www.VuzLib.com

Головна arrow Судові та правоохоронні органи arrow Правоохоронна діяльність у забезпеченні правопорядку в сучасній державі
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Правоохоронна діяльність у забезпеченні правопорядку в сучасній державі

О. О. Джураєва

ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОПОРЯДКУ В СУЧАСНІЙ ДЕРЖАВІ

   У сучасній правовій науці дослідження проблем правопорядку має не тільки глибоке теоретичне, але й практичне значення. І це закономірно, бо від того, як розуміються, а головне, як застосовуються інститути правопорядку, залежать результати ефективності функціонування усієї правової системи та їх вплив на всі сфери суспільного розвитку. Будь-яка демократична держава своїм завданням має встановлення та підтримання правопорядку в країні. Забезпечення правопорядку є невід'ємною складовою діяльності держави, в якій декларується принцип верховенства права.
   Поняття правопорядку є багатогранним і функціонально змістовним. У загальному розумінні, правопорядок — це порядок, що визначений та регулюється правом.
   Забезпечення безпеки громадян, держави і суспільства в цілому є важливою умовою власне самого існування громадського суспільства. І правоохоронні органи є безпосередньо відповідальними за безпеку кожного громадянина на території України і за її межами.
   Така теоретична і практична значущість проблеми визначає інтерес науковців до неї. Це, зокрема, роботи М. В. Бойчука, Л. М. Давиденка, В. Н. Казакова, Л. Ф. Кваши, А. Ф. Крижанівського, Н. Є. Петрова та інших.
   Зміцнення власної безпеки є стійкою тенденцією розвитку суспільства. Це зумовлено об'єктивними потребами та інтересами людей, які повинні використовувати усі наявні правові засоби, насамперед право і законність, для постійного зміцнення власної безпеки. Безпека, стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, має бути гарантована правоохоронними органами у різних сферах життєдіяльності — економічній, політичній, військовій, технологічній, інформаційній, екологічній та ін. [1, 36].
   Світовий досвід розвитку юриспруденції показує, що ефективна боротьба зі злочинністю неможлива без підтримки громадськості, без широкого залучення приватних осіб до справи виявлення та розкриття злочинів [2, 111].
   Що стосується правопорядку, то він є складовою частиною, елементом правової реальності, яка утворюється у суспільстві у результаті існування і функціонування у ньому права і правових явищ, суспільно-правових наслідків і процесів, породжуваних правом. Як і право в цілому, правопорядок є загальновизнаним наочним фактом і невід'ємною частиною існуючого у суспільстві офіційного, державно-публічного і приватно-правового життя, яке щоденно виявляється в багатоманітних обставинах життєдіяльності окремих особистостей, спільнот людей та їх об'єднань [3, 72].
   Забезпечення правопорядку засобом ефективної правоохоронної діяльності — це одне з головних завдань кожної демократичної сучасної держави. І навіть демократія і свобода особи, права людини і громадянина залишаються порожніми словами доти, поки та оскільки відсутній надійний та ефективний механізм практичної реалізації і захисту цих прав і свобод. При всій значимості самоорганізації народу, ролі суспільних об'єднань тільки держава через спеціально створювані органи і структури здатна забезпечити всебічне реальне виконання завдань по захисту життя, честі, гідності своїх громадян, їхніх законних інтересів і власності. Навіть приватні детективні та охоронні органи повинні діяти тільки на основі чітко встановлених державою правил і норм.
   Правоохоронні органи створюються державою для виконання відповідних функцій, що є конкретними напрямками такої діяльності, а саме: конституційний контроль, правосуддя, прокурорський нагляд, виявлення та розслідування правопорушень, юридична допомога та захист у кримінальних і цивільних справах. До ознак, характерних для органів, які виконують правоохоронні функції, належать: державно-владна, юрисдикційного характеру; підзаконність та точна урегламентованість діяльності; правозастосовчий характер рішень, що приймається цими органами; застосування примусу.
