієї оцінки в масову свідомість [16]. Отже, будь-який журналістський текст уже сам по собі містить оцінність як основну ознаку. Так, У. Еко в есе "Про пресу" зазначає: "(за винятком прогнозу погоди) об'єктивної інформації не існує і не може існувати. Навіть при педантичному відокремленні коментарю від повідомлення сам по собі підбір повідомлень та їх розміщення на шпальті вміщує в собі імпліцитне судження" [23, 49]. Сама оцінка завжди соціально зумовлена, адже, "її інтерпретація залежить від норм, прийнятих у тому чи іншому соціумі. <...> Соціальні інтереси і мода, престижність і непрестижність формують і деформують оцінки" [1, 6]. До того ж, "в умовах цивілізації утворюється ціла система способів та засобів, призначених для збільшення ефективності оцінки - крім якісно специфікованих (політичних, юридичних та інших) норм, у цій же ролі виступають тепер ідеї та ідеали, правила та стандарти, принципи і закони" [17, 633]. "Оцінні та емотивні конотації можуть бути результатом співвіднесення з культурними настановами (правилами поведінки), стереотипами, фоновими знаннями..." [22, 58]. Отже, оцінка - соціокультур-на категорія, характерна ознака журналістського тексту, специфіка вияву якої зумовлена різноманітними чинниками.
   Метою розвідки є виявлення основних соціокультурних чинників, які впливають на оцінність газетного тексту, зумовлюють той чи інший його оцінний знак. Матеріалом дослідження стали тексти всеукраїнського видання "Україна молода" за 2007 р.
   Враховуючи, що будь-яке повідомлення не існує у вакуумі, а породжується "мовцем і слухачем у конкретних ситуаціях, у межах широкого соціокультурного контексту" [8, 159], слід визнати, що одним із вагомих чинників, які формують оцінність тексту ЗМІ, є соціокультурний простір, значущість якого неодноразово визначали дослідники масово-комунікативних процесів. Зокрема У. Шрам разом зі С. Сібертом та Т. Пітерсоном, виявляючи соціальну сутність та основні функції масової комунікації, дійшли висновку, "що преса завжди приймає форму та забарвлення тих соціальних і політичних структур, у межах яких вона функціонує" [19, 16]. М. де Флер у праці "Теорія масової комунікації" розглядає процеси масової комунікації як соціальну систему, що входить у системи культури, економіки та політики [25]. В. Богуславська, досліджуючи лінгвосоціокультурні моделі тексту, виділяє базові компоненти простору журналістських текстів, до яких відносить історію, культуру та соціум [7]. Саме ці параметри, на її думку, зумовлюють специфіку узагальненого простору тексту: так, історичний момент визначає концептуально-смислове наповнення тексту і водночас обумовлює культурну епоху, яка, у свою чергу, накладає свої обмеження на концептуально-смислове наповнення текстів і виявляється через соціум, який "породжує" реалізацію конкретного тексту з врахуванням індивідуально-особистісних та мовних особливостей конкретного автора [7]. Отже, можна зазначити, що соціокультурний простір виявляється зовнішнім фактором, який детермінує оцінний знак поданої в журналістському тексті інформації і тим самим зумовлює вибір відповідних лінгвістичних засобів її репрезентації.
   Аналізуючи газетні матеріали радянських та сучасних видань, науковці вказують на варіативність оцінності текстів, що відбувається під впливом ідеологічних змін у соціумі. Відомо, що пресі тоталітарного суспільства була властива так звана "соціалістична оцінність", яка виявляла себе насамперед у "позитивних" текстах, знак яких зумовлювали викладені в них факти, події, проблеми (зокрема висвітлення "щасливого" життя радянського народу, успіхів у будівництві соціалізму тощо) та відповідні лінгвістичні засоби їх репрезентації: "революційна фразеологія", старослов'янізми, суто книжні слова з підкресленою урочистістю, традиційні "воєнні" метафори тощо. "Негативні" тексти стосувалися насамперед "ворогів пролетаріату" і часто містили заклик до їх знищення. Характерною рисою цих агресивних матеріалів було активне використання слів, що належать до семантичного поля "смерть"?, метафоричних найменувань доісторичних і міфічних тварин, лексики, пов'язаної з тваринним світом, інтенсивів. При цьому, як зазначає Г. Солганик, серед негативно-оцінних одиниць переважали передусім евалюативи, які характеризуються найвищим ступенем вияву даної ознаки [20].
