www.VuzLib.com

Головна arrow Судові та правоохоронні органи arrow Класифікація представництва у кримінальному судочинстві
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Класифікація представництва у кримінальному судочинстві

В. Г. Пожар

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРЕДСТАВНИЦТВА У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

   Необхідність та важливість чіткого розмежування видів представництва неможливо переоцінити, наприклад, для різних видів кримінально-процесуального представництва законодавством висуваються не завжди однакові вимоги щодо підтвердження їх повноважень, а також по-різному визначаються обсяг та умови здійснення процесуальних прав і види відповідальності за невиконання чи неналежне виконання процесуальними представниками своїх обов'язків.
   У тлумачному словнику С. И. Ожегова термін класифікація трактується як система за якою що-небудь класифіковано, а класифікування — це розподіл по группах, розрядах, класах [1, 148].
   Завдання класифікації — розкрити і розглянути деякі істотні риси, що характеризують певні групи явищ на користь їх кращого пізнання [2, 101].
   У теорії кримінального процесу класифікація представництва здійснюється за різними критеріями, але у більшості випадків автори змішують різні підстави для класифікації.
   Класифікація представництва в кримінальному судочинстві залежить від того, які ознаки взяти за основу класифікації. Теоретичне значення класифікації представництва полягає в тому, що вона вказує шляхи всебічного дослідження кожного виду представництва. Практичне значення полягає в тому, що вона допомагає з'ясувати різні сторони, особливості представництва і добитися правильного застосування його на практиці.
   У цьому плані найбільший інтерес становить класифікація кримінально-процесуального представництва за такими критеріями.
   1. За способом виникнення: а) представництво за законом або законне представництво; б) представництво за договором (угодою) або договірне представництво.
   Вказівка про те, хто може виступати в кримінальному процесі як законні представники, дається в п. 10 ст. 32 КПК України. Такими особами є батьки, опікуни, піклувальники, представники тих організацій і установ, під опікою або піклуванням яких знаходиться особа, яку представляють. Ця норма КПК є застарілою і не враховує всього різноманіття соціальних зв'язків людини на теперішній час. Тому вважаємо за необхідне доповнити цей перелік осіб такими суб'єктами: усиновлювачі, повнолітні діти щодо своїх недієздатних осіб, вітчим, мачуха.
   В окремих випадках як різновид законного кримінально-процесуального представництва виступає і правонаступництво. У кримінальному процесі питання про так зване законне правонаступництво може виникнути тільки відносно померлого підозрюваного, обвинуваченого.
   У разі смерті підозрюваного, обвинуваченого їх особисті права і обов'язки ні до кого не можуть переходити. Провадження у кримінальній справі у випадках смерті підозрюваного або обвинуваченого просто припиняється за підставами, передбаченими п. 8 ст. 6 КПК, про що виноситься окрема постанова. Елементи кримінально-процесуального правонаступництва в таких випадках можна побачити в праві представників померлого підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а також близьких родичів таких осіб в реабілітації вказаних учасників кримінального процесу, включаючи право на відшкодування майнової шкоди, усунення наслідків моральної шкоди і відновленні трудових, пенсійних, житлових і інших прав. У даному випадку ми можемо говорити про законне представництво померлого підозрюваного, обвинуваченого, проте тут знову-таки виникає суперечність між п. Піп. 10 ст. 32 КПК, тому в даному випадку можливо і договірне представництво.
   Підставою виникнення представництва за законом є факт спорідненості, усиновлення (удочеріння) або факт встановлення опіки або піклування. Необхідність даного представництва обумовлена відсутністю повної процесуальної дієздатності учасника, зважаючи на його неповноліття, деякі фізичні недоліки, психічну неповноцінність.
   Представництво за договором виникає між тим, кого представляють, і особою, що здійснює представництво, за їх взаємним волевиявленням. В основі договірного представництва лежить договір між представляємим і представником. Це може бути договір доручення (за яким представник бере на себе обов'язок відстоювати інтереси представляемого) або довіреність на представництво інтересів у відповідних органах держави. Представником учасника процесу за договором доручення може бути будь-яка особа, якщо до того немає обмежень в законі. Як представництво за законом, так і представництво за угодою регулюється законом. Відмінність полягає в тому, що в першому випадку здійснення представництва, передбачене законодавством, деколи не узгоджується навіть з бажанням представляемого, в другому — поява представника в судочинстві повністю залежить від волевиявлення сторін.
   2. За суб'єктами процесу представництво ділиться на такі види:
   а) представництво обвинуваченого (підозрюваного, підсудного);
   б) представництво потерпілого;
   в) представництво цивільного позивача;
   г) представництво цивільного відповідача;
   д) представництво особи, яка заявила про злочин;
