www.VuzLib.com

Головна arrow Політологія arrow Теорії миру в системі наукових досліджень міжнародних відносин
Меню
Головна
Каталог освітніх сайтів

Теорії миру в системі наукових досліджень міжнародних відносин

С.Р. Федина, асп.

ТЕОРІЇ МИРУ В СИСТЕМІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

   У цій статті автор порушує проблему формування та розвитку теорії миру у системі наукових досліджень міжнародних відносин з часу виникнення дисципліни, а також аналізує підґрунтя для цього процесу: це такі напрямки як освіта в дусі миру, висвітлення мирних подій у З МІ, роль мирних договорів та міжнародних організацій в процесі розвитку теорії миру.

   In this article the author touches upon the problem of formation and development of the theory of peace in the system of scientific research of international relations and analyzes the background for this process. This is peace education, media coverage of peaceful events, the role of peace treaties and of international organization im the process of peace theory evolution.

   Проблема взаємозв'язку війни і миру - одна із найбільш актуальних проблем сьогодення. Збройні конфлікти традиційно закінчувалися підписанням мирного договору, який однак ніколи не був гарантом тривалого миру, оскільки не вирішував основних причин зіткнення.
   У XX столітті поруч з такими вже розвинутими науками як теорія міжнародних відносин, теорія конфлікту чи теорія насильства у 50-х pp. почала оформлятися теорія дослідження миру. Проте це дослідження відштовхувалося від т.зв. "негативного фактору": визначення видів і кількості озброєнь, фіксація і збір даних усіх наявних і потенційних конфліктів, фіксація випадків насильства та підрахунок кількості жертв різноманітних конфліктів та воєн.
   На сучасному етапі дослідження миру є "спільним знаменником" для теорії конфлікту і теорії вирішення конфліктів, теорії насильства і теорії ненасильства, теорії війни та ін. Дослідження миру можна визначити як дослідження спрямоване на вивчення передумов для уникнення війни та дослідження організоване на благо соціальної справедливості [1]. Його основним завданням є визначити основні передумови забезпечення і збереження миру, знайти підґрунтя для вирішення конфліктних ситуацій, розробити форми раннього попередження щодо небезпечних форм конфліктів, а також віднайти ненасильницькі засоби залагодження конфлікту, який уже розпочався. Серед інших суспільних наук дослідження миру вирізняється своєю міждисциплінарністю, ЦІННІСНОЮ орієнтацією та своєю застосовністю у реальності.
   Визначальним на сучасному етапі є те, що важливим і основним аспектом дослідження миру має стати "позитивний" підхід: треба визначати і досліджувати мирні періоди у історії міжнародних відносин, як вони дотримувалися, і що сприяло їх тривалості, чому вони порушувалися, за яких умов вдавалося уникнути воєн і кровопролиття, хто сприяв мирному вирішенню конфліктних та кризових ситуацій.
   Першопрохідцями у становленні концепції миру стали представники північноєвропейських країн, а зокрема норвежець Йоган Гальтунг, який у 1958 році заснував Інститут дослідження миру в Осло (PRIO), і став засновником теорії миру як такої.
   Країни північної Європи загалом мають досить цікаву історії вирішення великих конфліктів мирними засобами, і що головне, приклади недопущення війни [2].
   1905 р. союз між Норвегією та Швецією було розірвано мирним шляхом. Обидва королі готувалися до війни, проте народи цих країн організувалися, жіночі та селянські мирні організації перетнули кордони, щоб уникнути війни між "братніми народами".
   1920 р. - Швеція та Фінляндія уникли війни за Аландські острови, надавши їм спеціальний демілітаризований статус.
   1930 р. - Норвегія та Данія уникнули війни за Гренландію, передавши справу на міжнародний арбітраж у Гаагу.
   Можна підсумувати, що саме така історична спадщина і досвід мирного вирішення конфліктів та кризових ситуацій дали можливість цим країнам виступити провідниками у дослідженні миру, руху за мир, та формування теорії миру загалом.
   Основні зміни у розумінні міжнародної політики мали місце на початку XX століття. Після Першої світової війни політики та вчені усвідомили, що відбулася певна трансформація і певною мірою масштабування міжнародної системи; ніхто не очікував, що локальний конфлікт раптово переросте у глобальний. Почала розвиватись, як самостійна наука теорія, міжнародних відносин, поглибилось вивчення проблематики конфлікту. Проте варто наголосити, що всі спроби зрозуміти причини порушення миру та балансу не виходили за межі підходу "войовничого". Поставали питання: чому не змогли запобігти війні, чи не було достатньо озброєнь чи дипломати не виконали свою роль, чи хтось був сильнішим?
   Після створення Ліги Націй та укладення численних пактів та мирних договорів були сподівання на зміни, бо політики і звичайні люди вірили, що з укладенням так званої "мирної" угоди і з підписанням паперів конфлікт сам собою розчиниться. Вершиною "пактоманії" [3] став пакт Бріана-Келлога 1928 року - Паризький договір про заборону війни як засобу ведення національна політики.
   Він складався з преамбули та двох основних статей:
   1. Високі договірні сторони від імені своїх народів урочисто заявляють, що вони засуджують використання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовляються від неї як від інструмента державної політики у їхніх взаєминах.
   2. Високі договірні сторони визнають, що для врегулювання всіх суперечок чи конфліктів, як можуть виникнути між ними, незалежно від їх характеру чи причин, вони прагнутимуть вдаватися тільки до мирних засобів.
