www.VuzLib.com

Головна arrow Цивільне право, цивільний процес arrow Одностороння відмова від договору в контексті проблеми правових наслідків порушення зобов’язання
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Одностороння відмова від договору в контексті проблеми правових наслідків порушення зобов’язання

П. А. Меденцев

ОДНОСТОРОННЯ ВІДМОВА ВІД ДОГОВОРУ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

   Однією з умов ефективного функціонування економіки будь-якої країни є дотримання учасниками економічного обороту прийнятих на себе зобов'язань. Проте в умовах економічної кризи, в якій перебувають сучасні держави, багато договорів не виконується, що, у свою чергу, сприяє подальшому поглибленню негативних процесів в економіці.
   За таких умов особливого значення набувають проблеми невиконання договірних зобов'язань і, відповідно, аналіз питань, пов'язаних з правовими наслідками їх порушення.
   Стаття 611 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Правова природа зазначених наслідків (заходів) є різною. Так, наприклад, відшкодування збитків та моральної шкоди є заходами цивільно-правової відповідальності, одностороння відмова від договору — заходом оперативного впливу тощо. Крім того, сторони договору можуть застосувати й інші способи захисту цивільних прав та інтересів, передбачені законом або договором.
   Стаття 611 ЦК України визначає як один із наслідків порушення зобов'язання його припинення, яке, в свою чергу, може відбутися внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання.
   Відмова від договору (договірного зобов'язання) може бути взаємоузгодженою та односторонньою.
   Взаємоузгоджена відмова від договору є правоприпинювальним правочи-ном, який призводить до припинення первісного договірного зобов'язання.
   Одностороння відмова від договору допустима лише у випадках, передбачених договором або законом. При цьому правом на односторонню відмову особа може скористатися як у разі порушення умов договору, визначених законом, другою стороною (наприклад, ст. ст. 665, 666, 672, 678, 684, 690, 692, 695, 766, 782 ЦК України), так і незалежно від порушення умов договору (наприклад, ч. 2 ст. 408, ст. 724, ст. 739, ст. 763, ст. 790 ЦК України).
   Дослідженню інституту відмови від договору в цілому та односторонньої відмови зокрема приділяли увагу такі вчені, як В. Ансон, Т. В. Боднар, В. Д. Примак та ін. Проте однозначної відповіді на питання щодо правової природи односторонньої відмови від договору та місця зазначеного способу захисту цивільних прав та інтересів серед правових наслідків порушення зобов'язань наразі не існує.
   Вивчення зазначених питань і є метою даної статті.
   Чинний ЦК України передбачає такі основні види односторонньої відмови від договору: 1) як санкцію за порушення умов договору другою стороною; 2) як право на вчинення односторонньої відмови без застосування заходів цивільно-правової відповідальності; 3) як безпідставну відмову від договору за відсутності порушень умов договору другою стороною з покладенням на сторону, що відмовилася, негативних правових наслідків, передбачених договором або законом [2, 299].
   Видова належність односторонньої відмови від договору впливає на визначення правової природи останньої.
   На думку Т. В. Боднар, оскільки не будь-яка одностороння відмова від договору є способом самозахисту цивільних прав та інтересів, для визнання за односторонньою відмовою способу самозахисту цивільних прав необхідні такі передумови: по-перше, наявність порушення, невизнання або оспорювання цивільного права особи; по-друге, одностороння відмова має виходити від особи, чиє право порушене, не визнається або оспорюється; по-третє, наслідком застосування односторонньої відмови є захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права особи способом, встановленим договором або законом [1, 39-40].
   Зазначений автор звертає увагу на те, що ЦК України (ч. З ст. 651) передбачає різні правові наслідки односторонньої відмови від договору у разі його порушення: у разі відмови від договору частково — зміну умов договору; у разі відмови від договору у повному обсязі — розірвання договору. Отже, в обох випадках односторонньої відмови маємо справу зі способами захисту порушених цивільних прав, передбаченими відповідно п.6 і 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, — зміною правовідношення і припиненням правовідношення, які у разі застосування їх стороною договору набувають характеру способів самозахисту. Проте лише цими двома способами самозахист цивільних прав та інтересів у випадку односторонньої відмови від договору не обмежується. Способами самозахисту у зазначеному випадку можуть бути: а) припинення дії, яка порушує право (п. З ч. 2 ст. 16 ЦК України); б) відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України); примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України) [1, 40].
   Як бачимо, Т. В. Боднар розглядає односторонню відмову від договору як спосіб захисту цивільних прав та інтересів. Поряд із цим, вона зазначає, що правовими наслідками односторонньої відмови від договору в одних випадках є зміна договору і припинення договору (у контексті ст. 16 ЦК України — зміна правовідношення і припинення правовідношення). На перший погляд, може скластися враження, що тут існує певна помилка, адже правовими наслідками одних способів захисту є інші способи захисту. Проте, на нашу думку, жодної помилки тут немає, оскільки: по-перше, захист цивільних прав може здійснюватись шляхом вчинення не лише однієї, а й кількох юридично значущих дій; по-друге, цивільне право дозволяє використовувати кілька способів для захисту одного порушеного права. Крім того, тут необхідно звернути увагу на таке.
