www.VuzLib.com

Головна arrow Педагогіка arrow Проблема інтеграції знань у педагогічній теорії і практиці
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Проблема інтеграції знань у педагогічній теорії і практиці

І. М. Кас’ян,
аспірант
(Національний педагогічний університетімені М. П. Драгоманова)

ПРОБЛЕМА ІНТЕГРАЦІЇ ЗНАНЬ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ

   Постановка проблеми. Освіта в ХХІ столітті залежить від розвитку науково-технічного прогресу, який характеризується глобальною комп’ютеризацією виробництва, освітньої сфери, розвитком інформаційних технологій і ринкової економіки. Вона є важливим інструментом розвитку освіченої, компетентної особистості та становлення її в соціальному середовищі. Для того, щоб людина стала повноцінним членом суспільства й активно створювала для себе всі необхідні умови для саморозвитку, існування, творчого становлення і праці, їй необхідно засвоїти споконвічні цінності середовища в якому вона знаходиться. Величезну роль у формуванні такої особистості відіграє саме освіта. Але, на сьогоднішній день склалася така ситуація в освіті, що навчальні дисципліни існують диференційовано. З одного боку, вони забезпечують реалізацію більш конкретної специфічної мети, а з іншого – не забезпечують цілісного або системного бачення картини світу чи розв’язання складних завдань. Звідси виходить вузькопрофесійна спрямованість майбутніх спеціалістів, педагогічних кадрів, інженерів, які засвоюють свої знання та вміння на окремих, не пов’язаних тісними міжпредметними зв’язками або не інтегрованих у навчальні блоки, предметах. Тобто, проста передача знань від наставника до учня, застарілі методи й методики навчання і виховання стають вже малоефективними й нераціональними, які потребують конструктивно-якісних перетворень.
   Одним з таких підходів є інтегративний підхід або методи й методики навчання на основі інтеграції певних галузей знань , предметів, дисциплін тощо. Сама проблема інтеграції змісту освіти є на сьогоднішній день досить актуальною і багатогранною. Тому, починаючи аналіз поняття “інтеграція”, потрібно з’ясувати для чого потрібно інтегрувати певні дисципліни чи певні знання з окремих дисциплін, визначити найбіль ш суттєві методологічні засади, за допомогою яких можна розв’язувати різні задачі. Не слід забувати, що проблема інтеграції не нова у світовій науці, їй більше двох тисяч років і виникла вона у філософії, коли виникла необхідність самоусвідомлення теоретичного мислення. Більшість дослідників стверджує, що проблема інтеграції йде ще від античних часів. Набагато пізніше нею захопилися Я. Коменський, Й. Песталоцці, К. Ушинський. Оновлений зміст освіти ґрунтується на інтеграційних процесах, які не тільки є пріоритетним напрямком в його реалізації, а й забезпечують дотримання багатьох принципів сучасної освіти.
   Аналіз досліджень і публікацій. Проблемами інтеграції займалося й займаєть ся багато вчених. Зокрема питанням педагогічної інтеграції присвячено праці Т. Браже, І. Козловської, Л. Масол, О. Савченко, М. Сердюкової та інших. М. Асімов, В. Афанасьєва, Б. Кедрова, П. Копкіна, С. Тимохіна, А. Урсул та інші розглядають інтеграцію у філософському аспекті. С. Архангельський, В. Безрукова, М. Берулава, І. Звєрєв, М. Махмутов віддають перевагу питанням,які розкривають сутність інтеграції. Формам, видам і шляхам реалізації інтеграції, зокрема й у професійній освіті, присвячено праці І. Агібалова, Г. Батуріна, Ю. Ганіна, О. Гребенюка, В. Курок, В. Сидоренка, В. Юрженка, І. Яковлєва.
   Термін “інтеграція” походить від латинського “integratio” – “повний”, “цілий”. Новий тлумачний словник української мови пояснює цей термін, як об’єднання чого-небудь у єдине ціле [3]. Це, на нашу думку, загальне твердження, яке підходить до пояснення інтеграції в будь-чому. Саме словосполучення “чого-небудь” у формулюванні поняття може стосуватися як елементів, предметів, знань тощо, так і процесу чи процесів. Майже ідентичн е формулювання знаходимо у словнику іноземних слів. Де “інтеграція” тлумачиться як об’єднання розрізнених части у єдине загальне ціле. Цей термін стосується різних сфер життя і вживається в різних науках [6]. Філософський енциклопедичний словник подає визначення цього поняття як певну сторону процесу розвитку, який пов’язаний з об’єднанням у єдине ціле різнорідних частин і елементів [7]. Стосовно ж конкретних авторів, то І. Козловська розглядає інтеграцію як єдиний процес взаємодії елементів, де водночас забезпечується системність кінцевого результату процесу та зберігаються індивідуальні властивості елементів інтеграції [1]. М. Сердюкова вбачає в інтеграції процес зближення й зв’язку наук , який діє поряд з процесом диференці ації, що є вищою формою втілення міжпредметних зв’язків на якісно новому рівні навчання [4].Поняття про інтеграцію вже більш широко застосовувалося у ХVІІ столітті у математиці, яке позначало точно визначену операцію, а у 1857 році англійський вчений Г. Спенсер запропонував ввести в наукову літературу слово “інтеграція”. Він розумів інтеграцію як об’єднання і комбінацію розрізнених елементів . У цей час проблема цілісності наукового пізнання стала однією з ключових і почало формуватися уявлення про ціле, яке було розрізнене по частинах. Пізніше цей термін буде використовуватися для характеристики процесів та явищ у таких сучасних науках, як біологія, географія, філософія, економіка, політологія, правознавство тощо.
