www.VuzLib.com

Головна arrow Право (різне) arrow Трансформація відносин власності та її правовий зв’язок з інститутом банкрутства
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Трансформація відносин власності та її правовий зв’язок з інститутом банкрутства

В. А. Бондик

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ПРАВОВИЙ ЗВ'ЯЗОК З ІНСТИТУТОМ БАНКРУТСТВА

   Проблеми власності є найбільш дослідженими в юридичній і економічній науках. Але питання про економічну природу прав власності виходить за межі “чистої” теорії. Останнім часом воно все частіше пов'язується з достатньо гострими проблемами господарської політики, зокрема політики реформ в країнах з перехідною економікою [16].
   Іншими словами, різноманітні господарські процеси впливають на склад і природу відносин власності як з погляду їх інвестиційної, виробничої, соціальної та іншої спрямованості, так і з позиції питомої ваги і постійного стикання форм державної, комунальної, приватної, колективної та інших економічних форм власності (форм присвоєння).
   Зокрема, розмаїття форм власності висуває на перший план проблему відносин власності, які спостерігаються при переході від однієї форми господарювання до іншої (наприклад, при роздержавленні, корпоратизації, комерціалізації і приватизації), але і при зміні правового режиму об'єктів права власності і правового статусу суб'єктів відповідного присвоєння.
   Важливий тут і ще один аспект. Як справедливо відзначає академік М. Я. Петраков, “проблема власності це не проблема володіння, а проблема управління (і частково — користування). Не власник, а менеджмент править економікою і суспільним життям... Менеджмент є формою соціального компромісу між приватними власниками і суспільством” [11].
   Тобто в процесі трансформації відносин власності відбувається не просто зміна суб'єктів права власності — власників, але, передусім, коли йдеться про зміну належності цілісних майнових комплексів, змінюється система, стиль і методи управління підприємствами. З позиції банкрутства підприємницьких організацій це означає заміну неефективного менеджменту на ефективний. Хоча і можливі певні виключення, коли йдеться про банкрутство публічних підприємств, які не повинні потрапити до приватних рук через підвищені вимоги до безпеки їх діяльності, що відповідає публічним інтересам і Конституції України. Водночас це є виключення, яке підтверджує правило — сьогодні саме зміна способу управління об'єктам права власності стає найважливішим мотивом трансформації відносин власності при банкрутстві. Саме на це повинні бути спрямовані сучасні процедури банкрутства, починаючи від процедури санації і закінчуючи етапом укладення мирової угоди.
   Якщо ж трансформацію власності сприймати без цього економіко-господарського чинника, тоді трансформація відносин власності ототожнюється із звичайними операціями цивільно-правового характеру, що не мають економічної основи і соціально-економічних наслідків. Але подібне сприйняття відірване від життя, яке вимагає врахування всього розмаїття чинників у процесі зміни форми присвоєння благ в економіці.
   Перелік робіт учених на пострадянському просторі, особливо економістів, які займалися питанням трансформації власності, є настільки широким, що будь-яке посилання на них було б неповним. Але в цих дослідженнях (наприклад, в роботах А. Є. Гонтмахер, О. В. Губаря, І. Д. Крюкова) трансформація власності переважним чином ототожнюється із роздержавленням і приватизацією [3, 11-12; 4, 10-15; 7, 39-42], що не відповідає загальній проблематиці трансформації власності в ринковій економіці. Тим паче особливість мають відповідні перетворення у справах про банкрутство, що належать до компетенції господарських судів України.
   Суть цієї проблеми можна побачити, виходячи з думок правознавців, зокрема Б. М. Полякова [13, 90], які відзначають, що чинне законодавство про банкрутство відкриває двері для переділу власності, спроб визнати банкрутами повністю рентабельні підприємства, скупки активів підприємств за безцінь і боротьби з конкурентами.
   Страждає від цього і державна власність. Наприклад, за даними Міністерства економіки, банкрутство почасти використовується з метою неправомірного відчуження державного майна. Неодноразові факти, коли ініціація справ про банкрутство використовується для ухилення від сплати податків і обов'язкових платежів [12].
   Р. А. Майданик відзначає, що одним із способів так званого рейдерства є захоплення господарського товариства шляхом банкрутства і переходу його майна до нових власників [9, 18].
   У цьому контексті трансформація відносин власності в процесі банкрутства передбачає задоволення публічного інтересу на прозоре і якісне реформування цих відносин із застосуванням процедур конкурсного процесу у напрямі підвищення продуктивності виробничих відносин, поліпшення менеджменту, запобігання соціальним потрясінням і примноження власності.
   На жаль, скороспіле скасування Закону України “Про власність” у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України багато в чому нівелювала значення відносин власності для суспільства, ототожнивши тим самим відносини власності з приватноправовими відносинами, що є помилковим. Як відзначає академік В. К. Мамутов, скасування “одного з перших реформаторських законів — Закону “Про власність” полегшило можливість привласнення “рейдерами” державної і колективної власності [10].
   У контексті відносин банкрутства скасування цього закону утворило прогалину, зокрема, у визначенні змісту колективної форми власності, визнання загальних підстав відшкодування збитків власникові у випадку прийняття актів, що припиняють право власності, а також у процедурі ліквідації державних підприємств, трудові колективи яких згідно з ст. 37 Закону “Про власність” наділялися правами щодо збереження господарюючого суб'єкта шляхом прийняття його в оренду або перетворення в підприємство колективної власності.
