www.VuzLib.com

Головна arrow Журналістика, телебачення, ЗМІ arrow Публікації про Тараса Шевченка в російській пресі 1856-1861 pp.: недосліджені аспекти
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Публікації про Тараса Шевченка в російській пресі 1856-1861 pp.: недосліджені аспекти

Віктор Дудко,
к. філол. н. (Київ)

Публікації про Тараса Шевченка в російській пресі 1856-1861 pp.: недосліджені аспекти

   У статті виконано порівняльний аналіз висловлювань про творчість Т. Шевченка, що містяться в літературно-критичних публікаціях М. Чернишевського та П. Куліша, висвітлено обставини появи нарису про українського письменника в журналі "Иллюстрация"'.
   Ключові слова: рецензія, журнальна полеміка, українсько-російська двомовність, цензура.

   Важливість прижиттєвих публікацій про Т. Шевченка, які містять і власне біографічні відомості про нього, і дані про сприйняття як самої особистості поета, так і його творчості, є цілком очевидною. Помилково, однак, вважати, що шевченкознавці облікували і дослідили ці джерела вичерпно. Здійснені останнім часом спеціальні пошуки засвідчують, що відповідних публікацій насправді було більше, ніж донедавна вважали дослідники. Окрім того, поки що не опрацьовано коректно і низку давніше запроваджених до наукового вжитку матеріалів. Кілька таких публікацій розглядаються у пропонованій статті.
   1. Хоча про ставлення М. Чернишевського до творчості Т. Шевченка збереглося мало свідчень, написано на цю тему багато: актуальна за радянського часу настанова на пошук в історії українсько-російських літературних зв'язків позитиву передбачала надмірну увагу до "виграшних" епізодів і якщо не цілковите ігнорування, то принаймні виразну маргіналізацію контроверсійних аспектів теми. Одним із наслідків такого підходу було виведення зі сфери розгляду цілої низки джерел, істотних для контекстуального вивчення відгуків М. Чернишевського про Т. Шевченка. (Якщо ж дослідники іноді й використовували такі матеріали, то, як правило, безвідносно до висловлювань М. Чернишевського, що не давало змоги зафіксувати взаємозалежність суджень його й інших літературних діячів.) Мабуть, найбільш репрезентативною фігурою в даному контексті є П. Куліш, якого в СРСР протягом багатьох років було трактовано як ідеолога українського буржуазного націоналізму. Тим часом деякі його статті найтісніше пов'язані з відгуками М. Чернишевського про творчість Т. Шевченка.
   У січневому числі журналу "Современник" за 1856 р. було вміщено негативну рецензію М. Чернишевського на дослідження Г. Данилевського "Основьяненко" (СПб., 1856). Автор її висловився і стосовно творчої спадщини "персонажа" рецензованого видання: "<...> что касается до значения Основьяненка в ряду авторов, писавших на малороссийском наречии, мы сказали бы, что не заслуживает внимания малорусская литература, если Основьяненко может в ней считаться, сравнительно с другими, хорошим писателем. Но, к счастию, это вовсе не так: малорусская литература имела писателей действительно замечательных, людей, которые занимают высокое место в русской литературе, и занимали б его и тогда, если бы писали и на обыкновенном литературном языке <...>" [20, 436]. Давно з'ясовано, що, висловлюючись про українських письменників "действительно замечательных", Чернишевський мав на увазі власне Т. Шевченка, який у той час іще перебував на засланні й тому не міг бути названий у публікації "Современника" [13, 131-133; 20, 806].
