www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Теорія групової дії М.Олсона
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теорія групової дії М.Олсона

А.В. Щур, здобувач

ТЕОРІЯ ГРУПОВОЇ ДІЇ М.ОЛСОНА

   Предметом даної статті є теорія групової дії, яка розлоблена видатним американським економістом і соціологом М.Олсоном. Теорія груп М. Олсона представляє собою внесок в те, що можна назвати перетином економічної та політичної психології. Ця теорія дає змогу під новим кутом подивитися на поведінку груп людей.

   The subject of this article is the theory of group action which was invented by the oustanding American economist and sociologist M.OIson. M.OIson's theory of groups represents a contribution to that which may be called the intersection of economic and political psychology. This theory enables to look under a new comer at the behaviour of groups of people.

   Теорія груп - лише один із аспектів багатогранної творчості видатного американського економіста і соціолога Менкура Олсона. Однак, саме цей аспект представляє особливий інтерес для економістів, юристів, політологів та соціологів.
   В основі теорії груп Олсона лежить наступна концепція, індивід є раціональним та егоїстичним суб'єктом, який планує свою поведінку і наперед "прораховує" позитивні та від'ємні наслідки своїх майбутніх дій. Індивід не обов'язково являється розумним та послідовним в своїх діях, але він ніколи не забуває про свій інтерес. Останній, як правило, повинен носити актуальний характер, тобто бути не тільки передбачуваним, але і швидко реалізованим. Раціоналізм та егоїзм за Олсоном є центральними рушійними мотивами в поведінці індивіда.
   Не зайвим буде дати визначення поняття інтерес. Інтерес - від лат. interesse - має значення, важливе - об'єктивно зумовлений мотив діяльності суб'єкта: окремої людини, індивіда та громадянина, групи, страти, класу, суспільства, яка спрямована на задоволення певних потреб [1]. Також цікавим є таке визначення інтересу: "інтерес - це соціальний феномен, який притаманній людині і являє собою вираження об'єктивної залежності життєдіяльності людей від соціальних умов життя... Під впливом інтересу людина ставиться до об'єктивної дійсності як суб'єкт, бо ця дійсність, виявляючи вплив на можливості задоволення потреб, змушує її до певного характеру і виду діяльності [2].
   Оціночний підхід до характеристики "раціонального та егоїстичного індивіда" не був новим у політичних науках, він ще у свій час був описаний ГВ.Ф. Гегелем. "У громадянському суспільстві кожний собі мета, а решта для нього ніщо. Однак без відносин з іншими він не може досягти всіх своїх цілей: тому ці інші - це засіб для досягнення певної мети. Однак певна мета через відносини з іншими здобуває форму загального й задовольняє себе, спів вдовольняючи водночас благополуччя іншого" [3].
   В даній статті розглядаються наступні положення теорії М. Олсона:
   1) головна концепція, яка лежить в основі трактування мотивів поведінки індивідів та груп інтересів (як раціональні егоїстичні індивіди виробляють колективні блага, формують організації і партії);
   2) критика поглядів традиційної економічної теорії і традиційної теорії груп;
   3) природа колективних благ і проблема "безбілетника";
   4) різниця дій в малих та великих групах;
   5) примус у великих організаціях;
   6) умова ефективності великих організацій.
   Розглянемо мотиви поведінки раціональних індивідів при створені відповідних організацій. Існує загальна, певна мета, характерна для організацій загалом. Такою метою є просування інтересів своїх членів. В противному випадку, якщо організація неспроможна представляти і реалізовувати інтереси своїх учасників, чи вони слугують лише верхівці керівництва, зазвичай такі організації занепадають. З точки зору окремого індивіда, якщо він не бачить конкретних вигод, які він отримає, будучи членом організації, то чому він буде діяти задля неї, при цьому витрачаючи свій час та гроші?
   Зрозуміло, що немає сенсу створювати організацію і ставати її членом, коли індивід може самостійно діяти у власних інтересах краще, ніж організація.
   Індивіди, які належать до якоїсь організації або групи, мають як спільний інтерес так і суто індивідуальні інтереси, відмінні від інтересів інших індивідів - учасників тієї ж організації або групи. Розрізняють індивідуальні інтереси і групові. До останніх входить національні, місцеві, регіональні, суспільні (громадські), відомчі, загальнодержавні, загальнолюдські і багато інших в залежності від групи, великої чи малої, що розглядається. З теорії груп М.Олсона явно випливає, що індивідуальний інтерес переважає всі інші інтереси і слугує основним мотивом діяльності індивіда.