   Наприкінці 80-х - на початку 90-х pp. оцінність журналістських текстів суттєво змінилася: їм став властивий яскраво виявлений негативний знак, що трапляється як у висвітленні насамперед негативних аспектів буття людини, так і в негативному лінгвістичному репрезентуванні фактів, подій "мовою ворожнечі", або, як її називають сучасні мовознавці, словесним екстремізмом, дискурсом ненависті, мовленнєвою (словесною, мовною, вербальною, комунікативною) агресією, яка заполонила сучасні ЗМІ. І хоча дослідники зазначали, що "люди намагаються бачити у першу чергу світлі сторони життя і говорити про них" [9, 102], у сучасних мас-медіа простежується домінування оцінки негативної, що засвідчує навіть побіжний огляд рубрик центральних друкованих ЗМІ. Зокрема, у ході аналізу "України молодої" було з'ясовано, що серед дев'яти рубрик кожного номера цього видання завжди негативними є п'ять, а саме: "Політика", "Кримінал", "Економіка", "Здоров'я", "Я вам пишу...". "Політика" містить насамперед матеріали, ключовими концептами яких є "брехня", "фальсифікації", "непрофесіоналізм", "політична криза", "мафія". Наприклад, у цій рубриці вміщено такі матеріали, як "Масовка для Мороза" (11 верес), "Брехня no-соціалістичному" (Як партія Мороза народ дурить) (20 верес), "Підсудний Мін'юст" (4 верес); "Рожеві окуляри від Кабміну" (4 верес), "Про "жатрьошку" від Мороза, яка дестабілізує владу" (20 верес), "Донецька мафія: "'глюки" на старті" (25 верес), ""Комуністичний" хабар чи підступи опонентів" (25 верес), "Уряд блефує?" (27 лют.), "Брешуть і бАзарять" (15 верес), "Уряд "підкидає кістки"" (5 серп.), "День ожилих "мерців"" (5 верес), "Усюди клин..." (24 трав.).
   У рубриці "Економіка" подано матеріали щодо енергетичних проблем, інфляції, бізнесу, криміналу: "Після виборів — газова війна" (6 верес), "А ці нари — для людей у чорному" (11 верес). Рубрика "Здоров'я", як правило, містить матеріали, які стосуються епідемій, захворювань, смерті, тому ключовими і виявляються ці негативні концепти: "Від хвороб рятує... пляшка" (11 верес); "Хот-дог "з раком"" (13 верес), "Чарку — смик, під лавку — брик" (24 трав.). Листи читачів, уміщені в рубриці "Я вам пишу...", здебільшого, стосуються соціальних та економічних проблем: "Не потрібна Рада, яка сидить на шиї в народу" (20 верес), "Закон як дишло: куди повернеш, те й вишло" (24 трав.), "Як і які соціальні "дірки" затикати?" (13 верес).
   Рубрики "ІнФорУМ", "Політінформація", "Світ і Україна", "Регіони" містять різноманітну інформацію з точки зору її оцінного навантаження з явною перевагою негативної, про що засвідчує навіть аналіз назв підрубрик згаданих рубрик. Так, "ІнФорУМ" протягом зазначеного періоду містив такі підрубрики: "Епідемія", "Суїцид", "Горимо!", "Трагедія", "Вибух", "Аварія", "Нахабство", "Є проблема", "Кримінал", "Протести", "Ґвалт!", "Безмір", "Невдача", "До крові", "Скандал", "Крадуть!", "Суд та діло", "Катастрофа", "Розбірки", "Афери", "Нота протесту", "Дах їде" (приблизно в одному номері 7 із 12 матеріалів цієї ж рубрики дають негативну інформацію про кримінальні події, вибухи, смерті, суди, погіршення здоров'я тощо). У рубриці "Політінформація" часто трапляється підрубрика "Парад маразмів"; "Світ" містить підрубрики "Гаряча точка", "Війна", "Тероризм", "Стихія"; "Конфлікт", "Небезпека", "Втрати", "Жах!"; "Регіони" - "Зона НП", "Зона біди", "Надзвичайна ситуація", "Звірство".
   Концепти добра виявляють себе набагато рідше і подані сухо та одноманітно. Аналізуючи матеріали "позитивних", на перший погляд, рубрик "Освіта", "Культура", "Спорт", "Зірки", "Калейдоскоп" (на позитивність налаштовують насамперед концептуальні слова, винесені в заголовок рубрик), можемо зазначити, що ця позитивність не завжди збігається з оцінним знаком поданої в них інформації, оскільки рубрики часто містять матеріали щодо негативних проблем, негараздів, невдач тощо. Особливо вирізняється в цьому аспекті рубрика "Освіта", де, як правило, вміщено матеріали щодо дорожнечі навчання, проблем між учителями та учнями, якості навчання тощо. Заголовкам матеріалів притаманні негативні концепти та інтенсифікатори оцінки: "У пострадянській школі все побудовано на брехні" (14 верес); "Непедагогічно. поема" (24 трав.).