   Проте саме такі формулювання статей договору стали його основними недоліками: пакт відзначався декларативністю і формальним характером; невизначеністю самого формулювання заборони війни, що залишало багато можливостей для різноманітних тлумачень; і знецінювався рядом застережень Франції та Англії.
   В світлі пакту Бріана-Келлога стає зрозуміло, що ні моральний стан спільноти націй, ні міжнародні інституції не давали на той час якоїсь підстави оголосити війну поза законом. Як зазначав Реймон Арон, той, хто зважиться гарантувати мир, сказавши, що війна суперечить законам, нагадуватиме лікаря, який би узявся лікувати недуги, заявивши, що вони суперечать прагненням людства [4]. Реалії були такими, що саме в цей час почали закладатися передумови для нової міжнародної кризи.
   Юридична система Ліги Націй та пакту Бріана-Келлога зазнала невдачі тому, що невдоволені держави хотіли змінити усталений порядок та тому, що міжнародна організація не мала засобів ані нав'язати в мирний спосіб зміни, які в тому випадку передбачала правова система, а ні зупинити революційні держави [5].
   Окрім того, постановка питання безпеки і забезпечення миру в період між двома світовими війнами здійснювалася з огляду на більш вигідні політичні позиції та наявність силових засобів забезпечувати мир. В той же час повністю нівелювалися ті фактори, які в результаті і призводили до порушення миру, а саме: приниження переможених, бажання здобути якомога більше переваг.
   Наглядним прикладом є укладення Версальського мирного договору з Німеччиною після Першої світової війни - переможену Німеччину принизили і поставили в такі умови, що єдиним її бажанням протягом наступних років була потреба реваншу. Підґрунтя Другої світової війни було закладено у так званому мирному процесі після Першої світової війни.
   Після Другої світової війни для забезпечення та підтримки миру, а також для налагодження належного функціонування міжнародної системи було створено Організацію Об'єднаних Націй. Проте як можемо тепер побачити, ця організація не стала ефективним механізмом дотримання миру у міжнародних відносинах, передовсім через значну бюрократичну процедуру, а також нездатність швидко і ефективно приймати рішення.
   Статистичні дані щодо роботи ООН у сфері підтримання та встановлення миру свідчать: за час її існування з 1948 було проведено більш як 60 операцій по підтриманню миру [6], у яких було і є задіяно більш як 72 000 військових, і на які було витрачено понад 41 млрд. доларів США. Проте реально ситуація з виникненням конфліктів та їх мирним вирішенням не покращилась. Так, із закінченням Другої світової війни і з трансформацією міжнародної системи ймовірність глобальних воєн мінімізувалася, проте кількість регіональних конфліктів зі значною дестабілізуючою функцією значно збільшилась.
   На сучасному етапі робота ООН звелася до рекомендацій та резолюцій, які не мають реального впливу на акторів у міжнародній політиці. Вдалими ілюстраціями до цієї тези є нещодавні події на Близькому Сході.
   Найважливіша відмінність між періодами початку та кінця XX століття полягає в тому, що нарешті мир почали сприймати як самостійне поняття, яке виражається не лише через період відсутності війни чи перемир'я. Події початку XXI століття наводять на думку, що підхід до проблеми війни і миру зазнав лише незначних змін.
   Проте система забезпечення миру навіть у його найвужчому значенні не працює і не виправдовує себе.
   Піднімаючи питання наявності певної концепції миру у сучасній теорії міжнародних відносин, не можна обійти стороною питання взаємозв'язку проблематики миру і стану самої системи міжнародних відносин, яка й визначає весь перебіг подій. Дослідження миру і виокремлення його концепції має бути спрямоване на продукування навіть певним чином ментальних змін, щоб у баченні світу відштовхуватись під "позитивного", а не від "негативного", - як і якою кількістю засобів перемогти ворога, - а як зробити, щоб він став другом чи нейтральним гравцем.
   Проте основна проблема сьогодення закладена більше на ментальному та освітньому рівнях: більшість навіть досвідчених істориків та дослідників миру не можуть без підготовки назвати хоча б кілька прикладів недопущення війни чи мирного вирішення конфлікту на його початковій стадії, але майже кожен школяр може назвати десятки різних воєн.
   Особливістю сучасного світу є те, що і ЗМІ і люди загалом більш схильні до сприйняття інформації, яка самою своєю наявністю може спровокувати сенсацію, і є про надмірну жорстокість, про терористичні акти, про кровопролиття, вбивства... А інформація про мирне і безкровне вирішення конфлікту не така вже й сенсаційна. Як зазначає Фредерік Хеффермель, проблема відсутності миру не в тому, що його не має чи важко досягнути, а в тому, що мало хто реально вірить у можливість його досягнення. На даному етапі ЗМІ тільки впевнюють суспільство, що миру не можливо досягнути.
   Сучасна міжнародна система передовсім побудована на силовій ієрархії та на системі стримування та противаг. Вона підтримує сильнішого і ще більш послаблює слабшого. Та чи є в цій системі місце для миру, не як періоду без активних військових дій, а як для нормального стану співіснування різних держав та народів, де мир може себе проявити, як основа для порозуміння і успішної співпраці?
   Один з підходів до розуміння миру передбачає його бачення, як просто відсутність війни. Але відсутність війни ще не означає, що встановлено міцний і тривалий мир, що агресора переможено і всюди панує справедливість. Для того, щоб народи могли повністю користуватися плодами миру потрібне не лише припинення війни, а й встановлення демократичного миру [7]. І тут варто наголосити, що мир це не відсутність конфлікту, який є природнім станом відносин між людьми, їх групами та державами, а це відсутність насильства, яке провокує погіршення конфлікту і призводить до величезної кількості жертв.
