www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Історія і сучасність "Запорізької правди"
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Історія і сучасність "Запорізької правди"

Алла Кобинець,
к. філол. н. (Запоріжжя)

Історія і сучасність "Запорізької правди"

   Висвітлюється творчий шлях газети "Запорізька правда" у зв'язку з її ювілеєм; розглядаються умови її становлення та розвитку; визначається роль видання у відображенні подій місцевого життя; подається стисла характеристика тематики публікацій.
   Ключові слова: трудящі маси, "Запорізька правда", місцеві новини, соціалістичне будівництво, традиції.

   У житті регіональної преси Запоріжжя відбулася визначна подія: З листопада 2007 р. газета "Запорізька правда" відзначила 90-річчя від дня виходу першого номера. За документами державного архіву Запорізької області встановлено, що 21 жовтня (за старим стилем) 1917 р. вийшов перший номер газети "Александровская мысль" як органу Олександрівської ради робітничих, солдатських та селянських депутатів [2]. У ньому в редакційній статті під назвою "По поводу перевыборов в советы" газета закликала: "Дадим же теперь в Советы самих революционных своих товарищей, дадим туда мозг, разум и серце проллетариата, дадим в Советы его непреклонную волю и творческую силу, чтобы совет нес в рабочие массы революционно-социалистические идеи, культурно-просветительную работу, чтобы совет мог быть воистину высшим контролем над всеми общественными учреждениями, чтобы сонет всегда стоял на страже интересов революции..." [С. 1].
   Час виходу першого номера був позначений надзвичайно складними умовами переджовтневої доби. У цей період, а точніше в жовтні 1917 р., в Олександрівську відбулися перевибори ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, внаслідок яких до ради було обрано значну кількість більшовиків. Вони й активно впливали на діяльність видання. Вже перші публікації, уміщені в газеті, яскраво демонстрували її позицію: пропаганда більшовицької партії, її завдання та мета, а також об'єднання робітничих та селянських мас на шляху створення нової пролетарської держави. Але було це дуже непросто, оскільки протистояння у тодішньому суспільстві сягнуло свого апогею: у Києві свою політику вела Центральна рада, а землі Запоріжжя були окуповані іноземними інтервентами, військами російських генералів Денікіна і Врангеля, а також озброєними угрупованнями Григор'єва і Махна. Оскільки обставини не сприяли розвитку газети, вона змушена була припинити свій вихід. Варто зазначити, що подібні кроки робили в ті часи багато видань і передусім із метою збереження своїх матеріально-технічних баз, які створювалися з надзвичайно великими труднощами, а також і кадрів, яких дуже бракувало: якщо бодай на одну газету знаходився один більш-менш грамотний літпрацівник, який умів зібрати факти і швидко написати замітку чи статтю, це було добре.
   Спогади тодішніх газетярів викликають співчуття до їхньої нелегкої, виснажливої праці. Зазвичай, творчих кадрів хронічно бракувало, і це не могло не позначатися на якості газет, які швидше були схожими на агітаційні листки, оскільки в них переважали заклики, а заголовки нерідко складалися з цілих речень. Слабкою була й поліграфічна база: всі тексти складали вручну, і, як правило, не вистачало навіть шрифтів для набору, що в кінцевому результаті позначалося на якості видання та його оперативності і, головне, - не вистачало коштів.
   Невдовзі, у зв'язку з революційними подіями, які розгорталися на території України, та боротьбою за владу на Запоріжжі багатьох політичних сил, газета припинила вихід. Але це зовсім не означало, що Олександрівськ залишився без преси: на зміну "Александровской мысли" прийшли так звані газети-агітатори. їх час від часу видавала місцева більшовицька організація. А вихід повноцінної газети-наступниці був фактично відновлений вже 6 січня 1918 p., але під іншою назвою: "Известия Александровского ревкома", а невдовзі знову відбулися зміни в її назві на "Известия укома КП(б)У и уисполкома", "Красный воин", "Красный кавалерист". Надалі протягом 1918-1919 pp. газета виходила під назвами "Известия укома КП(б)У и уисполкома", "Известия Александровского комитета КПУ и уездвоенревкома", зберігаючи загальну нумерацію [3].
