www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста

Людмила Супрун,
к. філол. н. (Вінниця)

Соціально-психологічний і ментальний портрет журналіста

   Здійснено спробу репрезентації соціально-психологічного та ментального портрета українського журналіста. Окреслені шляхи його професійного вдосконалення й розвитку.
   Ключові слова: журналіст, соціально-психологічний портрет, ментальний портрет, темперамент, характер, журналістська етика, менталітет.

   Найдосконаліший витвір природи - це людина в ній. її призначення, місія практично й теоретично вельми широкі (навіть коли йдеться про окрему особу). На основі діяльності людини, її мрій, прагнень, вчинків, досягнень, загалом її життєвої позиції можемо творити соціально-психологічний і ментальний портрет особистості, зокрема портрет журналіста.
   Справді, журналіст - трудівник громадський, колективний, який постійно працює на інших, дбаючи про їхні позитиви, борючись із негативами в суспільному житті. Проте в умовах незалежності засобів масової інформації від цензури принцип свободи слова тлумачиться, на жаль, трохи помилково. Уседозволеність, аморальність, ненормативна лексика, що заполонили український інформаційний простір, аж ніяк не свідчать про дотримання хоча б загальнолюдських норм поведінки, не згадуючи вже про фаховий етикетний кодекс журналіста. Мовлення працівників мас-медіа нерідко перенасичене іншомовною лексикою, професіоналізмами. Журналісти часто припускаються не лише лексичних, а й орфоепічних (в умовах радіомовлення і телевізійної журналістики), орфографічних, стилістичних помилок. Соціально-психологічний і ментальний портрет українського журналіста, на жаль, не є взірцевим. Саме тому його змалювання (із зазначенням шляхів удосконалення) і становить мету нашої статті.
   "Великий тлумачний словник сучасної української мови" подає таку дефініцію: "журналіст - це професіональний літературний працівник газет, журналів, радіо та інших органів інформації і пропаганди" [2, 278]. Г. Вартанов пропонує своє визначення: "Журналіст-професіонал - особа, яка присвятила себе творчій діяльності у засобах масової інформації, має вищу спеціальну освіту, нахил до журналістської діяльності. Журналіст-професіонал покликаний збирати, вивчати, літературно викладати та публікувати під своїм прізвищем або під псевдонімом оригінальну інформацію в будь-яких жанрах публіцистики з власним стилем і авторським "я", що забезпечує йому відповідну грошову винагороду у вигляді заробітної плати, авторського гонорару" [1, 18].
   Характеризуючи соціально-психологічний портрет журналіста, варто зауважити, що кореспондент не може бути аполітичним, некультурним, грубим, бо ці риси заважатимуть його роботі. "Журналіст повинен бути правдивим і чесним. Чесним насамперед перед собою. Але він не буде чесним, якщо безвідповідальний за своє слово, людей, країну. Безвідповідальна людина не може бути правдивою, бо правду висловлюють тільки з великої відповідальності за справу і за когось. Щоб говорити правду, треба вміти її бачити, шукати і знати, коли і для чого говорити. Для цього треба бути критичним у значенні здатним аналізувати, ретельно вивчати факти, бути прискіпливим до дрібниць. З одного боку, журналіст повинен бути в сфері подій, щоб їх розуміти, але, з іншого боку, перебуваючи в такій ситуації, вже бути спостерігачем і вміти виходити подумки з події, щоб не бути заангажованим нею та її учасниками й об'єктивно відображати речі" [10, 11]. Журналіст повинен бути уважним і спостережливим, вдумливим та зосередженим; він "не той, хто говорить, а хто слухає для того, щоб сказати" [10, 11]. І, безумовно, працівник мас-медіа повинен володіти професійними знаннями й уміннями, бути обізнаним зі своєю справою.
   Підготовка журналіста - це тривалий процес формування його як особистості, а не тільки фахівця, який володіє технікою впливу на громадську думку. Особистісні якості кореспондента відіграють значну роль у його професійному становленні, виборі виду масмедійної діяльності, зумовлюють певну поведінку у різних професійних ситуаціях, визначають його стиль спілкування. Тому цей аспект формування спеціаліста є досить вагомим.