   У рубриці "Спорт" трапляються матеріали, які негативно інтерпретують позитивний факт: наприклад, у статті, заголовок якої містить зневажливі натяки, "Як мед, так і ложкою" (4 верес), йдеться про те, що українська тенісистка вперше дісталася до 1/8 фіналу відкритого чемпіонату США. "Культура" часто містить підрубрику "Є проблема", в якій порушуються різноманітні питання щодо проблем фінансування й розвитку вітчизняного мистецтва: "Найважливіше із мистецтв у закутку" (8 верес). Щодо позитивних матеріалів, опублікованих у зазначених рубриках, то вони виявляються значно обмеженими як за обсягом, так і за тематикою: це насамперед короткі повідомлення про святкові заходи, спортивні перемоги, меценатство.
   Суто "позитивними" рубриками газети "Україна молода" виявилися "Людина", "Суспільство", "Історія", в яких висвітлюються проблеми історико-культурного надбання українського народу, надруковано матеріали про історичні постаті, відомих людей, цікаві подорожі. У ході аналізу цих матеріалів було встановлено, що автор, говорячи про позитивні явища, події, факти, начебто свідомо уникає позитивно-оцінних лінгвістичних засобів. Складається таке враження, що журналіст неначе боїться хвалити, вважаючи, що негативна оцінка робить його сприйняття критичнішим, а отже, тоншим. Е. Канетті наводить цікаві роздуми про цю тенденцію, яку називає "радістю від негативного судження": "Краще за все розпочати з явища, всім добре відомого, - радості від негативного судження. Не раз ми чули судження типу "погана книга" або "погана картина"; мовець при цьому робив багатозначну міну, начебто висловлював дещо змістовне. Форма висловлювання обманлива, скоро в таких випадках відбувається перехід на особистостей, говориться "поганий письменник" або "поганий художник", і звучить це зовсім, як "погана людина". Легко спіймати знайомого, незнайомця, самого себе на таких фразах. Радість від негативного судження очевидна" [12, 21]. У текстах сучасних ЗМІ для вираження оцінності залучається насамперед арсенал некодифікованих лексичних засобів, зокрема жаргонізмів, арготизмів, згрубілих слів тощо. їх поява в сучасному інформаційному просторі спричинена насамперед соціокультурними чинниками: зміною історичних епох (радянської на пострадянську) з наступною демократизацією, що зумовило відсутність заборонених тем, обговорюваних на шпальтах ЗМІ (наприклад, секс, приватне життя політиків), вседозволеністю у мовній репрезентації тієї чи іншої проблеми, а також популярністю та значною активною діяльністю (як політичною, так і економічною) людей з кримінальним минулим. У пресі некодифіковані лексичні одиниці з'явились не випадково, не з "нічого", оскільки давно існували в мові. Інша справа, що тривалий час вони перебували неначебто в тіні, лише час від часу давали про себе знати, розхитуючи етичні, естетичні та мовні норми. 3. Костер-Тома, аналізуючи сфери побутування некодифікованих засобів, зазначає, що до 1985 р. в СРСР існувала так звана "напівпровідникова" культура, коли радіо, телебачення, кіно, концерти виробляли споживацьке ставлення до культури, а сама культура нагадувала вулицю з одностороннім рухом; люди були розділені на дві частини: одні на сцені співали і танцювали (творці), інші знизу дивилися і слухали (споживачі). Ця "напівпровідниковість" знайшла відображення і в мові, яка була покликана все приховати, згладити, що з успіхом реалізовувалося на сторінках ЗМІ: "Когда в 1971 году погибли три наших космонавта, в сообщении ТАСС говорилось, что программа полета выполнена в полном объеме и спускаемый аппарат приземлился в заданной точке. Все космонавты оказались на своих рабочих местах, но, как выяснилось, без признаков жизни" (Волгин И. Печать бездарности // Литературная газета. - 1993. - 25 авг. - С. 3). Під цим мовним шаром існувала інша мова, яка виплеснулась на межі 80-90-х pp. на сторінки публіцистики [13, 19]. Сьогодні ці слова і вислови зайняли ключову позицію в журналістському тексті, стали виконувати роль оцінних та смислових домінант: "Як "мочили" прихильників" (31 берез.), "Братки по крові" (14 квіт.), "Який же "синій" мітинг без "бабла"?" (31 берез.), "Порожняк" від коаліції" (14 квіт.).