   Досі, однак, не було звернуто увагу на те, що й сама ця рецензія, і наявний у ній відгук про Т. Шевченка викликали розлогий полемічний пасаж П. Куліша. Не називаючи М. Чернишевського, саме його рецензію на книжку Г. Данилевського, безумовно, мав на увазі П. Куліш, висловлюючи у 1857 р. кілька міркувань про українсько-російську двомовність українських письменників. П. Куліш зазначав у статті "Об отношении малороссийской словесности к общерусской": "Повести Квитки представляют теплую, простосердечную живопись нравов наших поселян, и очарование, производимое ими на читателя, заключается не только в содержании, но и в самом языке, которым они писаны. На русский язык они почти не переводимы, потому что в нем неоткуда было образоваться соответственному тону речей. [...] Всего лучше доказал это сам Квитка, когда, по просьбе журналистов, перевел "Марусю" и еще несколько повестей своих. Малороссияне не в состоянии читать их - до такой степени они не похожи на подлинники" [11, 468-469]. Розмірковуючи про те, чому не мали успіху й оригінальні твори названого автора, написані російською мовою, Куліш пропонував аргументовану відповідь: "Оттого, что он думал на малороссийском языке, и, заговорив на великорусском, был так неловок в каждой своей фразе, как молодцеватый малороссийский паробок, который вздумал бы играть роль русского добра молодца. Журнальная критика справедливо причислила его к посредственным рассказчикам, и публика перестала читать его, предпочтя ему писателей-говорунов, которых и имена странно было бы упомянуть рядом с Квиткою" [11, 469]. Узагальнюючи, П. Куліш зазначав: " <...> один и тот же писатель, производя на читателей неотразимое впечатление малороссийским языком, оставлен ими без внимания на великорусском. Здесь мы видим доказательство, какая тесная связь существует между языком и творящею фантазией писателя, и в какой слабой степени передает язык другого народа понятия, которые выработались не у него и составляют чужую собственность" [11, 469].
   Далі автор статті, наголосивши, що "Квитка представляет не единственный пример бессилия передать свои малороссийские концепции на языке великорусском" [11, 470], розглянув проблему двомовності на матеріалі творчості інших авторів. Слушно вказавши на маргінальність російськомовних творів П. Гулака-Артемовського і Є. Гребінки, П. Куліш писав про Т. Шевченка: "Наконец, величайший талант южнорусской литературы, певец людских неправд и собственных горячих слез, напечатав небольшую поэму на великорусском языке, изумил своих почитателей не только бесцветностью стиха, но и вялостью мысли и чувства, тогда как в языке малороссийском он образовал или, лучше сказать, отыскал формы, которых до него никто и не предчувствовал, а из местных явлений жизни создал целый мир новой, никем до него не сознанной поэзии" [11, 470]. Відомо, що відгуки критики про Шевченкову російськомовну поему "Тризна" (1844), яку мав на увазі П. Куліш, були "дуже стримані" [22, 690]. Такий проникливий і незаангажований дослідник, як П. Зайцев, аргументовано писав, що Шевченкова "поетична творчість <...> українською мовою своєю мистецькою вартістю безмежно вища від віршованих вправ мовою російською" [8, 228]. Висловлюючись про "Тризну", П. Куліш, безумовно, спростовував твердження М. Чернишевського про те, що Т. Шевченко посідав би "высокое место в русской литературе", якби писав і "на обыкновенном литературном языке".
   Статтю "Об отношении малороссийской словесности к общерусской" було опубліковано в 1857 р. у слов'янофільському журналі "Русская беседа" як епілог до роману П. Куліша "Черная рада". Письменник розглядав цю літературно-критичну студію як "предъявляющую права нашей отдельной национальности" [12, 291]. Однак із тактичних міркувань автор висловився тут про українську літературу як частину загальноросійської, маючи на меті "бодай у такий спосіб легалізувати ідею написання і публікування художніх творів українською мовою" [12, 294]. (Первісна назва цієї Кулішевої статті - "О духовном соединении Южной Руси с Северною" [4, 85, 112].)
   Наприкінці 1857 р. публікація П. Куліша дістала відгук на сторінках петербурзького журналу "Библиотека для чтения". Автор, який скористався криптонімом Е. К., опонував П. Кулішеві, зазначивши, що "малороссийские писатели, как ни бьются из всех сил, не могут образовать своеобразной и характерной литературы. По нашему мнению, этой литературы пока и не существует. Украинский поэт г. Шевченко - единственный человек, которого малороссияне могут считать вполне национальным писателем - сам отыскал, с помощью своего изумительного таланта, форму для мысли и чувства малороссийского и только благодаря этой поэтической чуткости умел из местной жизни создать нечто новое в южнорусской поэзии" [6, 46]. Ф. Прийма вважав імовірним автором даної публікації російського літератора Є. Колбасіна [17, 170]. Це припущення видається небезпідставним: у той час він працював у редакції "Библиотеки для чтения" і виступав на її сторінках як літературний критик [10, 21]. За даними Ф. Прийми, який спеціально вивчав відгуки про творчість Т. Шевченка в російській періодиці, у полемічній статті "Библиотеки для чтения" українського письменника було "вперше після періоду десятилітньої заборони названо відкрито, без звертання до криптонімів та інакомовних зворотів" [17, 171].