   За "Психологічним тлумачним словником", особистість - це "феномен суспільного розвитку, конкретна жива людина, яка має свідомість і самосвідомість" [12, 305]. Особистість характеризується такими рисами, як:
   "1) активність - прагнення розширити сферу своєї діяльності;
   2) спрямованість - перевага системи певних мотивів, інтересів та переконань;
   3) глибинні смислові структури, що обумовлюють функціонування свідомості та поведінки особистості;
   4) ступінь усвідомлення свого ставлення до дійсності, оточуючих людей" [12, 307].
   Поняття особистості тлумачиться неоднозначно - залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Науковці виділяють чотири аспекти вивчення особистості: індивідуально-психологічний, соціально-психологічний, діяльнісний та генетичний [9, 102].
   Індивідуально-психологічний напрям пізнання зосереджується на вивченні психофізіологічних властивостей особистості. Центральним поняттям тут є темперамент (лат. temperamentum - відповідне співвідношення рис) - "сукупність індивідуальних особливостей особистості, яка має своєю фізіологічною основою тип вищої нервової діяльності й характеризує динаміку психічної нервової діяльності особистості; темперамент проявляється у силі почуттів, їхній глибині або поверховості, у швидкості їх перебігу, у стійкості або швидкій зміні" [12, 522]. Динаміка психологічних станів здійснюється за допомогою моторики. "Серед динамічних якостей рухового компонента виділяють такі ознаки м'язового руху, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда" [9, 104]. Емоційність являє собою сукупність властивостей, що характеризують особливості виникнення, перебігу і згасання почуттів, афектних станів та настроїв. Основними характеристиками емоційності особистості є вразливість, імпульсивність й емоційна нестабільність.
   Першим дослідником темпераменту був Гіппократ, який "пов'язував типи темпераменту з гуморальним фактором - співвідношенням між чотирма рідинами, які циркулюють у людському організмі, - це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма)" [9, 104]. Саме на основі його вчення були розвинені інші теорії темпераменту. Цей структурний елемент особистості досліджувало чимало науковців. Так, І. Кант уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини; П. Лесгафт розробив теорію, згідно з якою прояв певного типу темпераменту залежить від особливостей кровообігу людини. Теорія Е. Кречмера визначає типи темпераменту залежно від типу конституції тіла індивіда. Подібною до попередньої є теорія В. ІПелдона, який запропонував морфологічну теорію темпераменту з поділом на три типи соматичної будови тіла: ендо-, мезо- і ектоморфний [9]. Дослідниками темпераменту були також Б. Теплов, В. Небиліцин, сучасні вчені Б. Цуканом та В. Русалов, проте найбільш відомою і поширеною у практичній психології є теорія І. Павлова, побудована на взаємозв'язку типу темпераменту з властивостями нервової системи індивіда. "Фізіолог виділив три основні властивості нервової системи - силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. За його даними, з можливих комбінацій цих властивостей доцільно розглядати лише чотири основні, які характеризують чотири типи вищої нервової діяльності" [9, 106]. Сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи відповідає типу темпераменту сангвініка; сильний, неврівноважений - темпераменту холерика; сильний, врівноважений, інертний - флегматика; слабкий, інертний - меланхоліка. Тип темпераменту зумовлює поведінку, активність та особливості сприйняття дійсності людиною. Саме тому він є важливим елементом структури особистості журналіста.
   Людині зі сангвінічним типом темпераменту притаманна висока активність, багатство міміки і рухів, емоційність. Сангвінік добре орієнтується у складних ситуаціях, контролює свою поведінку [5, 22]. Водночас надмірна рухливість може призводити до втрати зосередженості, до поверховості.
   При холеричному типі темпераменту індивід досить активний, енергійний, імпульсивний, із яскраво виявленою емоційністю, різкістю рухів; він може бути нестриманим, гарячковим, нездатним до самоконтролю у критичних ситуаціях.