   Регулярний вихід газети поновився в січні 1920 р. під назвою "Известия Александровского военно-революционного комитета". Але протягом року видання двічі змінювало свою назву: "Известия Александровского комитета КПУ и уездвоенревкома" (з травня 1920), "Известия Александровского губкома КПУ и губвоенревкома" (з вересня 1920). У 1921 р. газета стає щоденником і має назву "Известия Запорожского губисполкома и губкома КП(б)У".
   Гортаючи пожовтілі газетні сторінки цих років, не можемо не помітити таких промовистих і закличних заголовків, як-от: "До бою з буржуазією!", "До верстатів!", "До праці!". Саме їх можна вважати ефективними засобами впливу на читацьку аудиторію, оскільки читачі відгукувалися на них, і газета вміщувала ці відгуки на своїх сторінках.
   Видання писало про непримиренну революційну боротьбу, необхідність подолання контрреволюційних осередків на півдні країни, а також тяжкі випробовування, які випали на долю населення, зокрема голод, хвороби через розруху. Але водночас, незважаючи на такі великі проблеми, газета закликала революційно настроєні народні маси до єдності в боротьбі за нове життя, його цілеспрямовану та поступову побудову. Такі рядки не могли не вражати, і, безперечно, вони справляли враження на населення.
   Такий діалог із читачами шляхом друкованого слова, факти, викладені у газеті, зробили свою добру справу: її тираж стрімко зріс до 2-2,5 тис. примірників (для порівняння: до революції тираж газет у повітовому містечку Олександрівську становив максимум 400 примірників).
   Проте варто зазначити, що публікації на шпальтах "Известий..." мали передусім документальний характер. Насамперед це були накази, протоколи зборів трудящих тощо. Що стосується місцевих новин, то їх у газеті явно бракувало. Це пояснювалося насамперед тим, що на той час кваліфікованих журналістських кадрів не вистачало, а матеріальна база була не набагато кращою, ніж у попередні роки. Втім, подібну проблему переживала не лише ця газета, з нею неодноразово стикалися практично всі видання, що з'являлися на терені Наддніпрянської України початку XX ст. - як у Києві, так і в інших губернських чи повітових містах. Таким чином, спостерігалося обмежене висвітлення місцевих новин, оскільки наявних творчих сил (як правило, це був один штатний репортер) було замало для відстеження всіх подій та опрацювання матеріалів дописувачів.
   Починаючи з 1921 p., газета видається як "Известия Запорожского губисполкома і губкома КП(б)У" і виходить щодня, на її шпальтах здебільшого вміщено інформацію про життя країни та закордону. Вони рясніють заголовками на кшталт: "На продовольчий фронт", "На допомогу голодуючим Росії", "Геть війну!", яскраво демонструючи активну участь видання в житті країни та заклик не триматися осторонь важливих подій у суспільстві.
   Газета також починає активно пропагувати перші кроки соціалістичного будівництва і намагається залучити до цього широкі народні маси, розповідаючи про досвід роботи різних громадських рухів та об'єднань, уміщуючи на своїх сторінках тематичні рубрики, добірки про рідний край, його поступовий розвиток та існуючі проблеми, про життя певних соціальних категорій населення.
   Четверті роковини від дня виходу газети прикметні тим, що видання черговий раз змінило свою назву на "Новь": надходила четверта річниця Жовтневої революції, життя в суспільстві стрімко змінювалося, і тому видавці вирішили саме такою короткою, але місткою назвою наголосити на тих тенденціях, які намагається висвітлити газета. Від цього часу вона стала щоденною газетою Запорізького губвиконкому, губкому КП(б)У. Якщо придивитися уважніше, то в підзаголовку зазначено п'ятий рік видання. А це означає, що газета усвідомлено взяла на себе функції спадкоємниці не лише "Александровской мысли", а й наступних після неї, інших видань, і в такому вигляді постала перед читачами. Такий досвід газетного видавництва не поодинокий в Україні. Так, у 1906 p., після закриття у Києві газети "Громадська думка" через кілька місяців після цього почала виходити газета "Рада", яка оголосила себе правонаступницею останньої і таким чином, як спадок, взяла до свого активу "думківських" читачів. Згодом, коли "Рада" у 1914 р. припинила вихід у зв'язку з оголошеним воєнним станом, у 1918 р. на газетному ринку України з'явилася газета "Нова рада", яка сповідувала ідеї попереднього видання. Більше того, біля джерел цих видань були люди, які вклали в них власні кошти, знання, працю. Подібне відбувалося і з пресою старого Олександрівська післяжовтневої доби: було зручно використовувати вже більш-менш відому газету і, спираючись на старі здобутки, які були в той час на вагу золота, далі залучати якомога більше читачів.