   Масштабною тенденцією у розвитку світового співтовариства в контексті миру на сучасному етапі стає економічна вигода миру, яка без сумніву підвищує об'єктивну цінність миру [8]. Проте, як виявляється, багатьом державам мир є невигідним перш за все з фінансової точки зору. Наприклад США - за час Першої світової війни, коли вони вперше відкинули інтровертність своєї зовнішньої політики і вийшли активним гравцем на міжнародну арену - на продажі зброї і супутніх матеріалів вони зробили величезний капітал. Під час Другої світової війни - США стали основним кредитором і вперше про них було заявлено як одну з основних наддержав світу. Зараз США продовжують збройні дії, в межах боротьби з тероризмом, шукаючи нові залежні території, нові ринки збуту та джерела прибутку.
   Як зазначив Ф. Хеффермель, проблема миру сьогодні полягає не у ставленні громадськості, не в ідеях миру чи бракові їх підтримки, а в традиційних інституціях, владі та грошах, які пліч-о-пліч ідуть з військом [9]. Можновладці майже ніколи не питають громадськості дозволу перед тим як розпочинати війну чи певний конфлікт, або ж за фальшивими гаслами та лозунгами намагаються приховати реальні результати та наслідки війни. А це передовсім кошти зібрані зі звичайного платника податків, які не підуть на розвиток економіки, це безневинні жертви конфлікту.
   Майже у кожній своїй важливій доповіді чи зверненні до нації президент Дж. Буш наголошує: "Ми ведемо війну і боротьбу з тероризмом - це основне і найнагальніше завдання Америки"^0]. Проте навряд такої ролі очікують від основної наддержави світу. Зі своєю економічною міццю та політичним впливом США могли спокійно стати медіатором і основним захисником миру у всьому світі. Проте мир це такий стан, якого неможливо досягнути шляхом насильницького його впровадження. Насильство тільки спонукає нове насильство, і це буде замкнуте коло.
   Е.Кант ще у 18 столітті наголошував: Постійні армії (miles perpetuus) з часом повинні зовсім зникнути. Існування сильної армії на території однієї з держав провокує інші держави також посилювати свої воєнній сили, з огляду на те, що військо першої може становити загрозу для іншої держави. З цієї ж причини може виникнути як кризова ситуація, так і нова війна. В чомусь такий підхід співзвучний з давньої істиною - за сподіяне зло, отримаєш зло. Чим більше зміцнює армію одна держава, тим більше цим переймається інша і також старається підвищити боєздатність своєї армії.
   Колись посилення армій відбувалося за рахунок збільшення кількості солдатів, зараз ефективність армій піднімається за рахунок новітніх технологій, але жодна країна не відмовляється від війська. Особливо ті країни, які є основними гравцями на міжнародній арені.
   Невід'ємним у процесі пошуку і формування концепції миру є проблема поширення інформації про можливості мирного вирішення конфліктів та кризових ситуацій, особливо в освітянському просторі.
   В диктаторській державі ситуація є простою. її лідери точно знають, яке повідомлення потрібно представити населенню, щоб воно вірило і завдання освіти виглядає, як конвеєр по наповненню пустих пляшок потрібною інформацією. В демократичних країнах ситуація є трохи складнішою через різноманіття поглядів та думок [11]. В цьому контексті точкою відліку для дослідження може стати факт, що різні економічні умови створюють різні типи конфліктів, а різні соціальні структури беруть початок від різних соціальних передумов. І після всебічного розгляду можна зробити висновок, що конфлікти зав'язані на самому суспільстві [12].
   Не менш вагомою є думка висловлена І.Кантом у своїй праці "До вічного миру." І.Кант зазначав: після закінчення війни при укладенні миру варто було б призначити День покаяння, щоб попросити прощення за той великий гріх, яким є війна. На відміну від Н. Макіавеллі, який наголошував на тому, що мораль і міжнародні відносини, як і політика загалом, є несумісними, у Е. Канта мораль виступає однією з найбільш важливих складових процесу досягнення миру. Також Е. Канта застановляє та ситуація, що після закінчення війни люди святкують, співають гімни і в певному сенсі є абсолютно байдужими до того як по стосунку до іншої сторони вони досягнули перемоги - вони відчувають радість від того, що винищили велику кількість людей та позбавили їх щастя.
   Наглядним прикладом є укладення Версальського мирного договору з Німеччиною після Першої світової війни - переможену Німеччину принизили і поставили в такі умови, що єдиним її бажанням протягом наступних років була потреба реваншу. Підґрунтя Другої світової війни було закладено у так званому мирному процесі після Першої світової війни.
   Тому надзвичайно важливим елементом сучасних міжнародних відносин та ведення міжнародної політики є виокремлення та дослідження можливостей вирішення тих чи інших міжнародних проблем, не закладаючи у їх розв'язанні передумов для подальших конфліктів та кризових ситуацій.
   На даному етапі теорія миру, як самостійний науковий напрям, тільки починає розвиватися. Вважається, що вона може виникнути на базі імплементації окремих концепцій почерпнутих з теорії конфліктів та теорії мирного вирішення конфліктів, теорії насильства та нена-сильства, теорії війни. З огляду на все більшу кількість вчених, що долучаються до дослідження, теорія миру стає нарівні з теорією міжнародних відносин, проте не відокремлюється від неї.
   Можна зробити висновок, що існують усі необхідні передумови для активного подальшого розвитку теорії миру. Як зазначає ряд сучасних вчених, підхід, який застосовувався протягом століть - і ґрунтувався загалом на теорії війни та насильства, не виправдовує себе в сучасних умовах, а тому потрібний кардинально інший підхід до вирішення проблем у сучасних міжнародних відносинах.