   Флегматичний тип темпераменту характеризується повільністю у рухах, діях, мовленні, вирізняється глибиною переживань, стійкістю поведінки, низькою активністю, проте його носій доводить справу до кінця.
   Меланхолійній особистості властива "сильна емоційна реакція, глибина і стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх вияві" [9, 107], стриманість, низький рівень активності.
   Варто зауважити, що у "чистому" вигляді жодного темпераменту немає, ознаки кожного з них властиві будь-якій людині, але певний тип (або поєднання двох типів) домінують. Тип темпераменту великою мірою зумовлює і стиль діяльності журналіста, його спрямованість та соціальну позицію, адже є основою неповторності особистості, базисом її почуттів і поведінки.
   Значне місце у структурі творчої особистості журналіста має характер - "сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей особистості, що виявляється у її діяльності, спілкуванні та поведінці" [5, 20]; це особливі прикмети, риси, яких індивід набуває в суспільстві. Характер - основне поняття соціально-психологічного підходу до тлумачення особистості.
   Знаючи характер людини, можна передбачити її дії у тій чи іншій ситуації, адже це своєрідна програма поведінки, в якій є провідні та другорядні риси. Характер, на відміну від темпераменту, обумовлений не стільки властивостями нервової системи людини, скільки її культурою, вихованням. Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:
   1) до інших людей; це можуть бути такі риси характеру, як уважність, доброзичливість, альтруїзм, тактовність, доброта, співчутливість, прихильність, комунікабельність тощо, а також протилежні їм риси;
   2) до праці: старанність, відповідальність, працелюбність, ретельність, ентузіазм тощо;
   3) до речей: акуратність, бережливість, почуття смаку та ін.;
   4) до себе: почуття власної гідності, впевненість (або невпевненість) у собі, гордість, скромність, кар'єризм, егоїзм і т. п. [9, 111].
   Характер формується впродовж усього життя людини. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру є наслідування дорослих, у молодшому віці - виховання, а з підліткового - самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано змінюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, діяльності, спілкування з іншими людьми.
   Деякі риси характеру можуть бути надміру розвиненими, що призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. "Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення окремих його рис" [9, 111], що можуть зумовлювати неадекватні дії людини. Вивченням акцентуацій характеру людини найповніше займався шведський психолог К. Леонгард. Він виділяє десять основних типів акцентуацій [7]:
   1. Сутність демонстративного типу полягає в здатності людини до "аномального" витіснення. Вона може говорити неправду, навіть не усвідомлюючи того, це пояснюється тим, що у момент спілкування неправдива інформація стає для такого індивіда істиною. Демонстративним особистостям притаманні самопохвала, прагнення привернути до себе увагу, необдуманість вчинків, дій, самовпевненість. Таким людям властива розвинена фантазія, здатність перебільшувати, артистичні здібності і водночас уміння пристосовуватися до інших, "згладжувати гострі кути" у стосунках із іншими.
   2. Педантичні особистості не рішучі, перш ніж діяти, хочуть ще раз і ще раз пересвідчитись, що краще рішення знайти неможливо, що більш вдалих варіантів не існує. Характерними ознаками педантичності є надмірна схильність до порядку, дисциплінованість, чіткість у роботі, акуратність, старанність, відповідальність, пунктуальність. Проте при патологічних відхиленнях у педантичних індивідів можуть розвиватися невроз нав'язливих станів, іпохондричний невроз (людина переконана у тому, що важко хвора, проте їй ніхто не хоче сказати правду).
   3. Основою такого типу акцентуації, як застрягання, є патологічна стійкість афекту (це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною настільки, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки). В особистостей із яскраво виявленим застряганням дія афекту завершується значно повільніше, і варто згадати події, як одразу ж повертаються емоції, що супроводжували стрес. Такі люди вразливі й чутливі, цілеспрямовані та наполегливі, досягають помітних успіхів, проте, як правило, не забувають приниження особистих інтересів, і тому їх часто називають злопам'ятними людьми. У патологічному розвитку застрягання може призвести до виникнення параноїчних ідей.