   В своїй теорії М. Олсон вводить наступне поняття -суспільне, колективне або спільне благо, яке визначається як будь-яке благо, для якого характерним є таке: якщо будь-яка особа із групи його споживає, то й інших членів цієї групи неможливо позбавити цього.
   В теорії груп М.Олсона виділяє три види груп: мала або "привілейована" група, проміжна група та велика або "латентна" група.
   Мала або "привілейована" група - ця група яка відповідає олігополії (олігополія - панування невеликої кількості фірм і компаній в виробництві певних товарів і на ринку цих товарів [4]) в ринкових умовах. Учасники цієї групи мають стимул до забезпечення колективного блага навіть коли вони самі сплачують всі витрати групи.
   Проміжна група - учасники цієї групи не мають настільки великої частки вигоди, щоб це було для кожного з них стимулом самостійно забезпечувати себе благом як це має місце в малій групі, але все ж таки вигода є значною.
   Велика або "латентна" група (латентний (або лятентный) (тэ), латентна, латентне (латин, latens - прихований) той, хто не виявляє себе видимими ознаками, недоступний зовнішньому спостереженню [5]) - учасники цієї групи не мають великої частки вигоди (частка кожного дуже мала), його зусилля для досягнення колективного блага є незначними, а оскільки ніхто у групі не реагуватиме на його бездіяльність, він не матиме стимулу щось робити.
   М. Олсон піддає сумніву та критиці погляди традиційної економічної теорії і традиційної теорії груп. Традиційна теорія груп має два головних варіанта присвячених аналізу поведінки груп індивідів: "казуальний" та "формальний". "Казуальний" варіант традиційної теорії груп полягає в тому, що людина фундаментально схильна до формування асоціацій і приєднання до них. Цей варіант дуже яскраво ілюструє італійський політичний філософ Гаетано Моска "людині властивий інстинкт збивання у зграю та боротьби з іншими зграями" [6]. "Формальний" варіант традиційної теорії груп полягає в тому, що його прихильники намагаються пояснити сучасні асоціації та групи як один з аспектів еволюції сучасних індустріальних суспільств.
   Залишається без відповіді питання, що ж тоді є первинним джерелом, якому завдячують своїм існуванням і малі первинні групи примітивного суспільства, і великі добровільні асоціації сучасності. Деякі прибічники традиційної теорії груп відповідають на це запитання, що первинним джерелом є функції, які виконують групи або асоціації. Характерним для всіх форм традиційної теорії є те, що вони припускають по суті універсальну участь у добровільних асоціаціях і що малі групи, а також великі організації привертають учасників з однакових причин (виконання функцій). Цю тезу М.Олсон піддає сумніву та вважає, що вона не відповідає дійсності. Він стверджує, що пересічна особа насправді зазвичай не належить до великих добровільних асоціацій, як це припускає традиційна теорія. "Цю традиційну теорію ставить під сумнів емпіричне дослідження, яке показує, що пересічна особа насправді зазвичай не належить до великих добровільних асоціацій, і твердження, що типовий американець є "людиноютовариства", -здебільшого міф" [7].
   Прихильники традиційної теорії груп припускають, що в усьому, за винятком розміру, мала група настільки подібна до великої, що вона має поводитись за подібними законами. Цю тезу Олсон рішуче відкидає і заперечує шляхом логічних взаємозв'язків, що прослідкову-ється на протязі всього його дослідження. Він робиться наголос на різниці між малими та великими групами за ступенем успішності (ефективності) виконання своїх функцій та спроможністю приваблення учасників, що буде в загальному проілюстровано згодом.
   Фундаментальною характеристикою всіх груп або організацій є наступне: будь-яка група або організація, велика чи мала, працює задля того, щоб мати колективну вигоду, яка приноситиме користь усім членам цієї групи. Через це всі члени цієї групи зацікавлені в отримані колективної вигоди і аж ніяк не у сплаті витрат на забезпечення цього колективного блага. Кожен хотів би, щоб інші сплатили всі витрати, а він просто отримував би вигоду незалежно від того, несе він частину витрат чи ні.