   Нарешті, Закон України “Про власність” в ст. 2 визначав поняття права власності в об'єктивному значенні — “це врегульовані законом суспільні відносини володіння, користування і розпорядження майном”, що сьогодні в ЦК відсутнє, а право власності ототожнюється лише з суб'єктивним правом (ст. 316). В результаті втрачається розуміння відносин власності в динаміці, постійній зміні в контексті господарського обігу, взаємин з іншими формами власності, власниками, управлінцями, тобто в процесі трансформації.
   Важливість проблеми трансформації власності засвідчується численними публікаціями і науковими конференціями з цієї тематики [1; 2; 5; 6]. Найважливішою особливістю процесу трансформації власності в Україні є швидке вирішення основної проблеми ринкових перетворень, а саме — створення могутнього, конкурентоспроможного недержавного сектора економіки. Як наголошувалося в літературі: “...без утвердження в українському суспільстві... права власності, передусім, приватної власності підприємництва ... соціальний прогрес неможливий” [8, 39-45].
   Вирішенню завдань створення змішаної економіки шляхом приватизації державних підприємств було підпорядковано і законодавство про неспроможність. У першій своїй редакції Закон “Про банкрутство” 1992 р. мав фактично одну, по суті, мету в механізмі трансформації відносин власності — перетворення державної власності в приватну. Інші шляхи реалізації цього механізму, особливо трансформації приватної власності в державну (націоналізація), практично не використовувалися в середині 90-х років XX століття.
   Тим часом в законодавстві багатьох країн є відповідні норми, що передбачають націоналізацію як примусове відплатне відчуження в державну власність майна, яке знаходиться в приватній власності.
   У Цивільному кодексі відсутні посилання на можливість використання націоналізації засобів виробництва, а в Законі “Про режим іноземного інвестування” (ст. 9) визначено, що іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Хоча, наприклад, в ст. ст. 342, 351 проекту Цивільного кодексу (у редакції від 25 серпня 1996 р.) [14] націоналізація передбачалася як один із способів припинення права власності.
   Водночас від самої ідеї націоналізації законодавець остаточно не відмовився. Наприклад, про це свідчить Закон України “Про передачу колекції образотворчого мистецтва Акціонерного банку “Градобанк” в державну власність” від 24 червня 2004 р. Хоча положення цього закону частково були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 р. в справі № 1-34/2008, за своєю суттю вказаний закон і його тлумачення, дане Конституційним Судом України, відкрили дорогу для націоналізації шляхом реалізації положень Конституції України про те, що “примусове відчуження об'єктів права приватної власності, передбачене в частині п'ятої статті 41 Конституції України, може бути застосоване “як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості”.
   Застосування подібних механізмів особливо затребуване в умовах фінансово-економічної кризи, яка висунула на перший план запобігання банкрутствам шляхом передачі в державну власність майнових комплексів господарюючих суб'єктів, діяльність яких впливає на функціонування економіки, як, наприклад, банки, містоутворюючі підприємства, екологічно небезпечні підприємства.
   Таким чином, питання власності і механізми її трансформації в Україні вимагають підвищеної уваги. Це обумовлено, по-перше, ємкістю категорії “власність”, а по-друге, інтенсивністю протікання в Україні постприватизаційних процесів, що встановлюють домінуючий механізм трансформації власності: з державної у приватну і навпаки.
   Наведене дозволяє говорити про набуття трансформацією власності в процедурі банкрутства суспільно корисного і продуктивного характеру, коли досягається ряд не збіжних, але таких, що вимагають узгодження цілей, зокрема:
   - передачу засобів виробництва від неплатоспроможних суб'єктів до ефективних власників;
   - забезпечення адекватного механізму такої передачі, що відповідає принципам правової держави і державної економічної політики;
   - стимулювання залучення інвестицій як іноземного походження, так і за рахунок коштів населення України;
   - попередження екологічних збитків від переходу прав власника від однієї особи до іншої;
   - захист права власності, як приватної, так і інших форм, особливо державної в період поширення корупції і тіньових форм розкрадань суспільного статку;
   - попередження використання власності із злочинними намірами, зокрема для рейдерства з використанням банкрутства;
   - якнайповніше задоволення повноважень власника щодо володіння, користування, розпорядження і управління об'єктами права власності в процесі банкрутства.
   Максимальне досягнення вказаних цілей при трансформації відносин власності в процесі банкрутства служить, таким чином, найважливішим орієнтиром організуючого впливу держави, що застосовує норми господарського і господарського процесуального права для досягнення правопорядку в цій сфері, а отже має бути предметом усестороннього наукового дослідження.
   Необхідність спеціального упорядкування трансформаційних відносин прав банкрутства особливо чітко проявляється при встановленні відповідної проблематики у виконавчому провадженні. Як наголошувалося в літературі, проблема із зміною власника майна, що реалізовується на публічних торгах як завершальна процедура виконавчого провадження, також потребує теоретичного вирішення з позиції трансформації відносин власності [15, 70-75]. Проте в цьому випадку не виникає такого яскраво вираженого багатоаспектного характеру трансформації (економічного, управлінського, фінансового, об'єктно-суб'єктного, пов'язаного з публічними інтересами), оскільки виконавче провадження не розраховане на конкурсний процес, а механізм відновлення платоспроможності підприємств, забезпечення цілісності і ефективного використання об'єктів виробничого призначення, захисту інших публічних інтересів у цьому інституті не конструюється за природою.