   4. У збудливих особистостей вирішальними для стилю життя і поведінки часто виступають інстинкт, неконтрольовані пориви. Якщо їм що-небудь не подобається, вони не шукають примирення, а навпаки, і мімікою, і словами дають волю роздратуванню. Люди, яким властивий цей тип акцентуації, імпульсивні, нестримані, агресивні, нетерплячі, схильні до конфліктів, не задумуються над наслідками своїх дій, моральні принципи для них не мають помітного значення. Такі індивіди здебільшого фізично сильні й у стані афекту можуть бути дуже жорстокими.
   5. Гіпертимність як акцентуація характеризується підвищеною говірливістю, ініціативністю, енергійністю, піднесений настрій поєднується з прагненням діяльності. Гіпертимні особистості - оптимісти, цікаві співрозмовники, постійно в центрі уваги, мають розвинене творче мислення. Але вони можуть братися за кілька справ водночас і доводити їх до кінця, іноді порушуючи етичні норми.
   6. Дистимні особистості - серйозні, зазвичай зосереджені на похмурих сторонах життя, в колективі майже не беруть участі в бесіді, зрідка вставляючи зауваження. Події, що глибоко вразили, можуть спричинити у такої людини стан депресії. Та водночас дистимні індивіди мають стійку етичну позицію, тонкі, глибокі почуття, несумісні з егоїзмом, вони тактовні й справедливі.
   7. Суть циклотимності полягає у зміні гіпертимних та дистимних станів. Радісні події викликають у таких людей не лише приємні емоції, а й бажання діяти, підвищену говірливість. Сумні ж -пригніченість, уповільнення реакцій та мислення. Причиною зміни станів не завжди виступають зовнішні чинники, іноді достатньо невловимого повороту в загальному настрої.
   8. Екзальтовані особистості реагують на життя більш бурхливо, аніж інші; їм властива інтенсивність почуттів, прив'язаність до близьких, співчутливість, щирість, тонкі, високі почуття.
   9. Акцентуація тривожності передбачає внутрішню напруженість, переживання за наслідки своїх дій, нездатність відстояти свої інтереси, невпевненість у собі.
   10. Особистості з акцентуацією емотивності чутливі, вразливі, з глибоким переживанням тонких емоцій, м'якосерді, гуманні, легко піддаються розчуленню, будь-яку подію сприймають серйозніше, ніж інші, здатні прив'язуватися до інших. Особлива чутливість призводить до того, що душевні потрясіння можуть набути хворобливої дії і викликати депресію.
   Акцентуації характеру справляють сильний вплив на діяльність журналіста та формування його особистості. Так, журналісти з демонстративним типом акцентуації мають розвинену фантазію й акторський хист, вони намагатимуться привернути до себе увагу, їхня діяльність спрямовуватиметься на зовнішній ефект. Педантичні журналісти підходитимуть до редакційних завдань із надмірною відповідальністю та скрупульозністю, а збудливий - постійно конфліктуватиме з оточенням, не думаючи про наслідки, часто буде поводитися нетактовно [5, 21]. Не варто забувати, що як і типи темпераменту, так і типи акцентуацій характеру діють сукупно, з переважанням певного з них.
   Формування характеру - процес динамічний, і яким буде результат, залежить не лише від соціального оточення та суспільних умов, а великою мірою і від самої особистості.
   Ще одним вагомим поняттям соціально-психологічного підходу до вивчення особистості є спілкування - різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності. Змістом спілкування завжди виступає інформація. Серед засобів спілкування виділяють вербальну й невербальну комунікацію. Мабуть, зайвим буде наголошувати на особливому значенні спілкування для журналістської діяльності: засоби передачі інформації становлять основу функціонування масмедійної системи.