   Економічний аналіз проведений М.Олсоном показує, що у дуже малих групах, де кожен учасник отримає суттєву частку загального виграшу, тому, що у групі мало учасників, колективне благо часто може надаватися завдяки добровільній, егоїстичній дії членів групи, незважаючи навіть на відсутність примусу або інших позитивних стимулів. У менших групах, які майже завжди характеризуються значною нерівністю учасників, існує більша вірогідність надання колективного блага, бо має місце більш значний інтерес кожного окремого індивіда до колективного блага, навіть якщо вони самі будуть змушені сплачувати усі витрати групи. Ситуація буде такою лише тоді, коли вигода групи від набуття колективного блага перевищує загальні витрати більшою мірою, ніж ті перевищують виграш одного або кількох індивідів у групі. Якщо в малій організації якась особа припиняє сплачувати за колективне благо, яке вона отримує, то для всіх інших у цій групі витрати відчутно збільшаться. Відповідно, вони можуть відмовитися продовжувати робити внески і як наслідок колективне благо не буде надаватися. Цю думку поділяють усі члени малої групи і усвідомлюють ситуацію, що припинення сплати за колективне благо одного його учасника призведе врешті решт, що ніхто з групи не буде отримувати колективне благо і всі програють від цього. Відповідно, ці суб'єкти будуть продовжувати робити внески з метою набуття колективного блага. Ефективність малих груп підтверджується як спостереженнями та досвідом так і теорією. Ця думка явно виражена під час прийняття рішень.
   Навпаки, у великій групі, де внесок одного індивіда є неістотний для групи загалом, тобто не впливає на тягар витрат або вигоди для окремого члена групи ймовірність отримання колективного блага зменшується. Це відбувається тому що, як було зазначено вище, кожен хотів би, щоб інші сплатили всі витрати, а він просто отримував би вигоду незалежно від того, несе він частину витрат чи ні. Також у великій організації так як і в економічних організаціях за умов існування ринку досконалої конкуренції окремий її суб'єкт буде діяти і планувати свої дії виходячи від свого економічного зиску, припускаючи при цьому, що його доля в загальному є незначною, що втрата одного платника членських внесків несуттєво підвищить фінансовий тягар для будь-якого іншого платника, його дії не вплинуть на загальну ситуацію на ринку та його приклад не наслідують інші. Якщо благо надається завдяки зусиллям частини групи, виграш отримують усі, хто входить до групи незалежно від того, чи робили вони будь-що задля задоволення групового інтересу, чи ні. їхня свідомість як раціональних суб'єктів буде роздвоюватися: з одного боку вони зацікавлені в отримані колективного блага, а з іншого - хочуть уникнути сплати внесків. Таким чином, у великих групах у наданні суспільного блага типовою є ситуація "безбілетника". Але приймаючи до уваги, що і інші індивіді є також раціональними і будуть думати та діяти таким же чином. Відповідно, загальні блага для групи чи організації в цілому будуть меншими або їх зовсім не буде, якщо така ситуація матиме місце. В результаті група буде не дієвою і згодом зникне.
   У великій групі інтересом типового учасника можуть знехтувати (через те, що його зусилля є незначними) в результаті він втратить зацікавленість в тих самих зборах на яких відбувається обговорення та прийняття рішення, а в деяких випадках поступово не буде обтяжувати себе навіть детальним вивченням питання і це згодом перейде на нехтування відвідування останніх. Тому в великих групах створюються різного роду комітети та підгрупи, з метою подолати цю проблему та залучити рядових учасників до активності.
   У великій групі, де внесок одного індивіда незначний для групи в цілому, колективне благо, напевно, не буде надаватися за відсутності примусу або інших зовнішніх стимулів, які б спонукали членів великої групи до дій у їхніх спільних інтересах.
   Чим більшою є група, то тим далі вона буде від отримання оптимального обсягу колективного блага. Це зумовлено тим, що у члена групи зменшується мотивація за власні кошти забезпечувати більший обсяг колективного блага, якщо він отримує безкоштовно ці блага за рахунок інших членів групи. До недоліку великої групи відноситься також твердження, що чим більша група тим більшими є організаційні витрати групи для ведення своєї діяльності. Політична влада великої спілки вочевидь більша, ніж малої.
   При цьому М.Олсон робить висновок, що чим більшою є група, тим менше вона реалізовуватиме спільні інтереси і тому вони є нестійкими.