1. Hayward R. Alker, Jr. Emancipatory Empiricism: Toward the Renewal of Empirical peace Research II Peace research. Achievements and Challenges I Ed. by Wallensteen P. - P.219-241.
2. Heffermehl Fredrik. The Peace Movement History: A Hidden Treasure - 17th October, 2003.
3. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів. - К., 1995.
4. Арон Реймон. Мир і війна між націями. - К., 2000. - С.505.
5. Там само. - С.125. 6. Цифры и факты о текущих операциях по поддержанию мира.
7. Капто А.С. Философия мира: истоки, тенденции, перспективы. - М., 1990. - С.11.
8. Спиридонова В.И. Ценностный аспект проблемы мира (по материалам западной политологии) // Мир как проблема человека / Под ред. Мшвениерадзе В.В. - М., 1990.- С.50-51.
9. Heffermehl Fredrik. The Peace Movement History: A Hidden Treasure
10. Peace Watch? II United States Institute of Peace. - www.usip.org. - April/May 2006. - Vol. XII, No. 2.
11. Johan Galtung. The next Twenty-five years of Peace Research: Tasks and prospects II Peace research. Achievements and Challenges I Ed. by Wallensteen P. - P.254.
12. Peter Wallensteen. Understanding conflict resolution: a framework II Peace research. Achievements and Challenges/ Ed. by Wallensteen P. - P.126.

 
< Попередня   Наступна >

При використанні матеріалів сайту активне гіперпосилання на http://vuzlib.com обов'язкове!
Зворотний зв'язок
© 2010 www.VuzLib.com