   Важливим елементом формування професійного журналіста є культура його спілкування, дотримання етикету. Ось які поради щодо цього дає О. Корніцька: "Розмовляючи з людьми, треба брати до уваги складність їхнього внутрішнього світу, психіки, намагатися визначити тип темпераменту і тип характеру, аби відшукати потрібний ключ до ефективного ведення бесіди. Ввічлива людина не дозволить собі випробовувати терпіння свого співрозмовника, гаючи час у порожніх розмовах, галасливому марнослів'ї, безконечних паузах, ковтанні кінцевих звуків, болісному підшукуванні слів і гугнявому бубонінні беззмістовних фраз. Зміст розмови слід продумувати наперед і викладати аргументи зважено, чітко, з належними інтонаційними акцентами, без нудних повторів. Під час спілкування треба триматися скромно й воднораз бути певним себе. Не слід метушитися, розмовляти уривчасто й похапливо. Мова повинна бути спокійною, плавною, чемною. Ви повинні повсякчас дбати про створення психологічно сприятливої атмосфери довіри, приязності, товариськості, вільного й рівноправного обміну думками" [6]. Безумовно, ці поради залишаються цінними і для журналіста.
   Моральні аспекти журналістської діяльності все більше привертають увагу громадськості, бо за умов уседозволеності непоодинокими стали випадки використання ЗМІ для досягнення злочинної мети, вираження різного роду амбіцій та вподобань.
   Безперечно, проблема етики журналістики в тій чи іншій формі існувала від самого початку виникнення преси як такої. Проте лише в XX ст., коли ЗМІ стали так званою "четвертою владою" і набули незвичайної сили (бо спроможні не просто впливати на громадську думку, але й формувати її), ця проблема розглядається в науці досить широко. Є низка видань, стосовно яких ніби взагалі не існує поняття моралі, лояльності, зрештою, навіть чесності. Це не тільки "жовта" або "бульварна" преса, для якої порушення етичних норм є елементом концепції, а й безліч заангажованих політичних видань, для яких "брудні" засоби завжди виправдані тією чи іншою політичною метою.
   Поняття справжньої журналістської етики багатогранне. В. Жадько виокремлює такі головні її ознаки, як правдивість, переконаність і принциповість, організованість та дисципліна, швидка орієнтація в конкретно-історичній обстановці, правильна оцінка ситуації [5, 42].
   Окреслюючи параметри журналістської етики, професор А. Москаленко визначив деякі її характерні особливості: "1. Етика як система моральних і творчих принципів автора. 2. Етичні норми і принципи, нагальні для створення будь-якої конкретної публікації, усіх персонажів і дійових осіб. У межах одного конкретного емпіричного дослідження всі персонажі (нарису, репортажу, статті) мають виступати як одна соціометрична група, а їх взаємини мусять фіксуватися за законами загальнолюдських принципів моральності. 3. Журналістська етика не може ігнорувати ставлення творчого середовища, що виступає під поняттям колегіальності. Йдеться про те, що треба враховувати й думку колективу" [5, 42].
   Регулюють дотримання етикету журналіста Кодекс професійної етики українського журналіста (схвалений XI з'їздом Національної спілки журналістів України, 2002) та Декларація принципів поведінки журналістів (прийнята на II Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації журналістів, Бордо, 25-28 квітня 1954).
   Кодексом професійної етики українського журналіста передбачаються релевантні риси його соціально-психологічного портрета. "Свобода слова в діяльності засобів масової інформації є одним із найважливіших інститутів демократії. Керуючись Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Конституцією та чинним законодавством України, Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов'язків із тим, щоб його діяльність усіляко сприяла якнайкращому й найефективнішому виявленню творчих можливостей в ім'я утвердження добра і справедливості" [1, 56]. І далі в десяти пунктах викладаються основні положення Кодексу.
   Автори підручника "Телевизионная журналистика" зауважують, що "такі етичні цінності, як порядність та гідність, - однозначні. Журналіст ангажований тільки ними. У цих випадках його залежність абсолютна, як присяга солдата чи клятва лікаря" [11, 257].