   Мета і завдання статті полягають у з’ясуванні походження поняття “інтеграція”, її сутнос ті, форм дії та обґрунтуванні ефективності і нтеграц ійних процесі в у дидактиці. Зокрема це стосується використання інтегративного підходу до організації навчально-виховного процесу у вищій школі.
   Продовживши аналіз поняття “інтеграція” ми можемо твердо сказати, що дія механізму інтеграції може відбуватися в різних процесах, адже сам механізм зумовлюється діалектико-матеріалістичним співвідношенням форм руху матерії. Філософи зазначають інтеграцію як відновлення й доповнення процесу розвитку, оскільки цей процес – це зміна різних форм інтеграції та диференціації. Щодо методології обґрунтування процесу інтеграції є основою для перетворення філософських закономірностей у дидактиці. Такі філософські категорії і поняття як одиничне й особливе стають інтегрованими елементами, а утворена на основі інтегрованого пі дходу система має риси загального. Тому, інтеграція знань про одиничне та особливе дає можливість сформувати найбільш повні знання про загальне [2, с. 25]. Усі інтеграційні процеси тісно пов’язані з основними законами філософії: 1) закон переходу кількості в якість (можемо розглядати як виникнення якісно нових знань, методів навчання й виховання в ході інтегративного навчання); 2) закон єдності та боротьби протилежностей (це стосується боротьби інтеграції та диференціації і одночасно ці категорії не тільки взаємно виключають, а й передбачають, збагачують, обумовлюють і доповнюють одна одну, становлячи діалектичну єдність); 3) закон заперечення заперечення (цей закон відповідає за наступність у розвитку знань і ґрунтуєть ся на поетапному домінуванні інтеграції або диференціації).
   Виходячи з цих законів І. Козловська стверджує, що наукове обґрунтування інноваційних систем навчання і виховання повинно формуватися послідовно від філософських засад інтеграції до методологічних. Тобто, увесь механізм інтеграції повинен базуватися на філософському аспекті методології. Вона ж виокремила основні методологічні проблеми інтеграції: обґрунтування основи для інтеграції та диференціації наук; виокремлення інтегративних факторів; визначення наслідків інтеграції; аналіз загальнонаукового та дидактичного аспектів інтеграції, їх дослідження; визначення основних напрямків, форм, видів інтеграції [2]. Подібну думку зустрічаємо в дослідженнях науковців-філософів, які розглядають проблеми інтеграції з позицій матеріалістичної діалектики. Вони пов’язують інтеграційні процеси з матеріальною єдністю світу, з ученням про загальний зв'язок і розвиток, де інтеграція виступає проявом цих зв’язків і діяльності людини.
   У свій час В. Сидоренко, ґрунтуючись на аналізі наукових праць багатьох відомих вчених-педагогів зазначив, що інтеграційні процеси стають неминучим явищем у сучасній педагогіці і дидактиці зокрема. Що ідея синтезу психолого-педагогічних знань є головною умовою формування цілісної теорії навчання та виховання. При цьому, як він стверджує, повинна бути знайдена системоутворювальна основа, яка повинна бути обґрунтована в дидактиці на трьох рівнях: методологічному – інтеграція законів, закономірностей, принципів розвитку особистості (інтеграція в педагогіці); дидактичному – інтеграція ідей, закономірностей тощо (інтеграція дидактичних теорій); прикладному – інтеграція змісту навчальних дисциплін, методів і способів навчання й виховання [5].
   Дослідники проблем інтеграції виокремлюють чотири форми дії механізму інтеграції: 1) горизонтальна (тут розкривається зв’язок наукових галузей у середині великих комплексів наук, наприклад, природничих, технічних тощо); 2) вертикальна (інтегруючий вплив наук від більш загальних до проміжних і потім до тих, які безпосередньо пов’язані з виробництвом); 3) зовнішня (зв’язок між галузями знань під час утворення навчальних комплексів); 4) внутрішня (ця форма дії характеризується взаємним проникненням напрямків наукових знань в кожній окремій науці).