   П. Куліш негайно відреагував на репліку "Библиотеки для чтения" у статті, написаній для "Русского вестника" з нагоди появи "Народних оповідань" Марка Вовчка. Оскільки автор "Библиотеки для чтения" назвав Т. Шевченка відкрито, так само вчинив і П. Куліш. Зокрема, він писав: "Имена Квитки (Основьяненка) и Т.Г. Шевченка становлю я на первом плане и остаюсь при своем убеждении, что они украсили бы любую литературу <...>" (Тут і далі курсив мій. - В. Д.) [11, 479]. Як зазначав автор статті, "не было еще примеров в истории словесности вообще, чтоб у какого-нибудь народа явился первоклассный поэт, каким надобно признать Шевченка, не имев ни предшественников, ни преемников своего творчества. <...> Что малороссийская словесность развилась до общеевропейского значения, этого отвергнуть невозможно, признав в Шевченке первоклассного поэта" [11, 481-482].
   Як цілком очевидно, з виділеними курсивом рядками виразно співвідносяться міркування М. Чернишевського, висловлені на початку 1861 р. у рецензії на перше число українського журналу "Основа": "[...] малорусская литература получила уже такое развитие, что даже могла бы обойтись и без нашего великорусского сочувствия. Когда у поляков явился Мицкевич, они перестали нуждаться в снисходительных отзывах каких-нибудь французских или немецких критиков: не признавать польскую литературу значило бы тогда только обнаруживать собственную дикость. Имея теперь такого поэта, как Шевченко, малорусская литература также не нуждается ни в чьей благосклонности. Да и кроме Шевченка пишут теперь на малорусском языке люди, которые были бы не последними писателями в литературе и побогаче великорусской" [21, 935-936].
   До появи рецензії М. Чернишевського на український журнал П. Куліш публічно наголошував на загальноєвропейському значенні творчості Т. Шевченка ще принаймні двічі. У виданому в 1857 р. другому томі збірника "Записки о Южной Руси" П. Куліш опублікував (не називаючи автора) Шевченкову поему "Наймичка", про яку писав: "Живопись природы и нравов малороссийских возведена здесь до изумительной точности и вместе с тем свободы, в которой искусство заметно только для опытного глаза. Наивное и трогательное положено автором в основу поэмы, и в этом отношении я не знаю ничего совершеннее ни в одной европейской литературе" [11, 487]. У передмові до опублікованого у 1860 р. двома виданнями альманаху "Хата" П. Куліш, на відміну від статті "Об отношении малороссийской словесности к общерусской", уже розглядав українську літературу як цілком окрему від російської "сусідню словесность" [11, 504]. Автор передмови трактував Т. Шевченка "яко поета всеслов'янського", зазначав, що "виступають невеличкою громадою такії мужі, як Шекспір, Вальтер Скотт, Шіллер, Міцкевич, Пушкін, Гоголь, Квітка, Шевченко" [11, 508].
   Важливо насамперед вказати на цілком імовірний вплив розглянутих публікацій П. Куліша на корекцію погляду М. Чернишевського на українську літературу. Якщо в 1856 p., рецензуючи дослідження Г. Данилевського, критик розглядав її як частину загальноросійської, то п'ятьма роками пізніше, висловлюючись про перше число "Основи", - уже як самостійну літературу. Покликаючись саме на цю рецензію російського критика, Ф. Прийма безпідставно писав про пріоритет М. Чернишевського у визнанні світового значення творчості Т. Шевченка [15, 197; 16, 90]. Адже П. Куліш уже в 1857 р. наголошував: не можна заперечити, "признав в Шевченке первоклассного поэта", що "малороссийская словесность развилась до общеевропейского значения". Можна категорично твердити, що Ф. Прийма був обізнаний із цими Кулішевими міркуваннями не лише тоді, коли спеціально розглядав їх [17, 171], а й раніше, під час роботи над монографією про зв'язки Т. Шевченка з російським письменством, в якій уперше висловив відповідне твердження (у ній використано дослідження М. Бернштейна про українську літературну критику [15, 196], де наведено досліджувану тезу П. Куліша [1, 78-79]). Тож у даному випадку Ф. Прийма, безсумнівно, вдався до свідомої фальсифікації, яку Я. Дзира публічно спростував аж у 1990 р. (зафіксувавши відповідний пріоритет П. Куліша вказівкою, однак, лише на його передмову до "Хати") [5]. Раніше про це могли довідатися хіба уважні читачі досліджень із історії літературної критики, в яких наводилися - але зі зрозумілих причин безпосередньо не зіставлялися - оцінки П. Куліша й М. Чернишевського, причому не зазначалось, що російський критик висловився про значення творчості Т. Шевченка саме в рецензії на "Основу" [1, 78-79, 120; 9, 45, 128-129]. В. Шубравський, не вступаючи у відкриту полеміку з Ф. Приймою, по суті дезавуював його тезу, розглянувши у стислому огляді прижиттєвих відгуків про літературні твори Т. Шевченка передмову П. Куліша до "Наймички" і відгук М. Чернишевського на "Основу" (зазначивши час появи відповідної публікації) [24, 15, 26-27]. (Із праці В. Шубравського можна було дізнатися і про те, що писали про світове значення творчості Т. Шевченка раніше від М. Чернишевського й деякі інші критики - О. Пипін, М. Костомаров [24, 18-20]). У 1994 р. П. Охріменко зазначав (покликаючись на передмову до "Наймички" і статтю, написану з нагоди появи "Народних оповідань" Марка Вовчка, але не згадуючи про рецензію М. Чернишевського): "Саме Куліш першим заговорив <...> про всесвітнє значення Тараса Шевченко як геніального народного поета" [14, 14].