   Сучасним ЗМІ властива й немотивована публіцистична пейоративна оцінка. Часто в текстах трапляються словесні формули, які дискредитують ті явища, що не заслуговують засудження, пор.: "Шевченко — "за бортом"" (19 верес). Дидактичне завдання немотивованого пейоративу полягає, очевидно, в тому, щоб привчити читача до іронічного, з часткою цинізму, погляду на життя. Це, як зазначає О. Басовська, своєрідна матеріалізація принципу "нічого святого", певна маніпуляція, яка нав'язує суспільству звичку до агресивної мовленнєвої поведінки [4, 234]. Крім того, подібна репрезентація картини світу здатна сформувати в аудиторії кардинальну зміну в світосприйнятті, викривлене уявлення про систему цінностей, домінуючих у суспільстві.
   Інтенсивну оцінність тексти ЗМІ дістають й в умовах політичних змін у соціумі, які породжують яскраву образність, активну журналістську словотворчість. За влучним висловом Л. Ставицької, "шоковою терапією для української мови" стали політичні події листопада - грудня 2004 р. в Україні [21]. Помаранчева революція змінила стилістику спілкування влади з народом: зокрема з'явились м'які, інтимні інтонації у зверненнях народного лідера до українців типу моя нація, мої друзі, моя Україна, мої любі тощо; національно-прецедентними феноменами стали позбавлені відчутних конотацій колоративи оранжевий, помаранчевий [21], оцінний знак яких варіювався у різних виданнях у діапазоні + / - , що було зумовлено насамперед політичною спрямованістю газети. Так, у демократичних ЗМІ помаранчевий - це "колір тепла, життя, світла, настрою, революції, перемоги": "Майдан Незалежності <...> прикрасили в помаранчевий колір - колір нашої революції." (Вільне життя. - 2004. - 22 січ.), "помаранчева надія" (Вільне життя. - 2004. - 27 листоп.); в опозиційній - "колір відмирання, спаленого листя, кошмару": "для нього (Януковича) та його прибічників "помаранчевий кошмар" триватиме недовго" (Вільне життя. - 2004. - 22 січ.). Хоча нині зазначені колоративи вже не мають яскравої образності, трапляються навіть матеріали, в яких вони змінюють свій оцінний знак, що зумовлено сучасним політико-економічним станом в Україні, в результаті чого у текстах з'явився наліт авторського розчарування й песимізму, порівняйте: "Тепер "помаранчеві" й "сині" цілуються і разом їздять у Монте-Карло, а ми виглядаємо, як дурні" (Орех. - 2006. - 14 верес). Те ж саме стосується й власних імен головних учасників революції. Так, замість таких найменувань, як "помаранчева леді", "залізна леді", "леді Ю", "принцеса помаранчевої революції" ті ж самі "помаранчеві" видання сьогодні уникають цих висловів, часто замість них використовують власні імена політиків у іронічному контексті: "Для чого нам "повертати Юлю?"" (14 верес), "Пересічних українців уже не цікавить, навіщо Юля розпустила косу" (27 трав.). Отже, можемо зазначити, що рухливість оцінних меж журналістського тексту значною мірою зумовлена як політичними змінами у суспільстві, так і суб'єктивним ставленням мовця до адресата мовлення, його дій, поведінки, подій у соціумі в цілому.
   На оцінку тексту впливає й тип самого видання. Зокрема, як зазначає російська дослідниця О. Какоріна, "образний світ опозиційної преси несе в собі риси "естетики потворного", в якому гіпертрофована сфера негативних оцінних номінацій" [11, 425]. Ця ж характеристика властива й вітчизняним ЗМІ. Отримані дані щодо використання емотивних одиниць в українській пресі засвідчують найактивніше використання негативно-експресивних одиниць у комуністичних виданнях. А. Белецька, провівши контент-дослідження партійних українських газет напередодні президентських виборів 2004 p., наводить таке відсоткове відношення негативно забарвлених іменників та прикметників до загальної кількості досліджених одиниць номера газети за липень 2004 p.: "З жінками за майбутнє" - 1,04 % ; "Наша газета+" - 1,2 %; "Україна і світ сьогодні" - 3,4 % ; "Без цензури" - 4,7 % ; "Товариш" -5,4 %; "Комуніст" - 8,6 % [5, 50-53]. Саме у газеті "Комуніст" найчастотнішою метафоричною моделлю є "війна", яка, як відомо, відображає конфліктність мислення і призводить до серйозних проблем при спробах досягнення консенсусу [3].