Література

1. Власність — запорука реальної свободи / І. Бакай, В. Костицький, В. Акопян. — К. : Нічлава, 1997. — 76 с
2. Власник і право власності / Я. М. Шевченко, М. В. Венецька, І. М. Кучеренко [та ін.]. — К. : Наук, думка, 1994. — 163 с
3. Гонтмахер А. Е. Этапы трансформации отношений собственности в становлении рыночной экономики : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.01 / А. Е. Гонтмахер. — М., 2003 — 118 с.
4. Губарь О. В. Процессы трансформации отношений собственности в переходной экономике России : дис. ... д-ра экон. наук : 08.00.01 / О. В. Губарь. — Ростов н/Д, 2001. — 294 с.
5. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні / О. В. Дзера. — К. : Вентурі, 1996. - 272 с.
6. Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні : зб. наук. пр. — К. : Манускрипт, 1997. — 196 с
7. Крюков И. Д. Приватизация как форма трансформации отношений собственности на современном этапе развития российской экономики : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / И. Д. Крюков. — М., 2003. — 178 с.
8. Лукашенко А. Проблеми державної політики підтримки малого підприємництва в Україні / А. Лукашенко, О. Сергійко // Право України. — 1999. — № 6. — С. 39-45.
9. Майданик Р. “Рейдерство”: как держать оборону? // Юридическая практика. — 2010. — 19янв. — С 16-18.
10. Мамутов В. Рейдерство в законе [Электронный ресурс] // Зеркало недели. — 2008. — 11-17окт.
11. Петраков Н. Я. Отношения собственности в переходной экономике [Электронный ресурс] // Промышленная политика в Российской Федерации. — 2004. — № 3.
12. Повідомлення про створення Державного департаменту з питань банкрутства від 05.04.2006 / Прес-служба Міністра економіки
13. Поляков Б. М. Право несостоятельности (банкротства) в Украине / Б. М. Поляков. — К. : Ін Юре, 2003.
14. Проект Гражданского кодекса Украины. — К., 1996.
15. Скловский К. О защите прав собственника и владельца имущества, реализованного на публичных торгах // Хозяйство и право. — 2000. — № 1. — С. 70-75.
16. Трансформация отношений собственности и сравнительный анализ российских регионов / А. Д. Радыгин, Р. М. Энтов, А. Д. Юдин и др. — М.: CEPRA, 2001. — 216 с.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com