   Власне відмова від договору, за своєю правовою природою, в одних випадках може розглядатись як захід оперативного впливу, який суб'єкт договірного правовідношення може застосувати без звернення до компетентних органів, тобто як захід самозахисту, в інших випадках (коли відбувається взаємна відмова сторін від договору шляхом укладення правозмінювального або правоприпинювального правочину) відмова від договору буде одним із засобів зміни або припинення договірного зобов'язання.
   Коли управнений контрагент договірного зобов'язання реалізує передбачене законом або договором право на односторонню відмову від договору, зазначене право існує вже в рамках охоронного цивільного правовідношення, тому виникає необхідність розподілу суб'єктивних прав (правовідносин) на регулятивні та охоронні.
   Правовідносини, що виникають із правомірних дій чи подій з метою забезпечення нормальної організації суспільного життя, йменуються регулятивними. Правовідносини, що виникають із передбачених законом конфліктних ситуацій, які перешкоджають здійсненню регулятивних правовідносин (факти порушення регулятивного права), називаються охоронними.
   Специфічний юридичний факт — порушення права — тягне виникнення нового самостійного охоронного суб'єктивного права, яке виражається не лише в можливості державного примусу, але й у праві управненої особи на здійснення однобічних дій, (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків, відмова від договору внаслідок його невиконання чи неналежного виконання іншою стороною), якому не кореспондує обов'язок іншої сторони.
   Охоронне суб'єктивне право в нових відносинах посідає місце, яке займав обов'язок у регулятивному. Тепер за правом стоїть чи здатність примусу, чи можливість однобічних дій, тобто сила, котра в змозі привести правовідносини до мети. Таким чином, внаслідок порушення регулятивного права, відбувається взаємоперетворення протилежностей, які складають правовідносини [3].
   В юридичній літературі зазначені питання, як правило, розглядаються в рамках проблеми так званих секундарних прав. Секундарна правомочність функціонує в рамках специфічного правового зв'язку, де праву кореспондує правовий стан, що виражає пов'язаність, залежність суб'єкта, оскільки дії управненої особи неминуче зачіпають його інтереси.
   Право на відмову від договору може виникнути з додаткових юридичних фактів, а саме: з факту порушення регулятивного права вимоги. Регулятивне право вимоги, яке в регулятивних правовідносинах відігравало роль пасивної протилежності, змінюється охоронним правом на однобічні дії (домаганням). Йому вже не протистоїть обов'язок, оскільки обов'язок втратив характер активної протилежності. Порушення права призводить до того, що суб'єктивне право набуває “бойових” властивостей й у правовідносинах йому кореспондує стан зобов'язаної особи, оскільки здійснення домагання автоматично породжує обов'язкові юридичні наслідки [3, 54-56].
   Заперечуючи проти того, що у випадку виникнення права на однобічні дії виникає правовий зв'язок (правові відносини), Ю. Г. Ткаченко наводить такий аргумент: “...наведену ситуацію не можна вважати двосторонніми правовідносинами, оскільки такі передбачають індивідуалізацію прав та обов'язків для обох сторін. Прагнення ж пояснити ситуацію, за якої права та обов'язки індивідуалізовані лише у однієї сторони як двосторонні правовідносини, в яких інша сторона не індивідуалізована, суперечить прийнятому у науці уявленню про співвідношення норм та правовідносин” [4].
   Проте, як вірно зазначає М. Є. Мотовиловкер, подібний аргумент й не є зовсім аргументом, оскільки зовсім не торкається суті справи й носить чисто формальний, догматичний характер. Загальноприйняте не означає обов'язково вірне, істинне. Й якщо загальноприйнята точка зору суперечить логіці, то необхідно внести корективи в інтересах істини [3].
   Питання щодо односторонньої відмови від договору не обмежується лише визначенням правової природи цього заходу. Для практики велике значення має чітке визначення підстав та правових наслідків односторонньої відмови від договору. Ретельне вивчення окреслених питань може стати предметом подальших досліджень у зазначеній сфері.

Література

1. Боднар Т. В. Одностороння відмова від договору як спосіб захисту цивільних прав та інтересів // Міжнародна науково-практична конференція “Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Одеса, 30 трав. 2008 р.) / ОНУ ім. І. І. Мечникова. — О. : Астро-принт, 2008. — С 38-42.
2. Договірне право України. Загальна частина : навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова [та ін.] ; за ред. О. В. Дзери. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 896 с
3. Мотовиловкер Е. Я. Теория регулятивного и охранительного права / Е. Я. Мотовиловкер. — Воронеж : Изд-во Воронеж, ун-та, 1990.
4. Ткаченко Ю. Г. Методологические вопросы теории правоотношений / Ю. Г. Ткаченко. — М. : Юрид. лит., 1980. — 176 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com