   Аналіз газетних матеріалів засвідчив, що оцінність тексту може бути зумовлена й специфікою журналістських жанрів, структурні й функціональні особливості яких передбачає формування того чи іншого оцінного знака тексту. За нашими даними, суто позитивним виявляється нарис, який за своїм призначенням уже зумовлює створення позитивних текстів. Адже саме в ньому, як слушно зауважує В. Здоровега, "досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі національно-політичних і духовних цінностей" [10, 245]. "Саме нарис з його художніми засобами, розповіддю про мислячих людей тією чи іншою мірою стимулював суспільні процеси" [10, 246]. Надзвичайною добротою сповнені портретні та подорожні нариси, у центрі уваги яких постаті історичних і культурних діячів, талановитих людей, цікаві країни, міста, їх мешканці: "Квітка з Петриківки" (23 серп.), "Генії міста Львова" (19 верес). Саме позитивний фактичний матеріал та позитивна лінгвістична репрезентація, які властиві нарису, й створюють схвальну оцінність журналістського матеріалу.
   Оцінність тексту, безумовно, формується й на основі соціокультурних стереотипів. Адже суб'єкт, оцінюючи певний об'єкт, спирається, з одного боку, на власне ставлення до нього, а з другого - на стереотипні уявлення про об'єкт та його місце у ціннісній картині світу.
   В різних культурах і в різних історичних умовах стереотип набуває різного смислу, в зв'язку з чим оцінюваний об'єкт має неоднакову оцінку. Як слушно зазначає В. Русанівський, "у всякого народу є своє уявлення про позитивні і негативні предмети, явища, їх ознаки" [18, 52]. Крім того, кожний народ має свої специфічні архетипи, в яких закріплюються риси менталітету тієї чи іншої нації. Видатний український етнодослідник О. Кульчицький у статті "Риси характерології українського народу" (1949) серед головних українських архетипів називає "добру, ласкаву, плодючу Землю" і "Богиню-Матір" [2, 50-52]. Саме українцям властиве пріоритетне ставлення до землі-годувальниці як до Батьківщини, матері, яка розвиває в нього культ краси, любові до рідного краю, шанобливість і повагу. Відомо, що українці споконвіку були хліборобським народом. За свідченням В. Янова, ще в 1926 р. 92 % українців були селянами [24, 292], які були пов'язані з землею як фізично, так і духовно. Саме "земля для українця набрала певної мітичної й містичної, якоїсь легендарної таємної життєдайної сили" [24, 292-293]. М. Костомаров, порівнюючи українську та московську вдачі, зазначає: "На Україні пишається квітами майже чи не кожний двір хлібороба", біля хат вирощують лісові дерева, хоч вони не приносять ніякої матеріальної користі, вони просто для краси, для естетичної насолоди, чого нема в інших північних сусідів. "Рідко коли можна здибати великороса, щоб спізнавав і відчував красу місцевості, любувався, оглядаючи небо, - і впивався б, ні на що не звертаючи уваги, очима в озеро, освічене сонцем або місяцем, або вдивляючись у блакитну далину лісів, заслухувався хором весняного птаства" [24, 294]. У зв'язку з цим медійні тексти, які містять концепт "земля", вже самі по собі оцінні, незважаючи навіть на контекст. Хоча найчастіше публікуються матеріали, що стосуються негативних земельних проблем, насамперед її розпродажу або, як прийнято говорити, "розбазарювання, "деребану". Порівняйте: "Земля з ароматом ліків" (11 серп.), "Темні схеми для чорнозему" (27 лют.), "Манна земельна" (12 верес).
   Отже, проведений аналіз газетних матеріалів засвідчив, що оцінність як соціокультурна ознака журналістського тексту виявляється багатогранною категорією. її знак у ЗМІ може бути зумовлений різноманітними соціокультурними чинниками, серед яких вирізняються специфіка соціокультурного простору (зокрема історична епоха, ідеологічні та політичні зміни в соціумі, його культурні стереотипи), тип видання (насамперед його політична спрямованість), жанрова специфіка тексту, індивідуальні особливості світосприйняття комунікантів. Урахування цих факторів сприяє не лише ґрунтовному дослідженню категорії оцінки, а й ефективній комунікації та створенню оцінно збалансованих журналістських текстів, що, у свою чергу, зумовлюватиме інформаційний та психологічний комфорт у суспільстві.