   Розглядаючи умови ефективності великих організацій М. Олсон виділяє лише один випадок, за якого соціальні стимули можуть бути придатними для того, щоб зумовити групову дію в латентній групі. Це "федеративна" група - група, поділена на низку малих, кожна з яких має причину об'єднатися з іншими з метою сформувати федерацію, що представляє собою велику групу. Соціальні стимули відіграють суттєву роль в основному лише у малій групі, а у великій вони мають значення лише тоді, коли вона виступає федерацією менших груп. Суспільні санкції і суспільні винагороди виступають "селективними стимулами"; тобто вони належать до тих видів стимулів, які можуть використовуватися для мобілізації латентної групи. Природа соціальних стимулів передбачає, що їх можна по-різному застосовувати до різних індивідів. "Окрім грошових і соціальних стимулів, існують також еротичні, психологічні, моральні й ін. стимули. Залежно від того, якою мірою будь-який з цих типів стимулів приводить латентну групу до набуттю колективного блага, це використовується або може використовуватися як "селективний стимул", тобто дозволяє вирізняти з-поміж індивідів тих, хто підтримує дії у суспільних інтересах, і тих, хто цього не робить. Навіть у випадку, коли моральні засади визначають, діятиме особа в інтересах групи чи ні, вирішальним чинником виступає те, що моральна реакція слугує як "селективний стимул"... суть ідеї полягає в тому, що моральне ставлення може мобілізувати латентну групу лише тоді, коли воно створює селективні стимули" [8].
   Особливу увагу в теорії груп М. Олсона приділено профспілкам як представникам великих груп.
   "У процесі становлення громадянського суспільства суттєве значення має формування і реалізація економічних інтересів громадян, задоволення їх матеріальних потреб, а також забезпечення прав, зокрема, права на працю, її оплату тощо. Це зумовлено тим, що економічні інтереси є визначальними у відтворенні соціальних суб'єктів. Саме їх реалізація та задоволення матеріальних потреб дає людям можливість повноправно діяти у громадянському суспільстві та реалізовувати інші свої інтереси, утверджуючи себе громадянами країни. Перефразовуючи К.Маркса, можна сказати, що для того, щоб відчувати себе громадянином і займатися будь-якими видами громадської діяльності, людина, перш за все, мусить задовольняти свої економічні інтереси і матеріальні потреби" [9]. Залежно від характеру цих інтересів та потреб у громадянському суспільстві формуються відповідні групи економічних інтересів, які різняться способом і мірою їх реалізації. Головними з цих груп є підприємці - власники, наймані працівники, селянство, середній клас тощо. Соціально-економічними організаціями захисту інтересів найманих робітників виступають, в основному, професійні спілки.
   Безпосередньою передумовою виникнення професійних спілок є промислова революція, яка дає поштовх для систематичного застосування у виробництві машин і розвитку великої промисловості. Безперечно, робітники і в докапіталістичному суспільстві не були розрізнені. Скоріше, навпаки. Адже вони входили до складу системи соціальної та професійної солідарності, яка утворювалася довкола корпорацій. Потім вони приходять до професійної організації. Звідси з'явилися товариства (компаньйонажі), які були і реальними братством, і співробітництвом, громадами взаємодопомога і знаряддями боротьби. На нашу думку, профспілки дійсно могли виникнути лише за індустріального типи виробництва і капіталістичного способу організації праці. Вони постають тільки у новий час, коли капіталізм створює соціально-економічне підґрунтя для зародження і росту тривало діючих асоціацій найманих робітників. Це підґрунтя виступає у вигляді, принаймні, трьох постійних чинників нового суспільного ладу: системи вільного найму праці, товарного характеру робочої сили і постійної армії найманих робітників.
   Товарний характер припускає рівність у відносинах між покупцем і продавцем, те що стосується продажу робочої сили, то у боротьбі за кращі умови найму робітник є слабшою стороною, оскільки змушений швидше реалізовувати свою робочу силу ніж капіталіст свій капітал, і звідси самовільно виникає гостріша конкуренція між робітниками, ніж між капіталістами. Унаслідок цих обставин поодинокі та розрізнені робітники свою робочу силу продають на ринку невигідно. Якщо один робітник торгується з одним капіталістом, то він завжди продає свою працю невигідно, оскільки капіталіст може чекати довго, робітник же не може жодного дня провести без їжі та житла, а їх він може отримати тільки за гроші.
   Щоб вигідно продавати свою робочу силу, робітникам потрібно об'єднуватися у профспілки. Торгуючись спільно, вони можуть досягти більш вигідної ціни, оскільки тоді капіталіст понесе збитки, а робітники можуть утворити спільну касу, яка допоможе їм проіснувати, доки йде торгівля. Завдяки появі профспілки усуваються головні недоліки, від яких страждають робітники як продавці робочої сили, а саме перш за все - попит праці на будь-яких умовах. Профспілки дають робітникам можливість самостійно визначати подібно до інших продавців товарів свої умови продажу, негайно користуватись наступаючим покращенням становища на ринку, а за слабкого попиту на товар - утримуватись від його продажу. За допомогою профспілок усувається також нездатність робітників пристосовувати пропозицію пропонованого ними товару до попиту даного часу так само як і впливати на пропозиції його у майбутньому.