   В Україні відсутнє конституційне закріплення поняття та системи правоохоронних органів. Тільки у ч. З ст. 17 Конституції наводиться термін “правоохоронні органи”: забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом [4]. У коментарі до цієї статті, зробленому Інститутом законодавства Верховної Ради України, до вказаних органів належать: Служба безпеки, Національна гвардія, Внутрішні війська МВС, міліція тощо.
   Дане положення відображено також у Законі України “Про надзвичайний стан” від 16 березня 2000 р. Так, забезпечення громадянського порядку, охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану може здійснюватися силами і засобами органів внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України відповідно до чинного законодавства.
   Основні ідеї використання збройних сил для боротьби з зовнішніми і внутрішніми ворогами ми знаходимо навіть у древніх письмових джерелах. У класичній праці давньокитайського стратега У Цзи (V-IV ст. до н.е.) стосовно цього питання говориться : “Звичайно піднімають військо на війну за п'ятьма причинами: перша — через славу; друга — через вигоду; третя — через образи; четверта — через внутрішні безладдя; п'ята — через голод. Ці причини, у свою чергу, обумовлюють п'ять видів військ: перший — справедливі війська; другий — насильницькі війська; третій — шалені війська; четвертий — жорстокі війська; п'ятий — заколотні війська” [5].
   Таким чином, бачимо, що для боротьби з внутрішніми безладдями вже в стародавності застосовувалися особливі “жорстокі війська”.
   Відомо, що розвиток будь-якої держави сполучено з виникненням і удосконалюванням спеціальних сил і засобів, призначених для силового забезпечення внутрішньої безпеки і стабільності суспільства. У свою чергу, це пов'язано з розвитком функцій і механізму держави. Таким чином, функції виступають одним з визначальних критеріїв у процесі розвитку збройних формувань, призначених для забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави [6].
   Однією з важливих обставин значення правоохоронної діяльності у забезпеченні правопорядку є взаємодія правоохоронних органів із ЗМІ та правозахисними суспільними організаціями. Загальною метою такої взаємодії є використання можливостей ЗМІ та суспільних організацій для вирішення професійних завдань, що стоять перед правоохоронними органами. А саме: виявлення порушень законів, реагування на допущені правопорушення, підвищення інформованості громадян про стан правопорядку в суспільстві, захист прав та свобод людини та громадянина [2, 114].
   У класично-теоретичній уяві, правовий порядок — це стан упорядкованості, організованості суспільних відносин на підставі та у відповідності до норм національного права. Характерними ознаками правопорядку є дотримання чинних законів (норм права), правил поведінки усіма суб'єктами правовідносин, можливість вільної реалізації наданих прав і добровільного виконання покладених обов'язків. Феномен та особливість правопорядку полягає в тому, що його зміст становлять як правові, так і не правові елементи, процеси, правила, звичаї. їх головне призначення сприяти встановленню, підтриманню та регулюванню правомірності поведінки суб'єктів суспільних відносин.
   Загалом, функція забезпечення правопорядку має багатовікову історію, а на сьогодні є не менш важливою, ніж такі функції, як господарська, соціальна чи політична.
   Функція охорони правопорядку, чи правоохоронна функція, — одна з основних, виникаючих відразу ж з виникненням держави, тому що порядок у суспільстві є неодмінною умовою нормального існування і розвитку як суспільства в цілому, так і самої держави. В завдання цієї функції входить охорона пануючого способу виробництва і пануючої та інших форм власності. У руслі цієї функції знаходиться і охорона прав і свобод громадян. У ряді джерел охорона прав і свобод і різних форм власності виділяється в самостійну функцію. Здійснюючи цю функцію, держава шляхом видання законів встановлює в суспільстві визначений порядок (правопорядок), перелік порушень правопорядку (правопорушень), визначає міри відповідальності за правопорушення, за допомогою процесуального законодавства визначає процедуру (порядок) розслідування, розгляду справ, пов'язаних із правопорушеннями, установлює систему правоохоронних органів, покликаних вести боротьбу з правопорушеннями (органи слідства, суду і т.д.), визначає їх компетенцію і т.д.
