www.VuzLib.com

Головна arrow Криміналістика, кримінологія, кримінальне право arrow Проблеми організованої злочинності і їх вирішення в кримінальному законі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблеми організованої злочинності і їх вирішення в кримінальному законі

В. М. Федоров

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ І ЇХ ВИРІШЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНІ

   У законодавстві України радянського періоду про організовану злочинність практично нічого не говорилося. Лише у Загальній частині Кримінального кодексу Української РСР 1960 року говорилося про можливість скоєння злочину організованою групою і це розглядалося як обставина, обтяжуюча відповідальність (п. 2 ст. 41 КК). Проте це поняття не розкривалося ні в кримінальному законі, ні в постановах Пленуму Верховного Суду Української РСР.
   У той же час поширення організованих форм злочинної діяльності наприкінці 80-х і початку 90-х років минулого століття викликало необхідність внести відповідні зміни в кримінальне законодавство України. Так, протягом 1989-2000 років двадцять статей Особливої частини КК було доповнено такою кваліфікуючою обставиною, як скоєння злочину організованою групою. Проте таке поняття, як і раніше, ніде не розкривалося. У 1993 році був ухвалений Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”. У статті 1 цього закону говорилося, що “під організованою злочинністю розуміється сукупність злочинів, які здійснюються у зв'язку із створенням і діяльністю організованих злочинних угруповань. Види і ознаки цих злочинів, а також кримінально-правові заходи, вживані до осіб, які скоїли такі злочини, встановлюються Кримінальним кодексом України”. Як видно, дане визначення організованої злочинності має явно тавтологічний характер, а посилання на КК України 1960 року не мало сенсу, оскільки до закінчення його дії у вересні 2001 року це явище в ньому не розкривалося.
   Пленум Верховного Суду України на той час також не дав загального визначення організованої злочинної групи. Проте їм було прийнято три постанови, в яких були сформульовані ознаки організованих злочинних груп, що здійснюють певні види злочинів. Йдеться про п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про корисливі злочини проти найманої власності” № 12 від 25 грудня 1992 року, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я особи” № 1 від 1 квітня 1994 року, п.п. 2,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про бандитизм” № 9 від 7 липня 1995 року [1].
   Аналіз поняття “організована злочинність”, на наш погляд, дає підстави стверджувати, що воно дуже широкого обсягу. Воно об'єднує не лише злочини, здійснені так званою “мафією”, але і злочини, які пов'язані з діями групи, що діє за попередньою змовою, або навіть злочини, що здійснюються единолічно, але що вимагають ретельної підготовки, або, іншими словами, організації. Тому якщо з точки зору кримінології явище організованої злочинності як наукова категорія достатньо зрозуміле, то в кримінальному праві із-за надмірної широти слова “організація” це зробити неможливо. Тому в КК України 2001 року законодавець відмовився від спроб визначити це явище “безпосередньо”, давши визначення організованої злочинності. Для цього були використані закріплені в законі форми співучасті.
   З форм співучасті, назви яких вже безпосередньо закріплені в нормативних актах, найпряміше відношення до проблем організованої злочинності мають такі прояви злочинної діяльності, як скоєння злочину організованою групою або злочинною організацією. Так, злочин визнається скоєним організованою групою, якщо в його підготовці або здійсненні брали участь декілька осіб (три і більше), які заздалегідь організувались у стійке об'єднання для скоєння того або іншого злочину, об'єднане єдиним планом, з розподілом функцій учасників групи, направлених на досягнення цього плану, який відомий всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).
   Злочинна організація — найнебезпечніша форма злочинної діяльності (ч. 4 ст. 28 КК). Злочинна організація відрізняється від організованої групи за такими ознаками: кількісним складом (5 або більше осіб), ознакою згуртованості і спрямованістю на здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів. При цьому яких-небудь критеріїв згуртованості закон не вказує. Тому дана ознака не завжди може бути покладена в основу чіткого розмежування даної форми співучасті від організованої групи. Більш формалізованою є категорія злочинів, для здійснення яких створюється група (злочинна організація створюється лише для здійснення тяжких або особливо тяжких злочинів). Проте, як вже наголошувалося в літературі, організована група також може створюватися для здійснення тяжкого або особливо тяжкого злочину [2], отже, розмежувати організовану групу і злочинну організацію дуже складно і за категоріями скоюваних ними злочинів. Це досконало очевидно і тому, що злочинна організація може також створюватися і для керівництва або координації злочинної діяльності інших осіб, забезпечення функціонування як найзлочиннішої організації, так і інших злочинних груп, де кількість учасників може обчислюватися десятками.