   На сьогодні важливе значення для продуктивного засвоєння студентами знань, умінь, навичок і для їх творчого особистісного розвитку має встановлення широких тісних зв’язків не тільки між розділами одного предмета, що вивчається, а й між різними дисциплінами також. Підвалиною для цього служать тенденції середини ХХ століття, коли виникли проблеми в окремих науках, які потребували зусиль кількох інших наук або галузей знань. Звідси виникнення нових напрямків, які призвели до руйнування існуючих стереотипів та меж застосування окремих наук. Почали виникати суміжні науки, такі, як: геофізика, біофізика, астрофізика та інші. Тобто, можна сказати, що раніше науки диференціювалися, а кінець ХХ століття характеризується вже певними інтеграційними процесами в науковій і освітянській сфері, коли наука прагнула синтезу та взаємодії знань, цілісності наукового пізнання. У наш час ця тенденція продовжується. Навчальні дисципліни інтегруються в єдині цикли, курси, блоки, модулі, які мають спільну мету та спрямованість, викладаються на єдиних методологічних засадах. Результатом такої роботи є розробка і запровадження інтегрованих навчальних курсів “Основи машинознавства” та “Основи виробництва”, які є невід’ємною складовою підготовки майбутніх вчителів технологій.
   Висновки. На сьогодні реформування освітньої галузі, зокрема підготовка майбутніх учителів технологій, потребує оновлення змісту їх пі дготовки, який би базувався на інтегративних зв’язках з різних галузей знань, був ущільнений в плані затраченого часу на вивчення матеріалу, але давав максимум знань. На жаль, практика роботи вищих педагогічних навчальних закладів ще залишає за собою процес диференційованого засвоєння знань. Студенти засвоюють професійні знання та уміння за основними циклами дисциплін, в більшості випадків без забезпечення належних міжпредметних зв’язків, або за кожним предметом окремо. Це заважає формувати у студентів цілісне бачення своєї майбутньої професійної діяльності та системи якісно нових інтегрованих знань. Інтеграція ж на рівні якісного забезпечення міжпредметних зв’язків дає можливість охопити й відтворити ці зв’язки на якісно новому рівні, забезпечити цілісне бачення будь-яких проблем, явищ, механізмів тощо. Таким чином, відбувається кількісне накопичення зв’язків, які переходять на якісно новий рівень знань. Механізм розв’язку завдань має вже більші масштаби та можливості або носить зовсім інший характер. Проявляються нові тенденції розвитку в системі навчання й виховання. Інтегровані курси дозволяють відкинути зайвий навчальний матеріал, який пов’язаний з деталюванням, ототожненням, конкретизацією, виокремлюють головну ідею, спрямовану на творчий розвиток особистості студента та формування його світогляду.
   Сутність різних видів інтеграції полягає в тому, що вона може відбуватися як в межах певної системи, предмету, дисципліни, розділу і елементами її можуть бути різні поняття, мета, засоби, уміння, навички, саме освітнє середовище тощо, так і при створенні (інтегруванні) нового предмету, блоку дисциплін тощо. Інтеграція дає нам видозмінені, якісно нові властивості окремих елементів, які притаманні цілому і відмінні від окремих диференційованих елементів. І тоді ми маємо процес переходу від педагогіки репродуктивної до педагогіки творчої. Ученими доведено, що загальні механізми інтеграції в освітній сфері сприяють ефективному синтезу наукових знань і забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків, що впливає на якість професійної підготовки майбутніх педагогів.
   Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження ми вбачаємо у вивченні проблем інтеграції у вищій школі, зокрема під час підготовки майбутніх учителів технологій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Козловська І. Теоретичні і методичні основи викладання загальнотехнічних і спеціальних дисциплін: інтегративний підхід : монографія / І. Козловська ; за ред. Ірини Козловської та Клаудюща Лєніка. – Л. : Євросвіт, 2003. – 248 с.
2. Козловська І. Філософсько-методичні аспекти інтеграції знань у змісті сучасної освіти / І. Козловська // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1999. – № 3. – С. 21-27.
3. Новий тлумачний словник української мови : у трьох томах. – [вид. 2]. – К. : Аконіт, 2006. – Т. 1. – 793 с.
4. Сердюкова М. С. Интеграция учебных занятий в начальной школе / М. С. Сердюкова // Начальная школа. – 1994. – № 11. – С. 45-49.
5. Сидоренко В. К. Інтеграція трудового навчання і креслення (дидактичний аспект) / В. К. Сидоренко ; за ред. Д. О. Тхоржевського. – К. : УДПУ, 1995. – 142 с.
6. Современный словарь иностранных слов. – М. : Русский язык, 1992.
7. Философский энциклопедический словарь / гл. ред. : Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. – М. : Советская энциклопедия, 1983.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com