   Стосовно газети "Новь" слід зауважити, що вона стояла на кілька щаблів вище від своїх революційних попередниць. З її утвердженням на Запоріжжі почав зароджуватися принципово новий підхід у становленні газетної справи, або, іншими словами, якісно новий етап розвитку запорізької журналістики. Головним і важливим її пріоритетом було те, що вона спиралася на місцеві новини. Більшість публікацій видання були присвячені саме актуальним та злободенним проблемам краю. Серед чільних там вирізнялися такі: розвиток сільського господарства та кооперації на Запоріжжі, боротьба з голодом та розрухою, впровадження у життя нової економічної політики.
   Значне місце в газеті відводилося темам культури, організації дозвілля для будівників нового життя. Йшлося і про створення в області театру, формування його репертуару, надання його постановкам ідеологічного спрямування. Сторінки газети в цей час рясніють заголовками про дискусії навколо відкриття театру, його тематики та ідейно-соціального спрямування, а також публікуються рецензії на вистави.
   Серед популярних рубрик варто зазначити такі: "Листи читачів", "Замість фейлетону", "Подорожні нариси", "Нариси", "Сільське життя" або "Життя села" тощо. Матеріали, уміщені під ними, оперативно відгукувалися на події в області. їх рівень був вищим, ніж досі, вони відрізнялися змістовністю, якістю, у них можна було знайти елементи публіцистики. Все це додавало авторитету газеті, свідчило про зростання журналістської кваліфікації колективу редакції та її авторського активу.
   Газетярі ставили перед собою завдання і виконували їх у міру сил та можливостей. Серед першочергових було залучення до авторського активу робітників, за допомогою яких більш змістовно та активно висвітлювалося б робітниче життя, оскільки газеті нерідко докоряли, що саме життя робітничого класу відображалося не завжди повно, а лише епізодично, мало вміщувалося виступів представників робітничих професій. Цим, як вважали журналісти, газета значно програє, і намагалися все робити для того, щоб усунути таку істотну ваду. За зразок "Новь" брала центральні газети, використовуючи їх досвід.
   Починаючи з 5 травня 1922 p., газета знову змінює свою назву і стає "Красным Запорожьем" (з вересня 1929 - "Червоне Запоріжжя"). У неї з'явився статус щоденної газети Запорізького Окружного комітету КП(б)У, облпрофради, окрвиконкому. Але зі зміною назви курс видання був сталим: висвітлення життя робітників та селян, заклик населення до побудови нового, соціалістичного ладу, створення широкого робсількорівського активу та його залучення до участі у співробітництві з газетою. У газеті з'явилися нові рубрики, як-от: "Робітниче життя", "Листи селян", "Партійне життя", "Профспілковий рух", "Куточок сільського господаря", "Нам пишуть", "Листи робітників", авторство яких здебільшого належить людям від верстата чи від плуга: робітникам, селянам, червоноармійцям.
   Але зміни в газеті відбулися не лише стосовно змісту, а й її зовнішнього вигляду. Трохи поліпшилася поліграфічна база, на шпальтах почали з'являтися перші малюнки (переважно сатиричного плану), а потім і фотоілюстрації. Та безумовно найціннішим було те, що зміни зачепили не лише форму видання, а й передусім його зміст.
   На сторінках "Красного Запорожья" з'являються перші замальовки, а згодом і нариси про будівників нового життя, які знайомили читачів із робітниками, селянами, вчителями, які вносили дещицю своєї праці в побудову нового життя. Чільну площу займають також події в країні та за кордоном, зокрема з особливим пафосом видання повідомляє про розгортання революційної боротьби трудящих мас у розвинених країнах капіталізму. Газета друкує повідомлення про встановлення дипломатичних зв'язків між Радянським Союзом та деякими закордонними країнами. Великого значення газетярі надають публікаціям про партійне життя в країні, про зародження молодіжних організацій, їх розвиток та вплив на молодь міст і сіл.