   Завдяки профспілці робітники отримують можливість стримати зростаючі злидні шляхом впливу на умови праці у власних інтересах, домагаючись зменшення конкуренції при продажу своєї робочої сили, єдиного товару, який в них залишився. "Робітничі асоціації можуть домогтися підвищення ставок оплати праці лише силою; ця сила може застосовуватися активно або становити лише загрозу, але це має бути сила ... Ті, хто вам каже, що профспілки мають підвищувати ставки заробітної плати тільки моральними настановами, схожі на тих, хто розповідав би про тигрів, які харчуються апельсинами" [10].
   Повертаючись до аналізу поведінки індивідів у профспілках, як великих групах М.Олсон висуває ідею примусовості в своїй теорії.
   "Примусове членство припускає наявність певних засобів або організації для того, щоб зробити членство примусовим, тобто втілити у життя правило, за яким не-член спілки не міг би працювати на даному робочому місці. Для неорганізованих робітників неможливо створити велику спілку, навіть якщо вони усвідомлюють потребу у примусі, бо спершу вони мають утворити організацію, яка впроваджуватиме в життя політику спілкового підприємства. Проте для малої спілки можливо привернути нових учасників без примусу, а вже потому, якщо вона захоче, забезпечити своє виживання і зростання влади через запровадження примусового членства. Як тільки спілку створено, вона може зростати в розмірі або об'єднуватися з іншими спілками, щоб представляти великі групи працівників, лише за умови, що членство є примусовим. Таким чином, використання профспілками здавна примусу є консистентним із гіпотезою, що уніонізм мав починатися з малих груп у фірмах невеликого розміру" [11]. Ще один яскравий доказ в необхідності примусу в профспілках наведений в наступній тезі. "Якщо деякі працівники окремої фірми виходять на страйк, функція пропозиції праці зсувається вліво; таким чином, для тих, хто продовжує працювати, або найнятих штрейкбрехерів, ставки оплати праці стануть трохи вищими, ніж раніше. Страйкарі ж на час конфлікту не отримують нічого. Тобто всі економічні стимули, що впливають на індивідів, перебувають на боці тих працівників, які не приєднаються до пікетів. Тоді чи має дивувати те, що для того, аби утримати окремих працівників від поступки спокусі працювати під час страйку, повинен застосовуватись примус і що ворожі до спілок роботодавці також мають застосовувати насильство?" [12] Не можна не брати до уваги аргументи проти примусовості в профспілках, наприклад, таких як: обмеження індивідуальної свободи, "право на працю" - суть якого полягає в тому, що якщо фірма має задовольнити своїх клієнтів, то і спілка повинна пройти випробування як відкрите підприємство, і вона пройде його успішно, якщо її діяльність задовольнить потенційних членів. З огляду на раціональну поведінку індивідів у групах М.Олсон робить висновок, що без примусового членства в профспілках вони залишаться функціонувати тільки на папері, а фактично перестануть існувати.
   Окрім примусового членства, пікетів і насильства деякі спілки застосовують також позитивні селективні стимули: вони пропонують неколективні вигоди тим, хто не хто приєднується до спілки, і позбавляє їх тих, хто не приєднується. В окремих випадках ці неколективні блага є дуже важливими. До таких благ можна віднести: взаємодопомогу, страхування, захист прав робітників, привілеї робітників зі стажем, допомога з працевлаштуванням, підтримка скарг на роботодавця, соціальні заходи. Соціальні заходи є звичайним явищем. Спілки витрачають кошти на соціальні заходи щоб їх члени відчули, що вони отримують щось від своїх внесків. Але такі заходи дуже рідкі і обмежуються як зазвичай тільки великими святами.
   Також для успішності великої організації необхідна присутність суспільного тиску.