   Чинне кримінальне законодавство передбачає, що сам факт створення злочинної організації і участі в ній утворює закінчений злочин. Так, в статтях Особливої частини КК існують норми, які передбачають відповідальність злочинних організацій. Загальна норма, сформульована в ст. 255 КК України, передбачає відповідальність за створення злочинної організації, керівництво нею або участь в ній, а також за керівництво або сприяння зустрічі (збору) представників злочинних організацій або організованих груп для спільного здійснення ними злочинів або координації дій і так далі.
   Слід зазначити, що встановлення кримінальної відповідальності за керівництво або сприяння зустрічі (збору) є дуже позитивним моментом у КК, що діє. Саме на зборах відбувається розподіл і перерозподіл сфер впливу злочинних організацій, розробляються плани злочинної діяльності, улагоджуються конфлікти між представниками злочинних угруповань. Керівництво зустрічами (зборами) конкретно може полягати в підборі і сповіщенні її учасників, у виробленні питань, що підлягають розгляду, в підготовці варіантів вирішення проблем, що виникають в ході обговорення, в керівництві самим процесом проведення зборів. За встановленими у злочинному світі традиціями, організацією зборів займаються найбільш авторитетні лідери злочинних угруповань. Тому встановлення умов відповідальності за керівництво зборами дає практичним органам ще один шанс завдати удару “недоторканним” — лідерам злочинних угруповань.
   Проте після прийняття нового КК України в судовій практиці немає кримінальних справ, де хто-небудь притягувався до відповідальності за керівництво або сприяння проведенню збору. Частково це пояснюється тим, що в КК поняття “збір” в теоретичному відношенні не розроблено. У законі лише говориться про цілі проведення збору : 1) розробка планів і умов спільного здійснення злочинів; 2) матеріальне забезпечення злочинної діяльності; 3) координація дій об'єднань або організованих груп. Але дані питання можуть підніматися в тій чи іншій мірі в процесі будь-яких контактів, у тому числі і під час випадкових зустрічей лідерів злочинних організацій, при проведенні спільних банкетів і так далі. Тому пов'язувати поняття “збір” лише довкола обговорюваних питань явно недостатньо.
   Одним з критеріїв, що дозволяє визначити це нове для КК поняття може стати те, що дане злочинне зборище відбувається виключно для тих цілей, які вказані в ст. 255 КК. Жодні інші ознаки : кількість учасників збору, його тривалість, “ранги” у злочинному світі представників угруповань для цього самі по собі не підходять. Представляється, що саме таким чином це нове поняття має бути розкрите і в керівному роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України.
   У зв'язку з появою в КК України ст. 255 “Створення злочинної організації” і виникли складності по відмежуванню цього нового злочину від складу “бандитизм”, який довгий час проіснував в раніше діючому КК. Дійсно, ці обидва злочини мають багато загального: вони поміщені в одній главі, направлені на боротьбу з проявами організованої злочинності, мають конструктивні схожі ознаки складу і так далі. Все це викликає проблеми відмежування ст. ст. 255 і 257 КК, про які було написано в правовій літературі.
   На практиці бандитизм “в чистому вигляді” трапляється все рідше і рідше. Частенько певна бандитська група входить до складу крупнішого формування і виконує “особливі порушення” по скоюванню корисливо-насильницьких злочинів. Ці злочини скоюються для забезпечення доходів не лише самої банди, але і всієї організації, куди як частина входить сама банда. Таке бандитське угруповання час від часу здійснює озброєні напади на об'єкти власності підприємців і дрібних комерсантів: магазини, офіси, кафе, торговельні точки і так далі [4; 5]. Захоплюючи майно або знищуючи його, злочинці таким чином попереджають осіб, які не бажають ділитися доходами. Ці нові для бандитизму моменти говорять також і про відсутність певної самостійності цих угруповань від більш організованих злочинних об'єднань. Дії таких формувань слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 255 (створення злочинної організації) і за ст. 257 (бандитизм). Така кваліфікація більш повно відповідатиме реаліям сьогоднішнього дня.
   У КК, що діє в Україні, спеціальними нормами про відповідальність членів організованих груп і злочинних організацій є також норми ст. 258 КК — створення або участь у терористичній організації або групі; ст. 260 КК — створення не передбачених законом воєнізованих або озброєних формувань і участь у них. Дані склади створюють певну базу для протидії організованій злочинній діяльності.

Література

1. Огляд : зб. постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах : 1973-2000 гг. / упоряд.: Н. А. Гуторова, А. А. Жітній. — X. : Одіссей, 2000.
2. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / под общ. ред. С. И. Никулина. — М. : Менеджер, Юрайт, 2001. — С. 127.
3. Іваненко I. В. Бандитизм як прояв організованої злочинності // Інформаційне забезпечення протидії організованій злочинності. — О., 2007. — С. 165.
4. Гладких Р. Б. Криминологическая характеристика преступлений, совершаемых организованными группами против субъектов малого предпринимательства // Юридический мир. — 2000. — № 5. — С. 25-32.
5. Скобликов П. А. Истребование долгов и организованная преступность. — М. : Юрист, 1997. — С. 48-55.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
© 2010 www.VuzLib.com