1. Арутюнова, Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт / Арутюнова Н. Д. - М. : Наука, 1988.
2. Баронин, А. С. Этнопсихология / Баронин А. С. - К., 2000.
3. Баранов, А. Н. Словарь русских политических метафор / Баранов А. Н., Караулов Ю. Н. - М. : Редакция САМ, "Помовский и партнеры", 1994.
4. Басовская, Е. Н. Немотивированный пейоратив в публицистическом тексте / Басовская Е. Н. // Эмоции в языке и речи : сб. ст. - М., 2005. -С. 223-235.
5. Белецька, А. В. Мовна сугестія політичного дискурсу партійної преси України / Белецька А. В. // Наук. зап. Ін-ту журналістики. - 2005. -Т. 20. - С 50-53.
6. Богомолов, А. Н. К вопросу о создании модели обучения пониманию текстов массовой коммуникации (на материале учебника русского языка для иностранцев "Взаимопонимание") / Богомолов А. Н. // Вестник МГУ. Сер. 19: Лингвистика и межкультурная коммуникация. - 2000. - № 2.
7. Богуславская, В. В. Журналистский текст: лингвосоциокультурное моделирование : автореф. дис. ... д. филол. н. / Богуславская В. В. - Воронеж, 2004.
8. Ван-Дейк, Т. А. Стратегии понимания связного текста / Ван-Дейк Т. А., Кинч В. // Новое в зарубежной лингвистике. - М., 1988. -Вып. XXIII: Когнитивный анализ языка. - С. 153-211.
9. Вольф, Е. М. Оценочное значение и соотношение признаков "хорошо/плохо" / Вольф Е. М. // Вопросы языкознания. - 1986. - № 5. -С. 98-106.
10. Здоровега, В. Теорія і методика журналістської творчості / Здорове-га В. - Львів : ПАІС, 2004.
11. Какорина, Е. В. Трансформации лексической семантики и сочетаемости (на материале языка газет) / Какорина Е. В. // Русский язык конца XX столетия (1985-1995). - М. : Языки русской культуры, 1996.
12. Канетти, Э. Массы и власть / Канетти Э.
13. Кёстер-Тома, 3. Сферы бытования русского социолекта (Социологический аспект) / Кёстер-Тома 3. // Русистика. - Берлин, 1994. - № 1-2. - С. 18-28.
14. Крысин, Л. П. Иноязычное слово в контексте современной общественной жизни / Крысин Л. П. // Русский язык конца XX столетия (1985-1995). - М. : Языки русской культуры, 1996.
15. Макаров, М. Л. Основы теории дискурса / Макаров М. Л. - М. : ИТДГК "Гнозис", 2003.
16. Науменко, Т. В. Журналистика как система деятельности: сущность, содержание, формы / Науменко Т. В.
17. Плотников, В. И. Оценка / Плотников В. И. // Современный философский словарь / под общ. ред. В. Е. Кемерова. - Лондон ; Франкфурт-на-Майне ; П. ; Люксембург ; М. ; Мн., 1998.
18. Русанівський, В. М. Структура лексичної і граматичної семантики / Русанівський В. М. - К. : Наукова думка, 1988.
19. Сиберт, С. Четыре теории прессы / Сиберт С, Шрам У., Питерсон Т. - М., 1998.
20. Солганик, Г. Я. Системный анализ газетной лексики и источники ее пополнения / Солганик Г. Я. - М. : Наука, 1976.
21. Ставицъка, Л. О. Дискурс помаранчевої пристрасті / Ставицька Л. О.
22. Токарев, Г. В. К вопросу о типологии культурных коннотаций // Филологические науки. - 2003. - № 3. - С. 56-60.
23. Эко, У. Пять эссе на темы этики / Эко У. - СПб. : Симпозиум, 1998.
24. Янів, В. Нариси до історії української етнопсихології / Янів В. ; упо-ряд. М. Шафовал. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006.
25. Fleur, М. Theories of Mass Communication / Fleur M., de Ball-Rokeach S. - N. Y. ; L., 1982.
26. McConnell-Ginet, S. On the Deep (and Surface) Adjective Good / McConnell-Ginet S. J/ Contribution to Grammatical Studies: Semantics and Syntax / Ed. Waugh L. R., Coetsem F. von. Leiden. - 1971.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com