   В своєму досліджені М.Олсон не відкидає існування не економічних чинників. Економічні стимули - не єдиний можливий вид мотивації участі та діяльності в організації; люди іноді також керуються бажанням завоювати престиж, повагу, дружбу та іншими соціальними і психологічними цілями, які можна визначити як соціальні стимули. М. Олсон не відкидає також існування альтруїстичної поведінки в людях, але він стверджує, що альтруїстична поведінка, яка не має відчутного ефекту, іноді навіть вважається не гідною похвали. Наступні приклади наведені в досліджені М. Олсона яскраво підтверджують вищезгадане положення. "Людину, яка намагається стримати повінь, вичерпуючи воду за допомогою відра, вірогідно, вважатимуть скоріше диваком, аніж святим, навіть ті, кому він намагався допомогти" [13] - каже М. Олсон. "Навіть якби суб'єкт великої групи повністю нехтував своїми власними інтересами, він не робив би раціонального внеску в набуття будь-якого колективного або суспільного блага, якщо його внесок не буде зауважено. "Фермер, який ставить інтереси інших фермерів вище за власні, не обмежуватиме своє виробництво з метою підвищити ціни на аграрну продукцію, доки він не знатиме, що його пожертва не приноситиме комусь відчутної вигоди. Такий раціональний фермер, хоч би яким неегоїстичним він був, не робитиме марну та безцільну пожертву, а спрямовуватиме свою філантропічну діяльність туди, де вплив на когось буде відчутним" [14] Егоїстична поведінка їх членів є насправді спільною рисою для організацій того типу, який досліджується в роботі М. Олсона.
   Насамкінець, розглянемо деякі проблемні аспекти теорії груп Менкура Олсона. Серед проблемних аспектів теорії груп Менкура Олсона можна виділити наступні:
   1. М. Олсон скрізь в своїй теорії віддає перевагу так званим "малим" групам перед "великими". Але він уникає конкретних формулювань, що потрібно розуміти під "малою групою" і де мала група закінчується і починається велика.
   Відсутні в його роботі також спроби відмежувати велику групу від "натовпу" і інших людських скупчень. Можливо, Олсон виходить від того, що читач інтуїтивно розуміє той факт, що мала група відрізняється від великої перш за все ефективністю і оперативністю своїх дій.
   2. Теорія М. Олсона не пояснює природи утворення групи, а саме чому лише невелика кількість людей зі спільними інтересами вважає за потрібне увійти до групи інтересів? Теорія обміну, розроблена Р Солсбері намагається пояснити це питання. Відповідно до неї групи інтересів виникають як результат внутрішнього обміну благами.
   3. Навряд чи можна звести усі спонукальні мотиви діяльності індивіда у групі до економічних. Можна зробити висновок, що М. Олсон не заперечує існування соціального тиску і моральних факторів в економічних діях, але вважає їх не настільки важливими, щоб приділяти їм особливу увагу.
   4. Також слід зазначити, що не передбачена в теорії така думка, що індивіди можуть вступати та діяти в групі лише тому що вони очікують отримати колективні блага. Ця думка була досліджена в теорії ангажованості P. Any і Д. Сеанс.
   Таким чином підсумовуючи дослідження М. Олсона можемо зробити висновок, що основними чинниками які впливають на поведінку людей є індивідуальні, егоїстичні інтереси, а також групові інтереси і перші з них є приорітетнішими ніж останні.
   На нашу думку необхідним і суспільно важливим було б подальше розвити теорію груп М. Олсона зокрема на політичні партії. Переконаний, що нові висновки, які б випливали з цієї теорії вплинули б на перегляд деяких принципів функціонування політичних партій. Це б становило б великий інтерес не тільки для науковців та політиків, але і для пересічних громадян.

1. Див.: Енциклопедія політичної думки. - К.: Дух і літера. 2000. - С.151.
2. Див.: Філософія / Під ред. Осічнюка Ю.В., Зубова B.C. - К., 1994. - С.156.
3. Див.: Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або право і державознавство. - М.; К., 2000. - С.169.
4. Див.: Экономический словарь.
5. Див.: Толковый словарь Ушакова.
6. Див.: Gaetano Moska, The Ruling Class. - New York: McGraw-Hill, 1939. - P.163.
7. Див.: Олсен M. Логіка колективної дії: суспільні блага і теорія груп. - М.; К., 2004.- С.30.
8. Див.: Там само. - С.93.
9. Див.: Цвих В. Профспілки у громадянському суспільстві: теорія, методологія, практика. - К., 2002. - С.118.
10. Див.: Олсен М. Логіка колективної дії: суспільні блага і теорія груп.- М.; К., 2004. - С.101.
11. Див.: Там само. - С.99.
12. Див.: Там само. - С.100.
13. Див.: Там само. - С.89.
14. Див.: Там само. - С.89.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com