   Текстуальна близькість виділених курсивом фраз свідчить, на мою думку, про залежність і власне формулювань, ужитих у публікації "Современника", саме від статті П. Куліша, написаної з нагоди появи "Народних оповідань". Ледве чи варто говорити в даному випадку про свідоме запозичення: імовірно, Кулішеві словесні формули відклалися у пам'яті М. Чернишевського і самі собою "спливли", коли йому довелося висловитися про Т. Шевченка як емблематичну фігуру українського письменства (у рецензії російського критика наведені тези П. Куліша відтворено з незначними варіаціями).
   2. До петербурзького тижневика "Иллюстрация" (1858-1863) шевченкознавці звертаються передовсім у зв'язку з появою на його сторінках у 1858 р. антисемітських матеріалів, проти яких виступили з колективним листом у журналі "Русский вестник" українські письменники Марко Вовчок, М. Костомаров, П. Куліш, М. Номис і Т. Шевченко [23, 222-223, 534-537]. Менш відомі публікації "Иллюстрации" пізнішого часу, в яких ішлося про самого Т. Шевченка. Одна з них - опублікована в часописі в лютому 1860 р. непідписана стаття про українського письменника, ілюстрована його портретом [19]. Висвітлювана у студіях авторитетних дослідників передісторія її появи потребує, проте, фактичних уточнень.
   П. Жур занотував у праці "Труди і дні Кобзаря" на підставі неопублікованого джерела, що зберігається у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук: "[I860]. 22 січня. Редактор "Иллюстрации" В. Зотов запитав у цензора С. Палаузова, чи дозволено друкувати біографію і портрет Шевченка. На записці - відповідь червоним олівцем: "Портрет Шевченка печатать не дозволяется, да он и сам того не желает и боится, чтобы овации ему не повредили"" [7, 397]. Одначе публікація із Шевченковим портретом таки з'явилася у виданні. Яким же чином це сталося?
   Поінформованого читача не може не збентежити в цитованій нотатці зі студії П. Жури згадка про С. Палаузова, оскільки, як відомо не лише з досліджень про російські цензурні установи [3, 385-386], а й із шевченкознавчих праць [2, 60], на той час, від 6 листопада 1859 p., він уже не працював у Санкт-Петербурзькому цензурному комітеті. Цілком очевидно, що дослідник помилково ідентифікував С. Палаузова як адресата записки В. Зотова й автора відповіді на неї. С. Рейсер, який у 1963 р. запровадив відповідне джерело до наукового обігу вважав, що редактор "Иллюстрации" звертався до цензора П. Новосільського [18]. Ця інформація ближча до істини, хоча також потребує уточнення (у штаті Петербурзького цензурного комітету П. Новосільцева не було [3]). Насправді В. Зотов адресувався до цензора П. Новосільського ([1802]-1862) [3, 384], від якого й дістав відповідь.
   Перегляд комплекту названого часопису за першу половину 1860 р. дає підстави реконструювати обставини, за яких ілюстрована публікація про Т. Шевченка - попри негативний висновок П. Новосільського стосовно можливості її появи - усе ж побачила світ. Як з'ясовується, цей чиновник цензурував "Иллюстрацию" лише в січні 1860 р. У лютому числа часопису розглядав уже інший цензор -Ф. Рахманінов, який і санкціонував надрукування нарису "Тарас Григорьевич Шевченко" з портретом письменника. Із багатьох джерел до історії друку в Російській імперії відомо, що ухвали цензорів нерідко визначалися суб'єктивними чинниками. Як можна гадати, саме вони заважили і в даному випадку.