   У вітчизняній науковій, військовій і юридичній літературі питання розкриття ролі збройних сил, жандармерії, інших спеціальних воєнізованих підрозділів держав у забезпеченні внутрішньої безпеки і громадянського порядку знайшли визначене відображення. їх вивчення показує, що й у минулому, і в даний час ця проблема сполучена з глобальними внутрішніми проблемами, пов'язаними з етнічними і соціальними конфліктами, посиленням поширення озброєнь, тероризмом і, що сьогодні злободенно, міжнародною злочинністю і проблемами забруднення навколишнього середовища.
   Статистика показує, що тільки за останні два десятиліття у світі відбулося близько сорока різних конфліктів, велика частина з яких — внутрішньодержавні конфлікти.
   Дослідження даної проблеми показало, що державами давно ведеться пошук дійових заходів по найбільш ефективному забезпеченню внутрішньої безпеки і громадського порядку в країні. Вирішення цієї проблеми сполучено зі здійсненням саме державою, яка займає центральне місце в політичній системі суспільства, відповідних функцій і створює для їхнього здійснення свою правоохоронну систему.
   Аналіз існуючих концепцій по забезпеченню внутрішньої безпеки показує, що найчастіше держави використовували такі засоби захисту від внутрішніх погроз: по-перше, шляхом соціального маневрування і маніпулювання; по-друге, застосуванням різних видів насильства; по-третє, за допомогою фундаментальної реконструкції соціальної структури суспільства.
   Особливості статейного викладання цього питання не дозволяє досить докладно розглянути організаційно-правові основи діяльності внутрішніх військ по здійсненню внутрішніх функцій держави. Проте основні висновки з цього питання такі: 1. Вивчення нормативної бази сучасної держави з питання здійснення Збройними Силами функцій внутрішньої безпеки дозволяє зробити висновок про поширення здійснення внутрішніх функцій насамперед на внутрішні війська, де останні виступають однієї з основних сил при вирішенні розглянутої проблеми. 2. Правове забезпечення організації і діяльності внутрішніх військ прямо сполучено з внутрішніми функціями держави. 3. Правові основи формування і діяльності внутрішніх військ — це сукупність початків, виражених у різних формах, відповідно до яких будуються і здійснюють свою діяльність внутрішні війська. Правові основи формування і діяльності внутрішніх військ є особливою системою, що характеризується структурністю, цілісністю, ієрархічністю і взаємністю [7].
   Таким чином, функція забезпечення правопорядку в сучасній державі зводиться до діяльності правоохоронних органів по охороні правопорядку від порушень, забезпеченню відповідності поведінки людей правовим розпорядженням, установленим державою, так само як стосовно до державної влади не виникала проблема поділу безпеки держави і безпеки громадянського суспільства.

Література

1. Бойчук М. В. Правопорядок і безпека особистості у громадянському суспільстві // Трибуна. — 2002. — № 9-10.
2. Петрова Н. Е. Взаимодействие общества и государства в обеспечении правопорядка // Право и государство: теория и практика. — 2006. — № 6.
3. Крижанівський А. Ф. Правопорядок як феномен правової реальності // Юридический вестник. — 2004. — №1.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
5. У Цзы. Об искусстве ведения войны / У Цзы. — М., 1957.
6. Роша С. Н. Введение в курс теории государства и права. Ч. 2 / С. Н. Роша. — М., 1999.
7. Рожнов С. Н. Правовые основы осуществления вооружёнными силами функций внутренней безопасности государства и охраны общественного порядка // Актуальные проблемы истории и теории российского права. — 2002. — № 4.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com