   З початком втілення в життя плану ГОЕЛРО на сторінках "Красного Запорожья" друкуються інформації про геологічні роботи на Дніпрі: у 1925 р. у країні розпочалася кампанія з висвітлення будівництва Дніпрогесу. Рядки, присвячені цій темі, стали з'являтися на шпальтах видання все частіше. А з березня 1927 р. матеріали про будівництво потужної гідроелектростанції на Дніпрі можна знайти практично в кожному номері газети.
   Висвітлення цієї кампанії велося досить професійно. Газетярі "Красного Запорожья" не залишали без уваги жодної деталі з життя велетенського будівництва. Йшлося не лише про сам виробничий процес, технічне забезпечення будівництва, а й про людський фактор, який на той час відігравав величезну роль, адже на гігантську будову соціалізму з'їхалися з усіх куточків тодішнього Союзу. Люди жили у бараках, вручну розмішували бетон, перевозили на візках будматеріали, працювали з ентузіазмом і великим піднесенням, незважаючи на нелюдські побутові умови, погане харчування тощо. Слід віддати належне газетярам: вони виявили досить високий професіоналізм, оперативно подаючи з місця подій репортажі, інформповідомлення та ін. Тому можна припустити, що поза "кадром" не залишилося практично жодного питання стосовно цього будівництва - від забезпечення Дніпробуду матеріалами, кадрами, технікою і до створення належних умов побуту будівельників.
   Зі сторінок газети до населення Запорізького краю зверталися відомі на той час партійні та радянські діячі, зокрема М. Калінін, Г. Орджонікідзе, Г. Петровський, С. Косіор, В. Чубар, які відвідували будівництво [1]. "Красное Запорожье" також повідомило, що 1 травня 1932 р., на сім місяців раніше строку, перший генератор станції дав промисловий струм. Можна стверджувати, що видання було певним чином причетне до цієї події, адже публікації, присвячені темі будівництва станції, мобілізували на трудові звитяги.
   Трудящі Запоріжжя водночас ознайомлювалися на сторінках газети з живим словом М. Горького й А. Барбюса, В. Маяковського та О. Бе-зименського, Ф. Гладкова та В. Сосюри. Послідовно й наполегливо газета висвітлювала хід колективізації сільського господарства, індустріалізації, зокрема будівництва на Запоріжжі великого промислового комплексу чорної та кольорової металургії.
   З 1 вересня 1929 р. газета починає видаватися українською мовою під назвою "Червоне Запоріжжя", а 6 січня 1940 р. стає органом Запорізького обкому і міськкому КП(б)У та обласної ради депутатів трудящих. Наслідуючи традиції своїх попередниць, вона продовжує партійну лінію, веде велику організаторську роботу, наполегливо і пристрасно агітує за будівництво нового, соціалістичного життя.
   На початку Великої Вітчизняної війни зі сторінок "Червоного Запоріжжя" лунав палкий заклик до боротьби з фашистами, регулярно публікувалися зведення Радінформбюро, репортажі з мітингів, а також листи радянських людей, сповнені віри в перемогу, вміщувалися дані про запис жителів області до народного ополчення.
   У період тимчасової німецько-фашистської окупації 1941-1943 pp. газета не видавалася. Але після визволення Запоріжжя, 15 жовтня 1943 p., випуск обласної газети "Червоне Запоріжжя", органу обкому КП(б)У та обласної ради депутатів трудящих, був відновлений. Відбувалося все це досить важко, подібно до пореволюційного становлення газети: нестача паперу (у зв'язку з цим вона виходила малим форматом), слабка поліграфічна база. Також бракувало кадрів. До журналістського колективу "Червоного Запоріжжя" не повернулися колишні редакційні працівники, які загинули на війні: М. Сулім, М. Шолома, І. Куліш, М. Дубовик, В. Ловкий, Ф. Зубач.
   Але, долаючи труднощі, газета намагалася всебічно висвітлювати трудовий ентузіазм запоріжців у повоєнні роки - в період відбудови Дніпрогесу, всього промислового комплексу та сільського господарства. Газета також активно сприяла заснуванню обласної письменницької організації, на її сторінках вперше побачили світ твори П. Тичини, В. Сосюри, Остапа Вишні, М. Нагнибіди, Я. Баша, Ю. Дольд-Михайлика та інших відомих поетів і прозаїків.