1. Бернштейн, М. Д. Українська літературна критика 50-70-х років XIX ст. / Бернштейн М. Д. - К. : Вид-во АН УРСР, 1959. - 492 с
2. Бородін, В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура: дослідження та документи (1840-1862 роки) / Бородін В. С. - К. : Наукова думка, 1969. -165 с
3. Гринченко, Н. А. Цензоры Санкт-Петербурга: (1804-1917) : аннотированный список / Гринченко Н. А., Патрушева Н. Г., Фут И. П. // Новое литературное обозрение. - 2004. - № 69 - С. 364-394.
4. Гудзій, М. К. Невидані листи П. О. Куліша до Аксакових / Гудзій М. К. // Радянське літературознавство. - 1957. - № 19. - С. 56-120.
5. Дзира, Я. Геній і коментатори його творчості: До 150-річчя виходу "Кобзаря" / Дзира Я. // Літературна Україна. - 1990. - 5 квіт. - № 14. -С 7.
6. Е. К. По поводу "Черной рады, хроники 1663 року" г. Кулиша / Е. К. // Библиотека для чтения. - 1857. - Дек. - Т. CXLVI. - С. 41-52.
7. Жур, П. Труди і дні Кобзаря / Жур П. - К. : Дніпро, 2003. - 518 с.
8. Зайцев, П. Поезії Шевченка російською мовою / Зайцев П. // Шевченко Т. Повне видиння творів. - Варшава ; Львів, 1935. - Т. VI. -С. 212-228.
9. Комишанченко, М. П. З історії українського шевченкознавства: творчість Т. Г. Шевченка в оцінці дожовтневого літературознавства / Комишанченко М. П. - К. : Вид-во Київського ун-ту, 1972. - 390 с.
10. Краснов, Г. В. Колбасин Елисей Яковлевич / Краснов Г. В. // Русские писатели. 1800-1917 : биограф, слов. - М. : Большая российская энциклопедия, 1994. - Т. 3. - С. 21-22.
11. Куліш,, П. Твори : у 2 т. / Куліш П. - К. : Дніпро, 1989. -Т. 2. - 586 с.
12. Нахлік, Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель : у 2 т. / Нахлік Є. - К. : Український письменник, 2007. -Т. 2. - 462 с
13. Недзвідський, А. Шевченко на сторінках "Современника" / Недзвідський А. // Вітчизна. - 1947. - № 3. - С 125-136.
14. Охріменко, П. П. Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш / Охріменко П. П. - Суми, 1994. - 27 с
15. Прийма, Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века / Прийма Ф. Я. - М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1961. - 411 с.
16. Прийма, Ф. Я. Шевченко і російський визвольний рух / Прийма Ф. Я. - К. : Дніпро, 1966. - 182 с
17. Прийма, Ф. Шевченко у відгуках російської преси 1848-1859 pp. / Прийма Ф. // 36. пр. 19-ї Наук, шевченківської конф. - К. : Наукова думка, 1972. - С 162-175.
18. Рейсер, С. Т. Г. Шевченко в журналі "Иллюстрация" / Рейсер С. // Літературна Україна. - 1963. - 26 берез. - № 25. - С. 2.
19. Тарас Григорьевич Шевченко : биографич. очерк // Иллюстрация. -1860. - 18 февр. - № 107. - С. 97.
20 Чернышевский, Н. Г. Полное собрание сочинений : в 15 т. / Чернышевский Н. Г. - М. : ГИХЛ, 1947. - Т. 3. - 884 с.
21. Чернышевский, Н. Г. Полное собрание сочинений : в 15 т. / Чернышевский Н. Г. - М. : ГИХЛ, 1950. - Т. 7. - 1095 с.
22. Шевченко, Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Шевченко Т. Г. - К. : Наукова думка, 2001. - Т. 1. - 782 с.
23. Шевченко, Т. Повне зібрання творів : у 12 т. / Шевченко Т. Г. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 6. - 629 с.
24. Шубравський, В. Є. Прижиттєва критика / Шубравський В. С. // Шевченкознавство: підсумки й проблеми. - К. : Наукова думка, 1975. -С. 9-29.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com