   Як бачимо, соціально-психологічний портрет журналіста значною мірою визначається сукупністю правил спілкування, етичних норм поведінки у сфері журналістики. Етичні засади діяльності українського журналіста ґрунтуються на принципах моральності, що значною мірою зумовлено особливостями менталітету нашого народу. "Система домінуючих у великій соціальній групі мотивів, детермінована існуючою ієрархією цінностей, відображає деякі єдині для представників певної спільності переконання, ідеали, нахили й інтереси. Ці та інші фактори є соціальними настановами і можуть вважатися однією з основних характеристик менталітету нації" [3, 21-22].
   Українцям властиві сентиментальність, чутливість і ліризм, український гумор, артистизм, легка запальність, людяність, велика життєздатність, талановитість тощо [4, 337]. Усіма цими рисами, безперечно, наділені й журналісти.
   У центрі діяльнісного підходу до вивчення особистості перебуває діяльність - "активна взаємодія з оточуючою дійсністю, в ході якої жива істота виступає як суб'єкт, цілеспрямовано впливаючи на об'єкт і задовольняючи таким чином свої потреби" [9, 114]. Ми виділяємо такий аспект діяльності, як індивідуальний стиль діяльності (ІСД), що становить "систему прийомів і способів діяльності, яка характерна для певної людини і забезпечує успішність виконання якоїсь дії" [9, 438]. Серед умов формування ІСД - врахування властивостей темпераменту людини, а також позитивне ставлення до діяльності, прагнення відшукати найбільш ефективні та доцільні прийоми для розв'язання певних завдань. Складовою частиною ІСД журналіста є індивідуальний стиль написання журналістських творів - "системність виразових засобів мови окремої людини, що вирізняє її мову серед інших мовців" [8, 164].
   Генетичний аспект вивчення особистості ґрунтується на дослідженні здібностей та їх ролі у розвитку індивіда. Здібності до журналістської діяльності - чи не найперший критерій професійного відбору, а тому одна з найбільш вагомих ознак особистості журналіста.
   Отже, структура особистості, й особистості журналіста зокрема, є "цілісним системним утворенням, сукупністю соціально значимих психічних властивостей, відносин і дій індивіда, що склалися в процесі онтогенезу і визначають його поведінку як поведінку свідомого суб'єкта діяльності та спілкування" [12, 305], тобто комплексом індивідуальних фізіологічних і соціальних, а також ментальних властивостей людини, що зумовлюють тип її поведінки, діяльності та стиль спілкування.

1. Вартанов, Г. І. Засоби масової інформації : короткий слов, термінів і понять / Вартанов Г. І. ; за ред. А. А. Чічановського. - К. : Грамота, 2005. - 64 с
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : ВТФ "Перун", 2004. - 1440 с.
3. Дубов, И. Г. Феномен менталитета: психологический анализ / Дубов И. Г. // Вопросы психологии. - 1993. - № 5. - С. 20-27.
4. Дудик, П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / Ду-дик П. С. - К. : ВЦ "Академія", 2005. - 368 с.
5. Жадько, В. О. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи : навч. посіб. / Жадько В. О. - К. : Вид-во "СПД Жадько В. О.", 2005. -352 с.
6. Корніцька, О. Таємниці спілкування / Корніцька О. // Шкільна бібліотека. - 2004. - № 4. - С. 136-142.
7. Леонгард, К. Акцентуированные личности / Леонгард К. - Ростов н/Д., 1997.
8. Мацько, Л. І. Стилістика української мови : підручник / Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. ; за ред. Л. І. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с
9. Психологія : підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук [та ін.] ; за ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-е вид., стереотип. - К. : Либідь, 2003. - 560 с
10. Різун, В. В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Різун В. В. / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 80 с
11. Телевизионная журналистика : учебник / редкол.: Г. В. Кузнецов, В. Л. Цвик, А. Я. Юровский. - М. : Изд-во Москов. ун-та, 2002. - 304 с.
12. Шапар, В. Психологічний тлумачний словник / Шапар В. - X. : Прапор, 2004. - 640 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com