   З 1 січня 1957 р. газета починає виходити під нинішньою назвою -"Запорізька правда"". Згідно з рішенням секретаріату ЦК КПУ "Про об'єднання обласних газет "Червоне Запоріжжя" та "Запорожская правда" від 22 листопада 1956 р. (протокол № 39) вказані газети з 1 січня 1957 р. об'єдналися в одну обласну газету "Запорізька правда" [4]. Видання виступало організатором багатьох патріотичних починань запоріжців. Зокрема, тривалий час газета вела рейд-огляд підвищення ефективності суспільного виробництва і поліпшення якості в усіх ланках народного господарства, на кожному робочому місці. З ініціативи "Запорізької правди" проводився обласний огляд резервів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, широкого розмаху набуло змагання під девізом "Кожному полю - знак якості". "Запорізька правда" тричі була учасницею виставки досягнень народного господарства СРСР.
   Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 жовтня 1967 р. за заслуги в комуністичному вихованні трудящих Запорізької області, мобілізації їх на виконання завдань господарського та культурного будівництва і в зв'язку з 50-річчям від дня виходу першого номера газета "Запорізька правда" нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
   Починаючи з 1989 p., газета з органу Запорізького обкому КПУ переходить в іншу якість - стає газетою обласної ради. Такий статус вона має й сьогодні. її видавцем є Запорізька облдержадміністрація.
   Популярність та авторитет газеті (а вона мала найвищий тираж серед українськомовних обласних газет південно-східного реґіону України) забезпечували порушувані в ній теми, а також її працівники та числені автори, читачі. В редакційному активі "Запорізької правди" було близько тисячі постійних дописувачів та позаштатних кореспондентів, велику допомогу редакції надавали 18 позаштатних кореспондентських пунктів, 52 кореспондентські пости, створені в районах області та на підприємствах. Про високий професійний рівень працівників газети свідчить те, що вона була кузнею кадрів багатьох колишніх союзних і республіканських видань.
   Багато років свого життя газеті віддали журналісти А. Самойленко, A. Самсика, М. Лиходід, Л. Натанзон, П. Лузан, М. Попель, І. Лола, М. Гапонов, І. Лукаш, Г. Шнайдрук, І. Циганок, І. Сергеева, І. Дерев'янко, І. Науменко, М. Шумилов та ін. Сьогодні в редакції працюють ветерани журналістики: Г. Кліковка, Л. Платонова, Н. Кузьменко, B. Дем'яненко, Н. Ломонос, О. Гривцова, Є. Дроздовський. Авторитет та популярність "Запорізької правди" значною мірою пояснюється тим, хто її редагував. Із повоєнних часів редакторами газети були відомі журналісти, талановиті організатори: О. Шабалін, М. Черевко, А. Клюненко, М. Пересунько, В. Похвальський, І. Циганок, В. Дупак, М. Манько, М. Лобач. Визнанням великого внеску Миколи Пересунька в розвиток газети, трудових і культурних досягнень області є те, що рішенням Запорізької обласної державної адміністрації його іменем (як і іменем колишнього редактора "Индустриального Запорожья" А. Клюненка) названа обласна журналістська премія.
   Нинішнє покоління працівників "Запорізької правди" свято береже і прагне примножити славні традиції попередників - широку популярність та людяність стосовно тих, хто звертається до газети, об'єктивність і правдивість у висвітленні життя області. Редакція не піддалася політичному тиску чи іншим кон'юнктурним мотивам і не змінила своєї назви.
   Колектив редакції не забуває свого минулого, не відмежовується від нього, бо це є життя, якого не можна забути; шанує своїх читачів, відчуваючи відповідальність перед ними; не розпалює національні, політичні, релігійні пристрасті; виступає за консолідацію всіх політичних та економічних сил на терені розбудови Запорізького краю і України в цілому. Головним орієнтиром, метою своїх публікацій колектив редакції вважає основоположні принципи розбудови Української держави, відродження духовності й культури нашого суспільства.

1. Толовій, А. Запорізька правда : іст.-літ. нарис / Головін А. / Газетне видавництво і друкарня Запорізького обкому КП України.
2. Матеріали державного архіву Запорізької області. - Оп. 1. -Спр. 580. - Арк. 10.
3. Матеріали державного архіву Запорізької області. - Оп. 3. -Спр. 1204. - Арк. 27.
4. Матеріали державного архіву Запорізької області. - Оп. 4. -Спр. 324. - Арк. 75-76; Р-1335. - Оп. 13. - Спр. 236. - Арк. 169.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com