   є) представництво особи, відносно якої ведеться провадження про застосування до нього примусових заходів медичного характеру;
   є) представництво особи, яка недосягла віку кримінальної відповідальності, але досягла 11-річного віку, відносно якої ведеться провадження про застосування до нього примусових заходів виховного характеру;
   ж) представництво неповнолітнього свідка при його допиті;
   з) представництво колективу підприємства, установи, організації, якому особа передається на поруки.
   Класифікація представництва за суб'єктами процесу обумовлена відмінністю інтересів учасників, різним процесуальним становищем представляемого в кримінальному судочинстві.
   Слід також відмітити деякі особливості представництва обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Воно, по суті, може бути тільки законним, тому що договірне представництво цих осіб неможливе, бо задля цього є такий суб'єкт в кримінальному процесі, як захисник, і якщо обвинувачений бажає, щоб його інтереси представляла інша особа, аніж законні представники, то для цього запрошується захисник.
   Така, на наш погляд, можлива класифікація кримінально-процесуального представництва за суб'єктами. Ми розуміємо, що будь-яка класифікація носить відтінок умовності.
   Своєрідним підтвердженням сказаному може, зокрема, служити те, що окремими авторами виділяється кримінально-процесуальне представництво потерпілих, що знаходяться в безпорадному стані і не в змозі самостійно здійснювати свої процесуальні права [3, 112-136]. При цьому “під безпорадним станом потерпілого в кримінально-процесуальному праві розуміються такі психофізичні властивості і стан потерпілого, через які він не може повною мірою розуміти своє процесуальне становище або не в змозі самостійно здійснювати захист своїх прав і законних інтересів всіма способами і засобами, встановленими в законі. Таким чином, кримінально-процесуальна безпорадність потерпілого виражається в його повній або частковій процесуальній недієздатності. Причинами, що обумовлюють безпорадне становище в кримінально-процесуальному сенсі ... є малолітній, старезний вік; фізичні або психічні недоліки або інші психофізичні властивості і стани потерпілого” [3, 27-28]. На жаль, в нашому суспільстві мають місце немало розумово відсталих, старезних і безграмотних, поганобачущих і повністю сліпих, глухих, туговухих, німих, людей, що заїкаються або страждаючих важкими соматичними захворюваннями або анатомічними дефектами, що позбавляють їх можливості самостійно знайомитися із змістом протоколу слідчої дії, розписуватися в нім і т.д. Інтереси таких осіб представляють, як правило, їх родичі, у тому числі і ті, що входять у склад, так званих “законних представників”. Разом з тим відносно даної категорії осіб як представник може бути допущений і адвокат. Інтереси забезпечення процесуального рівноправ'я двох найважливіших учасників змагального процесу, якими є обвинувачений (підсудний) і потерпілий, дозволяють ставити питання про можливість здійснення кримінально-процесуального представництва безпорадного потерпілого як його законним представником, так і разом з ним, адвокатом-представником на основі укладеного з ним договору (угоди). Причому такий потерпілий повинен бути звільнений від оплати юридичної допомоги.
   Питання про таке представництво вимагає свого належного кримінально-процесуального регулювання.
   3. По стадіях процесу представництво ділиться на такі види:
   а) представництво у стадії порушення кримінальної справи;
   б) представництво на стадії дізнання і досудового слідства;
   в) представництво при попередньому розгляді справи суддею;
   г) представництво в стадії судового розгляду;
   д) представництво в апеляційній інстанції;
   є) представництво у стадії виконання вироку;
   є) представництво в касаційній інстанцій;
   ж) представництво у виключному провадженні.
   Класифікація представництва по стадіях процесу необхідна тому, що в кримінальному судочинстві допускається така ситуація, при якій можлива участь одного або різних представників учасника в різних стадіях провадження у кримінальній справі. Особа, яку представляють, вирішує, чи довірити представникові захист своїх прав і інтересів у всіх стадіях, у декількох або в одній з них. Якщо представник допущений і бере участь у судочинстві і особа, яку представляють, незадоволена його діяльністю, то вона може відмовитися від представника в будь-якій стадії процесу і звернутися з клопотанням у належний орган або до відповідної посадової особи про допуск для участі у провадженні у справі іншої особи.
   Важливість класифікації представництва за стадіями процесу полягає ще в тому, що завдяки неї можна визначити процесуальний статус представників на всіх стадіях процесу. Дослідження змісту процесуального статусу представника на різних стадіях процесу дає можливість стверджувати, що, як і в інших учасниках процесу, він різний на окремих стадіях. Це дає можливість визначити процесуальний статус представника взагалі.

Література

1. Толковый словарь русского языка / под ред. С. И. Ожегова. — М., 1961.
2. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. — М. : Госюриздат, 1957.
3. Щерба С. П. Охрана прав беспомощных потерпевших по уголовным делам / С. П. Щерба, О. А. Зайцев, Т. Е. Сарсенбаев. — М., 2001.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com